
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.
Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,
Невпинним сьогоденням живу собі помалу, -
В садочку клопочуся, з онуками вожуся
І корисні поради накручую на вуса.
Копійку кожну зважую та лаюся сердито
На тих, що і на старості перешкоджає жити.
Але наперек
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Відповiдь Йосі заБродському
та й Карла дорогим не називаєм.
Це пам‘ятай, створіння ти гаркаве.
Тому, що честь і гордість свою маєм.
Прапорознавець просто нікудишній,
в геральдиці – великий, але гном.
Громадянин орди по духу, вже колишній,
тризуб русинський стане вам хрестом.
І мовознавця з тебе теж не вийшло,
бо й близько української не знав.
Вертів кацапською жидівське своє дишло,
то краще б на івриті вже писав.
Ви триста років лицемірили й брехали,
та підло кроїли історії халяви.
Щоб ми забули і повік не знали
ні волі, ні Мазепи, ні Полтави…
Ти мову про яке ведеш коріння?
Нічого спільного з благословенним краєм!
В Московії росте з орди насіння,
там дійсно бугаї і вертухаї.
Тамбовськії „брати“, ступайте з Богом,
й парадні одягніть свої мундири.
Хай скатертиною вам стелиться дорога,
та все ж на сраках прикривайте діри.
Пархатий жиде, не чіпай Дніпро,
не плюй в ріку життя, освічений мужлане.
Коли не в силі зупинить святе добро,
то не старайся й плямувать, презренний пане.
Жуй мовчки в пеклі свою курку із борщу,
яку ти вкрав, мандруючи по світу.
Я в свою голову вже більше не впущу
цю писанину нобель-неофіта.
Ущербним, кате, жив ти і помер,
бо в серці все носив гидку заразу.
Хай пазурами рідну Неньку дер,
та не торкайся навіть імені Тараса!
А час покаже, хто з нас був правий,
лад наведемо й відбудуємо руїни.
Всю нечисть поскидаєм в чорторий –
не лізьте ви з мечем на Україну!
2016
Иосиф Бродский: „Это конечно нечто рискованное, но тем не менее я прочту вам…“
http://patrioty.org.ua/society/pravda-shcho-vsplyla-pislia-smerti-nobelevskoho-laureata-shanuvalnykam-rosiiskoi-poezii-skandalnyi-virsh-proshchevaite-khokhl-nalezhyt-taky-iosypu-brodskomu-video-131714.html
"На Независимость Украины"
Дорогой Карл Двенадцатый, сражение под Полтавой,
слава Богу, проиграно. Как говорил картавый,
время покажет - кузькину мать, руины,
кости посмертной радости с привкусом Украины.
То не зелено-квитный, траченый изотопом,
- жовто-блакитный реет над Конотопом,
скроенный из холста: знать, припасла Канада -
даром, что без креста: но хохлам не надо.
Гой ты, рушник-карбованец, семечки в потной жмене!
Не нам, кацапам, их обвинять в измене.
Сами под образами семьдесят лет в Рязани
с залитыми глазами жили, как при Тарзане.
Скажем им, звонкой матерью паузы метя, строго:
скатертью вам, хохлы, и рушником дорога.
Ступайте от нас в жупане, не говоря в мундире,
по адресу на три буквы на все четыре
стороны. Пусть теперь в мазанке хором Гансы
с ляхами ставят вас на четыре кости, поганцы.
Как в петлю лезть, так сообща, сук выбирая в чаще,
а курицу из борща грызть в одиночку слаще?
Прощевайте, хохлы! Пожили вместе, хватит.
Плюнуть, что ли, в Днипро: может, он вспять покатит,
брезгуя гордо нами, как скорый, битком набитый
отвернутыми углами и вековой обидой.
Не поминайте лихом! Вашего неба, хлеба
нам - подавись мы жмыхом и потолком - не треба.
Нечего портить кровь, рвать на груди одежду.
Кончилась, знать, любовь, коли была промежду.
Что ковыряться зря в рваных корнях глаголом!
Вас родила земля: грунт, чернозем с подзолом.
Полно качать права, шить нам одно, другое.
Эта земля не дает вам, кавунам, покоя.
Ой-да левада-степь, краля, баштан, вареник.
Больше, поди, теряли: больше людей, чем денег.
Как-нибудь перебьемся. А что до слезы из глаза,
Нет на нее указа ждать до другого раза.
С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!
Только когда придет и вам помирать, бугаи,
будете вы хрипеть, царапая край матраса,
строчки из Александра, а не брехню Тараса.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)