Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.21
06:58
Так учора ласували,
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26
2026.06.20
17:44
…як завжди непостійністю єства
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
2026.06.20
13:06
В спіралі скручується час.
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
2026.06.20
12:39
Кожен ковток – це зустріч
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
2026.06.20
11:23
Вийшов я в садок фазенди
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
2026.06.20
09:20
залишилося лише тебе хотіти
згадуючи всяке чи важливе
ще стоїть і пил виловлює з повітря
кухоль у якім бувало пиво
часоплин жорстокий і безрадний
зорі падають ніхто їх не підніме
каніфоль свої сердечні рани
змінюється все нещадні зміни
згадуючи всяке чи важливе
ще стоїть і пил виловлює з повітря
кухоль у якім бувало пиво
часоплин жорстокий і безрадний
зорі падають ніхто їх не підніме
каніфоль свої сердечні рани
змінюється все нещадні зміни
2026.06.20
06:30
Навесні стара верба
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
2026.06.19
21:02
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.06.19
20:56
За спогадом летять думки
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
2026.06.19
19:13
Колись давно, коли світ ще був молодим і білі хмари називали островами в синьому морі, а не шматками алабамської вати, які хтось (можливо, чорношкірий всезнайка Джо) спересердя підкинув в гору, я познайомився зі старим дідом на ім’я Годі. На відміну від Ґ
2026.06.19
16:39
о серце моє...
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
1.
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
2026.06.19
15:46
Навколо світ - як молитовний спів,
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
Де кожен подих серце хмелем поїть.
У тихім надвечір'ї між дубів
Застигло літо в золотім спокої.
Таких солодких, трепетних ночей,
Такого шовку у високих травах,
Такого блиску зоряних очей
2026.06.19
12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
2026.06.19
12:10
Інерційне чекання того, на що чекаєш, здається безкінечною піснею зоряного неба, жодного куплета якої ти можеш не почути. Та твоя наука чекання не знає ні мойр, ні Кайроса, ні Гамлета. Тут не стежать за стрілками годинника. Тут обслуговують той механізм,
2026.06.19
08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
2026.06.19
07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Публіцистика
Звернення до моїх земляків із Пісок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звернення до моїх земляків із Пісок
"Поважайте себе, свій рід, свою мову. Тоді й іншим доведеться вас поважати... І вас, і ваш нарід, і вашу мову.
Роби, що мусиш, усім, що ти маєш, там, де ти є...
І все буде, як треба!" Це слова нашого земляка з Сум Юрія Тищука.
Дорогі мої земляки, пісківці!
Я постійно з вами на зв'язку, я цікавлюся тим, як живуть наші люди, наші Піски. З ваших дописів я черпаю любов до рідного краю, до його красивих, талановитих і трудящих людей, до України. Ми українці і мова нашої країни і наших Пісок - українська. З діда-прадіда. Хоча вона має деякі діалектичні складові, але в основі її завжди було рідне українське слово. Ми говорили українською, ми нею кохалися, ми нею лаялися, ми нею співали, ми нею ненавиділи ворогів.
І от зараз, коли у нас десятий рік іде війна з Росією, на сторінках нашого "Рідного села Піски" я читаю дописи односельців неграмотною корявою чужою мовою. Чи ж не соромно вам, мої земляки, підтримувати ворожу мову? Чому ви соромитесь нашої рідної, маминої і татової мови? Чому ви користуєтесь не рідним словом, а перекрученим чужим? Читаю коментарі і стає боляче до сліз, що ви ігноруєте рідне, своє, а використовуєте чуже, вороже слово?
У нашій школі був чудовий педагогічний колектив, якому мозли позаздрити інші школи країни. Тут навчали любити і слово, і мову, і Батьківщину. Ми несемо в серцях і передаємо нащадкам їхню науку, їхні побажання. І закінчивши школу і виїхавши з Пісок, ви починаєте цвєкати не по-нашому. Вас одразу по вимові вичисляють і розуміють, що ви готові поміняти чи віддати своє, рідне, мамине слово на чуже, не наше. Таке до вас і ставлення, як до тих, хто зрадив і родину, і країну.
