Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юрко Семчук (1964)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Сонячні діти
    - А калачики любить Сонце?
    - Звісно, доню, прийде весна.
  •   Вічні хлопчики
    Мені, ледь шістнадцять… а, Сонце…
    Щілини в криївці залляли дощі.
  •   Ніцше би плакав
    Вона снила йому щоночі,
    Коли день упізнав, допіру,
  •   Ангел Т
    Хмар розтріпаних часом ілюзій
    Вітер сумнівів рвав застороги,
  •   Євангеліє од Марії.
    На пір’ї сизобоких снів
    стрічали посміхи чеширські?
  •   ***
    Хто мліє бовваном, хто тішиться тванню, –
    А я в сріблі ночі зрікаюсь!
  •   Зона.
    Йой, горе. Ой, Божечку. Жах.
    Кушпела безмовного марева,
  •   Екстемпорале.
    Світів розхристане дозвілля
    На перехняблених віках,
  •   Оцифровані фантоми.
    Сновид розгублені блукання
    Безбаш усталених світах –
  •   Посвята велосипедистам*
    Коли летить у вічі Сонце:
    І мерехтить
  •   ***
    Шпаки шмагали шугу неба,
    Скресала крадемці весна -
  •   Коралі Самоти.
    То не дощі, навскіс шмагали біллю,
    То білий сніг, знемоги крижанів
  •   Гадес
    Хай розійдуться ті, що навзаєм, –
    попід руки вхопившись –
  •   ***
    на розгублених зашморгах ночі
    у голизні гадюччя гілляччя
  •   Вирій.
    Знемощілі дощі
    у люстерках калюж
  •   УПОСЛІДЖЕНІ
    У чужинецькім ґелґотінні
    Остови ніжно-букви “г”
  •   Лінії долі.
    Ти в тенетах солодких злуди...
    Усвідомлення прийде потім,
  •   Нерозділене кохання.
    Хорі сни знекровлених коралів
    Покотом, подалі з нитки доль
  •   ***
    отак би й пролетіти, розчинитись
    тужливим криком, десь, в отаві снів,
  •   шовковий сон
    мені тільки дивитися в пащу вікна
    за котрою ростуть хризантеми
  •   ЗИГЗИЦІ
    На скронях іній
    зиму нагадав,
  •   УПОКОЄНИЙ
    Завербоване поле
    колосилося смертю,
  •   *************
    Чому ся сльота погуком на віях
    Бринить сльозою, ледь тамує крик,
  •   ВІРТУАЛЬНЕ ЗНАЙОМСТВО
    Як дивно доторкатись
    твоїх скронь
  •   Віддзеркалення в іконостасі (хіазма).
    Барвиста ніч татуювання
    Чорнильних натяків хреста
  •   Осамотілий мандрівець.
    Ота вовчиця, що під Осмолодою,
    Стогнала, передвісниця біди,
  •   Остання картина Ван Гога.
    В ультрамарині квадратових снів
    скручені в'язи шаленцю Ван Гога…
  •   ****
    Зима, дощило спозаранку,
    А по обіді сипав сніг,
  •   НЕДОБИТОК
    − Ми пабєділі! −
    тремтіли медалі.
  •   КОХАНЕЦЬ НОЧІ
    Закохай, кохана, закохай;
    Скрес збури на річищі Юдолі,
  •   Ефект метелика.
    Пилок сердечний метельнув метелика,
    од запалу здригнулося крило
  •   ****
    Ув небесних лакунах пам’яті
    Ледь гайнув десь означений спогад
  •   Повінь 2008.КППЗаросляк
    Сизий смуток дощу
    зазирав у віконце недолі,
  •   Розманіжений Пегас.
    - Ей! - кричав, - ходи, тебе напою!
    Кінь іржав, хитав Небесне Море.
  •   КРИЗА СЕРЕДНЬОГО ВІКУ
    Тернова терпкість “Партеніту”,
    Вишневий присмак на устах
  •   ТИ ХТО?
    спитав Чорний Янгол,
    якось, уві сні.
  •   КРУТИ:ЗРАДЖЕНІ ДІТИ
    скорботним клином гук
    розкраяв туги небо
  •   СОНЦЯ МОГО ПЛЯМИ
    Мені роси сипали за карк,
    Сонце зайчиками гралося в траві,
  •   МОЯ ВІТЧИЗНА...
    На путівці
    несправджених надій
  •   МАКОВЕ ПОЛЕ
    Ти на відстані
    заснулої артерії,
  •   НОВОЗРОДЖЕННЯ
    Приведи мене до річки
    Утоплення,
  •   ЧОРНА ЗІРКА
    Ти прийшла сьогодні уві сні, як завше,
    В чорне вбрана, до грудей припала,
  •   СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО, ПОТОМУ РЕЧЕННЯ...
    ми, колись, коли були маленькі,
    як Сонце на небі, білі, білі кульки,
  •   УЧОРА В КЛЮБІ СКОРО БУДУТЬ ТАНЦІ?
    Пекельний спомин зиркав у віконце,
    Тремтіли крила туги у дверях,
  •   ТЕЛЕВІЗІЯ
    Сонми риб’ячих очей телющились,
    Завмирали у акваріумі видива,
  •   ОСТАННІЙ РУБІЖ
    Вони. Оті,
    що покручем зміїлись,
  •   Дощ.
    Пасмами
    печалі
  •   Пугало.
    В чужому світі самотів,
    Нашіптуючи лихо
  •   Затихла Україна.
    Сей день спекотний у шкільній програмі,
    Потому, як мине зо триста літ,
  •   Січові стрільці
    Січові стрільці.
    Ми в полях бойовищ загубились,

  • Огляди

    1. Сонячні діти
      - А калачики любить Сонце?
      - Звісно, доню, прийде весна.
      - Ой, діждатися б, мамо, конче!
      Мо’, нахукаю трішки тепла?

      - Ні не тре, обійми мене, соньку,
      Оченята заплющ і мовчи…
      - А ти… купиш мені парасольку?
      Веселково торкнути весни…

      - Звісно, доню… В раю буде добре…
      - А, Василько, чому довго спить?
      - Він у Сонька в долоньках притомний
      Запинився од щастя… мовчить.

      - А чому в нього губоньки сині?
      - Він небесну торкає гладінь…
      - А, татуньо. Повернеться нині?
      Принесе паляниці теплінь?

      Дідусеві, бабуні най буде...
      Я калачиків в травах діжду…
      Мамо, солодко в сонячнім лузі…
      - Доню!..
      24.11.2012р.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Вічні хлопчики
      Мені, ледь шістнадцять… а, Сонце…
      Щілини в криївці залляли дощі.
      Отак би… росою, учора умився…
      Та пломінь зірвався із воску свічі

      Вхопившись левкасу, весь образ Марії,
      Зайнявшись, дивився на янгола лик,
      В акафісті рук стетеріла надія
      Єлеєм спливала тамуючи крик.

      Тротилове сонце здійнявши остови
      Сахнулося неба. Упав долілиць.
      На крижі лягали покрови покори,
      Обпалені крила несли зоряниць.

      Мені вже шістнадцять. Далебі довіку.
      Мандрую світами. Вертаю до Вас.
      Зі мною усі ненароджені діти…
      І, вої боївок, і, посестри, Спас.

      Бог з нами: на марші, в борні і, у схроні.
      На полі бойовищ із Звіром лягли...
      Аби у церквах ледь стуливши долоні
      Поріддя убивців до Бога прийшли…

      Ви… ще не прощенні… нас дуже багато.
      Ми так хтіли жити… Ви нас розп’яли,
      Коли у обіймищах лютого ката
      Мою Україну до плахи вели.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Ніцше би плакав
      Вона снила йому щоночі,
      Коли день упізнав, допіру,
      Там де Вічність вглядалась в очі
      Дів: Надії, Любові й Віри.

      Дівизна її десь гайнула,
      Без Надії заскнів в недолі,
      Замість Віри, зневіра-хула
      Пантрувала жагу Любові.

      Волочилось до Ночі сонце,
      Сподівань марнота конала,
      Тіні дивним узором скорца
      Віщих рун на долоні впали.

      Він згадав їх… у корчах гілля,
      В самоті заблукалих згарищ,
      Ті рисунки в долонях ліній…
      Її губи просили: “Мариш…”

      Але… очі, вони ми’ снили!
      Брів розліт вороний, азалій…
      Терпкий дух орхідей…тремтіли
      Вії Віри; Надія – знали…

      Він не вірив. Вона кохала:
      Мрів у снах милий їй мандрівець.
      “Ти ми’ друг”. Біловида потала.
      Ув очах ніцшеанський капець.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Ангел Т
      Хмар розтріпаних часом ілюзій
      Вітер сумнівів рвав застороги,
      У виснажливім гоні по крузі
      Мандрівця із журної дороги.

      Білий янгол в рожевім хітоні
      Мерз у пасмах розтерзаних слів:
      Про шаленство, удачу, Горгону…
      Не про це… він од Неба летів…

      Самотіло про все говорили,
      Тихим усміхом тішили сни.
      Бо, Вони, дотепер, ще не жили,
      Вічність вершили в верші вини.

      Від учора, ударившись тверді,
      Зазирнули в провалля очей,
      Пригадали весь безмір безсмертя
      Безгріховно-безденних ночей.

      − Осявання осанни світання!
      Оживало прийдешні світи
      Нетерпимо заскнілі в чеканні
      Те, що люди “коханням” рекли.

      В зблідлім вельоні вели достоту
      День-і-ніч, плоть-і-дух: довели!
      Що, пізнання – облуда, марнота.
      Із-незнання-у-Творені МИ!

      Змерзлий янгол здригнувся Рікою,
      Заволоку молочну змахнув,
      Крила скинув, торкнувся рукою:
      − Пригадай. − Я до тебе вернув…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Євангеліє од Марії.
      На пір’ї сизобоких снів
      стрічали посміхи чеширські?
      Бурундуків пасами слів
      віщали радощі йоркширські

      Польоту птиць авгурів рух,
      нутряний – черевом червлений
      Пештак печінки – жінки гук,
      пекельний, маревом Мадлени.

      Прокляття шлейфом снило тло
      патерналізму симулякрів:
      Іван, Лука, Матвій, Марко –
      Благої вісті сизих знаків

      Голубки… зламане крило.
      Олжа шанується, рейвах!
      Черевані в смолі, їдло –
      У лаври нині чин - Maybach!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ***
      Хто мліє бовваном, хто тішиться тванню, –
      А я в сріблі ночі зрікаюсь!
      У місячнім сяйві доріжка – Цвєтаєва,
      Намарно марина, здригаюсь.

      Хто ліплений з глини, з ребра таким робом –
      В могилу з надгробним ладунком…
      – Мені, гейби купіль із пінистим лоном
      Моїм незбагненним чарунком!

      Нанизані серця, упіймані сіттю
      Шаленцю мого самовілля.
      Мене… – хтів би кучері плетені хіттю?
      Земного не знайдеш ти зілля.

      В знесиллі граніту об ваші загини,
      Хвилююся, знов воскресаю!
      Здоров була, піно! Розкошами піни –
      Я Неба хвилясто торкаюсь!
      25.08.2011р.

      *********
      Кто создан из камня, кто создан из глины,-
      А я серебрюсь и сверкаю!
      Мне дело - измена, мне имя - Марина,
      Я - бренная пена морская.

      Кто создан из глины, кто создан из плоти -
      Тем гроб и нагробные плиты...
      - В купели морской крещена - и в полете
      Своем - непрестанно разбита!

      Сквозь каждое сердце, сквозь каждые сети
      Пробьется мое своеволье.
      Меня - видишь кудри беспутные эти?-
      Земною не сделаешь солью.

      Дробясь о гранитные ваши колена,
      Я с каждой волной - воскресаю!
      Да здравствует пена - веселая пена -
      Высокая пена морская!
      23.05.1920г.
      М. Цветаева






      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Зона.
      Йой, горе. Ой, Божечку. Жах.
      Кушпела безмовного марева,
      На схрестях доріг переляк
      Кружляє кульбабкою замертво
      Біда у словах не промовлена
      У шибках-окрайцях очиць
      Ошкірилась смерть не схоронена
      На безні бліда горілиць...
      Її би у землю, до Матінки,
      Укрити од звіра, ячить
      Оглухла од безлюддя ластівка
      У сивому танці вовчиць
      В домах-домовинах-кладовища,
      Блукають примари-сліди
      Остовів не схованих скопище
      В обіймах журливих лози.
      Квітасто горить самосійками
      Поліське завмерлих облич,
      Неспішна, древлянська гомінка
      З світлин пожовтілих, світлиць.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. Екстемпорале.
      Світів розхристане дозвілля
      На перехняблених віках,
      Тривожно зиркало запілля -
      Як гегемон означив: «Швах!», -

      Незаперечного привілля
      Вітальних розкошів братви;
      Ґудзами гадилося гілля
      Там де висіли Я і… Ти…

      В європах од роздолля мліли,
      Тлумач не знає всує «швах»,
      Тай ґудз, де Ми осамотіли,
      Перекладе: «Акбар Аллах»:

      Він бо, із поясом шахіда,
      Кидає в гущу марноти
      Пекельний виклик селевкіда –
      Зойк Олександра з-за пітьми:

      Ні, не віків, а тьми, - що завтра -
      Гадюччям перехопить карк,
      Підвісить нагло на гілляччя,
      Тлумач збагатиться на «шварк».

      Аллах не вбивця – знелюдніли,
      Хіджаб – цнотливий Бога знак.
      А те, що жити сито хтіли…
      Свиня корито мріє в снах.

      Прокине, гак різник устромить
      В ребро, підвісить на окіст.
      От, тільки… Єва не заломить…
      Вуджений, шлунку акафіст.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. Оцифровані фантоми.
      Сновид розгублені блукання
      Безбаш усталених світах –
      Шукали в стумі душ єднання,
      В капшук складали розпач-страх.

      В тенетах Нету павутиння
      Завій навіяв віщий Вій:
      Емейлів, асьок сокотіння
      В очах примар – незбутніх мрій.

      Їм би зустрітися в реалі,
      Торкнути рук оспалий крик,
      Низати бутності коралі
      Намиста долі, Святовит.

      Низів вертати вже не хтіли,
      Верхів здійняти не могли…
      В балясах Мамби животіли,
      А, хто їх знає, чи, й – були?..




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    10. Посвята велосипедистам*
      Коли летить у вічі Сонце:
      І мерехтить
      солоне Небо,
      Ледь-ледь дрижать
      оспалі Крила,
      Хтось хтиво шепче:
      “Ненормальний”…

      Мені ж, до ср...сигарети:
      Нехай вафлісти смачно
      смокчуть,
      До метастаз, в легенях,
      раком –
      Копчений труп
      утіха червам!

      До дупи пиво золотисте:
      Роздутий кендюх -
      бочка з димом,
      Зійде сечею під
      парканом
      Алкаш – з реклами:
      “Спорт це - пІво”.

      А я вхоплю за роги
      РОВЕР!
      Пірву уздою ніздрі
      Вітру!
      Злечу, розправлю
      шалу крила
      Шерхнувши шинами -
      що ЯНГОЛ%)




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***
      Шпаки шмагали шугу неба,
      Скресала крадемці весна -
      Поліссям проліскова Геба
      В чопатім човнику пливла.

      Піано ніжність фіолету
      П’янило вільгою уста,
      Пелюсток пестиво сонету
      Приймала любощів ріка.

      Павиний плив утіх шаління
      Знестями спину би волів,
      Якби не розкіш солов’їна,
      І май знемогою не млів.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Коралі Самоти.
      То не дощі, навскіс шмагали біллю,
      То білий сніг, знемоги крижанів
      Осколками в зраненім серці сіллю -
      Безумством сліз у стумі навіснів.

      У сірій мряці буднів безгоміння,
      В безвіллі тиші мліла глухота,
      Віддавшись долі, безуму леління
      Знесиллям ряботіла марнота.

      Зчорніле сонце хмарами зневір’я
      Блукало прокажене день у день,
      Здавалося, у тому очманінні
      Життя мине з клеймом “анітелень”.

      В неспану ніч у лапах божевілля
      Ридма ридав щербатий у вікні.
      А десь, на Сьомім Небі, мерехтіла,
      Зірниця, що сіяє тільки в тьмі:

      У журі сліз, у подушках квиління,
      Мереживо з коралів самоти
      Розіллє квіт блаженного проміння
      І ніжний щем: де тільки Я і Ти!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Гадес
      Хай розійдуться ті, що навзаєм, –
      попід руки вхопившись –
      у прірву!
      Їм, ніколи, не стрітися в небі,
      там пташино і, трішечки,
      сумно…
      Од кришталю, довічного – “Вірю”, –
      розгубився Франческо
      з Азізу,
      Посміхався… а птаство молилось,
      гострокрило виводило
      руни.

      Навратливе, земних, – покаяння,
      на безстидних стенаннях
      про прощу.
      Десь бриніло відлуння: “А хто ти?”, –
      “Ми… довічно, зібралися,
      разом”,–
      Розіллялися Плином Мовчання
      прислухаючись Вічности –
      “Що там?”
      Нудь пустизни, зіжмаканий Простір,
      Метроном вельвічій понад
      Часом.

      А, коли човновий зійшов тверді,
      ледь живі в безпремінні
      тремтіли,
      Невідь-хто в сьому царстві Аїда
      зачаївся у мряці,
      сновига.
      Скрижаніло дивилися в небо,
      без зірок, унизу
      хлюпотіло.
      Їй-бо – вічність в човні хилитались,
      аби в чані чорти не
      смолили.

      Нескінченність тутешня, що мряка
      аніколи з очей не
      щезає.
      Розійшлися, вхопившись за руки,
      п’ястуки побіліли
      од болю,
      Утішались – триматися купи.
      Тільки… рук в цьому царстві
      немає…
      Врізнобіч, поплелися в тумани
      по гладіні юдолі із
      лою...

      Хтось – забрів в Тартари, Єлісеї;
      хтось – на луках збирав
      асфоделі.
      Шаленіли в безумстві свободи
      не соромлячись власної
      тіні,
      Шматували моралі покрови
      сороміцькі утнувши
      фортелі.
      Цілували мозолі Харона.
      Мали втіху. Бо вільні,
      віднині!

      У забавах і стрічах з близькими,
      десь на березі, в плюскоті
      хвилі
      Блиснув промінь в блакиті овиду,
      Сонце в пригорщах кануло в
      Лету!
      І у Небі, де трішки пташино,
      заридали ключі
      журавлині.
      Усміхнувся Франческо, дитинно:
      “Увійшла в перигелій
      Комета”.

      А вони, у смарагді отави,
      босоніж, срібло зірки
      збирали
      Самосвітне роздмухавши небо,
      розсипали кульбабок
      шаленство –
      Віддзеркалення нижнього світу.
      Млу Ріки, самохіть…
      забували…
      А в зіницях скляніли веселки й
      сплеск весла опечалений
      ремством.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ***
      на розгублених зашморгах ночі
      у голизні гадюччя гілляччя
      нашорошені блимали очі
      зблідлим позирком наче незрячі

      жовті вії оспало кружляли
      мертвим листом на поземці долі
      сіроманці-думки завивали
      на засіянім прощею полі

      золотавий пісок умирання
      зіслизав з озміїлого віття
      під ногами конало кохання
      тихих споминів зболене віхтя.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Вирій.
      Знемощілі дощі
      у люстерках калюж
      Снили в листі небесну
      журавку,
      На заплатах асфальту
      розчулений ключ
      Крила рвав об
      заплакану гальку.

      Сонм нечулих статур
      марнотою калош
      Чавив клин…
      Од жаскої розпуки
      Листя падало вниз…
      із-за овиду глос
      Шарпав віття
      вітрами розлуки.

      На дорозі марнот,
      в талан-долі дзеркал,
      Виглядала жадане
      привілля…
      Їй курликала осінь,
      вже обрій смеркав.
      В склі жури
      журавлями ряхтіла.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5

    16. УПОСЛІДЖЕНІ
      У чужинецькім ґелґотінні
      Остови ніжно-букви “г”
      Схилились шибениці тіні
      Унеможливленого “Ми”.

      А, Ти, в позапетлі сконання
      Над попелищем сієш “Я”,
      Здобривши їхнє его тванню
      Де мова вбгалась в виблюв: “бля”.

      Німа, шукала знаки тіні,
      Глухі – без Духу, і Душі,
      В крізькім, безсенсовім змалінні
      Гараздували у багні.

      Німтур приблуди зневажали,
      Ні, не тому, що букву “ґ”
      Потвори м’яко промовляли,
      За те, – що втратили СЕБЕ!

      Німа, оглухла, бездомівна,
      Серед остовів букви “Г”,
      Чекала, знала – безпремінно:
      Крізь сльози мовимо: “Це МИ”...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Лінії долі.
      Ти в тенетах солодких злуди...
      Усвідомлення прийде потім,
      Коли хижі тумани згуби
      Заволочать безсонні ночі.

      В золотім падолисті долі,
      Віщуна - вощаний пергамент
      Наспіває сумні дуолі,
      Білий вірш у фаті омани,

      Залишивши на скронях дотик,
      На місточку, у рай шаленства,
      Там зостався рожевий котик
      Убережений ниці ремства.

      У бурчанні Прута, форелі,
      Всупереч течії нестримній
      Викидають життя фортелі
      На долонях мінливих ліній.

      Хай хмарніє в печалі місяць,
      Я в тобі... самосвітній, ніччю,
      Прошепочу оспалим листям,
      Ліній пруг повернувши стрічі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Нерозділене кохання.
      Хорі сни знекровлених коралів
      Покотом, подалі з нитки доль
      Розлітались в співанках хоралу
      Безум нанизавши на мінор,

      В жалісливих погуках благання
      Скам'янілі злети в'ялих рук,
      Чорнокрило сплівши запитання
      Із мертвоти блідо-жовтих мук.

      В безгомінні відповіт витає
      Збайдужілим вилиском зіниць,
      На устах гадюрами гуляє
      Переможним посміхом бісиць:

      Ґеґотали, сикали, сичали
      В коловерть - гадовище думок,
      А на небі янголи рішали -
      Вже пора, на прощу, до зірок...

      Журбота журиця журавлиця,
      Журним клином в Леті... відживи -
      Живота шкода, - коли зірниця,
      Надвечір'я, мріє - вічні сни.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    19. ***
      отак би й пролетіти, розчинитись
      тужливим криком, десь, в отаві снів,
      зорею на світанні розгубитись
      здригнувшись сріблом в павутині днів,

      чекати, доки Сонце роси виїсть,
      як очі, ті що в ранках мріють ніч,
      віддавшись почуттям, гріхам на милість,
      таки діждатись занебесних стріч;

      нехай клянуть, ті, в кого камінь кинуть,
      нехай Тартар розверзнеться, горить
      тілесна тлінність, в Ирії заквилять:
      хто спопелів - в Любові вічність снить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    20. шовковий сон
      мені тільки дивитися в пащу вікна
      за котрою ростуть хризантеми
      вони сонячні вдень
      уночі чорнота
      а пелюстки неначе марени
      у здивованих зір мерехтливий мандраж
      місяць жовто на небо киває
      бо сьогодні як вперше хапаєм віраж
      скільки ми вже з тобою літаєм
      подивися у ніч там не зіграний блюз
      і метелик грайливим листочком
      намалює пастельно вільйоновий шлюб
      імена поєднавши місточком
      де реальність нічого не важить а сон
      задивляється ніжністю в очі
      розіллявши конвалій французький шансон
      у єдвабових стогонах ночі



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. ЗИГЗИЦІ
      На скронях іній
      зиму нагадав,
      В передвечір’ї
      птаство затихало,
      Склянів ставок,
      у споминах вклякав,
      А, Завтра – снігом –
      Вчора замітало.

      На білім аркуші
      дерев сакральний знак
      Ввіп’явся сніжности
      означивши фатальність:
      Віщунка-зигзиця
      зурочить переляк,
      А, позаяк,
      ошкірилась брутальність:

      Вовків – завії-хуги:
      то за нас
      Ридають, стогнуть –
      аби ми мовчали,
      Але, коли...
      охопить дикий сказ –
      Ми, теж, хворощами,
      од відчаю зигзали.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    22. УПОКОЄНИЙ
      Завербоване поле
      колосилося смертю,
      Вкамуфльовану в колір
      гидкої зими:
      Білі плями по чорному
      з аркуша стерті,
      Грамзулялися долі
      воїв тої війни,
      Із котрої ніхто не поверне
      додому
      Мерзлим груддям
      здобривши ріллю.
      Ти відчув, позавчорика
      втому,
      Пам’ятаєш, зазначив:
      “Піду”...
      Двері хряснули, тріснув
      моріг – терпку дошку,
      У трапецію спокою
      вп'явся гвіздок,
      Рушники в паралелях
      сковзали потрошку
      В перехреснуті крила?
      де ярів образок
      На чолі жовтоплями
      рунічного чтива:
      “Во Ісусе, _ праведника
      взьми до пуття”
      Ще, земля, дріботіла
      зсипаючи гливе:
      Непочуте, непрощене
      Й’го каяття.
      Грудомаха горбилась
      хрестом нанизавшись,
      Слізно, лячно блеяла
      козеням вишина,
      Упокоєний плакав од щастя
      зізнавшись:
      “Що, з очей − тілько впала
      Йому пелена”.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. *************
      Чому ся сльота погуком на віях
      Бринить сльозою, ледь тамує крик,
      Схопивши сказом в стогонах завії
      Терзає спогад, що довіку зник.

      Чому на пальцях скрижанілі тіні,
      Тих, хто пішов… а дотик наче сніг
      Впаде на скроні, збайдужілий іній
      Тремтливим зблиском зісковзає ніг.

      І я б упав, навколішки, схопивши
      Півнеба, Світ, в півмісячну журу
      Скороминущість ридма ожививши
      Вступивши вдруге в Спомини-ріку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. ВІРТУАЛЬНЕ ЗНАЙОМСТВО
      Як дивно доторкатись
      твоїх скронь
      Устами монітора
      поцілунку,
      У серці тамувати
      рун-огонь,
      Оскому вже позавтрашнього
      трунку.

      Коли заступить ява
      білий світ
      Зірвавши цвіт
      оспалим падолистом,
      Червленим зойком
      опалений квіт
      Коралів юні
      зірваним намистом.

      Допіру в’янучи
      у любощах зими,
      Прецінь зневаживши
      принади свого літа,
      Зустрівши осінь
      в шатах самоти –
      Вслухатись Вічности:
      “Моя Лелітко”.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Віддзеркалення в іконостасі (хіазма).
      Барвиста ніч татуювання
      Чорнильних натяків хреста
      На білім тілі розпинання
      Експресії натовпу – хлиста

      По крижам з муки посинілим,
      По кистям, де бренталь проткне
      Невідворотність; посивілий
      Од нас – за нас, – на хрест іде;

      Вінок терновий сохне з крові,
      Спис гасить жало в серці... все;
      Час увібгався в Першослово,
      Знітився: од-КРОВ-ення ж-ДЕ,

      Усіх, зійшовших на Голгофу,
      Роз-лету крил на теплий брус;
      Від осявання в грудях тьохне,
      Заплаче архетипом блюз;

      Артерій оцупки коріння
      Голосять за незбулим: “ДЕ!..
      ДЕ!” – Рвуться струни з нетерпіння:
      − А, Він, ще бу-ДЕ? ВІН прий-ДЕ?!

      − Ади, і-ДЕ. ДЕ? ДЕ!
      Один, одніс-ІНЬ-кий, од-НЕНЬКИ,
      Гл-ЯНЬ, дзвонар серцем, Бігме, Б’Є,
      З СІОНУ бевка, здо-ГАД− тенька,

      Глядь: Хрест в долоні віщих ліній,
      І в грудях ниє... наче... спис:
      Од нас, за нас... – на скронях іній...
      Люстерко в облямівці риз.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Осамотілий мандрівець.
      Ота вовчиця, що під Осмолодою,
      Стогнала, передвісниця біди,
      Шпурляла Місяцю в очиці волю зболену,
      У споминах лишаючи сліди,

      Збивала бігма в небі божі роси,
      У вирвах долі - на долонях ворожби
      Писала іклами, кремсала стопи босі,
      Аби не знали ряст, межи людьми.

      “ Твій позирк навісніє зоряницями!
      Твій порух вій неначе віщий знак!” -
      Кричали гори, долями-вовчицями
      Жадання вивертаючи навспак…

      Знесиллям запівнічним упокоєні
      Верталися у хащі самоти
      Зашіптувати спомини погоєні,
      Зализувати зранені хребти:

      Греготові з нечулості Ґорґани,
      Окам’янілий з жаху Свидовець…
      У сіроманця ниють в серці шрами -
      Коли на Місяць виє мандрівець.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Остання картина Ван Гога.
      В ультрамарині квадратових снів
      скручені в'язи шаленцю Ван Гога…
      Світлий Вінсент, так любови просив…
      Зойком нестями відтята знемога!

      Ніч ніцшеанська, а глупа Рашель,
      вклякла блягузниця, отетеріла!
      Краплі краплаку і вохри бордель…
      Небо прострілене в серці яріло!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.44 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ****
      Зима, дощило спозаранку,
      А по обіді сипав сніг,
      Твій силует на мокрім ґанку
      Пручався в спогадах, та й стих.

      Дзвеніла ніч в обіймах тіней,
      Рипів мороз в передчутті
      Відкритих стрічі теплих сіней,
      Де раю тішились кущі:

      Єдвабу хвилі попри тіло
      Стікали долі, квітнув гріх,
      Розщепи гілля ще щось хтіли...
      На ґанку тишком плакав сніг.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. НЕДОБИТОК
      − Ми пабєділі! −
      тремтіли медалі.
      − Хребет коричневим зламали! −
      тішилися ордени,
      їх, дрібка була,
      на майдані,
      солдатів
      далечі-війни.
      В старечих рухах
      міць маліла,
      збляк сьогосвітній
      блиск в очах,
      лиш пам’ять серця
      паленіла
      невпинним зойком
      на устах.
      − Я, вдячний, Вам,
      за подвиг ратний, −
      потиснув руку
      дідусю.
      Прострілив
      битим оком ротний −
      так, ніби знову
      став на прю.
      − Удячний… хм…
      ващє...- спасіба −
      нє на сабачьєм,
      язикє!
      Да я! Душил! В Карпатах,
      гніда,
      такіх как ти!
      Ану к ногє!
      Окіл медалі
      задрижали,
      кровили стяги
      в небесах...
      Там... ДІД МІЙ,
      від свинцю вмирали
      з полином мови
      на устах,
      в Сілезії,
      за Батьківщину,
      віддав життя.
      А я… фашист:
      бо посадив в
      садку калину,
      і, люблю свою мову, -
      фист!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. КОХАНЕЦЬ НОЧІ
      Закохай, кохана, закохай;
      Скрес збури на річищі Юдолі,
      Хай змітає будні людограй,
      Хай волають: “Він у своїй льолі!”

      Залелій, лелітко, залелій;
      Літеплом обійм замлій в знемозі,
      Лащитимусь, чіченько: “Я, твій”...
      В млості лебедітимеш: “О, Боже”...

      Залюби, любаско, залюби;
      Любчика візьми в навальнім гоні,
      Пруг наопаш нанизавши: “Ми –
      аж до скону в Лоні у полоні”...

      Доки Лель леліє, струменить,
      Поки Сонце мліє на відсонні,
      Ми, _ у Вічність перевтілим Мить,
      У покутті Нашої Ікони.

      Запали в свічаді спокій свіч,
      Заятри у споминах шаленець.
      Ну, то й що, – що за дверима Ніч:
      У вікні, на Небі – шал-коханець.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    5. Ефект метелика.
      Пилок сердечний метельнув метелика,
      од запалу здригнулося крило
      сріблясто-чорним погуком веселика,
      що звив з опалу райдужне гніздо.

      Людиська мчали до гнізда на позирці,
      товкли жабрицю, (жабур бає квак, –
      перемовляв, аби здала жабурниці,
      як Ісу здав розгублений Пілат)…

      З оказії сі скойки показилися,
      вклякав в очеретинні чорногуз,
      Од жаху, жабенята, в мул забилися,
      чорнив чорнилом став старий молюск…

      Сріблястий пил, од поруху метелика,
      здригав світи… втішався жабоїд, -
      від тих країв, де мелькотить метелиця,
      сей жабник – йму Хаос! А, він – Аїд!!!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ****
      Ув небесних лакунах пам’яті
      Ледь гайнув десь означений спогад
      Повернувши сердечності Храм Душі,
      На пустизні, де шкірився Воланд,

      Осипалися стигми безпам’ятства,
      Зішкрібалися струп’я байдужості,
      Біль фантомну притлумлював Хам єства
      В культях крил де ще ніжились любощі.

      світ згорнувшись в сувій обумовленості
      пролетів гуркітливим експресом,
      аніхто не згадає домовленості
      на котрому спізнилися рейсі…

      бо немає зупинки скінченності
      і маршрут заблукалого потягу
      розтягнувся по вені яремній
      замогильним пронизливим протягом.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5

    7. Повінь 2008.КППЗаросляк
      Сизий смуток дощу
      зазирав у віконце недолі,
      Сиві пасма доріг
      заблукали в туманах світів,
      Янголята, струсивши
      із крил голки хвої
      На верхівці смереки
      чекали спасенних вітрів.

      Рвані клоччя надій
      добивали нічні моргавиці
      День у день сокотів
      надокучливий дощ,
      Кривим усміхом небо
      сікли зиґзавиці,
      У розбухлий струмок
      впав заплаканий хвощ.

