Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
19:15
сидить у мене птекродактиль на даху
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
яку воно ото меле якусь х...
і в птеро лиш одна турбота
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
яку воно ото меле якусь х...
і в птеро лиш одна турбота
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
2026.01.27
11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
2026.01.27
11:05
Привіт,
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
2026.01.27
10:17
Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
2026.01.26
21:17
…ти помреш від блюзнірства й жадоби
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле
2026.01.26
18:45
А сатира, критика та гумор –
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.
***
А лінія життя, що на долоні,
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.
***
А лінія життя, що на долоні,
2026.01.26
18:11
Пав король. Бажання випало за ним.
Чи всох, чи здох... пучечком затугим...
Рай-тузи я зминала у пітній руці,
життя не в шоколаді і не в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...
Приспів:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чи всох, чи здох... пучечком затугим...
Рай-тузи я зминала у пітній руці,
життя не в шоколаді і не в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...
Приспів:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
До вдячного читача
Кожен із цих талантів відкарбувався в його душі глибинними, подекуди болісними переживаннями, а усвідомлення їх беззаперечної присутності сформувало його як особистість і наділило відповідальністю перед Музою мистецтва, на яку дивився очима дитини. Дитяча наївність ніколи не полишала його. З цим відчуттям народжувалися дитячі вірші або ролі. Такі легкі, безтурботні й кумедні, як саме дитинство. Гра, що змалечку так серйозно захоплювала Сергія своєю дієвістю, випробуванням і прагненням бути першим, кращим, у дорослому житті переростає в прагнення творити інакше інше, незбагненне й величне, експериментувати на рівні інтуїції, проникаючи в півсвідомість темної ночі чи летячи на крилах натхнення в етері надбуття, і бути пошуковцем і першовідкривачем нових, незвичних, цікавих і неймовірних образів у мистецтві слова й театру. Отак, філософствуючи чи страждаючи, фантазуючи чи займаючись дурничками, сміючись над світом і собою, народжувалися його неповторні поезії. Несподівано й легко.
Кожен вірш – цілий світ, наповнений неосяжною палітрою почуттів, де поет прославляє рідний край, зневажає його ворогів, надихається красою, наповнюється болем співчуття, замріюється, фантазує, все більше закохується в життя і картається від спокус його…
Мабуть, це і є повноцінне щасливе життя митця – жити там і тут водночас, у світах ним створених і в повсякденному, часто несправедливому світі, заразом бути місточком між ними та поводарем для поціновувачів справжнього мистецтва.
У поезіях збережена унікальна мова автора, мова поліських пращурів, богдану́вська мова, мова бабусі Марії, яку Сергій обожнював і яка живила його життєдайною енергією, завзяттям, народною мудрістю та колоритом. Любов до Бабусі й рідного краю, України, є нероздільною, вона яскраво відобразилася у його віршах.
Сергій завжди розумів, що митця оцінюють за його ж власними законами, і весь час довершував свої дітища, допоки не з’являлося внутрішнє відчуття гармонії. І тільки тоді слова переносились на чистову, каліграфічно і з відчуттям виконаного обов’язку. Можливо тому він і відкладав на потім видання неймовірної кількості віршів. Можливо тому відповідальність за свою працю та гостре відчуття справедливості часто ставали каменем спотикання, бо ж він завжди хотів такого ставлення до роботи від інших.
Так минали літа, минуло й недовге життя…
Тепер Поет споглядає на нас зі своїх поетичних величних світів, комусь привітно усміхається, від когось ховає свій погляд, але вічно живе в спогадах і своїх поезіях.
Володимир Ґуберначук,
2018 р.
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 5–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До вдячного читача
Передмова до збірки поезій Сергія Губерначука «Усім Тобі завдячую, Любове…»
Перед Вами збірка поезій, які стали вінцем творчості людини життєрадісної вдачі – Сергія Ґуберначука, якого Бог наділив багатьма талантами. Сергій був поетом, актором, педагогом, співаком. Поет із високості натхнення чітко бачить і гостро відчуває навколишній світ, а все, що в ньому діється, проходить через унікальний внутрішній механізм створення образів і лягає зворушливими рядками на папір. Актор, також таким чином створюючи образи, вдихає в них життя, втілює їх на сцені в різноманітних формах та інтонаціях. Педагог наділяє ці образи розумом, морально-етичними чеснотами і через них виховує людство. Співак огортає образи в музику, в неповторну мелодію голосу, душі й серця. Всі ці іпостасі митця існували в Сергієві водночас, і такий надзвичайний збіг їхнього одночасного існування в одному місці в один час є дивом і даром Божим.
Кожен із цих талантів відкарбувався в його душі глибинними, подекуди болісними переживаннями, а усвідомлення їх беззаперечної присутності сформувало його як особистість і наділило відповідальністю перед Музою мистецтва, на яку дивився очима дитини. Дитяча наївність ніколи не полишала його. З цим відчуттям народжувалися дитячі вірші або ролі. Такі легкі, безтурботні й кумедні, як саме дитинство. Гра, що змалечку так серйозно захоплювала Сергія своєю дієвістю, випробуванням і прагненням бути першим, кращим, у дорослому житті переростає в прагнення творити інакше інше, незбагненне й величне, експериментувати на рівні інтуїції, проникаючи в півсвідомість темної ночі чи летячи на крилах натхнення в етері надбуття, і бути пошуковцем і першовідкривачем нових, незвичних, цікавих і неймовірних образів у мистецтві слова й театру. Отак, філософствуючи чи страждаючи, фантазуючи чи займаючись дурничками, сміючись над світом і собою, народжувалися його неповторні поезії. Несподівано й легко.
Кожен вірш – цілий світ, наповнений неосяжною палітрою почуттів, де поет прославляє рідний край, зневажає його ворогів, надихається красою, наповнюється болем співчуття, замріюється, фантазує, все більше закохується в життя і картається від спокус його…
Мабуть, це і є повноцінне щасливе життя митця – жити там і тут водночас, у світах ним створених і в повсякденному, часто несправедливому світі, заразом бути місточком між ними та поводарем для поціновувачів справжнього мистецтва.
У поезіях збережена унікальна мова автора, мова поліських пращурів, богдану́вська мова, мова бабусі Марії, яку Сергій обожнював і яка живила його життєдайною енергією, завзяттям, народною мудрістю та колоритом. Любов до Бабусі й рідного краю, України, є нероздільною, вона яскраво відобразилася у його віршах.
Сергій завжди розумів, що митця оцінюють за його ж власними законами, і весь час довершував свої дітища, допоки не з’являлося внутрішнє відчуття гармонії. І тільки тоді слова переносились на чистову, каліграфічно і з відчуттям виконаного обов’язку. Можливо тому він і відкладав на потім видання неймовірної кількості віршів. Можливо тому відповідальність за свою працю та гостре відчуття справедливості часто ставали каменем спотикання, бо ж він завжди хотів такого ставлення до роботи від інших.
Так минали літа, минуло й недовге життя…
Тепер Поет споглядає на нас зі своїх поетичних величних світів, комусь привітно усміхається, від когось ховає свій погляд, але вічно живе в спогадах і своїх поезіях.
Володимир Ґуберначук,
2018 р.
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 5–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
