Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2025.11.22
14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
2025.11.22
09:14
Ти казав, що любов не згасає
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
2025.11.22
07:30
Хочу щось намалювати. – мовив батьку син.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
2025.11.22
06:28
Життя - вистава. Скрізь горять софіти.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
2025.11.21
22:14
На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
2025.11.21
21:13
мовчіть боги
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
2025.11.21
21:11
вже тебе немає поруч і тепла
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
2025.11.21
16:14
І прийшла Перемога!
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
2025.11.21
16:07
У мене дуже мало часу
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
2025.11.21
15:58
Багатострадний верші пад
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
2025.11.21
09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
2025.11.21
02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
2025.11.20
21:46
Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Рецензії
Відстоювати українство в Україні.
Ніна Виноградська… Ім’я цієї жінки у місті Харкові часто буває на слуху. Автора одинадцяти поетичних збірок, заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України знають школярі і студенти. Її приватне життя вже давно тісно переплелося з громадською діяльністю. Вона частий гість громадських організацій і сама є очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Ніна Іванівна за освітою інженер, за покликанням журналіст, а в душі з юних літ відчуває себе поетом. Та, поєднуючи красиве і корисне, завжди залишається собою – палким прихильником українського слова, поборником вільної і незалежної України.
Для мене Ніна Виноградська зі своїх поезій постає рупором боротьби проти ворогів держави, за її державність, права і свободи людини, за чистоту не тільки рідної мови, а й людських помислів. Її можна звинуватити у будь-чому тільки не в байдужості.
Ніну Іванівну ніхто і ніщо не може настрахати – вона завжди йде попереду, тому всі стріли недоброзичливців попадають у неї, захищаючи весь натовп, що крокує за нею. У її боротьбі немає напівтонів: ворога вона називає ворогом, а зрадника – зрадником.
Посеред зради, підлості і бруду,
Продажності людців, нещирих сліз,
Я чорною вороною не буду,
Хоч упаду, так білою, униз.
Мені імпонує дуже влучна характеристика особистості Ніни Виноградської від її подруги Катерини Марійчук, палкої поборниці України: «Поети – то особливі люди. Поети – це осяйні зорі, послані Творцем, щоб освітити сірий людський шлях, щоб просвітити згорьовану людську душу, щоб розтопити скрижаніле людське серце, дати лет приземленому людському тілу. З незліченної низки поетів, де не кожен поет є поетом, Ніна Іванівна – ПОЕТ, народжений зі словом у кулаці. Воно бунтує і гуртує, надихає і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє. Її слово вміє любити і кохати, сміятися і плакати…»
Я – берегиня, мати, просто жінка,
В якої доля писана в селі.
І я пишаюсь тим, що українка,
Я – кров моєї рідної землі.
Відколи Московія розпочала війну проти України, у Харкові вийшли друком три збірки поезій Ніни Виноградської – “Обпалені крила янгола”, “Річка маминого слова” і «Поранені соняхи». Мені здається, що кожне втрачене життя українського воїна у цій російсько-українській війні, відновилося віршем у цих збірках.
А соняхи жовті стогнали, поранені в полі,
Солдатський спочинок останнім тут був у житті.
І плакали гірко дерева край шляху від болю
За тих, що невинно зостались на смертній путі.
Нова збірка «Три Василі» включає в себе три поеми, весь поетичний доробок автора у цьому жанрі. Історична минувшина України, як і сьогодення, торкається душевних переживань і знаходить свій відгук у творах. Вчинок кошового отамана Війська Запорозького Івана Сірка по поверненню полонених українців з татаро-турецької неволі вразив поетку у саме серце – через призму особистого сприйняття народилася поема “Іван Сірко”. Автор висловлює повну суголосність з величною історичною особою, непереможним полководцем, палким захисником України Іваном Сірком…
Від чужинської навали недругів жорстоких,
Не програли жодну битву, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Боронив Іван Сірко завжди батьківщину.
Поема “Голодомор” Ніни Виноградської неодноразово перевидавалася і обійшла весь світ. Вона звучала на радіо, за цим твором ставили спектаклі, знімали кіно… Не дивно, що на гранітній плиті Меморіалу жертв Голодомору в Києві викарбувані слова саме цього твору:
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
У сьогоденні воєнних подій цей твір особливо болить читачеві своєю оголеною правдою. Прийшло прозріння до багатьох любителів комуністичного режиму і Радянського Союзу. Разом з прозрінням прийшло і розуміння того, що Росія ще з часів царату ніколи не була нам дружнім народом, який прийшов на нашу землю повторно творити геноцид українського народу, вона підтвердила свій статус країни-агресора.
