![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
2024.07.02
2024.06.26
2024.06.20
2024.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Юрко Семчук (1964) /
Вірші
ТИ ХТО?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ТИ ХТО?
спитав Чорний Янгол,
якось, уві сні.
– Я?..
аби’с знав... А то, нащо
Тобі?
– Втомив отой ямб, і хорей
маячні.
Заплутались, – нащо
бубука собі:
− Бу-бу-ба, бу-бу-ба, –
користь яка,
мізки забивати, слова
заплітати...
Невже то потреба нагальна
така!
Терпіли, шипіли:
– Єдр... тую мать,
дістала та Муза,
розпусниця, бл...
скурвилася су...
– Й, оце
прилетів
з вердиктом братків –
припинить мудрувати.
Догану вліпили, аби
не пущать –
папір ґвалтувати, ну нащо
писати
химеровірші, не для того
живемо
щоб денно сльозою впиватись,
страждати.
Іди, скурвий сину дивись
на людей,
як крутяться в гендлі, як гроші
гребуть,
кидай ґрамзуляня, пера
Амадей!
Живем один раз, а про Музу
забудь.
Ну, глянь, пригадай – Ти
Самець!
Мужло волохате! Отямся,
а ні,
карлючки попишеш й прийде ті
кінець.
Ну, що користаєш в безглуздім
нитті?
Мусолиш ту блямбу, пустий
папірець.
Дивись, онде друзі – при златі,
питві,
а в тебе в халупі розбитий
стілець.
Гій бо’ чоловіче, згадай
про жону,
дитину голодну, очей кволий
зблиск.
Мовчиш? Вибирай: ДеВеПешну
труну,
чи ласий, омріяний в звалищі
зиск!
– Усе суєта, – усміхнувся
Поет, –
твої словеса безпредметні –
труна!
– О, Господи, дурень – труна
не куплет,
то скриня зі прахом, то яма,
діра!
Холодна могила, бездонна,
німа.
Й велике, безмежне, довічне –
Ніщо.
І Вас, шанолюбе, тамтечки
Нема!
– А, є на землі, опредметнене
Що?
– Що? – зморщився Янгол. – Що,
що?
Що пан хтів сказати, ану,
поясни.
– Хай вам розтлумачить кудлате
мужло,
Ніщо заперечує Що, то
скажи:
Як вно виглядає, Ваш ідол,
тотем?
Архангел крилом осягнув
Світ речей.
– Ну, братику, вибач, то поза,
рефрен,
міраж, віртуальність, облуда
очей,
все Ваше багатство – ще мить,
і... нема ...
То чим відрізняється Що
від Ніщо.
А тим, відповім: що реальність –
Пітьма.
Вона – є, існує, сам знаєш
чого.
Чому ж умовляєш у тлінність
вернуть.
В обман існування, у страх
Всезникання,
де ваші ж братели, за те й
розіпнуть
на що спонукали й, натомість –
конання.
Повільне зникання. А сам –
Безтілесний.
Чому? Чому, безтілесність картаєш
мою?
Лякаєш, повчаєш; та будь, друже,
чесний –
чому в шатах крука, чого вибрав
Тьму?
Бо сам знаєш – Вічна! А чорне
крило,
колись сніжно-біле, – вно ж різало
Ніч.
Заблудлих до цілі, до сенсу
вело.
Все й’дно... у Ніщо – метелика
кітч
роздертим пунктиром мережить
Оте –
і, що і не Те, Чого зовсім
нема...
А блискітка зійде, захлине,
проте –
Енергії тління, в нас друже,
катма.
Архангел ледь рухнув чорненим
крилом,
Розчулено глипнув,
колінноприкляк,
черкнув по сузір’ям вугільним
пером,
Ревнув чорнотілий:
– Це я,
Твій Гаплик!
Курликом прощальним зайшовсь
Чорногуз.
На білім плямилась клеймом
Чорнота.
Нещасний рвав жили, узявшись за
гуж,
З пітьми чорнолісу глумилась
Сова...
Його, – менту спалах, зачорнив
зірки,
Роздерши півнеба в провалля
гайнув.
Востаннє кигикнув:
– А, то ж то був –
Ти!!! –
Очорнивсь в Нічому, й... про Себе
Забув..!
якось, уві сні.
– Я?..
аби’с знав... А то, нащо
Тобі?
– Втомив отой ямб, і хорей
маячні.
Заплутались, – нащо
бубука собі:
− Бу-бу-ба, бу-бу-ба, –
користь яка,
мізки забивати, слова
заплітати...
Невже то потреба нагальна
така!
Терпіли, шипіли:
– Єдр... тую мать,
дістала та Муза,
розпусниця, бл...
скурвилася су...
– Й, оце
прилетів
з вердиктом братків –
припинить мудрувати.
Догану вліпили, аби
не пущать –
папір ґвалтувати, ну нащо
писати
химеровірші, не для того
живемо
щоб денно сльозою впиватись,
страждати.
Іди, скурвий сину дивись
на людей,
як крутяться в гендлі, як гроші
гребуть,
кидай ґрамзуляня, пера
Амадей!
Живем один раз, а про Музу
забудь.
Ну, глянь, пригадай – Ти
Самець!
Мужло волохате! Отямся,
а ні,
карлючки попишеш й прийде ті
кінець.
Ну, що користаєш в безглуздім
нитті?
Мусолиш ту блямбу, пустий
папірець.
Дивись, онде друзі – при златі,
питві,
а в тебе в халупі розбитий
стілець.
Гій бо’ чоловіче, згадай
про жону,
дитину голодну, очей кволий
зблиск.
Мовчиш? Вибирай: ДеВеПешну
труну,
чи ласий, омріяний в звалищі
зиск!
– Усе суєта, – усміхнувся
Поет, –
твої словеса безпредметні –
труна!
– О, Господи, дурень – труна
не куплет,
то скриня зі прахом, то яма,
діра!
Холодна могила, бездонна,
німа.
Й велике, безмежне, довічне –
Ніщо.
І Вас, шанолюбе, тамтечки
Нема!
– А, є на землі, опредметнене
Що?
– Що? – зморщився Янгол. – Що,
що?
Що пан хтів сказати, ану,
поясни.
– Хай вам розтлумачить кудлате
мужло,
Ніщо заперечує Що, то
скажи:
Як вно виглядає, Ваш ідол,
тотем?
Архангел крилом осягнув
Світ речей.
– Ну, братику, вибач, то поза,
рефрен,
міраж, віртуальність, облуда
очей,
все Ваше багатство – ще мить,
і... нема ...
То чим відрізняється Що
від Ніщо.
А тим, відповім: що реальність –
Пітьма.
Вона – є, існує, сам знаєш
чого.
Чому ж умовляєш у тлінність
вернуть.
В обман існування, у страх
Всезникання,
де ваші ж братели, за те й
розіпнуть
на що спонукали й, натомість –
конання.
Повільне зникання. А сам –
Безтілесний.
Чому? Чому, безтілесність картаєш
мою?
Лякаєш, повчаєш; та будь, друже,
чесний –
чому в шатах крука, чого вибрав
Тьму?
Бо сам знаєш – Вічна! А чорне
крило,
колись сніжно-біле, – вно ж різало
Ніч.
Заблудлих до цілі, до сенсу
вело.
Все й’дно... у Ніщо – метелика
кітч
роздертим пунктиром мережить
Оте –
і, що і не Те, Чого зовсім
нема...
А блискітка зійде, захлине,
проте –
Енергії тління, в нас друже,
катма.
Архангел ледь рухнув чорненим
крилом,
Розчулено глипнув,
колінноприкляк,
черкнув по сузір’ям вугільним
пером,
Ревнув чорнотілий:
– Це я,
Твій Гаплик!
Курликом прощальним зайшовсь
Чорногуз.
На білім плямилась клеймом
Чорнота.
Нещасний рвав жили, узявшись за
гуж,
З пітьми чорнолісу глумилась
Сова...
Його, – менту спалах, зачорнив
зірки,
Роздерши півнеба в провалля
гайнув.
Востаннє кигикнув:
– А, то ж то був –
Ти!!! –
Очорнивсь в Нічому, й... про Себе
Забув..!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію