Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.20
15:43
Брати приїхали на рідну батьківщину,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
2026.07.20
13:43
Шопена вальс... Шопена вальс (с)
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
2026.07.20
12:40
О роздуми, укупі й поодинці,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
2026.07.20
11:16
Насіялось стільки...Насіялось маку.
Червоним розлилось під спекою морем.
Розлізлась ненависть, розсипала горе.
В тривозі розплакана світиться мапа.
Червоним розлилось під спекою морем.
Розлізлась ненависть, розсипала горе.
В тривозі розплакана світиться мапа.
2026.07.20
10:31
Розділ ІІІ: Ціна однієї перлини
Римські генерали вміли рахувати золото мішками, але вони не вміли рахувати розкіш. На другий вечір бенкету Антоній сидів на парчевих подушках, розхристаний, з масним від печеної дичини підборіддям і затуманеним поглядом
2026.07.20
09:43
літо йде
через окремий холод свій
і спеку звичайно
літо ж
червень липень
глипнути навіть не вспів
сліпучі майдани
розжарені вулиці
через окремий холод свій
і спеку звичайно
літо ж
червень липень
глипнути навіть не вспів
сліпучі майдани
розжарені вулиці
2026.07.20
09:30
Ярослав Олегович Чорногуз — видатний поет, патріот України, людина з вразливим серцем, щедрою душею та самобутнім гумором був моїм наставником, найкращим другом, який завжди мене підтримував, надихав та вселяв віру в свої можливості.
Серед його учнів бул
2026.07.20
07:33
Море хвилями дзвінкими
Б'є об скелі мовчазні
І мені назустріч линуть
Любі здавна позивні.
Рвійний вітер хвилі гонить
Без вагання та зусиль, -
Невгомонні та солоні
Всюдисущі бризки хвиль.
Б'є об скелі мовчазні
І мені назустріч линуть
Любі здавна позивні.
Рвійний вітер хвилі гонить
Без вагання та зусиль, -
Невгомонні та солоні
Всюдисущі бризки хвиль.
2026.07.20
01:30
Вода солона на столі
як символ сліз в чужій землі.
Гірка трава, і не одна,
як згадка рабського вона.
Сумною б трапеза була,
та ось рух ангела крила
дає надію на життя
як символ сліз в чужій землі.
Гірка трава, і не одна,
як згадка рабського вона.
Сумною б трапеза була,
та ось рух ангела крила
дає надію на життя
2026.07.19
20:36
Після кожного виступу Кіо
Продавались направо й наліво
Дефіцитні кролі,
Невеличкі й малі
З комбінату в циліндрі у Кіо.
Довела до тюрми лотерея
Одного з дідусів Гемінґвея.
Продавались направо й наліво
Дефіцитні кролі,
Невеличкі й малі
З комбінату в циліндрі у Кіо.
Довела до тюрми лотерея
Одного з дідусів Гемінґвея.
2026.07.19
18:53
Мені було лиш дев'ятнадцять,
А їй більше двадцяти трьох,
Вона мене дуже кохала,
І нам було добре удвох.
Вона була дуже гарна,
В мене аж виростали крила
Поруч з нею,
А їй більше двадцяти трьох,
Вона мене дуже кохала,
І нам було добре удвох.
Вона була дуже гарна,
В мене аж виростали крила
Поруч з нею,
2026.07.19
16:47
Хто збирав шовковицю,
Згадує й за хліб.
В ступах пил в косовицю
Проситься в політ.
Бийся дощик в озеро,
В хату Лукаша.
Там де ранком росяно,
Знайдеш слід вужа,
Згадує й за хліб.
В ступах пил в косовицю
Проситься в політ.
Бийся дощик в озеро,
В хату Лукаша.
Там де ранком росяно,
Знайдеш слід вужа,
2026.07.19
15:45
Ніч на землю опустила чорне покривало.
В небі зорі, наче маку хтось по нім розсипав.
Ароматом неймовірно п‘янким пахне липа
І виспівують цикади вечірні хорали.
Жебонить ледь чутно річка, вербам миє коси.
А над річку невелике вогнище палає.
Розсілася
В небі зорі, наче маку хтось по нім розсипав.
Ароматом неймовірно п‘янким пахне липа
І виспівують цикади вечірні хорали.
Жебонить ледь чутно річка, вербам миє коси.
А над річку невелике вогнище палає.
Розсілася
2026.07.19
14:36
Бунт посередностей - це бунт юрби гнилої,
Що розпинає завжди на горі,
Це фарисеї в масках і елої,
Вовки в овечих шкурах, трунарі.
Бунт посередностей змете усе на світі,
Що має лик, а не лише мурло.
Так паразити на веснянім цвіті
Повзуть настирливо,
Що розпинає завжди на горі,
Це фарисеї в масках і елої,
Вовки в овечих шкурах, трунарі.
Бунт посередностей змете усе на світі,
Що має лик, а не лише мурло.
Так паразити на веснянім цвіті
Повзуть настирливо,
2026.07.19
13:56
Розділ IІ: Аромат мирри на річці Кідн
Тарс задихався від спеки. Марк Антоній сидів на ринковій площі на судейському кріслі, оточений своїми легіонерами. Він був роздратований. Цариця Єгипту запізнювалася вже на тиждень.
Раптом з боку річки донісся д
2026.07.19
13:48
ЧАСТИНА ДРУГА: МАРК АНТОНІЙ. Тінь під деревом граната
«Прийди до мене, о Володарю Сили, бо серце моє відкрите для твого заліза.
Твій рев чути серед народів, але в моєму домі ти знайдеш свій спокій і своє золото».
(З написів на стінах храму Ха
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
"Я вірю у крила свого листоноші"
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 181–183
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Я вірю у крила свого листоноші"
Це вже шоста збірка поезій Сергія Ґуберначука. Вона, як і п’ять попередніх, не зможе залишити байдужим того, хто всім серцем відчуває красу, містику, благодать, значення Слова – і особливо поетичного Слова.
Досить прочитати лише один рядок:
"Течія́ – ти чи я?" –
і він не відпускає. Відразу уявляється боротьба проти течії, яка хоче підкорити, звести кожного з особистого шляху. Зрозуміло, що, крім боротьби, потрібно неабияке вміння використовувати течію для здійснення своїх бажань, прагнень, мрій. Справжній плавець вправно підкорює велику силу течії, щоб пливти у потрібному йому напрямку. Саме тому:
"Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьо́му злочин?
Я вбачаю у цьо́му – крила!.."
Коли перечитую поезії Сергія Ґуберначука, завжди згадую роман німецького прозаїка Германа Гессе "Гра в бісер", у якому описано країну майбутнього, де живуть особливо талановиті люди і йде Гра, що поєднує творчі цінності – найдосконаліші людські думки та їх втілення.
Сергій уміє грати у велику Гру слів, метафор, наголосів:
"Ніко́ли чи ні́коли?
Ніко́му чи ні́кому?"
Мова Сергія Ґуберначука багата і саме тому щедра на метафори. Чим вдумливіше читаються його вірші, тим більше асоціацій вони викликають і тим більш дорогими й незабутніми стають рядки поета.
У поезіях Сергія багато вдалих і зрозумілих метафор, наприклад, "вища освіта в дебіла" – це про нецензурну лексику, або
"Твої претензії, немов цигани,
які окупували електричку!"
Невже після цих рядків захочеться пред’являти комусь свої претензії та й ще недоречні…
У нашому житті є все: і нерозумні претензії, і нецензурна лексика, – але не це піднімає життя до рівня Життя.
На сторінках книжок Сергія Ґуберначука багато оригінальних роздумів про життя, любов, про призначення людини. Поет уміло знаходить для цього влучні слова:
"… зривав, як міг, з людей тяжкі кліше."
Через усе життя Сергій проніс любов до рідної землі, до України:
"Моя пташина Україно,
я до тебе пригорнусь чолом."
"Україну я цілую у Дніпро!"
Люблячи усім серцем рідну Україну, поет розуміє, що
"краща країна починається з кращих нас."
Біль за рідну Україну виразно відчувається у поезіях С. Ґуберначука, і все-таки:
"Золотом пишеться Боже ім’я
і промовляється золотовусто."
"За лаштунками неба за́вжди сховано рай."
Все ж таки над Україною – Небо.
Вірші Сергія неможливо просто читати – з ними необхідно розумово, душевно співпрацювати, щоб відчути духовність, якою вони пронизані. Слово у Сергія буває і ніжно ліричним, і надзвичайно гострим, іноді навіть до безжальності. Для своїх поезій поет майстерно вибирає рими, але трапляється, що йде від них, щоб відчути більшу свободу.
"Я вірю у крила свого листоноші" –
саме цей рядок став назвою післямови до книжки. Такими простими словами поет висловлює щиру віру, що його вірші й думки дійдуть до серця, западуть у пам’ять, надовго збережуться в душі читача.
Сергій Ґуберначук запрошує всіх у свій Сад Поезій. До цього Саду потрібно прийти з відкритим серцем і душею, тому що поезії не стануть тим Садом,
"яблуками всипаним,
якщо нас не буде там
з весняними квітами…"
"Яблука" у поезіях Сергія вже достигли. Тільки б не забаритися нам прийти у той час, коли Сад квітне у всій красі, щоб пізнати величезну напружену роботу, під час якої Сад після цвітіння осипає квіти, зав’язує і визріває солодкі плоди, а згодом щедро пропонує насолодитися ними.
Прийдіть до Саду Поезій Сергія Ґуберначука, щоб відчути і дізнатися про
"диво народження слова "люблю" –
у таїні неймовірно глибокій."
Ольга Діденко-Шипкова,
2019 рік.
Досить прочитати лише один рядок:
"Течія́ – ти чи я?" –
і він не відпускає. Відразу уявляється боротьба проти течії, яка хоче підкорити, звести кожного з особистого шляху. Зрозуміло, що, крім боротьби, потрібно неабияке вміння використовувати течію для здійснення своїх бажань, прагнень, мрій. Справжній плавець вправно підкорює велику силу течії, щоб пливти у потрібному йому напрямку. Саме тому:
"Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьо́му злочин?
Я вбачаю у цьо́му – крила!.."
Коли перечитую поезії Сергія Ґуберначука, завжди згадую роман німецького прозаїка Германа Гессе "Гра в бісер", у якому описано країну майбутнього, де живуть особливо талановиті люди і йде Гра, що поєднує творчі цінності – найдосконаліші людські думки та їх втілення.
Сергій уміє грати у велику Гру слів, метафор, наголосів:
"Ніко́ли чи ні́коли?
Ніко́му чи ні́кому?"
Мова Сергія Ґуберначука багата і саме тому щедра на метафори. Чим вдумливіше читаються його вірші, тим більше асоціацій вони викликають і тим більш дорогими й незабутніми стають рядки поета.
У поезіях Сергія багато вдалих і зрозумілих метафор, наприклад, "вища освіта в дебіла" – це про нецензурну лексику, або
"Твої претензії, немов цигани,
які окупували електричку!"
Невже після цих рядків захочеться пред’являти комусь свої претензії та й ще недоречні…
У нашому житті є все: і нерозумні претензії, і нецензурна лексика, – але не це піднімає життя до рівня Життя.
На сторінках книжок Сергія Ґуберначука багато оригінальних роздумів про життя, любов, про призначення людини. Поет уміло знаходить для цього влучні слова:
"… зривав, як міг, з людей тяжкі кліше."
Через усе життя Сергій проніс любов до рідної землі, до України:
"Моя пташина Україно,
я до тебе пригорнусь чолом."
"Україну я цілую у Дніпро!"
Люблячи усім серцем рідну Україну, поет розуміє, що
"краща країна починається з кращих нас."
Біль за рідну Україну виразно відчувається у поезіях С. Ґуберначука, і все-таки:
"Золотом пишеться Боже ім’я
і промовляється золотовусто."
"За лаштунками неба за́вжди сховано рай."
Все ж таки над Україною – Небо.
Вірші Сергія неможливо просто читати – з ними необхідно розумово, душевно співпрацювати, щоб відчути духовність, якою вони пронизані. Слово у Сергія буває і ніжно ліричним, і надзвичайно гострим, іноді навіть до безжальності. Для своїх поезій поет майстерно вибирає рими, але трапляється, що йде від них, щоб відчути більшу свободу.
"Я вірю у крила свого листоноші" –
саме цей рядок став назвою післямови до книжки. Такими простими словами поет висловлює щиру віру, що його вірші й думки дійдуть до серця, западуть у пам’ять, надовго збережуться в душі читача.
Сергій Ґуберначук запрошує всіх у свій Сад Поезій. До цього Саду потрібно прийти з відкритим серцем і душею, тому що поезії не стануть тим Садом,
"яблуками всипаним,
якщо нас не буде там
з весняними квітами…"
"Яблука" у поезіях Сергія вже достигли. Тільки б не забаритися нам прийти у той час, коли Сад квітне у всій красі, щоб пізнати величезну напружену роботу, під час якої Сад після цвітіння осипає квіти, зав’язує і визріває солодкі плоди, а згодом щедро пропонує насолодитися ними.
Прийдіть до Саду Поезій Сергія Ґуберначука, щоб відчути і дізнатися про
"диво народження слова "люблю" –
у таїні неймовірно глибокій."
Ольга Діденко-Шипкова,
2019 рік.
Рецензія написана як післямова збірки "Поезії розбурханих стихій", Київ: ArtHuss, 2019 р.
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 181–183
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
