Її втома була схожа до втоми старого трамваю,
Що поволі по рейках тягнув свої зимні вагони.
Здається він є і ніхто його не помічає,
Окрім тих, що чекають на нього під парасолями втоми…

Вона далеко від своєї зупинки, та річ не в тому
Вона взагалі далеко від свого міста і, навіть, звичок
Коли пакувала валізу, поклала туди трохи надії і втому
І колекцію зібраних запальничок.

Що буде з усім цим робити в чужому місті,
Де колір трамваїв такий, як її спідниця?
Підбори цокотіли по опалому нині листі,
Цікаво було, як у місті чужому спиться.

Чи буде снитися дім, чи може насниться мама,
Що пригощає молоком та хлібом із медом.
Свобода її, мов рівні кардіограми
Від раптового холоду кутає тіло пледом.

Куди вона йде. Чекає, можливо, на того,
Що зумів приручити її нескорену сутність?
Зводить очі на вікна до болю знайомого дому.
І біжить на трамвайну зупинку, щоб стерти свою присутність

В тому місті, де вже ніхто її не чекає,
Де сполохані мрії видзьобують дикі ворони.
Вона іще є. Цікаво, а хто про це знає
У місті, де колір її спідниці зливається із кольорами трамвайних вагонів…