Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
2026.03.12
23:33
Зимова соната лунає красиво,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
2026.03.12
22:48
Себе, коханого, люби,
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
2026.03.12
17:24
У часи, як в Україні ще чумакували.
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
2026.03.12
17:01
І
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися черепахи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися черепахи
Прибіг Петрик до бабусі, видно, повний вражень:
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі своєму.
Я не став її ловити…А раптом проблеми?!
Підійшов, хіба поближче та на неї кишнув.
Вона зовсім не злякалась, бо, напевно звикла.
Доповзла собі до річки та й плюхнула в воду.
А там вся така рухлива, що й догнати годі.
Відпливла, пірнула в воду та із очей зникла.
А скажи, бабусю, звідки вони узялися,
Оті дивні черепахи? Ти часом не знаєш?
- Добре, Петрику, що в мене ти про те питаєш.
Біжи бігом помий руки та гарненько вмийся.
Сідай, вже обід готовий. Доки будеш їсти,
Я тобі про черепаху розповім, що знаю.
Ще від дідуся почула, добре пам’ятаю,
Тож тобі ту оповідку можу розповісти.
Було то, казав дідусь мій, у селі одному.
Жили мати із донькою. Дочка одна й мати
Звикла все, що лиш попросить, донечці давати,
Бавила, не відмовляла дитині ні в чому.
І сама недоїдала, все донечці рідній.
Та й виросла така жадна, лиш про себе дбала.
Скоро мати ту донечку і заміж віддала
У село сусіднє. Взяли, бо ж дівчина видна.
Якось мати надумали піти, подивитись,
Як там донечка рідненька її поживає.
Узяла якусь торбинку та і шкандибає.
Думає, як гарно буде з донькою зустрітись.
А донька сама удома, бо всі десь у полі.
Зарізала вранці курку, в казані зварила.
Поставила на стіл цілу у мисці й накрила
Полумиском, лиш гомілки виглядають голі.
Дума собі: зараз сяду та й з’їм половину.
А все інше заховаю – то буде на завтра.
А свекру і чоловіку казати не варто.
Кашу їм зварю. Їдять хай та ковтають слину.
Тільки но зібралась сісти, як матір уздріла,
Що у двір уже заходить. Ту курку схопила
Та хутко її в комору і двері закрила.
Узяла окраєць хліба та й до столу сіла.
Зайшла мати, привіталась та й доню питає,
Як у сватів їй живеться, чи не зобиджають.
А та жаліється: - Бачиш, от хліб догризаю,
Бо ні молока, ні м’яса у хаті немає.
Мати ж вранці як поїла, так ні ріски в роті.
А донька її словами тільки й пригощає.
Та на двері все частіше вона позирає,
Бо ж скоро свої повинні вертати з роботи.
Бо ж курочка її пахне, в животі буркоче.
Та з матір’ю ділитися зовсім не бажає.
Посиділи вони трохи та вже й виряджає,
Мовляв, ще вона роботу поробити хоче.
Пішла матінка голодна до себе додому.
Це аж ввечері, напевно зможе щось поїсти.
А донька її провела й до комори, звісно.
Дума: курочку усю з’їм, не лишу нікому.
В темряві вхопила миску, занесла до хати.
А воно в руках у неї почало пручатись.
Як же було їй від того та й не налякатись?
Кинула бігом додолу, почала кричати.
А воно повзе по хаті: знизу й вгорі миски,
А між ними в усі боки голова і лапи.
Стоїть жінка, рот відкрила, слина звідти капа
І заходиться щоразу від крику та виску.
А оте створіння Боже вибралося з хати
Та і кудись подалося. Вона й не дивилась.
Накричалася й безсила на лавці усілась.
Матір не нагодувала – тепер буде знати.
Отак, кажуть, черепаха на світі з’явилась,
Вибралась, мабуть до річки та й там заховалась.
А відтоді досить часто людям зустрічалась,
Не чіпав ніхто тож, звісно, вона й розплодилась.
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі своєму.
Я не став її ловити…А раптом проблеми?!
Підійшов, хіба поближче та на неї кишнув.
Вона зовсім не злякалась, бо, напевно звикла.
Доповзла собі до річки та й плюхнула в воду.
А там вся така рухлива, що й догнати годі.
Відпливла, пірнула в воду та із очей зникла.
А скажи, бабусю, звідки вони узялися,
Оті дивні черепахи? Ти часом не знаєш?
- Добре, Петрику, що в мене ти про те питаєш.
Біжи бігом помий руки та гарненько вмийся.
Сідай, вже обід готовий. Доки будеш їсти,
Я тобі про черепаху розповім, що знаю.
Ще від дідуся почула, добре пам’ятаю,
Тож тобі ту оповідку можу розповісти.
Було то, казав дідусь мій, у селі одному.
Жили мати із донькою. Дочка одна й мати
Звикла все, що лиш попросить, донечці давати,
Бавила, не відмовляла дитині ні в чому.
І сама недоїдала, все донечці рідній.
Та й виросла така жадна, лиш про себе дбала.
Скоро мати ту донечку і заміж віддала
У село сусіднє. Взяли, бо ж дівчина видна.
Якось мати надумали піти, подивитись,
Як там донечка рідненька її поживає.
Узяла якусь торбинку та і шкандибає.
Думає, як гарно буде з донькою зустрітись.
А донька сама удома, бо всі десь у полі.
Зарізала вранці курку, в казані зварила.
Поставила на стіл цілу у мисці й накрила
Полумиском, лиш гомілки виглядають голі.
Дума собі: зараз сяду та й з’їм половину.
А все інше заховаю – то буде на завтра.
А свекру і чоловіку казати не варто.
Кашу їм зварю. Їдять хай та ковтають слину.
Тільки но зібралась сісти, як матір уздріла,
Що у двір уже заходить. Ту курку схопила
Та хутко її в комору і двері закрила.
Узяла окраєць хліба та й до столу сіла.
Зайшла мати, привіталась та й доню питає,
Як у сватів їй живеться, чи не зобиджають.
А та жаліється: - Бачиш, от хліб догризаю,
Бо ні молока, ні м’яса у хаті немає.
Мати ж вранці як поїла, так ні ріски в роті.
А донька її словами тільки й пригощає.
Та на двері все частіше вона позирає,
Бо ж скоро свої повинні вертати з роботи.
Бо ж курочка її пахне, в животі буркоче.
Та з матір’ю ділитися зовсім не бажає.
Посиділи вони трохи та вже й виряджає,
Мовляв, ще вона роботу поробити хоче.
Пішла матінка голодна до себе додому.
Це аж ввечері, напевно зможе щось поїсти.
А донька її провела й до комори, звісно.
Дума: курочку усю з’їм, не лишу нікому.
В темряві вхопила миску, занесла до хати.
А воно в руках у неї почало пручатись.
Як же було їй від того та й не налякатись?
Кинула бігом додолу, почала кричати.
А воно повзе по хаті: знизу й вгорі миски,
А між ними в усі боки голова і лапи.
Стоїть жінка, рот відкрила, слина звідти капа
І заходиться щоразу від крику та виску.
А оте створіння Боже вибралося з хати
Та і кудись подалося. Вона й не дивилась.
Накричалася й безсила на лавці усілась.
Матір не нагодувала – тепер буде знати.
Отак, кажуть, черепаха на світі з’явилась,
Вибралась, мабуть до річки та й там заховалась.
А відтоді досить часто людям зустрічалась,
Не чіпав ніхто тож, звісно, вона й розплодилась.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
