Ура, від учора я прокинувсь
Живий та війна ніде не ділась
Ми удвох, Катерина & я
Пішли ще перейтися
Через цей пляжний ґвалт
Не померти, переродитись
Залишивши заношену дійсність
Навіки, навіки
 
Не кажи, що не видів цього ти раніш
Кожен дюйм землі огневий рубіж
Велетенські помади чи олівці
З неба дощать під болісний крик
Й плями Арктики
Що криваві й синьосрібні
Онде море пригортає піски
Сюди ми йшли
 
Дуже прикро, що в цей день ми із друзями не разом
Дуже прикро
«Всі збудовані машини не порятують нас»
Так вони кажуть
(Тому не прийшли з нами разом)
А ще вони кажуть
«Людина не може дихати й жити вік під водою»
Це їх найбільша скарга
(Ет)
І ще мов жбурнули мені в лице, казавши:
«Хай там як, але відає всяк
Що це ані ласка Божа
Ані Королівська милість»
Королівська милість, о–о
 
В цім піску ми любились, моя радість & я
Остатній миті на суходолі віват
Спрацювала машина, справилася
Не подряпавши зовсім, з нею ми розсталися
Зірки й велетні-губки вітали нас обох
Перед зникненням, востаннє позирнули
На вбивчий несмак ось цього
Усього несмаку всього
 
Тож ми йдемо на дно, на дно
Йдемо углиб, на дно
Не мож нам радосте спізнити на кіно
Нептунівський чемпіонат підносить аквасвіт
До себе зве ундіна
Й чути атлантидський сміх
Атлантидський сміх
Й чути атлантидський сміх
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Ех, катма щастя,
або – Не в цім ось житті
Чим більше кплю з негараздів
Тим трудженіший мій сміх
На біду загубивши із часом
Щось властиве мені
У чому користь, сказав хоч би хто
Чи, як не твориш молитви
Забудь про господнюю милість
Чи дихати через раз –
Ось і все, що в життєві лишилось
 
Я мушу взяти себе в руки
(змагайся ще, або вмирай)
Хай часів не повернеш, хоч згадати . . .
Їй-бо, що з того, що я місяць прогарував
Вжеж, нема ні копійки, бейбі
Все ж заразóм був я віддав
І моя зарплатня
Пішла за квартиру, вся
Се зовсім не дріб’язки –
Папірці, що їх складають
У мене кохання, не пиття з корешами
Мені не тре‘ щось, яксь
 
Ось не зовсім моя істина
Із тих, що кажуть, прописних
Атож, не грай в життя порядне
Жорстке воно, як твій батіг
Нема за що куховарить, жінко
А ти, брате, жуй – лиґай собі думки
О, не дозволяймо вчити, як нам робить
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Всі фанати з вулиці
Засвистять, затупцяють
Через твої мускули
Як проблимнеш у своїх мокасинах
Скрутиться серцевий в’яз
Хтось подвійну долю взяв
Пальцями що трусяться
Нумо, де звитяжець, де змія
 
В чистогані
 
При поставі та гримасі
В пику всякій іншій расі
Втрощи склянку на терасі
Викаж колір кармазинних підтяжок
Грошей би додому трохи
Всістися в сімейнім колі
Пес кістки би гриз поволі
За два тижня би вмолився Всеблагий
 
В чистогані
 
Всі фанати з вулиці
Засвистять, затупцяють
Через твої мускули
Як проблимнеш у своїх мокасинах
Проз вантажки, бу-ба-дід
В битій цукорниці хліб
Розїжджаєм на таксі
Щастя онде зірки слід
 
Авжеж, в чистогані
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Платформа в Престоні
Твої капці в танці мабуть
Збиваєш цигарковий попіл
Та й сиплеться по штанях
Непокоїшся далі
Що старий твій за сиділку
Найшов таку
Занесла чай
& Картку на автограф
Чим не хохма
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Зачинися світло вимкни
Не чекай гостей домівко
Сніги метуть чи знаєш ні
Борвії Тора льодяні
У їхній сталі сяйна міць
Щоб донести єдину вість
 
Вибравши путь ніким не знану
Не ймуть пощади
Не ймуть пощади
 
Назирці за смертю чорт
Кпинить з неї що не крок
Спіх важкий & застить сніг
І пси недолі виють виють
Щоб вість єдину донести
Зіткати сни мені й тобі
Вибравши путь ніким не знану
 
Не звуть пощади
Не ймуть пощади
Не звуть пощади
Не ймуть пощади
 
Лиш біль, один лиш біль нещадний
Нема пощади
І пси недолі виють виють
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Сяй, сяй, доробку світ незгасний
Ось варта тлом підмурних брам
змальована люб’язно
Світ злотий закіптявився
Три сотні літ пройшли
А все незмінний Капітан
загону на чолі
 
Митець обличчя знав напам’ять
Батьків подружок жінчиних
Поради та кредити їх
В ошатних латах, комерсантів
Офіціоз їхніх зібрань
Характер поз із тих часів
В яких знавали тут вітців
І з віком кросно все темніш
 
Пахтіння фарб, вино із фляги
Обличчя обернем сюди
Ось мушкетон & алебарда
Данці респектабельні
Вони вступають почергово
Захістити життя уклад
Із цегли дім, буржуазію
Жінок гітарі вчить, балад
 
Вже стільки років лихо тут
Руїна від Іспанських війн
Ось шанс ~ себе побачити
Усе ще спокій за дверми
Добробут нас цікавить навіть
Гордість простих чоловіків
Порядних бюргерів
Живе з малярської руки
Задля наснаг допитливих
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Ну, як був я таксував
Атож
Почув сирени скрик
І дотягнув до рогу
Та проваливсь у сни
Там два
Хлопця їли центи
Й дівчата, що в сльозах
Узбережжя падало
На гори в небесах
Священник узяв Біблію
Поклав її на пульт
Казав: парафія
При справах
Чо би грати блазня тут?
Ну, як був я жінкою
Атож
Узяв тебе літати
На моїм аероплані
Здійнявши твою вартість
Бо ти
З людей таких, атож
Голос любиш свій
Цікаво, мабуть, бути
В неосяжній висоті
Ну, а леді при весіллі
Власне мала вже кільце
Та ставши на коліна
Казала: Хай
Іде собі це все
Ну, як був я фолк-співцем
Менеджéрів розважав
Бачив ти мене на розі
Казав, що я ~ то джайв
Я звільнив твоє знаття, атож
Щоб видіти, як слід
Гарантуй оплату пошти
Тоді пришлю ключі
Ну, я встав оце уранці
В носі мойому стріла
В кутку кімнати був індіанець
Мій одяг приміряв
Ну, як був я задрімав
Атож
Під ковдрами в постелі
Минуло трохи часу
Та й з’ясували, що я мертвий
Коронер привітний
Мені тоді сподобавсь
Якби жінкою не був я
Не впіймав мене ніхто би
Вернули дім, автівку теж
Без жодних слів тоді
Ну, я їхав
Автострадою
Коли скінчилось пальне
Дотягнув я до заправки
Як питать не знав, страшне
Трудяги були жовтими
Зеленим був бензин
Хоч і знав, що я не можу
Зібравсь кричати втім
Це був останній тріп до Талси
Саме перед снігом
Як туди вам треба раптом
Ото була б утіха
Як рубав поважну пальму
Друг привіз пораду
Я чувся менш самотньо б
Він сокирою махав би
Я сказав: Напевно
Самотність
Не при чім
Я собі рубаю пальму
Літ вісімдесят сім
Я сказав: Напевно
Самотність
Не при чім
Я собі рубаю пальму
Літ вісімдесят сім
І він мені: Пішов ти!
Відчинив свій кадилак
Я зрубав ту пальму
Приваливши йому дах
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Торгівля фотками повішаних
Коричневі паспорти
Салон краси де всі матроси
До міста в’їхав цирк
Заходить комісар сліпий
У трансовому стані
Правиця у зв’язці з линвоходцем
Лівиця десь під трусами
І прудкий загін облавний
І все кудись би їм
Як Леді & я роздивляємося
В Районі Запустінь
 
Попелюшка вся безневинна
«Хто в темі тому ж ліпше знать»
З долонями в задніх кишенях
Бетті Дейвіс стайл
Заходить Ромео він стогне
«О ти моя вір-не-вір»
Ще-голос «Друже ти зайшов не в ті двері
Тож перевір»
Остатній звук що лишається
По від’їзді декількох «швидких» ~
Це Попелюшка що заміта
В Районі Запустінь
 
Атож місяць скоро зникне
Пора і зіркам позникати
І вулична ворожка
Позбирала манатки до хати
Хіба оце Каїн і Авель
Або горбань із Нотр Даму ~
Решта шпиляють в любов
Чи дощ чекають знамо
Самаритянин ще ~ вбирається
У характерній ролі він
На карнавалі що пройде в цю ніч
Районом Запустінь
 
Офелія все біля вікон
За неї гірко аж страх
Їй двадцять два сьогодні
А панночка втім стара
Вважає що смерть романтична
Гуляє в залізнім жакеті
Її фах ~ її релігія
А гріх її ~ безжиттєвість
Хоча згляд її на райдузі з
Ноєвих із видінь
Марнує час підглядаючи щó
В Районі Запустінь?
 
