Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Рецензії
Відстоювати українство в Україні.
Ніна Виноградська… Ім’я цієї жінки у місті Харкові часто буває на слуху. Автора одинадцяти поетичних збірок, заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України знають школярі і студенти. Її приватне життя вже давно тісно переплелося з громадською діяльністю. Вона частий гість громадських організацій і сама є очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Ніна Іванівна за освітою інженер, за покликанням журналіст, а в душі з юних літ відчуває себе поетом. Та, поєднуючи красиве і корисне, завжди залишається собою – палким прихильником українського слова, поборником вільної і незалежної України.
Для мене Ніна Виноградська зі своїх поезій постає рупором боротьби проти ворогів держави, за її державність, права і свободи людини, за чистоту не тільки рідної мови, а й людських помислів. Її можна звинуватити у будь-чому тільки не в байдужості.
Ніну Іванівну ніхто і ніщо не може настрахати – вона завжди йде попереду, тому всі стріли недоброзичливців попадають у неї, захищаючи весь натовп, що крокує за нею. У її боротьбі немає напівтонів: ворога вона називає ворогом, а зрадника – зрадником.
Посеред зради, підлості і бруду,
Продажності людців, нещирих сліз,
Я чорною вороною не буду,
Хоч упаду, так білою, униз.
Мені імпонує дуже влучна характеристика особистості Ніни Виноградської від її подруги Катерини Марійчук, палкої поборниці України: «Поети – то особливі люди. Поети – це осяйні зорі, послані Творцем, щоб освітити сірий людський шлях, щоб просвітити згорьовану людську душу, щоб розтопити скрижаніле людське серце, дати лет приземленому людському тілу. З незліченної низки поетів, де не кожен поет є поетом, Ніна Іванівна – ПОЕТ, народжений зі словом у кулаці. Воно бунтує і гуртує, надихає і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє. Її слово вміє любити і кохати, сміятися і плакати…»
Я – берегиня, мати, просто жінка,
В якої доля писана в селі.
І я пишаюсь тим, що українка,
Я – кров моєї рідної землі.
Відколи Московія розпочала війну проти України, у Харкові вийшли друком три збірки поезій Ніни Виноградської – “Обпалені крила янгола”, “Річка маминого слова” і «Поранені соняхи». Мені здається, що кожне втрачене життя українського воїна у цій російсько-українській війні, відновилося віршем у цих збірках.
А соняхи жовті стогнали, поранені в полі,
Солдатський спочинок останнім тут був у житті.
І плакали гірко дерева край шляху від болю
За тих, що невинно зостались на смертній путі.
Нова збірка «Три Василі» включає в себе три поеми, весь поетичний доробок автора у цьому жанрі. Історична минувшина України, як і сьогодення, торкається душевних переживань і знаходить свій відгук у творах. Вчинок кошового отамана Війська Запорозького Івана Сірка по поверненню полонених українців з татаро-турецької неволі вразив поетку у саме серце – через призму особистого сприйняття народилася поема “Іван Сірко”. Автор висловлює повну суголосність з величною історичною особою, непереможним полководцем, палким захисником України Іваном Сірком…
Від чужинської навали недругів жорстоких,
Не програли жодну битву, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Боронив Іван Сірко завжди батьківщину.
Поема “Голодомор” Ніни Виноградської неодноразово перевидавалася і обійшла весь світ. Вона звучала на радіо, за цим твором ставили спектаклі, знімали кіно… Не дивно, що на гранітній плиті Меморіалу жертв Голодомору в Києві викарбувані слова саме цього твору:
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
У сьогоденні воєнних подій цей твір особливо болить читачеві своєю оголеною правдою. Прийшло прозріння до багатьох любителів комуністичного режиму і Радянського Союзу. Разом з прозрінням прийшло і розуміння того, що Росія ще з часів царату ніколи не була нам дружнім народом, який прийшов на нашу землю повторно творити геноцид українського народу, вона підтвердила свій статус країни-агресора.
Табори ГУЛАГу
Сповнені по вінця
Горя і розпуки
У краях чужих.
Напились сибіри
Крові українців,
Вимостили землю
Кісточками їх.
Як справжній поет, Ніна Виноградська не може стояти осторонь подій своєї країни. Її серце крається розпачем від смертей українських воїнів на полі бою, їй болять рани свого народу. Небачене свавілля і жорстокість ворога, його телевізійне невігластво і божевілля наносить глибокі рани на межу несумісності з життям…
Лежать сини, що вчора ще жили,
Не розпізнати, ніби невідомі.
