ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марґо Ґейко
2019.11.20 19:36
Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»

Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим

Олександр Сушко
2019.11.20 18:24
Чи стачить сил порвати ланцюги,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."

Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,

Матвій Смірнов
2019.11.20 18:09
Він пам’ятає: ніби весна,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,

Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,

Сергій Губерначук
2019.11.20 16:31
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.

І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без

Козак Дума
2019.11.20 16:18
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.

Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –

Тамара Шкіндер
2019.11.20 14:10
Тебе давно уже немає, тату.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.

Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.

Олександр Сушко
2019.11.20 12:18
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Іван Потьомкін
2019.11.20 10:24
Якби поштиві поштові голуби
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли

Олексій Кацай
2019.11.20 08:42
Розріджена примара сонця лине над обріями,
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого

Віктор Кучерук
2019.11.20 05:56
Дрімає тиша поміж стін
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.

Микола Соболь
2019.11.20 05:30
Перший сніг притулю до щоки.
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.

Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,

Ярослав Чорногуз
2019.11.20 03:43
Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом

Олександр Сушко
2019.11.20 00:40
Дехто каже, що поет - це Бог.
Ні, він - бранець смертної юдолі,
Сито для біди, людських тривог,
Прикрощів, образ, важкої долі.

Золота в багатія - вози,
Охоронців полк стоїть на варті.
А у мене - крапельки краси,

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Губерначук (1969 - 2017) / Рецензії

 "Прийміть мене таким, який я є…"
Поет Сергій Єсенін, тезко Сергія Ґуберначука, писав:

"Лицом к лицу
Лица не увидать.
Большое видится на расстояньи."

Сергій Ґуберначук – наш сучасник, і ми стоїмо з ним обличчям до обличчя. Ще немає між нами тієї відстані, через яку можливо ясно побачити велике явище. Та вже й зараз, без дистанції, ми не можемо не відчути: перед нами поет. ПОЕТ! Безумовно, його книжки будуть видавати, його творчість будуть вивчати.
Ми не повинні підганяти час, але й не можемо тільки чекати, коли час винесе свій вирок поетові, хоч, не сумніваюсь, це буде справедливий і схвальний вирок, бо час – об’єктивний арбітр.
Пробачте за недосить вдалий каламбур: перед часом – вічність. Час може не поспішати. Разом з тим, час, відведений людині для життя на землі, обмежений. Тому ми не можемо довго чекати, і вже зараз нам потрібно вдивлятися в обличчя поета, вчитуватися в рядки його творів, мати свою власну думку про них.

Усе, що написано в цій післямові, не є критичною розбіркою творчості Сергія Ґуберначука, а лише моїми особистими враженнями від його поезій.

"Дай, я буду таким, як хочу…"

"Прийміть мене таким, який я є…"

Саме так, поет повинен залишатися собою… А щоб лишатися собою, треба змінюватись, весь час змінюватись… Сергій Ґуберначук це добре розуміє ще з молодих років. У своєму щоденнику він пише: "Закінчив інститут. Чи змінився я? у кращий, ні – мій бік?" Так, змінюватись потрібно саме у свій бік, щоб прийти до себе, і тоді, зрозумівши себе, зрозуміти людей і мати з чим іти до них. Оце і є зміни у кращий бік…

"Чому я маю жити так, як ви?
Тому ніяк не бути!"

За будь-яких обставин необхідно залишатися собою:

"Тікаючи від себе – не втечи!"

Сергій від себе не втік, та й не намагався втекти. Він відчув іскру Божу в своєму "я".

"Боже, як тяжко жити з власним "я"!"

Дійсно, непросто. Але без власного "я" немає ні поета, ні людини.
Франц Кафка писав тільки для себе й не збирався нічого опубліковувати. Але після смерті письменника його друг видав твори. Світ укотре впевнився: навіть не збираючись йти до читача, автор усе одно звертається до нього, звертається до людей. Тож авторам потрібні читачі, а читачам ще більше потрібні автори – різні! – багато авторів, щоб обрати свого.

Сергій Ґуберначук став одним із моїх поетів. Сподіваюсь, він знайде путь і до Вашого серця, якщо воно розкриється йому назустріч.

