Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.02
23:38
щодо творів отих неумисних
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
2026.11.02
22:38
У москалеві присутній синдром вищості, але відсутній синдром вартості.
Найбільша небезпека для цивілізації – дикуни, які вважають себе цивілізованими.
Дідька чортом не настрашиш, а путіна Трампом.
Основні функції диявола нині виконує путін.
Об
2026.11.02
20:59
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
2026.11.02
20:38
Над світом білим почорніли тучі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
2026.11.02
16:24
Поплач дощем, журливий листопаде!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
2026.11.02
14:31
Тепер він частий гість у цьому місці,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
2026.11.02
12:44
Виглядала обрій матіола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
2026.11.02
12:18
Пальцями тонкими стукав дощ у шибу.
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
2026.11.02
09:59
Війна привнесла в наше життя нові реалії. Майже щодня відчуваєш подих смерті, адже у будь-яку мить шалений дрон чи ракета можуть зупинити твоє земне буття.
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
2026.11.02
05:58
З гарячою чашкою кави
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
2026.11.02
01:34
Сонце нікуди не поспішає, ні,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
2026.11.01
23:35
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
2026.11.01
22:49
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
2026.11.01
22:06
На вигоні влітку молодь постійно збиралась,
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
2026.11.01
17:44
Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
2026.11.01
15:33
Цей важливий ковток, ніби чашу цикути,
Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки взялися черепахи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки взялися черепахи
Прибіг Петрик до бабусі, видно, повний вражень:
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі своєму.
Я не став її ловити…А раптом проблеми?!
Підійшов, хіба поближче та на неї кишнув.
Вона зовсім не злякалась, бо, напевно звикла.
Доповзла собі до річки та й плюхнула в воду.
А там вся така рухлива, що й догнати годі.
Відпливла, пірнула в воду та із очей зникла.
А скажи, бабусю, звідки вони узялися,
Оті дивні черепахи? Ти часом не знаєш?
- Добре, Петрику, що в мене ти про те питаєш.
Біжи бігом помий руки та гарненько вмийся.
Сідай, вже обід готовий. Доки будеш їсти,
Я тобі про черепаху розповім, що знаю.
Ще від дідуся почула, добре пам’ятаю,
Тож тобі ту оповідку можу розповісти.
Було то, казав дідусь мій, у селі одному.
Жили мати із донькою. Дочка одна й мати
Звикла все, що лиш попросить, донечці давати,
Бавила, не відмовляла дитині ні в чому.
І сама недоїдала, все донечці рідній.
Та й виросла така жадна, лиш про себе дбала.
Скоро мати ту донечку і заміж віддала
У село сусіднє. Взяли, бо ж дівчина видна.
Якось мати надумали піти, подивитись,
Як там донечка рідненька її поживає.
Узяла якусь торбинку та і шкандибає.
Думає, як гарно буде з донькою зустрітись.
А донька сама удома, бо всі десь у полі.
Зарізала вранці курку, в казані зварила.
Поставила на стіл цілу у мисці й накрила
Полумиском, лиш гомілки виглядають голі.
Дума собі: зараз сяду та й з’їм половину.
А все інше заховаю – то буде на завтра.
А свекру і чоловіку казати не варто.
Кашу їм зварю. Їдять хай та ковтають слину.
Тільки но зібралась сісти, як матір уздріла,
Що у двір уже заходить. Ту курку схопила
Та хутко її в комору і двері закрила.
Узяла окраєць хліба та й до столу сіла.
Зайшла мати, привіталась та й доню питає,
Як у сватів їй живеться, чи не зобиджають.
А та жаліється: - Бачиш, от хліб догризаю,
Бо ні молока, ні м’яса у хаті немає.
Мати ж вранці як поїла, так ні ріски в роті.
А донька її словами тільки й пригощає.
Та на двері все частіше вона позирає,
Бо ж скоро свої повинні вертати з роботи.
Бо ж курочка її пахне, в животі буркоче.
Та з матір’ю ділитися зовсім не бажає.
Посиділи вони трохи та вже й виряджає,
Мовляв, ще вона роботу поробити хоче.
Пішла матінка голодна до себе додому.
Це аж ввечері, напевно зможе щось поїсти.
А донька її провела й до комори, звісно.
Дума: курочку усю з’їм, не лишу нікому.
В темряві вхопила миску, занесла до хати.