Від бетееру пригорща золи
І не потрібна вже нікому поміч…
І тільки безмежжя любові до України і його народу надає сил, допомагає триматися і гострити поетичне слово авторки... І ця зброя безжально таврує злочинні дії ворога, а душа жінки-патріотки виповнює своє слово любов’ю, співчуттям і ніжністю до рідного народу і рідної землі.
А ти, моя країнонько, живи
В усі часи, щаслива будь, єдина.
І не зганьби отої булави,
Яку в руках тримаєш, Україно.
Нова поема “Три Василі” присвячена трьом синам українського народу, які в різний час стояли на сторожі свободи людини і незалежності України – Василю Симоненку, Василю Стусу і Василю Сліпаку. У героїв спільне не тільки ім’я, вони мають спільну долю – відстоювати українство в Україні і жертовно віддати свої життя заради Батьківщини, збереження національного духу і свободи України.
На цій чудовій золотій землі,
Де пахне м’ята, яблука і дині,
Вже проросли зерном три Василі,
Щоби життя віддати Україні.
Образи трьох Василів у поемі Ніни Виноградської постають вірними синами своїх матерів і України, які прожили своє життя, згідно вислову Василя Стуса, “не набравшись скверни, ненависті, прокльону, каяття”. У сьогоденні з небосхилу нам святять три зірки Василів, які стали прикладом для сучасників у борні за відстоювання української державності, свободи і прав громадянина України. Автор поеми Ніна Виноградська разом зі своїми героями “кличе люд здобути перемогу” і свято у це вірить:
Здобути щастя на своїй землі,
Від ворогів її відвоювати –
Постануть всі сини, як Василі,
Яких народить українська мати.
Складні обставини сучасного періоду незалежності України всередині країни, непорозуміння влади і суспільства, особисті обставини не ламають сили і духу поетеси. Вона в постійній боротьбі, її слово завжди стоїть на сторожі правди і людяності. Ніна Виноградська завжди залишається вірною собі, не зраджує своїм принципам висвітлення подій і ставленням до свого народу,
Олександра КІРІЙ, письменниця
м. Харків
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відстоювати українство в Україні.
Ніна Виноградська… Ім’я цієї жінки у місті Харкові часто буває на слуху. Автора одинадцяти поетичних збірок, заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України знають школярі і студенти. Її приватне життя вже давно тісно переплелося з громадською діяльністю. Вона частий гість громадських організацій і сама є очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Ніна Іванівна за освітою інженер, за покликанням журналіст, а в душі з юних літ відчуває себе поетом. Та, поєднуючи красиве і корисне, завжди залишається собою – палким прихильником українського слова, поборником вільної і незалежної України.
Для мене Ніна Виноградська зі своїх поезій постає рупором боротьби проти ворогів держави, за її державність, права і свободи людини, за чистоту не тільки рідної мови, а й людських помислів. Її можна звинуватити у будь-чому тільки не в байдужості.
Ніну Іванівну ніхто і ніщо не може настрахати – вона завжди йде попереду, тому всі стріли недоброзичливців попадають у неї, захищаючи весь натовп, що крокує за нею. У її боротьбі немає напівтонів: ворога вона називає ворогом, а зрадника – зрадником.
Посеред зради, підлості і бруду,
Продажності людців, нещирих сліз,
Я чорною вороною не буду,
Хоч упаду, так білою, униз.
Мені імпонує дуже влучна характеристика особистості Ніни Виноградської від її подруги Катерини Марійчук, палкої поборниці України: «Поети – то особливі люди. Поети – це осяйні зорі, послані Творцем, щоб освітити сірий людський шлях, щоб просвітити згорьовану людську душу, щоб розтопити скрижаніле людське серце, дати лет приземленому людському тілу. З незліченної низки поетів, де не кожен поет є поетом, Ніна Іванівна – ПОЕТ, народжений зі словом у кулаці. Воно бунтує і гуртує, надихає і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє. Її слово вміє любити і кохати, сміятися і плакати…»
Я – берегиня, мати, просто жінка,
В якої доля писана в селі.
І я пишаюсь тим, що українка,
Я – кров моєї рідної землі.
Відколи Московія розпочала війну проти України, у Харкові вийшли друком три збірки поезій Ніни Виноградської – “Обпалені крила янгола”, “Річка маминого слова” і «Поранені соняхи». Мені здається, що кожне втрачене життя українського воїна у цій російсько-українській війні, відновилося віршем у цих збірках.
А соняхи жовті стогнали, поранені в полі,
Солдатський спочинок останнім тут був у житті.
І плакали гірко дерева край шляху від болю
За тих, що невинно зостались на смертній путі.
Нова збірка «Три Василі» включає в себе три поеми, весь поетичний доробок автора у цьому жанрі. Історична минувшина України, як і сьогодення, торкається душевних переживань і знаходить свій відгук у творах. Вчинок кошового отамана Війська Запорозького Івана Сірка по поверненню полонених українців з татаро-турецької неволі вразив поетку у саме серце – через призму особистого сприйняття народилася поема “Іван Сірко”. Автор висловлює повну суголосність з величною історичною особою, непереможним полководцем, палким захисником України Іваном Сірком…
Від чужинської навали недругів жорстоких,
Не програли жодну битву, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Боронив Іван Сірко завжди батьківщину.
Поема “Голодомор” Ніни Виноградської неодноразово перевидавалася і обійшла весь світ. Вона звучала на радіо, за цим твором ставили спектаклі, знімали кіно… Не дивно, що на гранітній плиті Меморіалу жертв Голодомору в Києві викарбувані слова саме цього твору:
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
У сьогоденні воєнних подій цей твір особливо болить читачеві своєю оголеною правдою. Прийшло прозріння до багатьох любителів комуністичного режиму і Радянського Союзу. Разом з прозрінням прийшло і розуміння того, що Росія ще з часів царату ніколи не була нам дружнім народом, який прийшов на нашу землю повторно творити геноцид українського народу, вона підтвердила свій статус країни-агресора.
Табори ГУЛАГу
Сповнені по вінця
Горя і розпуки
У краях чужих.
Напились сибіри
Крові українців,
Вимостили землю
Кісточками їх.
Як справжній поет, Ніна Виноградська не може стояти осторонь подій своєї країни. Її серце крається розпачем від смертей українських воїнів на полі бою, їй болять рани свого народу. Небачене свавілля і жорстокість ворога, його телевізійне невігластво і божевілля наносить глибокі рани на межу несумісності з життям…
Лежать сини, що вчора ще жили,
Не розпізнати, ніби невідомі.
Від бетееру пригорща золи
І не потрібна вже нікому поміч…
І тільки безмежжя любові до України і його народу надає сил, допомагає триматися і гострити поетичне слово авторки... І ця зброя безжально таврує злочинні дії ворога, а душа жінки-патріотки виповнює своє слово любов’ю, співчуттям і ніжністю до рідного народу і рідної землі.
А ти, моя країнонько, живи
В усі часи, щаслива будь, єдина.
І не зганьби отої булави,
Яку в руках тримаєш, Україно.
Нова поема “Три Василі” присвячена трьом синам українського народу, які в різний час стояли на сторожі свободи людини і незалежності України – Василю Симоненку, Василю Стусу і Василю Сліпаку. У героїв спільне не тільки ім’я, вони мають спільну долю – відстоювати українство в Україні і жертовно віддати свої життя заради Батьківщини, збереження національного духу і свободи України.
На цій чудовій золотій землі,
Де пахне м’ята, яблука і дині,
Вже проросли зерном три Василі,
Щоби життя віддати Україні.
Образи трьох Василів у поемі Ніни Виноградської постають вірними синами своїх матерів і України, які прожили своє життя, згідно вислову Василя Стуса, “не набравшись скверни, ненависті, прокльону, каяття”. У сьогоденні з небосхилу нам святять три зірки Василів, які стали прикладом для сучасників у борні за відстоювання української державності, свободи і прав громадянина України. Автор поеми Ніна Виноградська разом зі своїми героями “кличе люд здобути перемогу” і свято у це вірить:
Здобути щастя на своїй землі,
Від ворогів її відвоювати –
Постануть всі сини, як Василі,
Яких народить українська мати.
Складні обставини сучасного періоду незалежності України всередині країни, непорозуміння влади і суспільства, особисті обставини не ламають сили і духу поетеси. Вона в постійній боротьбі, її слово завжди стоїть на сторожі правди і людяності. Ніна Виноградська завжди залишається вірною собі, не зраджує своїм принципам висвітлення подій і ставленням до свого народу,
Олександра КІРІЙ, письменниця
м. Харків
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