Айнштайн у прикиді Робін Гуда
Із валізкою мемуарів
І друг його з монастиря
Разом тут прошурували
І монах без провини ізляканий
Він стрельнув би сигаретку
Ще б понюшив тлін дренажний
& Переповів абетку
Навряд хто гляне в бік його
Хоча був славетним він
Колись електроскрипалем
У Районі Запустінь
 
Д-р Хіть світ свій трима
У кирзовому відерку
А безстатеві пацієнти
Все прагнуть його здерти
І сестра при нім розписує
Ціанід на душові &
У неї карти із написом
«Помилуй душу грішну»
Вони дмуть у копійчані свищики
Ти вчуєш їхній свист
Якщо висунеш голову трохи далі
З Району Запустінь
 
Понад вулицю напнули завісу
Все вбирають якби до свят
Із ними Привид Опери
Мовби вишуканий прелат
Й Казанову годують із ложки
Навіяти впевненість щоб
Поспіль стратити достеменно
Отруївши словами його
Й Привид так до кістлявих дівчат горлá
«Як не знаєте йдіть звідсіль
Казанову карають за зносини
Із Районом Запустінь»
 
Як опівночі всі агенти
І команда надлюдей
Виходять забрать усіх хто зна
Їм недозволене
Потім привезуть на фабрику
Й інфарктові машинки
Прив’яжуть їм на шию
А потім керосин
Підводиться від зáмків
Це атож страховики
Перевіряють щоб ніхто не втік
До Району Запустінь
 
Хвала Неронову Нептуну
І Титанік жде приплив
Всякий тут волає
«На чиїм боці ти?»
Але Езра Паунд й Т. С. Еліот
Б’ються у вежі капітана
Співаки каліпсо сміються з них
Квіти на руках рибалок
Між вікнами до хвиль морських
Де наяди золоті
Де без потреби гадать щó там
У Районі Запустінь
 
Ще вчора я дістав твого листа
Як полетів дверний замок
Ти цікавишся як мої справи ~
Такий собі жарт чи що?
Всі ці люди яких ти згадуєш
Так я знаю вони нікчемні
Довелось помінять їм обличчя
Повигадувать інші ймення
Наразі нема як вчитаться
Не шли мені більш листів
Хіба що відправлятимеш
Із Району Запустінь
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Як медитував на луці, поки легіт літнім днем
Змушував травинки танцювати свій балет
Мов грім полинув раптом, і Вершник закричав
Апокаліпсис, людино, вже настав твій смертний час
 
Всі земні долини ось репнуть і розсунуться
І огневе море виллється із надр
Вище все і вище, доки не зрівняється
Віддзеркалення від сонячних багать
Віддзеркалення, від сонячних багать
 
Спогадуючи різне, я проглянув крізь життя
Так неначе за життя все умирати вчився я
Адже шлях вузький, що ішов ним, міг звернути, хоч би де
Був страхом, якого не відчув я, пострічавши смерть цим днем
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Кров на вулицях сягає щиколоток (за нею)
Кров на вулицях сягає колін (за нею)
Кров на вулицях у Чікаґо-сіті (за нею)
Крові все більше, як не поверни
Геть, на самому світанку
проїхавши & сонця світ
в локонах її
 
Кров на вулицях струмки невеселі (за нею)
Кров на вулицях по стегна аж (за нею)
Струменіє червінь до ніг цього міста (за нею)
Жінки в голосінні червоно-струмистім
Вона мчить геть & тане сонця світ
в локонах її
 
Індіанці конають гайвеєм досвітнім
Духів юрма й дитячий крихкий розсуд-лід
 
Вулична кров, через місто Нью Гейвен
В плямах і стріхи, і пальми Венеції
В нашім коханні нестерпного літа
Кривавий схід, фантастичний Ел Ей
Кров, зойк у мозку, ось пальці їй ріжуть
В пологах, з кров’ю, родиться нація
Кров, ця троянда містичних об’єднань
 
Кров на вулицях сягає щиколоток
Кров на вулицях сягає колін
Кров на вулицях у Чікаґо-сіті
Крові все більше, як не поверни
 
 
 
  ✴   ✴   ✴ 
 
 
 
смутком недільним, якось
я кохану стрів
вгледіла & казала
ось мій єдиний
зо всіх на світі –
так я зустрів її
 
вона мене чекає в ніжний час
для неї я
прийшов у світ
її зустріть
 
вона мене чекає в ніжний час
для неї я
прийшов у світ
її зустріть
 
 
 
 
 
 
 
 

 
& Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізáло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
 
Наді мною був підвал горілий
Повня застувала зір
& Я сподівавсь на звільнення
Адже скоро сонцесхід
Ще в голові моїй грав оркестр
І немовби окриляв
Я обдумав, що друг мій казав, усе
Сподіваючись то дурня
Обдумав, що друг мій казав, усе
Сподіваючись то дурня
 
& Наснив тоді я зорельоти срібні
В жовтій сонячній пів імлі
Ще дитячий лемент, прапорці розвіяні
Довкола вибраних
Все уві сні, все в тому сні
Збирались вантажі
Матері-Природи срібне сім’я
Віднести в новітній дім
Матері-Природи срібне сім’я
В дім новітній
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Як у темряві нічній, що лиш випадком оживає у виблисках
нірвани на вікнах інших людей, в’язнучи трясовиною
відчаю, котрий загострює розуміння, що все, чим я є –
результат власних дій. Коли будь-що навколо, навіть
кухонна стеля розпадається й сиплеться, беззастережно
Покинутий, біля отвору джерела, я дивлюся з подивом – чому
й навіщо. У такі часи що існують мабуть лиш для мене, але
все ж реальні, якби міг я спілкуватись, а промовляння й
донесення душі сягало би цілей, хай навіть слова мої
претензійні, бентежать та відштовхують тебе, дозволь згадати
про пілігрима, який прохав зустрічі з Далай Ламою. Перш він
мусив провести п’ять років у спогляданні. Через п’ять років
його ввели в покій Далай Лами, котрий казав, «Сину мій
що ти бажаєш знати?» Пілігрим казав, «Я хочу розуміння
життя, батько» Далай Лама тоді всміхнувся й казав
«Сину мій, життя ~ то в’юнке стебло, чи не так?»
 
 
Виблиски Нірвани
 
Вхопивши міцно, іншим нице
Для когось істина, й брехня
Високолобим не до того
Фома Невірний? А де він?
Пишу дохідливіш усім
Отій, що вже нема зі мною
Часами важко, то є горе
 
Іще говорять Джізес бідноту був лікував
Схиляв невірних його згляд – немов з-за ґрат
Оскільки я почав есе
Чому б не висловити все
Хай час від часу, дивний факт
Мені бракує слів, ось так
 
 
Чаї ганяли в цирку
 
Чаї ганяли в цирку
І Джимі був, Король
В кільце скакав
& брів по линві
І сяєво того
Ревматичного софіта
Пролилося на піджак
Хоч юрба скажено хлопала
Не в’їхавши у жарт
 
Чаї ганяли в цирку
Хай згоди не дійти
Жонглер танцює
Кінь гарцює
Кловни кловнять що дурнí
Слони, від пипки до хвостів
Ані гугу, мовчать
Юрба скажено хлопає
І не в’їжджає в жарт
 
 
Осінь Прощань із Глуздом
 
Восени прощань із глуздом
Сивиною просяйну
Молоко між часом вурдиться
Що мені казати, ну
Як на висловлені мислі
(Без прощальної строфи)
Друзі всі мої знайшлися б
Їх словами подушив б
 
Восени прощань із глуздом
Ненадовго щось найде
Ночі зробляться темніші
Світло силу-через вдень
Речі, у які я вірив
Недоречні вже мені
Бо знаття чимдуж трудніше
І брудніше трудодні
 
 
В душу свою глянь
 
От був би я філософ
Лиха би не відбулось
Але суну мов наосліп
Ясне діло, воздалося
За провину сибаритства
Хоч правда нагорі
Я життя марную між мерців
Що в марноті й страхоті
Смерті, хоч би в ній не певні
Чи життя, хоч без контролю
А все настільки просто
В душу свою глянь, о спробуй
 
Казали, що я мудрий
Мислили, що я дурний
Немає зиску так чи сяк
Я би мудрим став умить
Бо урок дає навчання
Як навчить мене, я б міг
Все допитливим відкрито
Шукай побіля ніг
Або, як щось ти відаєш
Слідкуй за циферблатом
За тих, котрі зневірились
І не переконати. . . .
 
А все настільки просто
В душу свою глянь, о спробуй
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Знадвору оселі пан Сімпсон запевнить
Що Селлі не піде на мітинг
Сам же митите синій ролс-ройс
А вона, заплакавши миттю
Вбіжить до кімнати & зросить сльозами
Плакат свого Месії
Ухопить батькову біографію
І в грубку нею вцілить
 
Хоч знала постійно
У серці своїм
Вона й Томмі ~ окремі світи
Але мати казала, певності
В собі ти не губи
 
Вже приповідали, вам і мені
Кохання знайде шлях
Тож Селлі ігноруватиме тата
І вирветься хоч би як!
Все надвечір’я вона готується
Має намір кумира торкнутись
Побачить він, що вона є вільна
І викаже їй приязнь
 
Хоч знала постійно
У серці своїм
Вона й Томмі ~ окремі світи
Але мати казала, певності
В собі ти не губи
 
О шостій на місці, де все пританцьовки
Під ґоспели до дев’ятої
За гуртом гурт виступає на сцені
А Селлі сидить, сльози крапають
Нігтя гризе, вибрана мовби картинка
Як раз у першім ряді
І тут діджей у блезері з бейджем
Вбіг-гукнув будем на ти!
 
Усі сказились
Томмі йшов до них!
Мила Селлі знітилась, коли поліція
Порядкувала в юрмі!
Cкоро атмосфера остигла
І справив лекцію Томмі
Селлі, демонструючи свою любов
Заскочила на підмостки!
Промчала по сцені до фігури у світлі
Торкнулась обличчя на мить
Томмі вивернувсь, а охоронець
Штовхнув зі сцени її
 
Хоч знала постійно
У серці своїм
Вона й Томмі ~ окремі світи
Але мати казала, певності
В собі ти не губи
 
Подерта щока в неї, кров цебенить
На потоки сліз
Томмі проповідує дальше
Його слово лине скрізь
Селлі ще ловить зі сцени погляд
А видить тільки огні
Із лицем заюшеним, і санітари
Виносять її крізь ніч
 
Юрба сказились
Томмі йшов від них!
Мила Селлі сплатила за доторка мить
Рубцем на своїм лиці! О!
Із шістнадцятю швами, а батько казав
Чи не чинив перепон я
Селлі побралася із рок~ музикантом
У штаті Каліфорнія
Томмі часом згадує день, коли
Вірні збожеволіли враз!
Але досі у Селлі шрам на щоці
На згадку як він усміхавсь
 
Хоч знала постійно
У серці своїм
Вона й Томмі ~ окремі світи
Але мати казала, певності
В собі ти не губи
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Мартуся наслухáє кроків стукіт звісний
В тишині
Волосся жне знаряддя деревинне
Втішно їй
 
Зважає на втіхи
Наслухуючи
 
Мартуся гомонить із пір’їни в луговині
Злинь увись
Любку ти співай-танцюй не йди
Тане сниво й тіні у траві
 
Усе би їй втіхи
В чеканнях оцих
Усе би їй втіхи
Розліт каблуків
 
Чи в мові до мигтіння вікон
долу мурмотить
З роздумів
Всамітниться зі сміхом поруч раптом
Ось тобі
 
Усе би їй втіхи
В чеканнях оцих
Усе би їй втіхи
Розліт каблуків
 
Сховавши серце в зламаний дзиґар
Адже скоро мій прихід
Відсіює зáмкнений тягар
О предивна волі мить
Повзе час проз тривоги ось хвіртка рипне
Там її там її
Зелень сонця земна синь теплий проливний дощик
 
 
 
 
 
 

 
Гай гай – ей хей
Рок-н-рол не піде геть
І ліпш у згар, чим пропасти десь
Гай гай – ей хей
 
Шляхом з нічев’я – до темноти
Чи ти дістав те, за що платив
Назад ніколи нема путі
На шляху із нічев’я & до темноти
 
Королів не забути жодному
Ось вам історія Джонні Роттена
І ліпш у згар, чим заіржавіти, факт
Королів не забути жодному
 
Гай гай – ей хей
Рок-н-рол не піде геть
 
Ей хей – гай гай
Рок-н-рол не помирає
Змальовано більш, чим згляд убирає
 
Ей хей – гай гай
Рок-н-рол не помирає
 
 
 
 
 
 
 
 

 
І чим би не ніч задля витівок отих, коли завмираєш
Немовби на пляжі, вдаючи, нібито все це не з нами
А в Луіз дощ у жменьках, що тебе таки от спокушає
Світла від протилежних горищ
Батареї, що кашляють трішки
Кантрі-хвиля, котра ледь-ледь звучить
Втім, анічого вам вимикати не слід
Ось Луіз із коханим сплелися разом
І видіння від Джоани окупують мій розум
 
Порожній паркінг, бравує леді із ланцюжком
                                                             до ключів своїх
І дівчата нічні шепчуть про ескапади електричкові
Як чуєш клацання ліхтарем, питай себе
Чи то сторож, чи щось незвичніше ще
Луіз тут поруч, постійно
Делікатна, немовби люстринна
Все у ній роз’ясняє незмінно
Що Джоана десь-інде
Протяг тунельний до кістки пробира їй лице
І видіння від Джоани замість мене оцей
 
Ах, згублений хлопчик, щодо себе серйозний надто
Торочить про злидні, любить ризикувати
Хапаючись за ім’я її
Каже про цілунок прощання мені
І в нього є доста жовчі, щоб бути безцільним доволі
Про щось під стіною розводячись, поки сам я в холі
Але як пояснити?
Все надалі не просто
Із видіннями від Джоани проминаючи досвіт
 
Нескінченність музейна мовби в суді позивач
Луна голосів щодо спасіння за деякий час
А Мона Ліза при гайвей-блюзах
Це ясно, бо посміхається
Вазони з холоду щуляться
Чхають жінки, обличчя-медузи
Одна, що з вусами, каже «Йсусе
Я без ніг зувсім»
О, цяцьки та біноклі висять між вухами в мула
А з видіннями від Джоани все здається геть похмурим
 
Говорить штовхач графині, що він її наче цікавить:
«Назвіть того, хто не є паразитом, я піду помолюся
                                                              за нього, навіть»
Як звісно каже Луіз
«Було би на що дивитись»
Сама ж його теж приймає
І Мадонни не видно досі
І клітка порожня, й корозія
Там її плащ майорів якось
І скрипаль, що ступив на дорогу
Пише, вернеться все, що тобою було
На задку вантажівки для риби
В моїм розумі вибух
Ось гармоніки плачуть про відмички & про зливи
І видіння від Джоани – типу все, що лишилось
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Всі знали Річард Корі був
Пів міста прикупив
До політики причетний
Щоб мати ширший вплив
З народження в суспільстві &
Банкіра єдний син
Що хотіти варто, все він мав
Вдачу, смак і стиль
 
Я сам – у нього на фабриці
Клянучи своє життя
Що провів я в бідності
О чому же я не Ви
О чому же я не Ви
О чому же я не Ви
Річард Корі
 
В газетах його знімки
Де би тільки він не йшов
Річард Корі ходить в оперу
Річард Корі ходить в шоу
Вісті про його вечірки
Оргії на власній яхті!
О який же він щасливий
Зо всім, що мати варто
 
Я сам – у нього на фабриці
Клянучи своє життя
Що провів я в бідності
О чому же я не Ви
О чому же я не Ви
О чому же я не Ви
Річард Корі
 
На благочинність жертвував
З народом був простим
Йому подячні за всі клопоти
Всі містяни, як один
Як було мені, в газеті
Заголовка стріть тоді
«Річард Корі – прибув додому
Й прострелив голову собі»
 
Я сам – у нього на фабриці
Клянучи своє життя
Що провів я в бідності
О чому же я не Ви
О чому же я не Ви
О чому же я не Ви
Річард Корі
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Перейтись би нам із тобою, до
Поля суниць
Скрізь нереальність
Ніщо не варте переймань
Поле суниць на безвік
 
Жити так легко, не зрячи
Нерозуміючи усіх
І важко грати чиюсь роль
Або всьому свій час
Хоч я не бачу змісту в тім
 
Перейтись би нам із тобою, до
Поля суниць
Скрізь нереальність
Ніщо не варте переймань
Поле суниць на безвік
 
Жодного більш на цій самоті
Високо, або низько знову
Усе не ті, мабуть, ключі
Та сказав би нехай
Усе, мабуть, не надто зле
 
Перейтись би нам із тобою, до
Поля суниць
Скрізь нереальність
Ніщо не варте переймань
Поле суниць на безвік
 
Завжди, ні, колись, я це я
Але, знаєш, знаю, щось я снив
І ніби ні, і ніби так
Й ніщо не гаразд
Незгода з тим, незгода з цим
 
Перейтись би нам із тобою, до
Поля суниць
Скрізь нереальність
Ніщо не варте переймань
 
Поле суниць на безвік
Поле суниць на безвік
Поле суниць на безвік
 
 
 
  ✴   ✴   ✴ 
 
 
 
На Пенні Лейн, в перукаря є фотографії
Фрізур усіх, яка із них пасує вам?
А різні люди, зустрівшись там
Кажуть «Як життя?»
 
Ось на розі в персональному авті банкір
З-за пліч його дітиська, та й регочуться
А банкір, як завше, без плаща
В зливі дощовій
Дивовиж
 
Пенні Лейн, я чув тебе & видів скрізь
Тут, під синім небом передмість
сидівши, іншим днем
 
На Пенні Лейн в пожежника годинник пісковий
А ще світлина Королеви в гаманці
Він техніку тримає в чистоті
І вона блищить!
 
Пенні Лейн, я чув тебе & видів скрізь
Тут, під синім небом передмість
сидівши, іншим днем
 
Пенні Лейн, я чув тебе & видів скрізь
І скубав рибу й пиріжки
Улітку, іншим днем
 
Із-під навісу, там де карусель і балаган
Медсестричка маки продає з лотка
Хоч їй здається, що це гра така
Все в її руках
 
Пенні Лейн, в перукаря у крісло сів клієнт
За ним банкір на черзі підстригатись &
Враз пожежна машина мчить
В зливі дощовій
Дивовиж
 
Пенні Лейн, я чув тебе & видів скрізь
Тут, під синім небом передмість
сидівши, іншим днем
 
Пенні Лейн, я чув тебе & видів скрізь
Тут, під синім небом передмість
Пенні Лейн
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Штурвале, обертайся. . . нікуди не сховатись
Катма й потреби. . .
 
