
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юрко Семчук (1964) /
Вірші
ТИ ХТО?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ТИ ХТО?
спитав Чорний Янгол,
якось, уві сні.
– Я?..
аби’с знав... А то, нащо
Тобі?
– Втомив отой ямб, і хорей
маячні.
Заплутались, – нащо
бубука собі:
− Бу-бу-ба, бу-бу-ба, –
користь яка,
мізки забивати, слова
заплітати...
Невже то потреба нагальна
така!
Терпіли, шипіли:
– Єдр... тую мать,
дістала та Муза,
розпусниця, бл...
скурвилася су...
– Й, оце
прилетів
з вердиктом братків –
припинить мудрувати.
Догану вліпили, аби
не пущать –
папір ґвалтувати, ну нащо
писати
химеровірші, не для того
живемо
щоб денно сльозою впиватись,
страждати.
Іди, скурвий сину дивись
на людей,
як крутяться в гендлі, як гроші
гребуть,
кидай ґрамзуляня, пера
Амадей!
Живем один раз, а про Музу
забудь.
Ну, глянь, пригадай – Ти
Самець!
Мужло волохате! Отямся,
а ні,
карлючки попишеш й прийде ті
кінець.
Ну, що користаєш в безглуздім
нитті?
Мусолиш ту блямбу, пустий
папірець.
Дивись, онде друзі – при златі,
питві,
а в тебе в халупі розбитий
стілець.
Гій бо’ чоловіче, згадай
про жону,
дитину голодну, очей кволий
зблиск.
Мовчиш? Вибирай: ДеВеПешну
труну,
чи ласий, омріяний в звалищі
зиск!
– Усе суєта, – усміхнувся
Поет, –
твої словеса безпредметні –
труна!
– О, Господи, дурень – труна
не куплет,
то скриня зі прахом, то яма,
діра!
Холодна могила, бездонна,
німа.
Й велике, безмежне, довічне –
Ніщо.
І Вас, шанолюбе, тамтечки
Нема!
– А, є на землі, опредметнене
Що?
– Що? – зморщився Янгол. – Що,
що?
Що пан хтів сказати, ану,
поясни.
– Хай вам розтлумачить кудлате
мужло,
Ніщо заперечує Що, то
скажи:
Як вно виглядає, Ваш ідол,
тотем?
Архангел крилом осягнув
Світ речей.
– Ну, братику, вибач, то поза,
рефрен,
міраж, віртуальність, облуда
очей,
все Ваше багатство – ще мить,
і... нема ...
То чим відрізняється Що
від Ніщо.
А тим, відповім: що реальність –
Пітьма.
Вона – є, існує, сам знаєш
чого.
Чому ж умовляєш у тлінність
вернуть.
В обман існування, у страх
Всезникання,
де ваші ж братели, за те й
розіпнуть
на що спонукали й, натомість –
конання.
Повільне зникання. А сам –
Безтілесний.
Чому? Чому, безтілесність картаєш
мою?
Лякаєш, повчаєш; та будь, друже,
чесний –
чому в шатах крука, чого вибрав
Тьму?
Бо сам знаєш – Вічна! А чорне
крило,
колись сніжно-біле, – вно ж різало
Ніч.
Заблудлих до цілі, до сенсу
вело.
Все й’дно... у Ніщо – метелика
кітч
роздертим пунктиром мережить
Оте –
і, що і не Те, Чого зовсім
нема...
А блискітка зійде, захлине,
проте –
Енергії тління, в нас друже,
катма.
Архангел ледь рухнув чорненим
крилом,
Розчулено глипнув,
колінноприкляк,
черкнув по сузір’ям вугільним
пером,
Ревнув чорнотілий:
– Це я,
Твій Гаплик!
Курликом прощальним зайшовсь
Чорногуз.
На білім плямилась клеймом
Чорнота.
Нещасний рвав жили, узявшись за
гуж,
З пітьми чорнолісу глумилась
Сова...
Його, – менту спалах, зачорнив
зірки,
Роздерши півнеба в провалля
гайнув.
Востаннє кигикнув:
– А, то ж то був –
Ти!!! –
Очорнивсь в Нічому, й... про Себе
Забув..!
