Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Колись було...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Колись було...
Подивилась про снохацтво у росії. Згадала, що мені розповідала бабуся, рідна сестра мого дідуся по мамі.
Наше село знаходиться на річці Сейм, де на другому березі уже Курська область. Село патріархальне, жило великими родинами, разом з батьками жили діти, одружувались, народжували своїх дітей. Спали на долівці, увечері перед сном до хати вносили декілька кулів соломи, стелили на долівку і накривали ряднами. Отак і спали всі гуртом. Діти спали на печі і на дерев’яному полику, що біля печі. Вранці все прибирали і так до наступного вечора. Дивно, а чим вони укривалися? Я думаю, що свитками чи ще якимось теплим одягом. Бо ніяких ковдр тоді, мабуть, не було.
От бабуся розповіла мені про те, як вона у п’ятирічному віці побачила, як дід, голова родини, плигав на невістці вдень на печі. От вона за столом при всій родині і спитала діда, чого він плигав на тітці Наталці. І отримала такий удар в лоба дідовою величезною дерев’яною ложкою. Удар був таким, що дитина втратила свідомість. Ледве привівши дитину до тями, мати наказала їй ніколи не говорити про те, що бачила. Ось таке було в родині правило. Голова родини спав зі своїми невістками і ні дружина, ні сини про це жодним словом. Мовчки сприймали це як треба.
Потім бабуся розповіла про нашого сусіда, якого прозивали Демком, син якого одружився на красивій дівчині. А його батько домагався її і вона відмовляла йому. Так от, щоби не згодитись на снохацтво, дівчина пішла до річки, а це було в кінці листопада, і стояла там довго, щоби померти, а не лягти зі свекром. На вулиці уже було холодно, перший тоненький лід сковував калюжі. Молода жінка прийшла додому і одразу захворіла. Пролежала декілька днів хворою і померла. Не знаю, як син цього сусіда дивився на батька, який був винуватцем смерті його дружини. Чи пробачив він йому смерть коханої?
А ще бабуся розповіла, як у селі на новозбудовану церкву ставили хреста. Зібралося все село і приїхали з інших сіл багато людей. Навкруг церкви стоять родинами всі односельці і гості. Чоловік, який ставить хреста на церкві, чомусь не спішить. Тихенько дивиться зверху на натовп, а звідти чує крики, щоб швидще закінчував. А чоловік був з гумором і каже, що Господь не дає зробити це, бо просить, щоби зробили крок уперед ті, що сплять із невістками. І одразу всі винуватці зробили крок уперед. І всі побачили, що снохацтвом займаються майже всі старші чоловіки. Отаким чином усе село побачило, що снохацтво у нас має глибоке коріння.
Я часто говорила з мамою і вона казала, що сини боялись батька і хай би спробували зробити щось наперекір, то одразу батько лишив би землі і де жити і як виживати без нічого? Тому і терпіли. А коли самі ставали на чолі роду, то продовжували робити те ж саме.
Навкруг нашого села живуть в основному касапські люди. Думаю, що їхні правила життя перейняли і наші односельці. Скільки це тривало – не знаю, але при своєму житті в селі я про таке не чула. Отака історія була в наших Пісках. Ідобре, що нині такого немає.
Наше село знаходиться на річці Сейм, де на другому березі уже Курська область. Село патріархальне, жило великими родинами, разом з батьками жили діти, одружувались, народжували своїх дітей. Спали на долівці, увечері перед сном до хати вносили декілька кулів соломи, стелили на долівку і накривали ряднами. Отак і спали всі гуртом. Діти спали на печі і на дерев’яному полику, що біля печі. Вранці все прибирали і так до наступного вечора. Дивно, а чим вони укривалися? Я думаю, що свитками чи ще якимось теплим одягом. Бо ніяких ковдр тоді, мабуть, не було.
От бабуся розповіла мені про те, як вона у п’ятирічному віці побачила, як дід, голова родини, плигав на невістці вдень на печі. От вона за столом при всій родині і спитала діда, чого він плигав на тітці Наталці. І отримала такий удар в лоба дідовою величезною дерев’яною ложкою. Удар був таким, що дитина втратила свідомість. Ледве привівши дитину до тями, мати наказала їй ніколи не говорити про те, що бачила. Ось таке було в родині правило. Голова родини спав зі своїми невістками і ні дружина, ні сини про це жодним словом. Мовчки сприймали це як треба.
Потім бабуся розповіла про нашого сусіда, якого прозивали Демком, син якого одружився на красивій дівчині. А його батько домагався її і вона відмовляла йому. Так от, щоби не згодитись на снохацтво, дівчина пішла до річки, а це було в кінці листопада, і стояла там довго, щоби померти, а не лягти зі свекром. На вулиці уже було холодно, перший тоненький лід сковував калюжі. Молода жінка прийшла додому і одразу захворіла. Пролежала декілька днів хворою і померла. Не знаю, як син цього сусіда дивився на батька, який був винуватцем смерті його дружини. Чи пробачив він йому смерть коханої?
А ще бабуся розповіла, як у селі на новозбудовану церкву ставили хреста. Зібралося все село і приїхали з інших сіл багато людей. Навкруг церкви стоять родинами всі односельці і гості. Чоловік, який ставить хреста на церкві, чомусь не спішить. Тихенько дивиться зверху на натовп, а звідти чує крики, щоб швидще закінчував. А чоловік був з гумором і каже, що Господь не дає зробити це, бо просить, щоби зробили крок уперед ті, що сплять із невістками. І одразу всі винуватці зробили крок уперед. І всі побачили, що снохацтвом займаються майже всі старші чоловіки. Отаким чином усе село побачило, що снохацтво у нас має глибоке коріння.
Я часто говорила з мамою і вона казала, що сини боялись батька і хай би спробували зробити щось наперекір, то одразу батько лишив би землі і де жити і як виживати без нічого? Тому і терпіли. А коли самі ставали на чолі роду, то продовжували робити те ж саме.
Навкруг нашого села живуть в основному касапські люди. Думаю, що їхні правила життя перейняли і наші односельці. Скільки це тривало – не знаю, але при своєму житті в селі я про таке не чула. Отака історія була в наших Пісках. Ідобре, що нині такого немає.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
