Автори /
Катя Тихонова
|
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
***********
•
Скидати лахміття!
•
2015
•
Посміхається мій прапращур…
•
Пам’яті небесної сотні
•
Осіння молитва
•
Невже це осінь?
•
Перестук серця
•
Мій пане....
•
Маленьким читачам...
•
ЖІНКИ
•
Роздум
•
Життєве...
•
На вершині гори...
•
Над прірвою любові...
•
Виліпила...
•
Погляд...
•
Продовження розмови...
•
Ти...
•
Осіннє
•
Навіяне життям...
•
Вересневе...
•
Так часом дуже хочеться світанку...
•
Поетам присвячується:
•
Береза вишиває сонцю долю...
•
Здрастуйте, мамо...
•
Ми будемо?..
•
Перше слово...
•
* * * * *
•
*****
•
А на тому березі...
•
Між кроками...
•
Час... Стриптизер???
•
* * * * *
•
«до» і «від»…
•
* * *
•
Передріздвяне
•
Дмухни на золу
•
Життя не має права на відпустку…
•
* * *
•
Світла моя сонато...
•
* * * * *
•
Калачі для ведмежат
•
Просвітлення...
•
Все аж занадто просто...
•
Счастье - в каждом взошедшем дне!
•
А правда, мій пане, що Ви ображатись не вмієте?
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Пане мій... (дубль №...)
•
Багато не зна…
•
Мій пане, завтра знову буде зустріч...
•
Той божеволіє, боже…
•
Серйозність на обличчі...
•
Я б Вам сказала, пане мій...
•
Слова...
•
Помовч! Дай доказати!
•
* ** * ** *
•
Все традиційно...
•
Було і не було
•
Повернення
•
* * * * *
•
* * * ** * * *
•
* * ** * *
•
* ** * ** *
•
* * * * *
•
* * *
•
Відводиш погляд...
•
Зміни у серці стелю!
•
Привіт, акторе!
•
Я - лиска...
•
В янголів вечеря...
•
Добрий день
•
Душа воскресла!
•
* * *
•
До мене сміється беззубий собака...
•
* * *
•
* * *
•
Просто ТИ
•
***
•
* * *
•
Стоп! Відзнято!
•
Вона
•
* * *
•
* * *
•
Твій світ
•
* * *
•
Слід важких копит
•
Ксерокопії посмішок
•
Увімкніть нам світ!
•
Все ходять по колу слони
•
Не смій злукавити!
•
Життя без правил...
•
...-божевільне
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Ми разом втрьох...
•
Цей сніг...
•
***
•
Ці дві хвилини (Моєму дереву)
•
***
•
Вже все цвіте!
•
***
•
***
•
Мовчання...
•
Зіграй мені, скрипалю
Її втома була схожа до втоми старого трамваю,
Що поволі по рейках тягнув свої зимні вагони.
Що поволі по рейках тягнув свої зимні вагони.
Світ ходить навшпиньки по довгих своїх коридорах,
Він сам у собі – задихається від метастазів –
Він сам у собі – задихається від метастазів –
Рік важкий і бентежний по душах пройшовся, як лезо,
Перерізав, немов пуповину, надії і сни.
Перерізав, немов пуповину, надії і сни.
Я не скиглю, бо й справді, нащо?
Спопелиться усе в мені –
Спопелиться усе в мені –
То не білі сніги, то птахи із чорними крилами,
То не сонце у небі, то сито із сірих хмар.
То не сонце у небі, то сито із сірих хмар.
У прожилках неба –
Листя паркових кленів,
Листя паркових кленів,
Мій пане, це осінь знову? -
Так, осінь – осіння осінь…
Так, осінь – осіння осінь…
Ваш сум мене крильми
огорне, пане,
огорне, пане,
Мій пане, вже до осені так близько.
В повітрі вже не пахне чебрецем.
В повітрі вже не пахне чебрецем.
У осінню зимну днину сніг летів із неба.
І маленький горобець попросив: «Не треба!
І маленький горобець попросив: «Не треба!
Ми просто жінки. Ми просто живемо на світі.
Гортаємо дні, гаптуємо долю вікам.
Гортаємо дні, гаптуємо долю вікам.
Погрівши руки, поблизу каміну
у цей, такий гарячий вечір літній,
у цей, такий гарячий вечір літній,
Мене все менше і менше,
А літ - все більше і більше,
А літ - все більше і більше,
На вершині гори - просто сніг -
білий, наче крило янголине.
білий, наче крило янголине.
Там, де листя опадає долі,
Там, де сонця влітку не видати,
Там, де сонця влітку не видати,
Я виліпила із глини велике сонце весняне,
І в небо його, мов птаху, із рук своїх відпустила.
І в небо його, мов птаху, із рук своїх відпустила.
Туди, звідкіль вертаються птахи,
Ми дивимось задумливо і тихо,
Ми дивимось задумливо і тихо,
(в задумі, дивлячись у вікно)
Ти мені давно вже відгримів
В той далекий травень затуманний.
В той далекий травень затуманний.
За вікнами вже осінь бешкетує:
дощем сміється, ронить жовтий лист.
дощем сміється, ронить жовтий лист.
У нього статків мало що було:
стара хатина і бездітна груша.
стара хатина і бездітна груша.
У цьому осінньому глумі,
де годі шукать пошани,
де годі шукать пошани,
Так часом дуже хочеться світанку,
Немов прозріння після темноти...
Немов прозріння після темноти...
Поети теж марафонці
на довгих дистанціях долі,
на довгих дистанціях долі,
Туманний солод вистеляє стежку,
Оголена душа мовчить собі,
Оголена душа мовчить собі,
Здрастуйте, мамо, довге мовчання моє -
Ріки років суєтно спливли в небокраї
Ріки років суєтно спливли в небокраї
Ми будемо забуті чи почуті?
Ми будемо дрімати чи вести? -
Ми будемо дрімати чи вести? -
Перше слово. Воно...
Мов обрамлення зустрічі першої.
Мов обрамлення зустрічі першої.
Ще трішки снігу і краплина смутку
і погляд твій крізь вчора - в глибину.
і погляд твій крізь вчора - в глибину.
Слухай, ти знаєш, а як зажевріла та мить? –
Мить воскресіння любові у шатах весняних.
Мить воскресіння любові у шатах весняних.
А на тому березі, де літо
дві дороги - в весну і у зиму.
дві дороги - в весну і у зиму.
Між кроками твоїми вже не час,
А тільки віддзеркалення тьмяніє.
А тільки віддзеркалення тьмяніє.
Час-стриптизер танцює перед нами –
Повільно зняв краватку і костюм,
Повільно зняв краватку і костюм,
Холодно. Вода закам’яніла.
Лічимо сніжинки та зірки.
Лічимо сніжинки та зірки.
Перескладаю думки
стосами
стосами
Бреду по землі…Ось хутір. Сім хат. Та й усе.
Розквітли черешні. Дідусь сидить на ослоні.
Розквітли черешні. Дідусь сидить на ослоні.
Тихими кроками січень ступа по землі,
Ледве поскрипує сніг і срібляться дерева.
Ледве поскрипує сніг і срібляться дерева.
Дмухни на золу. Хай ще потліє –
Дихання її таке важке,
Дихання її таке важке,
Життя не має права на відпустку…
Згорає сонце в хмарах дощових…
Згорає сонце в хмарах дощових…
Хтось накинув шаль мені на плечі.
Озирнулась. Пане мій, це Ви?
Озирнулась. Пане мій, це Ви?
Ніжність моя кришталева,
Велич моя незрима...
Велич моя незрима...
Осінь така бездонна,
ранок тепловрочистий,
ранок тепловрочистий,
Ведмежатам у печі
допікались калачі.
допікались калачі.
Просвітлення світу, просвітлення думки - осінь
ступає на килим із жовто - гарячих фарб.
ступає на килим із жовто - гарячих фарб.
А давай без подробиць...Занадто багато фарб
розтеклося в калюжі і попливло з дощами.
розтеклося в калюжі і попливло з дощами.
В миг, когда зажигается утро,
Распахни окно. Помолчи.
Распахни окно. Помолчи.
А правда, мій пане, що Ви ображатись не вмієте?
І крига розтопиться і воскресне любов!
І крига розтопиться і воскресне любов!
Хто мене від мене порятує?
Пане мій, у Вас питаю, пане.
Пане мій, у Вас питаю, пане.
Зубожіння якесь зсередини,
Над серцями мости розведено.
Над серцями мости розведено.
Мій пане, люди всі такі чужі,
Вони холодні, наче океани.
Вони холодні, наче океани.
Коли б мене спитали, пане мій,
Як я живу? Що б мала відповісти?
Як я живу? Що б мала відповісти?
А тиша дзвінка, мій пане,
Скажіть, Вам вона близька?
Скажіть, Вам вона близька?
Вже пізно. І мені пора іти...
Мій пане, завтра знову буде зустріч.
Мій пане, завтра знову буде зустріч.
А музика Вашого серця,
Мій пане, така тривожна,
Мій пане, така тривожна,
Серйозність на обличчі – маска просто.
Мій пане, Вам вона не до лиця.
Мій пане, Вам вона не до лиця.
Я б Вам сказала, пане мій. Та ні.
Я промовчу. Як завжди. Так, як завжди.
Я промовчу. Як завжди. Так, як завжди.
Слова гучні, фальшиві, боязкі,
Скажіть, вони потрібні для держави?
Скажіть, вони потрібні для держави?
Все традиційно - квіти і вино.
(Ця традиційність вже поперек горла).
(Ця традиційність вже поперек горла).
Твій погляд - літо. Дотик твій - зима.
(два полюси злились в тобі одному).
(два полюси злились в тобі одному).
Все традиційно - квіти і вино
І кави філіжанка пахне терпко.
І кави філіжанка пахне терпко.
Все якось так - було і не було.
(старий сусіда човга в темний вечір).
(старий сусіда човга в темний вечір).
На Україну повертає птах.
Відтрепетав. Відмислились надії.
Відтрепетав. Відмислились надії.
Тремтять слова над келихом вина.
У серці спокій, наче по причастю.
У серці спокій, наче по причастю.
Розпатлане волосся. Білі пальці
І вільні кроки над верхівки скель.
І вільні кроки над верхівки скель.
А посміхатись просто, наче жити,
у потяг Долі скласти всі думки.
у потяг Долі скласти всі думки.
Літо котить колесо житами,
Босий вовк мовчить в твоїй душі.
Босий вовк мовчить в твоїй душі.
Горить трава в долонях у весни,
вогонь повзе повільно і упевнено.
вогонь повзе повільно і упевнено.
Дощем в обличчя напівсонний день,
Закутався у хмари темно-сірі.
Закутався у хмари темно-сірі.
Відводиш погляд - це і є межа,
яку переступати вже не личить.
яку переступати вже не личить.
Чому в твоєму серці стільки буднів?
Їх, навіть, більше, ніж в календарі.
Їх, навіть, більше, ніж в календарі.
Привіт, акторе! Сцена – це життя.
І навпаки: життя для тебе – сцена.
І навпаки: життя для тебе – сцена.
Я – лиска-гітаристка. Знаю лад.
На кожного я маю компромат.
На кожного я маю компромат.
В янголів вечеря -
дзвонять дзвони.
дзвонять дзвони.
І ведмежатко каже "Добрий день",
(коли ти це почути справді хочеш).
(коли ти це почути справді хочеш).
Душа воскресла, бо Христос воскрес!
І у житті все буде по новому.
І у житті все буде по новому.
Димар курив у небо, кашляв в ніч.
Пригрів ворону, щоб жилось тепліше.
Пригрів ворону, щоб жилось тепліше.
До мене сміється беззубий собака,
Мов час через шибку.
Мов час через шибку.
Між ніжністю і грубістю – півкроку,
Пів вироку і пів твоїх думок.
Пів вироку і пів твоїх думок.
Три берези мовчки так зимують –
Білі хустки вкладено на плечі.
Білі хустки вкладено на плечі.
На цій землі нема тобі повторень.
Ти тут поодинокий екземпляр.
Ти тут поодинокий екземпляр.
Я вимиваю спогади дощем.
Стою під небом. Сльози – у калюжу.
Стою під небом. Сльози – у калюжу.
О, не шукай легкого заробітку.
І як так можна? – Просто вбити квітку?
І як так можна? – Просто вбити квітку?
Теплі хмарки подиху твого
Зігрівають темну ніч осінню.
Зігрівають темну ніч осінню.
Вона торкнулася подихом
Пензля твого.
Пензля твого.
Підкрадався, мовчки брав за плечі
І ховав твій стан сумний в собі
І ховав твій стан сумний в собі
Рибалки витягали з сітей рибу.
Вона ж так мовчки билася об лід
Вона ж так мовчки билася об лід
Твій світ, твій день і погляд ріже очі.
Яскрава тінь сипнула цукру в чай.
Яскрава тінь сипнула цукру в чай.
По хиткому мередіану
Йшла земля.
Йшла земля.
Надворі глупа ніч,
Хоч око виколи.
Хоч око виколи.
Її вважали безглуздою,
Їй просто усі дивувалися.
Їй просто усі дивувалися.
Ніч не спитала
Нас зустріла в лісі.
Нас зустріла в лісі.
Все ходять по колу слони
А ми ж не такі?
А ми ж не такі?
Розпечений вогонь палючих сонць,
Затихли хори у небес зіницях.
Затихли хори у небес зіницях.
А зорям снилось сонце,
Сонцю-зорі.
Сонцю-зорі.
Молочний суп. Їдальня. Білі стіни.
В піжамах і халатах перехожі.
В піжамах і халатах перехожі.
З берегами спопелілих хвиль
Розмовляють сонячні заграви.
Розмовляють сонячні заграви.
Кульки летіли в небо –
Сині, зелені, жовті
Сині, зелені, жовті
Незвичайність весни
У очах, як літо, зелених.
У очах, як літо, зелених.
Вогнище, збентежене вітром,
Облизуючись, їло сіно
Облизуючись, їло сіно
Лимонне сонце, звабнику Дедала,
Чому таким сумним надвечір стало?
Чому таким сумним надвечір стало?
Ми разом втрьох –
Ти я і світу шмат.
Ти я і світу шмат.
Цей сніг, як сон. Цей сон, що сніг.
Присіла думка біля ніг
Присіла думка біля ніг
Висихають думки
на позлітках маленької зірки
на позлітках маленької зірки
Ці дві хвилини у твоїх обіймах.
Тонкий парфум і вишуканий смак.
Тонкий парфум і вишуканий смак.
Вранці. Біля дому.
Стався вибух.
Стався вибух.
Вже все цвіте -
Душа, сади, луги.
Душа, сади, луги.
Заглибитись в себе
І вудку кинути в душу.
І вудку кинути в душу.
У малого кошеняти
Лапка перебита.
Лапка перебита.
Рука в руці
І слів не треба зайвих.
І слів не треба зайвих.
Зіграй мені, скрипалю, як колись
Так трепетно, так світло і незвично.
Так трепетно, так світло і незвично.
Огляди