Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
2026.08.04
09:20
А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Колись було...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Колись було...
Подивилась про снохацтво у росії. Згадала, що мені розповідала бабуся, рідна сестра мого дідуся по мамі.
Наше село знаходиться на річці Сейм, де на другому березі уже Курська область. Село патріархальне, жило великими родинами, разом з батьками жили діти, одружувались, народжували своїх дітей. Спали на долівці, увечері перед сном до хати вносили декілька кулів соломи, стелили на долівку і накривали ряднами. Отак і спали всі гуртом. Діти спали на печі і на дерев’яному полику, що біля печі. Вранці все прибирали і так до наступного вечора. Дивно, а чим вони укривалися? Я думаю, що свитками чи ще якимось теплим одягом. Бо ніяких ковдр тоді, мабуть, не було.
От бабуся розповіла мені про те, як вона у п’ятирічному віці побачила, як дід, голова родини, плигав на невістці вдень на печі. От вона за столом при всій родині і спитала діда, чого він плигав на тітці Наталці. І отримала такий удар в лоба дідовою величезною дерев’яною ложкою. Удар був таким, що дитина втратила свідомість. Ледве привівши дитину до тями, мати наказала їй ніколи не говорити про те, що бачила. Ось таке було в родині правило. Голова родини спав зі своїми невістками і ні дружина, ні сини про це жодним словом. Мовчки сприймали це як треба.
Потім бабуся розповіла про нашого сусіда, якого прозивали Демком, син якого одружився на красивій дівчині. А його батько домагався її і вона відмовляла йому. Так от, щоби не згодитись на снохацтво, дівчина пішла до річки, а це було в кінці листопада, і стояла там довго, щоби померти, а не лягти зі свекром. На вулиці уже було холодно, перший тоненький лід сковував калюжі. Молода жінка прийшла додому і одразу захворіла. Пролежала декілька днів хворою і померла. Не знаю, як син цього сусіда дивився на батька, який був винуватцем смерті його дружини. Чи пробачив він йому смерть коханої?
А ще бабуся розповіла, як у селі на новозбудовану церкву ставили хреста. Зібралося все село і приїхали з інших сіл багато людей. Навкруг церкви стоять родинами всі односельці і гості. Чоловік, який ставить хреста на церкві, чомусь не спішить. Тихенько дивиться зверху на натовп, а звідти чує крики, щоб швидще закінчував. А чоловік був з гумором і каже, що Господь не дає зробити це, бо просить, щоби зробили крок уперед ті, що сплять із невістками. І одразу всі винуватці зробили крок уперед. І всі побачили, що снохацтвом займаються майже всі старші чоловіки. Отаким чином усе село побачило, що снохацтво у нас має глибоке коріння.
Я часто говорила з мамою і вона казала, що сини боялись батька і хай би спробували зробити щось наперекір, то одразу батько лишив би землі і де жити і як виживати без нічого? Тому і терпіли. А коли самі ставали на чолі роду, то продовжували робити те ж саме.
Навкруг нашого села живуть в основному касапські люди. Думаю, що їхні правила життя перейняли і наші односельці. Скільки це тривало – не знаю, але при своєму житті в селі я про таке не чула. Отака історія була в наших Пісках. Ідобре, що нині такого немає.
Наше село знаходиться на річці Сейм, де на другому березі уже Курська область. Село патріархальне, жило великими родинами, разом з батьками жили діти, одружувались, народжували своїх дітей. Спали на долівці, увечері перед сном до хати вносили декілька кулів соломи, стелили на долівку і накривали ряднами. Отак і спали всі гуртом. Діти спали на печі і на дерев’яному полику, що біля печі. Вранці все прибирали і так до наступного вечора. Дивно, а чим вони укривалися? Я думаю, що свитками чи ще якимось теплим одягом. Бо ніяких ковдр тоді, мабуть, не було.
От бабуся розповіла мені про те, як вона у п’ятирічному віці побачила, як дід, голова родини, плигав на невістці вдень на печі. От вона за столом при всій родині і спитала діда, чого він плигав на тітці Наталці. І отримала такий удар в лоба дідовою величезною дерев’яною ложкою. Удар був таким, що дитина втратила свідомість. Ледве привівши дитину до тями, мати наказала їй ніколи не говорити про те, що бачила. Ось таке було в родині правило. Голова родини спав зі своїми невістками і ні дружина, ні сини про це жодним словом. Мовчки сприймали це як треба.
Потім бабуся розповіла про нашого сусіда, якого прозивали Демком, син якого одружився на красивій дівчині. А його батько домагався її і вона відмовляла йому. Так от, щоби не згодитись на снохацтво, дівчина пішла до річки, а це було в кінці листопада, і стояла там довго, щоби померти, а не лягти зі свекром. На вулиці уже було холодно, перший тоненький лід сковував калюжі. Молода жінка прийшла додому і одразу захворіла. Пролежала декілька днів хворою і померла. Не знаю, як син цього сусіда дивився на батька, який був винуватцем смерті його дружини. Чи пробачив він йому смерть коханої?
А ще бабуся розповіла, як у селі на новозбудовану церкву ставили хреста. Зібралося все село і приїхали з інших сіл багато людей. Навкруг церкви стоять родинами всі односельці і гості. Чоловік, який ставить хреста на церкві, чомусь не спішить. Тихенько дивиться зверху на натовп, а звідти чує крики, щоб швидще закінчував. А чоловік був з гумором і каже, що Господь не дає зробити це, бо просить, щоби зробили крок уперед ті, що сплять із невістками. І одразу всі винуватці зробили крок уперед. І всі побачили, що снохацтвом займаються майже всі старші чоловіки. Отаким чином усе село побачило, що снохацтво у нас має глибоке коріння.
Я часто говорила з мамою і вона казала, що сини боялись батька і хай би спробували зробити щось наперекір, то одразу батько лишив би землі і де жити і як виживати без нічого? Тому і терпіли. А коли самі ставали на чолі роду, то продовжували робити те ж саме.
Навкруг нашого села живуть в основному касапські люди. Думаю, що їхні правила життя перейняли і наші односельці. Скільки це тривало – не знаю, але при своєму житті в селі я про таке не чула. Отака історія була в наших Пісках. Ідобре, що нині такого немає.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
