Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Рецензії
Відстоювати українство в Україні.
Ніна Виноградська… Ім’я цієї жінки у місті Харкові часто буває на слуху. Автора одинадцяти поетичних збірок, заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України знають школярі і студенти. Її приватне життя вже давно тісно переплелося з громадською діяльністю. Вона частий гість громадських організацій і сама є очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Ніна Іванівна за освітою інженер, за покликанням журналіст, а в душі з юних літ відчуває себе поетом. Та, поєднуючи красиве і корисне, завжди залишається собою – палким прихильником українського слова, поборником вільної і незалежної України.
Для мене Ніна Виноградська зі своїх поезій постає рупором боротьби проти ворогів держави, за її державність, права і свободи людини, за чистоту не тільки рідної мови, а й людських помислів. Її можна звинуватити у будь-чому тільки не в байдужості.
Ніну Іванівну ніхто і ніщо не може настрахати – вона завжди йде попереду, тому всі стріли недоброзичливців попадають у неї, захищаючи весь натовп, що крокує за нею. У її боротьбі немає напівтонів: ворога вона називає ворогом, а зрадника – зрадником.
Посеред зради, підлості і бруду,
Продажності людців, нещирих сліз,
Я чорною вороною не буду,
Хоч упаду, так білою, униз.
Мені імпонує дуже влучна характеристика особистості Ніни Виноградської від її подруги Катерини Марійчук, палкої поборниці України: «Поети – то особливі люди. Поети – це осяйні зорі, послані Творцем, щоб освітити сірий людський шлях, щоб просвітити згорьовану людську душу, щоб розтопити скрижаніле людське серце, дати лет приземленому людському тілу. З незліченної низки поетів, де не кожен поет є поетом, Ніна Іванівна – ПОЕТ, народжений зі словом у кулаці. Воно бунтує і гуртує, надихає і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє. Її слово вміє любити і кохати, сміятися і плакати…»
Я – берегиня, мати, просто жінка,
В якої доля писана в селі.
І я пишаюсь тим, що українка,
Я – кров моєї рідної землі.
Відколи Московія розпочала війну проти України, у Харкові вийшли друком три збірки поезій Ніни Виноградської – “Обпалені крила янгола”, “Річка маминого слова” і «Поранені соняхи». Мені здається, що кожне втрачене життя українського воїна у цій російсько-українській війні, відновилося віршем у цих збірках.
А соняхи жовті стогнали, поранені в полі,
Солдатський спочинок останнім тут був у житті.
І плакали гірко дерева край шляху від болю
За тих, що невинно зостались на смертній путі.
Нова збірка «Три Василі» включає в себе три поеми, весь поетичний доробок автора у цьому жанрі. Історична минувшина України, як і сьогодення, торкається душевних переживань і знаходить свій відгук у творах. Вчинок кошового отамана Війська Запорозького Івана Сірка по поверненню полонених українців з татаро-турецької неволі вразив поетку у саме серце – через призму особистого сприйняття народилася поема “Іван Сірко”. Автор висловлює повну суголосність з величною історичною особою, непереможним полководцем, палким захисником України Іваном Сірком…
Від чужинської навали недругів жорстоких,
Не програли жодну битву, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Боронив Іван Сірко завжди батьківщину.
Поема “Голодомор” Ніни Виноградської неодноразово перевидавалася і обійшла весь світ. Вона звучала на радіо, за цим твором ставили спектаклі, знімали кіно… Не дивно, що на гранітній плиті Меморіалу жертв Голодомору в Києві викарбувані слова саме цього твору:
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
У сьогоденні воєнних подій цей твір особливо болить читачеві своєю оголеною правдою. Прийшло прозріння до багатьох любителів комуністичного режиму і Радянського Союзу. Разом з прозрінням прийшло і розуміння того, що Росія ще з часів царату ніколи не була нам дружнім народом, який прийшов на нашу землю повторно творити геноцид українського народу, вона підтвердила свій статус країни-агресора.
Табори ГУЛАГу
Сповнені по вінця
Горя і розпуки
У краях чужих.
Напились сибіри
Крові українців,
Вимостили землю
Кісточками їх.
Як справжній поет, Ніна Виноградська не може стояти осторонь подій своєї країни. Її серце крається розпачем від смертей українських воїнів на полі бою, їй болять рани свого народу. Небачене свавілля і жорстокість ворога, його телевізійне невігластво і божевілля наносить глибокі рани на межу несумісності з життям…
Лежать сини, що вчора ще жили,
Не розпізнати, ніби невідомі.
Від бетееру пригорща золи
І не потрібна вже нікому поміч…
І тільки безмежжя любові до України і його народу надає сил, допомагає триматися і гострити поетичне слово авторки... І ця зброя безжально таврує злочинні дії ворога, а душа жінки-патріотки виповнює своє слово любов’ю, співчуттям і ніжністю до рідного народу і рідної землі.
А ти, моя країнонько, живи
В усі часи, щаслива будь, єдина.
І не зганьби отої булави,
Яку в руках тримаєш, Україно.
Нова поема “Три Василі” присвячена трьом синам українського народу, які в різний час стояли на сторожі свободи людини і незалежності України – Василю Симоненку, Василю Стусу і Василю Сліпаку. У героїв спільне не тільки ім’я, вони мають спільну долю – відстоювати українство в Україні і жертовно віддати свої життя заради Батьківщини, збереження національного духу і свободи України.
На цій чудовій золотій землі,
Де пахне м’ята, яблука і дині,
Вже проросли зерном три Василі,
Щоби життя віддати Україні.
Образи трьох Василів у поемі Ніни Виноградської постають вірними синами своїх матерів і України, які прожили своє життя, згідно вислову Василя Стуса, “не набравшись скверни, ненависті, прокльону, каяття”. У сьогоденні з небосхилу нам святять три зірки Василів, які стали прикладом для сучасників у борні за відстоювання української державності, свободи і прав громадянина України. Автор поеми Ніна Виноградська разом зі своїми героями “кличе люд здобути перемогу” і свято у це вірить:
Здобути щастя на своїй землі,
Від ворогів її відвоювати –
Постануть всі сини, як Василі,
Яких народить українська мати.
Складні обставини сучасного періоду незалежності України всередині країни, непорозуміння влади і суспільства, особисті обставини не ламають сили і духу поетеси. Вона в постійній боротьбі, її слово завжди стоїть на сторожі правди і людяності. Ніна Виноградська завжди залишається вірною собі, не зраджує своїм принципам висвітлення подій і ставленням до свого народу,
Олександра КІРІЙ, письменниця
м. Харків
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відстоювати українство в Україні.
Ніна Виноградська… Ім’я цієї жінки у місті Харкові часто буває на слуху. Автора одинадцяти поетичних збірок, заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України знають школярі і студенти. Її приватне життя вже давно тісно переплелося з громадською діяльністю. Вона частий гість громадських організацій і сама є очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Ніна Іванівна за освітою інженер, за покликанням журналіст, а в душі з юних літ відчуває себе поетом. Та, поєднуючи красиве і корисне, завжди залишається собою – палким прихильником українського слова, поборником вільної і незалежної України.
Для мене Ніна Виноградська зі своїх поезій постає рупором боротьби проти ворогів держави, за її державність, права і свободи людини, за чистоту не тільки рідної мови, а й людських помислів. Її можна звинуватити у будь-чому тільки не в байдужості.
Ніну Іванівну ніхто і ніщо не може настрахати – вона завжди йде попереду, тому всі стріли недоброзичливців попадають у неї, захищаючи весь натовп, що крокує за нею. У її боротьбі немає напівтонів: ворога вона називає ворогом, а зрадника – зрадником.
Посеред зради, підлості і бруду,
Продажності людців, нещирих сліз,
Я чорною вороною не буду,
Хоч упаду, так білою, униз.
Мені імпонує дуже влучна характеристика особистості Ніни Виноградської від її подруги Катерини Марійчук, палкої поборниці України: «Поети – то особливі люди. Поети – це осяйні зорі, послані Творцем, щоб освітити сірий людський шлях, щоб просвітити згорьовану людську душу, щоб розтопити скрижаніле людське серце, дати лет приземленому людському тілу. З незліченної низки поетів, де не кожен поет є поетом, Ніна Іванівна – ПОЕТ, народжений зі словом у кулаці. Воно бунтує і гуртує, надихає і окриляє, допомагає і підтримує, веде і направляє. Її слово вміє любити і кохати, сміятися і плакати…»
Я – берегиня, мати, просто жінка,
В якої доля писана в селі.
І я пишаюсь тим, що українка,
Я – кров моєї рідної землі.
