Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
"Душа ж його все пломенить..."
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьому злочин?
Я вбачаю у цьому – крила!.."
Сергій Губерначук
Читаю вірші Губерначука…
Протягла його римам я руку.
Не йому потрібна моя рука –
а мені відчуть його муку…
Ольга Діденко-Шипкова,
4 серпня 2018 р., Київ
__________________________________
"…життя з глибокою душевною раною –
десь посередині чи збоку!"
Сергій Губерначук
Поранене життя
Так посередині, чи збоку?
Чи поступово, чи з наскоку?
З життям сумісна все ж? Чи ні?
Чи в білім світі, чи в труні?
І рана ця у нас в житті,
в житті в гріхах і в каятті,
або в житті без каяття…
Невже оце і є життя?
І рана в центрі – рана в серці,
що п’є відерце за відерцем
кров нашу. Кров та витікає
відразу – серце ж рану має.
А рана на периферії –
то рана в нервах, рана в мріях.
Наносить рани нам буття.
Поранене усе життя.
Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ
__________________________________
"Кожен має свою ідею фікс..."
Сергій Губерначук
Ідея-фікс
У кожного своя ідея-фікс.
І кожен сам в собі її годує.
Вона у когось – потойбічний Стікс,
що хвилями вогню свого чарує,
але була пожежею і є…
Ідея-фікс – ідея навіжена.
Вона з’їдає душу, розум п’є,
і обпікає полум’ям шаленим.
Вона як той нікчемний злий тарган,
засів що в мозку, як солдат в окопі,
але завжди готова на таран
в усій несамовитості і злобі.
Ідея-фікс – цунамі-ураган –
і той до неба хвилю підіймає.
Ідея-фікс бушує як буран…
Вона в безодню – з нами – поринає.
Ідея-фікс у кожного своя,
і вибухне вона от-от фугасом:
– На цій війні командувати я
повинна! І війна ця – в вас – не згасне!
Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ
________________________________________
"Мить, обірвана смертю…"
Сергій Губерначук
Він мав оце передчуття:
обірветься його життя
раніш, ніж старість завітає…
Сергія серед нас немає.
Прийшла смерть, обірвала мить…
Душа ж його все пломенить,
любові полум’я не гасне.
Він не живе життям сучасним –
понад сучасністю живе…
Там, в Небі, душу він не рве –
там спокій… Вічність там, не час…
Все ж він турбується про нас…
Не турбуватись він не може,
хоч віршами лиш допоможе…
Та допомога не мала…
Я це всім серцем сприйняла…
Ольга Діденко-Шипкова,
25 січня 2020 р., Київ
__________________________________________
"Блаженством є розуміти і відчувати
мить освітлення чимось новим, геніальним…"
Сергій Губерначук
Блаженство было… Но оно ушло.
Его мы ощущенье потеряли.
Но помним мы, что нас оно нашло.
Тогда мы все светились и сияли…
Как мы посмели это потерять?
То в нашей жизни было только мигом.
Но было! И того не отобрать…
Оно ушло… И что-то в нас поникло.
Ольга Диденко-Шипкова,
10 января 2020 г., Киев
___________________________________________
"…гіпотеза, яка раптом для тебе самого
виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно."
Сергій Губерначук
Не всё аксиомою может вдруг стать.
Сперва теорему решись доказать.
Потом докажи доказательство верно…
Но этого мало. Окажется скверным,
коль будет верно оно не всегда –
не стать аксиомой ему никогда…
О нет, математики я не касаюсь…
Я в чувствах и мыслях сейчас разбираюсь,
а то посложнее любых уравнений…
И надо признаться к тому ж: я не гений…
И всё ж полагаю, что я ощущала
гипотезой только – реальностью стало,
но что-то из чувств не застыло при этом…
А поздно иль рано приходят поэты
к тому, чтобы мысль эту всю осознать…
Да, чувства не могут на месте стоять,
и в мраморе мысль не способна застыть…
Она продолжает нам верною быть.
Кто смеет её за гипотезу счесть?..
И есть аксиомы в душе нашей! есть!
И Бог аксиомою тоже является,
хотя представленья о Нём развиваются.
Сам Бог остаётся над этим – над всем…
И требует веры, а не́ теорем.
Ольга Диденко-Шипкова
25 января 2020 г., Киев
___________________________________
"Репетиції її молодості…"
Сергій Губерначук
Актриса спектакль свой давно отыграла,
но всё ж репетиция душу терзала.
Премьера была, она долго продлилась
и молодость в прошлом стремительно скрылась.
Всё больше её приходилось играть,
смогли репетиции время отнять –
так много, что жизнь её в них растворилась.
Актриса на молодость даже молилась.
