Щасливим бути не легко,
рецепту одного на всіх
ще й досі ніхто не придумав,
а щастя - це радість і сміх;
це крок у життя із коханням;
це друга надійне плече,
довкола любов і повага
й багато чого там іще...

Тож кинься в любов з головою,
із вірою по житті йди,
навчайся усьому,що можеш
і радість у світ ти неси.
До Бога пам'ятай дорогу,
про друзів щирих не забудь,
а головне - роби, що треба,
а тільки лиш щасливим будь!!!


серпень 2012 року

А сни мої ведуть мене у мрії:
у вир зірок, в обійми ночі...
У них такі реалії життя,
з яких я прокидатися не хочу.
А сни мої цікаві і барвисті
про щастя й неземне кохання.
Чому ж в житті не так все просто:
багато в ньому смутку і страждання?

12.08.12р.

А сни мої ведуть мене у мрії:
у вир зірок, в обійми ночі...
У них такі реалії життя,
з яких я прокидатися не хочу.
А сни мої цікаві і барвисті
про щастя й неземне кохання.
Чому ж в житті не так все просто:
багато в ньому смутку і страждання?

12.08.12р.

Вікно. В нього несміливо заглядають промінці сонця, пробиваючи собі дорогу через завісу хмарин. Ще лежить сніг, але вже дзюрчать подекуди веселі струмки. Пташки жваво виспівують на сусідньому дереві, на гілках якого вже починають з’являтись перші бруньки. Що це? Весна? Але двоє сумних очей вдивляються вдалечінь. Вони не помічають нічого навкруги. Дрібний дощик скапує з них горошинами сліз по блідому та вимученому безсонням обличчі. Ті очі крізь вікно немов зазирають у минуле.
А не так давно вони були такими щасливими, мріяли про сім’ю, про двійко маленьких діточок, про їхнє щасливе та безтурботне спільне життя.
Молода вродлива дівчина відійшла від вікна, присіла на краєчку ліжка і, взявши до рук маленьке розп’яття, почала тиху розмову з Богом. Невже Він не чує її. Невже не розуміє як їй болить, коли рветься молоде серце, коли вмирає любов і нема жодного на це порятунку! Вкотре вона знайомиться з парубком, вкотре він їй освідчується, та по тривалому зустрічанні йде ” по-англійськи”.
Зі сльозами на очах, тулить дівчина до грудей розп'яття, весь біль свого юного серця кладе до Ісусових ніг. Зараз вона з Ним розмовляє, як ніколи ще в житті не розмовляла, як з найближчим другом, як з добрим порадником, як з ніжним утішителем. А у відповідь Ісус, як люблячий батько обіймає своє заплакане дитя, втирає з її очей сльози, і наче безмовно каже : ” Не плач дитино, не сумуй! Мені не байдуже до тебе! Мені болить кожна краплина твого жалю, кожна твоя поразка колючим тернем впивається в моє серце. Я люблю тебе, моя дитино, великою любов'ю і хочу щоб ти пам'ятала про це завжди! Я тут з тобою у цій кімнаті, в твоїх думках, в твоєму серці. Довірся мені і я загою твої душевні рани, я впущу спокій в твоє серце, я наведу лад в твоєму житті… ”
По довгій розмові з Ісусом дівчина стала потрохи заспокоюватись. ЇЇ думки ще пролітали вихором в голові, серце ще сильно билось, а сльози текли по щокам і хоч ще не знала вона відповіді на свої запитання, вона знала лише одне – вона молитиметься до Бога і Він її почує, бо любить її понад усе на світі, любить понад життя.
Дівчина підвелась, з обережністтю поклала розп'яття на звичне місце і знову підійшла до вікна. Сонячний промінчик якраз пробігся її обличчям. Там у вікні вона побачила те, чого до цього часу не помічала. Вона побачила, що природа прокинулась, що в дворі вже гуляє малеча, що старенькі бабусі вже гріються на сонечку і спостерігають як молодь прогулюється вулицею парами. Дівчина вперше за довгий час посміхнулась . Ніжність і тепло пройняли її зболену душу. В її вікно постукала весна. Постукала вона й у вікно душі. Весна розтопила лід болю і смутку і оселила віру і надію у її молодому і щирому серці. Ісус був цією весною.


