Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.10
04:17
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера
2025.12.09
22:11
Все одно, панотче, не спитаєш
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
2025.12.09
18:01
Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
2025.12.09
17:57
Замовкло дев'ятнадцяте сторіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
2025.12.09
17:04
Для інших, ніби то, своя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
2025.12.09
12:47
Кішка, яка приблудилася
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
2025.12.09
09:12
Явився грудень-плакса в поволоці.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
2025.12.09
06:23
Вечоріє рано і скупіє
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
2025.12.09
03:08
Осьде як це відбувалося би зараз, наскільки змога (символічно) уявити.
Я оголошую "унікальне свято" та запрошую всіх на берег моря. З міста-мільйонника приходять сотні дві-три.
- Браття та сестри! - кажу я. - Ми завжди сиділи тут і ні про що не думали
2025.12.09
02:34
Шановний авторе, скажіть, будь ласка, а коли саме ви намірені розпочати сягати глибокодумність скель?
А можна і мені з вами?
Отак би сіли на камені десь в горах перед скелями, перед шпилями отими засніженими, - і нумо сягати!
Сягаєм, сягаєм!...
2025.12.08
22:48
Вишенька закрила очі,
Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
2025.12.08
22:29
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв,
Допомогти по змозі усім недужим.
Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
Можна б і пе
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв,
Допомогти по змозі усім недужим.
Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
Можна б і пе
2025.12.08
22:11
Засніжені вершини гір -
Шпилі, що пронизають небо.
Куди лише сягає зір,
Лечу я поглядом до тебе.
Засніжені вершини гір
На вістрях доброту тримають.
Ти зачаровано повір
Шпилі, що пронизають небо.
Куди лише сягає зір,
Лечу я поглядом до тебе.
Засніжені вершини гір
На вістрях доброту тримають.
Ти зачаровано повір
2025.12.08
17:21
Нації, що уявляють себе великими, одержимі манією «ощасливлювання» інших.
Була тая дружба, як собача служба.
Демократія потрібна демократам, масам потрібна охлократія.
Де українець шукає броду, там єврей наводить мости.
Історичні рішення не бу
2025.12.08
15:25
мчить лиха кохана
цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Публіцистика
Звернення до моїх земляків із Пісок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звернення до моїх земляків із Пісок
"Поважайте себе, свій рід, свою мову. Тоді й іншим доведеться вас поважати... І вас, і ваш нарід, і вашу мову.
Роби, що мусиш, усім, що ти маєш, там, де ти є...
І все буде, як треба!" Це слова нашого земляка з Сум Юрія Тищука.
Дорогі мої земляки, пісківці!
Я постійно з вами на зв'язку, я цікавлюся тим, як живуть наші люди, наші Піски. З ваших дописів я черпаю любов до рідного краю, до його красивих, талановитих і трудящих людей, до України. Ми українці і мова нашої країни і наших Пісок - українська. З діда-прадіда. Хоча вона має деякі діалектичні складові, але в основі її завжди було рідне українське слово. Ми говорили українською, ми нею кохалися, ми нею лаялися, ми нею співали, ми нею ненавиділи ворогів.
І от зараз, коли у нас десятий рік іде війна з Росією, на сторінках нашого "Рідного села Піски" я читаю дописи односельців неграмотною корявою чужою мовою. Чи ж не соромно вам, мої земляки, підтримувати ворожу мову? Чому ви соромитесь нашої рідної, маминої і татової мови? Чому ви користуєтесь не рідним словом, а перекрученим чужим? Читаю коментарі і стає боляче до сліз, що ви ігноруєте рідне, своє, а використовуєте чуже, вороже слово?
У нашій школі був чудовий педагогічний колектив, якому мозли позаздрити інші школи країни. Тут навчали любити і слово, і мову, і Батьківщину. Ми несемо в серцях і передаємо нащадкам їхню науку, їхні побажання. І закінчивши школу і виїхавши з Пісок, ви починаєте цвєкати не по-нашому. Вас одразу по вимові вичисляють і розуміють, що ви готові поміняти чи віддати своє, рідне, мамине слово на чуже, не наше. Таке до вас і ставлення, як до тих, хто зрадив і родину, і країну.
Прошу вас, шановні мої пісківці, бережіть і шануйте своє, рідне слово, яке багато віків живе біля нашого тихого Сейму, якого ми так любимо і за яким завжди скучаємо. Слава Богу, у нас живуть люди розумні, які пережили і кріпацтво, і війни, і революції, і Голодомори. А мову зберегли, як найцінніший скарб нашої землі.
Тому звертаюся до всіх вас не бути байдужими до себе, до мови, до рідних Пісок. Нехай кожен ваш допис буде звучати рідною, УКРАЇНСЬКОЮ, мовою. Тоді нас ніхто не переможе,
тоді наші чарівні Піски залишаться Пісками, а не хутірцем над Сеймом. Вчіть діточок любити і шанувати рідне слово, берегти його від "штокання і какання", як від ворога, що тихо бере наші душі.
Шаную вас усіх і люблю.
Ваша землячка з вулиці Спасівки, поетеса, заслужений діяч мистецтв України - Ніна Виноградська, в дівоцтві Манько.
Роби, що мусиш, усім, що ти маєш, там, де ти є...
І все буде, як треба!" Це слова нашого земляка з Сум Юрія Тищука.
Дорогі мої земляки, пісківці!
Я постійно з вами на зв'язку, я цікавлюся тим, як живуть наші люди, наші Піски. З ваших дописів я черпаю любов до рідного краю, до його красивих, талановитих і трудящих людей, до України. Ми українці і мова нашої країни і наших Пісок - українська. З діда-прадіда. Хоча вона має деякі діалектичні складові, але в основі її завжди було рідне українське слово. Ми говорили українською, ми нею кохалися, ми нею лаялися, ми нею співали, ми нею ненавиділи ворогів.
І от зараз, коли у нас десятий рік іде війна з Росією, на сторінках нашого "Рідного села Піски" я читаю дописи односельців неграмотною корявою чужою мовою. Чи ж не соромно вам, мої земляки, підтримувати ворожу мову? Чому ви соромитесь нашої рідної, маминої і татової мови? Чому ви користуєтесь не рідним словом, а перекрученим чужим? Читаю коментарі і стає боляче до сліз, що ви ігноруєте рідне, своє, а використовуєте чуже, вороже слово?
У нашій школі був чудовий педагогічний колектив, якому мозли позаздрити інші школи країни. Тут навчали любити і слово, і мову, і Батьківщину. Ми несемо в серцях і передаємо нащадкам їхню науку, їхні побажання. І закінчивши школу і виїхавши з Пісок, ви починаєте цвєкати не по-нашому. Вас одразу по вимові вичисляють і розуміють, що ви готові поміняти чи віддати своє, рідне, мамине слово на чуже, не наше. Таке до вас і ставлення, як до тих, хто зрадив і родину, і країну.
Прошу вас, шановні мої пісківці, бережіть і шануйте своє, рідне слово, яке багато віків живе біля нашого тихого Сейму, якого ми так любимо і за яким завжди скучаємо. Слава Богу, у нас живуть люди розумні, які пережили і кріпацтво, і війни, і революції, і Голодомори. А мову зберегли, як найцінніший скарб нашої землі.
Тому звертаюся до всіх вас не бути байдужими до себе, до мови, до рідних Пісок. Нехай кожен ваш допис буде звучати рідною, УКРАЇНСЬКОЮ, мовою. Тоді нас ніхто не переможе,
тоді наші чарівні Піски залишаться Пісками, а не хутірцем над Сеймом. Вчіть діточок любити і шанувати рідне слово, берегти його від "штокання і какання", як від ворога, що тихо бере наші душі.
Шаную вас усіх і люблю.
Ваша землячка з вулиці Спасівки, поетеса, заслужений діяч мистецтв України - Ніна Виноградська, в дівоцтві Манько.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
