Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
"Слово, таке випадкове і рятівне…"
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 3–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Слово, таке випадкове і рятівне…"
Кажется, Камоэнс, великий португальский поэт XVI столетия, сказал, что поэзия – это лучшие слова, стоящие в лучшем порядке. На мой взгляд, можно было бы добавить, что это, вобщем-то, и знакомые слова, но стоящие в незнакомом порядке. Мы употребляем те же самые слова каждый день – других ведь нет, мы их, позволительно сказать, проматываем на ярмарках случайных встреч. Они также поддаются инфляции, обесцениваясь потихоньку в газетных клише, засоряясь "канцеляритом" официальных писем и речей. Вот из них-то и делают поэзию, "их протирают, как стекло" (Д. Самойлов), чтобы увидеть сквозь них сущности.
Это, наверное, непросто – ведь стихов немного и мало поэтов, несмотря на огромное количество рифмованной и нерифмованной литературной "продукции". Поэтому появление человека, способного к пластическим воплощениям слова – событие, которое трудно переоценить.
Хотя Сергей Губерначук сравнительно недавно занялся стихосложением, он не идет исхоженными путями классических форм и классических мотивов. Естественно, что в первый момент его стихи вызывают недоверие. Останавливает тот самый незнакомый, необычный порядок слов, с которого все и начинается: ироничность, тематическая, образная, даже стилистическая парадоксальность, неоднозначность мыслей, взглядов. К тому же у него нет литературного имиджа, авторитета подборок, поэтических сборников и т.п. Восприятие его поэзии требует лишь непредвзятости и отказа от стереотипов. Тогда стихотворение убеждает, притягивает собственной "внутренней'' жизнью. Это – жизнь слова, когда оно проявляет свою метафорическую природу, пытается стать ответом каких-то затаенных смыслов, дальних или ближних миров. Какое раскованно легкое слово у Губерначука, словно продолжается разговор с соседом так, ни о чем. Скажем, обычная стеклянная банка. И вдруг она превращается в средоточие и взаимосвязь вещей, явлений, эмоций, отзеркаливая единый в разнообразных проявлениях мир, становится им на миг в нескольких строках и... остается там же, на печи.
Порожня банка – геніальна річ!
холодна – лід,
прозора – світ...
..........
Чим літровіша за розміром,
Тим більше почуттів...
Стихи Сергея влекут, заманивая как бы в веселую игру со словами и смыслом, они пребывают где-то на грани китча, анекдота:
... під фунікулер потрапив кіт,
ну,
у пішохідний перехід
потрапив я...
Но незаметно они обращают к иному, к "феноменальным моментам". В несвязных коротких фразах – сюрреалистических образах "древньої абетки", если прочесть их вместе, ощутим трагический привкус отечественной истории с ее извечным "Кто виноват?". Ясно, что "винна абетка". Чаще всего историческая память у Губерначука сконденсирована в слове-знаке. В стихотворном пространстве эти слова несут в себе тяжесть времени, воплощают его светлых богов и языческих идолов, камешками смальты слагаясь в мозаическое панно. Краски почему-то немного печальны. Ритм и строфика привносят ощущение протяженности времени, утомленное течение дней, лет, десятилетий. А рядом скептическая усмешка дня нынешнего. Панно имеет чудно́е, "отчетное", название: "Работа сексота".
Велика війна.
Велетенська розруха.
Велетневотонний голод.
Невеличкий секс.
По Губерначуку, вся история – древняя, средневековая, новейшая – протекает здесь, среди нас, сейчас, вплетаясь в наши будни.
... семирічна війна розштовхала людей i автобуси...
Однако Сергей – не холодный наблюдатель феноменов и коллизий, описатель ландшафтов истории, его стихи могут быть пристрастны, они могут кричать:
Утіште дівчинку,
яка без упереджень торгує
перед вами своїм
божевільним благом.
"Сюр", отчужденность сочетаются с теплой, лирической интонацией.
Коли розгубилися очi
i плечі твoї знітилися,
як знати могла ти слово,
таке випадкове i рятівне?
Вообще, Сергей Губерначук бывает очень разным в своих стихах, в многообразии поэтических образов, культурных аллюзий – и все же стилистически цельным в работе со словом. Он, как мне кажется, уже имеет свой, пока еще не очень громкий поэтический голос. Можно, конечно же, вести речь и о влияниях: о футуристах двадцатых, о сегодняшнем украинском поэтическом авангарде, о мировой поэзии. Это не удивительно, его поэзия возникает не в безвоздушном пространстве, не в каком-то специально выдуманном искусственном мире. Сергей, молодой актер Молодежного театра, живет в нашем "сыроватом" времени, среди нас, какие мы ни есть, пишет стихи прямо на той сцене, где разыгрывают свои роли жизнь, история, литература, наконец. Но голос – свой.
О его стихах можно бы рассказывать еще, но лучше их читать. Отметим лишь, что эта подборка – первая журнальная публикация Сергея Губерначука.
Марк Белорусец, 1994
Это, наверное, непросто – ведь стихов немного и мало поэтов, несмотря на огромное количество рифмованной и нерифмованной литературной "продукции". Поэтому появление человека, способного к пластическим воплощениям слова – событие, которое трудно переоценить.
Хотя Сергей Губерначук сравнительно недавно занялся стихосложением, он не идет исхоженными путями классических форм и классических мотивов. Естественно, что в первый момент его стихи вызывают недоверие. Останавливает тот самый незнакомый, необычный порядок слов, с которого все и начинается: ироничность, тематическая, образная, даже стилистическая парадоксальность, неоднозначность мыслей, взглядов. К тому же у него нет литературного имиджа, авторитета подборок, поэтических сборников и т.п. Восприятие его поэзии требует лишь непредвзятости и отказа от стереотипов. Тогда стихотворение убеждает, притягивает собственной "внутренней'' жизнью. Это – жизнь слова, когда оно проявляет свою метафорическую природу, пытается стать ответом каких-то затаенных смыслов, дальних или ближних миров. Какое раскованно легкое слово у Губерначука, словно продолжается разговор с соседом так, ни о чем. Скажем, обычная стеклянная банка. И вдруг она превращается в средоточие и взаимосвязь вещей, явлений, эмоций, отзеркаливая единый в разнообразных проявлениях мир, становится им на миг в нескольких строках и... остается там же, на печи.
Порожня банка – геніальна річ!
холодна – лід,
прозора – світ...
..........
Чим літровіша за розміром,
Тим більше почуттів...
Стихи Сергея влекут, заманивая как бы в веселую игру со словами и смыслом, они пребывают где-то на грани китча, анекдота:
... під фунікулер потрапив кіт,
ну,
у пішохідний перехід
потрапив я...
Но незаметно они обращают к иному, к "феноменальным моментам". В несвязных коротких фразах – сюрреалистических образах "древньої абетки", если прочесть их вместе, ощутим трагический привкус отечественной истории с ее извечным "Кто виноват?". Ясно, что "винна абетка". Чаще всего историческая память у Губерначука сконденсирована в слове-знаке. В стихотворном пространстве эти слова несут в себе тяжесть времени, воплощают его светлых богов и языческих идолов, камешками смальты слагаясь в мозаическое панно. Краски почему-то немного печальны. Ритм и строфика привносят ощущение протяженности времени, утомленное течение дней, лет, десятилетий. А рядом скептическая усмешка дня нынешнего. Панно имеет чудно́е, "отчетное", название: "Работа сексота".
Велика війна.
Велетенська розруха.
Велетневотонний голод.
Невеличкий секс.
По Губерначуку, вся история – древняя, средневековая, новейшая – протекает здесь, среди нас, сейчас, вплетаясь в наши будни.
... семирічна війна розштовхала людей i автобуси...
Однако Сергей – не холодный наблюдатель феноменов и коллизий, описатель ландшафтов истории, его стихи могут быть пристрастны, они могут кричать:
Утіште дівчинку,
яка без упереджень торгує
перед вами своїм
божевільним благом.
"Сюр", отчужденность сочетаются с теплой, лирической интонацией.
Коли розгубилися очi
i плечі твoї знітилися,
як знати могла ти слово,
таке випадкове i рятівне?
Вообще, Сергей Губерначук бывает очень разным в своих стихах, в многообразии поэтических образов, культурных аллюзий – и все же стилистически цельным в работе со словом. Он, как мне кажется, уже имеет свой, пока еще не очень громкий поэтический голос. Можно, конечно же, вести речь и о влияниях: о футуристах двадцатых, о сегодняшнем украинском поэтическом авангарде, о мировой поэзии. Это не удивительно, его поэзия возникает не в безвоздушном пространстве, не в каком-то специально выдуманном искусственном мире. Сергей, молодой актер Молодежного театра, живет в нашем "сыроватом" времени, среди нас, какие мы ни есть, пишет стихи прямо на той сцене, где разыгрывают свои роли жизнь, история, литература, наконец. Но голос – свой.
О его стихах можно бы рассказывать еще, но лучше их читать. Отметим лишь, что эта подборка – первая журнальная публикация Сергея Губерначука.
Марк Белорусец, 1994
Це рецензія до добірки поезій Сергія Ґуберначука, опублікованої у розділі "Поэзия как философия" часопису "Философская и социологическая мысль" (№ 7–8, 1994 рік, стор. 237–247). Рецензія написана Марком Білорусцем – перекладачем німецької й австрійської поезії та прози, а також літературним критиком.
Передмова М. Білорусця зберіглася лише у перекладі на російську мову і подається у такому вигляді, як була надрукована в журналі.
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 3–6
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
