Ще тривають Різдвяні свята, усміхаються у вікнах осель кольоровими барвами красуні ялинки. Та й є чому радіти, адже цьогоріч зима справді виявила свою прихильність до людей. А особливо до малечі, яка безвтомно ліпить снігові баби, спускається з гірки на санчатах, закидує усе довкола сніжками...А ти споглядаєш на це і серце радіє, що ти також причетна до цієї зимової метушні, бо ти подарувала світові трьох чудових і життєрадісних малюків. Правда не всіх одразу, але яке це має значення, коли тричі сповнена неймовірною радістю несла оте щастя у свій дім, у наш дім. Діти це чудово, це велика радість для двох. Але інколи це стає важкою, проте посильною з Божою допомогою, ношею для одного, коли той інший не захотів чи не зміг розділити цю радість із тобою. Проте мова не про це.
В такі зимові дні чомусь доволі часто згадуються теплі весняні чи літні днини з нетакого вже й далекого минулого. Тоді ми так хотіли дітей, вимальовували для них райдужні плани на майбутнє, чекали, мріяли, але Бог керував по-свому. По довгих молитвах біля мощей Миколая Чарнецького, відвідин багатьох церков та служб ми поклались на Волю Господню і...
Якось сниться мені наче могила біля мого дому, а на ній хрест, під тим хрестом цвіте неймовірної краси квітка, розливаючи довкола свій діамантовий блиск. А навколо сила силенна людей,усі роблять спробу ту квітку зірвати, але даремно, бо вона враз в’яне у їхніх руках. Проте, як лиш її кладуть назад на могилу, вона щораз краще переливається чудним цвітом. І бачу всі люди вже зробили свою спробу, підійшла й моя черга, та я опираюсь, міркуючи, що в мене як і у інших з цієї спроби нічрго не вийде. Люди наполягають і я роблю спробу. І о,диво! Квітка у моїх долонях не лише не зів’яла, а стала ще яскравішою. Я йду дорогою, оберігаю її як кришталь, а вдома саджу до вазонка, а вона щораз робиться все прекраснішою і натовп під моїми вікнами милується цією красою.
“ Людина спить та й снить “, - подумала тоді я, та й не надала цьому великого значення.
Вже за кілька тижнів сниться мені й інший сон. Наче я з групою туристів ідемо по пісчаній пустелі, сонце пече, мучить спрага і ми такі стомлені, а ніде прихилитись. Аж вдалині бачимо невеличкий склеп із знищеною від часу та сонця скульптурою Матері Божої. Підходимо ближче і помічаємо у склепі дверцята прочинені. Входимо по східцях до середини, аж там неймовірної краси палати з килимами й дзеркалами, немов царські. А серед зали стоїть та ж скульптура Матері Божої, що її бачили назовні, лише вже дуже гарна, наче жива. І бачу, що ми залишились наодинці, клякнула я перед нею на коліна і залилась рясними сльозами, поринувши у щиру молитву. По деякому часі чую ніжний жіночий голос, який промовив до мене : “ Дитино, не плач, бо тебе вже вислухано !”
А цей сон вже не давав мені спокою, пригадувався і попередній, серце сповнялось щораз більшою надією, що вже не довго чекати, що ще трошки і Бог подарує нам первістка. Всі думки були цим сповнені, молитви ставали шораз більше благальніші, в них також просилось дати якийсь знак, чи справді Бог вислухав їх. Згодом по одній з таких молитов сниться мені ще один сон. Наче я сама в кімнаті і дивлюсь на вікно, а там пара білих голубів воркують.Прокинулась вранці, аж, не повірите, дивлюсь на вікні пара білих голубів воркують, оглянулась довкола, а я сама в кімнаті – все як у тому сні.
А через тиждень я довідалась, що ношу під серцем першу дитину.
З того часу я зрозуміла, що є сни через які Бог посилає нам якісь повідомлення, дає відповідь на запитання, що нас турбують. Знаю, що є святі, молитвами яких виліковуються людські душі та серця.
Зараз зима, Різдво, а на серці немає криги її розтоплює дитячий сміх, тепло дитячих рученят, щира дитяча любов і уявіть собі все це помножено на троє. Три щастячка в одному домі - одне велике шастя, яке так хотілось з кимось розділити у довгі зимові вечори. Але на все є Воля Божа та й сни були не про це.