Ще є живі, що пам’ятають
Страшні ті дні. Який був жах...
Часто ще зараз споминають
І стають сльози на очах.
Страшний був дуже сорок перший,
Що смерть приніс на цілий світ.
Червона кров лилась річками,
А ворог рвався все на схід.
Палали міста і села,
Ліси горіли й болота –
Німці на схід все поспішали
Не відаючи свого кінця.
Фашисти бісились і раділи,
Що зовсім близько вже Москва.
Та Матінка Божа у руки святії
Невидимий меч свій взяла.
І стала молитись до свого Синочка,
Щоб він нам простив всі гріхи,
Щоб ворога злого поміг подолати
І землю святу зберегти.
Молились маленькі, молились каліки,
Молилися всі, хто як знав, хто як міг.
Одне лиш в молитвах єднало –
Щоб Господь нам простив тяжкий гріх...
Молились у храмах, молились на фронті,
В лісах, у полях й на воді.
А дзвони дзвонили і Бога просили
Щоб Він допоміг в тій біді.
Молилися всі: малі і старі,
Молилися і мусульмани,
Бо жити в мирі також хотіли,
Хоча молитов наших не знали.
Господь Милосердний почув ті благання,
Із неба на землю святим Духом дихнув,
І ворог шалений, що рвався на схід,
Назад дула танків тоді розвернув.
Фашистам на захід, як і на схід,
Стелилась терниста дорога.
Й так під Москвою, ще в сорок третім,
Початок взяла перемога.
2004 рік