Ми не забудемо Батурин і Полтаву,
та й Карла дорогим не називаєм.
Це пам‘ятай, створіння ти гаркаве.
Тому, що честь і гордість свою маєм.

Прапорознавець просто нікудишній,
в геральдиці – великий, але гном.
Громадянин орди по духу, вже колишній,
тризуб русинський стане вам хрестом.

І мовознавця з тебе теж не вийшло,
бо й близько української не знав.
Вертів кацапською жидівське своє дишло,
то краще б на івриті вже писав.

Ви триста років лицемірили й брехали,
та підло кроїли історії халяви.
Щоб ми забули і повік не знали
ні волі, ні Мазепи, ні Полтави…

Ти мову про яке ведеш коріння?
Нічого спільного з благословенним краєм!
В Московії росте з орди насіння,
там дійсно бугаї і вертухаї.

Тамбовськії „брати“, ступайте з Богом,
й парадні одягніть свої мундири.
Хай скатертиною вам стелиться дорога,
та все ж на сраках прикривайте діри.

Пархатий жиде, не чіпай Дніпро,
не плюй в ріку життя, освічений мужлане.
Коли не в силі зупинить святе добро,
то не старайся й плямувать, презренний пане.

Жуй мовчки в пеклі свою курку із борщу,
яку ти вкрав, мандруючи по світу.
Я в свою голову вже більше не впущу
цю писанину нобель-неофіта.

Ущербним, кате, жив ти і помер,
бо в серці все носив гидку заразу.
Хай пазурами рідну Неньку дер,
та не торкайся навіть імені Тараса!

А час покаже, хто з нас був правий,
лад наведемо й відбудуємо руїни.
Всю нечисть поскидаєм в чорторий –
не лізьте ви з мечем на Україну!

2016

Иосиф Бродский: „Это конечно нечто рискованное, но тем не менее я прочту вам…“
http://patrioty.org.ua/society/pravda-shcho-vsplyla-pislia-smerti-nobelevskoho-laureata-shanuvalnykam-rosiiskoi-poezii-skandalnyi-virsh-proshchevaite-khokhl-nalezhyt-taky-iosypu-brodskomu-video-131714.html


"На Независимость Украины"

Дорогой Карл Двенадцатый, сражение под Полтавой,
слава Богу, проиграно. Как говорил картавый,
время покажет - кузькину мать, руины,
кости посмертной радости с привкусом Украины.

То не зелено-квитный, траченый изотопом,
- жовто-блакитный реет над Конотопом,
скроенный из холста: знать, припасла Канада -
даром, что без креста: но хохлам не надо.

Гой ты, рушник-карбованец, семечки в потной жмене!
Не нам, кацапам, их обвинять в измене.
Сами под образами семьдесят лет в Рязани
с залитыми глазами жили, как при Тарзане.

Скажем им, звонкой матерью паузы метя, строго:
скатертью вам, хохлы, и рушником дорога.
Ступайте от нас в жупане, не говоря в мундире,
по адресу на три буквы на все четыре

стороны. Пусть теперь в мазанке хором Гансы
с ляхами ставят вас на четыре кости, поганцы.
Как в петлю лезть, так сообща, сук выбирая в чаще,
а курицу из борща грызть в одиночку слаще?

Прощевайте, хохлы! Пожили вместе, хватит.
Плюнуть, что ли, в Днипро: может, он вспять покатит,
брезгуя гордо нами, как скорый, битком набитый
отвернутыми углами и вековой обидой.

Не поминайте лихом! Вашего неба, хлеба
нам - подавись мы жмыхом и потолком - не треба.
Нечего портить кровь, рвать на груди одежду.
Кончилась, знать, любовь, коли была промежду.

Что ковыряться зря в рваных корнях глаголом!
Вас родила земля: грунт, чернозем с подзолом.
Полно качать права, шить нам одно, другое.
Эта земля не дает вам, кавунам, покоя.

Ой-да левада-степь, краля, баштан, вареник.
Больше, поди, теряли: больше людей, чем денег.
Как-нибудь перебьемся. А что до слезы из глаза,
Нет на нее указа ждать до другого раза.

С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!
Только когда придет и вам помирать, бугаи,
будете вы хрипеть, царапая край матраса,
строчки из Александра, а не брехню Тараса.