якось, уві сні.
– Я?..
аби’с знав... А то, нащо
Тобі?
– Втомив отой ямб, і хорей
маячні.
Заплутались, – нащо
бубука собі:
− Бу-бу-ба, бу-бу-ба, –
користь яка,
мізки забивати, слова
заплітати...
Невже то потреба нагальна
така!
Терпіли, шипіли:
– Єдр... тую мать,
дістала та Муза,
розпусниця, бл...
скурвилася су...
– Й, оце
прилетів
з вердиктом братків –
припинить мудрувати.
Догану вліпили, аби
не пущать –
папір ґвалтувати, ну нащо
писати
химеровірші, не для того
живемо
щоб денно сльозою впиватись,
страждати.
Іди, скурвий сину дивись
на людей,
як крутяться в гендлі, як гроші
гребуть,
кидай ґрамзуляня, пера
Амадей!
Живем один раз, а про Музу
забудь.
Ну, глянь, пригадай – Ти
Самець!
Мужло волохате! Отямся,
а ні,
карлючки попишеш й прийде ті
кінець.
Ну, що користаєш в безглуздім
нитті?
Мусолиш ту блямбу, пустий
папірець.
Дивись, онде друзі – при златі,
питві,
а в тебе в халупі розбитий
стілець.
Гій бо’ чоловіче, згадай
про жону,
дитину голодну, очей кволий
зблиск.
Мовчиш? Вибирай: ДеВеПешну
труну,
чи ласий, омріяний в звалищі
зиск!
– Усе суєта, – усміхнувся
Поет, –
твої словеса безпредметні –
труна!
– О, Господи, дурень – труна
не куплет,
то скриня зі прахом, то яма,
діра!
Холодна могила, бездонна,
німа.
Й велике, безмежне, довічне –
Ніщо.
І Вас, шанолюбе, тамтечки
Нема!
– А, є на землі, опредметнене
Що?
– Що? – зморщився Янгол. – Що,
що?
Що пан хтів сказати, ану,
поясни.
– Хай вам розтлумачить кудлате
мужло,
Ніщо заперечує Що, то
скажи:
Як вно виглядає, Ваш ідол,
тотем?
Архангел крилом осягнув
Світ речей.
– Ну, братику, вибач, то поза,
рефрен,
міраж, віртуальність, облуда
очей,
все Ваше багатство – ще мить,
і... нема ...
То чим відрізняється Що
від Ніщо.
А тим, відповім: що реальність –
Пітьма.
Вона – є, існує, сам знаєш
чого.
Чому ж умовляєш у тлінність
вернуть.
В обман існування, у страх
Всезникання,
де ваші ж братели, за те й
розіпнуть
на що спонукали й, натомість –
конання.
Повільне зникання. А сам –
Безтілесний.
Чому? Чому, безтілесність картаєш
мою?
Лякаєш, повчаєш; та будь, друже,
чесний –
чому в шатах крука, чого вибрав
Тьму?
Бо сам знаєш – Вічна! А чорне
крило,
колись сніжно-біле, – вно ж різало
Ніч.
Заблудлих до цілі, до сенсу
вело.
Все й’дно... у Ніщо – метелика
кітч
роздертим пунктиром мережить
Оте –
і, що і не Те, Чого зовсім
нема...
А блискітка зійде, захлине,
проте –
Енергії тління, в нас друже,
катма.
Архангел ледь рухнув чорненим
крилом,
Розчулено глипнув,
колінноприкляк,
черкнув по сузір’ям вугільним
пером,
Ревнув чорнотілий:
– Це я,
Твій Гаплик!
Курликом прощальним зайшовсь
Чорногуз.
На білім плямилась клеймом
Чорнота.
Нещасний рвав жили, узявшись за
гуж,
З пітьми чорнолісу глумилась
Сова...
Його, – менту спалах, зачорнив
зірки,
Роздерши півнеба в провалля
гайнув.
Востаннє кигикнув:
– А, то ж то був –
Ти!!! –
Очорнивсь в Нічому, й... про Себе
Забув..!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію