Якщо біль точить серце наче міль,
якщо твій світ - це весь той біль у серці,
до Господа ти руки простягни,
і Він весною в серці озоветься...

Руся

Вікно. В нього несміливо заглядають промінці сонця, пробиваючи собі дорогу через завісу хмарин. Ще лежить сніг, але вже дзюрчать подекуди веселі струмки. Пташки жваво виспівують на сусідньому дереві, на гілках якого вже починають з’являтись перші бруньки. Що це? Весна? Але двоє сумних очей вдивляються вдалечінь. Вони не помічають нічого навкруги. Дрібний дощик скапує з них горошинами сліз по блідому та вимученому безсонням обличчі. Ті очі крізь вікно немов зазирають у минуле.
А не так давно вони були такими щасливими, мріяли про сім’ю, про двійко маленьких діточок, про їхнє щасливе та безтурботне спільне життя.
Молода вродлива дівчина відійшла від вікна, присіла на краєчку ліжка і, взявши до рук маленьке розп’яття, почала тиху розмову з Богом. Невже Він не чує її. Невже не розуміє як їй болить, коли рветься молоде серце, коли вмирає любов і нема жодного на це порятунку! Вкотре вона знайомиться з парубком, вкотре він їй освідчується, та по тривалому зустрічанні йде ” по-англійськи”.
Зі сльозами на очах, тулить дівчина до грудей розп'яття, весь біль свого юного серця кладе до Ісусових ніг. Зараз вона з Ним розмовляє, як ніколи ще в житті не розмовляла, як з найближчим другом, як з добрим порадником, як з ніжним утішителем. А у відповідь Ісус, як люблячий батько обіймає своє заплакане дитя, втирає з її очей сльози, і наче безмовно каже : ” Не плач дитино, не сумуй! Мені не байдуже до тебе! Мені болить кожна краплина твого жалю, кожна твоя поразка колючим тернем впивається в моє серце. Я люблю тебе, моя дитино, великою любов'ю і хочу щоб ти пам'ятала про це завжди! Я тут з тобою у цій кімнаті, в твоїх думках, в твоєму серці. Довірся мені і я загою твої душевні рани, я впущу спокій в твоє серце, я наведу лад в твоєму житті… ”
По довгій розмові з Ісусом дівчина стала потрохи заспокоюватись. ЇЇ думки ще пролітали вихором в голові, серце ще сильно билось, а сльози текли по щокам і хоч ще не знала вона відповіді на свої запитання, вона знала лише одне – вона молитиметься до Бога і Він її почує, бо любить її понад усе на світі, любить понад життя.
Дівчина підвелась, з обережністтю поклала розп'яття на звичне місце і знову підійшла до вікна. Сонячний промінчик якраз пробігся її обличчям. Там у вікні вона побачила те, чого до цього часу не помічала. Вона побачила, що природа прокинулась, що в дворі вже гуляє малеча, що старенькі бабусі вже гріються на сонечку і спостерігають як молодь прогулюється вулицею парами. Дівчина вперше за довгий час посміхнулась . Ніжність і тепло пройняли її зболену душу. В її вікно постукала весна. Постукала вона й у вікно душі. Весна розтопила лід болю і смутку і оселила віру і надію у її молодому і щирому серці. Ісус був цією весною.


2010 р.