Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
16:17
Доводити - немає часу,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
2026.01.30
15:28
Згораю я у пломені жаги,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Вірші
/
музика*
Акваланґ & Зиза Мері (Jethro Tull)
Преамбула:
[1] На початку Людина створила Бога
і в образі Людини
вона створила його
[2] І Людина надала Богові чимало
імен, щоби він міг бути Господом всієї
землі, коли це підходило людині
[3] І уві дні семимільйоннім
Людина відпочила і поклалася
дуже на свого Бога і побачила
що добре воно
[4] І Людина створила Акваланґа з
пороху земного і ще безліч
інших, уподоблених до свого роду
[5] І цих менших людей було кинуто у
порожнечу; І декого було спалено, і
декого роз’єднано із його родом
[6] І Людина зробилася тим Богом, що
створений нею, зі своїми чудесами
правлячи тепер по всій землі
[7] Але і тоді, як це все вчинилося
Дух, який перше подвигнув
людину на створення її Бога
так само пребував у всіх людях: навіть
у Акваланґові
[8] І людина його не бачила
[9] Але, заради Христа, їй
врешт би прозріти
Акваланґ
Сидячи у парку
на дівчаток очі хтиво пнеш
Шмарклями повний ніс
брудні нігті мнуть штанів сукно
Акваланґ
Спраглий в зимнім сонці
у чеканні рюшок-панталон
Акваланґ
Чуєшся мов падло
спльовуючи свою ницість у лайно
О, Акваланґ
Сонце знобить
старий бреде, самотньо
тратить час в єдиний спосіб той
Литку зведе
лиш нагнеться по недокурок –
спускається в нужник
на теплий спід
І собі сам
хоч армія на рейді
спасіння, a la mode
або чай для всіх
Акваланже, ей
не зривай зі свого місця
придурку, шо
не впізнаєш своїх
Чи ти ще пригадуєш
промерзлу вогку ніч
як усі льодинки в бороді
дзеленчать з агонії
І легень останній хрусткий схрип
з глибин пірнальника
і буяння клумб
як нестям, навесні
Зиза Мері
Хто би жив як дурник
Бідар або крадій
Маючи багатія в руці
Хто цупив би цукерку
З-поза щічки малюка
Як міг би втяти з грубих гаманців
Зиза Мері
Настрибує сюди
Без жодних угод
Але повсякчас у грі
Ланчує в Гемпстед вілідж
Хай вівсянка на воді
Там і Джек-цирульник
Друг а ще водій
Сміх на весь майданчик
Як не знітить хлопчаків
Радше з нею блудники старі
І мабуть їй на очі
Потрапив Акваланґ
Що врочить крізь перила школярів
Знає Мері
Про життя постійне зло
Із бідняком – царівна
Віддає, якби було
Інших шиє в дурні
Її ласка – знамено
Робін Гуд вона, і Гайґейт
З нею поряд – вже не дно
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Акваланґ & Зиза Мері (Jethro Tull)
Преамбула:
[1] На початку Людина створила Бога
і в образі Людини
вона створила його
[2] І Людина надала Богові чимало
імен, щоби він міг бути Господом всієї
землі, коли це підходило людині
[3] І уві дні семимільйоннім
Людина відпочила і поклалася
дуже на свого Бога і побачила
що добре воно
[4] І Людина створила Акваланґа з
пороху земного і ще безліч
інших, уподоблених до свого роду
[5] І цих менших людей було кинуто у
порожнечу; І декого було спалено, і
декого роз’єднано із його родом
[6] І Людина зробилася тим Богом, що
створений нею, зі своїми чудесами
правлячи тепер по всій землі
[7] Але і тоді, як це все вчинилося
Дух, який перше подвигнув
людину на створення її Бога
так само пребував у всіх людях: навіть
у Акваланґові
[8] І людина його не бачила
[9] Але, заради Христа, їй
врешт би прозріти
Акваланґ
Сидячи у парку
на дівчаток очі хтиво пнеш
Шмарклями повний ніс
брудні нігті мнуть штанів сукно
Акваланґ
Спраглий в зимнім сонці
у чеканні рюшок-панталон
Акваланґ
Чуєшся мов падло
спльовуючи свою ницість у лайно
О, Акваланґ
Сонце знобить
старий бреде, самотньо
тратить час в єдиний спосіб той
Литку зведе
лиш нагнеться по недокурок –
спускається в нужник
на теплий спід
І собі сам
хоч армія на рейді
спасіння, a la mode
або чай для всіх
Акваланже, ей
не зривай зі свого місця
придурку, шо
не впізнаєш своїх
Чи ти ще пригадуєш
промерзлу вогку ніч
як усі льодинки в бороді
дзеленчать з агонії
І легень останній хрусткий схрип
з глибин пірнальника
і буяння клумб
як нестям, навесні
Зиза Мері
Хто би жив як дурник
Бідар або крадій
Маючи багатія в руці
Хто цупив би цукерку
З-поза щічки малюка
Як міг би втяти з грубих гаманців
Зиза Мері
Настрибує сюди
Без жодних угод
Але повсякчас у грі
Ланчує в Гемпстед вілідж
Хай вівсянка на воді
Там і Джек-цирульник
Друг а ще водій
Сміх на весь майданчик
Як не знітить хлопчаків
Радше з нею блудники старі
І мабуть їй на очі
Потрапив Акваланґ
Що врочить крізь перила школярів
Знає Мері
Про життя постійне зло
Із бідняком – царівна
Віддає, якби було
Інших шиє в дурні
Її ласка – знамено
Робін Гуд вона, і Гайґейт
З нею поряд – вже не дно
примітка:
оригінальний арт, музика, текст оговорюються як матеріали,
права на які є відповідно застереженими, а їх використання
на цій сторінці як таке, котре не має комерційного характеру.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
