Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.29
13:44
Білий аркуш паперу -
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
2025.12.29
13:10
Чому з небес не впали оксамити?
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
2025.12.29
00:56
Питає вчителька: - Де був учора ти?
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
2025.12.29
00:12
дружня пародія)
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
2025.12.28
22:35
Небритої щоки торкнувся спокій,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
2025.12.28
22:17
Всіх читав та люблю я
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
2025.12.28
16:43
Місто пахло стерильністю та озоном. У 2045 році ніхто не будував хмарочосів — вони були надто агресивними. Будівлі зберігали свої величезні розміри, однак втратили шпилі та будь-які гострі кути. Архітектуру тепер створювали алгоритми «Комфорт-Плюс», що м’
2025.12.28
15:43
Сьогодня Ніч, Сьогодня Ніч
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
2025.12.28
14:22
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
2025.12.28
13:20
Приїхала відпочити бабуся на море.
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
2025.12.28
13:09
Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
2025.12.28
12:27
Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
2025.12.28
12:16
Де твій, поете, 31-ший,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
2025.12.28
12:13
Жовті кудли безлисті на сірому - ніби осінні,
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
2025.12.28
11:06
Зубаті красуні озера забуття
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
2025.12.27
14:02
Розмовляють гаслами й кліше
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
"Душа ж його все пломенить..."
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьому злочин?
Я вбачаю у цьому – крила!.."
Сергій Губерначук
Читаю вірші Губерначука…
Протягла його римам я руку.
Не йому потрібна моя рука –
а мені відчуть його муку…
Ольга Діденко-Шипкова,
4 серпня 2018 р., Київ
__________________________________
"…життя з глибокою душевною раною –
десь посередині чи збоку!"
Сергій Губерначук
Поранене життя
Так посередині, чи збоку?
Чи поступово, чи з наскоку?
З життям сумісна все ж? Чи ні?
Чи в білім світі, чи в труні?
І рана ця у нас в житті,
в житті в гріхах і в каятті,
або в житті без каяття…
Невже оце і є життя?
І рана в центрі – рана в серці,
що п’є відерце за відерцем
кров нашу. Кров та витікає
відразу – серце ж рану має.
А рана на периферії –
то рана в нервах, рана в мріях.
Наносить рани нам буття.
Поранене усе життя.
Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ
__________________________________
"Кожен має свою ідею фікс..."
Сергій Губерначук
Ідея-фікс
У кожного своя ідея-фікс.
І кожен сам в собі її годує.
Вона у когось – потойбічний Стікс,
що хвилями вогню свого чарує,
але була пожежею і є…
Ідея-фікс – ідея навіжена.
Вона з’їдає душу, розум п’є,
і обпікає полум’ям шаленим.
Вона як той нікчемний злий тарган,
засів що в мозку, як солдат в окопі,
але завжди готова на таран
в усій несамовитості і злобі.
Ідея-фікс – цунамі-ураган –
і той до неба хвилю підіймає.
Ідея-фікс бушує як буран…
Вона в безодню – з нами – поринає.
Ідея-фікс у кожного своя,
і вибухне вона от-от фугасом:
– На цій війні командувати я
повинна! І війна ця – в вас – не згасне!
Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ
________________________________________
"Мить, обірвана смертю…"
Сергій Губерначук
Він мав оце передчуття:
обірветься його життя
раніш, ніж старість завітає…
Сергія серед нас немає.
Прийшла смерть, обірвала мить…
Душа ж його все пломенить,
любові полум’я не гасне.
Він не живе життям сучасним –
понад сучасністю живе…
Там, в Небі, душу він не рве –
там спокій… Вічність там, не час…
Все ж він турбується про нас…
Не турбуватись він не може,
хоч віршами лиш допоможе…
Та допомога не мала…
Я це всім серцем сприйняла…
Ольга Діденко-Шипкова,
25 січня 2020 р., Київ
__________________________________________
"Блаженством є розуміти і відчувати
мить освітлення чимось новим, геніальним…"
Сергій Губерначук
Блаженство было… Но оно ушло.
