Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
2026.09.28
10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
2026.09.28
07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ
Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у
2026.09.28
06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
2026.09.27
10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
2026.09.27
07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
2026.09.27
06:11
ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ
У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
"Душа ж його все пломенить..."
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьому злочин?
Я вбачаю у цьому – крила!.."
Сергій Губерначук
Читаю вірші Губерначука…
Протягла його римам я руку.
Не йому потрібна моя рука –
а мені відчуть його муку…
Ольга Діденко-Шипкова,
4 серпня 2018 р., Київ
__________________________________
"…життя з глибокою душевною раною –
десь посередині чи збоку!"
Сергій Губерначук
Поранене життя
Так посередині, чи збоку?
Чи поступово, чи з наскоку?
З життям сумісна все ж? Чи ні?
Чи в білім світі, чи в труні?
І рана ця у нас в житті,
в житті в гріхах і в каятті,
або в житті без каяття…
Невже оце і є життя?
І рана в центрі – рана в серці,
що п’є відерце за відерцем
кров нашу. Кров та витікає
відразу – серце ж рану має.
А рана на периферії –
то рана в нервах, рана в мріях.
Наносить рани нам буття.
Поранене усе життя.
Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ
__________________________________
"Кожен має свою ідею фікс..."
Сергій Губерначук
Ідея-фікс
У кожного своя ідея-фікс.
І кожен сам в собі її годує.
Вона у когось – потойбічний Стікс,
що хвилями вогню свого чарує,
але була пожежею і є…
Ідея-фікс – ідея навіжена.
Вона з’їдає душу, розум п’є,
і обпікає полум’ям шаленим.
Вона як той нікчемний злий тарган,
засів що в мозку, як солдат в окопі,
але завжди готова на таран
в усій несамовитості і злобі.
Ідея-фікс – цунамі-ураган –
і той до неба хвилю підіймає.
Ідея-фікс бушує як буран…
Вона в безодню – з нами – поринає.
Ідея-фікс у кожного своя,
і вибухне вона от-от фугасом:
– На цій війні командувати я
повинна! І війна ця – в вас – не згасне!
Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ
________________________________________
"Мить, обірвана смертю…"
Сергій Губерначук
Він мав оце передчуття:
обірветься його життя
раніш, ніж старість завітає…
Сергія серед нас немає.
Прийшла смерть, обірвала мить…
Душа ж його все пломенить,
любові полум’я не гасне.
Він не живе життям сучасним –
понад сучасністю живе…
Там, в Небі, душу він не рве –
там спокій… Вічність там, не час…
Все ж він турбується про нас…
Не турбуватись він не може,
хоч віршами лиш допоможе…
Та допомога не мала…
Я це всім серцем сприйняла…
Ольга Діденко-Шипкова,
25 січня 2020 р., Київ
__________________________________________
"Блаженством є розуміти і відчувати
мить освітлення чимось новим, геніальним…"
Сергій Губерначук
Блаженство было… Но оно ушло.
Его мы ощущенье потеряли.
Но помним мы, что нас оно нашло.
Тогда мы все светились и сияли…
Как мы посмели это потерять?
То в нашей жизни было только мигом.
Но было! И того не отобрать…
Оно ушло… И что-то в нас поникло.
Ольга Диденко-Шипкова,
10 января 2020 г., Киев
___________________________________________
"…гіпотеза, яка раптом для тебе самого
виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно."
Сергій Губерначук
Не всё аксиомою может вдруг стать.
Сперва теорему решись доказать.
Потом докажи доказательство верно…
Но этого мало. Окажется скверным,
коль будет верно оно не всегда –
не стать аксиомой ему никогда…
О нет, математики я не касаюсь…
Я в чувствах и мыслях сейчас разбираюсь,
а то посложнее любых уравнений…
И надо признаться к тому ж: я не гений…
И всё ж полагаю, что я ощущала
гипотезой только – реальностью стало,
но что-то из чувств не застыло при этом…
А поздно иль рано приходят поэты
к тому, чтобы мысль эту всю осознать…
Да, чувства не могут на месте стоять,
и в мраморе мысль не способна застыть…
Она продолжает нам верною быть.
Кто смеет её за гипотезу счесть?..
И есть аксиомы в душе нашей! есть!
И Бог аксиомою тоже является,
хотя представленья о Нём развиваются.
Сам Бог остаётся над этим – над всем…
И требует веры, а не́ теорем.
Ольга Диденко-Шипкова
25 января 2020 г., Киев
___________________________________
"Репетиції її молодості…"
Сергій Губерначук
Актриса спектакль свой давно отыграла,
но всё ж репетиция душу терзала.
Премьера была, она долго продлилась
и молодость в прошлом стремительно скрылась.
Всё больше её приходилось играть,
смогли репетиции время отнять –
так много, что жизнь её в них растворилась.
Актриса на молодость даже молилась.
И всё-таки вновь молодою не стала,
а старость свою зря она проиграла.
Да, ей не о том, не тому бы молиться,
а ей бы, и нам бы душой возродиться,
кумир не творить бы из юности нашей.
И нынче проблема пред нами всё та же.
Ольга Диденко-Шипкова
31 марта 2020 г., Киев
________________________________
"Я вірю у крила свого листоноші…"
Сергій Губерначук
"Я вірю у крила свого листоноші…" –
когда-то о том написал ты, Серёжа,
и всё ж не сказал, почтальон твой кем был,
кому от тебя он посланья носил,
какие посланья ты сам получал…
И вот тебя нет… Ты нашёл свой причал.
А мне остаётся лишь думать-гадать,
какие посланье ты смог написать,
кому их отправил, кто их получил,
но знаю, что их – почтальон твой вручил,
и знаю, писалось что́ для меня –
о том в твоих книгах прочесть я смогла.
И знаю: писалось всё то не лишь мне,
а всем, кто с тобой на единой волне…
А кто почтальон – не смогла я узнать…
То голубь почтовый – не смею сказать.
То Ангел – сказать это разве я вправе,
но знаю, что письма твои он доставил.
И ты получил, для тебя что писалось…
Он был у тебя!.. Мне же ждать лишь осталось,
что твой почтальон и меня посетит…
Узнать бы его!..
Так какой он на вид?..
Ольга Диденко-Шипкова
23 января 2020 г., Киев
____________________________________
"Іскра – таке ж джерело,
таке ж тепло, тільки нетривке."
Сергій Губерначук
"Из искры возгорится пламя."
Александр Пушкин
Из искры возгорится пламя
и "Искра" ленинская знамя
над миром вознесла пожара…
тепла пожару не хватало.
А надо бы костёр разжечь,
камин сложить бы или печь,
чтоб долговечное тепло
себя в огне том обрело,
и мир при этом не сжигало.
Душа поэтов это знала.
К тому душа их и стремилась,
чтоб не пожаром в мир явилась
та искра, а теплом любви,
чтоб долговечность обрели
все искры в свете, и в тепле
светлей чтоб стало на Земле,
и чтоб в душе свеча зажглась,
и чтоб горела не таясь,
стояла чтоб любви на страже
строка поэтов – искра та же.
Ольга Диденко-Шипкова,
31 марта 2020 г., Киев
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Душа ж його все пломенить..."
Роздуми над думками поета
"Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьому злочин?
Я вбачаю у цьому – крила!.."
Сергій Губерначук
Читаю вірші Губерначука…
Протягла його римам я руку.
Не йому потрібна моя рука –
а мені відчуть його муку…
Ольга Діденко-Шипкова,
4 серпня 2018 р., Київ
__________________________________
"…життя з глибокою душевною раною –
десь посередині чи збоку!"
Сергій Губерначук
Поранене життя
Так посередині, чи збоку?
Чи поступово, чи з наскоку?
З життям сумісна все ж? Чи ні?
Чи в білім світі, чи в труні?
І рана ця у нас в житті,
в житті в гріхах і в каятті,
або в житті без каяття…
Невже оце і є життя?
І рана в центрі – рана в серці,
що п’є відерце за відерцем
кров нашу. Кров та витікає
відразу – серце ж рану має.
А рана на периферії –
то рана в нервах, рана в мріях.
Наносить рани нам буття.
Поранене усе життя.
Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ
__________________________________
"Кожен має свою ідею фікс..."
Сергій Губерначук
Ідея-фікс
У кожного своя ідея-фікс.
І кожен сам в собі її годує.
Вона у когось – потойбічний Стікс,
що хвилями вогню свого чарує,
але була пожежею і є…
Ідея-фікс – ідея навіжена.
Вона з’їдає душу, розум п’є,
і обпікає полум’ям шаленим.
Вона як той нікчемний злий тарган,
засів що в мозку, як солдат в окопі,
але завжди готова на таран
в усій несамовитості і злобі.
Ідея-фікс – цунамі-ураган –
і той до неба хвилю підіймає.
Ідея-фікс бушує як буран…
Вона в безодню – з нами – поринає.
Ідея-фікс у кожного своя,
і вибухне вона от-от фугасом:
– На цій війні командувати я
повинна! І війна ця – в вас – не згасне!
Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ
________________________________________
"Мить, обірвана смертю…"
Сергій Губерначук
Він мав оце передчуття:
обірветься його життя
раніш, ніж старість завітає…
Сергія серед нас немає.
Прийшла смерть, обірвала мить…
Душа ж його все пломенить,
любові полум’я не гасне.
Він не живе життям сучасним –
понад сучасністю живе…
Там, в Небі, душу він не рве –
там спокій… Вічність там, не час…
Все ж він турбується про нас…
Не турбуватись він не може,
хоч віршами лиш допоможе…
Та допомога не мала…
Я це всім серцем сприйняла…
Ольга Діденко-Шипкова,
25 січня 2020 р., Київ
__________________________________________
"Блаженством є розуміти і відчувати
мить освітлення чимось новим, геніальним…"
Сергій Губерначук
Блаженство было… Но оно ушло.
Его мы ощущенье потеряли.
Но помним мы, что нас оно нашло.
Тогда мы все светились и сияли…
Как мы посмели это потерять?
То в нашей жизни было только мигом.
Но было! И того не отобрать…
Оно ушло… И что-то в нас поникло.
Ольга Диденко-Шипкова,
10 января 2020 г., Киев
___________________________________________
"…гіпотеза, яка раптом для тебе самого
виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно."
Сергій Губерначук
Не всё аксиомою может вдруг стать.
Сперва теорему решись доказать.
Потом докажи доказательство верно…
Но этого мало. Окажется скверным,
коль будет верно оно не всегда –
не стать аксиомой ему никогда…
О нет, математики я не касаюсь…
Я в чувствах и мыслях сейчас разбираюсь,
а то посложнее любых уравнений…
И надо признаться к тому ж: я не гений…
И всё ж полагаю, что я ощущала
гипотезой только – реальностью стало,
но что-то из чувств не застыло при этом…
А поздно иль рано приходят поэты
к тому, чтобы мысль эту всю осознать…
Да, чувства не могут на месте стоять,
и в мраморе мысль не способна застыть…
Она продолжает нам верною быть.
Кто смеет её за гипотезу счесть?..
И есть аксиомы в душе нашей! есть!
И Бог аксиомою тоже является,
хотя представленья о Нём развиваются.
Сам Бог остаётся над этим – над всем…
И требует веры, а не́ теорем.
Ольга Диденко-Шипкова
25 января 2020 г., Киев
___________________________________
"Репетиції її молодості…"
Сергій Губерначук
Актриса спектакль свой давно отыграла,
но всё ж репетиция душу терзала.
Премьера была, она долго продлилась
и молодость в прошлом стремительно скрылась.
Всё больше её приходилось играть,
смогли репетиции время отнять –
так много, что жизнь её в них растворилась.
Актриса на молодость даже молилась.
И всё-таки вновь молодою не стала,
а старость свою зря она проиграла.
Да, ей не о том, не тому бы молиться,
а ей бы, и нам бы душой возродиться,
кумир не творить бы из юности нашей.
И нынче проблема пред нами всё та же.
Ольга Диденко-Шипкова
31 марта 2020 г., Киев
________________________________
"Я вірю у крила свого листоноші…"
Сергій Губерначук
"Я вірю у крила свого листоноші…" –
когда-то о том написал ты, Серёжа,
и всё ж не сказал, почтальон твой кем был,
кому от тебя он посланья носил,
какие посланья ты сам получал…
И вот тебя нет… Ты нашёл свой причал.
А мне остаётся лишь думать-гадать,
какие посланье ты смог написать,
кому их отправил, кто их получил,
но знаю, что их – почтальон твой вручил,
и знаю, писалось что́ для меня –
о том в твоих книгах прочесть я смогла.
И знаю: писалось всё то не лишь мне,
а всем, кто с тобой на единой волне…
А кто почтальон – не смогла я узнать…
То голубь почтовый – не смею сказать.
То Ангел – сказать это разве я вправе,
но знаю, что письма твои он доставил.
И ты получил, для тебя что писалось…
Он был у тебя!.. Мне же ждать лишь осталось,
что твой почтальон и меня посетит…
Узнать бы его!..
Так какой он на вид?..
Ольга Диденко-Шипкова
23 января 2020 г., Киев
____________________________________
"Іскра – таке ж джерело,
таке ж тепло, тільки нетривке."
Сергій Губерначук
"Из искры возгорится пламя."
Александр Пушкин
Из искры возгорится пламя
и "Искра" ленинская знамя
над миром вознесла пожара…
тепла пожару не хватало.
А надо бы костёр разжечь,
камин сложить бы или печь,
чтоб долговечное тепло
себя в огне том обрело,
и мир при этом не сжигало.
Душа поэтов это знала.
К тому душа их и стремилась,
чтоб не пожаром в мир явилась
та искра, а теплом любви,
чтоб долговечность обрели
все искры в свете, и в тепле
светлей чтоб стало на Земле,
и чтоб в душе свеча зажглась,
и чтоб горела не таясь,
стояла чтоб любви на страже
строка поэтов – искра та же.
Ольга Диденко-Шипкова,
31 марта 2020 г., Киев
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
