
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.06
22:40
Чи не тому вуста німі,
що душу відвели зимі
в солодких перегрівах тіла?
Бо брали - що душа хотіла,
а віддавали дні одні
та берегли на старість сили.
Та лічить Бог
на часу вервиці за двох
що душу відвели зимі
в солодких перегрівах тіла?
Бо брали - що душа хотіла,
а віддавали дні одні
та берегли на старість сили.
Та лічить Бог
на часу вервиці за двох
2025.09.06
21:50
Я в'язну в снігах, ніби в пісках часу.
Я в'язну в часі, наче в снігах.
Погана видимість через снігопад
створює плівку, через яку
можна побачити драму століть.
Сніги засмоктують мене,
як трясовина. У снігах
я потрапляю в пастку,
Я в'язну в часі, наче в снігах.
Погана видимість через снігопад
створює плівку, через яку
можна побачити драму століть.
Сніги засмоктують мене,
як трясовина. У снігах
я потрапляю в пастку,
2025.09.06
13:49
Синій хліб не їж, матимеш недуг
Що вбили брата, убили сестру
А курчачий гриль на скошених пісках
Не зрівняю із бобами що у твоїх руках
О, Мейбел, Мейбел
Люблю тебе, дівча
Та я не певний
Що вбили брата, убили сестру
А курчачий гриль на скошених пісках
Не зрівняю із бобами що у твоїх руках
О, Мейбел, Мейбел
Люблю тебе, дівча
Та я не певний
2025.09.06
12:39
Ще день висить на сонця цвяшку.
Давно печуться хмари-калачі.
І небо крадне пізню пташку,
Сплітають синь шипшин кущі.
Прив’яже ніч на нитку тиші
Старий горіх- тепла віщун.
І трави стануть неба вищі.
Давно печуться хмари-калачі.
І небо крадне пізню пташку,
Сплітають синь шипшин кущі.
Прив’яже ніч на нитку тиші
Старий горіх- тепла віщун.
І трави стануть неба вищі.
2025.09.06
11:59
Каже батько: годі, сину!
Досить статку!! Рівно спину!!!
Ростив змалку – відпочину:
Боже зранку, всім по чину!
06.09.2025р. UA
Досить статку!! Рівно спину!!!
Ростив змалку – відпочину:
Боже зранку, всім по чину!
06.09.2025р. UA
2025.09.06
07:19
І уявити не можу
В снах, або в мріях своїх,
Щоб я на тебе схожу
Стріти колись десь зміг.
Тож не покину ніколи
І не ображу ніяк, –
В мене залюблену долю
Більше не стріну – це факт.
В снах, або в мріях своїх,
Щоб я на тебе схожу
Стріти колись десь зміг.
Тож не покину ніколи
І не ображу ніяк, –
В мене залюблену долю
Більше не стріну – це факт.
2025.09.06
02:51
Повзучі гади теж літають, якщо їх добряче копнути.
Тим, що живуть у вигаданому світі, краще там і помирати.
Хочеш проблем собі – створи проблеми іншим.
Не дикун боїться цивілізації, а цивілізація дикуна.
Люди якщо і змінюються, то не в кращий
2025.09.05
21:30
Мене жене гостроконечний сніг,
Мов кара неба чи лиха примара.
Як Жан Жене, наздоганяє сміх.
Примарою стає гірка омана.
Мене жене непереможний сніг.
Він вічний, він біблійний і арктичний.
Сніг падає, немовби пес, до ніг
Мов кара неба чи лиха примара.
Як Жан Жене, наздоганяє сміх.
Примарою стає гірка омана.
Мене жене непереможний сніг.
Він вічний, він біблійний і арктичний.
Сніг падає, немовби пес, до ніг
2025.09.05
16:40
Зелен-листя поволеньки в'яне,
Опадає додолу, сумне.
Затужу за тобою, кохана,
Щем осінній огорне мене.
Наших зустрічей, Боже, як мало --
Світлих днів у моєму житті.
Наче кинутий я на поталу
Опадає додолу, сумне.
Затужу за тобою, кохана,
Щем осінній огорне мене.
Наших зустрічей, Боже, як мало --
Світлих днів у моєму житті.
Наче кинутий я на поталу
2025.09.05
11:18
Ця ніч,
зла ніч -
зліт Зла!
І чорнота
із-зусебіч
наповза!
зла ніч -
зліт Зла!
І чорнота
із-зусебіч
наповза!
2025.09.05
09:33
Життю радію, мов дитина,
І щиро тішуся щодня,
Що в хату пнеться без упину
Моя турботлива рідня.
Найближчим людям небайдуже
В яких умовах я живу, –
Що тре робити швидко й дружно,
Аби лишався на плаву.
