Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.12
00:05
Хоч ниє душа, як оголений нерв —
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю, (світ ластиком стер,)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч,
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю, (світ ластиком стер,)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч,
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
2026.01.11
18:18
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
2026.01.11
17:40
Сидить хлопчак в селі на лавці біля хати.
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
2026.01.11
17:26
Кажуть: є країна
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
2026.01.11
14:23
Ніч була темна. Місяц, хоч зійшов
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
2026.01.11
13:38
автор Артур Курдіновський
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
2026.01.11
11:23
Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
2026.01.11
06:54
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..)
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рван
2026.01.10
22:48
Із Леоніда Сергєєва
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
2026.01.10
21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
2026.01.10
19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій.
АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви
2026.01.10
10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
2026.01.10
09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
2026.01.10
01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
2026.01.10
00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста.
У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка
2026.01.09
21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
"Я вірю у крила свого листоноші"
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 181–183
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Я вірю у крила свого листоноші"
Це вже шоста збірка поезій Сергія Ґуберначука. Вона, як і п’ять попередніх, не зможе залишити байдужим того, хто всім серцем відчуває красу, містику, благодать, значення Слова – і особливо поетичного Слова.
Досить прочитати лише один рядок:
"Течія́ – ти чи я?" –
і він не відпускає. Відразу уявляється боротьба проти течії, яка хоче підкорити, звести кожного з особистого шляху. Зрозуміло, що, крім боротьби, потрібно неабияке вміння використовувати течію для здійснення своїх бажань, прагнень, мрій. Справжній плавець вправно підкорює велику силу течії, щоб пливти у потрібному йому напрямку. Саме тому:
"Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьо́му злочин?
Я вбачаю у цьо́му – крила!.."
Коли перечитую поезії Сергія Ґуберначука, завжди згадую роман німецького прозаїка Германа Гессе "Гра в бісер", у якому описано країну майбутнього, де живуть особливо талановиті люди і йде Гра, що поєднує творчі цінності – найдосконаліші людські думки та їх втілення.
Сергій уміє грати у велику Гру слів, метафор, наголосів:
"Ніко́ли чи ні́коли?
Ніко́му чи ні́кому?"
Мова Сергія Ґуберначука багата і саме тому щедра на метафори. Чим вдумливіше читаються його вірші, тим більше асоціацій вони викликають і тим більш дорогими й незабутніми стають рядки поета.
У поезіях Сергія багато вдалих і зрозумілих метафор, наприклад, "вища освіта в дебіла" – це про нецензурну лексику, або
"Твої претензії, немов цигани,
які окупували електричку!"
Невже після цих рядків захочеться пред’являти комусь свої претензії та й ще недоречні…
У нашому житті є все: і нерозумні претензії, і нецензурна лексика, – але не це піднімає життя до рівня Життя.
На сторінках книжок Сергія Ґуберначука багато оригінальних роздумів про життя, любов, про призначення людини. Поет уміло знаходить для цього влучні слова:
"… зривав, як міг, з людей тяжкі кліше."
Через усе життя Сергій проніс любов до рідної землі, до України:
"Моя пташина Україно,
я до тебе пригорнусь чолом."
"Україну я цілую у Дніпро!"
Люблячи усім серцем рідну Україну, поет розуміє, що
"краща країна починається з кращих нас."
Біль за рідну Україну виразно відчувається у поезіях С. Ґуберначука, і все-таки:
"Золотом пишеться Боже ім’я
і промовляється золотовусто."
"За лаштунками неба за́вжди сховано рай."
Все ж таки над Україною – Небо.
Вірші Сергія неможливо просто читати – з ними необхідно розумово, душевно співпрацювати, щоб відчути духовність, якою вони пронизані. Слово у Сергія буває і ніжно ліричним, і надзвичайно гострим, іноді навіть до безжальності. Для своїх поезій поет майстерно вибирає рими, але трапляється, що йде від них, щоб відчути більшу свободу.
"Я вірю у крила свого листоноші" –
саме цей рядок став назвою післямови до книжки. Такими простими словами поет висловлює щиру віру, що його вірші й думки дійдуть до серця, западуть у пам’ять, надовго збережуться в душі читача.
Сергій Ґуберначук запрошує всіх у свій Сад Поезій. До цього Саду потрібно прийти з відкритим серцем і душею, тому що поезії не стануть тим Садом,
"яблуками всипаним,
якщо нас не буде там
з весняними квітами…"
"Яблука" у поезіях Сергія вже достигли. Тільки б не забаритися нам прийти у той час, коли Сад квітне у всій красі, щоб пізнати величезну напружену роботу, під час якої Сад після цвітіння осипає квіти, зав’язує і визріває солодкі плоди, а згодом щедро пропонує насолодитися ними.
Прийдіть до Саду Поезій Сергія Ґуберначука, щоб відчути і дізнатися про
"диво народження слова "люблю" –
у таїні неймовірно глибокій."
Ольга Діденко-Шипкова,
2019 рік.
Досить прочитати лише один рядок:
"Течія́ – ти чи я?" –
і він не відпускає. Відразу уявляється боротьба проти течії, яка хоче підкорити, звести кожного з особистого шляху. Зрозуміло, що, крім боротьби, потрібно неабияке вміння використовувати течію для здійснення своїх бажань, прагнень, мрій. Справжній плавець вправно підкорює велику силу течії, щоб пливти у потрібному йому напрямку. Саме тому:
"Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьо́му злочин?
Я вбачаю у цьо́му – крила!.."
Коли перечитую поезії Сергія Ґуберначука, завжди згадую роман німецького прозаїка Германа Гессе "Гра в бісер", у якому описано країну майбутнього, де живуть особливо талановиті люди і йде Гра, що поєднує творчі цінності – найдосконаліші людські думки та їх втілення.
Сергій уміє грати у велику Гру слів, метафор, наголосів:
"Ніко́ли чи ні́коли?
Ніко́му чи ні́кому?"
Мова Сергія Ґуберначука багата і саме тому щедра на метафори. Чим вдумливіше читаються його вірші, тим більше асоціацій вони викликають і тим більш дорогими й незабутніми стають рядки поета.
У поезіях Сергія багато вдалих і зрозумілих метафор, наприклад, "вища освіта в дебіла" – це про нецензурну лексику, або
"Твої претензії, немов цигани,
які окупували електричку!"
Невже після цих рядків захочеться пред’являти комусь свої претензії та й ще недоречні…
У нашому житті є все: і нерозумні претензії, і нецензурна лексика, – але не це піднімає життя до рівня Життя.
На сторінках книжок Сергія Ґуберначука багато оригінальних роздумів про життя, любов, про призначення людини. Поет уміло знаходить для цього влучні слова:
"… зривав, як міг, з людей тяжкі кліше."
Через усе життя Сергій проніс любов до рідної землі, до України:
"Моя пташина Україно,
я до тебе пригорнусь чолом."
"Україну я цілую у Дніпро!"
Люблячи усім серцем рідну Україну, поет розуміє, що
"краща країна починається з кращих нас."
Біль за рідну Україну виразно відчувається у поезіях С. Ґуберначука, і все-таки:
"Золотом пишеться Боже ім’я
і промовляється золотовусто."
"За лаштунками неба за́вжди сховано рай."
Все ж таки над Україною – Небо.
Вірші Сергія неможливо просто читати – з ними необхідно розумово, душевно співпрацювати, щоб відчути духовність, якою вони пронизані. Слово у Сергія буває і ніжно ліричним, і надзвичайно гострим, іноді навіть до безжальності. Для своїх поезій поет майстерно вибирає рими, але трапляється, що йде від них, щоб відчути більшу свободу.
"Я вірю у крила свого листоноші" –
саме цей рядок став назвою післямови до книжки. Такими простими словами поет висловлює щиру віру, що його вірші й думки дійдуть до серця, западуть у пам’ять, надовго збережуться в душі читача.
Сергій Ґуберначук запрошує всіх у свій Сад Поезій. До цього Саду потрібно прийти з відкритим серцем і душею, тому що поезії не стануть тим Садом,
"яблуками всипаним,
якщо нас не буде там
з весняними квітами…"
"Яблука" у поезіях Сергія вже достигли. Тільки б не забаритися нам прийти у той час, коли Сад квітне у всій красі, щоб пізнати величезну напружену роботу, під час якої Сад після цвітіння осипає квіти, зав’язує і визріває солодкі плоди, а згодом щедро пропонує насолодитися ними.
Прийдіть до Саду Поезій Сергія Ґуберначука, щоб відчути і дізнатися про
"диво народження слова "люблю" –
у таїні неймовірно глибокій."
Ольга Діденко-Шипкова,
2019 рік.
Рецензія написана як післямова збірки "Поезії розбурханих стихій", Київ: ArtHuss, 2019 р.
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 181–183
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
