Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Сергій Губерначук (1969 - 2017)
Уставаймо з колін!
Розпрягаймо свій спів.
Україну єднаймо,
шануймося!



  Рецензії поезії
  нема

  Рецензії на вірші
  нема

 Рецензія авторської аналітики
  нема






Рецензії ⁄ Переглянути все відразу

  •   «Хто є Поетом – той згубився в пісні»
    Представлені нижче враження від творчості київського поета, актора і пісняра Сергія Губерн
  •   До вдячного читача
    Перед Вами збірка поезій, які стали вінцем творчості людини життєрадісної вдачі – Сергія Ґ
  •   "Душа ж його все пломенить..."
    "Дай, я буду таким, як хочу,
    щоб не всі мене розуміли…
  •   "Я буду стоять у двери, когда прилетят снегири…"
    "Я буду стоять у двери, когда прилетят снегири…"
    Сергей Губерначук
  •   "Сквозь нервы натянутых струн…"
    Поэзия, если она настоящая, – на струнах… и на нерве. Поэзия Сергея Губерначука – и на стр
  •   "Прийміть мене таким, який я є…"
    Поет Сергій Єсенін, тезко Сергія Ґуберначука, писав:
  •   "Я вірю у крила свого листоноші"
    Це вже шоста збірка поезій Сергія Ґуберначука. Вона, як і п’ять попередніх, не зможе залиш
  •   "Слово, таке випадкове і рятівне…"
    Кажется, Камоэнс, великий португальский поэт XVI столетия, сказал, что поэзия – это лучшие

  • Рецензії

    1. «Хто є Поетом – той згубився в пісні»
      Представлені нижче враження від творчості київського поета, актора і пісняра Сергія Губерначука написані композитором і поетом Володимиром Чернявським.
      Володимир Миколайович Чернявський – заслужений працівник культури України. Працює в Сосницькому Будинку культури Чернігівської області понад 42 роки, зокрема, з аматорським фольклорним колективом «Криниці», народним жіночим вокальним ансамблем «Вербиченька», багатьма хоровими колективами області. Має родинні зв’язки (за материнською лінією) з відомим українським режисером і письменником Олександром Довженком.
      Поет-пісняр Володимир Чернявський впродовж свого творчого життя займається обробкою українських народних пісень та аранжуванням авторських творів. У 2007 р. у видавництві «Прапор» (м. Харків) вийшла збірка його пісень і поезій «Душі моєї струни чарівні». Він написав більше півтори сотні пісень на вірші понад 60 поетів. Пісні композитора розписані для різного складу виконавців – хору, ансамблю, тріо, дуету або соліста.



      «Хто є Поетом – той згубився в пісні».

      Цей влучний вислів належить українському поету, актору, пісняру і співаку Сергію Григоровичу Губерначуку і цілком відповідний його творчості.

      Для мене стала приємним відкриттям творчість такої багатогранної особистості, як Сергій Губерначук. На превеликий жаль, Сергій вже пішов у засвіти...

      Сергій мав цікаву та насичену подіями долю, жив серед людей мистецтва і культури, творив світло, правдиво і захопливо. Написав сотні і сотні поезій, декілька сотень віршів для пісень. Тільки зіграних ролей у театрі та кіно мав понад 50, а це неабиякий багаж і великий труд  пережити стільки чужих доль у собі. І тому, не побоюсь сказати, що Сергій був щасливою людиною, переповненою життєвої сили та творчої енергії, мав світлу, розумну й добру душу. Як на мене, його життя – це поезія й пісня.

      Уважно прочитавши і перечитавши збірки його поезій, я, як поет, був сильно вражений Сергієвими глибоко філософськими і водночас неймовірно інтимними, пульсуючими творами, насиченими різноманітними почуттями, емоціями, глибокими роздумами. Кожного разу, читаючи вірші, я опиняюсь у потаємному світі поета, збагаченому новими відтінками краси і досі невідомими проявами її величності Поезії.

      Сергій Губерначук знайшов і відшліфував свою грань словосприйняття, виробив свій напрямок у мистецтві слова і пісні.

      У Сергія є багато віршів саме пісенних, в яких визначено заспів і приспів. І це мене, як композитора, дуже зацікавило, адже далеко не кожен вірш навіть найгеніальнішого поета може стати піснею. Та якщо й знайдеться прийнятний вірш, треба ще вміти обрати відповідну строфу, яка б стала приспівом (у більшості випадків вона остання). Ще одна яскрава особливість поетичної і пісенної творчості С. Губерначука – суворе дотримання розміру твору, що вкрай необхідно для музики.

      Оцінивши всі переваги, я настільки глибоко поринув у вир творчих надбань поета, що, опинившись майже в одній стихії з ним, порівняно за короткий проміжок часу написав понад три десятки пісень на вірші Сергія Губерначука, що склало найбільшу кількість моїх пісень на слова одного автора. Мабуть, цей феномен пояснюється тим, що мені вдалося глибоко відчути і сприйняти сам дух творчості Сергія, стати ніби спорідненим з ним на рівні душевних переживань.

      Пісенні вірші Сергія стосуються вічних питань – глибоких патріотичних почуттів, сенсу життя, любові, вірності, відносин між людьми. Частина пісень вже пролунала на професійній сцені й музичних фестивалях.

      Усі вірші Сергія Губерначука  світлі, дуже щирі, емоційно насичені і проникливі, разом з тим – своєрідні і неповторні. У них автором залишено багато душевного тепла і любові. Тонкий ліризм переплітається з піднесеним почуттям патріотичних творів, психологічні роздуми – з дружнім гумором. Різноманітні теми, образи, характери, різні відтінки почуттів і життєві ситуації неабияк хвилюють майстра слова. І все це пропущено поетом через його «живе» і розумне серце, надто чутливу душу, через призму особистого світосприйняття, багатоденні осмислення й переживання.

      Сергій був дуже вимогливим до себе, відточував кожний рядок, підбирав найвдаліші слова, чудово римував. І тому без перебільшення можу сказати, що кожен його вірш – шедевр.

      До того ж, окрім віршів, у Сергія Губерначука є ще майстерно написані численні крилаті вислови, стислі філософські роздуми. До прикладу наведу такі прості фрази, що мають глибокий зміст:

      «Творчість — Така, як Ти!»;

      «Натхнення – поклоніння, а не Мекка»;

      «Рима – проста й заримована Богом й окреслена віщим дощем»;

      «Вірші випадають снігом від Бога»;

      «Сам не заспіваю – як немає птахи, то й пісень не маю»;

      «Безпутство слів усі пісні зламало і солов’ям відняло голоси»;

      «Що взяв на дні – наверх віддам».


      В одній із збірок «Усім Тобі завдячую, Любове…», окрім вибраних віршів різних років творчого життя, розміщені фотографії Сергія і його найрідніших людей. Придивляюся до однієї з них. Найбільше вражають очі поета, здається в глибині, на дні очей, у погляді застиг увесь Всесвіт… Дивуюсь…

      Як би хотілося поговорити з цією талановитою людиною – поетом і актором, відчути внутрішню силу, доторкнутися до його таємниць. На превеликий жаль, це неможливо. Натомість веду тиху розмову з його зворушливою і незабутньою поезією, в якій він сам.

