С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!
Только когда придет и вам помирать, бугаи,
будете вы хрипеть, царапая край матраса,
строчки из Александра, а не брехню Тараса.

Иосиф Бродский

Отрутою просякло кожне слово,
вам давить груди невимовна лють.
Махровим шовінізмом віє знову –
то юди у Дніпро старий плюють.

Жовто-блакитний стяг, козацька слава,
про незалежність довгождана звістка,
Мазепа, Орлик, Калнишевський та й Полтава
застрягли в горлі ніби гостра кістка.

Пробачити не можуть українцям,
що в решті-решт своїм шляхом пішли.
Не зрозуміти вам, простим ординцям,
чому ми спекались улуса кабали.

Та нарізно пішли не випадково,
у нас доволі і своїх проблем.
Як можна зрадити того, хто рідне слово
топтав, цькував, гнобив мечем й вогнем.

Ще тюрмами і голодом морили
дзвінкої мови гордих носіїв,
та потяг до свободи все ж не вбили
в дідів, батьків і наших матерів.

Не здатен той почути добре слово,
хто ще з народження, із пелюшок, оглух;
хто вкрав історію русинів, навіть мову,
народ хто братній нищить в прах і пух.

Отрута сотні років вже сочиться
із ненажерливих, оскаженілих пащ.
Спокійно їм не п‘ється і не спиться,
не можуть вибратись одні зі своїх хащ.

Ви всі учились, та нажаль потроху,
чомусь, як-небуть, ліньки, аби-як…
Ми ж топчемо вперед свою дорогу
в своє майбутнє й нам то добрий знак.

Ступайте з Богом, москалі прокляті,
давіться куркою як і своїм рублем,
обрубком гривні. Московитські таті,
могилою вам стане рідний кремль.

Шляхом кривавим йдіть самі у прірву,
куди нечистий вперто тягне вас.
Ми – українці, ми здолаєм вирву,
бо з нами честь, свобода і Тарас!
Так, з нами правда, воля і Тарас!

2016, 2017

* Відповідь Йосипу Бродському на його пасквіль „На независимость Украины“. http://patrioty.org.ua/society/pravda-shcho-vsplyla-pislia-smerti-nobelevskoho-laureata-shanuvalnykam-rosiiskoi-poezii-skandalnyi-virsh-proshchevaite-khokhl-nalezhyt-taky-iosypu-brodskomu-video-131714.html


Иосиф Бродский

"На Независимость Украины"
Дорогой Карл Двенадцатый, сражение под Полтавой,
слава Богу, проиграно. Как говорил картавый,
время покажет - кузькину мать, руины,
кости посмертной радости с привкусом Украины.

То не зелено-квитный, траченый изотопом,
- жовто-блакитный реет над Конотопом,
скроенный из холста: знать, припасла Канада -
даром, что без креста: но хохлам не надо.

Гой ты, рушник-карбованец, семечки в потной жмене!
Не нам, кацапам, их обвинять в измене.
Сами под образами семьдесят лет в Рязани
с залитыми глазами жили, как при Тарзане.

Скажем им, звонкой матерью паузы метя, строго:
скатертью вам, хохлы, и рушником дорога.
Ступайте от нас в жупане, не говоря в мундире,
по адресу на три буквы на все четыре

стороны. Пусть теперь в мазанке хором Гансы
с ляхами ставят вас на четыре кости, поганцы.
Как в петлю лезть, так сообща, сук выбирая в чаще,
а курицу из борща грызть в одиночку слаще?

Прощевайте, хохлы! Пожили вместе, хватит.
Плюнуть, что ли, в Днипро: может, он вспять покатит,
брезгуя гордо нами, как скорый, битком набитый
отвернутыми углами и вековой обидой.

Не поминайте лихом! Вашего неба, хлеба
нам - подавись мы жмыхом и потолком - не треба.
Нечего портить кровь, рвать на груди одежду.
Кончилась, знать, любовь, коли была промежду.

Что ковыряться зря в рваных корнях глаголом!
Вас родила земля: грунт, чернозем с подзолом.
Полно качать права, шить нам одно, другое.
Эта земля не дает вам, кавунам, покоя.

Ой-да левада-степь, краля, баштан, вареник.
Больше, поди, теряли: больше людей, чем денег.
Как-нибудь перебьемся. А что до слезы из глаза,
Нет на нее указа ждать до другого раза.

С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!
Только когда придет и вам помирать, бугаи,
будете вы хрипеть, царапая край матраса,
строчки из Александра, а не брехню Тараса.