Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Повний нуль*
(або мистецтво високого хамства)
Колись один художник-жартівник,
що над загалом тішитися звик,
відчув у коштах немалу потребу
і вирішив – пожартувати треба.
Писав митець на грані аферизму,
усе те називав супрематизмом.
Іменував мистецтво він верблюдом,
нав’юченим дивами звідусюди:
Із Персії царями і Єгипту,
вінками одалісок, манускриптів,
принцесами з собачками і без,
венерами-блудницями з небес.
Він не вважав художників митцями,
а філософії ганчірок їх знавцями.
І живопис не був йому секретом –
на череві товстухи лиш корсетом.
Блукаючи між ворітьми і тином,
«знавець» таки створив свою картину,
де велич хисту, думки глибина,
інтриги згусток, темна таїна,
повії карі і глибокі очі
та битва негрів прямо серед ночі.
Ну, геній просто, біс йому не брат!
За ніч родив у муках свій квадрат…
Для арту не написано закону,
а куншт той не вартує і лимона.
Ним любуватись можна лише рачки,
ціна в базарний день: на долар – пачка.
Але у чому суть цього памфлету?
Немає тут великого секрету:
«шедевр» модерну зберігав інтригу,
сторіччя висячи – угору дриґом!.
12.02.2018
* «Мистецтво живопису, скульптури, слова було до цього часу верблюдом, нав’юченим різним мотлохом одалісок, єгипетськими і персидськими царями Соломонами, Саломеями, принцами, принцесами з їхніми улюбленими собачками і блудом венер, – написав Казимир Малевич у брошурі «Від кубізму до супрематизму», виданій до відкриття у Санкт-Петербурзі його виставки «Нуль-десять» 19 грудня 1915-го за старим стилем. – Живопис був краваткою на накрохмаленій сорочці джентльмена і рожевим корсетом, що стягував розбухлий живіт ожирілої дами. Художники були судовими слідчими, чинами поліції, а ще – адвокатами, веселими оповідачами анекдотів, психологами, ботаніками, зоологами, археологами, інженерами. Наші передвижники розмальовували горщики на парканах Малоросії і старалися передати філософію ганчірок. Ближча до нас молодь зайнялася порнографією і зробила з живопису чуттєвий хтивий мотлох. Але творчості не було». Більше інформації про створення Малевичем картини «Чорний квадрат» можна знайти тут: (https://gazeta.ua/articles/history-journal/_tilo-vashe-zhive-u-suchasnosti-a-dusha-vbrana-u-starij-babusin-lifchik/667893).
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)