А воно в руках у неї почало пручатись.
Як же було їй від того та й не налякатись?
Кинула бігом додолу, почала кричати.
А воно повзе по хаті: знизу й вгорі миски,
А між ними в усі боки голова і лапи.
Стоїть жінка, рот відкрила, слина звідти капа
І заходиться щоразу від крику та виску.
А оте створіння Боже вибралося з хати
Та і кудись подалося. Вона й не дивилась.
Накричалася й безсила на лавці усілась.
Матір не нагодувала – тепер буде знати.
Отак, кажуть, черепаха на світі з’явилась,
Вибралась, мабуть до річки та й там заховалась.
А відтоді досить часто людям зустрічалась,
Не чіпав ніхто тож, звісно, вона й розплодилась.
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі своєму.
Я не став її ловити…А раптом проблеми?!
Підійшов, хіба поближче та на неї кишнув.
Вона зовсім не злякалась, бо, напевно звикла.
Доповзла собі до річки та й плюхнула в воду.
А там вся така рухлива, що й догнати годі.
Відпливла, пірнула в воду та із очей зникла.
А скажи, бабусю, звідки вони узялися,
Оті дивні черепахи? Ти часом не знаєш?
- Добре, Петрику, що в мене ти про те питаєш.
Біжи бігом помий руки та гарненько вмийся.
Сідай, вже обід готовий. Доки будеш їсти,
Я тобі про черепаху розповім, що знаю.
Ще від дідуся почула, добре пам’ятаю,
Тож тобі ту оповідку можу розповісти.
Було то, казав дідусь мій, у селі одному.
Жили мати із донькою. Дочка одна й мати
Звикла все, що лиш попросить, донечці давати,
Бавила, не відмовляла дитині ні в чому.
І сама недоїдала, все донечці рідній.
Та й виросла така жадна, лиш про себе дбала.
Скоро мати ту донечку і заміж віддала
У село сусіднє. Взяли, бо ж дівчина видна.
Якось мати надумали піти, подивитись,
Як там донечка рідненька її поживає.
Узяла якусь торбинку та і шкандибає.
Думає, як гарно буде з донькою зустрітись.
А донька сама удома, бо всі десь у полі.
Зарізала вранці курку, в казані зварила.
Поставила на стіл цілу у мисці й накрила
Полумиском, лиш гомілки виглядають голі.
Дума собі: зараз сяду та й з’їм половину.
А все інше заховаю – то буде на завтра.
А свекру і чоловіку казати не варто.
Кашу їм зварю. Їдять хай та ковтають слину.
Тільки но зібралась сісти, як матір уздріла,
Що у двір уже заходить. Ту курку схопила
Та хутко її в комору і двері закрила.
Узяла окраєць хліба та й до столу сіла.
Зайшла мати, привіталась та й доню питає,
Як у сватів їй живеться, чи не зобиджають.
А та жаліється: - Бачиш, от хліб догризаю,
Бо ні молока, ні м’яса у хаті немає.
Мати ж вранці як поїла, так ні ріски в роті.
А донька її словами тільки й пригощає.
Та на двері все частіше вона позирає,
Бо ж скоро свої повинні вертати з роботи.
Бо ж курочка її пахне, в животі буркоче.
Та з матір’ю ділитися зовсім не бажає.
Посиділи вони трохи та вже й виряджає,
Мовляв, ще вона роботу поробити хоче.
Пішла матінка голодна до себе додому.
Це аж ввечері, напевно зможе щось поїсти.
А донька її провела й до комори, звісно.
Дума: курочку усю з’їм, не лишу нікому.
В темряві вхопила миску, занесла до хати.
А воно в руках у неї почало пручатись.
Як же було їй від того та й не налякатись?
Кинула бігом додолу, почала кричати.
А воно повзе по хаті: знизу й вгорі миски,
А між ними в усі боки голова і лапи.
Стоїть жінка, рот відкрила, слина звідти капа
І заходиться щоразу від крику та виску.
А оте створіння Боже вибралося з хати
Та і кудись подалося. Вона й не дивилась.
Накричалася й безсила на лавці усілась.
Матір не нагодувала – тепер буде знати.
Отак, кажуть, черепаха на світі з’явилась,
Вибралась, мабуть до річки та й там заховалась.
А відтоді досить часто людям зустрічалась,
Не чіпав ніхто тож, звісно, вона й розплодилась.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
