Це вже шоста збірка поезій Сергія Ґуберначука. Вона, як і п’ять попередніх, не зможе залишити байдужим того, хто всім серцем відчуває красу, містику, благодать, значення Слова – і особливо поетичного Слова.

Досить прочитати лише один рядок:

"Течія́ – ти чи я?" –

і він не відпускає. Відразу уявляється боротьба проти течії, яка хоче підкорити, звести кожного з особистого шляху. Зрозуміло, що, крім боротьби, потрібно неабияке вміння використовувати течію для здійснення своїх бажань, прагнень, мрій. Справжній плавець вправно підкорює велику силу течії, щоб пливти у потрібному йому напрямку. Саме тому:

"Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьо́му злочин?
Я вбачаю у цьо́му – крила!.."

Коли перечитую поезії Сергія Ґуберначука, завжди згадую роман німецького прозаїка Германа Гессе "Гра в бісер", у якому описано країну майбутнього, де живуть особливо талановиті люди і йде Гра, що поєднує творчі цінності – найдосконаліші людські думки та їх втілення.

Сергій уміє грати у велику Гру слів, метафор, наголосів:

"Ніко́ли чи ні́коли?
Ніко́му чи ні́кому?"

Мова Сергія Ґуберначука багата і саме тому щедра на метафори. Чим вдумливіше читаються його вірші, тим більше асоціацій вони викликають і тим більш дорогими й незабутніми стають рядки поета.

У поезіях Сергія багато вдалих і зрозумілих метафор, наприклад, "вища освіта в дебіла" – це про нецензурну лексику, або

"Твої претензії, немов цигани,
які окупували електричку!"

Невже після цих рядків захочеться пред’являти комусь свої претензії та й ще недоречні…

У нашому житті є все: і нерозумні претензії, і нецензурна лексика, – але не це піднімає життя до рівня Життя.

На сторінках книжок Сергія Ґуберначука багато оригінальних роздумів про життя, любов, про призначення людини. Поет уміло знаходить для цього влучні слова:

"… зривав, як міг, з людей тяжкі кліше."

Через усе життя Сергій проніс любов до рідної землі, до України:

"Моя пташина Україно,
я до тебе пригорнусь чолом."

"Україну я цілую у Дніпро!"

Люблячи усім серцем рідну Україну, поет розуміє, що

"краща країна починається з кращих нас."

Біль за рідну Україну виразно відчувається у поезіях С. Ґуберначука, і все-таки:

"Золотом пишеться Боже ім’я
і промовляється золотовусто."

"За лаштунками неба за́вжди сховано рай."

Все ж таки над Україною – Небо.

Вірші Сергія неможливо просто читати – з ними необхідно розумово, душевно співпрацювати, щоб відчути духовність, якою вони пронизані. Слово у Сергія буває і ніжно ліричним, і надзвичайно гострим, іноді навіть до безжальності. Для своїх поезій поет майстерно вибирає рими, але трапляється, що йде від них, щоб відчути більшу свободу.

"Я вірю у крила свого листоноші" –

саме цей рядок став назвою післямови до книжки. Такими простими словами поет висловлює щиру віру, що його вірші й думки дійдуть до серця, западуть у пам’ять, надовго збережуться в душі читача.

Сергій Ґуберначук запрошує всіх у свій Сад Поезій. До цього Саду потрібно прийти з відкритим серцем і душею, тому що поезії не стануть тим Садом,

"яблуками всипаним,
якщо нас не буде там
з весняними квітами…"

"Яблука" у поезіях Сергія вже достигли. Тільки б не забаритися нам прийти у той час, коли Сад квітне у всій красі, щоб пізнати величезну напружену роботу, під час якої Сад після цвітіння осипає квіти, зав’язує і визріває солодкі плоди, а згодом щедро пропонує насолодитися ними.

Прийдіть до Саду Поезій Сергія Ґуберначука, щоб відчути і дізнатися про

"диво народження слова "люблю" –
у таїні неймовірно глибокій."

Ольга Діденко-Шипкова,
2019 рік.

Рецензія написана як післямова збірки "Поезії розбурханих стихій", Київ: ArtHuss, 2019 р.