Сергій почав писати вірші, потім став професійним актором, грав у Київському академічному Молодому театрі. Інколи можна почути: "Актор? Та що може написати актор, адже ж це людина зовнішньої професії." Так, професія актора в тому і полягає, щоб вивести назовні душу, показати її, засвідчити – є душа! І той, хто каже, що актор не може на письмі викласти глибоку думку, забуває про таке надзвичайне явище, як Вільям Шекспір – національний англійській поет, драматург і … актор.
"Що може написати актор?" – казали про Шекспіра, заперечували його авторство, знаходили інших осіб – значніших, багатших, освічених, щоб довести саме їх авторство, а не простого актора. Але аналіз творчості Шекспіра свідчить, що жодна з інших кандидатур не витримує критики.

3–3,5 тисячі слів вживає звичайна людина. 5 тисяч слів – це вже видатний поет чи прозаїк. Геніальні люди використовують навіть 7–8 тисяч слів. У Шекспіра нарахували їх понад 15 тисяч.
Сергій Ґуберначук – теж поет і актор. У жодному разі не хочу його порівнювати з Шекспіром. Порівнювати особистості – то зайвий клопіт. На те вони й особистості, індивідуальності, що незрівнянні. Тільки вірю, що колись, вивчаючи творчість Сергія, підрахують і кількість різних слів у його поезіях. Не думаю, що їх буде до 15 тисяч, але на 7–8 тисяч дуже сподіваюсь. Адже Сергій Ґуберначук надзвичайно любить Слово, відчуває його і не тільки використовує, але творить нові, авторські слова.

Щодо порівняння визначних людей розмірковую так. Приміром, багато слів і часу можна витратити на з’ясування питання, кому більше зобов’язане людство: Арістотелю чи Платону. Але ж сам Арістотель майже 20 років викладав в академії Платона, і його не хвилювало, що це була не його, а Платонівська академія. До самої смерті свого вчителя Арістотель не відкривав своєї школи і завжди з глибокою повагою говорив про Платона.
Також не хвилює поета Сергія Ґуберначука, на яке місце читач поставить його твори. За життя він публікує свої вірші лише в періодичних виданнях і не видає збірок, хоча планує їх. Він пише і вдосконалюється. Пише для себе – і тому для читачів. Поет звертається до нас, своїх сучасників, і до прийдешніх поколінь.

Коли вже мав серйозність писати вірші і відбутися як поет, Сергій декілька разів зустрічався і радився стосовно творчості з Ліною Костенко, визнавав її визначною поетесою нашого часу, був захоплений нею як людиною.
Сергію Ґуберначуку біографію робили поетичні здібності, численні вірші, його сценарії, провідні ролі, театр, неабиякий талант на сцені, а також муки творчості – ті вічні випробування кожного митця, які дозволили поету досягти такої значної висоти.

Згадую, як поет, актор, патріот Сергій Ґуберначук любив рідну Україну – любив справедливість, чесність:

"Усе, що здобуте не власним горбом,
нарощене й збуте, ген-ген, за бугром,
привласнене, вкрадене, зникле на Кріт,
без сорому видерте з рота сиріт,
без совісті вийняте з горя старців,
празолото світу правсіх праотців,
з могил навикопуване все чуже –
усе те Хвороба і Смерть стереже!"

Усіх цих бід, про які говорить поет, не оминула й Україна. Сергій хоче бачити свою батьківщину вільною й щасливою. І до такої України нам треба ще йти.

"Переступи через грань протиріч –
і розцвітає вже інша країна,
збочена воля – далеко не Січ,
не Україна це! Неукраїна!"

Справжня Україна ще попереду… А серце поета знову і знову повторює: "Хвала Україні!", – але насамперед душа співає: "Слава Богу!"

Читаючи Сергія Ґуберначука, неможливо не помітити ноти і цілі музичні фрази, що перегукуються з творчістю Тараса Шевченка. Згадаймо, як ще малим Тарасик ішов до сонця і за сонцем, щоб знати, звідки ж воно приходить і куди заходить…
Володимир Маяковський уже не йшов до сонця, а запросив його до себе в гості.
Сергій Ґуберначук і в реальному житті, і у своїх сновидіннях бачив сонце, був дуже близько до нього, до його світла. Сонце він бачив різним, дуже різним. Іноді навіть холодним:

"Розляглися в чотири боки
три дороги, як дві стежини.
І, побачивши світ широкий,
я сховався в кущах ожини,
а чи, може, в кущах верболозу,
щоб не лізти в колючки марно;
чекав ночі я анабіозно,
поки сонце не впало за хмари.
І, відкривши зажмурені очі,
я ліворуч від себе побачив,
що не видко дороги праворуч,
і весь світ почорнів неначе...
Аж якісь променисті сходи
підказали мені вихід –
я спускався по них, доки
не продовжив свій сон тихий.
То далеко на тому боці,
там, де річка була безмоста,
я побачив холодне сонце,
до якого тягнула помста."

Можливо, без цієї підказки я б ніколи не задумалась, що сонцю весь час потрібно перемагати і саму темряву, і її помсту… Взагалі темрява не може не мститися тому, хто світить.
Холодне сонце може бути в блокаді прірви непроглядної темряви, але перемагає і знову світить, знову стає для нас гарячим – дарує нам тепло та яскраве світло, щоб ми бачили не тільки прірву під ногами, але й високу безмежність ясного неба над головою…

Сергій інтуїтивно прийшов до того, до чого так і не зміг дійти відомий Зиґмунд Фрейд. Коли в юності читала твори Фрейда, мене вразило, що цей знаний психолог досконало вивчав і визначив людське несвідоме – те, що називається підсвідомістю. Але ніяк не могла зрозуміти, чому він нічого не говорить про надсвідомість, чому, помічаючи прірву, не бачить високого неба над людиною. На жаль, у Фрейда так і не знайшла терміна "надсвідомість".

Читаючи поезії Сергія Ґуберначука, неможливо не зрозуміти, що він знає, враховує підсвідомість, але й не тільки це. Багато віршів прийшло до нього з надсвідомості.
Згадую напівіронічні (по суті дуже серйозні) і відомі усім закони Мерфі. Наведу тільки один з величезної кількості: "Все не так просто, як здається." Цей, з першого погляду, жартівливий філософський принцип, як і всі закони Мерфі, можна віднести не тільки до будь-якої галузі знань і життя, але й до поезії і поетів. І до Сергія Ґуберначука.
Усе не так просто. Просто і складно водночас. Треба тягнутися, ставати навшпиньки і навіть підскакувати, щоб зрозуміти. Треба вміти й злітати:

"Чим вище політ, тим вільніші крила."

Великий французький поет і прозаїк Віктор Гюго за свій довгий вік написав дуже багато творів і наприкінці життя був впевнений, що колись столицю Франції Париж перейменують на його честь. Особисто я не зраділа б з подібних перейменувань. Так, Ясна Поляна не отримала офіційної назви Толстовської, хоча нерозривно пов’язана з іменем Льва Толстого, а село Тархани все ж має сучасну назву Лермонтово.
Як на мене, краще до імені визначної людини додавати назву місцевості, з якою пов’язана її діяльність, її творчість. Можна навести безліч таких прикладів – Архімед Сиракузький (тобто Архімед із Сиракуз), Арістотель Стагірський (із Стагіри), Аристарх Самоський та інші. У такому разі до Сергія Ґуберначука підійде ім’я Сергій з Богдані́в – Сергій Богдану́вський (хоча народився він і жив у Києві, проте своєю малою батьківщиною визнавав мальовниче село Богдани́, що на Київщині).
Та це вже я трохи фантазую. Певна річ, у Сергія не було претензій, щоб щось називали на його честь. Усе ж таки знаходимо те, що споріднює Сергія з Віктором Гюго. Гюго не сумнівався, що йде до Бога. Замолоду Сергій Ґуберначук теж не мав жодного сумніву: попереду лише один шлях – путь до Бога:

"Як душа прагне волі,
а серце – любові,
мозок – думки,
а тіло – нових відчуттів,
так крізь темряву болю,
крізь двері дубові,
я ступлю –
і злечу в світло вічних життів!"

Згадую розмову з дочкою української поетеси Лялі Рубан. "Я не стала писати вірші, бо я бачила, як їх пише моя мати. Це дуже нелегка справа. І до того ж, я не маю впевненості, що напишу краще від інших. Якщо бути поетом, то найкращим." "Чому тільки поетом найкращим? – питаю. – Ти що, найкраща дружина? Найкраща мати? Найкраща вихователька дитячого садка? Ти не напишеш, як Шевченко, але ж ти могла б написати інакше, по-своєму, як Бог дасть саме тобі."

Сергій Ґуберначук пише тому, що не може не писати. Його не турбує місце серед поетів, бо він знає, відчуває, що посів не чуже, а своє місце. Саме тому його не сплутати з іншими поетами. У нього свій голос. "…якби мені сказали: "Кинь писати вірші!" Це неможливо, бо вони народжуються незалежно від мене. Усе, що надумане – відпадає. Усе своє – має розвиток."
Так, вірші народжуються незалежно від поета. Вони йдуть від Бога, проходять через поета, його серце і тільки після того приходять до читача.

У пам’яті спливає також розмова з одним поетом-початківцем. Звабив мене один його рядок, і я написала вірш, узявши цей рядок за епіграф. "Навіщо? – не міг зрозуміти він. – Це я Вам тему дав?" Та ні. Не тему він мені дав, а лише один його рядок захопив і повів за собою.

У поета Сергія Ґуберначука доля така, що його рядки розберуть на епіграфи. Вони захоплюють, зачаровують душу, не відпускають і ведуть за собою. Так і оці рядки не відпустили мене у свій час і не відпускають дотепер:

"Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…"

Сергій – поет нашого часу. З часом у нього свої взаємини:

"Немає часу, а лише тепер."

І це тепер і є нашим часом. Хоча у своїх віршах поет часто звертається до минулих віків, але частіше – до майбутнього, він живе в нашому часі, разом з цим і в усіх інших часах. Інакше він не був би поетом.

В обіймах часу Сергій бачить усю нашу планету:

"Земля в космосі схожа на дитину у колисці часу."

Повторюся, Сергій Ґуберначук – поет нашого часу, поет тепер, але з цим тепер він іде і в майбуття, і в космос.

Як він любив, як він цінував життя! І як більшість справжніх поетів відчував те, що йому випаде на життєвому шляху.

"На фото хлопчик з примхливою посмішкою
його майбутньої долі."

"Скажи "люблю" своїй змученій долі."

"Ще один день подаровано нам…"

"Дай, Боже, вам так само, як мені,
цінити ночі й зустрічати дні!"

"Я не зневірююся у житті!"

"Життя вишиває гладдю рубці на серці."

Саме так: життя не буває без болю. Та чи можна його не любити?! Поет любить життя, вміє приймати біль і горе, жити з ними:

"Знімаю шви з серця."

"Чому вчить біль?
Знанню та відчуттю, що ти живий."

Сергій Ґуберначук вміє також перетворювати біль на радість і для себе, і для інших:

"Ось – виймаю з очей затверділу сльозу
й розбиваю її, як годинник,
на мільярди малесеньких радостей."

"Уміння жити – це змога сміятися над сльозами,
навіть коли сльози ще не висохли."

"Радій сонцю, яке є, а якщо його нема, вигадай світло!"

Сергій цінує життя – і звідси його особливі "відносини" зі смертю:

"Не боюся потонути...
Я так давно живу на глибині."

"Смерть – це подія,
бо так звичне життя навкруги."

"Смерть – це свобода, несумісна з життям."

Та чи можна боятися смерті, якщо:

"За лаштунками неба за́вжди сховано рай."

"Усе почалося зі слова – і скі́нчиться в слові.
Безмовна душа відійде́ у німі небеса.
Нечу́тно одхиляться двері живої любові –
і тишею тиш заговорить космічна краса!"

Тут, на землі, нам потрібні слова, щоб зрозуміти один одного, пізнати й почути, як можемо, Бога. А ТАМ, де перебуває Бог, слова не потрібні. ТАМ душа бачить іншу душу, чує і розуміє її без слів – розуміє значно краще, усе й до кінця…

Сергієм Ґуберначуком багато зроблено для того, щоб слово створило міст між поезією й душею читача. Зрозуміло, що слово повинно бути розумним, зваженим, сильним, щиросердним, щоб відшукати шлях до іншого серця. Слово, що не прокладає таку путь, зайве і навіть шкідливе:

"Безпутство слів усі пісні зламало
і солов’ям відняло голоси."

Про світлу душу і ставлення поета до Бога свідчать рядки:

"Легше позбутися власних очей, ніж бачити на власні очі
спотворення Твоїх вчень, Отче!"

"Господи! Дай чисту віру грішному миру."

"Віруй, Надіє, в Любов!"

"Я молитися не перестану – за віру."

"Навіть у глибокому погребі скляний осколок шукає і відбиває світло."

Читаючи вірші Сергія, ви неодмінно відчуєте відбиття високого світла.
У цьому світі всі ми проходимо школу життя, беремо в нього уроки:

"ХХІ століття промайне між зірок!
ХХІ століття – двадцять перший урок."

Життя вчить нас – вчить поступово. І ми відповідаємо за його уроки: необхідно обирати, чого вчитися, і не завжди засвоювати те, чого інші бажають навчити.

"Ми життя розкладаємо на роки, як школу поділяємо на класи."

Життя вчить… Та чи вміємо, чи хочемо ми вчитися? Без цього бажання ніхто нічого й не навчить.
Сергія Ґуберначука життя багато чого навчило, бо він бажав і вмів вчитися в нього, вмів обирати, що засвоювати, а в чому бути останнім учнем. Не брав він уроки, які йшли проти його душі та совісті.

Для досягнення мети нам Бог заповів: "Стукайте – і відчинять вам". Не стукніть – а саме стукайте. Можливо, стукати доведеться все життя або достатньо довго, і тоді Бог дарує Свою іскру, і народжується справжній поет. Ці роздуми до того, що Сергій хоча народився поетом, але не переставав стукати, щоб відчинені двері не зачинилися, не замкнулися. Так за Божою волею і сталося: двері для поета були завжди відчиненими. Великий Творець – Бог – покликав його до творчої співпраці, і Сергій своїми поезіями завжди відгукувався на заклик Творця, відбивав Його світло.

"… і от у якусь мить
там, де темніло довго,
частина мене зоренить…"

Любить Сергій Ґуберначук поетичне слово і тому відчуває біль за тих, хто не хоче зрозуміти поезію й губить її:

"Люби поезію, ходи до неї в гості,
хоч раз на рік – послухай, чи жива?"

"Часто поета на допит всі непоети ведуть."

"… але завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?"

Усе-таки поезія не може зникнути, як і творча основа людини, дана їй Богом. Сергій відчуває себе щасливим. Знов і знов звучать ніжні ліричні слова:

"Іду крізь дощ, а ноти падають навколо."

"Моє щастя таке велике, що б'ється у скронях."

Поет переповнений любов’ю до світу, людей і до своєї коханої. Ніжно він звертається до неї:

"Коралове намисто для тебе збираю я по краплі..."

Наче нічого особливого немає в цих рядках. Що в цьому незвичайного – подарувати коралі найріднішій і найкоханішій на світі людині? Так просто сказано! Не відразу навіть збагнеш, що то за краплі в коралях. А це поет готовий віддати коханій усю свою кров до останньої краплини – червону кров для коралового намиста.

У віршах Сергія підтекст завжди змістовний і глибокий. Та тільки тоді він розкривається, коли прикладаємо зусилля, коли уважно, вдумливо читаємо його поезії.
Словом Сергій Ґуберначук володіє віртуозно. Він Майстер Слова! Цінує його, береже, відчуває силу слова:

"Рукоприкладство слів."

"Словоприкладство рук."

Сергій уміє жартувати й гратися словами, навіть коли не до жартів. Уміє заспокоювати, надихати, винагороджувати й карати словами. І каратися – карати самого себе…
Насамкінець пригадався цікавий вірш поета "Багатокрапка…" Думаю, що як я, так і інші читачі поставлять багатокрапку, прочитавши цю збірочку.

Сергій Ґуберначук уже знайшов свого вірного читача і шанувальника. Дуже сподіваюся, що рядки цієї книжки приваблять велику кількість вдячних читачів, які відчують радість від зустрічі з непересічним поетом, від праці своєї душі й задоволення серця від його віршів.
Так, вірю, читач поставить багатокрапку, щоб ще не раз повернутися до поета і його роздумів:

"Постав багатокрапку…
Постав без зайвих ком
чи крапок і тире,
без знаків оклику
чи, пак, питання…
Прояснюючи суть,
багатокра… не вмре,
а утвердивши, –
вимовить останнє…"

Ольга Діденко-Шипкова, 2019 р.

Рецензія написана як післямова збірки "Учорашнє", Київ: ArtHuss, 2019 р.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : "Учорашнє", стор. 94–106



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-11-04 10:28:43
Переглядів сторінки твору 29
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.419 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.280 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
Автор востаннє на сайті 2019.11.20 16:43
Автор у цю хвилину відсутній