Здрастуйте, мамо, довге мовчання моє -
Ріки років суєтно спливли в небокраї
Прощень не треба – в серці гніздечко в’є
Зжурблене літо. Сонячний ранок світає.
Пахне хлібами. Жар затихає в печі,
Я притулюся до Ваших плечей широких
(Господи, вибач, мені уже не злічить
Хибних думок, розгублених слів і кроків).

Ластиться кіт біля ніг. Сумує зоря,
Що ненароком упала в відро порожнє,
Може та зірка колись і була моя –
Вже й не засвітить, а гаснути ще не можна.

Йдемо із Вами у роси, шукаємо те,
Що загубили між днями і змарнували,
Певно, у тілі щось залишилось святе,-
Дрібка, зернятко, з якого серця зростали.

Здрастуйте мамо, сяду ось тут, на поріг,
Буду заслухана в дощ і загорнута в вечір.
(Господи, дякую, рідну людину вберіг…
Втечу влаштую від світу за мамині плечі)…
Хай на хвилинку, хай на єдину мить
(і не вважайте, що я єством боязлива),
Слово застигне в повітрі і відгірчить,
Потім воскресне і стане в мовчанні щасливим!

Здрастуйте, мамо, довге мовчання моє…