І щиро тішуся щодня,
Що в хату пнеться без упину
Моя турботлива рідня.
Найближчим людям небайдуже
В яких умовах я живу, –
Що тре робити швидко й дружно,
Аби лишався на плаву.
2025.09.05
08:09
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Карнавал пон
Карнавал пон
2025.09.04
21:59
Ці марення і візії природи
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.
Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.
Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,
2025.09.04
19:28
Московія у ті часи росла.
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки»
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки»
2025.09.04
15:42
Тато сина обіймав,
Тепло в щічку цілував:
"Сину мій, рости великий,
Усміхайся сонцелико!
Славний будеш богатир,
Ти мені, синок, повір,
Станеш воїном ти грізним -
Захистиш нашу Вітчизу.
Тепло в щічку цілував:
"Сину мій, рости великий,
Усміхайся сонцелико!
Славний будеш богатир,
Ти мені, синок, повір,
Станеш воїном ти грізним -
Захистиш нашу Вітчизу.
2025.09.04
14:28
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Солом'яне з
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солом'яне з
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юрко Семчук (1964) /
Вірші
ТИ ХТО?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ТИ ХТО?
спитав Чорний Янгол,
якось, уві сні.
– Я?..
аби’с знав... А то, нащо
Тобі?
– Втомив отой ямб, і хорей
маячні.
Заплутались, – нащо
бубука собі:
− Бу-бу-ба, бу-бу-ба, –
користь яка,
мізки забивати, слова
заплітати...
Невже то потреба нагальна
така!
Терпіли, шипіли:
– Єдр... тую мать,
дістала та Муза,
розпусниця, бл...
скурвилася су...
– Й, оце
прилетів
з вердиктом братків –
припинить мудрувати.
Догану вліпили, аби
не пущать –
папір ґвалтувати, ну нащо
писати
химеровірші, не для того
живемо
щоб денно сльозою впиватись,
страждати.
Іди, скурвий сину дивись
на людей,
як крутяться в гендлі, як гроші
гребуть,
кидай ґрамзуляня, пера
Амадей!
Живем один раз, а про Музу
забудь.
Ну, глянь, пригадай – Ти
Самець!
Мужло волохате! Отямся,
а ні,
карлючки попишеш й прийде ті
кінець.
Ну, що користаєш в безглуздім
нитті?
Мусолиш ту блямбу, пустий
папірець.
Дивись, онде друзі – при златі,
питві,
а в тебе в халупі розбитий
стілець.
Гій бо’ чоловіче, згадай
про жону,
дитину голодну, очей кволий
зблиск.
Мовчиш? Вибирай: ДеВеПешну
труну,
чи ласий, омріяний в звалищі
зиск!
– Усе суєта, – усміхнувся
Поет, –
твої словеса безпредметні –
труна!
– О, Господи, дурень – труна
не куплет,
то скриня зі прахом, то яма,
діра!
Холодна могила, бездонна,
німа.
Й велике, безмежне, довічне –
Ніщо.
І Вас, шанолюбе, тамтечки
Нема!
– А, є на землі, опредметнене
Що?
– Що? – зморщився Янгол. – Що,
що?
Що пан хтів сказати, ану,
поясни.
– Хай вам розтлумачить кудлате
мужло,
Ніщо заперечує Що, то
скажи:
Як вно виглядає, Ваш ідол,
тотем?
Архангел крилом осягнув
Світ речей.
– Ну, братику, вибач, то поза,
рефрен,
міраж, віртуальність, облуда
очей,
все Ваше багатство – ще мить,
і... нема ...
То чим відрізняється Що
від Ніщо.
А тим, відповім: що реальність –
Пітьма.
Вона – є, існує, сам знаєш
чого.
Чому ж умовляєш у тлінність
вернуть.
В обман існування, у страх
Всезникання,
де ваші ж братели, за те й
розіпнуть
на що спонукали й, натомість –
конання.
Повільне зникання. А сам –
Безтілесний.
Чому? Чому, безтілесність картаєш
мою?
Лякаєш, повчаєш; та будь, друже,
чесний –
чому в шатах крука, чого вибрав
Тьму?
Бо сам знаєш – Вічна! А чорне
крило,
колись сніжно-біле, – вно ж різало
Ніч.
Заблудлих до цілі, до сенсу
вело.
Все й’дно... у Ніщо – метелика
кітч
роздертим пунктиром мережить
Оте –
і, що і не Те, Чого зовсім
нема...
А блискітка зійде, захлине,
проте –
Енергії тління, в нас друже,
катма.
Архангел ледь рухнув чорненим
крилом,
Розчулено глипнув,
колінноприкляк,
черкнув по сузір’ям вугільним
пером,
Ревнув чорнотілий:
– Це я,
Твій Гаплик!
Курликом прощальним зайшовсь
Чорногуз.
На білім плямилась клеймом
Чорнота.
Нещасний рвав жили, узявшись за
гуж,
З пітьми чорнолісу глумилась
Сова...
Його, – менту спалах, зачорнив
зірки,
Роздерши півнеба в провалля
гайнув.
Востаннє кигикнув:
– А, то ж то був –
Ти!!! –
Очорнивсь в Нічому, й... про Себе
Забув..!
якось, уві сні.
– Я?..
аби’с знав... А то, нащо
Тобі?
– Втомив отой ямб, і хорей
маячні.
Заплутались, – нащо
бубука собі:
− Бу-бу-ба, бу-бу-ба, –
користь яка,
мізки забивати, слова
заплітати...
Невже то потреба нагальна
така!
Терпіли, шипіли:
– Єдр... тую мать,
дістала та Муза,
розпусниця, бл...
скурвилася су...
– Й, оце
прилетів
з вердиктом братків –
припинить мудрувати.
Догану вліпили, аби
не пущать –
папір ґвалтувати, ну нащо
писати
химеровірші, не для того
живемо
щоб денно сльозою впиватись,
страждати.
Іди, скурвий сину дивись
на людей,
як крутяться в гендлі, як гроші
гребуть,
кидай ґрамзуляня, пера
Амадей!
Живем один раз, а про Музу
забудь.
Ну, глянь, пригадай – Ти
Самець!
Мужло волохате! Отямся,
а ні,
карлючки попишеш й прийде ті
кінець.
Ну, що користаєш в безглуздім
нитті?
Мусолиш ту блямбу, пустий
папірець.
Дивись, онде друзі – при златі,
питві,
а в тебе в халупі розбитий
стілець.
Гій бо’ чоловіче, згадай
про жону,
дитину голодну, очей кволий
зблиск.
Мовчиш? Вибирай: ДеВеПешну
труну,
чи ласий, омріяний в звалищі
зиск!
– Усе суєта, – усміхнувся
Поет, –
твої словеса безпредметні –
труна!
– О, Господи, дурень – труна
не куплет,
то скриня зі прахом, то яма,
діра!
Холодна могила, бездонна,
німа.
Й велике, безмежне, довічне –
Ніщо.
І Вас, шанолюбе, тамтечки
Нема!
– А, є на землі, опредметнене
Що?
– Що? – зморщився Янгол. – Що,
що?
Що пан хтів сказати, ану,
поясни.
– Хай вам розтлумачить кудлате
мужло,
Ніщо заперечує Що, то
скажи:
Як вно виглядає, Ваш ідол,
тотем?
Архангел крилом осягнув
Світ речей.
– Ну, братику, вибач, то поза,
рефрен,
міраж, віртуальність, облуда
очей,
все Ваше багатство – ще мить,
і... нема ...
То чим відрізняється Що
від Ніщо.
А тим, відповім: що реальність –
Пітьма.
Вона – є, існує, сам знаєш
чого.
Чому ж умовляєш у тлінність
вернуть.
В обман існування, у страх
Всезникання,
де ваші ж братели, за те й
розіпнуть
на що спонукали й, натомість –
конання.
Повільне зникання. А сам –
Безтілесний.
Чому? Чому, безтілесність картаєш
мою?
Лякаєш, повчаєш; та будь, друже,
чесний –
чому в шатах крука, чого вибрав
Тьму?
Бо сам знаєш – Вічна! А чорне
крило,
колись сніжно-біле, – вно ж різало
Ніч.
Заблудлих до цілі, до сенсу
вело.
Все й’дно... у Ніщо – метелика
кітч
роздертим пунктиром мережить
Оте –
і, що і не Те, Чого зовсім
нема...
А блискітка зійде, захлине,
проте –
Енергії тління, в нас друже,
катма.
Архангел ледь рухнув чорненим
крилом,
Розчулено глипнув,
колінноприкляк,
черкнув по сузір’ям вугільним
пером,
Ревнув чорнотілий:
– Це я,
Твій Гаплик!
Курликом прощальним зайшовсь
Чорногуз.
На білім плямилась клеймом
Чорнота.
Нещасний рвав жили, узявшись за
гуж,
З пітьми чорнолісу глумилась
Сова...
Його, – менту спалах, зачорнив
зірки,
Роздерши півнеба в провалля
гайнув.
Востаннє кигикнув:
– А, то ж то був –
Ти!!! –
Очорнивсь в Нічому, й... про Себе
Забув..!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію