Якось взимку рано встав
Мій сусід Гаврило,
А вірніше встав не сам –
Жінка розбудила.
Бо шептала щось на вухо
І по морді била:
– Вставай, Гавцю, - каже Гапка, -
Треба щось робити.
Він спросоння не второпав,
Думав, що косити.
Похапцем надів штани, (задом на перед),
Капці схопив в жменю,
Бігом вискочив на двір,
Бруса взяв в кишеню.
Молотка запхнув за пасок
Капці став взувати:
– Де ж мені тепер, скажіть,
Косу ту шукати?
Кісся знайшов за крижбантом,
Косу десь на бальку,
(Що колись її поклав там
Його діда батько).
Став Гаврило за хлівом –
Косу набиває,
Чує Гапка щось з сіней
Знов йому гукає.
Тут Гаврилові немов
В очах проясніло,
Бачить з неба сніг іде,
Та й на лузі біло.
«Ну й скажена в мене жінка –
Не дасть відпочити!
Надворі он – сніг іде,
А каже – косити!»
І вернувсь Гаврило в хату,
А Гапка на лавці:
Щось сопе собі в кулак,
Гризе в зубах пальці.
– Слухай тепер мене, жінко,
Давай дружно жити!
Від сьогодні, як просплюсь –
Все буду робити!
2004