ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2025.02.12 15:48
День 39-й. Останній бенкет)

1.
Еос на небі з’явилася –
під куховарки бурчання:
«Я вже з цих учт показилася!
Хай би сьогодні – остання...

Тетяна Левицька
2025.02.12 13:36
Я дякую тобі за дві душі в колисці,
за ветхий дім в якому дух лукавий досі,
за чорно-білі зими й райдуги барвисті,
за літо запашне і журавлинну осінь.
За злети позахмарні й болісні падіння,
хитляву злагоду і непорозуміння.
Звірині ікла, що ненвисті

Козак Дума
2025.02.12 13:22
Подумки берегом моря ще теплого
сонцю назустріч іду.
Вітру немає, узимку нестерпного,
що навіває сльоту.

Хвилі до ніг лише лагідно стеляться,
чути прибою мотив.
Гори ховають зимову хурделицю,

Володимир Каразуб
2025.02.12 09:47
Спробуй по-справжньому вслухатися у симфонію,
Спробуй іти по нотах до тиші в яку повертається вона,
Вибирай незавершену восьму Шуберта, дев’яту Бетговена, Дворжака, Малера,
Спробуй прислухатися від початку і піднятися до кінця,
Спробуй вислухати. У бу

Козак Дума
2025.02.12 08:43
З-за хмари раптом визирнуло сонце
і… сніг пішов. Лапатий, білий сніг!
Лежу, любуюсь, ніжусь під віконцем…
На щастя маю я такий… барліг.

Вже другий рік – укриті лісом гори,
повітря чисте, нібито кришталь!
А під ногами – бірюзове море

Віктор Кучерук
2025.02.12 05:29
Душа мовчить, а серце ціпеніє
Від жалю за тобою, бо любив
І донедавна не втрачав надії,
Що будем вкупі, наче голуби.
Душа болить, бо серце не бажає
Змиритися з утратою надій
На те, що втихне ця журба безкрая,
Немов несамовитий веремій.

Іван Потьомкін
2025.02.11 22:30
Ми в швидкості майже зрівнялись:
я з ковінькою неспішно долаю коло за колом,
він по прямій переповзає до сховку свого .
Та є суттєва різниця у намірах наших:
Павлик-равлик володар у дощову пору,
а птаство і коти, і люди навіть шукають
якомога шв

Олена Побийголод
2025.02.11 21:57
Вечір 38-го дня. Ще не Пенелопа, зате – Евріклея)

1.
Ледь усі сватачі ахові
вимелись врешті з палати,
батько велів Телемахові
зброю зі стін познімати.

Борис Костиря
2025.02.11 21:25
Південне море не може
укритися кригою.
А якщо і вкривається,
то тільки біля берегів.
Так і людські почуття,
які відпалахкотіли, але не згасли.
Вони вкрилися кригою
тільки біля берегів,

Тетяна Левицька
2025.02.11 15:52
Перетворився на гадюку,
отруту вприснувши у руку,
здавалося, безпечний вуж.
Як покладатися на тебе,
моє мінливе, сиве небо,
коли метеш сніги довкруж?

Із Богом глечики побила,

Світлана Пирогова
2025.02.11 15:00
Це пожежна охорона? -
Дзвонить Вам монашка Люба.-
Дядько лізе в мою зону.
Приїжджайте , добрі люди.

- У поліцію Вам треба,
Арештують чоловіка.
- Тільки в Вас моя потреба,

Козак Дума
2025.02.11 13:41
Не вийшло казки, будень чари з’їв,
рожеві ранки в побуті сховались,
а на початку нам обом здавалось,
що «хімія» замінить сотні слів…

Але чомусь усе пішло не так…
У тому винні випадок чи доля
і наші намагання вельми кволі,

Козак Дума
2025.02.11 11:39
Сніжить і сонце в небі сяє!
Сніжить… Тебе не вистачає…
Гуляє сніжень сніжним містом,
чіпляє на дроти намисто…

Володимир Каразуб
2025.02.11 10:34
Град Божий затягнуто сірими хмарами,
І немає сонця для книг. В кімнаті
Час розливає причастя сонного
Сни в порцелянову чашку пам’яті.
Тут
Лиха неприступність сталевого обрію,
Мутна непроглядність замерзлого неба.
І смуток лягає прозорими тоннами

Ніна Виноградська
2025.02.11 10:22
Коли в поета з болю мовкне серце,
До зброї Слово він бере у герці.
Щоб рідну землю словом боронити,
Твердими бути, начебто граніти.

Тоді не зможуть поламати долю
Ні влада, ні людиська у неволі.
Помре поет, а Слово зостається,

Віктор Кучерук
2025.02.11 05:47
Наче сталось довгождане чудо
Та зникати зовсім не спішить, –
Сонце примостилося на грудях
І в душі теплішає щомить.
І пітьми численні метастази
Душу полишають спроквола,
І вона світлішає відразу
Від напливу ніжного тепла.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Огляди поем):

Ніна Виноградська
2008.01.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ніна Виноградська (1961) / Огляди поем

 Вілстоювати українство в Україні
Ніна Виноградська... Ім’я цієї жінки у місті Харкові
часто буває на слуху. Автора одинадцяти поетичних
збірок, заслуженого діяча мистецтв України, члена На-
ціональної спілки письменників та Національної спілки
журналістів України знають школярі і студенти. Її при-
ватне життя вже давно тісно переплелося з громадською
діяльністю. Вона частий гість громадських організацій
і сама є очільницею Харківського обласного відділення
Конгресу української інтелігенції.
Ніна Іванівна за освітою інженер, за покликанням
журналіст, а в душі з юних літ відчуває себе поетом. Та,
поєднуючи красиве і корисне, завжди залишається со-
бою – палким прихильником українського слова, побор-
ником вільної і незалежної України.

Для мене Ніна Виноградська зі своїх поезій постає
рупором боротьби проти ворогів держави, за її держав-
ність, права і свободи людини, за чистоту не тільки рід-
ної мови, а й людських помислів. Її можна звинуватити
у будь-чому тільки не в байдужості.

Ніну Іванівну ніхто і ніщо не може настрахати – вона
завжди йде попереду, тому всі стріли недоброзичливців
попадають у неї, захищаючи весь натовп, що крокує за
нею. У її боротьбі немає напівтонів: ворога вона називає
ворогом, а зрадника – зрадником.

Посеред зради, підлості і бруду,
Продажності людців, нещирих сліз,
Я чорною вороною не буду,
Хоч упаду, так білою, униз.

Мені імпонує дуже влучна характеристика особистос-
ті Ніни Виноградської від її подруги Катерини Марійчук,
палкої поборниці України: «Поети – то особливі люди.
Поети – це осяйні зорі, послані Творцем, щоб освітити сі-
рий людський шлях, щоб просвітити згорьовану людську
душу, щоб розтопити скрижаніле людське серце, дати лет
приземленому людському тілу. З незліченної низки поетів,
де не кожен поет є поетом, Ніна Іванівна – ПОЕТ, народ-
жений зі словом у кулаці. Воно бунтує і гуртує, надихає
і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє. Її слово
вміє любити і кохати, сміятися і плакати...

Я – берегиня, мати, просто жінка,
В якої доля писана в селі.
І я пишаюсь тим, що українка,
Я – кров моєї рідної землі.

Відколи Московія розпочала війну проти Украї-
ни, у Харкові вийшли друком три збірки поезій Ніни
Виноградської – «Обпалені крила янгола», «Річка ма-
миного слова» і «Поранені соняхи». Мені здається, що
кожне втрачене життя українського воїна у цій російсько-
українській війні, відновилося віршем у цих збірках.

А соняхи жовті стогнали, поранені в полі,
Солдатський спочинок останнім тут був у житті.
І плакали гірко дерева край шляху від болю
За тих, що невинно зостались на смертній путі..

Нова збірка «Три Василі» включає в себе три поеми,
весь поетичний доробок автора у цьому жанрі. Історична
минувшина України, як і сьогодення, торкається душев-
них переживань і знаходить свій відгук у творах. Вчинок
кошового отамана Війська Запорозького Івана Сірка по
поверненню полонених українців з татаро-турецької
неволі вразив поетку у саме серце – через призму особис-
того сприйняття народилася поема «Іван Сірко у Чорній
долині». Автор висловлює повну суголосність з велич-
ною історичною особою, непереможним полководцем,
палким захисником України Іваном Сірком...

Від чужинської навали недругів жорстоких,
Не програли жодну битву, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну...
Боронив Іван Сірко завжди батьківщину.

Поема «Голодомор» Ніни Виноградської неодноразо-
во перевидавалася і обійшла весь світ. Вона звучала на
радіо, за цим твором ставили спектаклі, знімали кіно...
Не дивно, що на гранітній плиті Меморіалу жертв Голо-
домору в Києві викарбувані слова саме цього твору:

Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.

У сьогоденні воєнних подій цей твір особливо болить
читачеві своєю оголеною правдою. Прийшло прозріння
до багатьох любителів комуністичного режиму і Радян-
ського Союзу. Разом з прозрінням прийшло і розумін-
ня того, що Росія ще з часів царату ніколи не була нам
дружнім народом, який прийшов на нашу землю повтор-
но творити геноцид українського народу, вона підтвер-
дила свій статус країни-агресора.

Табори ГУЛАГу
Сповнені по вінця
Горя і розпуки
У краях чужих.
Напились сибіри
Крові українців,
Вимостили землю
Кісточками їх.

Як справжній поет, Ніна Виноградська не може сто-
яти осторонь подій своєї країни. Її серце крається розпа-
чем від смертей українських воїнів на полі бою, їй болять
рани свого народу. Небачене свавілля і жорстокість во-
рога, його телевізійне невігластво і божевілля наносить
глибокі рани на межу несумісності з життям...

Лежать сини, що вчора ще жили,
Не розпізнати, ніби невідомі.
Від бетееру пригорща золи
І не потрібна вже нікому поміч...

І тільки безмежжя любові до України і його наро-
ду надає сил, допомагає триматися і гострити поетичне
слово авторки... І ця зброя безжально таврує злочинні
дії ворога, а душа жінки-патріотки виповнює своє слово
любов’ю, співчуттям і ніжністю до рідного народу і рід-
ної землі.

А ти, моя країнонько, живи
В усі часи, щаслива будь, єдина.
І не зганьби отої булави,
Яку в руках тримаєш, Україно.

Нова поема «Три Василі» присвячена трьом синам
українського народу, які в різний час стояли на сторожі
свободи людини і незалежності України – Василю Симо-
ненку, Василю Стусу і Василю Сліпаку. У героїв спільне
не тільки ім’я, вони мають спільну долю – відстоювати
українство в Україні і жертовно віддати свої життя зара-
ди Батьківщини, збереження національного духу і свобо-
ди України.

На цій чудовій золотій землі,
Де пахне м’ята, яблука і дині,
Вже проросли зерном три Василі,
Щоби життя віддати Україні.

Образи трьох Василів у поемі Ніни Виноградської
постають вірними синами своїх матерів і України, які
прожили своє життя, згідно вислову Василя Стуса, «не
набравшись скверни, ненависті, прокльону, каяття».
У сьогоденні з небосхилу нам світять три зірки Василів,
які стали прикладом для сучасників у борні за відстою-
вання української державності, свободи і прав громадя-
нина України. Автор поеми Ніна Виноградська разом зі
своїми героями «кличе люд здобути перемогу» і свято
у це вірить:

Здобути щастя на своїй землі,
Від ворогів її відвоювати –
Постануть всі сини, як Василі,
Яких народить українська мати.

Складні обставини сучасного періоду незалежності
України всередині країни, непорозуміння влади і суспіль-
ства, особисті обставини не ламають сили і духу поете-
си. Вона в постійній боротьбі, її слово завжди стоїть на
сторожі правди і людяності. Ніна Виноградська завжди
залишається вірною собі, не зраджує своїм принципам
висвітлення подій і ставленням до свого народу.

Олександра КІРІЙ, письменниця
м. Харків




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2023-04-05 14:10:04
Переглядів сторінки твору 479
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.089 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.262 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.805
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2025.02.11 10:22
Автор у цю хвилину відсутній