ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.23 22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що

Микола Дудар
2025.10.23 21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,

Марія Дем'янюк
2025.10.23 20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.

У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"

У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."

Тетяна Левицька
2025.10.23 20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.

Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,

Євген Федчук
2025.10.23 20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух

Артур Сіренко
2025.10.23 17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві

Сергій СергійКо
2025.10.23 13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».

С М
2025.10.23 10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках

О забагато тебе

Микола Дудар
2025.10.23 10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?

Світлана Пирогова
2025.10.23 09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.

А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?

Віктор Кучерук
2025.10.23 06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій

Тетяна Левицька
2025.10.22 22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.

Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній

Борис Костиря
2025.10.22 21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається

Сергій СергійКо
2025.10.22 17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.

Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі

Артур Сіренко
2025.10.22 15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –

Сергій Губерначук
2025.10.22 13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Лев Маркіян
2025.10.20

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Як угри сусідами нашими стали
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух перевести
Та й оселитись. Скільки раз було,
Коли трави на всіх не вистачало,
Тоді сильніші слабших проганяли.
І слабше плем’я в пошуках ішло
На захід, щоб пристанище знайти.
Оскільки все життя лиш кочувало
І жити по-другому не бажало –
Осісти та для себе хліб ростить –
То грабувало всіх, хто на шляху
Йому траплявся. Так було віками.
Як морські хвилі сунули степами,
Несучи долю для других лиху.
Причорноморський проминувши степ,
В Паннонію, нарешті попадали.
Вони у тій долині осідали
Та позирали поза гори – де б
Чого урвати. Ні, щоб працювати.
Земля ж родюча, обробляй, живи.
Та той народ розбійний черговий
Умів лишень сусідів грабувати.
В Паннонії осівши, звідтіля
Вони в набіг Європою ходили.
І перед ними землі всі тремтіли,
І кров‘ю поливалася земля.
Кого лиш там із часом не було.
То гунни з-під Китаю аж примчали.
Здряхлілих римлян грабувать почали.
Таке собі всеєвропейське зло.
А особливо, як Аттіла в них
Вождем зробився – жах скував народи,
Бо зупинити того монстра годі,
Він ладен був понищити усіх.
«Хунгарія» - і досі землі ті,
Мов з острахом, в Європі називають.
Напевно, страх від своїх предків мають.
Та з часом все міняється в житті.
Помер Аттіла, гунни після нього,
Як всі в Європі, жити почали.
Та тут авари зі степів прийшли,
Упхалися бігом до краю того.
І знов Європа у страху тремтить.
І знов Європа спокою не знає,
Орда аварська без кінця терзає.
Немає сили, щоб її спинить.
Сам Карл Великий з ними воював.
Як воював? Звичайно, відбивався,
Аварів тих спинити намагався.
Але найбільший з ними клопіт мав
Народ слов‘янський. Бо ж сусідом став.
Вже наші предки землю обробляли
Та хліб ростили. Через те й страждали.
Весь час народ розбійний грабував.
Хліб забирав, бо жерти дуже хтів,
Людей ловив, щоб в рабство продавати.
Таких сусідів краще вже не мати
Та ж Божі несповідимі путі.
Та скоро край ординський занепав,
Слов‘яни ж бо наругу не терпіли,
З мечем свою свободу боронили.
Тож був, як кажуть «обрин» і пропав.
Розбійний край пустим недовго був.
Прийшли мадяри, що ми «угри» звемо,
З якими й досі біч-о-біч живемо.
І знову європейський край загув.
Бо знов страшні розбої почались.
Орда мадярська шастала усюди,
Тягли майно та полонили люду…
Отож, звідкіль вони тут узялись?
Жили колись ті угри за Уралом.
Одні в землі щось порпались були,
А інші спосіб кочовий вели,
Робити на землі бажань не мали.
Коли ж сусіди потіснили їх
З земель обжитих, то одні знялися
Та в болота на північ подалися.
Там і осіли в болотах отих.
Потомки їхні й досі там живуть
І звуться ханти й мансі. Край багатий.
Там нафта й газ, що й не перекачати.
Та москалі усе собі гребуть.
Тож ханти й мансі животіють там.
Їм з тих багатств лиш дуля дістається.
Але розмова не про них ведеться.
Про тих мадяр цікаво знати нам.
Отож, оті, що з того лиш жили,
Що табуни по всіх степах ганяли,
Під натиском на захід відступали
Аж доки і в Леведію прийшли.
Це десь над Доном. В тих тоді краях
Над усіма хозари панували.
Вони в степах так само кочували,
Наводячи на всіх сусідів страх.
Й слов’янам діставалося від них.
Вони хозарам данину платили.
А угри із хозарами ходили
В набіги. І тягли з набігів тих
Добро слов‘янське та живих рабів,
Яких бігом за море продавали.
Вони би там і далі кочували.
Але тут саме печеніг наспів.
Від печенігів угри і втекли
В Леведію. А ті слідом припхали.
Та знов на угрів нападати стали.
Ще й в тім хозари їм допомогли,
Бо угри й з ними горщики побили.
Прийшлося уграм звідти утікать.
В степах причорноморських кочувать,
Там, де колись сармати й скіфи жили.
Той край вони назвали Етелькоз.
Хоч гарна назва – суті не змінила.
Й звідтіль сусідів грабувать ходили,
І багатьох скорити їм вдалось.
Але і тут не всиділи вони.
Знов печеніги по слідах припхались.
На північ угри до слов‘ян подались.
Опісля невеликої війни,
Прийшли під Київ, облягли його.
В Угорському під Києвом стояли,
Але лиш данину із міста взяли
Та і на захід подались бігом.
Грабуючи все на своїм шляху,
Пройшли вони карпатські перевали
І, врешті у Паннонію попали.
І знов дрижить Європа від страху.
Авар і гуннів ледь пережили.
А тут нова напасть, як кара Божа.
Їх, навіть гори стримати не можуть.
Ордою через гори ті пройшли
І уже Східна Франкія пала.
Баварського маркграфа розгромили,
По вітру всю Моравію пустили.
Болгарії вчинили купу зла.
Не скоро угри ті угомонились.
Тоді чимало крові пролилось,
Поки орду ту зупинить вдалось.
По тому угри врешті-решт усілись
В Паннонії. За «розум узялись»,
Здавалось, хоч у наші землі пхались,
Галичину вхопити намагались,
У ній, немов господарі велись.
Хоча не раз князі їх наші били.
Згадати хоча б славний Ярослав,
Де тим забродам бій великий дав
Наш князь славетний Галицький Данило.
Отак от угри до Європи впхались.
Із-за Уралу, із боліт прийшли.
Тут батьківщину врешті-решт знайшли.
Та їх вожді так дикими й зостались.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2025-10-23 20:14:31
Переглядів сторінки твору 5
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.866 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.735 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.730
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2025.10.23 20:15
Автор у цю хвилину відсутній