Автори /
Козак Дума (1958)
|
Рубрики
/ В полеміці з великими
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Згадаймо Кобзаря
•
Марка Аврелія
•
Вечірнє дякую
•
Безмежжя
•
Народження вічності
•
Розрита могила (завершення)
•
Втрата ДНК
•
Іржава душа*
•
Якби ж, Тарасе
•
Так ніхто не кохав?
•
Повний нуль*
•
Співцям „справжньої“ любові*
•
Чи варто шукати?*
•
Час не лікує*
•
Майже 150-й сонет Шекспіра
•
Майже 61-й сонет Шекспіра
•
Всупереч Пастернаку
•
І вічний бій!
•
Бережіть щастя*
•
Великi помирають на чужинi
•
Я не Висоцький
•
Тарасови запитання
•
Відповідь нобелівському лауреату*
•
Маяковському i його потомкам
•
Відповідь на „Лист“ І. Сєвєряніна
•
Відповiдь Йосі заБродському
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Десять років пролетіло вже, по сотні другій:
увійшла війна у силу, силиться наруга…
увійшла війна у силу, силиться наруга…
Роби, що належить,
хай буде – що буде!
хай буде – що буде!
Вечірнє сонце, дякую за день,
за перший промінь із-за небосхилу
за перший промінь із-за небосхилу
Буває – втомлений, убитий,
забутий Богом і людьми,
забутий Богом і людьми,
Ніч оксамитова погляд лохиновий
вперла у купу руїн.
вперла у купу руїн.
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
Моя Україно,
Віднині осінь вже не золота
і літо відтепер уже не тепле,
і літо відтепер уже не тепле,
Полюбив я твій стан і голос,
за твій кожний боровся волос.
за твій кожний боровся волос.
Якби ж ті знали павичі,
про що народ простий мовчить,
про що народ простий мовчить,
„Так ніхто не кохав!“ – говорив нам поет
у минулому тисячолітті.
у минулому тисячолітті.
Колись один художник-жартівник,
що над загалом тішитися звик,
що над загалом тішитися звик,
Тобі убогому судити про Любов,
коли душі нема, а в голові бедлам,
коли душі нема, а в голові бедлам,
Ні, ти не сон, не забуття,
не казки жахів лик туманний –
не казки жахів лик туманний –
Час не лікує й ран не зашиває,
він просто накладає нам бинти.
він просто накладає нам бинти.
І де береться в тебе стільки сили,
щоб змореною владувати мною.
щоб змореною владувати мною.
Чия ж вина, що милий образ твій
до ранку не дає зімкнути очі,
до ранку не дає зімкнути очі,
Одних кохати – кара, хрест,
а ти і без ума прекрасна.
а ти і без ума прекрасна.
І вічний бій! Нам спокій лише сниться
крізь кров і пил…
крізь кров і пил…
Щастям, люди, щастям дорожіть!
Помічайте, мрійте, бережіть
Помічайте, мрійте, бережіть
Не стало і Євгена Євтушенка,
уже завершив шлях земний поет.
уже завершив шлях земний поет.
День чарівний, на диво тепленько,
мабуть є у природи ресурс...
мабуть є у природи ресурс...
Думи мої, думи мої – лихо мені з вами…
Ви приходите частенько уночі зі снами.
Ви приходите частенько уночі зі снами.
Отрутою просякло кожне слово,
вам давить груди невимовна лють.
вам давить груди невимовна лють.
Дивитись любиш, як вмирають діти?!.
То хто ти — кат, убивця чи упир?
То хто ти — кат, убивця чи упир?
Я розумію відчай твій і гнів,
як хіть перед жіноцтвом хизуватись,
як хіть перед жіноцтвом хизуватись,
Ми не забудемо Батурин і Полтаву,
та й Карла дорогим не називаєм.
та й Карла дорогим не називаєм.