Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Публіцистика
Звернення до моїх земляків із Пісок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звернення до моїх земляків із Пісок
"Поважайте себе, свій рід, свою мову. Тоді й іншим доведеться вас поважати... І вас, і ваш нарід, і вашу мову.
Роби, що мусиш, усім, що ти маєш, там, де ти є...
І все буде, як треба!" Це слова нашого земляка з Сум Юрія Тищука.
Дорогі мої земляки, пісківці!
Я постійно з вами на зв'язку, я цікавлюся тим, як живуть наші люди, наші Піски. З ваших дописів я черпаю любов до рідного краю, до його красивих, талановитих і трудящих людей, до України. Ми українці і мова нашої країни і наших Пісок - українська. З діда-прадіда. Хоча вона має деякі діалектичні складові, але в основі її завжди було рідне українське слово. Ми говорили українською, ми нею кохалися, ми нею лаялися, ми нею співали, ми нею ненавиділи ворогів.
І от зараз, коли у нас десятий рік іде війна з Росією, на сторінках нашого "Рідного села Піски" я читаю дописи односельців неграмотною корявою чужою мовою. Чи ж не соромно вам, мої земляки, підтримувати ворожу мову? Чому ви соромитесь нашої рідної, маминої і татової мови? Чому ви користуєтесь не рідним словом, а перекрученим чужим? Читаю коментарі і стає боляче до сліз, що ви ігноруєте рідне, своє, а використовуєте чуже, вороже слово?
У нашій школі був чудовий педагогічний колектив, якому мозли позаздрити інші школи країни. Тут навчали любити і слово, і мову, і Батьківщину. Ми несемо в серцях і передаємо нащадкам їхню науку, їхні побажання. І закінчивши школу і виїхавши з Пісок, ви починаєте цвєкати не по-нашому. Вас одразу по вимові вичисляють і розуміють, що ви готові поміняти чи віддати своє, рідне, мамине слово на чуже, не наше. Таке до вас і ставлення, як до тих, хто зрадив і родину, і країну.
Прошу вас, шановні мої пісківці, бережіть і шануйте своє, рідне слово, яке багато віків живе біля нашого тихого Сейму, якого ми так любимо і за яким завжди скучаємо. Слава Богу, у нас живуть люди розумні, які пережили і кріпацтво, і війни, і революції, і Голодомори. А мову зберегли, як найцінніший скарб нашої землі.
Тому звертаюся до всіх вас не бути байдужими до себе, до мови, до рідних Пісок. Нехай кожен ваш допис буде звучати рідною, УКРАЇНСЬКОЮ, мовою. Тоді нас ніхто не переможе,
тоді наші чарівні Піски залишаться Пісками, а не хутірцем над Сеймом. Вчіть діточок любити і шанувати рідне слово, берегти його від "штокання і какання", як від ворога, що тихо бере наші душі.
Шаную вас усіх і люблю.
Ваша землячка з вулиці Спасівки, поетеса, заслужений діяч мистецтв України - Ніна Виноградська, в дівоцтві Манько.
Роби, що мусиш, усім, що ти маєш, там, де ти є...
І все буде, як треба!" Це слова нашого земляка з Сум Юрія Тищука.
Дорогі мої земляки, пісківці!
Я постійно з вами на зв'язку, я цікавлюся тим, як живуть наші люди, наші Піски. З ваших дописів я черпаю любов до рідного краю, до його красивих, талановитих і трудящих людей, до України. Ми українці і мова нашої країни і наших Пісок - українська. З діда-прадіда. Хоча вона має деякі діалектичні складові, але в основі її завжди було рідне українське слово. Ми говорили українською, ми нею кохалися, ми нею лаялися, ми нею співали, ми нею ненавиділи ворогів.
І от зараз, коли у нас десятий рік іде війна з Росією, на сторінках нашого "Рідного села Піски" я читаю дописи односельців неграмотною корявою чужою мовою. Чи ж не соромно вам, мої земляки, підтримувати ворожу мову? Чому ви соромитесь нашої рідної, маминої і татової мови? Чому ви користуєтесь не рідним словом, а перекрученим чужим? Читаю коментарі і стає боляче до сліз, що ви ігноруєте рідне, своє, а використовуєте чуже, вороже слово?
У нашій школі був чудовий педагогічний колектив, якому мозли позаздрити інші школи країни. Тут навчали любити і слово, і мову, і Батьківщину. Ми несемо в серцях і передаємо нащадкам їхню науку, їхні побажання. І закінчивши школу і виїхавши з Пісок, ви починаєте цвєкати не по-нашому. Вас одразу по вимові вичисляють і розуміють, що ви готові поміняти чи віддати своє, рідне, мамине слово на чуже, не наше. Таке до вас і ставлення, як до тих, хто зрадив і родину, і країну.
Прошу вас, шановні мої пісківці, бережіть і шануйте своє, рідне слово, яке багато віків живе біля нашого тихого Сейму, якого ми так любимо і за яким завжди скучаємо. Слава Богу, у нас живуть люди розумні, які пережили і кріпацтво, і війни, і революції, і Голодомори. А мову зберегли, як найцінніший скарб нашої землі.
Тому звертаюся до всіх вас не бути байдужими до себе, до мови, до рідних Пісок. Нехай кожен ваш допис буде звучати рідною, УКРАЇНСЬКОЮ, мовою. Тоді нас ніхто не переможе,
тоді наші чарівні Піски залишаться Пісками, а не хутірцем над Сеймом. Вчіть діточок любити і шанувати рідне слово, берегти його від "штокання і какання", як від ворога, що тихо бере наші душі.
Шаную вас усіх і люблю.
Ваша землячка з вулиці Спасівки, поетеса, заслужений діяч мистецтв України - Ніна Виноградська, в дівоцтві Манько.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