      Своє кредо Сергій вдихнув у неперевершений вірш, зміст якого червоною ниткою проходить через усю творчу діяльність і життя:

      «Дай, я буду таким, як хочу,
      щоб не всі мене розуміли…
      ти вбачаєш у цьому злочин?
      Я вбачаю у цьому – крила!..»


      Народився Сергій Губерначук у Києві, але віддушиною від міської суєти було для нього мальовниче село Богдани́, звідки родом його матуся і бабуся. Там  чарівна природа, Божа краса, талановиті люди, любов витає навіть у повітрі. Це й надихало поета на творчість і, мабуть, тому краса і любов віддзеркалюються у віршах Сергія різноманітними спектрами. Автор купає читача у зливі почуттів – найпрекрасніших, найніжніших, часом жагучих, інколи й суперечливих, торкаючись найтонших струн душі, відображаючи саме життя і таємничий внутрішній світ людей.
      Сергій безмежно любив життя, любив людей, мав у собі світло, теплу душу, багатий духовний світ, до кінця свого короткого життя віддавав усього себе творчості. Незабутні його слова:

      «Я все віддав для вас.
      Нема чого втрачати».


      Плідною була творча нива поета. Він вигойдував у земних і небесних колисках свої найпотаємніші думки, мрії та переживання з щиросердечними Вірою, Надією і Любов’ю. У спадщину залишив нам силу силенну незабутніх відвертих віршів, численні захопливі пісні, крилаті вислови й глибокі роздуми, що досягають сердець читачів. На землі він зумів творити красу, зреалізувати свій талант і, як сподіваюсь, повністю здійснити Божий задум про себе.

      …Не топче вже рясту талановитий поет, пішов у засвіти в розквіті літ і сил, але залишив Сергій після себе чудові спогади, плоди великої Праці та море Любові. Тепер над ним і над його дивовижною творчістю в задумі схилилася сама Вічність…

      Володимир Чернявський,
      травень 2021 р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. До вдячного читача
      Перед Вами збірка поезій, які стали вінцем творчості людини життєрадісної вдачі – Сергія Ґуберначука, якого Бог наділив багатьма талантами. Сергій був поетом, актором, педагогом, співаком. Поет із високості натхнення чітко бачить і гостро відчуває навколишній світ, а все, що в ньому діється, проходить через унікальний внутрішній механізм створення образів і лягає зворушливими рядками на папір. Актор, також таким чином створюючи образи, вдихає в них життя, втілює їх на сцені в різноманітних формах та інтонаціях. Педагог наділяє ці образи розумом, морально-етичними чеснотами і через них виховує людство. Співак огортає образи в музику, в неповторну мелодію голосу, душі й серця. Всі ці іпостасі митця існували в Сергієві водночас, і такий надзвичайний збіг їхнього одночасного існування в одному місці в один час є дивом і даром Божим.

      Кожен із цих талантів відкарбувався в його душі глибинними, подекуди болісними переживаннями, а усвідомлення їх беззаперечної присутності сформувало його як особистість і наділило відповідальністю перед Музою мистецтва, на яку дивився очима дитини. Дитяча наївність ніколи не полишала його. З цим відчуттям народжувалися дитячі вірші або ролі. Такі легкі, безтурботні й кумедні, як саме дитинство. Гра, що змалечку так серйозно захоплювала Сергія своєю дієвістю, випробуванням і прагненням бути першим, кращим, у дорослому житті переростає в прагнення творити інакше інше, незбагненне й величне, експериментувати на рівні інтуїції, проникаючи в півсвідомість темної ночі чи летячи на крилах натхнення в етері надбуття, і бути пошуковцем і першовідкривачем нових, незвичних, цікавих і неймовірних образів у мистецтві слова й театру. Отак, філософствуючи чи страждаючи, фантазуючи чи займаючись дурничками, сміючись над світом і собою, народжувалися його неповторні поезії. Несподівано й легко.

      Кожен вірш – цілий світ, наповнений неосяжною палітрою почуттів, де поет прославляє рідний край, зневажає його ворогів, надихається красою, наповнюється болем співчуття, замріюється, фантазує, все більше закохується в життя і картається від спокус його…

      Мабуть, це і є повноцінне щасливе життя митця – жити там і тут водночас, у світах ним створених і в повсякденному, часто несправедливому світі, заразом бути місточком між ними та поводарем для поціновувачів справжнього мистецтва.

      У поезіях збережена унікальна мова автора, мова поліських пращурів, богдану́вська мова, мова бабусі Марії, яку Сергій обожнював і яка живила його життєдайною енергією, завзяттям, народною мудрістю та колоритом. Любов до Бабусі й рідного краю, України, є нероздільною, вона яскраво відобразилася у його віршах.

      Сергій завжди розумів, що митця оцінюють за його ж власними законами, і весь час довершував свої дітища, допоки не з’являлося внутрішнє відчуття гармонії. І тільки тоді слова переносились на чистову, каліграфічно і з відчуттям виконаного обов’язку. Можливо тому він і відкладав на потім видання неймовірної кількості віршів. Можливо тому відповідальність за свою працю та гостре відчуття справедливості часто ставали каменем спотикання, бо ж він завжди хотів такого ставлення до роботи від інших.

      Так минали літа, минуло й недовге життя…

      Тепер Поет споглядає на нас зі своїх поетичних величних світів, комусь привітно усміхається, від когось ховає свій погляд, але вічно живе в спогадах і своїх поезіях.

      Володимир Ґуберначук,
      2018 р.

      ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 5–6"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. "Душа ж його все пломенить..."
      "Дай, я буду таким, як хочу,
      щоб не всі мене розуміли…
      Ти вбачаєш у цьому злочин?
      Я вбачаю у цьому – крила!.."

      Сергій Губерначук

      Читаю вірші Губерначука…
      Протягла його римам я руку.
      Не йому потрібна моя рука –
      а мені відчуть його муку…

      Ольга Діденко-Шипкова,
      4 серпня 2018 р., Київ
      __________________________________
      "…життя з глибокою душевною раною –
      десь посередині чи збоку!"

      Сергій Губерначук

      Поранене життя

      Так посередині, чи збоку?
      Чи поступово, чи з наскоку?
      З життям сумісна все ж? Чи ні?
      Чи в білім світі, чи в труні?

      І рана ця у нас в житті,
      в житті в гріхах і в каятті,
      або в житті без каяття…
      Невже оце і є життя?

      І рана в центрі – рана в серці,
      що п’є відерце за відерцем
      кров нашу. Кров та витікає
      відразу – серце ж рану має.

      А рана на периферії –
      то рана в нервах, рана в мріях.
      Наносить рани нам буття.
      Поранене усе життя.

      Ольга Діденко-Шипкова,
      10 січня 2020 р., Київ
      __________________________________
      "Кожен має свою ідею фікс..."
      Сергій Губерначук

      Ідея-фікс

      У кожного своя ідея-фікс.
      І кожен сам в собі її годує.
      Вона у когось – потойбічний Стікс,
      що хвилями вогню свого чарує,
      але була пожежею і є…
      Ідея-фікс – ідея навіжена.
      Вона з’їдає душу, розум п’є,
      і обпікає полум’ям шаленим.
      Вона як той нікчемний злий тарган,
      засів що в мозку, як солдат в окопі,
      але завжди готова на таран
      в усій несамовитості і злобі.
      Ідея-фікс – цунамі-ураган –
      і той до неба хвилю підіймає.
      Ідея-фікс бушує як буран…
      Вона в безодню – з нами – поринає.
      Ідея-фікс у кожного своя,
      і вибухне вона от-от фугасом:
      – На цій війні командувати я
      повинна! І війна ця – в вас – не згасне!

      Ольга Діденко-Шипкова,
      10 січня 2020 р., Київ
      ________________________________________
      "Мить, обірвана смертю…"
      Сергій Губерначук

      Він мав оце передчуття:
      обірветься його життя
      раніш, ніж старість завітає…
      Сергія серед нас немає.
      Прийшла смерть, обірвала мить…
      Душа ж його все пломенить,
      любові полум’я не гасне.
      Він не живе життям сучасним –
      понад сучасністю живе…
      Там, в Небі, душу він не рве –
      там спокій… Вічність там, не час…
      Все ж він турбується про нас…
      Не турбуватись він не може,
      хоч віршами лиш допоможе…
      Та допомога не мала…
      Я це всім серцем сприйняла…

      Ольга Діденко-Шипкова,
      25 січня 2020 р., Київ
      __________________________________________
      "Блаженством є розуміти і відчувати
      мить освітлення чимось новим, геніальним…"

      Сергій Губерначук

      Блаженство было… Но оно ушло.
      Его мы ощущенье потеряли.
      Но помним мы, что нас оно нашло.
      Тогда мы все светились и сияли…

      Как мы посмели это потерять?
      То в нашей жизни было только мигом.
      Но было! И того не отобрать…
      Оно ушло… И что-то в нас поникло.

      Ольга Диденко-Шипкова,
      10 января 2020 г., Киев
      ___________________________________________
      "…гіпотеза, яка раптом для тебе самого
      виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно."

      Сергій Губерначук

      Не всё аксиомою может вдруг стать.
      Сперва теорему решись доказать.
      Потом докажи доказательство верно…
      Но этого мало. Окажется скверным,
      коль будет верно оно не всегда –
      не стать аксиомой ему никогда…
      О нет, математики я не касаюсь…
      Я в чувствах и мыслях сейчас разбираюсь,
      а то посложнее любых уравнений…
      И надо признаться к тому ж: я не гений…
      И всё ж полагаю, что я ощущала
      гипотезой только – реальностью стало,
      но что-то из чувств не застыло при этом…
      А поздно иль рано приходят поэты
      к тому, чтобы мысль эту всю осознать…
      Да, чувства не могут на месте стоять,
      и в мраморе мысль не способна застыть…
      Она продолжает нам верною быть.
      Кто смеет её за гипотезу счесть?..
      И есть аксиомы в душе нашей! есть!
      И Бог аксиомою тоже является,
      хотя представленья о Нём развиваются.
      Сам Бог остаётся над этим – над всем…
      И требует веры, а не́ теорем.

      Ольга Диденко-Шипкова
      25 января 2020 г., Киев
      ___________________________________
      "Репетиції її молодості…"
      Сергій Губерначук

      Актриса спектакль свой давно отыграла,
      но всё ж репетиция душу терзала.
      Премьера была, она долго продлилась
      и молодость в прошлом стремительно скрылась.

      Всё больше её приходилось играть,
      смогли репетиции время отнять –
      так много, что жизнь её в них растворилась.
      Актриса на молодость даже молилась.

      И всё-таки вновь молодою не стала,
      а старость свою зря она проиграла.
      Да, ей не о том, не тому бы молиться,
      а ей бы, и нам бы душой возродиться,

      кумир не творить бы из юности нашей.
      И нынче проблема пред нами всё та же.

      Ольга Диденко-Шипкова
      31 марта 2020 г., Киев
      ________________________________
      "Я вірю у крила свого листоноші…"
      Сергій Губерначук

      "Я вірю у крила свого листоноші…" –
      когда-то о том написал ты, Серёжа,
      и всё ж не сказал, почтальон твой кем был,
      кому от тебя он посланья носил,
      какие посланья ты сам получал…
      И вот тебя нет… Ты нашёл свой причал.
      А мне остаётся лишь думать-гадать,
      какие посланье ты смог написать,
      кому их отправил, кто их получил,
      но знаю, что их – почтальон твой вручил,
      и знаю, писалось что́ для меня –
      о том в твоих книгах прочесть я смогла.
      И знаю: писалось всё то не лишь мне,
      а всем, кто с тобой на единой волне…
      А кто почтальон – не смогла я узнать…
      То голубь почтовый – не смею сказать.
      То Ангел – сказать это разве я вправе,
      но знаю, что письма твои он доставил.
      И ты получил, для тебя что писалось…
      Он был у тебя!.. Мне же ждать лишь осталось,
      что твой почтальон и меня посетит…
      Узнать бы его!..
      Так какой он на вид?..

      Ольга Диденко-Шипкова
      23 января 2020 г., Киев
      ____________________________________
      "Іскра – таке ж джерело,
      таке ж тепло, тільки нетривке."

      Сергій Губерначук

      "Из искры возгорится пламя."
      Александр Пушкин

      Из искры возгорится пламя
      и "Искра" ленинская знамя
      над миром вознесла пожара…
      тепла пожару не хватало.

      А надо бы костёр разжечь,
      камин сложить бы или печь,
      чтоб долговечное тепло
      себя в огне том обрело,

      и мир при этом не сжигало.
      Душа поэтов это знала.
      К тому душа их и стремилась,
      чтоб не пожаром в мир явилась

      та искра, а теплом любви,
      чтоб долговечность обрели
      все искры в свете, и в тепле
      светлей чтоб стало на Земле,

      и чтоб в душе свеча зажглась,
      и чтоб горела не таясь,
      стояла чтоб любви на страже
      строка поэтов – искра та же.

      Ольга Диденко-Шипкова,
      31 марта 2020 г., Киев



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. "Я буду стоять у двери, когда прилетят снегири…"
      "Я буду стоять у двери, когда прилетят снегири…"
      Сергей Губерначук

      Памяти поэта Сергея Губерначука

      Ещё не прилетели снегири,
      хотя декабрь чуть-чуть посыпал снегом…
      И нас поэт не встретит у двери…
      улыбкою не встретит, или смехом…

      Мы ощутим рябины горький вкус…
      Два года нет уж на земле Сергея.
      Он нам не говорил: "В стихах вернусь". –
      Но до сих пор его стихи цветут и зреют.

      Стихам Господь остаться с нами дал.
      Стихи поэты людям оставляют.
      А душу высоко Сергей поднял –
      его душа у Бога пребывает…

      Два года пролетели без него…
      И снова День Святой Екатерины…
      Не изменилось в мире ничего –
      горчит всё также красная рябина.

      Не изменилось? Изменился мир!
      Поэт ушёл, стихи нам оставляя...
      И память обо всём, что он любил,
      его строка по-прежнему вбирает.

      Его строка мелодией звучит…
      Она в настольных книжках прочно стала…
      Ушёл поэт. Но сердце не молчит…
      Строка звучит, как ранее звучала.

      Ольга Диденко-Шипкова,
      7 декабря 2019 г., Киев



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. "Сквозь нервы натянутых струн…"
      Поэзия, если она настоящая, – на струнах… и на нерве. Поэзия Сергея Губерначука – и на струнах, и на нерве.
      Вниманию читателя предлагаются стихотворения украинского поэта Сергея Губерначука на русском языке, в том числе и ранние, написанные автором в 1985–1987 гг. в возрасте всего 16–17 лет, когда в душе юноши происходил выбор жизненного пути.
      "Сколько языков ты знаешь – столько раз ты и человек", – гласит английская пословица, а великий Гёте писал: "Сколько языков ты знаешь, столько раз ты живёшь".
      Сергей Губерначук писал на украинском языке, любил всем сердцем родную Украину. В одном из первых стихотворений "Україно рідна!", написанном еще в 12-летнем возрасте, он искренне выразил свои чувства:

      Україно рідна –
      Вкраїно моя,
      люблю тебе щиро,
      милая земля!
      Ліси, степи, луки,
      і Дніпро реве.
      Ні за які муки
      не віддам тебе...
      (2 октября 1981 г.)

      И вместе с тем Сергей не отвергал мировую культуру, читал зарубежных классиков, в том числе русских, немецких, французских.
      Нашим национальным, всеми любимым поэтом Тарасом Григорьевичем Шевченко написаны повести, письма, личный дневник и ряд стихотворений на русском языке. Часть исследователей относят его творчество не только к украинской, но и к русской литературе.
      Вот и Сергей Губерначук заявляет о себе:

      "Я – украинский поэт,
      спешаще пишущий по-французски.
      Думающий иногда, как эстет,
      а иногда, как … русский…"

      Вспоминается художник Василий Суриков, который считал себя сугубо русским художником, акцентирующим творчество на русской истории и в отдельных случаях не позволяющий себе отображать даже библейских персонажей (речь идёт о картине "Юдифь"). Вместе с тем тот же Василий Суриков любил оперу, очень увлекался музыкой и, несомненно, слушал не только русских композиторов.
      Когда в 20–30-е гг. прошлого века великий тенор Леонид Собинов пел в Украине и разучивал музыкальные произведения на украинском языке, он с восторгом отмечал, что они звучат прямо-таки по-итальянски.
      Не страшно быть похожим на других, если ты "остаёшься собой". К языкам это тоже относится.
      Когда речь идёт о языках, невольно вспоминается то время, когда многие русские аристократы на языке своей родной страны говорили с французским акцентом, а некоторые и вовсе не знали русского. Как же великолепно в этом смысле выглядит Михаил Лермонтов, прекрасно владевший русским, писавший замечательные стихи и на русском, и на французском. Это высота… высота таланта, которая создаёт вершины духа человеческого, создаёт их навечно.
      Современный украинский поэт Сергей Губерначук был убеждён в том, что:

      "Сьогодні вічним бути варто."

      И в этом – его стремление к высоте, совершенству.
      Талантливый человек устремляется ввысь – к высокому небу, к звёздам:

      "Зірка, осяяна думкою, ближче".

      И на каком бы языке он не писал, справедливы слова:

      "Я верю в лиру ту и в те слова святые,
      которые через века несут
      священной правды огненные силы…"

      На суд читателя выносятся стихи Сергея Губерначука, в том числе написанные в юном возрасте. Стихи эти не защищены правкой времени. Это своеобразный поэтический дневник-исповедь Сергея.
      Великий английский поэт Джордж Гордон Байрон в своё время издал первые стихи, обозначив возраст – "17 лет", что можно трактовать как проявление гордости поэта и как просьбу о снисходительности с оглядкой на возраст.
      Сергей Губерначук не планировал печатать свои ранние стихотворения на русском языке. То, что они издаются, – инициатива родных и близких, которые продолжают поиски рукописей поэта и издают то, что удаётся найти.
      Сергей ушёл из жизни рано, хотя и писал от имени своего лирического героя:

      "Куда уж сердцу праздновать года?!".

      В свои 16–17 лет будущий поэт задавался очень серьёзными и важными вопросами, ответы на которые искал все остальные отпущенные ему годы. Ему любопытно было постичь:

      "Почему у жизни, любви и смерти женские имена?";

      ярко, образно и одновременно просто описать сложные жизненные ситуации:

      "Жизненные комбинации – как икс-игрековый зет";

      поэтично переосмыслить категории времени:

      "Молодость вернет лишь тот, кто состарит вечность".

      Сергей Губерначук не успел состарить вечность. Он так и остался молодым в этой жизни, в памяти тех, кто его знал, любил и продолжает любить.

      "Я знал любовь – судьбой я избалован."

      Сергей действительно умел любить! И поэтому много знал о любви:

      "Роза любви, как роза ветров.";

      "Жизнь – волшебство, когда любовь – божество."

      Впечатляют слова поэта:

      "И в эту ночь я ожидаю смерть.
      Но видит Бог, что мне не умереть."

      Позволю себе продолжить мысль Сергея:

      Бог смерти в этот мир не посылает…
      Он вызов к нашей новой жизни шлёт.
      Душа поэта это понимает…
      О том душа поэта и поёт.

      Что вызов – через смерть, то не оспорить…
      Для нас иного нет пути.
      Здесь, на Земле, ещё мы споры,
      раскрыться в Небе нам и прорасти.

      Всем сердцем, всей душой то понимаю,
      но много лишнего – телодвижений, поз.
      И всё ж я ощущаю: прорастаю!..
      А он, Сергей Губерначук, пророс.

      Сергей Губерначук ушёл от нас, к превеликому сожалению, рано, но, как настоящий поэт, оставил нам свой мир – прекрасный мир мыслей, слов и поэзий.

      Ольга Диденко-Шипкова,
      15 декабря 2019 г.

      ""Мозаика", стор. 5–8"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. "Прийміть мене таким, який я є…"
      Поет Сергій Єсенін, тезко Сергія Ґуберначука, писав:

      "Лицом к лицу
      Лица не увидать.
      Большое видится на расстояньи."

      Сергій Ґуберначук – наш сучасник, і ми стоїмо з ним обличчям до обличчя. Ще немає між нами тієї відстані, через яку можливо ясно побачити велике явище. Та вже й зараз, без дистанції, ми не можемо не відчути: перед нами поет. ПОЕТ! Безумовно, його книжки будуть видавати, його творчість будуть вивчати.
      Ми не повинні підганяти час, але й не можемо тільки чекати, коли час винесе свій вирок поетові, хоч, не сумніваюсь, це буде справедливий і схвальний вирок, бо час – об’єктивний арбітр.
      Пробачте за недосить вдалий каламбур: перед часом – вічність. Час може не поспішати. Разом з тим, час, відведений людині для життя на землі, обмежений. Тому ми не можемо довго чекати, і вже зараз нам потрібно вдивлятися в обличчя поета, вчитуватися в рядки його творів, мати свою власну думку про них.

      Усе, що написано в цій післямові, не є критичною розбіркою творчості Сергія Ґуберначука, а лише моїми особистими враженнями від його поезій.

      "Дай, я буду таким, як хочу…"

      "Прийміть мене таким, який я є…"

      Саме так, поет повинен залишатися собою… А щоб лишатися собою, треба змінюватись, весь час змінюватись… Сергій Ґуберначук це добре розуміє ще з молодих років. У своєму щоденнику він пише: "Закінчив інститут. Чи змінився я? у кращий, ні – мій бік?" Так, змінюватись потрібно саме у свій бік, щоб прийти до себе, і тоді, зрозумівши себе, зрозуміти людей і мати з чим іти до них. Оце і є зміни у кращий бік…

      "Чому я маю жити так, як ви?
      Тому ніяк не бути!"

      За будь-яких обставин необхідно залишатися собою:

      "Тікаючи від себе – не втечи!"

      Сергій від себе не втік, та й не намагався втекти. Він відчув іскру Божу в своєму "я".

      "Боже, як тяжко жити з власним "я"!"

      Дійсно, непросто. Але без власного "я" немає ні поета, ні людини.
      Франц Кафка писав тільки для себе й не збирався нічого опубліковувати. Але після смерті письменника його друг видав твори. Світ укотре впевнився: навіть не збираючись йти до читача, автор усе одно звертається до нього, звертається до людей. Тож авторам потрібні читачі, а читачам ще більше потрібні автори – різні! – багато авторів, щоб обрати свого.

      Сергій Ґуберначук став одним із моїх поетів. Сподіваюсь, він знайде путь і до Вашого серця, якщо воно розкриється йому назустріч.

      Сергій почав писати вірші, потім став професійним актором, грав у Київському академічному Молодому театрі. Інколи можна почути: "Актор? Та що може написати актор, адже ж це людина зовнішньої професії." Так, професія актора в тому і полягає, щоб вивести назовні душу, показати її, засвідчити – є душа! І той, хто каже, що актор не може на письмі викласти глибоку думку, забуває про таке надзвичайне явище, як Вільям Шекспір – національний англійській поет, драматург і … актор.
      "Що може написати актор?" – казали про Шекспіра, заперечували його авторство, знаходили інших осіб – значніших, багатших, освічених, щоб довести саме їх авторство, а не простого актора. Але аналіз творчості Шекспіра свідчить, що жодна з інших кандидатур не витримує критики.

      3–3,5 тисячі слів вживає звичайна людина. 5 тисяч слів – це вже видатний поет чи прозаїк. Геніальні люди використовують навіть 7–8 тисяч слів. У Шекспіра нарахували їх понад 15 тисяч.
      Сергій Ґуберначук – теж поет і актор. У жодному разі не хочу його порівнювати з Шекспіром. Порівнювати особистості – то зайвий клопіт. На те вони й особистості, індивідуальності, що незрівнянні. Тільки вірю, що колись, вивчаючи творчість Сергія, підрахують і кількість різних слів у його поезіях. Не думаю, що їх буде до 15 тисяч, але на 7–8 тисяч дуже сподіваюсь. Адже Сергій Ґуберначук надзвичайно любить Слово, відчуває його і не тільки використовує, але творить нові, авторські слова.

      Щодо порівняння визначних людей розмірковую так. Приміром, багато слів і часу можна витратити на з’ясування питання, кому більше зобов’язане людство: Арістотелю чи Платону. Але ж сам Арістотель майже 20 років викладав в академії Платона, і його не хвилювало, що це була не його, а Платонівська академія. До самої смерті свого вчителя Арістотель не відкривав своєї школи і завжди з глибокою повагою говорив про Платона.
      Також не хвилює поета Сергія Ґуберначука, на яке місце читач поставить його твори. За життя він публікує свої вірші лише в періодичних виданнях і не видає збірок, хоча планує їх. Він пише і вдосконалюється. Пише для себе – і тому для читачів. Поет звертається до нас, своїх сучасників, і до прийдешніх поколінь.

      Коли вже мав серйозність писати вірші і відбутися як поет, Сергій декілька разів зустрічався і радився стосовно творчості з Ліною Костенко, визнавав її визначною поетесою нашого часу, був захоплений нею як людиною.
      Сергію Ґуберначуку біографію робили поетичні здібності, численні вірші, його сценарії, провідні ролі, театр, неабиякий талант на сцені, а також муки творчості – ті вічні випробування кожного митця, які дозволили поету досягти такої значної висоти.

      Згадую, як поет, актор, патріот Сергій Ґуберначук любив рідну Україну – любив справедливість, чесність:

      "Усе, що здобуте не власним горбом,
      нарощене й збуте, ген-ген, за бугром,
      привласнене, вкрадене, зникле на Кріт,
      без сорому видерте з рота сиріт,
      без совісті вийняте з горя старців,
      празолото світу правсіх праотців,
      з могил навикопуване все чуже –
      усе те Хвороба і Смерть стереже!"

      Усіх цих бід, про які говорить поет, не оминула й Україна. Сергій хоче бачити свою батьківщину вільною й щасливою. І до такої України нам треба ще йти.

      "Переступи через грань протиріч –
      і розцвітає вже інша країна,
      збочена воля – далеко не Січ,
      не Україна це! Неукраїна!"

      Справжня Україна ще попереду… А серце поета знову і знову повторює: "Хвала Україні!", – але насамперед душа співає: "Слава Богу!"

      Читаючи Сергія Ґуберначука, неможливо не помітити ноти і цілі музичні фрази, що перегукуються з творчістю Тараса Шевченка. Згадаймо, як ще малим Тарасик ішов до сонця і за сонцем, щоб знати, звідки ж воно приходить і куди заходить…
      Володимир Маяковський уже не йшов до сонця, а запросив його до себе в гості.
      Сергій Ґуберначук і в реальному житті, і у своїх сновидіннях бачив сонце, був дуже близько до нього, до його світла. Сонце він бачив різним, дуже різним. Іноді навіть холодним:

      "Розляглися в чотири боки
      три дороги, як дві стежини.
      І, побачивши світ широкий,
      я сховався в кущах ожини,
      а чи, може, в кущах верболозу,
      щоб не лізти в колючки марно;
      чекав ночі я анабіозно,
      поки сонце не впало за хмари.
      І, відкривши зажмурені очі,
      я ліворуч від себе побачив,
      що не видко дороги праворуч,
      і весь світ почорнів неначе...
      Аж якісь променисті сходи
      підказали мені вихід –
      я спускався по них, доки
      не продовжив свій сон тихий.
      То далеко на тому боці,
      там, де річка була безмоста,
      я побачив холодне сонце,
      до якого тягнула помста."

      Можливо, без цієї підказки я б ніколи не задумалась, що сонцю весь час потрібно перемагати і саму темряву, і її помсту… Взагалі темрява не може не мститися тому, хто світить.
      Холодне сонце може бути в блокаді прірви непроглядної темряви, але перемагає і знову світить, знову стає для нас гарячим – дарує нам тепло та яскраве світло, щоб ми бачили не тільки прірву під ногами, але й високу безмежність ясного неба над головою…

      Сергій інтуїтивно прийшов до того, до чого так і не зміг дійти відомий Зиґмунд Фрейд. Коли в юності читала твори Фрейда, мене вразило, що цей знаний психолог досконало вивчав і визначив людське несвідоме – те, що називається підсвідомістю. Але ніяк не могла зрозуміти, чому він нічого не говорить про надсвідомість, чому, помічаючи прірву, не бачить високого неба над людиною. На жаль, у Фрейда так і не знайшла терміна "надсвідомість".

      Читаючи поезії Сергія Ґуберначука, неможливо не зрозуміти, що він знає, враховує підсвідомість, але й не тільки це. Багато віршів прийшло до нього з надсвідомості.
      Згадую напівіронічні (по суті дуже серйозні) і відомі усім закони Мерфі. Наведу тільки один з величезної кількості: "Все не так просто, як здається." Цей, з першого погляду, жартівливий філософський принцип, як і всі закони Мерфі, можна віднести не тільки до будь-якої галузі знань і життя, але й до поезії і поетів. І до Сергія Ґуберначука.
      Усе не так просто. Просто і складно водночас. Треба тягнутися, ставати навшпиньки і навіть підскакувати, щоб зрозуміти. Треба вміти й злітати:

      "Чим вище політ, тим вільніші крила."

      Великий французький поет і прозаїк Віктор Гюго за свій довгий вік написав дуже багато творів і наприкінці життя був впевнений, що колись столицю Франції Париж перейменують на його честь. Особисто я не зраділа б з подібних перейменувань. Так, Ясна Поляна не отримала офіційної назви Толстовської, хоча нерозривно пов’язана з іменем Льва Толстого, а село Тархани все ж має сучасну назву Лермонтово.
      Як на мене, краще до імені визначної людини додавати назву місцевості, з якою пов’язана її діяльність, її творчість. Можна навести безліч таких прикладів – Архімед Сиракузький (тобто Архімед із Сиракуз), Арістотель Стагірський (із Стагіри), Аристарх Самоський та інші. У такому разі до Сергія Ґуберначука підійде ім’я Сергій з Богдані́в – Сергій Богдану́вський (хоча народився він і жив у Києві, проте своєю малою батьківщиною визнавав мальовниче село Богдани́, що на Київщині).
      Та це вже я трохи фантазую. Певна річ, у Сергія не було претензій, щоб щось називали на його честь. Усе ж таки знаходимо те, що споріднює Сергія з Віктором Гюго. Гюго не сумнівався, що йде до Бога. Замолоду Сергій Ґуберначук теж не мав жодного сумніву: попереду лише один шлях – путь до Бога:

      "Як душа прагне волі,
      а серце – любові,
      мозок – думки,
      а тіло – нових відчуттів,
      так крізь темряву болю,
      крізь двері дубові,
      я ступлю –
      і злечу в світло вічних життів!"

      Згадую розмову з дочкою української поетеси Лялі Рубан. "Я не стала писати вірші, бо я бачила, як їх пише моя мати. Це дуже нелегка справа. І до того ж, я не маю впевненості, що напишу краще від інших. Якщо бути поетом, то найкращим." "Чому тільки поетом найкращим? – питаю. – Ти що, найкраща дружина? Найкраща мати? Найкраща вихователька дитячого садка? Ти не напишеш, як Шевченко, але ж ти могла б написати інакше, по-своєму, як Бог дасть саме тобі."

      Сергій Ґуберначук пише тому, що не може не писати. Його не турбує місце серед поетів, бо він знає, відчуває, що посів не чуже, а своє місце. Саме тому його не сплутати з іншими поетами. У нього свій голос. "…якби мені сказали: "Кинь писати вірші!" Це неможливо, бо вони народжуються незалежно від мене. Усе, що надумане – відпадає. Усе своє – має розвиток."
      Так, вірші народжуються незалежно від поета. Вони йдуть від Бога, проходять через поета, його серце і тільки після того приходять до читача.

      У пам’яті спливає також розмова з одним поетом-початківцем. Звабив мене один його рядок, і я написала вірш, узявши цей рядок за епіграф. "Навіщо? – не міг зрозуміти він. – Це я Вам тему дав?" Та ні. Не тему він мені дав, а лише один його рядок захопив і повів за собою.

      У поета Сергія Ґуберначука доля така, що його рядки розберуть на епіграфи. Вони захоплюють, зачаровують душу, не відпускають і ведуть за собою. Так і оці рядки не відпустили мене у свій час і не відпускають дотепер:

      "Дай, я буду таким, як хочу,
      щоб не всі мене розуміли…"

      Сергій – поет нашого часу. З часом у нього свої взаємини:

      "Немає часу, а лише тепер."

      І це тепер і є нашим часом. Хоча у своїх віршах поет часто звертається до минулих віків, але частіше – до майбутнього, він живе в нашому часі, разом з цим і в усіх інших часах. Інакше він не був би поетом.

      В обіймах часу Сергій бачить усю нашу планету:

      "Земля в космосі схожа на дитину у колисці часу."

      Повторюся, Сергій Ґуберначук – поет нашого часу, поет тепер, але з цим тепер він іде і в майбуття, і в космос.

      Як він любив, як він цінував життя! І як більшість справжніх поетів відчував те, що йому випаде на життєвому шляху.

      "На фото хлопчик з примхливою посмішкою
      його майбутньої долі."

      "Скажи "люблю" своїй змученій долі."

      "Ще один день подаровано нам…"

      "Дай, Боже, вам так само, як мені,
      цінити ночі й зустрічати дні!"

      "Я не зневірююся у житті!"

      "Життя вишиває гладдю рубці на серці."

      Саме так: життя не буває без болю. Та чи можна його не любити?! Поет любить життя, вміє приймати біль і горе, жити з ними:

      "Знімаю шви з серця."

      "Чому вчить біль?
      Знанню та відчуттю, що ти живий."

      Сергій Ґуберначук вміє також перетворювати біль на радість і для себе, і для інших:

      "Ось – виймаю з очей затверділу сльозу
      й розбиваю її, як годинник,
      на мільярди малесеньких радостей."

      "Уміння жити – це змога сміятися над сльозами,
      навіть коли сльози ще не висохли."

      "Радій сонцю, яке є, а якщо його нема, вигадай світло!"

      Сергій цінує життя – і звідси його особливі "відносини" зі смертю:

      "Не боюся потонути...
      Я так давно живу на глибині."

      "Смерть – це подія,
      бо так звичне життя навкруги."

      "Смерть – це свобода, несумісна з життям."

      Та чи можна боятися смерті, якщо:

      "За лаштунками неба за́вжди сховано рай."

      "Усе почалося зі слова – і скі́нчиться в слові.
      Безмовна душа відійде́ у німі небеса.
      Нечу́тно одхиляться двері живої любові –
      і тишею тиш заговорить космічна краса!"

      Тут, на землі, нам потрібні слова, щоб зрозуміти один одного, пізнати й почути, як можемо, Бога. А ТАМ, де перебуває Бог, слова не потрібні. ТАМ душа бачить іншу душу, чує і розуміє її без слів – розуміє значно краще, усе й до кінця…

      Сергієм Ґуберначуком багато зроблено для того, щоб слово створило міст між поезією й душею читача. Зрозуміло, що слово повинно бути розумним, зваженим, сильним, щиросердним, щоб відшукати шлях до іншого серця. Слово, що не прокладає таку путь, зайве і навіть шкідливе:

      "Безпутство слів усі пісні зламало
      і солов’ям відняло голоси."

      Про світлу душу і ставлення поета до Бога свідчать рядки:

      "Легше позбутися власних очей, ніж бачити на власні очі
      спотворення Твоїх вчень, Отче!"

      "Господи! Дай чисту віру грішному миру."

      "Віруй, Надіє, в Любов!"

      "Я молитися не перестану – за віру."

      "Навіть у глибокому погребі скляний осколок шукає і відбиває світло."

      Читаючи вірші Сергія, ви неодмінно відчуєте відбиття високого світла.
      У цьому світі всі ми проходимо школу життя, беремо в нього уроки:

      "ХХІ століття промайне між зірок!
      ХХІ століття – двадцять перший урок."

      Життя вчить нас – вчить поступово. І ми відповідаємо за його уроки: необхідно обирати, чого вчитися, і не завжди засвоювати те, чого інші бажають навчити.

      "Ми життя розкладаємо на роки, як школу поділяємо на класи."

      Життя вчить… Та чи вміємо, чи хочемо ми вчитися? Без цього бажання ніхто нічого й не навчить.
      Сергія Ґуберначука життя багато чого навчило, бо він бажав і вмів вчитися в нього, вмів обирати, що засвоювати, а в чому бути останнім учнем. Не брав він уроки, які йшли проти його душі та совісті.

      Для досягнення мети нам Бог заповів: "Стукайте – і відчинять вам". Не стукніть – а саме стукайте. Можливо, стукати доведеться все життя або достатньо довго, і тоді Бог дарує Свою іскру, і народжується справжній поет. Ці роздуми до того, що Сергій хоча народився поетом, але не переставав стукати, щоб відчинені двері не зачинилися, не замкнулися. Так за Божою волею і сталося: двері для поета були завжди відчиненими. Великий Творець – Бог – покликав його до творчої співпраці, і Сергій своїми поезіями завжди відгукувався на заклик Творця, відбивав Його світло.

      "… і от у якусь мить
      там, де темніло довго,
      частина мене зоренить…"

      Любить Сергій Ґуберначук поетичне слово і тому відчуває біль за тих, хто не хоче зрозуміти поезію й губить її:

      "Люби поезію, ходи до неї в гості,
      хоч раз на рік – послухай, чи жива?"

      "Часто поета на допит всі непоети ведуть."

      "… але завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
      хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?"

      Усе-таки поезія не може зникнути, як і творча основа людини, дана їй Богом. Сергій відчуває себе щасливим. Знов і знов звучать ніжні ліричні слова:

      "Іду крізь дощ, а ноти падають навколо."

      "Моє щастя таке велике, що б'ється у скронях."

      Поет переповнений любов’ю до світу, людей і до своєї коханої. Ніжно він звертається до неї:

      "Коралове намисто для тебе збираю я по краплі..."

      Наче нічого особливого немає в цих рядках. Що в цьому незвичайного – подарувати коралі найріднішій і найкоханішій на світі людині? Так просто сказано! Не відразу навіть збагнеш, що то за краплі в коралях. А це поет готовий віддати коханій усю свою кров до останньої краплини – червону кров для коралового намиста.

      У віршах Сергія підтекст завжди змістовний і глибокий. Та тільки тоді він розкривається, коли прикладаємо зусилля, коли уважно, вдумливо читаємо його поезії.
      Словом Сергій Ґуберначук володіє віртуозно. Він Майстер Слова! Цінує його, береже, відчуває силу слова:

      "Рукоприкладство слів."

      "Словоприкладство рук."

      Сергій уміє жартувати й гратися словами, навіть коли не до жартів. Уміє заспокоювати, надихати, винагороджувати й карати словами. І каратися – карати самого себе…
      Насамкінець пригадався цікавий вірш поета "Багатокрапка…" Думаю, що як я, так і інші читачі поставлять багатокрапку, прочитавши цю збірочку.

      Сергій Ґуберначук уже знайшов свого вірного читача і шанувальника. Дуже сподіваюся, що рядки цієї книжки приваблять велику кількість вдячних читачів, які відчують радість від зустрічі з непересічним поетом, від праці своєї душі й задоволення серця від його віршів.
      Так, вірю, читач поставить багатокрапку, щоб ще не раз повернутися до поета і його роздумів:

      "Постав багатокрапку…
      Постав без зайвих ком
      чи крапок і тире,
      без знаків оклику
      чи, пак, питання…
      Прояснюючи суть,
      багатокра… не вмре,
      а утвердивши, –
      вимовить останнє…"

      Ольга Діденко-Шипкова, 2019 р.


      ""Учорашнє", стор. 94–106"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. "Я вірю у крила свого листоноші"
      Це вже шоста збірка поезій Сергія Ґуберначука. Вона, як і п’ять попередніх, не зможе залишити байдужим того, хто всім серцем відчуває красу, містику, благодать, значення Слова – і особливо поетичного Слова.

      Досить прочитати лише один рядок:

      "Течія́ – ти чи я?" –

      і він не відпускає. Відразу уявляється боротьба проти течії, яка хоче підкорити, звести кожного з особистого шляху. Зрозуміло, що, крім боротьби, потрібно неабияке вміння використовувати течію для здійснення своїх бажань, прагнень, мрій. Справжній плавець вправно підкорює велику силу течії, щоб пливти у потрібному йому напрямку. Саме тому:

      "Дай, я буду таким, як хочу,
      щоб не всі мене розуміли…
      Ти вбачаєш у цьо́му злочин?
      Я вбачаю у цьо́му – крила!.."

      Коли перечитую поезії Сергія Ґуберначука, завжди згадую роман німецького прозаїка Германа Гессе "Гра в бісер", у якому описано країну майбутнього, де живуть особливо талановиті люди і йде Гра, що поєднує творчі цінності – найдосконаліші людські думки та їх втілення.

      Сергій уміє грати у велику Гру слів, метафор, наголосів:

      "Ніко́ли чи ні́коли?
      Ніко́му чи ні́кому?"

      Мова Сергія Ґуберначука багата і саме тому щедра на метафори. Чим вдумливіше читаються його вірші, тим більше асоціацій вони викликають і тим більш дорогими й незабутніми стають рядки поета.

      У поезіях Сергія багато вдалих і зрозумілих метафор, наприклад, "вища освіта в дебіла" – це про нецензурну лексику, або

      "Твої претензії, немов цигани,
      які окупували електричку!"

      Невже після цих рядків захочеться пред’являти комусь свої претензії та й ще недоречні…

      У нашому житті є все: і нерозумні претензії, і нецензурна лексика, – але не це піднімає життя до рівня Життя.

      На сторінках книжок Сергія Ґуберначука багато оригінальних роздумів про життя, любов, про призначення людини. Поет уміло знаходить для цього влучні слова:

      "… зривав, як міг, з людей тяжкі кліше."

      Через усе життя Сергій проніс любов до рідної землі, до України:

      "Моя пташина Україно,
      я до тебе пригорнусь чолом."

      "Україну я цілую у Дніпро!"

      Люблячи усім серцем рідну Україну, поет розуміє, що

      "краща країна починається з кращих нас."

      Біль за рідну Україну виразно відчувається у поезіях С. Ґуберначука, і все-таки:

      "Золотом пишеться Боже ім’я
      і промовляється золотовусто."

      "За лаштунками неба за́вжди сховано рай."

      Все ж таки над Україною – Небо.

      Вірші Сергія неможливо просто читати – з ними необхідно розумово, душевно співпрацювати, щоб відчути духовність, якою вони пронизані. Слово у Сергія буває і ніжно ліричним, і надзвичайно гострим, іноді навіть до безжальності. Для своїх поезій поет майстерно вибирає рими, але трапляється, що йде від них, щоб відчути більшу свободу.

      "Я вірю у крила свого листоноші" –

      саме цей рядок став назвою післямови до книжки. Такими простими словами поет висловлює щиру віру, що його вірші й думки дійдуть до серця, западуть у пам’ять, надовго збережуться в душі читача.

      Сергій Ґуберначук запрошує всіх у свій Сад Поезій. До цього Саду потрібно прийти з відкритим серцем і душею, тому що поезії не стануть тим Садом,

      "яблуками всипаним,
      якщо нас не буде там
      з весняними квітами…"

      "Яблука" у поезіях Сергія вже достигли. Тільки б не забаритися нам прийти у той час, коли Сад квітне у всій красі, щоб пізнати величезну напружену роботу, під час якої Сад після цвітіння осипає квіти, зав’язує і визріває солодкі плоди, а згодом щедро пропонує насолодитися ними.

      Прийдіть до Саду Поезій Сергія Ґуберначука, щоб відчути і дізнатися про

      "диво народження слова "люблю" –
      у таїні неймовірно глибокій."

      Ольга Діденко-Шипкова,
      2019 рік.


      ""Поезії розбурханих стихій", стор. 181–183"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. "Слово, таке випадкове і рятівне…"
      Кажется, Камоэнс, великий португальский поэт XVI столетия, сказал, что поэзия – это лучшие слова, стоящие в лучшем порядке. На мой взгляд, можно было бы добавить, что это, вобщем-то, и знакомые слова, но стоящие в незнакомом порядке. Мы употребляем те же самые слова каждый день – других ведь нет, мы их, позволительно сказать, проматываем на ярмарках случайных встреч. Они также поддаются инфляции, обесцениваясь потихоньку в газетных клише, засоряясь "канцеляритом" официальных писем и речей. Вот из них-то и делают поэзию, "их протирают, как стекло" (Д. Самойлов), чтобы увидеть сквозь них сущности.

      Это, наверное, непросто – ведь стихов немного и мало поэтов, несмотря на огромное количество рифмованной и нерифмованной литературной "продукции". Поэтому появление человека, способного к пластическим воплощениям слова – событие, которое трудно переоценить.

      Хотя Сергей Губерначук сравнительно недавно занялся стихосложением, он не идет исхоженными путями классических форм и классических мотивов. Естественно, что в первый момент его стихи вызывают недоверие. Останавливает тот самый незнакомый, необычный порядок слов, с которого все и начинается: ироничность, тематическая, образная, даже стилистическая парадоксальность, неоднозначность мыслей, взглядов. К тому же у него нет литературного имиджа, авторитета подборок, поэтических сборников и т.п. Восприятие его поэзии требует лишь непредвзятости и отказа от стереотипов. Тогда стихотворение убеждает, притягивает собственной "внутренней'' жизнью. Это – жизнь слова, когда оно проявляет свою метафорическую природу, пытается стать ответом каких-то затаенных смыслов, дальних или ближних миров. Какое раскованно легкое слово у Губерначука, словно продолжается разговор с соседом так, ни о чем. Скажем, обычная стеклянная банка. И вдруг она превращается в средоточие и взаимосвязь вещей, явлений, эмоций, отзеркаливая единый в разнообразных проявлениях мир, становится им на миг в нескольких строках и... остается там же, на печи.

      Порожня банка – геніальна річ!
      холодна – лід,
      прозора – світ...
      ..........
      Чим літровіша за розміром,
      Тим більше почуттів...

      Стихи Сергея влекут, заманивая как бы в веселую игру со словами и смыслом, они пребывают где-то на грани китча, анекдота:

      ... під фунікулер потрапив кіт,
      ну,
      у пішохідний перехід
      потрапив я...

      Но незаметно они обращают к иному, к "феноменальным моментам". В несвязных коротких фразах – сюрреалистических образах "древньої абетки", если прочесть их вместе, ощутим трагический привкус отечественной истории с ее извечным "Кто виноват?". Ясно, что "винна абетка". Чаще всего историческая память у Губерначука сконденсирована в слове-знаке. В стихотворном пространстве эти слова несут в себе тяжесть времени, воплощают его светлых богов и языческих идолов, камешками смальты слагаясь в мозаическое панно. Краски почему-то немного печальны. Ритм и строфика привносят ощущение протяженности времени, утомленное течение дней, лет, десятилетий. А рядом скептическая усмешка дня нынешнего. Панно имеет чудно́е, "отчетное", название: "Работа сексота".

      Велика війна.
      Велетенська розруха.
      Велетневотонний голод.
      Невеличкий секс.

      По Губерначуку, вся история – древняя, средневековая, новейшая – протекает здесь, среди нас, сейчас, вплетаясь в наши будни.

      ... семирічна війна розштовхала людей i автобуси...

      Однако Сергей – не холодный наблюдатель феноменов и коллизий, описатель ландшафтов истории, его стихи могут быть пристрастны, они могут кричать:

      Утіште дівчинку,
      яка без упереджень торгує
      перед вами своїм
      божевільним благом.

      "Сюр", отчужденность сочетаются с теплой, лирической интонацией.

      Коли розгубилися очi
      i плечі твoї знітилися,
      як знати могла ти слово,
      таке випадкове i рятівне?

      Вообще, Сергей Губерначук бывает очень разным в своих стихах, в многообразии поэтических образов, культурных аллюзий – и все же стилистически цельным в работе со словом. Он, как мне кажется, уже имеет свой, пока еще не очень громкий поэтический голос. Можно, конечно же, вести речь и о влияниях: о футуристах двадцатых, о сегодняшнем украинском поэтическом авангарде, о мировой поэзии. Это не удивительно, его поэзия возникает не в безвоздушном пространстве, не в каком-то специально выдуманном искусственном мире. Сергей, молодой актер Молодежного театра, живет в нашем "сыроватом" времени, среди нас, какие мы ни есть, пишет стихи прямо на той сцене, где разыгрывают свои роли жизнь, история, литература, наконец. Но голос – свой.

      О его стихах можно бы рассказывать еще, но лучше их читать. Отметим лишь, что эта подборка – первая журнальная публикация Сергея Губерначука.

      Марк Белорусец, 1994

      ""Поезії розбурханих стихій", стор. 3–6"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --