•  Травневий дощ

Занось дорогу на травневий дощ,
Заводь осліплих блискавок до хати

•  Ми - моря

Відступали моря, залишаючи мушлі солоні.
Простягалась в розверзнуті хмари вселенська рука.

•  ВІТРЯКИ

Мої вітряки ще не ломані і не подолані,
Мій меч дерев`яний і крові не пив ще канчук.

•  Зажди мене

Так близько зорі, майже у вікні.
Черпає ківш відлуння дальніх грозів.

•  ***

Здіймуться святі по Різдві із насиджених місць.
Заглянуть у вікна морозяні, ввійдуть до хати.

•  ***

Не вколисуй мене, печаленько,
Не нагадуй, про що забулося.

•  ***

Відпусти.
Цей літопис, він був не про нас.

•  ***

Вимітала сни до весни
Березовим віником

•  ***

…І тиша буває насправді такою різною:
Чужою, як очі ворожки, лункою, грізною…

•  ***

Сніг ішов цілий вік. Шелестів в лепесі
Тихо йшов. Просто так йшов, для себе.

•  ***

Переживу...
Як все, що є живим,

•  ***

Зима прийшла у строк і тихо-тихо.
Не вибачившись, сіла біля столу.

•  ***

Хтось виворожує Різдво між скелець часу.
Хтось виворожує… А чи, як воду, вродить…

•  ***

Ми з тобою снігом вколисані,
Нам з тобою зірниці обіцяні

•  ***

Стільки світла у світі!
Взяти б дзбанком долоні

•  ***

Якби утікати, то певно втікала б з півнОчі
В словах і мовчаннях іще від древлянських жінок.

•  ***

Гукають півні ранок з потусвіту
з зими до літа,

•  ***

Біла лошиця в тумані із білої думи
В центрі Усесвіту, десь поміж гуків зірок

•  ***

Напередодні поля,
Напередодні слова,

•  ***

Клинопис слів на глинянім череп’ї –
Сонця і духи, вроджені із ліній –

•  ***

Відлітали ластівки до сонця сходу
З віку-роду,

•  ***

Нанизане сонце у разки в коралях на шиї.
Гукають брати мої гучно до прадіда-вітру.

•  ***

Евтаназію для порядності!
Щоб не мучилась, живучи…

•  ***

Жовто у світі, жовто!..
Дай, я залишусь, жовтне,

•  ***

Одвічна мелодіє, я у тобі лиш молекула.
Пливу безупинно по руслу артерій і вен.

•  ***

Я йшла в життя, а думала, що в сад,
Де пахнуть медом руки деревцят,

•  ***

Я народила б для тебе сина…
Ти б садовив його на скакуна…

•  ***

Відцвітає кульбабка
Туманцем білих сфер,

•  ***

Цикламенами пахнуть надвечір осінні хмари.
Шурхотять по землі небеса і підбурюють вітер.

•  ***

На великім торговищі звізд, плащаниць і плащів,
Де незайманість й доля уцінення ждуть без огріху,

•  ***

Коли ти лиш глина: без духу, імення, душі,
Коли тебе місить у глей мозоляста долоня –

•  ***

Згоріли крила, як клітини мапи.
Обпечене ніяк не заживе.

•  ***

Навіщо тобі прозріння? Злякаєшся і осліпнеш.
Навпомацки через вічність брести – забагато стін.

•  ***

…І буде твоє пристанище
Там, де випалиш моє ймення,