У нього статків мало що було:
стара хатина і бездітна груша.
Сміялось з нього ледь не все село,
бо він вважав за вищу цінність - ДУШУ.

В торбину брав хлібину, глек води,
І йшов собі по світу мандрувати.
Молився, спілкувався із людьми
та завше повертав своєї хати...

А вечоріло - шкандибав у двір
І рахував зірки у небі чистім,
І вірив, - день прийде, коли до зір
відміряє безмірно-довгу відстань.

І так минали дні...
А людям що?
У них свої проблеми і потреби:
було їм ближче дивне НЛО,
А він дивак - він міряв шлях до неба.

І день настав. Сорочку чисту вбрав.
Прийшов до груші. Попрощався з нею.
І у вечірнім чистім небі став
маленькою яскравою зорею...