Час-стриптизер танцює перед нами –
Повільно зняв краватку і костюм,
Хтось в захваті - і сипле пелюстками…
І раптом – вигук: «Часу стид і глум!»

Мелодія спинилась якось грубо,
І публіка невдовзі розбрелась.
Зсередини його убило струмом.
А він стояв на сцені – голий ЧАС.

Замислений… Удалеч задивлявся.
Єство сповнила повінь - океан.
«О люди, а навіщо я вам здався?
Що толку з мене? – Може, тільки ран
В вас стало більше, з плином мого тіла,
Я повню світ – вода я і пісок.
В мені гора крута закам’яніла,
Я у минуле і в майбутнє крок».

Час повернувся. І по колу – плинно:
Прогулянка у парку, друзі, дім,
Кав’ярня…
Впав…
І розридавсь нестримно.
І догори, - неначе білий дим…