Прошу вас, шановні мої пісківці, бережіть і шануйте своє, рідне слово, яке багато віків живе біля нашого тихого Сейму, якого ми так любимо і за яким завжди скучаємо. Слава Богу, у нас живуть люди розумні, які пережили і кріпацтво, і війни, і революції, і Голодомори. А мову зберегли, як найцінніший скарб нашої землі.
Тому звертаюся до всіх вас не бути байдужими до себе, до мови, до рідних Пісок. Нехай кожен ваш допис буде звучати рідною, УКРАЇНСЬКОЮ, мовою. Тоді нас ніхто не переможе,
тоді наші чарівні Піски залишаться Пісками, а не хутірцем над Сеймом. Вчіть діточок любити і шанувати рідне слово, берегти його від "штокання і какання", як від ворога, що тихо бере наші душі.
Шаную вас усіх і люблю.
Ваша землячка з вулиці Спасівки, поетеса, заслужений діяч мистецтв України - Ніна Виноградська, в дівоцтві Манько.
Роби, що мусиш, усім, що ти маєш, там, де ти є...
І все буде, як треба!" Це слова нашого земляка з Сум Юрія Тищука.
Дорогі мої земляки, пісківці!
Я постійно з вами на зв'язку, я цікавлюся тим, як живуть наші люди, наші Піски. З ваших дописів я черпаю любов до рідного краю, до його красивих, талановитих і трудящих людей, до України. Ми українці і мова нашої країни і наших Пісок - українська. З діда-прадіда. Хоча вона має деякі діалектичні складові, але в основі її завжди було рідне українське слово. Ми говорили українською, ми нею кохалися, ми нею лаялися, ми нею співали, ми нею ненавиділи ворогів.
І от зараз, коли у нас десятий рік іде війна з Росією, на сторінках нашого "Рідного села Піски" я читаю дописи односельців неграмотною корявою чужою мовою. Чи ж не соромно вам, мої земляки, підтримувати ворожу мову? Чому ви соромитесь нашої рідної, маминої і татової мови? Чому ви користуєтесь не рідним словом, а перекрученим чужим? Читаю коментарі і стає боляче до сліз, що ви ігноруєте рідне, своє, а використовуєте чуже, вороже слово?
У нашій школі був чудовий педагогічний колектив, якому мозли позаздрити інші школи країни. Тут навчали любити і слово, і мову, і Батьківщину. Ми несемо в серцях і передаємо нащадкам їхню науку, їхні побажання. І закінчивши школу і виїхавши з Пісок, ви починаєте цвєкати не по-нашому. Вас одразу по вимові вичисляють і розуміють, що ви готові поміняти чи віддати своє, рідне, мамине слово на чуже, не наше. Таке до вас і ставлення, як до тих, хто зрадив і родину, і країну.
Прошу вас, шановні мої пісківці, бережіть і шануйте своє, рідне слово, яке багато віків живе біля нашого тихого Сейму, якого ми так любимо і за яким завжди скучаємо. Слава Богу, у нас живуть люди розумні, які пережили і кріпацтво, і війни, і революції, і Голодомори. А мову зберегли, як найцінніший скарб нашої землі.
Тому звертаюся до всіх вас не бути байдужими до себе, до мови, до рідних Пісок. Нехай кожен ваш допис буде звучати рідною, УКРАЇНСЬКОЮ, мовою. Тоді нас ніхто не переможе,
тоді наші чарівні Піски залишаться Пісками, а не хутірцем над Сеймом. Вчіть діточок любити і шанувати рідне слово, берегти його від "штокання і какання", як від ворога, що тихо бере наші душі.
Шаную вас усіх і люблю.
Ваша землячка з вулиці Спасівки, поетеса, заслужений діяч мистецтв України - Ніна Виноградська, в дівоцтві Манько.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