      Йому реквієм грав,
      навіжений струмок, каменюччям.
      Наче потяг летів
      до ніколи несправджених мрій.
      Розповзалось із втоплених скирт
      задубіле гадюччя
      У щілини думок
      де ледь теплився лій.

      По розмитих стежках
      піднімалися неба вар’яти,
      Хай би в хмарах своїх
      відшукати сердечне тепло.
      На горі сподівань
      відігрілися в пломені ватри,
      Аби там. Унизу.
      Заіскрилось жадання, зело.

      Рік розбурханий пруг
      обірвавши смерекове віття
      Оголив білих тіл
      порцеляновий зблиск,
      На верхівку вплітав
      жовті посмішки квітів,
      Там , де в краплях тремтів ,
      стихлий янголів крик -

      Слід у слід,
      по оспалих потоках їх крила
      Повертались домів
      на відроги розгублених гір.
      У віконці колиби
      веселка про сонечко снила.
      На розмитих рядках
      зблід од пустки папір.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    8. Розманіжений Пегас.
      - Ей! - кричав, - ходи, тебе напою!
      Кінь іржав, хитав Небесне Море.
      Од – початків і, до - присмерків -
      розливалось безкінечне Слово,
      денно й нічно рвалося звідтіль,
      де припнули у Північних зорях
      Коника, що срібним копитом
      бив в правічне, нерозривне Коло:
      безмір ненавмисних відчувань,
      зблідлих, од огрому поля,
      навстіж розверзалося Буттям -
      янголи, на Вістрі, хороводять,
      там, де у мереживі рядків
      самоусвідомлюється Воля
      зірвана з розшарпаних світів,
      і, поетам, досі - музи годять
      трунком освіжаючи уста... спутують...
      в пустизні плачуть коні...
      В муках запівнічних - ждуть слівця.
      Записали чорним біле поле.
      Рана безгомінням затяглась
      ...поні на підстриженім газоні...
      - Ей! - шепнув, - бодай краплинку, молю...
      ... хилитала серце Невідь Моря...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. КРИЗА СЕРЕДНЬОГО ВІКУ
      Тернова терпкість “Партеніту”,
      Вишневий присмак на устах
      Кагору: нектарину-квіту –
      Пелюстки цілував монах,
      Аби розраяти самотність...
      Ми, розганяючи журу
      Словами ніжили німотність,
      Кусали губ в’язку хурму.
      Імла патьоками на часі,
      Що зупинив віків ходу,
      Зливалась гирла, у рейвасі
      Терзала любощами тьму.
      Пагілля рук, стерня охоти,
      В розлеті стегон білий стан,
      Гойдалися на крилах ночі,
      Тамуючи нестями тан.
      Знесилений, у сон-дрімоті
      Хапався жаги, миршавів...
      А, що їй плоть – знаття марноти.
      А, він, безсилий, навіснів.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. ТИ ХТО?
      спитав Чорний Янгол,
      якось, уві сні.
      – Я?..
      аби’с знав... А то, нащо
      Тобі?
      – Втомив отой ямб, і хорей
      маячні.
      Заплутались, – нащо
      бубука собі:
      − Бу-бу-ба, бу-бу-ба, –
      користь яка,
      мізки забивати, слова
      заплітати...
      Невже то потреба нагальна
      така!
      Терпіли, шипіли:
      – Єдр... тую мать,
      дістала та Муза,
      розпусниця, бл...
      скурвилася су...
      – Й, оце
      прилетів
      з вердиктом братків –
      припинить мудрувати.
      Догану вліпили, аби
      не пущать –
      папір ґвалтувати, ну нащо
      писати
      химеровірші, не для того
      живемо
      щоб денно сльозою впиватись,
      страждати.
      Іди, скурвий сину дивись
      на людей,
      як крутяться в гендлі, як гроші
      гребуть,
      кидай ґрамзуляня, пера
      Амадей!
      Живем один раз, а про Музу
      забудь.
      Ну, глянь, пригадай – Ти
      Самець!
      Мужло волохате! Отямся,
      а ні,
      карлючки попишеш й прийде ті
      кінець.
      Ну, що користаєш в безглуздім
      нитті?
      Мусолиш ту блямбу, пустий
      папірець.
      Дивись, онде друзі – при златі,
      питві,
      а в тебе в халупі розбитий
      стілець.
      Гій бо’ чоловіче, згадай
      про жону,
      дитину голодну, очей кволий
      зблиск.
      Мовчиш? Вибирай: ДеВеПешну
      труну,
      чи ласий, омріяний в звалищі
      зиск!
      – Усе суєта, – усміхнувся
      Поет, –
      твої словеса безпредметні –
      труна!
      – О, Господи, дурень – труна
      не куплет,
      то скриня зі прахом, то яма,
      діра!
      Холодна могила, бездонна,
      німа.
      Й велике, безмежне, довічне –
      Ніщо.
      І Вас, шанолюбе, тамтечки
      Нема!
      – А, є на землі, опредметнене
      Що?
      – Що? – зморщився Янгол. – Що,
      що?
      Що пан хтів сказати, ану,
      поясни.
      – Хай вам розтлумачить кудлате
      мужло,
      Ніщо заперечує Що, то
      скажи:
      Як вно виглядає, Ваш ідол,
      тотем?
      Архангел крилом осягнув
      Світ речей.
      – Ну, братику, вибач, то поза,
      рефрен,
      міраж, віртуальність, облуда
      очей,
      все Ваше багатство – ще мить,
      і... нема ...
      То чим відрізняється Що
      від Ніщо.
      А тим, відповім: що реальність –
      Пітьма.
      Вона – є, існує, сам знаєш
      чого.
      Чому ж умовляєш у тлінність
      вернуть.
      В обман існування, у страх
      Всезникання,
      де ваші ж братели, за те й
      розіпнуть
      на що спонукали й, натомість –
      конання.
      Повільне зникання. А сам –
      Безтілесний.
      Чому? Чому, безтілесність картаєш
      мою?
      Лякаєш, повчаєш; та будь, друже,
      чесний –
      чому в шатах крука, чого вибрав
      Тьму?
      Бо сам знаєш – Вічна! А чорне
      крило,
      колись сніжно-біле, – вно ж різало
      Ніч.
      Заблудлих до цілі, до сенсу
      вело.
      Все й’дно... у Ніщо – метелика
      кітч
      роздертим пунктиром мережить
      Оте –
      і, що і не Те, Чого зовсім
      нема...
      А блискітка зійде, захлине,
      проте –
      Енергії тління, в нас друже,
      катма.
      Архангел ледь рухнув чорненим
      крилом,
      Розчулено глипнув,
      колінноприкляк,
      черкнув по сузір’ям вугільним
      пером,
      Ревнув чорнотілий:
      – Це я,
      Твій Гаплик!
      Курликом прощальним зайшовсь
      Чорногуз.
      На білім плямилась клеймом
      Чорнота.
      Нещасний рвав жили, узявшись за
      гуж,
      З пітьми чорнолісу глумилась
      Сова...
      Його, – менту спалах, зачорнив
      зірки,
      Роздерши півнеба в провалля
      гайнув.
      Востаннє кигикнув:
      – А, то ж то був –
      Ти!!! –
      Очорнивсь в Нічому, й... про Себе
      Забув..!