Всіяно берег пологіший
Черепашками на піску
Що зморгують, мов очі сяйні
Через море
 
Сонцесхід особливий
Старший, ніж ти знав
І досі там, де поспішна хвиля
Покинула його
 
Прокинувся цим ранком
Пірнув під свій пливучий дім
Під борт граційний, ішов приплив
Риба в метушні
 
Тут я чув історію
Від мореходів Сандри Марії
Ще один острів є, за день ходу звідси
Пустий & вільний
 
Аж до Венесуели
Нічого роздивлятись
Ген сто тисяч островів
Прикрасою розсипані
Тобі й мені
 
Схід сонця, на вечерю
Кличуть жінки, казок вже досить, милий
Ще збачимося, в іншім тихім плейсі –
Згортаю вітрила
 
 
 
 
 
 
 
 

 
«Станьмо коханцями, статки свої одруживши
Маю активи, в цій сумці авжеж»
Прикупивши, крім цигарок, в місіс Ваґнер пирогів
Ми вийшли дивитись Америку
 
Я сказав Кеті, як лізли у ґрейхаунд у Пітсбурзі
«Штат Мічіґан залишився у снах. . . .»
Якось чотири дні, стопом від Саґіно
Я сам дивився Америку
 
Реготались та
Позмагались на мигах
Вона мені, цей габардиновий тип – то шпигун
Я їй: «Пильнуй, бо метелик у нього – то камера»
 
«Може покурим, були цигарки у наплічнику»
«Все, закінчились годину тому»
Тож мені краєвиди, їй – глянцеві сторінки
І сходив місяць, рівнина скрізь
 
«Кеті, це розпач» казав я, хоча вона спала
«Все пустка і біль, просто нізвідкіля»
Лічба автівок по Нью Джерсі Тéрнпайк
Що мчали дивитись Америку
 
Мчали дивитись Америку
Мчали дивитись Америку
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Ейнджі, Ейнджі
Вже розійшлись би хмари ці
Ейнджі, Ейнджі
Куди податись звідсіль?
Без копійки попри все
Без любові, що спасе
Чи було нам до відрад
Та Ейнджі, Ейнджі
Ми змагались і не раз
Ейнджі, квітонько
Не настав прощання час?
Ейнджі, чом люблю я
Згадай ті сльози по ночах
Мрії дорогі колись
Мов дими розвіялись
Я ж нашіптую тобі
Ейнджі, Ейнджі
Куди податись звідсіль?
 
О, нащо плачеш ти
Всі цілунки золоті
Сум твій щемний у очах
Ейнджі, Ейнджі
Не настав прощання час?
 
Без копійки попри все
Без любові, що спасе
Чи було нам до відрад
Та Ейнджі, я люблю усе ж бо
Де не подивлюсь — коханий згляд
Навіть подібної не стрінеш тут
Годі, бейбі, щó в сльозах?
Ейнджі, Ейнджі
Крім зажури — є життя
Ейнджі, Ейнджі
Ми змагались, знає всяк
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Як зустрів я сина божого
Той прямував дорогою
Я спитав, далеко ще йти йому
І він мовив
 
Оце, «Йду я до ферми Ясгура
Пристану там до рок-банди
Слід вернутися до землі
Зажити волі»
 
Ми є злотий пил зірковий
& трільйонорічна сажа
Нам обіцяно зійти
До того саду
 
Трохи ще біля вас побуду
Я розстався з їхнім смогом
Чувся ніби гвинтиком
У механізмі
 
Так само як пóри року
Для люду настає пора
Не знаю, хто я вразі
Живу щоби вчитись
 
Ми є злотий пил зірковий
& трільйонорічна сажа
Нам обіцяно зійти
До того саду
 
Коли ми дістались Вудстока
Всіх разом пів мільйона
Пісня лунала у всьому
Святковий настрій
 
Мріяв я, бомбардувальники
Що їз неба цілять нас
Метеликами обернуться
На втіху нації
 
Ми є злотий пил зірковий
Ми в угоді зо дияволом
Нам обіцяно зійти
До того саду
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Ой щось впало із небес, та й у поле, на схід від Моліна
Джоді вилетів із трактора, як вірить очам своїм
Лежав на землі, трусивсь, гадав життю кінець
Потім біг до самого міста, волав: щось зійшло із небес!
 
Тут зібралась юрба, хтось учений казав це болотний газ
Спірит завів щодо збільшення податку на Марс
Ватикан рік: «Се Господь прийшов»
Голлівуд став знімать епічний фільм
А Ронні-з-народу казав, шо то – заколот коммі
 
Опісля в газетах Джоді був національним героєм
Волтер та Ерік взяли би його на телешоу
Білий Дім мовить: «Оце в залу синю»
Ватикан рече: «Се належить Риму»
Сам Джоді: «Для вас хіба, продам за сімнаціть мільйонів»
 
Ой щось впало із небес, та й у поле, на схід від Моліна
Джоді вилетів із трактора, як вірить очам своїм
Лежав на землі, трусивсь, гадав життю кінець
Потім біг до самого міста, волав: щось зійшло із небес!
 
 
 
 
 
 
 
 

 
засівши в барі, п’ю свою гальбу, в джексоні
надворі сонце розливає сяйва
чимало барних королев, у джексоні
таж яким питвом із думок тебе одвадить
 
о дівчата з простацьких пивничок
нумо, заспіваймо пивничковий блюз
 
розлучену спіткав я в нью-йорк-сіті
у нас із нею трохи не війна
як пані убере мене в троянди
мій ніс & розум висадить вона
 
о дівчата з простацьких пивничок
нумо, заспіваймо пивничковий блюз
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Містере Тамбуристе, грай пісень своїх
Я прокинувсь, але нікуди податься тут
Містере Тамбуристе, грай пісень своїх
Цим ранковим передзвоном за тобою піду
 
Обернулось вечорове королівство на піски
Зникло із руки
Сліпо залишило тут мене з просоння
Знесиллям ошелешений, я вигорю умить
Нема кого зустріть
Древня вулиця спустівши вмре дрімотно
 
Містере Тамбуристе, грай пісень своїх
Я прокинувсь, але нікуди податься тут
Містере Тамбуристе, грай пісень своїх
Цим ранковим передзвоном за тобою піду
 
В подорож візьми, на чар-спиральнім транспорті
В оголенім чутті
Хай руки не чіпкі
Без тями пальці ніг
А каблуки чобіт не проти в мандри
Аби кудись я радий & охоче зникну вже
Такий парад-алле
Зачаклуй на танці путь, щоб я протанцював її
 
Містере Тамбуристе, грай пісень своїх
Я прокинувсь, але нікуди податься тут
Містере Тамбуристе, грай пісень своїх
Цим ранковим передзвоном за тобою піду
 
Вчуєш сміх і біганину, й хитанину на осонні
Ані з чого анікому
Неначе втеча до утоми
Жодних огорож окрім небес безмежжя
І чути тільки відзвук від перемотки рим
Поки гра твій тамбурин
Я просто клоун, та й собі
О не зважай кажу якби
Всього лиш тінь, котра чогось бентежить
 
Містере Тамбуристе, грай пісень своїх
Я прокинувсь, але нікуди податься тут
Містере Тамбуристе, грай пісень своїх
Цим ранковим передзвоном за тобою піду
 
Ці забуттєві зникнення за розуму дими
Часових руїн зі мли
Промерзлі пелюстки
Й дерев примари ті
До пляжів вітрових
За доторки лихі скорбот примарних
Чи до небесних діамантів
Цей довільний змах руки
В контражурові морськім
Цирковим довкіл піском
В спогаді чи фатумі
Із-під хвиль, з глибин, либонь
Дозволь мені забуть сьогоднішнє до завтра
 
Містере Тамбуристе, грай пісень своїх
Я прокинувсь, але нікуди податься тут
Містере Тамбуристе, грай пісень своїх
Цим ранковим передзвоном за тобою піду
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Витримуй екзамен
Із кимось бути до кінця
Вір тому хто позаду
Не задержуйся
Тримайся задля вірних
Бо це правдива честь
Дотримуючись правил
Хай інші грають без

І в катранів сліз не бракне
Що так само ллються з лиць
Та в катрановому царстві
Годі роздивиться сліз

Дотримуйся темпів
Вкладаючись у строк
Якби не встигав хто
Тоді сповільнюй крок
Ми — погляди ваших вічей
Підтримка ваших рук
Серця небезгрішні
Та в них огневий струм

І в катранів сліз не бракне
Що так само ллються з лиць
Та в катрановому царстві
Годі роздивиться сліз

В нетрях цих всяк одинак
І скрут чимало звідусіль
І природно що за смаком
Синь морів суцільна сіль

Хай там хто гадав би
Що б тільки захотів
Триматись є щастя
Триматися наш стиль

І в катранів сліз не бракне
Що так само ллються з лиць
Та в катрановому царстві
Годі роздивиться сліз

В нетрях цих всяк одинак
І скрут чимало звідусіль
І природно що за смаком
Синь морів суцільна сіль

І в катранів сліз не бракне
Що так само ллються з лиць
Та в катрановому царстві
Годі роздивиться сліз




 

 
Новітній розвиднюється світ
Що сяйніше від світел сонць усіх
Зримо на баштах, мохом вкутих
Анікому не явлене майбутнє
Вчорашній дім, обридлий вам
Сьогодні вже чудесний храм

Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Є світом сон & сном є світ
Іде прагрá усіх природних сил
Вирує скрізь

Всесвітній предковічний дух
Обертаючись, розквітає навкруг
Всяке мусить привітне стріти
І через нього проростати й зріти
Всякого в будь-чим явний слід
І спрага, з будь-чим
іншим зустрівшись
Улитися у самий глиб

Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Є світом сон & сном є світ
Іде прагрá усіх природних сил
Вирує скрізь

За вірою час на діла
Із далечі, де непрозірна мла
Пензля у фантазії взяти
Заштрихувати, розмалювати
Магічним чадом загинуть врешті
Туга й хіть, життя & смерть

Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Є світом сон & сном є світ
Іде прагрá усіх природних сил
Вирує скрізь

Ті, хто любов найвищу ствердять
В рани поринуть безмилосерді
З болем усяку пов’язь рвати
Зайвим найвірнішому стати
& Плоть розчиниться на сльози
У цїй гіркій знемозі
Труною світ цей обернеться
Впаде, мов попіл долу, серце

Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Є світом сон & сном є світ
Іде прагрá усіх природних сил
Вирує скрізь




 

 
Містичний Агент, зайшовши
Проказав: ”Не тре‛ понтів?“
Припрошував, за якийсь номінал
Вже нині нир-ванни сягти
Якби я прагнув, хотів & міг би
Не відмовити у платні
Він би кинув решту нагальних потреб
Присвятивши увагу мені
Я на це
Слухай, брате
Кого джайвить се Космічне Сміття?
(Ну кого джайвить Космічне Сміття)
Чуєш, брате
Не марнуй на мене час
 
Містичний Агент нервово
Пововтузився трохи & дзинь
Сягнув до кишені Містичної Роби
Та вийняв набір для голінь
Хоч там була не голярка
Не бляшанка з пінкою
Та він запевнив, ледь зіскочила кришка
Безвідмовний вибір, все тут!
Олія від Афро-дайти
І прахи Великих Вазу
Сказав:
”Віриш-ні, але знаю напевно
Лікує й астму, й шизу!“
Я на це
Слухай, брате
Кого джайвить се Космічне Сміття?
(Який такий гуру з тебе, далебі)
Чуєш, брате
Не марнуй на мене час
Пильнуй свій час . . .
 
У мене досить власних проблем
І тут немає рад
Тож, всі препарати до медитацій
Запхай собі у зад
”А ОСЬ КРИСТАЛЬНА КУЛЯ!“ І він
Глянув крізь на світ
Я вхопив річ
Із його руки
Хай би знав, як робити не слід
В газету голову огорнув
На вигляд став як Мара
Мовивши кілька мамбо-джамб
Сказав діткам спатки пора
Персні забрав
Годинник теж
І все, що зумів найти
Навів на дурника гіпноз
Він не видав і звуку з тим
Я повідав усе майбуття йому
Оскільки вже розмова зайшла
Сказав ”На м’ясо зростають ціни, а
Твоя мила не зна з ким злягла . . .“
 
Слухай, брате
Кого джайвить се Космічне Сміття?
(Оце чи справжнє пончо, не придбане в ”Сірз“ пон-чо?)
Знаєш бо,
Ти, різникуючи, зрубиш гроші
Тож не марнуй на мене час
(Пильнуй свій, пильнуй свій власний час)
Ом шанті, ом шанті, ом шанті-ом
Ш-ШАНТІ
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Вві склі, анфас—всі звичайні проблеми
& весь тривіальний фарс
Питай, знайшовши голос, у чому твій труд
на що ти дав згоду
буденні дні, співи під ніс
& наче буде ще гаразд
Цей раз все не за чином—душа незворушна
тіло причинне
типово однобокий погляд
хоч немає ілюзій ані з твого, ні з мого
двійнику постійний, пліч-о-пліч незмінно
о ти—моя латентна тіне
Ще в думках: ”Дивацький зміст у відчуванні змін
без розуміння для чого було усе
хіба у контексті років . . .“
Як оминути, і я не проти забути, о так
Чи безум лише зворотна хвиля емоцій надмірних
чи твій прихисток, моя тіне, там
чи літанія— знаки її шанувань без упину
тріщина усіх дамб?
 
Гряде! розірветься навкруги
хто би повірив наперед у нещастя
У паніці, хапай етер
крізь водоверть & смерть
ніхто й нікого як усе
не приймеш і долоні, простягнутої врятувати тебе
Чи я лишив тебе в часи випробувань?
Чи це недолік, що я дивлюся, як плачеш?
І ті фантоми що зринали, мали б знати
ти б дізнався від них
якби не втечі й намір осягти в самоті
 
Ми й тепер не згублені: як подивишся у ніч
ті кольори & ті вогні, мов речуть
що люди не є бозна де, просто навпроти
і лиш німий одвічний спротив
тримає нас тут
 
Якщо безум йде, хай сповнить знизу до верху жадання
втопить слабкість і блаж, і святе й не
хай згасить життя, візьме душу й усе сповідання
хай замістить мене
 
Мабуть не пора ще мчати нам, тандемно чи поспіль—
паралельний обрій притягує нас
Мабуть хибно це, триматись чогось в один лише спосіб
та прийде інший час
інший час
 
 
 
 
 
 
 

 
Чи все насправді так
Чи щось фантазія
Хоч провалися
Не втечеш від реальності
Очі земні
До неба здійми й сягни
Я лиш безпутник, не варто співчуттів
Завше тихо йшов, тихо йду
Не вгорі, не внизу
Вітер віє світом, де нема потреби мені, мені
 
Мамо, вчинив я смерть
У лице наган навів
Стрелив я, загинув він
Мамо, ось життя пролог ―
Відкинути й покинути усе
Мамо, ну-у
Змирися і не плач
Якщо я завтра не вернусь додому
Перемовч, перемовч, у сльозах нема потреби
 
Часе, ти надійшов
По спині в’ється жах
З болю в герці повсякчас
Люди, прощавайте ― я вам ніхто
Обертаюся відтак лицем до скрут
Мамо, нуу (вітер віє світом)
А життя триває
Часом ліпше б його зовсім не було
 
Бачте маленький силует людини ген
Скарамуш! Скарамуш! Він танцює фанданґо!
Блискавиця & грім ― непереливки усім
Ґалілео, Ґалілеє
Ґалілео, Ґалілеє
Ґалілеє Фіґаро ― славіть його!
 
Я син безпутний, хто таких любить
Він лиш безпутник із простої сім’ї
Вирятуйте його від страхоти
Тихо йшов, тихо йду ― миром відпустіть
Із миром! ні, не відпускай його ― хай би йшов
Із миром! не відпускай його ― хай би йшов
Із миром! не відпускай його ― відпусти!
Не пускай його ― відпусти (не вір)
Не пускай його ― відпусти!
Не відпустять, ні ― о-о-о
Ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні
О мамаміа, мамаміа, мамаміа, відпустіть!
Велзевул свого дідька нав’язав мені
мені, мені
 
Всі оці ваші камені й плювки
Всі оці ваші кохання й вироки
О леле ― ви тут всі проти мене
Я прагну від вас ― я прагну від вас, хоч куди
 
Бо нема потреби
Бачите самі
Бо нема потреби ― ні, нема потреби мені
 
Світом віє вітер . . . .
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Ночі в атласі не розвиднітися
Без адресатів залишитись листам
Сум за красою скрізь, чиї очі немов
Вічність чи сутність, що ніде не знайшов

Я кохаю тебе, так нестямно, о якби знала ти

Десь люди звикло разом із кимсь
Що мене змучує, не відати їм
Хто марно твердить безпідставні думки
Щастя насамкінець, є в бажанні твоїм

Я кохаю тебе, так нестямно
О якби знала ти, о якби знала

Ночі в атласі не розвиднітися
Без адресатів залишитись листам
Сум за красою скрізь, чиї очі немов
Вічність чи сутність, що ніде не знайшов

Я кохаю тебе, так нестямно
О якби знала ти, о якби знала


Глибше вдих, густішає синь
Світло зникне звідусіль
Ремствують люди, що глипнуть назад
Іще день безплідних енерговтрат
Шалені коханці сплелись клубком
Нелюба плач не вчує ніхто
Мати до пипки кладе малюка
Снить дідуган про юнацький вік, так
Сферичне скло, що править ніччю
Усуне колір з наших вічей
Квіт мов попіл, плід мов сніг
І нам судити, котрий з них
Ймовірний чи облудний




 

 
Номер п’ять-шість, сім-вісім, ну десь так
З вулиці Ікс, аби ввійти, дайте знак
Один удар, за ним підряд ще три, ось ви і за дверми
Самі, або можливо, не самі

Служниця, без зайвих слів, вас поведе
По сходових, по кулуарах безкінечних, де
Бароковий декор & в злоті темнім

Афродіти або Саломеї

Якщо вільний, просіть номер сорок п’ятий
Цей покій називається ”Клеопатра“
Колони ліжка ~ пластики рококо
Негри зі смолоскипами ~ їй-бо

Нагі раби, точені із ебену
Що німо споглядатимуть цю сцену
Тримають люстро, рефлектуючи мої

Неквапні обійми з Мелодì . . . .




 

 
День, наче пес
В постіль услід іде
У моїх думках ллє батьківська кров
Сто літ поспіль днесь

Ізнов у тій долині
Вбрані в блакить кістки
Хлопці-солдати, старими не стати їм
Кажуть: як твій син?

Віє з історії
Армагеддонський жах
І всякий говорить, та жоден не слухає
Не зійтись ніяк

Чи така ціна свободи
Темрява могил
В неньку-землю лагідну
Зрештою, лягти




 

 
Джон Веслі Гардінґ
І простолюд є друзі
Із револьверами в обох руках
Відчиняв усякі двері
Він в цілій окрузі
Та жодного разу
Не кривдив бідняка
 
Якось у Чейні Каунті
Оповідали так
Із коханою спинявсь
Він чи гостив
І скоро лад місцевий весь
Пішов був навскосяк
Бо повсякчас він мав
Нагоду помогти
 
Через телеграфний дріт
Гуло його ім’я
Та жодний не довів
Провин йому
І невідомо про мисливця
Хто б ловив його чи взяв
Такого не було
Щоб дурість він утнув
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Скинь газ, до чого цей спіх
Твій ранок довгим бути міг би
Шпортайся бруківкою
Ловлячи щастя, гіпоблуде
Па-да-да-да да-да, гіпоблуде
 
Ей ліхтарю, дай згадаю
Твої квітки, що розквітають
Чи нема мені тут рим?
Ді-ді ду-ду, гіпоблудних
Па-да-да-да да-да, гіпоблудних
 
Нема жодних діл тут
Домовленостей ніц
У плямах дрімливих, у дрейфі до снів
Осипай мене ранку пелюстям своїм
 
Лайф кайфовий
Гіпоблуде
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Всівшися на пагорбі
Бачу люди мруть собі
Іти потойбіч ліпше було би
Із пальцем убік
 
Вірую в магію
Бо вона швидка мов ртуть
Не треба сили при гіпнозі, знай
В очах, поглянь
Що там бачиш?
Взагалі, як тобі?
Я чуюсь фальшем, як мене звуть філ
Чи навіть білл
 
Тут життя вир
День йде за днем
Не знаю, чи я живу, чи то
Все начебто би
Життя моє бува примарним
Якщо гадаєш, я щасливий
Убарв мене (жовтим/синім)
 
Тут я був раз
Тут був два рази
Не знаю, чотирьох або
П’ятьох вже досить, чи
Я граюсь із номерами
Аніж мене лічити
Радше скинь
 
Без потреб ділити день
Будь-коли мені окей
Не хочу, щоби хтось займав мій час
Так не гаразд
 
Вони зачиняють тебе
Вони викидають ключі
Гадаю, хто їхня здобич завтра, я чи ви?
 
Ми всі притомні та хочем на волю
Волю. . . волю. . . волю. . .
Волю. . . волю. . . волю. . . волю
 
 
(всі діти божі хтіли б на волю)
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Інспектор з мене зняв калим
Лишивши особняк і в нім
Лінощі яскравим полуднем

На яхті плив би та
Забрали геть усе біда
Все що мав яскравим полуднем

Хто би із лабет мене звільнив
А це бабисько мабуть прагне крові – ні?
Я ж кохався у легкім житті
Жив собі в приємності
Лінощах яскравим полуднем
Літньої пори літньої пори
Літньої пори

І подруга мій кадилак
Забрала до батьків плела
Наклепи з пияцтвом & насильством

Тож сиджу один
Цмулю з пивом льодяним
Лінощі яскравим полуднем

Я би залюбки відчалив десь
Найди зо дві причини
Чом нести сей хрест

Я ж кохався у легкім житті
Жив собі в приємності
Лінощах яскравим полуднем
Літньої пори літньої пори
Літньої пори

Хто би із лабет мене звільнив
А це бабисько мабуть прагне крові – ні?
Я ж кохався у легкім житті
Жив собі в приємності
Лінощах яскравим полуднем

Літньої пори літньої пори
Літньої пори літньої пори
Літньої пори




 

 
Бачу, на сході тьмяний місяць
Навстріч нам біда йде
Бачу, трус землі й зірниці
Бачу, є & буде зле
 
Не ходи ніде
Загибель жде тебе
Тьмяний місяць сходить ген
 
Чую, урагани віють
Видно, кінець вже скоро тут
Страх, бо розіллються ріки
Всюди глас розпаду & скрут
 
Не ходи ніде
Загибель жде тебе
Тьмяний місяць сходить ген
Так, бо!
 
Вірю, позбирав ти речі
Вірю, до смерті зготувавсь
Явно, погода недоречна
Око за око, повсякчас
 
Не ходи ніде
Загибель жде тебе
Тьмяний місяць сходить ген
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Славетні фолкові дні
Немов у чарі грали ми
Із ’Рівербота‘ рок
у дощ гримів
Опівніч ганяла
до псів

О, Ізабелло, ти горда Белло
Тебе роздерли
Тебе зорали
Ти справжня лиш
під макіяжем
Як не бажати
ліпших вражень?

Уздовж навахського шляху
Недопалки на
сміттєбаках
Кельнерки сумують
під дощем
Та їх бойфренди
мож’ підійдуть ще?

Матінку Гуску
несе в сніги
Зле взуття
злосні дітлахи
Потрібен хтось
щоби гнів зірвати
А я дріб’язок
що їй мов цвяшок у п’яти

Як напишу я
біль минув
Неточне
значення в цих букв
І швидка не встигне
будь-куди
Минуле ховає
всі сліди
Зупиняти мить ~
лапати дим

Сьогодні в одній
розважальній мережі
Бачив під дахом
кімнату для стежень
Для мами й тата
мабуть є різниця
Платить кіднапперам
чи вірить в поліцію

Ви, критику, собі там
Чи надбали якийсь
інакший крам?
Беріть шлунковий зонд
& абордажні сни
Утнемо щось разом
чому ні

Ось я у Торонто
джайвовим гостем
І на розі вулиці
пів на шосту
Жодного в підземці
кафешки пусті

І тільки на сільгоспринку
чую начебто услід:
Супроти вітру
ссяєш ти
Нехай не знаєш, але так

Немає друга
в грязі цій
Що сказав би
ти лиш ссяєш
як і всі

Уперше бачу я
такого брехуна
На кожне вухо в нього
окрема локшина
Як він пам’ятає
що брехав цей раз?
Бо все це не про мене
імовірно й не про вас




 

 
нині ― кінець
приятель ревний
нині ― кінець
останній день, кінець

для планів-барбарос, кінець
усьому, що збулось, кінець
безпеці й милостям, кінець
тобі не гляну в очі більш, ніде

уявляєш, як було б
свавільно без умов
гірко без надій
рятувальники в
безнадійній млі

згуба католику самота пустель
всі діти навіжені є
навіжені дітлахи
у чеканні дощів літніх

загрозливе передмістя
мчи гайвеєм кінґс, бейбі
химерні сцени, золота шахта
мчи гайвеєм вест, бейбі
мчи змією, мчи змією
до озер, правічних вод, бейбі
змія протяжна, семимильна
стара мов
цей світ, шкіра мовби лід
гайвей ― саме те
і вест ― саме те
бо тут ми всі у темі
ген автобус кличе нас
ген автобус кличе нас
шофере, куди в цей раз

убивця піднявся вдосвіта
взув черевики
взяв лице з античної галереї
& з тим, він пішов коридором
до кімнати, де спала його сестра
& потім
завітав до свого брата, & потім
він пішов коридором, далі
& двері ті
він прочинив
”Батьку?“
”Так, сину?“
”Я уб’ю тебе“
”Мамо? Я хочу...“

нумо, бейбі, з нами, це твій шанс
нумо, бейбі, з нами, це твій шанс
нумо, бейбі, з нами, це твій шанс
біля синього автобуса
блюзи усі в авто-
бусі
нумо ж

вбий! вбий! вбий! вбий!


нині ― кінець
приятель ревний
нині ― кінець
останній день, і все

карайся, болю мій
та услід іти не смій
кінець усмішкам підлесним
кінець ночам, за грою в смерть
ось і кінець




 

 
Як у дитинстві, тато не раз
Казав бува, ”Сину, не поспішай
Відкрию причину, як знати б хотів
немає ніц
на світі, щоби надто далеко йти“

Вже хоче люба кільце із камінчиком
Більш, аніж цяцьку яку-нибудь іншу
Щоб скуштувати ті знади тремкі
Пíдеш та й дістанеш, що тільки завгодно їй

Ввійшовши в крамницю, зі шпалером, ось
Каже Дюпрі, таке мені би здалось
Тисячу доларів просить єврей
Дюпрі на те:
”Сплачу тобі еквівалент свинцем“

Віриш-но, сину, мов без змісту
перш за все палець гачка знай тисне
що нам резони, хибні, чи не
знаді глузд не конкурент

Суддя каже, ”Строк дають за діло таке“
Дюпрі йому, ”Що зробити, є та як є“
Суддя каже, ”Сину, річ за твоє життя“
Дюпрі тут:
”Це мені здається справедливим, суддя“

Друга любій аніхто не поверне
Дюпрі програв і сходить зі сцени
Мила його трохи буде в печалі
Та піде ось, приведе наступного
щоб він її бавив

Суддя: ”Знаю, сину, я любку твою
Та це таємниця, що її не здають“
Дюпрі: ”Ваша честе, видно, так мені й слід
Але правдиво те
що і вам смакують знади тремкі“

Віриш-но, сину, мов без змісту
перш за все палець гачка знай тисне
що нам резони, хибні, чи не
знаді глузд не конкурент

Є багацько подібних пригод
Комусь лише до знад би, комусь ще би злота
Чимало людей в бруд упали лицем
Щоб добути любій з діамантом кільце




 

 
Як чортики вже у своїй коробці
Коли клоуни в постіль пішли
Чуєш плентається
щастя вулицею
Пурпур барвить слід

І вітри шепчуть Мері


Мітла похмуро змітає
Битий посуд від учора гулянь
Королева ридає
Жінки нема в короля

І вітри плачуть Мері


Вогні автівок
Вдягнуть блакить знову
І порожнє сяйво
в ліжку як тут
Туманний острів десь та зник
Бо життя що збулись
Помруть

І вітри квилять Мері


Ті вітри хіба згадають
Ймення звіяні в час
На милицях Йде старість
Або мудрість
І мимрить Ні
Це останній раз

І вітри плачуть Мері




 

 
Я родився в Мулистих Водах
Що добро, і що зло?
Казала мати, слухай синку
Як се звичай було
Знайди дівчину, й живіть у правді
Вона буде поряд, вночі & вдень
А тільки зрадиш їй ти
Тут казці й кінець
Та доля лиха
Дурнем був і падав, як стій
Все гуляв дощем, а шнурівки розв’язані
Прагнучи десь перечекати
Пристати
 
Я би ліпше спав, ніж казав про щось
Не вірю я словам уголос
Коли тобі я зрадив
Ганебно змовчав
Знайди дівчину, й живіть у правді
Вона буде поряд, вночі & вдень
А тільки зрадиш їй ти
Тут казці й кінець
Ганебно мовчав я
Дурнем був, із честі сміявся
Все гуляв дощем, а шнурівки розв’язані
Прагнучи десь перечекати
Все гуляв дощем, а шнурівки розв’язані
Прагнучи десь перечекати
Пристати
Все гуляючи дощем
 
 
 
 
 
 
 
 

 
я на твоїм огні
знов чуття обпалив
дальше нудота й блуд
 
і за твій щедрий жар
пристрасті що не жарт
склав я тобі цей блюз
 
кожен ранок, як ішла ти
я молився про твій захист
від нещастя, щоби слово держав
той, із ким ти жила
жодних образ, чи аб’юзу
 
крізь атлас дожидань
я вітаю печаль
ложем любов стелить блюз
 
& я склав цей блюз тобі
& я склав цей блюз тобі
& я розсуду збувсь щоб ти чула
& волосся своє
волосся своє рвав би щоб ти вчула
& знаю словам не ймуть віри
що ж, о третій ранку я знову
співаю пісень тобі
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Вдома, з праці, Джульєтта
Свій сніданок з’їсть
Утре до шкіри аромат
Секретно дійовий
Час у постіль, та
Вона вбере пальто
Бо можна спізнитись у сінематограф
Сінематограф

Ромео свій апартамент
Під сходами, замкне
Цей шал в очах, квітчаний шарф
Недільний мільйонер
Час у постіль вже
Із нею, геть печаль ―
Не встоїть, якщо принесу шоколад

День ясний вернеться & патер Терезіас
Слухай розповідки ті, що він їх не вигадав
Світ пройшовши від & до, з його таємницями
Морем був, і яривсь без меж
Був землею, віддавав усе
Певно, моря менш, аніж землі



Стели Рясноти

”Я не місцева“
Шепче Тесса стара
”Не хвилюйсь
дійдемо живі“

Дякуємо за дискаунт
у співпраці Тесс
Все самотньо в o’хелл-і
Ночі смертна тінь на склі


Англійські ребра з явичини зкидка до 47 пенсів за фунт
Пік Фрінз Фемлі асортимент від 17 1/2 пенсів до 12 пенсів
Рідина Фейрі Джайнт здешевшала з 20 пенсів до 17 1/2 пенсів
Галаретка до столу по 4 пенси шт.
Масло Анкор ціну з 11 пенсів збито навпіл
Кремові бісквіти Пташі Вічі – пропозиція тижня!


(Омлет з яєць)




 

 
Іржавих місяців ланці
Розчепить сонця зблиск
Дорога мінить обрії
Турніри почались
Флейтист пурпурний награє
Співає хор із ним
Три колискові з древніх мов
При Дворі Кармазиновім

Зачинить ставні бургомістр
На вікнах мрій і снив
І жде задвірний пілігрим
Без жодних перспектив
Скрик дами пік
Жалобний марш
Розтрісканий б’є дзвін
Огневу відьму зве прийти
При Дворі Кармазиновім

Барвінки гледить садівник
Витоптуючи флокси
Вітрила пне прямокутний бриз
Букет квасний-солодкий
Жонглер пістрявий знаки дасть
Оркестри грають гімн
І жорна сповільняють хід
При Дворі Кармазиновім

У ранок сірий плач вдовиць
І жарти мудреців
Чи доженеш божисту мить
При фарсові оцім
Та блазень жовтий лиш торкне
Безжалля струн своїх
Всміхнувшись на ляльковий вальс
При Дворі Кармазиновім




 

 
Лезеру сповниться тридцять &
Збере його іграшки хтось
І мати пришле вирізки із газет
Про тих колєг, що тепер всі дорослі
Оце – Гарвіц І. Ґрін, йому тридцять три
В солідному кріслі, при банку –
Сержант Доу Джонс, що у двадцять сім років
Командує військовим танком . . .
Та Лезера вабить і досі в піску
Залягти голяка без мети
Малювати все гори, мов пухирці
Й повітря руками гребти
 
Хто знав, що Лезер продуктивний, атож
Що у палички до барабанів
Затискає обабіч ніс, хай би було
Ще віртуозніш фурчання
 
Та все проходить . . .
 
Лезеру сповниться тридцять &
Безслинним, тяжким язиком
З розпачливим поглядом, видасть він:
Вже не бути мені юнаком?
Для дітей він знаменитість
Маячня для їх батьків
І часом із непримітних
Що не знають як у гру ввійти
Де слів знайти. . .
Тож я маю сказати «Ні, ти не старий».
І докласти зусиль, аби. . . всміхнулось в нім. . .
Немовля
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Ти на малюнку в човні серед річки
Кущів помаранча, небес карамель
Кличуть тебе & неквапний твій відгук
До калейдоскопів очей
Целофан квітів зелених-рудих
Німбом довкіл голови
Дівча зі сонцем в очах ти шукав
Не знайти

Люсі в небі із діамантами

Назирці йди, онде міст & фонтани
На гойдалках люди, в їх пляцках алтей
Усмішки всюди, твій дрейф поміж квіти
Зростаючі високо, хей!
Берегом їдуть, доставлять де хоч
Таксомотори з газет
Ззаду сідай, там у хмарах тебе
Не знайти

Люсі в небі із діамантами

Поїзд чекає тебе, з пластиліну
Вокзальники, люстра-краватки, а ще
Погляд раптовий з-поза турнікету
Крізь калейдоскопи очей

Люсі в небі із діамантами




 

 
Вступивши із фандáнґо
далі колесом пройшлись
там нудоти напад бистрий
юрма волала біс
& дужчав гуд у залі
відлітала стеля геть
заманулось нам іще напій
свій бар тягнув лакей

Все це відбулось із нею
казкував млинар тоді
кшталт лиця
примарний досить
став білішим за блідий

Вона мені: причини
не існує жодної
я ж ішов крізь гральні карти
не пустивши її
до шістнадцяти весталок
що пливли кудись невдовзі
хай закрив би вічі навіть
все одно б я видів щось &

Все це відбулось із нею
казкував млинар тоді
кшталт лиця
примарний досить
став білішим за блідий




 

 
Листя мов іржа
Небо хмарове
Де би не пішов я
У зимовий день

Спокій і тепло
Я знайшов би в Ел Ей
Каліфорнія Мрій
& цей зимовий день

Залою собору
Подавшись навпростець
Десь там уклякнув на коліна
У молитовний жест
Священник полюбляє холод
Зостанусь так він жде
Каліфорнія Мрій
& цей зимовий день

Листя мов іржа
Небо хмарове
Де би не пішов я
У зимовий день

І якби не з нею
Вже би їхав геть
Каліфорнія Мрій
& цей зимовий день

Каліфорнія Мрій
& цей зимовий день




 

 
Таксі б’є байдики
Маючи намір на нічний тариф
І морехід на самоті
Сипле істинами як рештою, і нарешті . . .
Шпортає в спідній кишені, мав бути ще четвертак
Зігнутий чинарик, з пачки Кенту, та
Мріє про кельнерку, очі в тон Мексвелл Хаус
Мармелад стегон, перманентовий герць
Вона має стразовий бейджик «Айрін»
Забирає прядки дешево-біляві з очей

Тексакський маяк горить
Стальний ремінь, трудяга із «Кільця-Клапани Спешл» . . .
Кричить: ”Повний бак, масло зирніть“
”Хтозна, мабуть розподілювач, а мо‛ той пальник“

Вже ранкові вечірні газети на стендах
І горлає глашатай, повні жмені монети
Бекон-млинець ~ сімдесят центів
Плюс яєчня і зверху пачка Кенту
«Адам-Єва на плоті» ~ гайнуть як по маслу
Є деруни, маю обмаль часу

І світанок розкине килим діамантів
Через ринковий паркінг сутінкових Куп-Девіллів
І лишить місто хазяю
Котрий позмітає
Вас, фантоми суботнього дна . . .




 

 
Преамбула:
 
[1]  На початку Людина створила Бога
і в образі Людини
вона створила його
 
[2]  І Людина надала Богові чимало
імен, щоби він міг бути Господом всієї
землі, коли це підходило людині
 
[3]  І уві дні семимільйоннім
Людина відпочила і поклалася
дуже на свого Бога і побачила
що добре воно
 
[4]  І Людина створила Акваланґа з
пороху земного і ще безліч
інших, уподоблених до свого роду
 
[5]  І цих менших людей було кинуто у
порожнечу; І декого було спалено, і
декого роз’єднано із його родом
 
[6]  І Людина зробилася тим Богом, що
створений нею, зі своїми чудесами
правлячи тепер по всій землі
 
[7]  Але і тоді, як це все вчинилося
Дух, який перше подвигнув
людину на створення її Бога
так само пребував у всіх людях: навіть
у Акваланґові
 
[8]  І людина його не бачила
 
[9]  Але, заради Христа, їй
врешт би прозріти
 
 
 
Акваланґ
 
Сидячи у парку
на дівчаток очі хтиво пнеш
Шмарклями повний ніс
брудні нігті мнуть штанів сукно
Акваланґ
Спраглий в зимнім сонці
у чеканні рюшок-панталон
Акваланґ
Чуєшся мов падло
спльовуючи свою ницість у лайно
О, Акваланґ
 
Сонце знобить
старий бреде, самотньо
тратить час в єдиний спосіб той
Литку зведе
лиш нагнеться по недокурок –
спускається в нужник
на теплий спід
 
І собі сам
хоч армія на рейді
спасіння, a la mode
або чай для всіх
Акваланже, ей
не зривай зі свого місця
придурку, шо
не впізнаєш своїх
 
Чи ти ще пригадуєш
промерзлу вогку ніч
як усі льодинки в бороді
дзеленчать з агонії
І легень останній хрусткий схрип
з глибин пірнальника
і буяння клумб
як нестям, навесні
 
 
 
Зиза Мері
 
Хто би жив як дурник
Бідар або крадій
Маючи багатія в руці
Хто цупив би цукерку
З-поза щічки малюка
Як міг би втяти з грубих гаманців
 
Зиза Мері
Настрибує сюди
Без жодних угод
Але повсякчас у грі
Ланчує в Гемпстед вілідж
Хай вівсянка на воді
Там і Джек-цирульник
Друг а ще водій
 
Сміх на весь майданчик
Як не знітить хлопчаків
Радше з нею блудники старі
І мабуть їй на очі
Потрапив Акваланґ
Що врочить крізь перила школярів
 
Знає Мері
Про життя постійне зло
Із бідняком – царівна
Віддає, якби було
Інших шиє в дурні
Її ласка – знамено
Робін Гуд вона, і Гайґейт
З нею поряд – вже не дно
 
 
 
 
 
 
 
 

 
Є панянка, якій любий зблиск золотий
До вподоби і сходи на небо
Вже би йшла до крамниць, хай зачинено, вмить
Її слово розв’яже проблему
Вона справить і сходи на небо

Ніби знак на стіні, та не віриться їй
Слів багато зі змістом подвійним
На дубку за містком пісню птаха свистить
Часом всі наші помисли схибні

І все так дивно
O, все так дивно

Я живу з відчуттям, як на захід не глянь
Все душа плаче за розставанням
Бачу подумки ліс і дими, що знеслись
Голоси тих, що стали й дивились

І все так дивно
O, все настільки дивно

Хтось казав, скоро час, буде пісня для нас
І флейтист наверне нас до згоди
День займеться новий для тих, що все йшли
І лісами лунатиме радість

Ген метушня круг огорожі, геть остороги
Це прибирання на честь Мей Квін
Як є дві стежки, та в походах, часами довгих
Дороги поміняти можна

І все так, дивно

У голові гуде без ради, якби не знав, то
Тебе флейтист покликав до втіх
Панянко, чуєш вітровій, чи ти не знала
Оперто сходи на виск вітрів

Коли мчимо шляхом нічнім
За душу більша наша тінь
Там є панянка з моїх рим
У сяйві білім, котра вчить
Видобувати злотий зблиск
Якщо старанним будеш так
Урешті мовиться тобі
Що всі одне й один є всі
Будь каменем, та не котись

Вона справить і сходи на небо




 

 
Ми на вуличній війні
Діти наші біля ніг
І обожненій моралі нині зась
І пани, так звана власть
Що благословляли нас
Знову проти, і гвинтівки ждуть наказ

Скину кашкета на честь конституції
І вклонюсь новій революції
Посміхнуся перемінам
Гратиму своїх пісень
Кожен божий день
Сповідуватиму все те ж
Нема дурних, авжеж

Настав час перемін
Це відчували ми
Нас позбавили парканів, так чи ні
Але світ все той самий
Жодних історичних змін
Знов стяги майорять на якійсь війні

Скину кашкета на честь конституції
І вклонюсь новій революції
Посміхнуся перемінам
Гратиму своїх пісень
Кожен божий день
Сповідуватиму все те ж
Нема дурних, авжеж
Ні, ні!

Подамся зі сім’єю у світи
Як вийде нам вціліти у борні
Папери заберу й всміхнуся увись
Все гаразд, невинні зомбі й брехуни!

Не ви?

На вулиці, хоч як
Найменших змін не бачу я
Міняються лиш гасла, далебі
Ті, що ліваки були
Перейшли на правий бік
Тільки бороди подовшали собі

Скину кашкета на честь конституції
І вклонюсь новій революції
Посміхнуся перемінам
Гратиму своїх пісень
Кожен божий день
Сповідуватиму все те ж
Нема дурних, авжеж
Нас не проведеш
Ні, ні!

Є є е е е е е е е е е е е е е е е е е е е е е е й!!!


Йде новий бос
Чим не старий бос




 

 
Тíкають геть секунди, що склали нудний день
Кришиш кудись години, чи як повезе
Б’єшся крізь лід на ділянці отій у містечку
Чекаєш на щось чи когось, хто б наставив тебе
 
Втомлений від загаряння, дощ удома переждеш
Юності й життя ще повно, час нема подіти де
Тут раптом помічаєш, десяток літ позаду
Хто сказав, що треба мчати, що постріл був до старту
 
Ти біжиш і біжиш, здоганяючи сонце, що тоне
Ніч обминає, знову з-за спини встає
Сонце все те ж, хай відносно, лиш ти постарішав
Дихаєш важче, на день ближчає смерть
 
Кожен рік стає коротше, часу не знайти ніяк
Задуми ані до чого, прози ледь пів аркуша
Втримуєш у спокою свій відчай, cе
Англійський стиль
Час минув, скінчилась пісня
Все сказати і не встиг
 
 
*
 
Мій рідний дім
Одразу добре тут мені
Завітаю з холоду й втоми
Грітись лагідним вогнем кухонним
Далеч над поля ~ лани
Вірних зве залізний дзвін
Щоби вклякнули вони в
Проханні зтиха до магічних сил
 
 
 
 
 
 
 
 

 
На вечірнім гайвеї пустельні вітри
Спожиті colitas рази два або три
Навпростець через відстань замерехтіли вогні
Важніли скроні, притупився зір
Кудись пристав би на ніч
Вона вийшла у двері
Урочий линув дзвін
Онде, я сказав собі
Для когось пекло, комусь парадиз
Вона винесла світло, показала де йти
Голоси лунали в коридор
Я майже чув мотив:
 
Відпочинь в Готелі Каліфорнія
світ чудових місць
світ чудових лиць
Є номери в Готелі Каліфорнія
Будь-коли у них
Знайдеться нічліг
 
Вона як тіффаніз хибна, тримає мерседес-бенц
Чимало гарних-гарних хлопчаків, френдами зве
У дворі тупцювання ~ лляється піт
Цей танець до згадки, цей до забуттів
 
Знову кличу я кепа
Замовлю питво
Рече: Cей спірит не буває тут зі шсятдев’ятого
Та голоси усе кличуть далечини
Чи розбудять у північ, аби
Слухав просто снив . . .
 
Відпочинь в Готелі Каліфорнія
світ чудових місць
світ чудових лиць
Вирує життя в Готелі Каліфорнія
О який сюрприз, не розповіси
 
На дзеркальній стелі
Шампанське россо, лід
Їй слово: Ми усі вполонені тут із волі власної
У палаті магів
Щовечір їхній збір
І сталеві дзвенять климки
Та не вбитий досі Звір
 
Мій останній спогад, біг у
Напрямку дверей
Неначе вихід міг найти
У минуле, звичне десь
Пустись, каже портьє
Той, хто вселився сюди
Має сплачувати за постій
Ніяк не з’їхати