2010 р.

Надворі лежить сніг. Та не можу зрозуміти, про яку пору року йдеться. Сніг виблискує дивовижним візерунком на яскравому промінні ще не зовсім теплого сонечка, проте у серці вже зовсім весна. Попри морози і хурделиці., попри всі труднощі цього сьогодення зима у маленькому серці так і не настала, бо туди вже давно прийшла весна.
Її непомітна постать час від часу розчинялась у натовпі, лише хвилясте волосся грайливо ніжилось на легенькому вітрі,а маленьке серденько у грудях билось все частіше і частіше .
Скоро Вона побачить Його. Ще мить і Її очі потонуть у безодні Його ніжності Її руки зігріє безмежне тепло Його рук, а Його усмішка щира і ласкава, засяє сонцем над Її горизонтом. Та яка ж довга ця мить... Вона так довго на Нього чекала. Вона чекала усе своє життя. Це чекання щораз ставало нестерпнішим. Розбавлене самотністю й сльозами, воно ятрило душу і завдавало болю серцю. До дверей цього серця стукало багато інших сердець. Не всі вони палали від любові: одні вже вигорілі, інші ніколи не любили, ще інші зболені почуттями, але всі шукали тої іскорки, яка б змогла серед зими розпалити весняне багаття.Та серце затріпотіло лише, коли до нього постукало Його серце. Воно з радісттю відчинило назустріч двері, розпалило весняне вогнище і мало не вискочило з грудей від щастя. Від щастя бути поруч, бути Його долею, мати змогу зробити Його щасливим.
Вона чекала, а від передчуття радості і тривоги сльози котились з очей. Люди проходили повз. Вони поспішали у своїх справах і їм не було ніякого діла, до Неї, до Її чекання, лише легкий вітерець здував з Її очей росу і куйовдив Її волосся.
Та раптом вітерець вщух, яскраве сонце грайливим променем пробіглось по її обличчі, радість посмішкою зарясніла на устах. Це Він,- відлунювало у серці.
Вони стояли обнявшись, не зронивши жодного слова. Їхні очі, їхні руки, їхні серця кричали світу про те, що вони єдині у цілому світі, що вони разом і разом вони щасливі.
Перехожі проходили повз, дехто кидав свій здивований погляд і йшов далі, та їм не було діла ні до кого. Вони були разом. Вони тримали в своїх руках виплекану життям мрію, вони зуміли знайти в собі сили почати життя заново, з чистої сторінки, з їхньої сторінки.
(2009р.)

МОРЕ

Я ніколи не вірила у кохання з першого погляду, ніколи але до зустрічі з тобою.
Глибина твоєї душі, ніжна блакить твоїх очей, хвилюючі дотики...я закохалась у тебе.
Ти вмієш підбадьорити і заспокоїти, твій подих свіжий і п’янкий, в твоїх обіймах я почуваюсь маленькою і безпорадною...
Щоразу бачучи тебе, моє серце тріпотить від радості зустрічі. Я зустрічаю тебе як найкращого друга. Ти додаєш мені сил у житті, спогадами про тебе я живу і втішаюсь. І лиш як важко на серці, я знову лину до тебе у спогадах і знову ти обіймаєш мене своєю могутністю і даруєш свій особливий і незбагненний дивовижний світ. В тобі вирує життя, і та життєдайна сила наповнює твою душу.
Ти вмієш радіти і тоді відбиваєш сонце у своїй блакиті. Вмієш ти й гніватись і тоді твої емоції виходять з берегів. І вмієш ти любити палко і водночас ніжно, так як не вміє ніхто.
Та я люблю тебе вже лиш за те що ти є і за те, що дозволяєш хоч іноді бути поруч. Ти вмієш дарувати те, що ще ніхто і ніколи мені не дарував. Біля тебе я почуваюсь особливою, неначе і неба синь,і сяйво сонця, і чайка в леті, лагідність хвиль тепло піску – це все для мене і лише для мене одної.
Тебе створив Господь, щоб милувати людське око, ти його чи ненайкраще створіння.
Ловлю себе на думці, що говорю про тебе як про людину, а ти гарне та блакитне, бурхливе та могутнє, водночас миле та привітне море.


РУСЯ
2009 р.

Коли не хочеться вставати
раненько - рано на роботу,
коли набридло все, що з дня в день
іде звичним життєворотом.
Коли найцікавіші справи
"в печінки в'їлись" аж загусто..
тоді, не гаючи й хвилини,
збирай валізи - й у відпустку!
Немає значення куди
чи то моря, чи океани,
гори. озера чи ліси..
на що вже заробітку стане.
А головне, щоб був він в радість
той відпочинок, як за щастя,
тоді згадаєш про відпустку
і скажеш, що вона вдалася.

Привіт, дорога моя Людино! Вже саме твоє існування на цьому світі надихає мене до життя. Я живу для Тебе, я живу Тобою, за Тебе щодня я молюсь… З думкою про Тебе я прокидаюсь, ця думка супроводжує мене протягом дня, з нею я засинаю, вона ж веде мене у дивні та казкові сни, де Ти поруч – де ми разом. Ця думка – Мрія, стала моєю сестрою, вона добра і лагідна, вона завжди поруч і щораз нагадує про Тебе. Я мрію про дивовижні миті у житті, коли зможу торкнутись твоєї руки, коли мої губи знайдуть твої у палкому поцілунку, коли наші серця поєднає назавжди велика Любов у щасливому та неземному коханні. Мрія мене веде за собою, і як хочеться довіритись їй і забути про все, але не можу…
Самотність, вона стримує мене, нагадує про реальність життя. Вона друга моя сестра. Вона не така добра як попередня, бо коли вона приходить я починаю сумувати, моє серце починає плакати. А ти знаєш як плаче серце? Так тихо, тихо, ледве чутно, але так від цього боляче, наче хтось рве його на шматки. Воно страждає мовчки, бо з його ран витікає любов. Така щира і вірна, багатостраждальна і довготерпелива, ніжна і лагідна любов, якої, нажаль, не помітили, чи не прийняли. А це серце вміє любити, воно так горнеться до свого єдиного і так потребує краплинки тепла, щоб натомість віддати полум’я любові. Воно вміє розрадити, зігріти, подарувати хвилини щастя, але й вміє просто чекати і любити.
Надія – це третя моя сестра. Вона втішає мене у важку хвилину, додає впевненості у житті, дає сили долати всі життєві труднощі і йти далі по життєвій стежині. Вона приводить мене до Бога, клякає поруч зі мною на молитву і, зі сльозами на очах, просить Його про наше щастя. Вона вірить у те, що лише разом ми будемо щасливі, що лише удвох зможемо подолати усі перешкоди. Вона не дозволяє мені опускати руки та падати у розпач, а вказує мені шлях до здійснення мрій.
Коханий мій, я хочу, щоб ти знав, що любов моя до тебе, наче спів солов’їний, який лине від самого серця, що здатна розтопити лід негараздів та непорозумінь. Що лише Ти один можеш визволити мене від самотності і з надією у своїй душі запровадити мене до нашої спільної мрії, де ми удвох будемо щасливими. Я вірю, що цей лист обов’язково дійде до Твоєї душі, що словами кохання відгукнеться у твоєму серці і тоді ніхто і ніщо у світі не зможе розлучити нас.
А поки ми не разом... Я навіть не знаю де ти. Може Ти – моя нездійснена мрія, але ще жевріє іскорка надії серед такої довгої і такої нестерпної самотності.

Вона думала, що не зможе без нього жити, але живе. Якщо це можна назвати повноцінним життям... Встає зранку,щоб встигнути на роботу – бо так треба; готує дітям сніданок – бо хто ж це зробить- крім неї в них нікого нема; на вулиці посміхається перехожим, хоч насправді хочеться плакати, втекти від усіх, зникнути кудись, щоб ніхто не зміг ніколи розшукати..., але не може.
ЇЇ тримають діти, які змалку були приречені рости без батька, бо їхній батько проміняв сім’ю на оковиту. А їм так хотілось мати тата, щоб взяв за руку і пішов разом з ними до церкви, щоб покатав на качелях, навчив майструвати ровер, дав добру пораду, став надійним і вірним другом у житті.
Вони зустрілись вперше у лютому. Надворі вирувала зима. Сильний мороз не давав надовго затриматись на одному місці, а він чекав з ніжним букетиком весняних тюльпанів. В його погляді було стільки ніжності, у словах так багато тепла, що до серця постукала весна. Вона з життєвим досвідом, він лише починає його здобувати, вона із зболеним самотнім серцем, він із серцем сповненим любові. Це мабуть було кохання з першого погляду з його боку і пісемістичні нотки з її.
Його щире кохання не могло не розтопити лід її зими. Їхнє кохання було схоже на жаринку у холоді, на шматочок щастя у смутку , на дивовижну казку серед сірої дійсності буднів. Їхні розлуки були надто важкими, а зустрічі, як пробудження до життя. Ніжні і теплі слова лились з їхніх уст, неначе вони кажуть їх востаннє. А діти, вони його полюбили як рідного. Всі разом вони щиро вірили у те, що в скорому майбутньому в них будесправжня міцна сім’я.
Але життя прекрасне і водночас жорстоке. Люди упередженно ставляться до осіб, що вже були у шлюбі, відкидаючи їх на узбіччя життя, не розуміючи, що вони такі ж люди і також заслуговують на щастя. Їхня казка дійшла кінця, як лиш про його наміри дізнались близькі, не зрозуміли і не підтримали. Своєю ворожістю вони розбили серця двох людей, що були такими щасливими разом, мрії і надії дітей. Зате будуть раді з того, коли до хати прийде така чужа для нього і така приємна для них невістка і життя їхнього сина, брата, внука перетвориться на жах.
Вона вірила кожному його слову, що вони будуть разом, щоб не було; що кохає її до безтями; що діти йому, немов рідні. Вона вірила, що він той справжній мужчина, який знайде не лише лік від самотності, а допоможе повірити у себе, стане надійною опорою у житті. А він виявився хлопчиком, який не здатен приймати самостійних рішень у житті, який поплив за течією тих, які переймаються тим “ що ж скажуть люди ?”
Земля вкотре пішла з-під ніг, гіркі сльози пережиття, почуття зрадженності та самотності вкотре увірвались у серце. Але щира молитва і любов до Бога – це ті речі, які ніколи не проминають, які не зрадять, а в важку хвилину повернуть тебе до життя.
Вона думала, що не зможе без нього жити, але живе. Вона пробачила йому цю духовну зраду і знайшла сили жити далі, сподіваючись, що ще колись справді зустріне таку людину, яка подарує їм з дітьми щастя, але вже не шматок...

Ще тривають Різдвяні свята, усміхаються у вікнах осель кольоровими барвами красуні ялинки. Та й є чому радіти, адже цьогоріч зима справді виявила свою прихильність до людей. А особливо до малечі, яка безвтомно ліпить снігові баби, спускається з гірки на санчатах, закидує усе довкола сніжками...А ти споглядаєш на це і серце радіє, що ти також причетна до цієї зимової метушні, бо ти подарувала світові трьох чудових і життєрадісних малюків. Правда не всіх одразу, але яке це має значення, коли тричі сповнена неймовірною радістю несла оте щастя у свій дім, у наш дім. Діти це чудово, це велика радість для двох. Але інколи це стає важкою, проте посильною з Божою допомогою, ношею для одного, коли той інший не захотів чи не зміг розділити цю радість із тобою. Проте мова не про це.
В такі зимові дні чомусь доволі часто згадуються теплі весняні чи літні днини з нетакого вже й далекого минулого. Тоді ми так хотіли дітей, вимальовували для них райдужні плани на майбутнє, чекали, мріяли, але Бог керував по-свому. По довгих молитвах біля мощей Миколая Чарнецького, відвідин багатьох церков та служб ми поклались на Волю Господню і...
Якось сниться мені наче могила біля мого дому, а на ній хрест, під тим хрестом цвіте неймовірної краси квітка, розливаючи довкола свій діамантовий блиск. А навколо сила силенна людей,усі роблять спробу ту квітку зірвати, але даремно, бо вона враз в’яне у їхніх руках. Проте, як лиш її кладуть назад на могилу, вона щораз краще переливається чудним цвітом. І бачу всі люди вже зробили свою спробу, підійшла й моя черга, та я опираюсь, міркуючи, що в мене як і у інших з цієї спроби нічрго не вийде. Люди наполягають і я роблю спробу. І о,диво! Квітка у моїх долонях не лише не зів’яла, а стала ще яскравішою. Я йду дорогою, оберігаю її як кришталь, а вдома саджу до вазонка, а вона щораз робиться все прекраснішою і натовп під моїми вікнами милується цією красою.
“ Людина спить та й снить “, - подумала тоді я, та й не надала цьому великого значення.
Вже за кілька тижнів сниться мені й інший сон. Наче я з групою туристів ідемо по пісчаній пустелі, сонце пече, мучить спрага і ми такі стомлені, а ніде прихилитись. Аж вдалині бачимо невеличкий склеп із знищеною від часу та сонця скульптурою Матері Божої. Підходимо ближче і помічаємо у склепі дверцята прочинені. Входимо по східцях до середини, аж там неймовірної краси палати з килимами й дзеркалами, немов царські. А серед зали стоїть та ж скульптура Матері Божої, що її бачили назовні, лише вже дуже гарна, наче жива. І бачу, що ми залишились наодинці, клякнула я перед нею на коліна і залилась рясними сльозами, поринувши у щиру молитву. По деякому часі чую ніжний жіночий голос, який промовив до мене : “ Дитино, не плач, бо тебе вже вислухано !”
А цей сон вже не давав мені спокою, пригадувався і попередній, серце сповнялось щораз більшою надією, що вже не довго чекати, що ще трошки і Бог подарує нам первістка. Всі думки були цим сповнені, молитви ставали шораз більше благальніші, в них також просилось дати якийсь знак, чи справді Бог вислухав їх. Згодом по одній з таких молитов сниться мені ще один сон. Наче я сама в кімнаті і дивлюсь на вікно, а там пара білих голубів воркують.Прокинулась вранці, аж, не повірите, дивлюсь на вікні пара білих голубів воркують, оглянулась довкола, а я сама в кімнаті – все як у тому сні.
А через тиждень я довідалась, що ношу під серцем першу дитину.
З того часу я зрозуміла, що є сни через які Бог посилає нам якісь повідомлення, дає відповідь на запитання, що нас турбують. Знаю, що є святі, молитвами яких виліковуються людські душі та серця.
Зараз зима, Різдво, а на серці немає криги її розтоплює дитячий сміх, тепло дитячих рученят, щира дитяча любов і уявіть собі все це помножено на троє. Три щастячка в одному домі - одне велике шастя, яке так хотілось з кимось розділити у довгі зимові вечори. Але на все є Воля Божа та й сни були не про це.