Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ніна Виноградська (1961)
Мій серцекрик, що чую тільки я,
А ти його відчуєш як неспокій,
Як щось тривожне і болюче, доки
Не виникне в душі моє ім,я.




Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Одна кнопка
    Учора у мене сталася смішна пригода із телевізором. Йому багато років, він показує канали
  •   На захист усіх чоловіків
    Моя доня - психолог. Вона працює з людьми, які невзмозі самим справитись із бідою, яку вне
  •   Звернення до моїх земляків із Пісок
    "Поважайте себе, свій рід, свою мову. Тоді й іншим доведеться вас поважати... І вас, і ваш
  •   Вілстоювати українство в Україні
    Ніна Виноградська... Ім’я цієї жінки у місті Харкові
    часто буває на слуху. Автора одинадця
  •   Дзвінок із минулого
    Задзеленчав хатній телефон. Беру слухавку і чую: - Привіт, це Анатолій Петрович. Який, - п
  •   Про сподівані несподівані зустрічі
    Катерина Марійчук
  •   Пропозиції Харківського обласного відділення КОНГРЕСУ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ до форуму інтелігенц
    Пропозиції Харківського обласного відділення КОНГРЕСУ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ до Всеукраї
  •   По колу
    Погаснуть вікна.
    Вляжеться юрба
  •   Пропозиції Харьківського обласного відділення Конгресу Української Інтелігенції
    [20.03.08] Пропозиції Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції
  •   До студентської молоді
    ПРОМОВА НІНИ ВИНОГРАДСЬКОЇ НА СТУДЕНТСЬКОМУ ЗІБРАННІ, ПРИСВЯЧЕНОМУ РОКОВИН
  •   Сьогодні - всесвітній День Поезії . (Вітаю , даю інформацію )
    В 1999 году на 30-й сессии генеральной конференции ЮНЕСКО было решено ежегодно отмечать Вс

  • Огляди

    1. Одна кнопка

      Учора у мене сталася смішна пригода із телевізором. Йому багато років, він показує канали через тюнер від супутникової антени. Тюнерові років 15. Останнім часом, тобто десь років зо два, на екрані телевізора зображення на повний екран продовжувалося десь пів хвилини. А далі зображення збігалось на чверть екрану. Та і яскравість знизилась, щось темно було. Ми з донею вирішили, що треба новий телевізор. А ціни кусаються.

      Коли доня ішла на базар, я віддала їй тюнер і попросила підійти до продавців, що можуть знайти майстра відремонтувати телевізор чи подивитись тюнер. Доня взяла прилад і пішла питати. Коли вона підійшла до продавця з тюнером, той був здивований, побачивши такий раритет. Він запитав, як міг показувати телевізор, якщо тюнер не сприймає сучасні сигнали? Доня відповіла, що ми з нею дивилися всього два канали, інші не показували. Чоловік був у шоці! Він запропонував купити новий тюнер і підключити його, бо це ж дуже легко.

      Доня принесла новий тюнер, я підключила його, а телевізор показує лише один канал. Але як показує! Як в кінотеатрі! І зображення чудове на весь екран. Доня телефонує продавцеві, що ми бачимо всього один канал і просить його приїхати. Він каже, що приїхати не може, бо там треба натиснути всього ОДНУ кнопку. І каже, щоб натиснули кнопку ВХОДУ. А на пульті тих кнопок із тридцять. Ми питаємо, де кнопка входу. Він просить натиснути кнопку 1. Ми тиснемо. Він питає, що відображається не екрані. Доня відповідає, що нічого. Він просить натиснути кнопку2. Знову ми не бачимо змін на екрані. Чоловік просить надіслати світлину з екрану телевізора, де написано, що сигналу немає. Ми тиснемо третю кнопку і НІЧОГО не міняється. Чоловік у розпачі. Він каже, що такого не може бути! Щось повинно мінятися на екрані. Доня мені каже, а, може, у пульті немає батарейок? Дивимося – так і є, пульт без батарейок. Доня біжить до магазину за батарейками, а я піднімаюсь із ліжка. І раптом бачу, що на підлозі лежить пульт від нового тюнера. А той, який ми тиснули і без батарейок, був від старого тюнера. Ми вчасно його не викинули і отаке вийшло. Коли доня повернулась із батарейками, я їй розповіла, що батарейки не потрібні, бо в новому пульті від нового тюнера батарейки є.
      Ми знову телефонуємо продавцеві, він каже, що телевізор має показувати. А у нас показує тільки один канал. Ми просимо його приїхати, щоби натиснути саме ОТУ потрібну кнопку. Він нарешті погоджується і о 15 годині приходить до нас. Взяв до рук пульта, натиснув ОДНУ кнопку і у мене з’явилося більше 500 каналів. Ми попросили його налаштувати і другий телевізор. Він показав на пультах кнопки входу. От тепер я маю два чудових телевізори, у яких зображення дуже гарне. А ми вже подумали, що треба міняти один із телевізорів. Ось такі ситуації виникли у нас із тюнером.

      Далі майстер показав нам свої фільми, які він знімає. Чудові! Потім доня сказала майстрові, що в неї мама теж має відношення до творчості і показала декілька моїх книг. Він їх сфотографував і попросив доню зробити знімки зі мною. Доня зробила і ось, що вийшло. А наостанок я подарувала майстрові свою збірку поезій «Обпалені крила янгола». Він сказав, що його дружина працює в бібліотеці ХПІ і буде рада прочитати книгу авторки.

      Ось так через одну кнопку ми познайомилися з чудовою людиною - Олександром Степановичем. Дякуємо йому за те, що не погордував, а приїхав додому до нас, щоби натиснути ОТУ одну кнопку.
      11.02.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. На захист усіх чоловіків