Табори ГУЛАГу
Сповнені по вінця
Горя і розпуки
У краях чужих.
Напились сибіри
Крові українців,
Вимостили землю
Кісточками їх.
Як справжній поет, Ніна Виноградська не може стояти осторонь подій своєї країни. Її серце крається розпачем від смертей українських воїнів на полі бою, їй болять рани свого народу. Небачене свавілля і жорстокість ворога, його телевізійне невігластво і божевілля наносить глибокі рани на межу несумісності з життям…
Лежать сини, що вчора ще жили,
Не розпізнати, ніби невідомі.
Від бетееру пригорща золи
І не потрібна вже нікому поміч…
І тільки безмежжя любові до України і його народу надає сил, допомагає триматися і гострити поетичне слово авторки... І ця зброя безжально таврує злочинні дії ворога, а душа жінки-патріотки виповнює своє слово любов’ю, співчуттям і ніжністю до рідного народу і рідної землі.
А ти, моя країнонько, живи
В усі часи, щаслива будь, єдина.
І не зганьби отої булави,
Яку в руках тримаєш, Україно.
Нова поема “Три Василі” присвячена трьом синам українського народу, які в різний час стояли на сторожі свободи людини і незалежності України – Василю Симоненку, Василю Стусу і Василю Сліпаку. У героїв спільне не тільки ім’я, вони мають спільну долю – відстоювати українство в Україні і жертовно віддати свої життя заради Батьківщини, збереження національного духу і свободи України.
На цій чудовій золотій землі,
Де пахне м’ята, яблука і дині,
Вже проросли зерном три Василі,
Щоби життя віддати Україні.
Образи трьох Василів у поемі Ніни Виноградської постають вірними синами своїх матерів і України, які прожили своє життя, згідно вислову Василя Стуса, “не набравшись скверни, ненависті, прокльону, каяття”. У сьогоденні з небосхилу нам святять три зірки Василів, які стали прикладом для сучасників у борні за відстоювання української державності, свободи і прав громадянина України. Автор поеми Ніна Виноградська разом зі своїми героями “кличе люд здобути перемогу” і свято у це вірить:
Здобути щастя на своїй землі,
Від ворогів її відвоювати –
Постануть всі сини, як Василі,
Яких народить українська мати.
Складні обставини сучасного періоду незалежності України всередині країни, непорозуміння влади і суспільства, особисті обставини не ламають сили і духу поетеси. Вона в постійній боротьбі, її слово завжди стоїть на сторожі правди і людяності. Ніна Виноградська завжди залишається вірною собі, не зраджує своїм принципам висвітлення подій і ставленням до свого народу,
Олександра КІРІЙ, письменниця
м. Харків
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відстоювати українство в Україні.
Ніна Виноградська… Ім’я цієї жінки у місті Харкові часто буває на слуху. Автора одинадцяти поетичних збірок, заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України знають школярі і студенти. Її приватне життя вже давно тісно переплелося з громадською діяльністю. Вона частий гість громадських організацій і сама є очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Ніна Іванівна за освітою інженер, за покликанням журналіст, а в душі з юних літ відчуває себе поетом. Та, поєднуючи красиве і корисне, завжди залишається собою – палким прихильником українського слова, поборником вільної і незалежної України.
Для мене Ніна Виноградська зі своїх поезій постає рупором боротьби проти ворогів держави, за її державність, права і свободи людини, за чистоту не тільки рідної мови, а й людських помислів. Її можна звинуватити у будь-чому тільки не в байдужості.
Ніну Іванівну ніхто і ніщо не може настрахати – вона завжди йде попереду, тому всі стріли недоброзичливців попадають у неї, захищаючи весь натовп, що крокує за нею. У її боротьбі немає напівтонів: ворога вона називає ворогом, а зрадника – зрадником.
Посеред зради, підлості і бруду,
Продажності людців, нещирих сліз,
Я чорною вороною не буду,
Хоч упаду, так білою, униз.
Мені імпонує дуже влучна характеристика особистості Ніни Виноградської від її подруги Катерини Марійчук, палкої поборниці України: «Поети – то особливі люди. Поети – це осяйні зорі, послані Творцем, щоб освітити сірий людський шлях, щоб просвітити згорьовану людську душу, щоб розтопити скрижаніле людське серце, дати лет приземленому людському тілу. З незліченної низки поетів, де не кожен поет є поетом, Ніна Іванівна – ПОЕТ, народжений зі словом у кулаці. Воно бунтує і гуртує, надихає і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє. Її слово вміє любити і кохати, сміятися і плакати…»
Я – берегиня, мати, просто жінка,
В якої доля писана в селі.
