Якщо на обід лапша –
її їжте неспіша,
Бо як трохи поспішитись
нею можна подавитись.
Тут уже біда –
Допоможе вам вода,
Трохи води проковтнути,
Щоб лапшу в живіт попхнути,
От тоді вже веселіше
Можна знову лапшу їсти.
2004 рік

Є у нас котик Рижий,
То такий вже котик:
То на ліжко собі ляже,
То заліз на комин.
А як вимаститься в сажі –
Його не впізнати!
І у ліс любить втекти –
Знаєм звідки ждати.
А ще котик нас розважає,
Й любить полювати,
Через сад попід межею
Йде мишей шукати.
А коли вже щось впіймає
Йде мерщій до хати –
Хоче щоб його хвалили,
Хоче ж показати.
Принесе миш на подвір’я.
Що вже виробляє!
То мишу тисне до землі,
То вверх підкидає.
Миш прикинеться що мертва,
Кіт теж заморився.
Миш втекла в копицю сіна –
Тут кіт зажурився.
То під сіно, то під дрова –
Став мишу шукати.
Так нічого не знайшовши
Йде їсти до хати.
2004 рік

ГНАТКО
Фронт тоді пішов на захід.
Здавалось – кінчилась війна.
Багатодітна мати,
(змівши з комори зерна остатки),
Послала свого сина до млина.
Йому було тоді 14 літ,
Малим він був на зріст,
Хоч й невеликий клунок,
Але він важко його ніс.
Змоловши жито, йшов додому,
Радіючи в серці своїм,
Що завтра і на їхнім столі
З’явиться довгожданий хліб.
Та не судилося хлопчині
побачити той хліб святий,
бо йшла облава на ту пору,
і кат-солдат наказав: «Стій!»
Наставив дуло автомата,
Не запитав: «Куди і звідки йдеш?»
Натиснув не курок проклятий...
Аж дим пішов з малих грудей.
Упав хлопчина, на святую землю,
Мішечок з борошном положив,
А правою рукою обережно
На грудях рани затулив...
Але Господь десь на ту пору
Невинне це дитя простив:
П’ять куль від ворога смертельних
На півдорозі зупинив.
Кулі пробивши піджачок
Лиш шкіру трохи пошкодили,
Хоча всі були в лівий бік –
А серця жодна не зачепила.
А інші дві – попали в лікоть,
І кров із нього потекла...
(Так, до сьогодні, інвалідом
Лишила хлопця та війна.)
Удома крім Гнатка малого,
Було ще п’ятеро дітей...
Вони чекали дуже довго
Коли їх брат з млина прийде...
2003 рік

Ще є живі, що пам’ятають
Страшні ті дні. Який був жах...
Часто ще зараз споминають
І стають сльози на очах.
Страшний був дуже сорок перший,
Що смерть приніс на цілий світ.
Червона кров лилась річками,
А ворог рвався все на схід.
Палали міста і села,
Ліси горіли й болота –
Німці на схід все поспішали
Не відаючи свого кінця.
Фашисти бісились і раділи,
Що зовсім близько вже Москва.
Та Матінка Божа у руки святії
Невидимий меч свій взяла.
І стала молитись до свого Синочка,
Щоб він нам простив всі гріхи,
Щоб ворога злого поміг подолати
І землю святу зберегти.
Молились маленькі, молились каліки,
Молилися всі, хто як знав, хто як міг.
Одне лиш в молитвах єднало –
Щоб Господь нам простив тяжкий гріх...
Молились у храмах, молились на фронті,
В лісах, у полях й на воді.
А дзвони дзвонили і Бога просили
Щоб Він допоміг в тій біді.
Молилися всі: малі і старі,
Молилися і мусульмани,
Бо жити в мирі також хотіли,
Хоча молитов наших не знали.
Господь Милосердний почув ті благання,
Із неба на землю святим Духом дихнув,
І ворог шалений, що рвався на схід,
Назад дула танків тоді розвернув.
Фашистам на захід, як і на схід,
Стелилась терниста дорога.
Й так під Москвою, ще в сорок третім,
Початок взяла перемога.
2004 рік

Якось взимку рано встав
Мій сусід Гаврило,
А вірніше встав не сам –
Жінка розбудила.
Бо шептала щось на вухо
І по морді била:
– Вставай, Гавцю, - каже Гапка, -
Треба щось робити.
Він спросоння не второпав,
Думав, що косити.
Похапцем надів штани, (задом на перед),
Капці схопив в жменю,
Бігом вискочив на двір,
Бруса взяв в кишеню.
Молотка запхнув за пасок
Капці став взувати:
– Де ж мені тепер, скажіть,
Косу ту шукати?
Кісся знайшов за крижбантом,
Косу десь на бальку,
(Що колись її поклав там
Його діда батько).
Став Гаврило за хлівом –
Косу набиває,
Чує Гапка щось з сіней
Знов йому гукає.
Тут Гаврилові немов
В очах проясніло,
Бачить з неба сніг іде,
Та й на лузі біло.
«Ну й скажена в мене жінка –
Не дасть відпочити!
Надворі он – сніг іде,
А каже – косити!»
І вернувсь Гаврило в хату,
А Гапка на лавці:
Щось сопе собі в кулак,
Гризе в зубах пальці.
– Слухай тепер мене, жінко,
Давай дружно жити!
Від сьогодні, як просплюсь –
Все буду робити!
2004

– Ти чого насупив брови? -
пита Гриця Варка.
– Бо мені сьогодні снилась
сусідка Одарка.
Та ще й як ото приснилась
Будто в нас весілля:
В неї вельон, біле плаття
і зелене зілля.
Цілу ніч пили-гуляли
І музики грали,
А як стало розвиднятись –
Спати полягали.
Ми окремо у кімнаті
ковдрою накрились,
а ти, з сином і донькою
у вікно дивились.
– Тю, на тебе! Так тож сон! –
Варка розсміялась.
– Мені теж вночі приснилось,
Що з Петром в ліжку цілувалась.
Тут Грицько насупив брови,
Рукави підсунув
Підійшов ближче до Варки,
На долоню плюнув:
– Так, з яким Петром, ти кажеш,
совалася нині?!
– Та це ж брат твій,
Що живе десь на Сахаліні.
– Так сім років він про себе
не подає звістку!
– Та, як бачиш, він сьогодні
був в моєму ліжку.
...Ну й дурний ти, Грицю, в мене, –
Варка знов регоче.
– Я тобі про сон торочу...
А ти... ну думай, що хочеш!
2003

– Чом у тебе кислий вигляд?
спитав пан у пані.
– Бо солодкий ти злизав
вночі на дивані.
Січень. 2004 рік

1. Хто горілку п’є «хвальшиву»,
Й пивом запиває –
Камінці в нирках й печінці
Часто відчуває.
2. Хто багато п’є горілки,
Воду любить з газом,
Крім камінців, у нирках,
Й пісок має часом.
3. Тепер думайте самі,
Як краще прожити:
Чи носити камінці,
Чи трутки не пити?
4. А хто смалить сигарети
Нехай пам’ятає:
В нього сажа на легенях –
Комина ж немає!
5. Якби комин був на лобі
Було б трохи легше:
Більше дим ішов би в комин,
А в легені менше.
6. Щоб не був високий тиск
Мусим пам’ятати:
Їсти треба небагато,
нерви в спокої тримати.
7. В тих, хто їсть багато сала
І п’є «Пепсі-Колу» –
Серце жиром обростає,
Й в животі щось коле.
8. Хто їсть ковбасу хімічну
(з крохмалю і сої,)
В тих людей болять суглоби,
Бо там лишні солі.
9. Хто багато цукру їсть –
Може бути діабет.
А у кого темні зуби –
Допоможе «бленд-а-мед».
10. Той, хто їсть рослинний жир,
Воду п’є із джерельця,
Їсть печену бараболю
І капусту з кадібця, –
Той ніколи не хворіє
І життя все веселіє.
2004 рік