Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
14:33
За небокраєм першим і наступним,
і скільки би їх не нарахував,
не знайдеться людей, яких шукаєш,
бо там лише – ілюзія нова.
Для неї виглядаєш ти так само,
Водночас – і немовби й на землі,
але на голові, а ти не далай-лама,
і скільки би їх не нарахував,
не знайдеться людей, яких шукаєш,
бо там лише – ілюзія нова.
Для неї виглядаєш ти так само,
Водночас – і немовби й на землі,
але на голові, а ти не далай-лама,
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
2026.05.07
13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
2026.05.07
12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
2026.05.07
11:57
О, здалося, це кошмарний сон
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
До вдячного читача
Кожен із цих талантів відкарбувався в його душі глибинними, подекуди болісними переживаннями, а усвідомлення їх беззаперечної присутності сформувало його як особистість і наділило відповідальністю перед Музою мистецтва, на яку дивився очима дитини. Дитяча наївність ніколи не полишала його. З цим відчуттям народжувалися дитячі вірші або ролі. Такі легкі, безтурботні й кумедні, як саме дитинство. Гра, що змалечку так серйозно захоплювала Сергія своєю дієвістю, випробуванням і прагненням бути першим, кращим, у дорослому житті переростає в прагнення творити інакше інше, незбагненне й величне, експериментувати на рівні інтуїції, проникаючи в півсвідомість темної ночі чи летячи на крилах натхнення в етері надбуття, і бути пошуковцем і першовідкривачем нових, незвичних, цікавих і неймовірних образів у мистецтві слова й театру. Отак, філософствуючи чи страждаючи, фантазуючи чи займаючись дурничками, сміючись над світом і собою, народжувалися його неповторні поезії. Несподівано й легко.
Кожен вірш – цілий світ, наповнений неосяжною палітрою почуттів, де поет прославляє рідний край, зневажає його ворогів, надихається красою, наповнюється болем співчуття, замріюється, фантазує, все більше закохується в життя і картається від спокус його…
Мабуть, це і є повноцінне щасливе життя митця – жити там і тут водночас, у світах ним створених і в повсякденному, часто несправедливому світі, заразом бути місточком між ними та поводарем для поціновувачів справжнього мистецтва.
У поезіях збережена унікальна мова автора, мова поліських пращурів, богдану́вська мова, мова бабусі Марії, яку Сергій обожнював і яка живила його життєдайною енергією, завзяттям, народною мудрістю та колоритом. Любов до Бабусі й рідного краю, України, є нероздільною, вона яскраво відобразилася у його віршах.
Сергій завжди розумів, що митця оцінюють за його ж власними законами, і весь час довершував свої дітища, допоки не з’являлося внутрішнє відчуття гармонії. І тільки тоді слова переносились на чистову, каліграфічно і з відчуттям виконаного обов’язку. Можливо тому він і відкладав на потім видання неймовірної кількості віршів. Можливо тому відповідальність за свою працю та гостре відчуття справедливості часто ставали каменем спотикання, бо ж він завжди хотів такого ставлення до роботи від інших.
Так минали літа, минуло й недовге життя…
Тепер Поет споглядає на нас зі своїх поетичних величних світів, комусь привітно усміхається, від когось ховає свій погляд, але вічно живе в спогадах і своїх поезіях.
Володимир Ґуберначук,
2018 р.
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 5–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До вдячного читача
Передмова до збірки поезій Сергія Губерначука «Усім Тобі завдячую, Любове…»
Перед Вами збірка поезій, які стали вінцем творчості людини життєрадісної вдачі – Сергія Ґуберначука, якого Бог наділив багатьма талантами. Сергій був поетом, актором, педагогом, співаком. Поет із високості натхнення чітко бачить і гостро відчуває навколишній світ, а все, що в ньому діється, проходить через унікальний внутрішній механізм створення образів і лягає зворушливими рядками на папір. Актор, також таким чином створюючи образи, вдихає в них життя, втілює їх на сцені в різноманітних формах та інтонаціях. Педагог наділяє ці образи розумом, морально-етичними чеснотами і через них виховує людство. Співак огортає образи в музику, в неповторну мелодію голосу, душі й серця. Всі ці іпостасі митця існували в Сергієві водночас, і такий надзвичайний збіг їхнього одночасного існування в одному місці в один час є дивом і даром Божим.
Кожен із цих талантів відкарбувався в його душі глибинними, подекуди болісними переживаннями, а усвідомлення їх беззаперечної присутності сформувало його як особистість і наділило відповідальністю перед Музою мистецтва, на яку дивився очима дитини. Дитяча наївність ніколи не полишала його. З цим відчуттям народжувалися дитячі вірші або ролі. Такі легкі, безтурботні й кумедні, як саме дитинство. Гра, що змалечку так серйозно захоплювала Сергія своєю дієвістю, випробуванням і прагненням бути першим, кращим, у дорослому житті переростає в прагнення творити інакше інше, незбагненне й величне, експериментувати на рівні інтуїції, проникаючи в півсвідомість темної ночі чи летячи на крилах натхнення в етері надбуття, і бути пошуковцем і першовідкривачем нових, незвичних, цікавих і неймовірних образів у мистецтві слова й театру. Отак, філософствуючи чи страждаючи, фантазуючи чи займаючись дурничками, сміючись над світом і собою, народжувалися його неповторні поезії. Несподівано й легко.
Кожен вірш – цілий світ, наповнений неосяжною палітрою почуттів, де поет прославляє рідний край, зневажає його ворогів, надихається красою, наповнюється болем співчуття, замріюється, фантазує, все більше закохується в життя і картається від спокус його…
Мабуть, це і є повноцінне щасливе життя митця – жити там і тут водночас, у світах ним створених і в повсякденному, часто несправедливому світі, заразом бути місточком між ними та поводарем для поціновувачів справжнього мистецтва.
У поезіях збережена унікальна мова автора, мова поліських пращурів, богдану́вська мова, мова бабусі Марії, яку Сергій обожнював і яка живила його життєдайною енергією, завзяттям, народною мудрістю та колоритом. Любов до Бабусі й рідного краю, України, є нероздільною, вона яскраво відобразилася у його віршах.
Сергій завжди розумів, що митця оцінюють за його ж власними законами, і весь час довершував свої дітища, допоки не з’являлося внутрішнє відчуття гармонії. І тільки тоді слова переносились на чистову, каліграфічно і з відчуттям виконаного обов’язку. Можливо тому він і відкладав на потім видання неймовірної кількості віршів. Можливо тому відповідальність за свою працю та гостре відчуття справедливості часто ставали каменем спотикання, бо ж він завжди хотів такого ставлення до роботи від інших.
Так минали літа, минуло й недовге життя…
Тепер Поет споглядає на нас зі своїх поетичних величних світів, комусь привітно усміхається, від когось ховає свій погляд, але вічно живе в спогадах і своїх поезіях.
Володимир Ґуберначук,
2018 р.
Контекст : "Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 5–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