І я пишаюсь тим, що українка,
Я – кров моєї рідної землі.
Відколи Московія розпочала війну проти України, у Харкові вийшли друком три збірки поезій Ніни Виноградської – “Обпалені крила янгола”, “Річка маминого слова” і «Поранені соняхи». Мені здається, що кожне втрачене життя українського воїна у цій російсько-українській війні, відновилося віршем у цих збірках.
А соняхи жовті стогнали, поранені в полі,
Солдатський спочинок останнім тут був у житті.
І плакали гірко дерева край шляху від болю
За тих, що невинно зостались на смертній путі.
Нова збірка «Три Василі» включає в себе три поеми, весь поетичний доробок автора у цьому жанрі. Історична минувшина України, як і сьогодення, торкається душевних переживань і знаходить свій відгук у творах. Вчинок кошового отамана Війська Запорозького Івана Сірка по поверненню полонених українців з татаро-турецької неволі вразив поетку у саме серце – через призму особистого сприйняття народилася поема “Іван Сірко”. Автор висловлює повну суголосність з величною історичною особою, непереможним полководцем, палким захисником України Іваном Сірком…
Від чужинської навали недругів жорстоких,
Не програли жодну битву, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Боронив Іван Сірко завжди батьківщину.
Поема “Голодомор” Ніни Виноградської неодноразово перевидавалася і обійшла весь світ. Вона звучала на радіо, за цим твором ставили спектаклі, знімали кіно… Не дивно, що на гранітній плиті Меморіалу жертв Голодомору в Києві викарбувані слова саме цього твору:
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
У сьогоденні воєнних подій цей твір особливо болить читачеві своєю оголеною правдою. Прийшло прозріння до багатьох любителів комуністичного режиму і Радянського Союзу. Разом з прозрінням прийшло і розуміння того, що Росія ще з часів царату ніколи не була нам дружнім народом, який прийшов на нашу землю повторно творити геноцид українського народу, вона підтвердила свій статус країни-агресора.
Табори ГУЛАГу
Сповнені по вінця
Горя і розпуки
У краях чужих.
Напились сибіри
Крові українців,
Вимостили землю
Кісточками їх.
Як справжній поет, Ніна Виноградська не може стояти осторонь подій своєї країни. Її серце крається розпачем від смертей українських воїнів на полі бою, їй болять рани свого народу. Небачене свавілля і жорстокість ворога, його телевізійне невігластво і божевілля наносить глибокі рани на межу несумісності з життям…
Лежать сини, що вчора ще жили,
Не розпізнати, ніби невідомі.
Від бетееру пригорща золи
І не потрібна вже нікому поміч…
І тільки безмежжя любові до України і його народу надає сил, допомагає триматися і гострити поетичне слово авторки... І ця зброя безжально таврує злочинні дії ворога, а душа жінки-патріотки виповнює своє слово любов’ю, співчуттям і ніжністю до рідного народу і рідної землі.
А ти, моя країнонько, живи
В усі часи, щаслива будь, єдина.
І не зганьби отої булави,
Яку в руках тримаєш, Україно.
Нова поема “Три Василі” присвячена трьом синам українського народу, які в різний час стояли на сторожі свободи людини і незалежності України – Василю Симоненку, Василю Стусу і Василю Сліпаку. У героїв спільне не тільки ім’я, вони мають спільну долю – відстоювати українство в Україні і жертовно віддати свої життя заради Батьківщини, збереження національного духу і свободи України.
На цій чудовій золотій землі,
Де пахне м’ята, яблука і дині,
Вже проросли зерном три Василі,
Щоби життя віддати Україні.
Образи трьох Василів у поемі Ніни Виноградської постають вірними синами своїх матерів і України, які прожили своє життя, згідно вислову Василя Стуса, “не набравшись скверни, ненависті, прокльону, каяття”. У сьогоденні з небосхилу нам святять три зірки Василів, які стали прикладом для сучасників у борні за відстоювання української державності, свободи і прав громадянина України. Автор поеми Ніна Виноградська разом зі своїми героями “кличе люд здобути перемогу” і свято у це вірить:
Здобути щастя на своїй землі,
Від ворогів її відвоювати –
Постануть всі сини, як Василі,
Яких народить українська мати.
Складні обставини сучасного періоду незалежності України всередині країни, непорозуміння влади і суспільства, особисті обставини не ламають сили і духу поетеси. Вона в постійній боротьбі, її слово завжди стоїть на сторожі правди і людяності. Ніна Виноградська завжди залишається вірною собі, не зраджує своїм принципам висвітлення подій і ставленням до свого народу,
Олександра КІРІЙ, письменниця
м. Харків
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
