Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбивать.
Але на фронті вони ледь повзуть,
Ніяк не здатні ЗСУ здолати,
Взялися з мирним людом воювати,
Міста і села без кінця довбуть.
За Київ узялись серед зими.
Без світла і тепла нас залишають.
Хоча би так примусити бажають.
Але занадто непокірні ми.
І темряву, і холод терпимо,
Аби лишень отих «братів» не знати.
Якось удасться перезимувати,
А там з весною вже проживемо.
Тож, у холодній сидячі квартирі,
Без світла, Ленінград я пригадав,
Який колись в блокаду так страждав.
Убили сотні тисяч люди-звірі.
Я був у Ленінграді ще в той час,
Як був Союз. Звичайно ж, нас возили
На Пєскарьовські братські ті могили.
Зізнаюсь чесно, вразило то нас.
На невеликім клаптику землі
За зиму сотні тисяч поховали,
Що з голоду і холоду вмирали.
Чи можна то простити взагалі?
Зі школи нас привчали, що у тім
Фашисти винні, бо ж вони напали,
Із суші й моря місто блокували,
Мільйон народу зачинили в нім..
Ні вийти було з міста, ні зайти.
А треба ж було люд той годувати,
Тепло якимось чином їм давати.
А де у місті те усе знайти?
Ніхто ж зарані не потурбувавсь.
Збирались ворогів перемагати,
Тож кошти в зброю узялись вкладати.
І без запасів Ленінград зоставсь.
Ба, більше! Вже війна розпочалась,
Уже війська німецькі фронт прорвали,
Уже до Ленінграду підступали.
Москву узяти ворог сподівавсь.
На схід вже сотні ешелонів йшли.
Вивозили і фабрики, й заводи,
Щоб виробництво відновити згодом
Десь за Уралом москалі могли.
Везли все цінне і робітників
З заводами теж евакуювали.
Вони все в полі відродити мали.
Умови були напрочуд важкі.
Вивозили… Але не Ленінград..
Бо Сталін їх скажений той затявся
Віддати місто ворогу, боявся,
Що то розвалить геть країну Рад.
Колиска ж «революції». Звідсіль
Вони в країні владу захопили,
Усю Росію кров’ю затопили.
Й отак віддати місто без зусиль?!
То ж їхній символ! Сталін дав наказ,
Що ворогові місто не здавати,
Людей звідтіль не евакуювати,
Щоб не подумав хтось в лихий цей час,
Що комуняцькій владі вже кінець.
Патріотизм всі мають проявити,
У місті до останнього сидіти.
Не думав про людей, хай йому грець.
Йому дорожче символ, ніж життя
Людські. Тож люди в місті залишались.
Ніякі нікуди не випускались.
То й результат… Та в них без каяття.
Якби із міста вивезли усіх,
Хто був для оборони непридатний,
Вдалось би сотні тисяч врятували.
Мороз і голод не убили б їх.
В блокаднім місті заморили люд.
Самі ж до того своїх рук доклали
І на фашистів по війні списали
Та віддали, як докази, на суд,
Смерті в блокаді. Кляті москалі
Не визнали вини своєї й досі.
На помсти прапорах ідею носять
І їх не мучить совість взагалі.