Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Повний нуль*
(або мистецтво високого хамства)
Колись один художник-жартівник,
що над загалом тішитися звик,
відчув у коштах немалу потребу
і вирішив – пожартувати треба.
Писав митець на грані аферизму,
усе те називав супрематизмом.
Іменував мистецтво він верблюдом,
нав’юченим дивами звідусюди:
Із Персії царями і Єгипту,
вінками одалісок, манускриптів,
принцесами з собачками і без,
венерами-блудницями з небес.
Він не вважав художників митцями,
а філософії ганчірок їх знавцями.
І живопис не був йому секретом –
на череві товстухи лиш корсетом.
Блукаючи між ворітьми і тином,
«знавець» таки створив свою картину,
де велич хисту, думки глибина,
інтриги згусток, темна таїна,
повії карі і глибокі очі
та битва негрів прямо серед ночі.
Ну, геній просто, біс йому не брат!
За ніч родив у муках свій квадрат…
Для арту не написано закону,
а куншт той не вартує і лимона.
Ним любуватись можна лише рачки,
ціна в базарний день: на долар – пачка.
Але у чому суть цього памфлету?
Немає тут великого секрету:
«шедевр» модерну зберігав інтригу,
сторіччя висячи – угору дриґом!.
12.02.2018
* «Мистецтво живопису, скульптури, слова було до цього часу верблюдом, нав’юченим різним мотлохом одалісок, єгипетськими і персидськими царями Соломонами, Саломеями, принцами, принцесами з їхніми улюбленими собачками і блудом венер, – написав Казимир Малевич у брошурі «Від кубізму до супрематизму», виданій до відкриття у Санкт-Петербурзі його виставки «Нуль-десять» 19 грудня 1915-го за старим стилем. – Живопис був краваткою на накрохмаленій сорочці джентльмена і рожевим корсетом, що стягував розбухлий живіт ожирілої дами. Художники були судовими слідчими, чинами поліції, а ще – адвокатами, веселими оповідачами анекдотів, психологами, ботаніками, зоологами, археологами, інженерами. Наші передвижники розмальовували горщики на парканах Малоросії і старалися передати філософію ганчірок. Ближча до нас молодь зайнялася порнографією і зробила з живопису чуттєвий хтивий мотлох. Але творчості не було». Більше інформації про створення Малевичем картини «Чорний квадрат» можна знайти тут: (https://gazeta.ua/articles/history-journal/_tilo-vashe-zhive-u-suchasnosti-a-dusha-vbrana-u-starij-babusin-lifchik/667893).
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