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. КРУТИ:ЗРАДЖЕНІ ДІТИ
      скорботним клином гук
      розкраяв туги небо
      у акафісті рук
      вертали діти себе
      у провесні їх крик
      кремсав тіла забуті
      на всенький Всесвіт лик
      казав слова нечулі
      Хрещатик завивав
      кривавилась китайка
      Аскольд в Горі стогнав
      Дніпром металась чайка
      на веслах краплі сліз
      гірчить Дніпро віками
      останній перевід
      духовної омани
      в стенанні ніби тих
      хто клякнув у поклоні
      тай захлинувся стих
      у депресійній зоні
      зомбованих істот
      нащадків-страхопудів
      захисників висот
      дохрамових прелюдій
      їх перехресний Храм
      в минулім бовваніє
      їх некрофільський страм
      в майбутнім жебоніє
      а діти не простять
      засипані снігами
      над Крутами ячать
      покинуті батьками.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. СОНЦЯ МОГО ПЛЯМИ
      Мені роси сипали за карк,
      Сонце зайчиками гралося в траві,
      Крук з спросоння мовив стиха: “Кар”...
      Кара – кумкали ропухи навісні.

      Мара знала – мазала маразм
      На окраєць жита – животіння,
      В Люципера зрання дикий сказ:
      Розмерзались віхті павутиння

      На розпухлих порухах душі,
      На замшілих віях мого Вія
      Розметались бурі та дощі
      На лиці-плащаниці-зневірі

      Заплямились сонмами гріхів,
      Гуркотіла кари громовиця,
      Розмивались вірші із рядків,
      Струменіли в символи-темниці.

      У долонях зайчик-сонцесяй,
      В серці май – аркан протуберанців –
      Гуготить повінчаний розмай
      У фаті фатальних чорних агнців.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. МОЯ ВІТЧИЗНА...
      На путівці
      несправджених надій
      Упали в порох
      від утоми вої,
      Неначе й були
      у країні тій,
      А, наче, й ні –
      затоптані корогви...
      Колись кушпела
      здійметься смерчем,
      Завиє вовк
      на місяць, од знемоги,
      Мелькне Богдан
      із перекошеним лицем,
      Оглухлий,
      як захлинулі пороги.

      І, німота... десь бемкне
      чужий дзвін...
      Кахикне півень,
      більма Вій одчинить,
      А, що побачить:
      журавлиний клин
      В пустизні по
      Вітчизні квилить.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. МАКОВЕ ПОЛЕ
      Ти на відстані
      заснулої артерії,
      Згаги живчик
      спомином навспак
      В-собі-річі
      безпричальної феєрії
      Проминулості
      шукає віщий знак.

      Бۥючка маком
      на розломах споминів
      Начерк пише;
      камінь спинить мить
      Збайдужілих до
      світання овидів −
      День розкаже −
      в сон-дрімоті Ніч.

      У потомних знадах
      невідбутності
      Ролю в заволоки
      заберуть,
      Камінь дряпнуть
      нібито присутністю…
      Він, у маках,
      з Нею, відав суть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. НОВОЗРОДЖЕННЯ
      Приведи мене до річки
      Утоплення,
      Мислей потоки спини
      спомини.
      Там, за межею сутности –
      ухоплення:
      Замки камінні, феодові
      домени,
      Дольмени, кромлехи, снів
      мегаліти;
      Вкреслені колами, бродами –
      зводами,
      Тверді, – з прозорими крильцями
      втіхи,
      В райських кущах замордовані
      одами –
      Ордами хижими, – безгріховности
      фальші
      Співів осанни – безсмертям
      “врятовані” –
      Мріють; в двохтисячнім праведнім
      марші –
      Вічні блаженства – за віру
      даровані.
      Закамуфльовані, з стеками воїни:
      autodafe –
      На палях, – катовані жертви
      Христові –
      Дар – санбеніто, й прокляття:
      “Te Deum!
      Аve Maria”, – ми, – свідки,
      Єгови, –
      Змови, ненависти, вбивства
      Любови.
      ВІН, – відвернувся. Нам, – ріки
      Утоплення –
      Через розщеплення –
      Першооснови –
      Вернення – в Нас – у Його
      нововторгнення!












      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. ЧОРНА ЗІРКА
      Ти прийшла сьогодні уві сні, як завше,
      В чорне вбрана, до грудей припала,
      Вперше, за усі роки, сказавши:
      – Ти, не думай, що забула, ні, я знала,
      Все, усеньке, ми з тобою, тутечки, у сні,
      Справжні. Там... В реальності, тумани
      Забуття волочать ковдри-дні,
      Загортають в траурні савани
      Почуття остиглі в метушні,
      Сиві будні, стогнуть без розради.
      “Так, – казала, – Мушу... ні,
      Ні, ні... не знаю, я не хочу зради,

      Я не можу так любити, ні...
      Що я кажу, Бога ради,
      Ми ж кохались, юні, навісні...
      Не кажи нічого... досить зради”.

      І пішла у темінь... У ночі,
      Падала, вмирала, гасла зірка....
      Зоре, зіронько, ти тільки не мовчи.
      А вона, у сні, ридала, гірко, гірко.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    17. СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО, ПОТОМУ РЕЧЕННЯ...
      ми, колись, коли були маленькі,
      як Сонце на небі, білі, білі кульки,
      бавилися вічністю, помалу,
      не знаючи втоми, ані грамульки;

      а потому ми стали дуже старенькі,
      як Місяць на небі, заплакані
      шамотіли, бавилися дурненькі,
      бо залишилися дітьми, застрашені

      Смертю, що косо зиркала із-за рогу
      завтрашнього вмирання; хникали
      іноді, коли скалилася, звали на підмогу,
      дивом урятовані безцільно никали,

      забувши засторогу хіхікали
      із самих себе, до гикавки –
      страхом уперіщені цигикали
      про вічне, аж до сикавки,

      й, не встигши, як слід, злякатись
      зникли, не сповіщені, НАЗАВЖДИ;
      й, ніколи нам не увібгатись
      в світ Ваш, крихітку, сказавши

      СЛОВО – нас зродивши і убивши,
      уста закривши, – ПАНУЄ –
      Із-само-початку – настромивши
      Душі віссю; й не промовить всує:

      Алілуя, – мовчимо, бо, є ще що сказати;
      але, уже не Вам, – за даллю Слово –
      На-все-космос – у ньому Вам злинати –
      На-все-завтра запануєш Мово;

      – Спати, спати, – говорила Мати,
      і ... приспала Слово, – нам літати,
      І-все-знати, й-Все-мовчати. Бо як скажемо –
      Світ, злякавшись, перевернеться:
      ми ж бо знаємо більше Боженьки;
      Він, сердешненький, тільки – Слово,
      а, Ми – Речення:
      заперечене,
      безкінечне;
      тому –
      й
      вмерли
      Ми,
      й,
      Ви –
      учорика –
      на світанні,
      не сповіщені
      змовкли
      скоренько –
      Бог:
      уста,
      світлі
      оченьки –
      засклянив
      ОДНОСЛОВЕНЬКОМ!




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. УЧОРА В КЛЮБІ СКОРО БУДУТЬ ТАНЦІ?
      Пекельний спомин зиркав у віконце,
      Тремтіли крила туги у дверях,
      Хмарини з ляку так тікали, як
      пухкі баранці-думи на заклання...
      Кров дзебеніла, лезо гладив час,
      А крапельки в пісок зникали, гнані:
      За нас, – од Вас, – до Вас, – про Вас
      мовчали. Як? А, так – зціпивши міцно губи,
      Як біле Сонце смутком на даху:
      Руїни, руни, рими, ритми: танці в клюбі,
      Троїсті ріжуть коломийки у-у-ух –
      тім краю, де птах краплений знаком,
      Філософ Вавілон ХХ вік
      Блеяє під ребро встромлений гаком,
      Так р-р-р-вався Волі, що здається... в-в-в-тік
      од самосебе. Клюб у пустці мліє,
      Щербаті стіни шкіряться: − А шо? −
      Хтось ту руїну бачить – олігофренія
      панує нині, ще й цвіркоче: −Чьо!
      Через плєчьйо! – шпана ірже, ґелґоче.
      Крізь зуби шмарклі – їх то(-)темний мат.
      А у грудях, од споминів лоскоче,
      Сталеве лезо хтиво гладить кат.
      Очиці в клюбі чорно-синьо-жовті,
      Як Сонце в прямокутнику вікні,
      Забуті тіні предків на... погості:
      за Нас, крізь нас – проміняться у тьмі.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. ТЕЛЕВІЗІЯ
      Сонми риб’ячих очей телющились,
      Завмирали у акваріумі видива,
      Вони навіть не заплющились
      Втопившись в вирі сінема,

      У лінзі екрана – галіматья,
      Це їх життя, – матеріальна віртуальність
      В безсмерті згусла – в ній знаття:
      Поза-світів тотальна ірреальність

      Над сонмом куцих знань людських
      Витає, втягує – в багатовимір забирає,
      В шалений літ з суєт мирських
      До рушника: рабів господніх повінчає

      З безмежжям, з часом поєднає,
      Із снів-субстанцій хідник строчить,
      Із латок-доль орнамент – дбає –
      Про путь – про нас, пророчить:

      − Пришестя – буде – вно в екрані,
      За склом, – химерне, – там життя, –
      Вже безтілесне, ще в омані, у тумані,
      У снах – реаліях із вічністю злиття

      Мережив сонму телевізій:
      Картинок, кліпів стрекотня,
      До вас, прийдешніх, наших візій –
      Полин – просурмить сінема.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. ОСТАННІЙ РУБІЖ
      Вони. Оті,
      що покручем зміїлись,
      Мені сказали:
      − Убірайса вон!
      Ти здесь чужой! −
      Мої поля врунились,
      І небом плив Ярило,
      не Атон.

      Кугут зірниці
      зустрічав фальцетом…
      Манкурти на сторожі:
      − Ет пятух! −
      Оскалом хижим
      позирком-багнетом
      Навідлі розтинали
      Святий Дух.

      − Я єсмь ізгой? − відлуння:
      − Гой, гой, гой…
      З небес Сварог відрубом:
      − йог, йог, йоГ!
      − ВІН. Так велів, −
      відкаснув Ной.
      Принишкла абимовня:
      “Хто? САМ?! Бог!!!”

      − Так! − дзенькнула
      підківка рисака.
      − Ложь! Нікаґда, −
      сичали яничари.
      Банькатий сич
      кривавищем ляка −
      Якщо повернуться
      мольфара чари.

      − А штоби вас, аццюда,
      нє ізґнать −
      Давайте увєдьом,
      афіціальний, −
      Похопилася
      тьма-безтямна-рать:
      − І будєт в нас
      радной реґіональний!

      Вєдь саґласітєсь −
      ета чєрні − мова.
      І, ґде ана?
      А нам мілєй язик!
      Нас больше!!!
      Ось така розмова…
      В своїй державі
      нам
      прийшов
      гаплик.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Дощ.

      Пасмами
      печалі
      розчесав
      вікно,
      гладячи
      повіки
      змочені
      сльозами
      зазирав
      тривожно
      в мерехтливе
      дно,
      де
      у прямокутник
      сплетеної
      рами
      безпересталь
      ллялась
      пожирачка
      днів:
      ув
      прозорі
      пасма
      укладала
      гами -
      кольорові
      перла
      промайнулих
      снів.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    22. Пугало.
      В чужому світі самотів,
      Нашіптуючи лихо
      Щодень торкаючись віків
      Пригадуючи стиха

      Пра-пра-прадідівські слова -
      Тисячолітню мову, -
      Ковтала жадібна сльота,
      Спадала на корогву

      Несила вивернутих крил,
      Орантою німіла,
      Тьмянів воронням небосхил,
      Ріка життя змаліла...

      Він був останнім. Автохтон.
      Його не розуміли
      Нащадки: в траурний хітон
      Опудало вдягнули.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Затихла Україна.
      Сей день спекотний у шкільній програмі,
      Потому, як мине зо триста літ,
      Кривавим шрамом в розділі: "Вмирання..."
      Школяр зазубрить "український міт".

      Пішла в світи, і не згадали діти,
      Спецназ учавив чоботом в асфальт...
      Не покладуть нащадки до підніжжя квіти.
      Розвіяв вітер попелом гештальт.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Січові стрільці
      Січові стрільці.
      Ми в полях бойовищ загубились,
      Наші тіні - мливо ув віках,
      Та колись, здалося... освітились -
      Мерехтливим спомином в очах -

      Мандрівця, з ґирлиґою, в завіях
      Сірі строї - поли ув снігах,-
      Що терзали Панночку Софію,
      В ріки крові увіллявши жах

      Бездержав'я. - Горе пораженцям!
      Стетеріли... В зглусі срамота.
      "Ой на горі...", - дослухались женців,
      Мандрівців, натомість - німота...

      Ми вернемо з стуми - сірим шнурком,
      Журавлиним зойком на зорі,
      Ви, прийдешні, не трясіть ладунком -
      Скоростріл не вмертвить уві сні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --