Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
2025.11.27
09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
До вдячного читача
Кожен із цих талантів відкарбувався в його душі глибинними, подекуди болісними переживаннями, а усвідомлення їх беззаперечної присутності сформувало його як особистість і наділило відповідальністю перед Музою мистецтва, на яку дивився очима дитини. Дитяча наївність ніколи не полишала його. З цим відчуттям народжувалися дитячі вірші або ролі. Такі легкі, безтурботні й кумедні, як саме дитинство. Гра, що змалечку так серйозно захоплювала Сергія своєю дієвістю, випробуванням і прагненням бути першим, кращим, у дорослому житті переростає в прагнення творити інакше інше, незбагненне й величне, експериментувати на рівні інтуїції, проникаючи в півсвідомість темної ночі чи летячи на крилах натхнення в етері надбуття, і бути пошуковцем і першовідкривачем нових, незвичних, цікавих і неймовірних образів у мистецтві слова й театру. Отак, філософствуючи чи страждаючи, фантазуючи чи займаючись дурничками, сміючись над світом і собою, народжувалися його неповторні поезії. Несподівано й легко.
Кожен вірш – цілий світ, наповнений неосяжною палітрою почуттів, де поет прославляє рідний край, зневажає його ворогів, надихається красою, наповнюється болем співчуття, замріюється, фантазує, все більше закохується в життя і картається від спокус його…
Мабуть, це і є повноцінне щасливе життя митця – жити там і тут водночас, у світах ним створених і в повсякденному, часто несправедливому світі, заразом бути місточком між ними та поводарем для поціновувачів справжнього мистецтва.
У поезіях збережена унікальна мова автора, мова поліських пращурів, богдану́вська мова, мова бабусі Марії, яку Сергій обожнював і яка живила його життєдайною енергією, завзяттям, народною мудрістю та колоритом. Любов до Бабусі й рідного краю, України, є нероздільною, вона яскраво відобразилася у його віршах.
Сергій завжди розумів, що митця оцінюють за його ж власними законами, і весь час довершував свої дітища, допоки не з’являлося внутрішнє відчуття гармонії. І тільки тоді слова переносились на чистову, каліграфічно і з відчуттям виконаного обов’язку. Можливо тому він і відкладав на потім видання неймовірної кількості віршів. Можливо тому відповідальність за свою працю та гостре відчуття справедливості часто ставали каменем спотикання, бо ж він завжди хотів такого ставлення до роботи від інших.
Так минали літа, минуло й недовге життя…
Тепер Поет споглядає на нас зі своїх поетичних величних світів, комусь привітно усміхається, від когось ховає свій погляд, але вічно живе в спогадах і своїх поезіях.
Володимир Ґуберначук,
2018 р.
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 5–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До вдячного читача
Передмова до збірки поезій Сергія Губерначука «Усім Тобі завдячую, Любове…»
Перед Вами збірка поезій, які стали вінцем творчості людини життєрадісної вдачі – Сергія Ґуберначука, якого Бог наділив багатьма талантами. Сергій був поетом, актором, педагогом, співаком. Поет із високості натхнення чітко бачить і гостро відчуває навколишній світ, а все, що в ньому діється, проходить через унікальний внутрішній механізм створення образів і лягає зворушливими рядками на папір. Актор, також таким чином створюючи образи, вдихає в них життя, втілює їх на сцені в різноманітних формах та інтонаціях. Педагог наділяє ці образи розумом, морально-етичними чеснотами і через них виховує людство. Співак огортає образи в музику, в неповторну мелодію голосу, душі й серця. Всі ці іпостасі митця існували в Сергієві водночас, і такий надзвичайний збіг їхнього одночасного існування в одному місці в один час є дивом і даром Божим.
Кожен із цих талантів відкарбувався в його душі глибинними, подекуди болісними переживаннями, а усвідомлення їх беззаперечної присутності сформувало його як особистість і наділило відповідальністю перед Музою мистецтва, на яку дивився очима дитини. Дитяча наївність ніколи не полишала його. З цим відчуттям народжувалися дитячі вірші або ролі. Такі легкі, безтурботні й кумедні, як саме дитинство. Гра, що змалечку так серйозно захоплювала Сергія своєю дієвістю, випробуванням і прагненням бути першим, кращим, у дорослому житті переростає в прагнення творити інакше інше, незбагненне й величне, експериментувати на рівні інтуїції, проникаючи в півсвідомість темної ночі чи летячи на крилах натхнення в етері надбуття, і бути пошуковцем і першовідкривачем нових, незвичних, цікавих і неймовірних образів у мистецтві слова й театру. Отак, філософствуючи чи страждаючи, фантазуючи чи займаючись дурничками, сміючись над світом і собою, народжувалися його неповторні поезії. Несподівано й легко.
Кожен вірш – цілий світ, наповнений неосяжною палітрою почуттів, де поет прославляє рідний край, зневажає його ворогів, надихається красою, наповнюється болем співчуття, замріюється, фантазує, все більше закохується в життя і картається від спокус його…
Мабуть, це і є повноцінне щасливе життя митця – жити там і тут водночас, у світах ним створених і в повсякденному, часто несправедливому світі, заразом бути місточком між ними та поводарем для поціновувачів справжнього мистецтва.
У поезіях збережена унікальна мова автора, мова поліських пращурів, богдану́вська мова, мова бабусі Марії, яку Сергій обожнював і яка живила його життєдайною енергією, завзяттям, народною мудрістю та колоритом. Любов до Бабусі й рідного краю, України, є нероздільною, вона яскраво відобразилася у його віршах.
Сергій завжди розумів, що митця оцінюють за його ж власними законами, і весь час довершував свої дітища, допоки не з’являлося внутрішнє відчуття гармонії. І тільки тоді слова переносились на чистову, каліграфічно і з відчуттям виконаного обов’язку. Можливо тому він і відкладав на потім видання неймовірної кількості віршів. Можливо тому відповідальність за свою працю та гостре відчуття справедливості часто ставали каменем спотикання, бо ж він завжди хотів такого ставлення до роботи від інших.
Так минали літа, минуло й недовге життя…
Тепер Поет споглядає на нас зі своїх поетичних величних світів, комусь привітно усміхається, від когось ховає свій погляд, але вічно живе в спогадах і своїх поезіях.
Володимир Ґуберначук,
2018 р.
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 5–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
