
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
2025.08.07
19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
2025.08.07
19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
2025.08.07
16:29
Із Бориса Заходера
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
2025.08.07
02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
2025.08.06
22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
2025.08.06
21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися.
Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють.
На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші.
Колиш
2025.08.06
11:19
Із Бориса Заходера
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
2025.08.06
00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
2025.08.05
23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
2025.08.05
21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
2025.08.05
20:32
На Ярославовім Валу
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
2025.08.05
16:04
по полю-овиду без краю
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
2025.08.05
14:37
Із Бориса Заходера
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
2025.08.05
11:11
Хильни за працюючий піпол
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
2025.08.04
21:42
Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Руслана Василькевич (1977) /
Проза
/
Усе близьке та серцю миле
ТРИ ДИВНИХ СНИ
Ще тривають Різдвяні свята, усміхаються у вікнах осель кольоровими барвами красуні ялинки. Та й є чому радіти, адже цьогоріч зима справді виявила свою прихильність до людей. А особливо до малечі, яка безвтомно ліпить снігові баби, спускається з гірки на санчатах, закидує усе довкола сніжками...А ти споглядаєш на це і серце радіє, що ти також причетна до цієї зимової метушні, бо ти подарувала світові трьох чудових і життєрадісних малюків. Правда не всіх одразу, але яке це має значення, коли тричі сповнена неймовірною радістю несла оте щастя у свій дім, у наш дім. Діти це чудово, це велика радість для двох. Але інколи це стає важкою, проте посильною з Божою допомогою, ношею для одного, коли той інший не захотів чи не зміг розділити цю радість із тобою. Проте мова не про це.
В такі зимові дні чомусь доволі часто згадуються теплі весняні чи літні днини з нетакого вже й далекого минулого. Тоді ми так хотіли дітей, вимальовували для них райдужні плани на майбутнє, чекали, мріяли, але Бог керував по-свому. По довгих молитвах біля мощей Миколая Чарнецького, відвідин багатьох церков та служб ми поклались на Волю Господню і...
Якось сниться мені наче могила біля мого дому, а на ній хрест, під тим хрестом цвіте неймовірної краси квітка, розливаючи довкола свій діамантовий блиск. А навколо сила силенна людей,усі роблять спробу ту квітку зірвати, але даремно, бо вона враз в’яне у їхніх руках. Проте, як лиш її кладуть назад на могилу, вона щораз краще переливається чудним цвітом. І бачу всі люди вже зробили свою спробу, підійшла й моя черга, та я опираюсь, міркуючи, що в мене як і у інших з цієї спроби нічрго не вийде. Люди наполягають і я роблю спробу. І о,диво! Квітка у моїх долонях не лише не зів’яла, а стала ще яскравішою. Я йду дорогою, оберігаю її як кришталь, а вдома саджу до вазонка, а вона щораз робиться все прекраснішою і натовп під моїми вікнами милується цією красою.
“ Людина спить та й снить “, - подумала тоді я, та й не надала цьому великого значення.
Вже за кілька тижнів сниться мені й інший сон. Наче я з групою туристів ідемо по пісчаній пустелі, сонце пече, мучить спрага і ми такі стомлені, а ніде прихилитись. Аж вдалині бачимо невеличкий склеп із знищеною від часу та сонця скульптурою Матері Божої. Підходимо ближче і помічаємо у склепі дверцята прочинені. Входимо по східцях до середини, аж там неймовірної краси палати з килимами й дзеркалами, немов царські. А серед зали стоїть та ж скульптура Матері Божої, що її бачили назовні, лише вже дуже гарна, наче жива. І бачу, що ми залишились наодинці, клякнула я перед нею на коліна і залилась рясними сльозами, поринувши у щиру молитву. По деякому часі чую ніжний жіночий голос, який промовив до мене : “ Дитино, не плач, бо тебе вже вислухано !”
А цей сон вже не давав мені спокою, пригадувався і попередній, серце сповнялось щораз більшою надією, що вже не довго чекати, що ще трошки і Бог подарує нам первістка. Всі думки були цим сповнені, молитви ставали шораз більше благальніші, в них також просилось дати якийсь знак, чи справді Бог вислухав їх. Згодом по одній з таких молитов сниться мені ще один сон. Наче я сама в кімнаті і дивлюсь на вікно, а там пара білих голубів воркують.Прокинулась вранці, аж, не повірите, дивлюсь на вікні пара білих голубів воркують, оглянулась довкола, а я сама в кімнаті – все як у тому сні.
А через тиждень я довідалась, що ношу під серцем першу дитину.
З того часу я зрозуміла, що є сни через які Бог посилає нам якісь повідомлення, дає відповідь на запитання, що нас турбують. Знаю, що є святі, молитвами яких виліковуються людські душі та серця.
Зараз зима, Різдво, а на серці немає криги її розтоплює дитячий сміх, тепло дитячих рученят, щира дитяча любов і уявіть собі все це помножено на троє. Три щастячка в одному домі - одне велике шастя, яке так хотілось з кимось розділити у довгі зимові вечори. Але на все є Воля Божа та й сни були не про це.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ТРИ ДИВНИХ СНИ
Ще тривають Різдвяні свята, усміхаються у вікнах осель кольоровими барвами красуні ялинки. Та й є чому радіти, адже цьогоріч зима справді виявила свою прихильність до людей. А особливо до малечі, яка безвтомно ліпить снігові баби, спускається з гірки на санчатах, закидує усе довкола сніжками...А ти споглядаєш на це і серце радіє, що ти також причетна до цієї зимової метушні, бо ти подарувала світові трьох чудових і життєрадісних малюків. Правда не всіх одразу, але яке це має значення, коли тричі сповнена неймовірною радістю несла оте щастя у свій дім, у наш дім. Діти це чудово, це велика радість для двох. Але інколи це стає важкою, проте посильною з Божою допомогою, ношею для одного, коли той інший не захотів чи не зміг розділити цю радість із тобою. Проте мова не про це.
В такі зимові дні чомусь доволі часто згадуються теплі весняні чи літні днини з нетакого вже й далекого минулого. Тоді ми так хотіли дітей, вимальовували для них райдужні плани на майбутнє, чекали, мріяли, але Бог керував по-свому. По довгих молитвах біля мощей Миколая Чарнецького, відвідин багатьох церков та служб ми поклались на Волю Господню і...
Якось сниться мені наче могила біля мого дому, а на ній хрест, під тим хрестом цвіте неймовірної краси квітка, розливаючи довкола свій діамантовий блиск. А навколо сила силенна людей,усі роблять спробу ту квітку зірвати, але даремно, бо вона враз в’яне у їхніх руках. Проте, як лиш її кладуть назад на могилу, вона щораз краще переливається чудним цвітом. І бачу всі люди вже зробили свою спробу, підійшла й моя черга, та я опираюсь, міркуючи, що в мене як і у інших з цієї спроби нічрго не вийде. Люди наполягають і я роблю спробу. І о,диво! Квітка у моїх долонях не лише не зів’яла, а стала ще яскравішою. Я йду дорогою, оберігаю її як кришталь, а вдома саджу до вазонка, а вона щораз робиться все прекраснішою і натовп під моїми вікнами милується цією красою.
“ Людина спить та й снить “, - подумала тоді я, та й не надала цьому великого значення.
Вже за кілька тижнів сниться мені й інший сон. Наче я з групою туристів ідемо по пісчаній пустелі, сонце пече, мучить спрага і ми такі стомлені, а ніде прихилитись. Аж вдалині бачимо невеличкий склеп із знищеною від часу та сонця скульптурою Матері Божої. Підходимо ближче і помічаємо у склепі дверцята прочинені. Входимо по східцях до середини, аж там неймовірної краси палати з килимами й дзеркалами, немов царські. А серед зали стоїть та ж скульптура Матері Божої, що її бачили назовні, лише вже дуже гарна, наче жива. І бачу, що ми залишились наодинці, клякнула я перед нею на коліна і залилась рясними сльозами, поринувши у щиру молитву. По деякому часі чую ніжний жіночий голос, який промовив до мене : “ Дитино, не плач, бо тебе вже вислухано !”
А цей сон вже не давав мені спокою, пригадувався і попередній, серце сповнялось щораз більшою надією, що вже не довго чекати, що ще трошки і Бог подарує нам первістка. Всі думки були цим сповнені, молитви ставали шораз більше благальніші, в них також просилось дати якийсь знак, чи справді Бог вислухав їх. Згодом по одній з таких молитов сниться мені ще один сон. Наче я сама в кімнаті і дивлюсь на вікно, а там пара білих голубів воркують.Прокинулась вранці, аж, не повірите, дивлюсь на вікні пара білих голубів воркують, оглянулась довкола, а я сама в кімнаті – все як у тому сні.
А через тиждень я довідалась, що ношу під серцем першу дитину.
З того часу я зрозуміла, що є сни через які Бог посилає нам якісь повідомлення, дає відповідь на запитання, що нас турбують. Знаю, що є святі, молитвами яких виліковуються людські душі та серця.
Зараз зима, Різдво, а на серці немає криги її розтоплює дитячий сміх, тепло дитячих рученят, щира дитяча любов і уявіть собі все це помножено на троє. Три щастячка в одному домі - одне велике шастя, яке так хотілось з кимось розділити у довгі зимові вечори. Але на все є Воля Божа та й сни були не про це.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію