Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Колись було...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Колись було...
Подивилась про снохацтво у росії. Згадала, що мені розповідала бабуся, рідна сестра мого дідуся по мамі.
Наше село знаходиться на річці Сейм, де на другому березі уже Курська область. Село патріархальне, жило великими родинами, разом з батьками жили діти, одружувались, народжували своїх дітей. Спали на долівці, увечері перед сном до хати вносили декілька кулів соломи, стелили на долівку і накривали ряднами. Отак і спали всі гуртом. Діти спали на печі і на дерев’яному полику, що біля печі. Вранці все прибирали і так до наступного вечора. Дивно, а чим вони укривалися? Я думаю, що свитками чи ще якимось теплим одягом. Бо ніяких ковдр тоді, мабуть, не було.
От бабуся розповіла мені про те, як вона у п’ятирічному віці побачила, як дід, голова родини, плигав на невістці вдень на печі. От вона за столом при всій родині і спитала діда, чого він плигав на тітці Наталці. І отримала такий удар в лоба дідовою величезною дерев’яною ложкою. Удар був таким, що дитина втратила свідомість. Ледве привівши дитину до тями, мати наказала їй ніколи не говорити про те, що бачила. Ось таке було в родині правило. Голова родини спав зі своїми невістками і ні дружина, ні сини про це жодним словом. Мовчки сприймали це як треба.
Потім бабуся розповіла про нашого сусіда, якого прозивали Демком, син якого одружився на красивій дівчині. А його батько домагався її і вона відмовляла йому. Так от, щоби не згодитись на снохацтво, дівчина пішла до річки, а це було в кінці листопада, і стояла там довго, щоби померти, а не лягти зі свекром. На вулиці уже було холодно, перший тоненький лід сковував калюжі. Молода жінка прийшла додому і одразу захворіла. Пролежала декілька днів хворою і померла. Не знаю, як син цього сусіда дивився на батька, який був винуватцем смерті його дружини. Чи пробачив він йому смерть коханої?
А ще бабуся розповіла, як у селі на новозбудовану церкву ставили хреста. Зібралося все село і приїхали з інших сіл багато людей. Навкруг церкви стоять родинами всі односельці і гості. Чоловік, який ставить хреста на церкві, чомусь не спішить. Тихенько дивиться зверху на натовп, а звідти чує крики, щоб швидще закінчував. А чоловік був з гумором і каже, що Господь не дає зробити це, бо просить, щоби зробили крок уперед ті, що сплять із невістками. І одразу всі винуватці зробили крок уперед. І всі побачили, що снохацтвом займаються майже всі старші чоловіки. Отаким чином усе село побачило, що снохацтво у нас має глибоке коріння.
Я часто говорила з мамою і вона казала, що сини боялись батька і хай би спробували зробити щось наперекір, то одразу батько лишив би землі і де жити і як виживати без нічого? Тому і терпіли. А коли самі ставали на чолі роду, то продовжували робити те ж саме.
Навкруг нашого села живуть в основному касапські люди. Думаю, що їхні правила життя перейняли і наші односельці. Скільки це тривало – не знаю, але при своєму житті в селі я про таке не чула. Отака історія була в наших Пісках. Ідобре, що нині такого немає.
Наше село знаходиться на річці Сейм, де на другому березі уже Курська область. Село патріархальне, жило великими родинами, разом з батьками жили діти, одружувались, народжували своїх дітей. Спали на долівці, увечері перед сном до хати вносили декілька кулів соломи, стелили на долівку і накривали ряднами. Отак і спали всі гуртом. Діти спали на печі і на дерев’яному полику, що біля печі. Вранці все прибирали і так до наступного вечора. Дивно, а чим вони укривалися? Я думаю, що свитками чи ще якимось теплим одягом. Бо ніяких ковдр тоді, мабуть, не було.
От бабуся розповіла мені про те, як вона у п’ятирічному віці побачила, як дід, голова родини, плигав на невістці вдень на печі. От вона за столом при всій родині і спитала діда, чого він плигав на тітці Наталці. І отримала такий удар в лоба дідовою величезною дерев’яною ложкою. Удар був таким, що дитина втратила свідомість. Ледве привівши дитину до тями, мати наказала їй ніколи не говорити про те, що бачила. Ось таке було в родині правило. Голова родини спав зі своїми невістками і ні дружина, ні сини про це жодним словом. Мовчки сприймали це як треба.
Потім бабуся розповіла про нашого сусіда, якого прозивали Демком, син якого одружився на красивій дівчині. А його батько домагався її і вона відмовляла йому. Так от, щоби не згодитись на снохацтво, дівчина пішла до річки, а це було в кінці листопада, і стояла там довго, щоби померти, а не лягти зі свекром. На вулиці уже було холодно, перший тоненький лід сковував калюжі. Молода жінка прийшла додому і одразу захворіла. Пролежала декілька днів хворою і померла. Не знаю, як син цього сусіда дивився на батька, який був винуватцем смерті його дружини. Чи пробачив він йому смерть коханої?
А ще бабуся розповіла, як у селі на новозбудовану церкву ставили хреста. Зібралося все село і приїхали з інших сіл багато людей. Навкруг церкви стоять родинами всі односельці і гості. Чоловік, який ставить хреста на церкві, чомусь не спішить. Тихенько дивиться зверху на натовп, а звідти чує крики, щоб швидще закінчував. А чоловік був з гумором і каже, що Господь не дає зробити це, бо просить, щоби зробили крок уперед ті, що сплять із невістками. І одразу всі винуватці зробили крок уперед. І всі побачили, що снохацтвом займаються майже всі старші чоловіки. Отаким чином усе село побачило, що снохацтво у нас має глибоке коріння.
Я часто говорила з мамою і вона казала, що сини боялись батька і хай би спробували зробити щось наперекір, то одразу батько лишив би землі і де жити і як виживати без нічого? Тому і терпіли. А коли самі ставали на чолі роду, то продовжували робити те ж саме.
Навкруг нашого села живуть в основному касапські люди. Думаю, що їхні правила життя перейняли і наші односельці. Скільки це тривало – не знаю, але при своєму житті в селі я про таке не чула. Отака історія була в наших Пісках. Ідобре, що нині такого немає.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