И всё-таки вновь молодою не стала,
а старость свою зря она проиграла.
Да, ей не о том, не тому бы молиться,
а ей бы, и нам бы душой возродиться,
кумир не творить бы из юности нашей.
И нынче проблема пред нами всё та же.
Ольга Диденко-Шипкова
31 марта 2020 г., Киев
________________________________
"Я вірю у крила свого листоноші…"
Сергій Губерначук
"Я вірю у крила свого листоноші…" –
когда-то о том написал ты, Серёжа,
и всё ж не сказал, почтальон твой кем был,
кому от тебя он посланья носил,
какие посланья ты сам получал…
И вот тебя нет… Ты нашёл свой причал.
А мне остаётся лишь думать-гадать,
какие посланье ты смог написать,
кому их отправил, кто их получил,
но знаю, что их – почтальон твой вручил,
и знаю, писалось что́ для меня –
о том в твоих книгах прочесть я смогла.
И знаю: писалось всё то не лишь мне,
а всем, кто с тобой на единой волне…
А кто почтальон – не смогла я узнать…
То голубь почтовый – не смею сказать.
То Ангел – сказать это разве я вправе,
но знаю, что письма твои он доставил.
И ты получил, для тебя что писалось…
Он был у тебя!.. Мне же ждать лишь осталось,
что твой почтальон и меня посетит…
Узнать бы его!..
Так какой он на вид?..
Ольга Диденко-Шипкова
23 января 2020 г., Киев
____________________________________
"Іскра – таке ж джерело,
таке ж тепло, тільки нетривке."
Сергій Губерначук
"Из искры возгорится пламя."
Александр Пушкин
Из искры возгорится пламя
и "Искра" ленинская знамя
над миром вознесла пожара…
тепла пожару не хватало.
А надо бы костёр разжечь,
камин сложить бы или печь,
чтоб долговечное тепло
себя в огне том обрело,
и мир при этом не сжигало.
Душа поэтов это знала.
К тому душа их и стремилась,
чтоб не пожаром в мир явилась
та искра, а теплом любви,
чтоб долговечность обрели
все искры в свете, и в тепле
светлей чтоб стало на Земле,
и чтоб в душе свеча зажглась,
и чтоб горела не таясь,
стояла чтоб любви на страже
строка поэтов – искра та же.
Ольга Диденко-Шипкова,
31 марта 2020 г., Киев
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Душа ж його все пломенить..."
Роздуми над думками поета
"Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьому злочин?
Я вбачаю у цьому – крила!.."
Сергій Губерначук
Читаю вірші Губерначука…
Протягла його римам я руку.
Не йому потрібна моя рука –
а мені відчуть його муку…
Ольга Діденко-Шипкова,
4 серпня 2018 р., Київ
__________________________________
"…життя з глибокою душевною раною –
десь посередині чи збоку!"
Сергій Губерначук
Поранене життя
Так посередині, чи збоку?
Чи поступово, чи з наскоку?
З життям сумісна все ж? Чи ні?
Чи в білім світі, чи в труні?
І рана ця у нас в житті,
в житті в гріхах і в каятті,
або в житті без каяття…
Невже оце і є життя?
І рана в центрі – рана в серці,
що п’є відерце за відерцем
кров нашу. Кров та витікає
відразу – серце ж рану має.
А рана на периферії –
то рана в нервах, рана в мріях.
Наносить рани нам буття.
Поранене усе життя.
Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ
__________________________________
"Кожен має свою ідею фікс..."
Сергій Губерначук
Ідея-фікс
У кожного своя ідея-фікс.
І кожен сам в собі її годує.
Вона у когось – потойбічний Стікс,
що хвилями вогню свого чарує,
але була пожежею і є…
Ідея-фікс – ідея навіжена.
Вона з’їдає душу, розум п’є,
і обпікає полум’ям шаленим.
Вона як той нікчемний злий тарган,
засів що в мозку, як солдат в окопі,
але завжди готова на таран
в усій несамовитості і злобі.
Ідея-фікс – цунамі-ураган –
і той до неба хвилю підіймає.
Ідея-фікс бушує як буран…
Вона в безодню – з нами – поринає.
Ідея-фікс у кожного своя,
і вибухне вона от-от фугасом:
– На цій війні командувати я
повинна! І війна ця – в вас – не згасне!
Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ
________________________________________
"Мить, обірвана смертю…"
Сергій Губерначук
Він мав оце передчуття:
обірветься його життя
раніш, ніж старість завітає…
Сергія серед нас немає.
Прийшла смерть, обірвала мить…
Душа ж його все пломенить,
любові полум’я не гасне.
Він не живе життям сучасним –
понад сучасністю живе…
Там, в Небі, душу він не рве –
там спокій… Вічність там, не час…
Все ж він турбується про нас…
Не турбуватись він не може,
хоч віршами лиш допоможе…
Та допомога не мала…
Я це всім серцем сприйняла…
Ольга Діденко-Шипкова,
25 січня 2020 р., Київ
__________________________________________
"Блаженством є розуміти і відчувати
мить освітлення чимось новим, геніальним…"
Сергій Губерначук
Блаженство было… Но оно ушло.
Его мы ощущенье потеряли.
Но помним мы, что нас оно нашло.
Тогда мы все светились и сияли…
Как мы посмели это потерять?
То в нашей жизни было только мигом.
Но было! И того не отобрать…
Оно ушло… И что-то в нас поникло.
Ольга Диденко-Шипкова,
10 января 2020 г., Киев
___________________________________________
"…гіпотеза, яка раптом для тебе самого
виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно."
Сергій Губерначук
Не всё аксиомою может вдруг стать.
Сперва теорему решись доказать.
Потом докажи доказательство верно…
Но этого мало. Окажется скверным,
коль будет верно оно не всегда –
не стать аксиомой ему никогда…
О нет, математики я не касаюсь…
Я в чувствах и мыслях сейчас разбираюсь,
а то посложнее любых уравнений…
И надо признаться к тому ж: я не гений…
И всё ж полагаю, что я ощущала
гипотезой только – реальностью стало,
но что-то из чувств не застыло при этом…
А поздно иль рано приходят поэты
к тому, чтобы мысль эту всю осознать…
Да, чувства не могут на месте стоять,
и в мраморе мысль не способна застыть…
Она продолжает нам верною быть.
Кто смеет её за гипотезу счесть?..
И есть аксиомы в душе нашей! есть!
И Бог аксиомою тоже является,
хотя представленья о Нём развиваются.
Сам Бог остаётся над этим – над всем…
И требует веры, а не́ теорем.
Ольга Диденко-Шипкова
25 января 2020 г., Киев
___________________________________
"Репетиції її молодості…"
Сергій Губерначук
Актриса спектакль свой давно отыграла,
но всё ж репетиция душу терзала.
Премьера была, она долго продлилась
и молодость в прошлом стремительно скрылась.
Всё больше её приходилось играть,
смогли репетиции время отнять –
так много, что жизнь её в них растворилась.
Актриса на молодость даже молилась.
И всё-таки вновь молодою не стала,
а старость свою зря она проиграла.
Да, ей не о том, не тому бы молиться,
а ей бы, и нам бы душой возродиться,
кумир не творить бы из юности нашей.
И нынче проблема пред нами всё та же.
Ольга Диденко-Шипкова
31 марта 2020 г., Киев
________________________________
"Я вірю у крила свого листоноші…"
Сергій Губерначук
"Я вірю у крила свого листоноші…" –
когда-то о том написал ты, Серёжа,
и всё ж не сказал, почтальон твой кем был,
кому от тебя он посланья носил,
какие посланья ты сам получал…
И вот тебя нет… Ты нашёл свой причал.
А мне остаётся лишь думать-гадать,
какие посланье ты смог написать,
кому их отправил, кто их получил,
но знаю, что их – почтальон твой вручил,
и знаю, писалось что́ для меня –
о том в твоих книгах прочесть я смогла.
И знаю: писалось всё то не лишь мне,
а всем, кто с тобой на единой волне…
А кто почтальон – не смогла я узнать…
То голубь почтовый – не смею сказать.
То Ангел – сказать это разве я вправе,
но знаю, что письма твои он доставил.
И ты получил, для тебя что писалось…
Он был у тебя!.. Мне же ждать лишь осталось,
что твой почтальон и меня посетит…
Узнать бы его!..
Так какой он на вид?..
Ольга Диденко-Шипкова
23 января 2020 г., Киев
____________________________________
"Іскра – таке ж джерело,
таке ж тепло, тільки нетривке."
Сергій Губерначук
"Из искры возгорится пламя."
Александр Пушкин
Из искры возгорится пламя
и "Искра" ленинская знамя
над миром вознесла пожара…
тепла пожару не хватало.
А надо бы костёр разжечь,
камин сложить бы или печь,
чтоб долговечное тепло
себя в огне том обрело,
и мир при этом не сжигало.
Душа поэтов это знала.
К тому душа их и стремилась,
чтоб не пожаром в мир явилась
та искра, а теплом любви,
чтоб долговечность обрели
все искры в свете, и в тепле
светлей чтоб стало на Земле,
и чтоб в душе свеча зажглась,
и чтоб горела не таясь,
стояла чтоб любви на страже
строка поэтов – искра та же.
Ольга Диденко-Шипкова,
31 марта 2020 г., Киев
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
