Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.08
20:10
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв
2026.08.08
19:31
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
2026.08.08
17:13
Не піду під щитом я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
2026.08.08
16:11
А бики не зарили сокири
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
2026.08.08
15:10
Весна барвиста, лагідно-казкова,
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
2026.08.08
13:44
Я ночую в пустельнім вокзалі,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
2026.08.08
11:56
Задощило.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
2026.08.08
11:56
коли розвиднюється
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
2026.08.08
09:52
P.S. Четвер – есей
0 Друзям. Песах. Смеркалось.
1 От і Четвер. З Петром приготували Пасху, запекли ягня, щоб Учитель спожив зі Своїми учнями.
2 Знайомий воду приніс*. В цей час і учні зайшли.
3 Накритий стіл в світлиці. З’явивсь Ісус і почали. Ще
2026.08.08
07:33
За хмарою хмара - і кожна мрячить
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
2026.08.08
04:44
постійна втома, не розумію
спав три, чи більше, діб
мене змолов хтось, поспіль розсіяв
не годний до трудів
наче хтось соки із мене вичавив
пить не у змозі я
голодним чуюся, у чім тут причина
їв же кінський біляш
спав три, чи більше, діб
мене змолов хтось, поспіль розсіяв
не годний до трудів
наче хтось соки із мене вичавив
пить не у змозі я
голодним чуюся, у чім тут причина
їв же кінський біляш
2026.08.07
21:51
А без тебе і небо несинє —
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
2026.08.07
15:27
Чорний сніг і попелястий світанок
Контраст цієї ночі розколов місто навпіл. На римських барикадах легіонери, втомлені, брудні від сажі та кіптяви, дивилися на заграву з полегшенням. Вони витирали піт з чола і міцніше стискали руків'я своїх гладіусів.
2026.08.07
12:05
оса влітає
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
2026.08.07
11:54
Холодний вітер люто свище
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрко Семчук (1964) /
Вірші
Гадес
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гадес
Хай розійдуться ті, що навзаєм, –
попід руки вхопившись –
у прірву!
Їм, ніколи, не стрітися в небі,
там пташино і, трішечки,
сумно…
Од кришталю, довічного – “Вірю”, –
розгубився Франческо
з Азізу,
Посміхався… а птаство молилось,
гострокрило виводило
руни.
Навратливе, земних, – покаяння,
на безстидних стенаннях
про прощу.
Десь бриніло відлуння: “А хто ти?”, –
“Ми… довічно, зібралися,
разом”,–
Розіллялися Плином Мовчання
прислухаючись Вічности –
“Що там?”
Нудь пустизни, зіжмаканий Простір,
Метроном вельвічій понад
Часом.
А, коли човновий зійшов тверді,
ледь живі в безпремінні
тремтіли,
Невідь-хто в сьому царстві Аїда
зачаївся у мряці,
сновига.
Скрижаніло дивилися в небо,
без зірок, унизу
хлюпотіло.
Їй-бо – вічність в човні хилитались,
аби в чані чорти не
смолили.
Нескінченність тутешня, що мряка
аніколи з очей не
щезає.
Розійшлися, вхопившись за руки,
п’ястуки побіліли
од болю,
Утішались – триматися купи.
Тільки… рук в цьому царстві
немає…
Врізнобіч, поплелися в тумани
по гладіні юдолі із
лою...
Хтось – забрів в Тартари, Єлісеї;
хтось – на луках збирав
асфоделі.
Шаленіли в безумстві свободи
не соромлячись власної
тіні,
Шматували моралі покрови
сороміцькі утнувши
фортелі.
Цілували мозолі Харона.
Мали втіху. Бо вільні,
віднині!
У забавах і стрічах з близькими,
десь на березі, в плюскоті
хвилі
Блиснув промінь в блакиті овиду,
Сонце в пригорщах кануло в
Лету!
І у Небі, де трішки пташино,
заридали ключі
журавлині.
Усміхнувся Франческо, дитинно:
“Увійшла в перигелій
Комета”.
А вони, у смарагді отави,
босоніж, срібло зірки
збирали
Самосвітне роздмухавши небо,
розсипали кульбабок
шаленство –
Віддзеркалення нижнього світу.
Млу Ріки, самохіть…
забували…
А в зіницях скляніли веселки й
сплеск весла опечалений
ремством.
попід руки вхопившись –
у прірву!
Їм, ніколи, не стрітися в небі,
там пташино і, трішечки,
сумно…
Од кришталю, довічного – “Вірю”, –
розгубився Франческо
з Азізу,
Посміхався… а птаство молилось,
гострокрило виводило
руни.
Навратливе, земних, – покаяння,
на безстидних стенаннях
про прощу.
Десь бриніло відлуння: “А хто ти?”, –
“Ми… довічно, зібралися,
разом”,–
Розіллялися Плином Мовчання
прислухаючись Вічности –
“Що там?”
Нудь пустизни, зіжмаканий Простір,
Метроном вельвічій понад
Часом.
А, коли човновий зійшов тверді,
ледь живі в безпремінні
тремтіли,
Невідь-хто в сьому царстві Аїда
зачаївся у мряці,
сновига.
Скрижаніло дивилися в небо,
без зірок, унизу
хлюпотіло.
Їй-бо – вічність в човні хилитались,
аби в чані чорти не
смолили.
Нескінченність тутешня, що мряка
аніколи з очей не
щезає.
Розійшлися, вхопившись за руки,
п’ястуки побіліли
од болю,
Утішались – триматися купи.
Тільки… рук в цьому царстві
немає…
Врізнобіч, поплелися в тумани
по гладіні юдолі із
лою...
Хтось – забрів в Тартари, Єлісеї;
хтось – на луках збирав
асфоделі.
Шаленіли в безумстві свободи
не соромлячись власної
тіні,
Шматували моралі покрови
сороміцькі утнувши
фортелі.
Цілували мозолі Харона.
Мали втіху. Бо вільні,
віднині!
У забавах і стрічах з близькими,
десь на березі, в плюскоті
хвилі
Блиснув промінь в блакиті овиду,
Сонце в пригорщах кануло в
Лету!
І у Небі, де трішки пташино,
заридали ключі
журавлині.
Усміхнувся Франческо, дитинно:
“Увійшла в перигелій
Комета”.
А вони, у смарагді отави,
босоніж, срібло зірки
збирали
Самосвітне роздмухавши небо,
розсипали кульбабок
шаленство –
Віддзеркалення нижнього світу.
Млу Ріки, самохіть…
забували…
А в зіницях скляніли веселки й
сплеск весла опечалений
ремством.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