      Моя доня - психолог. Вона працює з людьми, які невзмозі самим справитись із бідою, яку внесла в душі людей війна. Їй телефонують із різних країн, просять про допомогу. Вона допомагає хлопцям із фронту, вони їй телефонують перед наступами і після. Отакий живий зв'язок.
      Я питаю в неї, хто більше просить допомоги - жінки чи чоловіки. І, на жаль, вона каже, що чоловіки. Їх більше звертається до неї, бо вони часто не мають підтримки у родинах, їх не розуміють на роботі. І тому вони заглиблюються в себе, не знаючи, яким чином вийти із отого страшного кола, звідки, як їм здається, немає виходу.
      Ось один із прикладів. Це та людина, яку я знаю через доньку. Молодий чоловік, менеджер 35 років, розлучений, жив у Куп'янську до війни. Зараз у Харкові. Він втратив у себе віру і все почало валитися. І робота, і особисте, і все інше. Пам'ятаю його з понуреною головою, якимось сірим, маленьким, невтішним. Пройшло декілька місяців занять. І от зараз до нас приїжджає молодий, успішний, впевнений у собі чоловік. Купив нову машину, поміняв роботу. До дня народження доні привіз їй квіти і мені, за те, що я народила його рятівницю. Дуже дякував мені і їй за спасіння і тепер часто звертається до неї.
      Ще один приклад протилежності.
      Недалеко від нас живе родина - батько, мати, двоє синів і донька. Батько гарний будівельник, створив декілька бригад, які ремонтують квартири у різних містах. Має золоті руки.
      Його дружина від початку війни з донькою, невісткою і онучкою виїхали до Німеччини. Пів року тому вони всі, крім дружини, повернулись до Харкова. Вона шле додому гроші і все, що можна переслати з Німеччини, не нове, звичайно. Приїжджати додому не хоче, їй там тепло і сито.
      Сини і донька мають свої родини і живуть по своїх квартирах. Батько вдома один. Йому 44 роки. З роботи приїжджає після 9 чи 10 вечора. І так весь час. Що він їсть, не знаю, але декілька днів тому він зайшов до нас якийсь фіолетовий. Я сказала, що йому треба лікуватися. А він замість лікування почав пити. Ми зателефонували синові і доньці, щоби вони обстежили батька. А вони відповіли, що він доросла людина і сам справиться. Ось так. Я телефонувала його дружині, але вона не бере слухавку.
      І пропадає несамотній батько трьох дітей, розумний, талановитий, роботящий. Бо НІКОМУ став непотрібен! Ось таке нині життя у нас. Багато жінок втекли від війни, залишивши чоловіків самим дбати про себе. А вони ж пропадають на роботі, заробляють гроші для родин. Але деякі з їхніх дружин обрали собі спокійно пережити війну, бо вони, бачте, бояться вибухів. І живуть собі. А чоловіки втрачають надію і віру і сипляться.
      Ви скажете, що самі винні. Але ж чоловік має для кого жити і коли немає поруч дружини, яка направляє його і словами, поглядом, ласкою, теплом змушує його перевертати гори. І він це робитиме, бо є для кого. А коли втрачається ДЛЯ КОГО. то не всі мають можливість зібратися і йти далі.
      Шановні жінки, подруги, матері! Звертаюсь до вас, як до половинок наших чоловіків. Допоможіть тим, хто поруч із вами, обігрійте, скажіть добрі слова, обніміть їх, бо вони живуть ЗАДЛЯ ВАС. Поверніться додому, бо ви можете втратити родини назавжди і залишитеся самотніми. Прошу вас, почуйте мене і скажіть слова підтримки сильній частині людства, яка без нас, слабшої частини, не може жити.
      Жінки в усі часи виживали, переносили усі біди воєнних часів, хвороб, без чоловіків. Ми можемо прожити без них, АЛЕ НЕ МОЖЕМО! Хай збережуться усі родини і це залежить від багатьох із нас, берегині. Допоможемо нашим чоловікам і на війні, і в тилу!
      03.02.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Звернення до моїх земляків із Пісок
      "Поважайте себе, свій рід, свою мову. Тоді й іншим доведеться вас поважати... І вас, і ваш нарід, і вашу мову.
      Роби, що мусиш, усім, що ти маєш, там, де ти є...
      І все буде, як треба!" Це слова нашого земляка з Сум Юрія Тищука.

      Дорогі мої земляки, пісківці!

      Я постійно з вами на зв'язку, я цікавлюся тим, як живуть наші люди, наші Піски. З ваших дописів я черпаю любов до рідного краю, до його красивих, талановитих і трудящих людей, до України. Ми українці і мова нашої країни і наших Пісок - українська. З діда-прадіда. Хоча вона має деякі діалектичні складові, але в основі її завжди було рідне українське слово. Ми говорили українською, ми нею кохалися, ми нею лаялися, ми нею співали, ми нею ненавиділи ворогів.
      І от зараз, коли у нас десятий рік іде війна з Росією, на сторінках нашого "Рідного села Піски" я читаю дописи односельців неграмотною корявою чужою мовою. Чи ж не соромно вам, мої земляки, підтримувати ворожу мову? Чому ви соромитесь нашої рідної, маминої і татової мови? Чому ви користуєтесь не рідним словом, а перекрученим чужим? Читаю коментарі і стає боляче до сліз, що ви ігноруєте рідне, своє, а використовуєте чуже, вороже слово?

      У нашій школі був чудовий педагогічний колектив, якому мозли позаздрити інші школи країни. Тут навчали любити і слово, і мову, і Батьківщину. Ми несемо в серцях і передаємо нащадкам їхню науку, їхні побажання. І закінчивши школу і виїхавши з Пісок, ви починаєте цвєкати не по-нашому. Вас одразу по вимові вичисляють і розуміють, що ви готові поміняти чи віддати своє, рідне, мамине слово на чуже, не наше. Таке до вас і ставлення, як до тих, хто зрадив і родину, і країну.

      Прошу вас, шановні мої пісківці, бережіть і шануйте своє, рідне слово, яке багато віків живе біля нашого тихого Сейму, якого ми так любимо і за яким завжди скучаємо. Слава Богу, у нас живуть люди розумні, які пережили і кріпацтво, і війни, і революції, і Голодомори. А мову зберегли, як найцінніший скарб нашої землі.

      Тому звертаюся до всіх вас не бути байдужими до себе, до мови, до рідних Пісок. Нехай кожен ваш допис буде звучати рідною, УКРАЇНСЬКОЮ, мовою. Тоді нас ніхто не переможе,
      тоді наші чарівні Піски залишаться Пісками, а не хутірцем над Сеймом. Вчіть діточок любити і шанувати рідне слово, берегти його від "штокання і какання", як від ворога, що тихо бере наші душі.
      Шаную вас усіх і люблю.

      Ваша землячка з вулиці Спасівки, поетеса, заслужений діяч мистецтв України - Ніна Виноградська, в дівоцтві Манько.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Вілстоювати українство в Україні
      Ніна Виноградська... Ім’я цієї жінки у місті Харкові
      часто буває на слуху. Автора одинадцяти поетичних
      збірок, заслуженого діяча мистецтв України, члена На-
      ціональної спілки письменників та Національної спілки
      журналістів України знають школярі і студенти. Її при-
      ватне життя вже давно тісно переплелося з громадською
      діяльністю. Вона частий гість громадських організацій
      і сама є очільницею Харківського обласного відділення
      Конгресу української інтелігенції.
      Ніна Іванівна за освітою інженер, за покликанням
      журналіст, а в душі з юних літ відчуває себе поетом. Та,
      поєднуючи красиве і корисне, завжди залишається со-
      бою – палким прихильником українського слова, побор-
      ником вільної і незалежної України.

      Для мене Ніна Виноградська зі своїх поезій постає
      рупором боротьби проти ворогів держави, за її держав-
      ність, права і свободи людини, за чистоту не тільки рід-
      ної мови, а й людських помислів. Її можна звинуватити
      у будь-чому тільки не в байдужості.

      Ніну Іванівну ніхто і ніщо не може настрахати – вона
      завжди йде попереду, тому всі стріли недоброзичливців
      попадають у неї, захищаючи весь натовп, що крокує за
      нею. У її боротьбі немає напівтонів: ворога вона називає
      ворогом, а зрадника – зрадником.

      Посеред зради, підлості і бруду,
      Продажності людців, нещирих сліз,
      Я чорною вороною не буду,
      Хоч упаду, так білою, униз.

      Мені імпонує дуже влучна характеристика особистос-
      ті Ніни Виноградської від її подруги Катерини Марійчук,
      палкої поборниці України: «Поети – то особливі люди.
      Поети – це осяйні зорі, послані Творцем, щоб освітити сі-
      рий людський шлях, щоб просвітити згорьовану людську
      душу, щоб розтопити скрижаніле людське серце, дати лет
      приземленому людському тілу. З незліченної низки поетів,
      де не кожен поет є поетом, Ніна Іванівна – ПОЕТ, народ-
      жений зі словом у кулаці. Воно бунтує і гуртує, надихає
      і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє. Її слово
      вміє любити і кохати, сміятися і плакати...

      Я – берегиня, мати, просто жінка,
      В якої доля писана в селі.
      І я пишаюсь тим, що українка,
      Я – кров моєї рідної землі.

      Відколи Московія розпочала війну проти Украї-
      ни, у Харкові вийшли друком три збірки поезій Ніни
      Виноградської – «Обпалені крила янгола», «Річка ма-
      миного слова» і «Поранені соняхи». Мені здається, що
      кожне втрачене життя українського воїна у цій російсько-
      українській війні, відновилося віршем у цих збірках.

      А соняхи жовті стогнали, поранені в полі,
      Солдатський спочинок останнім тут був у житті.
      І плакали гірко дерева край шляху від болю
      За тих, що невинно зостались на смертній путі..

      Нова збірка «Три Василі» включає в себе три поеми,
      весь поетичний доробок автора у цьому жанрі. Історична
      минувшина України, як і сьогодення, торкається душев-
      них переживань і знаходить свій відгук у творах. Вчинок
      кошового отамана Війська Запорозького Івана Сірка по
      поверненню полонених українців з татаро-турецької
      неволі вразив поетку у саме серце – через призму особис-
      того сприйняття народилася поема «Іван Сірко у Чорній
      долині». Автор висловлює повну суголосність з велич-
      ною історичною особою, непереможним полководцем,
      палким захисником України Іваном Сірком...

      Від чужинської навали недругів жорстоких,
      Не програли жодну битву, не ступили й кроку
      Вороги закляті наші на рідну країну...
      Боронив Іван Сірко завжди батьківщину.

      Поема «Голодомор» Ніни Виноградської неодноразо-
      во перевидавалася і обійшла весь світ. Вона звучала на
      радіо, за цим твором ставили спектаклі, знімали кіно...
      Не дивно, що на гранітній плиті Меморіалу жертв Голо-
      домору в Києві викарбувані слова саме цього твору:

      Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
      Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
      Ми в цій землі житами проросли,
      Щоб голоду не знали люди вічно.

      У сьогоденні воєнних подій цей твір особливо болить
      читачеві своєю оголеною правдою. Прийшло прозріння
      до багатьох любителів комуністичного режиму і Радян-
      ського Союзу. Разом з прозрінням прийшло і розумін-
      ня того, що Росія ще з часів царату ніколи не була нам
      дружнім народом, який прийшов на нашу землю повтор-
      но творити геноцид українського народу, вона підтвер-
      дила свій статус країни-агресора.

      Табори ГУЛАГу
      Сповнені по вінця
      Горя і розпуки
      У краях чужих.
      Напились сибіри
      Крові українців,
      Вимостили землю
      Кісточками їх.

      Як справжній поет, Ніна Виноградська не може сто-
      яти осторонь подій своєї країни. Її серце крається розпа-
      чем від смертей українських воїнів на полі бою, їй болять
      рани свого народу. Небачене свавілля і жорстокість во-
      рога, його телевізійне невігластво і божевілля наносить
      глибокі рани на межу несумісності з життям...

      Лежать сини, що вчора ще жили,
      Не розпізнати, ніби невідомі.
      Від бетееру пригорща золи
      І не потрібна вже нікому поміч...

      І тільки безмежжя любові до України і його наро-
      ду надає сил, допомагає триматися і гострити поетичне
      слово авторки... І ця зброя безжально таврує злочинні
      дії ворога, а душа жінки-патріотки виповнює своє слово
      любов’ю, співчуттям і ніжністю до рідного народу і рід-
      ної землі.

      А ти, моя країнонько, живи
      В усі часи, щаслива будь, єдина.
      І не зганьби отої булави,
      Яку в руках тримаєш, Україно.

      Нова поема «Три Василі» присвячена трьом синам
      українського народу, які в різний час стояли на сторожі
      свободи людини і незалежності України – Василю Симо-
      ненку, Василю Стусу і Василю Сліпаку. У героїв спільне
      не тільки ім’я, вони мають спільну долю – відстоювати
      українство в Україні і жертовно віддати свої життя зара-
      ди Батьківщини, збереження національного духу і свобо-
      ди України.

      На цій чудовій золотій землі,
      Де пахне м’ята, яблука і дині,
      Вже проросли зерном три Василі,
      Щоби життя віддати Україні.

      Образи трьох Василів у поемі Ніни Виноградської
      постають вірними синами своїх матерів і України, які
      прожили своє життя, згідно вислову Василя Стуса, «не
      набравшись скверни, ненависті, прокльону, каяття».
      У сьогоденні з небосхилу нам світять три зірки Василів,
      які стали прикладом для сучасників у борні за відстою-
      вання української державності, свободи і прав громадя-
      нина України. Автор поеми Ніна Виноградська разом зі
      своїми героями «кличе люд здобути перемогу» і свято
      у це вірить:

      Здобути щастя на своїй землі,
      Від ворогів її відвоювати –
      Постануть всі сини, як Василі,
      Яких народить українська мати.