Відколи Московія розпочала війну проти України, у Харкові вийшли друком три збірки поезій Ніни Виноградської – “Обпалені крила янгола”, “Річка маминого слова” і «Поранені соняхи». Мені здається, що кожне втрачене життя українського воїна у цій російсько-українській війні, відновилося віршем у цих збірках.
А соняхи жовті стогнали, поранені в полі,
Солдатський спочинок останнім тут був у житті.
І плакали гірко дерева край шляху від болю
За тих, що невинно зостались на смертній путі.
Нова збірка «Три Василі» включає в себе три поеми, весь поетичний доробок автора у цьому жанрі. Історична минувшина України, як і сьогодення, торкається душевних переживань і знаходить свій відгук у творах. Вчинок кошового отамана Війська Запорозького Івана Сірка по поверненню полонених українців з татаро-турецької неволі вразив поетку у саме серце – через призму особистого сприйняття народилася поема “Іван Сірко”. Автор висловлює повну суголосність з величною історичною особою, непереможним полководцем, палким захисником України Іваном Сірком…
Від чужинської навали недругів жорстоких,
Не програли жодну битву, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Боронив Іван Сірко завжди батьківщину.
Поема “Голодомор” Ніни Виноградської неодноразово перевидавалася і обійшла весь світ. Вона звучала на радіо, за цим твором ставили спектаклі, знімали кіно… Не дивно, що на гранітній плиті Меморіалу жертв Голодомору в Києві викарбувані слова саме цього твору:
Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
У сьогоденні воєнних подій цей твір особливо болить читачеві своєю оголеною правдою. Прийшло прозріння до багатьох любителів комуністичного режиму і Радянського Союзу. Разом з прозрінням прийшло і розуміння того, що Росія ще з часів царату ніколи не була нам дружнім народом, який прийшов на нашу землю повторно творити геноцид українського народу, вона підтвердила свій статус країни-агресора.
Табори ГУЛАГу
Сповнені по вінця
Горя і розпуки
У краях чужих.
Напились сибіри
Крові українців,
Вимостили землю
Кісточками їх.
Як справжній поет, Ніна Виноградська не може стояти осторонь подій своєї країни. Її серце крається розпачем від смертей українських воїнів на полі бою, їй болять рани свого народу. Небачене свавілля і жорстокість ворога, його телевізійне невігластво і божевілля наносить глибокі рани на межу несумісності з життям…
Лежать сини, що вчора ще жили,
Не розпізнати, ніби невідомі.
Від бетееру пригорща золи
І не потрібна вже нікому поміч…
І тільки безмежжя любові до України і його народу надає сил, допомагає триматися і гострити поетичне слово авторки... І ця зброя безжально таврує злочинні дії ворога, а душа жінки-патріотки виповнює своє слово любов’ю, співчуттям і ніжністю до рідного народу і рідної землі.
А ти, моя країнонько, живи
В усі часи, щаслива будь, єдина.
І не зганьби отої булави,
Яку в руках тримаєш, Україно.
Нова поема “Три Василі” присвячена трьом синам українського народу, які в різний час стояли на сторожі свободи людини і незалежності України – Василю Симоненку, Василю Стусу і Василю Сліпаку. У героїв спільне не тільки ім’я, вони мають спільну долю – відстоювати українство в Україні і жертовно віддати свої життя заради Батьківщини, збереження національного духу і свободи України.
На цій чудовій золотій землі,
Де пахне м’ята, яблука і дині,
Вже проросли зерном три Василі,
Щоби життя віддати Україні.
Образи трьох Василів у поемі Ніни Виноградської постають вірними синами своїх матерів і України, які прожили своє життя, згідно вислову Василя Стуса, “не набравшись скверни, ненависті, прокльону, каяття”. У сьогоденні з небосхилу нам святять три зірки Василів, які стали прикладом для сучасників у борні за відстоювання української державності, свободи і прав громадянина України. Автор поеми Ніна Виноградська разом зі своїми героями “кличе люд здобути перемогу” і свято у це вірить:
Здобути щастя на своїй землі,
Від ворогів її відвоювати –
Постануть всі сини, як Василі,
Яких народить українська мати.
Складні обставини сучасного періоду незалежності України всередині країни, непорозуміння влади і суспільства, особисті обставини не ламають сили і духу поетеси. Вона в постійній боротьбі, її слово завжди стоїть на сторожі правди і людяності. Ніна Виноградська завжди залишається вірною собі, не зраджує своїм принципам висвітлення подій і ставленням до свого народу,
Олександра КІРІЙ, письменниця
м. Харків
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