Его мы ощущенье потеряли.
Но помним мы, что нас оно нашло.
Тогда мы все светились и сияли…
Как мы посмели это потерять?
То в нашей жизни было только мигом.
Но было! И того не отобрать…
Оно ушло… И что-то в нас поникло.
Ольга Диденко-Шипкова,
10 января 2020 г., Киев
___________________________________________
"…гіпотеза, яка раптом для тебе самого
виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно."
Сергій Губерначук
Не всё аксиомою может вдруг стать.
Сперва теорему решись доказать.
Потом докажи доказательство верно…
Но этого мало. Окажется скверным,
коль будет верно оно не всегда –
не стать аксиомой ему никогда…
О нет, математики я не касаюсь…
Я в чувствах и мыслях сейчас разбираюсь,
а то посложнее любых уравнений…
И надо признаться к тому ж: я не гений…
И всё ж полагаю, что я ощущала
гипотезой только – реальностью стало,
но что-то из чувств не застыло при этом…
А поздно иль рано приходят поэты
к тому, чтобы мысль эту всю осознать…
Да, чувства не могут на месте стоять,
и в мраморе мысль не способна застыть…
Она продолжает нам верною быть.
Кто смеет её за гипотезу счесть?..
И есть аксиомы в душе нашей! есть!
И Бог аксиомою тоже является,
хотя представленья о Нём развиваются.
Сам Бог остаётся над этим – над всем…
И требует веры, а не́ теорем.
Ольга Диденко-Шипкова
25 января 2020 г., Киев
___________________________________
"Репетиції її молодості…"
Сергій Губерначук
Актриса спектакль свой давно отыграла,
но всё ж репетиция душу терзала.
Премьера была, она долго продлилась
и молодость в прошлом стремительно скрылась.
Всё больше её приходилось играть,
смогли репетиции время отнять –
так много, что жизнь её в них растворилась.
Актриса на молодость даже молилась.
И всё-таки вновь молодою не стала,
а старость свою зря она проиграла.
Да, ей не о том, не тому бы молиться,
а ей бы, и нам бы душой возродиться,
кумир не творить бы из юности нашей.
И нынче проблема пред нами всё та же.
Ольга Диденко-Шипкова
31 марта 2020 г., Киев
________________________________
"Я вірю у крила свого листоноші…"
Сергій Губерначук
"Я вірю у крила свого листоноші…" –
когда-то о том написал ты, Серёжа,
и всё ж не сказал, почтальон твой кем был,
кому от тебя он посланья носил,
какие посланья ты сам получал…
И вот тебя нет… Ты нашёл свой причал.
А мне остаётся лишь думать-гадать,
какие посланье ты смог написать,
кому их отправил, кто их получил,
но знаю, что их – почтальон твой вручил,
и знаю, писалось что́ для меня –
о том в твоих книгах прочесть я смогла.
И знаю: писалось всё то не лишь мне,
а всем, кто с тобой на единой волне…
А кто почтальон – не смогла я узнать…
То голубь почтовый – не смею сказать.
То Ангел – сказать это разве я вправе,
но знаю, что письма твои он доставил.
И ты получил, для тебя что писалось…
Он был у тебя!.. Мне же ждать лишь осталось,
что твой почтальон и меня посетит…
Узнать бы его!..
Так какой он на вид?..
Ольга Диденко-Шипкова
23 января 2020 г., Киев
____________________________________
"Іскра – таке ж джерело,
таке ж тепло, тільки нетривке."
Сергій Губерначук
"Из искры возгорится пламя."
Александр Пушкин
Из искры возгорится пламя
и "Искра" ленинская знамя
над миром вознесла пожара…
тепла пожару не хватало.
А надо бы костёр разжечь,
камин сложить бы или печь,
чтоб долговечное тепло
себя в огне том обрело,
и мир при этом не сжигало.
Душа поэтов это знала.
К тому душа их и стремилась,
чтоб не пожаром в мир явилась
та искра, а теплом любви,
чтоб долговечность обрели
все искры в свете, и в тепле
светлей чтоб стало на Земле,
и чтоб в душе свеча зажглась,
и чтоб горела не таясь,
стояла чтоб любви на страже
строка поэтов – искра та же.
Ольга Диденко-Шипкова,
31 марта 2020 г., Киев
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Душа ж його все пломенить..."
Роздуми над думками поета
"Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьому злочин?
Я вбачаю у цьому – крила!.."
Сергій Губерначук
Читаю вірші Губерначука…
Протягла його римам я руку.
Не йому потрібна моя рука –
а мені відчуть його муку…
Ольга Діденко-Шипкова,
4 серпня 2018 р., Київ
__________________________________
"…життя з глибокою душевною раною –
десь посередині чи збоку!"
Сергій Губерначук
Поранене життя
Так посередині, чи збоку?
Чи поступово, чи з наскоку?
З життям сумісна все ж? Чи ні?
Чи в білім світі, чи в труні?
І рана ця у нас в житті,
в житті в гріхах і в каятті,
або в житті без каяття…
Невже оце і є життя?
І рана в центрі – рана в серці,
що п’є відерце за відерцем
кров нашу. Кров та витікає
відразу – серце ж рану має.
А рана на периферії –
то рана в нервах, рана в мріях.
Наносить рани нам буття.
Поранене усе життя.
Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ
__________________________________
"Кожен має свою ідею фікс..."
Сергій Губерначук
Ідея-фікс
У кожного своя ідея-фікс.
І кожен сам в собі її годує.
Вона у когось – потойбічний Стікс,
що хвилями вогню свого чарує,
але була пожежею і є…
Ідея-фікс – ідея навіжена.
Вона з’їдає душу, розум п’є,
і обпікає полум’ям шаленим.
Вона як той нікчемний злий тарган,
засів що в мозку, як солдат в окопі,
але завжди готова на таран
в усій несамовитості і злобі.
Ідея-фікс – цунамі-ураган –
і той до неба хвилю підіймає.
Ідея-фікс бушує як буран…
Вона в безодню – з нами – поринає.
Ідея-фікс у кожного своя,
і вибухне вона от-от фугасом:
– На цій війні командувати я
повинна! І війна ця – в вас – не згасне!
Ольга Діденко-Шипкова,
10 січня 2020 р., Київ
________________________________________
"Мить, обірвана смертю…"
Сергій Губерначук
Він мав оце передчуття:
обірветься його життя
раніш, ніж старість завітає…
Сергія серед нас немає.
Прийшла смерть, обірвала мить…
Душа ж його все пломенить,
любові полум’я не гасне.
Він не живе життям сучасним –
понад сучасністю живе…
Там, в Небі, душу він не рве –
там спокій… Вічність там, не час…
Все ж він турбується про нас…
Не турбуватись він не може,
хоч віршами лиш допоможе…
Та допомога не мала…
Я це всім серцем сприйняла…
Ольга Діденко-Шипкова,
25 січня 2020 р., Київ
__________________________________________
"Блаженством є розуміти і відчувати
мить освітлення чимось новим, геніальним…"
Сергій Губерначук
Блаженство было… Но оно ушло.
Его мы ощущенье потеряли.
Но помним мы, что нас оно нашло.
Тогда мы все светились и сияли…
Как мы посмели это потерять?
То в нашей жизни было только мигом.
Но было! И того не отобрать…
Оно ушло… И что-то в нас поникло.
Ольга Диденко-Шипкова,
10 января 2020 г., Киев
___________________________________________
"…гіпотеза, яка раптом для тебе самого
виявляється аксіомою, раніше невідомою так явно."
