Вона думала, що не зможе без нього жити, але живе. Якщо це можна назвати повноцінним життям... Встає зранку,щоб встигнути на роботу – бо так треба; готує дітям сніданок – бо хто ж це зробить- крім неї в них нікого нема; на вулиці посміхається перехожим, хоч насправді хочеться плакати, втекти від усіх, зникнути кудись, щоб ніхто не зміг ніколи розшукати..., але не може.
ЇЇ тримають діти, які змалку були приречені рости без батька, бо їхній батько проміняв сім’ю на оковиту. А їм так хотілось мати тата, щоб взяв за руку і пішов разом з ними до церкви, щоб покатав на качелях, навчив майструвати ровер, дав добру пораду, став надійним і вірним другом у житті.
Вони зустрілись вперше у лютому. Надворі вирувала зима. Сильний мороз не давав надовго затриматись на одному місці, а він чекав з ніжним букетиком весняних тюльпанів. В його погляді було стільки ніжності, у словах так багато тепла, що до серця постукала весна. Вона з життєвим досвідом, він лише починає його здобувати, вона із зболеним самотнім серцем, він із серцем сповненим любові. Це мабуть було кохання з першого погляду з його боку і пісемістичні нотки з її.
Його щире кохання не могло не розтопити лід її зими. Їхнє кохання було схоже на жаринку у холоді, на шматочок щастя у смутку , на дивовижну казку серед сірої дійсності буднів. Їхні розлуки були надто важкими, а зустрічі, як пробудження до життя. Ніжні і теплі слова лились з їхніх уст, неначе вони кажуть їх востаннє. А діти, вони його полюбили як рідного. Всі разом вони щиро вірили у те, що в скорому майбутньому в них будесправжня міцна сім’я.
Але життя прекрасне і водночас жорстоке. Люди упередженно ставляться до осіб, що вже були у шлюбі, відкидаючи їх на узбіччя життя, не розуміючи, що вони такі ж люди і також заслуговують на щастя. Їхня казка дійшла кінця, як лиш про його наміри дізнались близькі, не зрозуміли і не підтримали. Своєю ворожістю вони розбили серця двох людей, що були такими щасливими разом, мрії і надії дітей. Зате будуть раді з того, коли до хати прийде така чужа для нього і така приємна для них невістка і життя їхнього сина, брата, внука перетвориться на жах.
Вона вірила кожному його слову, що вони будуть разом, щоб не було; що кохає її до безтями; що діти йому, немов рідні. Вона вірила, що він той справжній мужчина, який знайде не лише лік від самотності, а допоможе повірити у себе, стане надійною опорою у житті. А він виявився хлопчиком, який не здатен приймати самостійних рішень у житті, який поплив за течією тих, які переймаються тим “ що ж скажуть люди ?”
Земля вкотре пішла з-під ніг, гіркі сльози пережиття, почуття зрадженності та самотності вкотре увірвались у серце. Але щира молитва і любов до Бога – це ті речі, які ніколи не проминають, які не зрадять, а в важку хвилину повернуть тебе до життя.
Вона думала, що не зможе без нього жити, але живе. Вона пробачила йому цю духовну зраду і знайшла сили жити далі, сподіваючись, що ще колись справді зустріне таку людину, яка подарує їм з дітьми щастя, але вже не шматок...