Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
08:48
Як закриєш очі вночі зі скрипом,
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбивать.
Але на фронті вони ледь повзуть,
Ніяк не здатні ЗСУ здолати,
Взялися з мирним людом воювати,
Міста і села без кінця довбуть.
За Київ узялись серед зими.
Без світла і тепла нас залишають.
Хоча би так примусити бажають.
Але занадто непокірні ми.
І темряву, і холод терпимо,
Аби лишень отих «братів» не знати.
Якось удасться перезимувати,
А там з весною вже проживемо.
Тож, у холодній сидячі квартирі,
Без світла, Ленінград я пригадав,
Який колись в блокаду так страждав.
Убили сотні тисяч люди-звірі.
Я був у Ленінграді ще в той час,
Як був Союз. Звичайно ж, нас возили
На Пєскарьовські братські ті могили.
Зізнаюсь чесно, вразило то нас.
На невеликім клаптику землі
За зиму сотні тисяч поховали,
Що з голоду і холоду вмирали.
Чи можна то простити взагалі?
Зі школи нас привчали, що у тім
Фашисти винні, бо ж вони напали,
Із суші й моря місто блокували,
Мільйон народу зачинили в нім..
Ні вийти було з міста, ні зайти.
А треба ж було люд той годувати,
Тепло якимось чином їм давати.
А де у місті те усе знайти?
Ніхто ж зарані не потурбувавсь.
Збирались ворогів перемагати,
Тож кошти в зброю узялись вкладати.
І без запасів Ленінград зоставсь.
Ба, більше! Вже війна розпочалась,
Уже війська німецькі фронт прорвали,
Уже до Ленінграду підступали.
Москву узяти ворог сподівавсь.
На схід вже сотні ешелонів йшли.
Вивозили і фабрики, й заводи,
Щоб виробництво відновити згодом
Десь за Уралом москалі могли.
Везли все цінне і робітників
З заводами теж евакуювали.
Вони все в полі відродити мали.
Умови були напрочуд важкі.
Вивозили… Але не Ленінград..
Бо Сталін їх скажений той затявся
Віддати місто ворогу, боявся,
Що то розвалить геть країну Рад.
Колиска ж «революції». Звідсіль
Вони в країні владу захопили,
Усю Росію кров’ю затопили.
Й отак віддати місто без зусиль?!
То ж їхній символ! Сталін дав наказ,
Що ворогові місто не здавати,
Людей звідтіль не евакуювати,
Щоб не подумав хтось в лихий цей час,
Що комуняцькій владі вже кінець.
Патріотизм всі мають проявити,
У місті до останнього сидіти.
Не думав про людей, хай йому грець.
Йому дорожче символ, ніж життя
Людські. Тож люди в місті залишались.
Ніякі нікуди не випускались.
То й результат… Та в них без каяття.
Якби із міста вивезли усіх,
Хто був для оборони непридатний,
Вдалось би сотні тисяч врятували.
Мороз і голод не убили б їх.
В блокаднім місті заморили люд.
Самі ж до того своїх рук доклали
І на фашистів по війні списали
Та віддали, як докази, на суд,
Смерті в блокаді. Кляті москалі
Не визнали вини своєї й досі.
На помсти прапорах ідею носять
І їх не мучить совість взагалі.
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбивать.
Але на фронті вони ледь повзуть,
Ніяк не здатні ЗСУ здолати,
Взялися з мирним людом воювати,
Міста і села без кінця довбуть.
За Київ узялись серед зими.
Без світла і тепла нас залишають.
Хоча би так примусити бажають.
Але занадто непокірні ми.
І темряву, і холод терпимо,
Аби лишень отих «братів» не знати.
Якось удасться перезимувати,
А там з весною вже проживемо.
Тож, у холодній сидячі квартирі,
Без світла, Ленінград я пригадав,
Який колись в блокаду так страждав.
Убили сотні тисяч люди-звірі.
Я був у Ленінграді ще в той час,
Як був Союз. Звичайно ж, нас возили
На Пєскарьовські братські ті могили.
Зізнаюсь чесно, вразило то нас.
На невеликім клаптику землі
За зиму сотні тисяч поховали,
Що з голоду і холоду вмирали.
Чи можна то простити взагалі?
Зі школи нас привчали, що у тім
Фашисти винні, бо ж вони напали,
Із суші й моря місто блокували,
Мільйон народу зачинили в нім..
Ні вийти було з міста, ні зайти.
А треба ж було люд той годувати,
Тепло якимось чином їм давати.
А де у місті те усе знайти?
Ніхто ж зарані не потурбувавсь.
Збирались ворогів перемагати,
Тож кошти в зброю узялись вкладати.
І без запасів Ленінград зоставсь.
Ба, більше! Вже війна розпочалась,
Уже війська німецькі фронт прорвали,
Уже до Ленінграду підступали.
Москву узяти ворог сподівавсь.
На схід вже сотні ешелонів йшли.
Вивозили і фабрики, й заводи,
Щоб виробництво відновити згодом
Десь за Уралом москалі могли.
Везли все цінне і робітників
З заводами теж евакуювали.
Вони все в полі відродити мали.
Умови були напрочуд важкі.
Вивозили… Але не Ленінград..
Бо Сталін їх скажений той затявся
Віддати місто ворогу, боявся,
Що то розвалить геть країну Рад.
Колиска ж «революції». Звідсіль
Вони в країні владу захопили,
Усю Росію кров’ю затопили.
Й отак віддати місто без зусиль?!
То ж їхній символ! Сталін дав наказ,
Що ворогові місто не здавати,
Людей звідтіль не евакуювати,
Щоб не подумав хтось в лихий цей час,
Що комуняцькій владі вже кінець.
Патріотизм всі мають проявити,
У місті до останнього сидіти.
Не думав про людей, хай йому грець.
Йому дорожче символ, ніж життя
Людські. Тож люди в місті залишались.
Ніякі нікуди не випускались.
То й результат… Та в них без каяття.
Якби із міста вивезли усіх,
Хто був для оборони непридатний,
Вдалось би сотні тисяч врятували.
Мороз і голод не убили б їх.
В блокаднім місті заморили люд.
Самі ж до того своїх рук доклали
І на фашистів по війні списали
Та віддали, як докази, на суд,
Смерті в блокаді. Кляті москалі
Не визнали вини своєї й досі.
На помсти прапорах ідею носять
І їх не мучить совість взагалі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