Сергій Губерначук
Не всё аксиомою может вдруг стать.
Сперва теорему решись доказать.
Потом докажи доказательство верно…
Но этого мало. Окажется скверным,
коль будет верно оно не всегда –
не стать аксиомой ему никогда…
О нет, математики я не касаюсь…
Я в чувствах и мыслях сейчас разбираюсь,
а то посложнее любых уравнений…
И надо признаться к тому ж: я не гений…
И всё ж полагаю, что я ощущала
гипотезой только – реальностью стало,
но что-то из чувств не застыло при этом…
А поздно иль рано приходят поэты
к тому, чтобы мысль эту всю осознать…
Да, чувства не могут на месте стоять,
и в мраморе мысль не способна застыть…
Она продолжает нам верною быть.
Кто смеет её за гипотезу счесть?..
И есть аксиомы в душе нашей! есть!
И Бог аксиомою тоже является,
хотя представленья о Нём развиваются.
Сам Бог остаётся над этим – над всем…
И требует веры, а не́ теорем.
Ольга Диденко-Шипкова
25 января 2020 г., Киев
___________________________________
"Репетиції її молодості…"
Сергій Губерначук
Актриса спектакль свой давно отыграла,
но всё ж репетиция душу терзала.
Премьера была, она долго продлилась
и молодость в прошлом стремительно скрылась.
Всё больше её приходилось играть,
смогли репетиции время отнять –
так много, что жизнь её в них растворилась.
Актриса на молодость даже молилась.
И всё-таки вновь молодою не стала,
а старость свою зря она проиграла.
Да, ей не о том, не тому бы молиться,
а ей бы, и нам бы душой возродиться,
кумир не творить бы из юности нашей.
И нынче проблема пред нами всё та же.
Ольга Диденко-Шипкова
31 марта 2020 г., Киев
________________________________
"Я вірю у крила свого листоноші…"
Сергій Губерначук
"Я вірю у крила свого листоноші…" –
когда-то о том написал ты, Серёжа,
и всё ж не сказал, почтальон твой кем был,
кому от тебя он посланья носил,
какие посланья ты сам получал…
И вот тебя нет… Ты нашёл свой причал.
А мне остаётся лишь думать-гадать,
какие посланье ты смог написать,
кому их отправил, кто их получил,
но знаю, что их – почтальон твой вручил,
и знаю, писалось что́ для меня –
о том в твоих книгах прочесть я смогла.
И знаю: писалось всё то не лишь мне,
а всем, кто с тобой на единой волне…
А кто почтальон – не смогла я узнать…
То голубь почтовый – не смею сказать.
То Ангел – сказать это разве я вправе,
но знаю, что письма твои он доставил.
И ты получил, для тебя что писалось…
Он был у тебя!.. Мне же ждать лишь осталось,
что твой почтальон и меня посетит…
Узнать бы его!..
Так какой он на вид?..
Ольга Диденко-Шипкова
23 января 2020 г., Киев
____________________________________
"Іскра – таке ж джерело,
таке ж тепло, тільки нетривке."
Сергій Губерначук
"Из искры возгорится пламя."
Александр Пушкин
Из искры возгорится пламя
и "Искра" ленинская знамя
над миром вознесла пожара…
тепла пожару не хватало.
А надо бы костёр разжечь,
камин сложить бы или печь,
чтоб долговечное тепло
себя в огне том обрело,
и мир при этом не сжигало.
Душа поэтов это знала.
К тому душа их и стремилась,
чтоб не пожаром в мир явилась
та искра, а теплом любви,
чтоб долговечность обрели
все искры в свете, и в тепле
светлей чтоб стало на Земле,
и чтоб в душе свеча зажглась,
и чтоб горела не таясь,
стояла чтоб любви на страже
строка поэтов – искра та же.
Ольга Диденко-Шипкова,
31 марта 2020 г., Киев
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
