
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Повний нуль*
(або мистецтво високого хамства)
Колись один художник-жартівник,
що над загалом тішитися звик,
відчув у коштах немалу потребу
і вирішив – пожартувати треба.
Писав митець на грані аферизму,
усе те називав супрематизмом.
Іменував мистецтво він верблюдом,
нав’юченим дивами звідусюди:
Із Персії царями і Єгипту,
вінками одалісок, манускриптів,
принцесами з собачками і без,
венерами-блудницями з небес.
Він не вважав художників митцями,
а філософії ганчірок їх знавцями.
І живопис не був йому секретом –
на череві товстухи лиш корсетом.
Блукаючи між ворітьми і тином,
«знавець» таки створив свою картину,
де велич хисту, думки глибина,
інтриги згусток, темна таїна,
повії карі і глибокі очі
та битва негрів прямо серед ночі.
Ну, геній просто, біс йому не брат!
За ніч родив у муках свій квадрат…
Для арту не написано закону,
а куншт той не вартує і лимона.
Ним любуватись можна лише рачки,
ціна в базарний день: на долар – пачка.
Але у чому суть цього памфлету?
Немає тут великого секрету:
«шедевр» модерну зберігав інтригу,
сторіччя висячи – угору дриґом!.
12.02.2018
* «Мистецтво живопису, скульптури, слова було до цього часу верблюдом, нав’юченим різним мотлохом одалісок, єгипетськими і персидськими царями Соломонами, Саломеями, принцами, принцесами з їхніми улюбленими собачками і блудом венер, – написав Казимир Малевич у брошурі «Від кубізму до супрематизму», виданій до відкриття у Санкт-Петербурзі його виставки «Нуль-десять» 19 грудня 1915-го за старим стилем. – Живопис був краваткою на накрохмаленій сорочці джентльмена і рожевим корсетом, що стягував розбухлий живіт ожирілої дами. Художники були судовими слідчими, чинами поліції, а ще – адвокатами, веселими оповідачами анекдотів, психологами, ботаніками, зоологами, археологами, інженерами. Наші передвижники розмальовували горщики на парканах Малоросії і старалися передати філософію ганчірок. Ближча до нас молодь зайнялася порнографією і зробила з живопису чуттєвий хтивий мотлох. Але творчості не було». Більше інформації про створення Малевичем картини «Чорний квадрат» можна знайти тут: (https://gazeta.ua/articles/history-journal/_tilo-vashe-zhive-u-suchasnosti-a-dusha-vbrana-u-starij-babusin-lifchik/667893).
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)