"Поважайте себе, свій рід, свою мову. Тоді й іншим доведеться вас поважати... І вас, і ваш нарід, і вашу мову.
Роби, що мусиш, усім, що ти маєш, там, де ти є...
І все буде, як треба!" Це слова нашого земляка з Сум Юрія Тищука.

Дорогі мої земляки, пісківці!

Я постійно з вами на зв'язку, я цікавлюся тим, як живуть наші люди, наші Піски. З ваших дописів я черпаю любов до рідного краю, до його красивих, талановитих і трудящих людей, до України. Ми українці і мова нашої країни і наших Пісок - українська. З діда-прадіда. Хоча вона має деякі діалектичні складові, але в основі її завжди було рідне українське слово. Ми говорили українською, ми нею кохалися, ми нею лаялися, ми нею співали, ми нею ненавиділи ворогів.
І от зараз, коли у нас десятий рік іде війна з Росією, на сторінках нашого "Рідного села Піски" я читаю дописи односельців неграмотною корявою чужою мовою. Чи ж не соромно вам, мої земляки, підтримувати ворожу мову? Чому ви соромитесь нашої рідної, маминої і татової мови? Чому ви користуєтесь не рідним словом, а перекрученим чужим? Читаю коментарі і стає боляче до сліз, що ви ігноруєте рідне, своє, а використовуєте чуже, вороже слово?

У нашій школі був чудовий педагогічний колектив, якому мозли позаздрити інші школи країни. Тут навчали любити і слово, і мову, і Батьківщину. Ми несемо в серцях і передаємо нащадкам їхню науку, їхні побажання. І закінчивши школу і виїхавши з Пісок, ви починаєте цвєкати не по-нашому. Вас одразу по вимові вичисляють і розуміють, що ви готові поміняти чи віддати своє, рідне, мамине слово на чуже, не наше. Таке до вас і ставлення, як до тих, хто зрадив і родину, і країну.

Прошу вас, шановні мої пісківці, бережіть і шануйте своє, рідне слово, яке багато віків живе біля нашого тихого Сейму, якого ми так любимо і за яким завжди скучаємо. Слава Богу, у нас живуть люди розумні, які пережили і кріпацтво, і війни, і революції, і Голодомори. А мову зберегли, як найцінніший скарб нашої землі.

Тому звертаюся до всіх вас не бути байдужими до себе, до мови, до рідних Пісок. Нехай кожен ваш допис буде звучати рідною, УКРАЇНСЬКОЮ, мовою. Тоді нас ніхто не переможе,
тоді наші чарівні Піски залишаться Пісками, а не хутірцем над Сеймом. Вчіть діточок любити і шанувати рідне слово, берегти його від "штокання і какання", як від ворога, що тихо бере наші душі.
Шаную вас усіх і люблю.

Ваша землячка з вулиці Спасівки, поетеса, заслужений діяч мистецтв України - Ніна Виноградська, в дівоцтві Манько.