Щастям, люди, щастям дорожіть!
Помічайте, мрійте, бережіть
сонця промені у світанковий час,
бо вони лише для вас, для вас, для вас!

Якщо ж казкове чудо пропустити,
тоді на білім світі як нам жити?!
Усе, що мимо серця пролетіло,
назавжди віхола вкриває біла.

Трепетне коли почуєш слово –
радуйся, не вимагай другого.
Не спіши і час не підганяй,
порадій, полинь за виднокрай.

Скільки пісні випало тривати?
Вже давно пішла на небо мати,
лист спадає під могутній в‘яз...
Та чи ж буде все те сотні раз?!

В сутінках палахкотить у вічі
стрій тополь, немов вечірні свічі.
Насолоджуйся, постій і помовчи,
як заповнити вже пустку нічим.

Грім гримить, немовби канонада,
дощ періщить по верхівках саду.
Душу що теплом не зігріває,
облетить додолу листопадом.

Хворі й суперечності облиште,
ви на потім все оте залиште.
Постарайтесь в цей нелегкий час,
щоб вони не хвилювали вас.

Вслід бубнять хай скептики уперті,
не губись в життєвій круговерті.
Радощів, ну як там не крути,
злим очам, хоч лопни, – не знайти!

Добрих і привітливих очей
не торкають заздрощі і муки.
Радість вам сама простягне руки
і вантаж спаде з сумних плечей.

Хто красу розгледить у звичайнім,
в ручаї розлив побачить рік.
Хто радіти вміє, як востаннє –
дійсно той щасливим буде вік.

Хай співає птах над головою,
ліс квітує і волошки в житі.
Не дружіть з проклятою журбою.
Щастям, люди, завжди дорожіте!

Щастям, люди, завжди дорожіть!
Помічайте щастя кожну мить:
ранки, зорі, роси, весен час.
Радуйтесь, цінуйте – все для вас.

16.01.2017

* За мотивами твору Едуарда Асадова „Дорожите счастьем, дорожите!“