      Складні обставини сучасного періоду незалежності
      України всередині країни, непорозуміння влади і суспіль-
      ства, особисті обставини не ламають сили і духу поете-
      си. Вона в постійній боротьбі, її слово завжди стоїть на
      сторожі правди і людяності. Ніна Виноградська завжди
      залишається вірною собі, не зраджує своїм принципам
      висвітлення подій і ставленням до свого народу.

      Олександра КІРІЙ, письменниця
      м. Харків



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Дзвінок із минулого

      Задзеленчав хатній телефон. Беру слухавку і чую: - Привіт, це Анатолій Петрович. Який, - питаю. - З твоєї юності, - чую у відповідь. У голові мізки пересипають і вишукують, хто це. Він називає прізвище. Згадую.

      Хлопчина з Пермі навчався в авіаційному і на одній з наших студентських вилазок на природу він почув мій спів і закохався. Страшно, люто, до нестями. Приходив до мого гуртожитку, стояв годинами під вікнами, прибігав на всі концерти, де я співала. Кучеряве волосся, увесь у веснянках, добрий російський парубок із синіми очима. Він пропонував руку і серце, попросив сказати за нього свого брата, який навчався у військовій академії. Не допомогло. Відчувала, що ця людина з якогось іншого світу. Мій внутрішній сканер це побачив...

      Пройшли роки...

      І ось цей дзвінок з минулого.

      Питаю, як життя? Відповідає, що бачу тебе по телевізору, слухаю по радіо, у бібліотеці взяв твої книги і прочитав. Але ж ти пишеш українською і говориш теж. Колись ти говорила по-нашому.

      І пішло... Так ти бандерівка і для тебе Бандера герой?
      -Так,- відповідаю. - Так він же вбивав росіян! - Як він міг убивати, коли він весь час був у в'язниці і ніколи не був у росії? - Так ти тепер за нього?

      І ще. - Що ж ти пишеш брехню, що був голод? Я кажу, що мама розповідала і що в нашому селі збудовано обласний меморіал Голодомору. І так далі...

      Ніщо його так не зашкребло, як я сказала, що я живу у себе вдома, а ти приїхав до нас і встановлюєш свої правила мовні і т.д.

      Кажу, - хіба в Англії ти будеш просити російський язик?

      Мовчить. А далі його висновок: як добре, що ти не захотіла піти за мене. От я одружився на українці, маю двох доньок і онуків, і всі вони думають так, як я.

      І я так зраділа, що маю чуйку, яка не підвела мене в юності.

      Люди, яка біда нам з такими. Їх не можна перевиховати, вони скрізь залишають свій отруйний слід, на жаль.

      І як багато таких у нашій зболеній країні, замученій війною і ворогами всередині і зовні.
      01.11.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Про сподівані несподівані зустрічі

      Катерина Марійчук

      23.07.20.

      ПРО СПОДІВАНІ НЕСПОДІВНІ ЗУСТРІЧІ

      Я розкажу Вам історію про одну Жінку і один її вірш, який поєднав наші дві Долі, наміцно скріпив нас.
      На чужині, нас, відірваних від України, але зрощених в Україні, особливо сильно тягне до українських традицій та слова. От і клацаємо вечорами в пошуках чогось нового, невідкритого ще, але суто українського. Отак одного вечора і відкрила собі поетесу Ніну Виноградську. Її несучасне Слово, її бунтарські думки, її запальна поезія легенько і закономірно лягли поряд з творчістю Євгена Плужника, Валер'яна Підмогильного, Миколи Хвильового, Б.Антоненко-Давидовича, Івана Багряного, Миколи Куліша, Олександра Олеся… якими я зачитувалась і виплакувала….

      І коли одного, осіннього вечора в нашому Національному центрі на Арбаті почула прізвище - Виноградська, була впевнена, що то хтось з її нащадків.
      Захоплюватись творчістю українського класика, мати можливість хоч когось запитати кілька слів про неї, хто б пропустив таке?
      Підбігаю, і з якогось дива питаю: Це ви, Ніна Виноградська?
      На що молода і красива жінка, яку я вибрала як поетесу Виноградську відповіла: Ні, я її сестра.
      - О, я права, - миттю пронеслось в думках, – недаремно її до когорти митців, які вже не можуть за себе постояти, прилічила.

      - Ось Ніна Виноградська, – продовжила співрозмовниця, і показала на прекрасну, статну, чарівну жінку.
      «Ех, Катерино, як ти могла так помилитись. Чому ти не пошукала біографію тої Поетки, а одразу сама все напридумала», – мовчки картаю сама себе.

      Так відбулось моє перше знайомство з Головою харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції, заслуженого діяча мистецтв України, поетесою Ніною Іванівною Виноградською.

      Були ще зустрічі. УМК (Український Молодіжний Клуб) організував зустріч, де Ніна Іванівна розповідала про сучасне українське слово, українську літературу і українську поезію. На вечорі були молоді люди, які вже пробували віршувати, їм була дуже цікава думка і поради відомого поета щодо їхнього слова.
      Ніна Іванівна з задоволенням розповідала як складаються слова в вірші, що в поезії є важливим, надважливим.

      Була довга, цікава, конструктивна розмова. Молодь не хотіла розставатись. Вже вийшли на вулицю, йшли Арбатом, а бесіда бігла за нами, доганяла, запитувала та відповідала.

      Ніна Іванівна тоді ж і розповіла про одного із талановитих українських поетів, незаслужено обійденого владою, про Анатолія Козакова, росіянина, палкого українця по духу. Доля його є важкою і складною, та він стійко тримається на важкій і гористій, поетично-життєвій стезі.

      Ніна Виноградська була тією, хто на робочому місці, в інституті, після роботи під копірку друкувала для самвидаву поезії Козакова. І це в совітські часи!!!

      Коли українська визвольна війна і Майдан повернули мене в Україну, однією із перших, хто протягнув мені руку допомоги була Ніна Виноградська.

      Я частий гість в її домі, та я не єдина, кого Вона обігріває, допомагає; дає підтримку, пораду настанову.

      Волонтери, бійці, ВУЗівська професура, відомі і маловідомі артисти, поети-початківці і ті, чиї поезії знає вся Україна, ПРОСВІТяни і харківські громадські активісти, молоді і зрілі люди - на всіх вистачає місця в хаті пані Ніни і місця в її Душі і серці.

      Поети - це осяйні Зорі, послані Творцем, щоб освітити сірий людський Шлях; щоб просвітити згорьовану людську Душу; щоб розтопити скрижаніле людське Серце; щоб дати лет приземленому людському Тілу.
      Поети - це Люди, Слово яких Зорею відображується в каламутній калюжі; перлиною виблискує в чорній темряві; запашною квіткою зростає зі сміттєвої купи.

      Поети - то особливі Люди. То Люди, які промовляють до нас устами Бога. Не всі поети – ПОЕТИ.
      З незліченої кількості поетів - Ніна Виноградська – ПОЕТ, народжений зі Словом в кулаці.

      Її слово бунтує і гуртує, надихає і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє.

      Її слово любить і кохає, співає і танцює, сміється і плаче...

      І Її вірш. Той самий вірш, перший вірш, що вразив мене і заставив шукати автора.

      ДО УКРАЇНЦІВ

      Ніна Виноградська

      Писав колись Павло Тичина
      І це на серце всім лягло:
      ”Чуття єдиної родини”
      У нас було. А чи було?

      Чуття єдиної родини
      Ледь не пішло у небуття.
      Хай запитає батько сина
      Чи є ж тепер оте чуття?

      Нас розкидали по країнах:
      В Сибір, Примор’я, Магадан,
      В Австралію і Аргентину,
      А потім ще й в Афганістан...

      Нас розділяли президенти,
      Кордони, митниць хабарі.
      Реформи і експерименти,
      Де ми – чужі в своїм дворі.

      Тут олігархи розплодились,
      Там обкрадають знов село.
      Мораль на гроші замінили.
      Те, що єднало нас, – пройшло.

      Це схоже вже на божевілля!
      Не знаєш, де й куди ідеш!
      Від цих “нових” лише свавілля,
      А ти ж надією живеш.

      Чуття єдиної родини...
      Чому ж його й тепер нема?
      Бо стоголоса Україна
      Вже не покірна , не німа!

      Ще тільки зіп’ялась на ноги
      (А як не втримають вони?!)
      Страшніш за всі перестороги
      Оці сусідські стусани.

      Їй не втекти і ніде дітись,
      Усе в собі переживать.
      Не хочуть навіть рідні діти
      Своєї мови визнавать!

      І вже Шевченкові тополі
      Стирає пам’ять в цій біді.
      Під пальмами шукають долі
      Дівчата – бранки молоді.

      А як, скажіть, тим бідолахам,
      Що розлетілись по світах?
      Болить душа за рідним дахом,
      А серденько – воно ж не птах…

      Щемить! А діти і онуки
      Вже яничарами ростуть.
      Ну як не плакать від розпуки?
      Як їх додому повернуть?

      Залишиться лише руїна,
      Як не з’єднаємось повік.
      Збирай, матусю-Україно,
      Дітей до гір своїх і рік.

      Чуття єдиної родини
      Можливо лиш в сім’ї пізнать.
      Зробіть хоч щось для України,
      Бо вам тут жить і помирать.
      2004



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Пропозиції Харківського обласного відділення КОНГРЕСУ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ до форуму інтелігенц
      Пропозиції Харківського обласного відділення КОНГРЕСУ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ до Всеукраїнського форуму інтелігенції 27 березня 2008 року
      ( Ці пропозиції були озвучені Н. Виноградською на Форумі 27.03.2008 в Києві , на кожен пункт зала реагувала бурхливими оваціями, і що? Їх передали Ющенкові і вони зникли у безвісті. То нехай залишаться хоча б на сайті ПМ і будять українців до дії)
      1. Держава Україна повинна стояти на сторожі прав та інтересів титульної нації.
      2. Повернути до паспорта і свідоцтва про народження графу "національність", щоби держава не витрачала кошти на розвиток "національних меншин", визначення яких без запису в паспорті неможливе.
      3. Забезпечити законодавчо пропорційне представництво українців в усіх органах державної влади та місцевого самоврядування.
      4. Сприяти ухваленню Закону України "Про захист української мови" і припиненню існування радянського закону "Про мови в Український РСР".
      5. Сприяти створенню державного комітету мовної політики, відповідального за захист та поширення української мови.
      6. Ініціювати прилюдний судовий процес над комунізмом і захоронення комуністичної партії і її людиноненависницької ідеології, що винуватцем у винищенні українського народу і його інтелігенції.
      7. Сприяти задоволенню вимог українців щодо визнання ООН, Європарламентом, парламентами країн світу геноциду українців у ХХ ст. злочином проти українців.
      8. Ліквідувати і заборонити використання знущальних щодо українців імперсько-більшовицьких символів, пам’ятників та назв населених пунктів, вулиць, площ на честь катів України.
      9. Провести люстрацію в органах державної влади і заборонити доступ до влади усім колишнім комуністам і агентам іноземних спецслужб.
      10. Заборонити діяльність в Україні партій і громадських організацій що проводять антидержавну політику і несуть сепаратистські настрої.
      11. Розробити програму патріотичного виховання української молоді в усіх освітніх виховних закладах держави.
      12. Збільшити до 20% збір від гастрольної діяльності зарубіжних виконавців.
      13. Розробити та запропонувати ввести в навчальні програми усіх рівнів акредитації факультативний курс "Я вчуся бути патріотом рідної України", тривалістю 40 годин на рік (1 раз на тиждень).
      14. Забезпечити матеріальну та фінансову підтримку громадських організацій, які опікуються вивченням, збереженням і примноженням української культури.
      15. Підтримати звернення Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції до благодійників щодо придбання української літератури для бібліотек держави.
      16. Поповнити дитячі дошкільні заклади держави художньою та музичною літературою.
      17. Сприяти забезпеченню виконання чинного законодавства про оформлення та зовнішню рекламу на території держави.
      18. Сприяти гастрольній діяльності концертних і театральних колективів держави, які пропагують українську культуру.
      19. Сприяти випуску і продажу художньої літератури та періодичних видань державною мовою в усіх регіонах України.
      20. Сприяти забезпеченню переведення навчання в усіх Вищих Навчальних Закладах державною мовою.
      21. Розробити і впровадити програми для визначення рівня знань з української мови держслужбовців, викладачів, працівників закладів позашкільної освіти, екскурсоводів, працівників установ охорони здоров’я та ін.
      22. Вимагати від управлінь освіти рай– та облдержадміністрацій привести кількість українськомовних шкіл у відповідність з демографічними складом населення. Жодна дитина, яка бажає отримувати освіту українською мовою, не повинна залишитись поза українською школою.
      23. У відповідності до конституції України не брати на роботу в освітні установи (зокрема в управління освіти рай– та облдержадміністрацій на директорські та викладацькі посади тощо) осіб, які досконало не володіють державною мовою.
      24. Негайно, від 1 вересня 2008 року перевести підготовчі курси для іноземних студентів на українську мову викладання. ВНЗ, які не зможуть цього зробити, заборонити брати на навчання іноземних студентів.
      25. Кожному ректорові чи директору освітнього необов’язкового для громадян навчального закладу "державні університети, інститути, технікуми, коледжі, училища" запропонувати в місячний термін подати поквартальний план переходу на державну мову викладання протягом року. Невиконання плану розглядати як невідповідність посаді з належними оргвисновками.
      26. Викладання загальних курсів в університетах має проводитись винятково державною мовою. Уважати фахово невідповідними викладачів, які не можуть цього робити, та ректорів, які не хочуть цього забезпечити.
      27. Викладання спецкурсів, (тобто, курсів на спец кафедрах) іноземною мовою дозволити лише викладачам, які старші за 65 років.
      28. Викладачам державних закладів освіти всіх форм навчання, які перейшли на читання курсів державною мовою, доплачувати 15% платні, як це було в Харківській області на початку 1990-х років.
      29. З метою боротьби з корупцією та хабарництвом при вступі до державних навчальних закладів, передбачити складання 4-5 вступних іспитів, два з яких загальнодержавні: українська мова та література (письмово) та історія України (письмово); інші 2-3 іспити з фахом, але обов’язково в письмовій формі. Усі іспити мають бути однієї бальности та складатися державною мовою незалежно від мови викладання у школі. Уважати, що випускник школи, який досконало не володіє державною мовою має фальшивий атестат. В Автономній республіці Крим на перехідний період 2-3 роки фахові вступні іспити дозволити складати українською, російською або кримсько-татарською мовою.
      30. Автономію ВНЗ надавати лише після проведення їхньої повної деколонізації.
      31. Зняти звання "національний" з тих університетів та академій, які протягом 1 року не забезпечать 90% перехід на державну мову навчання.
      32. Знімати або не продовжувати ліцензію тим приватним навчальним закладам, які протягом 2-х років не перейдуть на державну мову викладання.
      33. Від 1 січня 2009 року кандидатські та докторські дисертації мають бути написані і подаватися до захисту лише державною мовою.
      Голова ХОВ
      Конгресу української інтелігенції
      Н.І.Виноградська-Якимчук



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. По колу
      Погаснуть вікна.
      Вляжеться юрба
      Нових плодити,
      Землю хилитати.
      Із віку в вік
      Скрипить стара верба.
      Все, як було -
      Дитина, батько, мати.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Пропозиції Харьківського обласного відділення Конгресу Української Інтелігенції




      [20.03.08] Пропозиції Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції до Всеукраїнського форуму інтелігенції 27 березня 2008 року

      ( Ці пропозиції були озвучені Н. Виноградською на Форумі 27.03.2008 в Києві , на кожен пункт зала реагувала бурхливими оваціями, і що? Їх передали Ющенкові і вони зникли у безвісті. То нехай залишаться хоча б на сайті ПМ і будять українців до дії)

      1. Держава Україна повинна стояти на сторожі прав та інтересів титульної нації.

      2. Повернути до паспорта і свідоцтва про народження графу "національність", щоби держава не витрачала кошти на розвиток "національних меншин", визначення яких без запису в паспорті неможливе.

      3. Забезпечити законодавчо пропорційне представництво українців в усіх органах державної влади та місцевого самоврядування.

      4. Сприяти ухваленню Закону України "Про захист української мови" і припиненню існування радянського закону "Про мови в Український РСР".

      5. Сприяти створенню державного комітету мовної політики, відповідального за захист та поширення української мови.

      6. Ініціювати прилюдний судовий процес над комунізмом і захоронення комуністичної партії і її людиноненависницької ідеології, що винуватцем у винищенні українського народу і його інтелігенції.

      7. Сприяти задоволенню вимог українців щодо визнання ООН, Європарламентом, парламентами країн світу геноциду українців у ХХ ст. злочином проти українців.

      8. Ліквідувати і заборонити використання знущальних щодо українців імперсько-більшовицьких символів, пам’ятників та назв населених пунктів, вулиць, площ на честь катів України.

      9. Провести люстрацію в органах державної влади і заборонити доступ до влади усім колишнім комуністам і агентам іноземних спецслужб.

      10. Заборонити діяльність в Україні партій і громадських організацій що проводять антидержавну політику і несуть сепаратистські настрої.

      11. Розробити програму патріотичного виховання української молоді в усіх освітніх виховних закладах держави.

      12. Збільшити до 20% збір від гастрольної діяльності зарубіжних виконавців.

      13. Розробити та запропонувати ввести в навчальні програми усіх рівнів акредитації факультативний курс "Я вчуся бути патріотом рідної України", тривалістю 40 годин на рік (1 раз на тиждень).

      14. Забезпечити матеріальну та фінансову підтримку громадських організацій, які опікуються вивченням, збереженням і примноженням української культури.

      15. Підтримати звернення Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції до благодійників щодо придбання української літератури для бібліотек держави.

      16. Поповнити дитячі дошкільні заклади держави художньою та музичною літературою.

      17. Сприяти забезпеченню виконання чинного законодавства про оформлення та зовнішню рекламу на території держави.

      18. Сприяти гастрольній діяльності концертних і театральних колективів держави, які пропагують українську культуру.

      19. Сприяти випуску і продажу художньої літератури та періодичних видань державною мовою в усіх регіонах України.

      20. Сприяти забезпеченню переведення навчання в усіх Вищих Навчальних Закладах державною мовою.

      21. Розробити і впровадити програми для визначення рівня знань з української мови держслужбовців, викладачів, працівників закладів позашкільної освіти, екскурсоводів, працівників установ охорони здоров’я та ін.

      22. Вимагати від управлінь освіти рай– та облдержадміністрацій привести кількість українськомовних шкіл у відповідність з демографічними складом населення. Жодна дитина, яка бажає отримувати освіту українською мовою, не повинна залишитись поза українською школою.

      23. У відповідності до конституції України не брати на роботу в освітні установи (зокрема в управління освіти рай– та облдержадміністрацій на директорські та викладацькі посади тощо) осіб, які досконало не володіють державною мовою.

      24. Негайно, від 1 вересня 2008 року перевести підготовчі курси для іноземних студентів на українську мову викладання. ВНЗ, які не зможуть цього зробити, заборонити брати на навчання іноземних студентів.

      25. Кожному ректорові чи директору освітнього необов’язкового для громадян навального закладу "державні університети, інститути, технікуми, коледжі, училища" запропонувати в місячний термін подати поквартальний план переходу на державну мову викладання протягом року. Невиконання плану розглядати як невідповідність посаді з належними оргвисновками.

      26. Викладання загальних курсів в університетах має проводитись винятково державною мовою. Уважати фахово невідповідними викладачів, які не можуть цього робити, та ректорів, які не хочуть цього забезпечити.

      27. Викладання спецкурсів, (тобто, курсів на спец кафедрах) іноземною мовою дозволити лише викладачам, які старші за 65 років.

      28. Викладачам державних закладів освіти всіх форм навчання, які перейшли на читання курсів державною мовою, доплачувати 15% платні, як це було в Харківській області на початку 1990-х років.

      29. З метою боротьби з корупцією та хабарництвом при вступі до державних навчальних закладів, передбачити складання 4-5 вступних іспитів, два з яких загальнодержавні: українська мова та література (письмово) та історія України (письмово); інші 2-3 іспити з фахом, але обов’язково в письмовій формі. Усі іспити мають бути однієї бальности та складатися державною мовою незалежно від мови викладання у школі. Уважати, що випускник школи, який досконало не володіє державною мовою має фальшивий атестат. В Автономній республіці Крим на перехідний період 2-3 роки фахові вступні іспити дозволити складати українською, російською або кримсько-татарською мовою.

      30. Автономію ВНЗ надавати лише після проведення їхньої повної деколонізації.

      31. Зняти звання "національний" з тих університетів та академій, які протягом 1 року не забезпечать 90% перехід на державну мову навчання.

      32. Знімати або не продовжувати ліцензію тим приватним навчальним закладам, які протягом 2-х років не перейдуть на державну мову викладання.

      33. Від 1 січня 2009 року кандидатські та докторські дисертації мають бути написані і подаватися до захисту лише державною мовою.

      Голова ХОВ
      Конгресу української інтелігенції

      Н.І.Виноградська-Якимчук




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    3. До студентської молоді
      ПРОМОВА НІНИ ВИНОГРАДСЬКОЇ НА СТУДЕНТСЬКОМУ ЗІБРАННІ, ПРИСВЯЧЕНОМУ РОКОВИНАМ ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ.

      Я перш за все звертаюсь до молоді. Пройшло 75 років з того часу, коли померла частина України. Саме так , це не просто люди померли, це померла багатомільйонна частина нашої Держави. Померли ті, хто міг би народити вчених, письменників, художників, робітників, селян...
      Звертаючись до вас, я хочу, що б ви зараз, саме в цю хвилину находячись тут зрозуміли, яка страшна трагедія відбувалась 75 років тому, трагедія людей, які закінчили своє життя у розквіті літ і не з власної волі! Чи не правда, якщо дитина помирає від голоду в 4 місяці чи в 2 місяці од роду - це страшно. Але ще страшніше те, що їй не дали вижити , не дали стати людиною, просто не дали відбутися як особистості в цьому житті.
      Я письменниця і серед моїх творів є поема, яка так і називається „Голодомор”. Написана вона зі слів моєї матусі, яка пережила голодомор32-33 років, пережила німецький концентраційний табір, голод 46-47 років, дуже багато бачила і чула протягом життя. Але я хочу вам сказати, що ті люди, які все це пережили і яких ще багато є в містах і селах України, вони досі тримають це все в собі , і в більшості ця інформація немає ніякого виходу. Памятаю, за радянських часів ця тема навіть у сімейних розмовах приглушувалась, називали ті події „голодовкою”, а про грабіж і знущання ні слова, бо держава забороняла говорити про те , що тоді відбувалось.
      А відбувалось ось що: в 32- му році урожай хліба був гарний, але його відібрали і вивезли за кордон, бо комуністичній владі будь якою ціною була потрібна валюта для виконання сталінських планів індустріалізації, навіть ціною людських жертв. Сталін і його приспішники не забули, що український селянин, який працював тоді на землі, що він не хотів іти до колгоспу, не хотів віддавати оту конячину, оту корівку, яка годувала родину, той реманент, який був нажитий важкою селянською працею. Але ж мусили все віддати у колгоспи, які примусово створювала держава. Відомо, що найбільше цьому противились наші українці. І ось настав час помститися - зерно відбирали саме у них, вигрібали дочиста і з когоспних комор, і з дворів. А чому саме українці, чому кажуть про геноцид українців? Знаєте, я багато їздила, багато читала. Кажуть, в Росії було те саме. Але російський селянин був бідніший, а грабували, виселяли до сибіру й розстрілювали більше заможних селян, так званих „куркулів”. Крім того, коли ми говоримо в цьому сенсі про Росію, ми знову ж таки говоримо про українців, адже Кубань, Ставропольський край були заселені козаками, фактично українцями, які не тільки розмовляли українською мовою, але й дітей навчали у українських школах. Ось вам приклад: в станиці Полтавській Ставропольського краю в 1933 році було 32 українські школи, мова була тільки українська, бо всі нею користувалися з діда-прадіда.
      І саме в цих краях застосовувались найжорстокіші репресії до селян. Чому? Чому Сталін згодом дає наказ саме станицю Полтавську примусово виселити повністю на Далекий Схід в дике необжите місце, а в їхні ошатні подвір’я переселити росіян?
      В станиці закрили всі українські школи, не дозволяли говорити українською мовою. Розумієте, отаким чином вичищалося все українське. Тому й вимирали українці в цих краях з голоду, адже хліб забирали там, де його вирощували.
      Так от , я хочу вам сказати щановні молоді українці, я прошу вас , послухайте уважно оці речі, запам’ятайте, це дуже важливо пам’ятати. Колись, коли ми розбудуємо Державу, ви розкажете своїм дітям , онукам і правнукам. Нехай це залишиться у вашій пам’яті, всотуйте як губка в себе, бо ви ніколи можете не почути, не побачити оцих всіх літніх людей, які справді були свідками того страшного злочину.
      Моя мама родом із Сумщини, тоді це була Харківська область. Велике село, надзвичайно красиве село Піски. Воно тягнеться уздовж річки Сейм в Білопільському районі недалеко від Путивля. Ви знаєте Путивль, це всі, мабуть, пам’ятають: „ В Путивлі-граді вранці-рано ридає-плаче Ярославна”... Це ті місця, де князь Ігор з військом своїм бився з ворогами, де досі височать скіфські могили, це з пра-пра-прадіда земелька наша українська, на якій люди сіяли хліб і збирали гарні врожаї. Непогано вони жили і на початку тридцятих років, коли прийшов той страшний голод на оцю святу землю, яка хлібом завжди повнилася й переповнювалася. Прийшов не сам, його привели. А привели його ті, хто намагалися зламати селянина, запрягти, як воляку у колгоспний віз і щоб він тягнув, не маючи нічого свого,щоб своє стало нашим. А ви ж знаєте, як народ каже – „гуртове-чортове”. Ніхто не знає, де своє, а коли воно не своє, то його й ніхто не жаліє.
      Спочатку забрали все зерно у колгоспах, навіть посівний фонд забрали.
      А потім з’явились бригади, які ходили по хатах. Мамі було в той час вже 9 років і ось як вона розповідала: „Штрикали отими залізними штрикалками, шукали скрізь: в хаті, в стрісі, по городах шукали, може десь люди й закопали відерце чи два, щоб спастись від голодної смерті, і знаходили. Зайшли до хати і полізли на піч, а там завжди зберігалось насіння – вузлики з маком, з чорнушкою, кропом, петрушкою і воно гріється, всю зиму, прогрівається те зернятко для того, щоб всмоктати оте тепло, щоб краще сходило на кращий майбутній врожай – і те все забрали. Навіть якщо дитина щось їла – виривали з рота, викидали, топтали, але не давали з’їсти.”
      Розумієте, мама каже, що брали напівживих людей, просто напівживих кидали на безтарку ( ви, мабуть, знаєте, це віз такий), везли і кидали в яму. Яма та ворушилася, бо там, крім мертвих, ще живі люди були. А сусідка мамина, їй 7 років було, її теж вивезли у ту яму, а вона якимось чином виповзла, мабуть зверху не було трупів. Її підібрала якась бабуся і ця дівчина дожила до 75-тирічного віку. Розумієте, ця дівчинка виросла, мала родину і прожила 75 років. А скільки ж людей залишилось там, у тих ямах.
      А ще мама розказувала, що в селі поїли все, абсолютно все, навіть листя. За річкою на заливних лугах ріс дикий часник, так голодні люди повзали по лузі, їли той часник і там і помирали. Весь луг був засіяний трупами, просто лежали мертві люди. Розумієте, скільки людей померло в той час! І діти, і дорослі і старі! Поряд з нашою хатою, пам’ятаю, були пусті двори, і я спитала: „Мамо, а чого це з одного боку в нас залишки хати, і з іншого хата пуста, ніхто не живе.” Вона каже: „ Дочко, з одного боку жила сім’я дід з бабою, батько, мати і семеро дітей, з другого боку така ж сім’я, тілки дітей було восьмеро. Всі померли з голоду. Повністю вимер увесь рід. Повністю! І люди боялися селитися на тих дворах, боялися, щоб така нещаслива доля на їх рід не перейшла.”
      Оце таке відбувалося на Сумщині. Зараз моє село – це єдине село в Україні в якому чудом збереглися і були знайдені всі книги записів актів громадянського стану за 32 і 33 роки. Адже такі книги за таємними наказами НКВД були вилучені і знищені по всій Україні , а у нас збереглися. Мабуть розумний був голова сільради, який заховав і зберіг книги, в яких написано: помер з голоду, помер з голоду, помер з голоду... І книги ті зараз є безцінним доказом про те, який насправді був голод! Для розуміння масштабів голодомору наведу такі цифри: за всі роки війни в селі загинуло або померло з різних причин трохи більше 400 людей, а всього за три місяці зими 1933 року померло майже 2000 жителів села! Ви ж подумайте, це ж у сільській хаті одинадцять або й більше душ, три або й чотири покоління, це вже рід! Це те, що віками йшло, віками накопичувалось суто українське – його більше немає! Померли всі до одного – і старий дід-хлібороб і двомісячна дитина!
      Це дуже правильно, що держава зараз повернулась обличчям до отієї страшної трагедії. Вам пощастило, і дай Боже, щоб ви ніколи в житті не пережили чогось подібного. Але ви будете скоро батьками, матерями, ви розкажіть своїм дітям про те, що ви сьогодні почули, що почуєте по радіо чи побачите по телебаченню. І не забудьте того ніколи, скільки будете жити на світі, навчіть дітей своїх, щоб вони не забували і ставили свічечку пам’яті. Нічого не треба, просто покладіть шматочок хліба і запаліть свічечку за упокой душі тих, хто помер в отих канавах, на дорогах, на вулицях нашого міста. Адже люди намагалися знайти спасіння в містах, пробивалися через кордони, залишали дітей в надії, що хтось підбере і спасе.
      Мені розповідав один чоловік, батько якого в 1933 році працював машиністом паровоза. Батько сказав йому: „ Синку, ти повинен знати, в 33-му кожного дня збирали трупи в Харкові і грузили на платформи –цілі потяги. І я вів ті потяги за місто де починався ліс і трупи просто викидали в ліз уздовж залізниці. Ти про це ніде не прочитаєш, але знай що отут поряд в лісі біля Мерефи на глибині 30 сантиметрів – там одні кістки.”
      І якщо ми з вами , ми живі , не збережемо пам’ять про тих людей, то гріш нам ціна! Тому що держава і нація будується на пам’яті поколінь. Ваші діти і онуки будуть пам’ятати вас, і діла ваші, і свічечку поставлять бо навчені будуть вами, якраз тими, хто сидить зараз у цьому залі.
      Про все оце, так як мені розказувала колись мама, я написала у своїй поемі „Голодомор”, невеличкий уривок з якої я вам зараз прочитаю, а ви, якщо матимете нагоду, прочитайте її коли небуть повністю.

      Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
      Заплачте разом, а не наодинці.
      Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
      Що мали зватись гордо — українці.

      Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
      Померлі люди стогнуть з тої днини,
      Й благають: українці, донесіть
      Стражденний біль голодної країни.

      Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
      Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
      Ми в цій землі житами проросли,
      Щоб голоду не знали люди вічно.
      Далі читайте тут:
      http://www.maysterni.com/publication.php?id=42051





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Сьогодні - всесвітній День Поезії . (Вітаю , даю інформацію )
      В 1999 году на 30-й сессии генеральной конференции ЮНЕСКО было решено ежегодно отмечать Всемирный день поэзии (World Poetry Day) 21 марта. Первый Всемирный день поэзии прошел в Париже, где находится штаб-квартира ЮНЕСКО.

      «Поэзия, — говорится в решении ЮНЕСКО, — может стать ответом на самые острые и глубокие духовные вопросы современного человека — но для этого необходимо привлечь к ней как можно более широкое общественное внимание».

      Более того, Всемирный День поэзии призван дать возможность шире заявить о себе малым издательствам, чьими усилиями, в основном, доходит до читателей творчество современных поэтов, литературным клубам, возрождающим извечную традицию живого звучащего поэтического слова.

      Этот День, считает ЮНЕСКО, призван послужить созданию в средствах массовой информации позитивного образа поэзии как подлинно современного искусства, открытого людям.

      Считается, что самые древние стихи-гимны были созданы в 23 веке до нашей эры. Автор стихов — поэтесса-жрица Эн-хеду-ана (En-hedu-ana), про которую известно лишь то, что она была дочерью аккадского царя Саргона, завоевавшего Ур (территория Ирана). Эн-жеду-ана писала о лунном боге Нанне и его дочери, богине утренней звезды Инанне.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --