Автори /
Кобринюк Ірина Айлен (1985)
|
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Подяка церковному хору
•
Подяка Священнику в свято Першого Причастя
•
Я йду вмирати
•
Я розмовляю з дзеркалом
•
Не вчіть мене, як жити
•
Співана поезія любителям понеділків
•
Уже не дитина
•
Слон Антон
•
Вірші для працівників садочку
•
Диванні війська
•
Для Юлії
•
Скажіть....
•
Миті
•
Шарм
•
Ангелы не умирают
•
Спадщина
•
Дитяча молитва за Україну
•
У зоопарку
•
Віршик про бабусь
•
Віршик про хмарку
•
****************
•
Колись моя душа належала поету
•
ДОПОМОЖІТЬ ОКСАНІ ДИХАТИ ТА ЖИТИ
•
Усі ми, любі друзі, українці…..
•
Навколо мене сад
•
Зумій себе знайти
•
За гроші, кажуть, купити можна все
•
Не бійся жити...
•
Афоризми
•
Погасла в небі моя зірка
•
Незалежна Україна
•
VIP-інфікований
•
За гратами
•
Вірш про нерозділене кохання
•
Шлюха
•
ВІТАЮ ІЗ ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!
•
Вибач
•
||||||||||||||||
•
Розмови
•
Под маской стального лица
•
Бо ми різні із тобою
•
Життя - це книга
•
Чорний Ангел
•
Мій ЄДИНИЙ
•
Життя моє лише із таємниць
•
Ах, листопад!
•
Не знала
•
Бажаю...
•
Чи варто мріяти?
•
Пам’ятка для батьків
•
Інтимне
•
Говориш, хочеш все вернути...
•
Ти був...
•
Лисиця та кіт (українська народна казка на римований мотив)
•
Це був лиш сон
•
Сповідь
•
Осінь
•
Другу
•
Мій перший віршик
•
ЛИСИЧКА В СУДДЯХ (українська народна казка на римований мотив)
•
* * *
•
New life
•
Повір у себе
•
Чекає…
•
Маленьке щастя
Переглянути всі твори з цієї сторінки
У Храмі цим святково співа Церковний Хор -
Лунає голосів співочих дзвін.
Лунає голосів співочих дзвін.
Ви дітям в душі сіяли добро,
В серцях любов'ю щоб воно зростало.
В серцях любов'ю щоб воно зростало.
Я йду вмирати...
Під тиском гранітної плити
Під тиском гранітної плити
Я розмовляю з дзеркалом
Й питаюся в нього:
Й питаюся в нього:
Солодка вата жарких сподівань,
Під тиском всіх моїх страждань
Під тиском всіх моїх страждань
Ах вихідні, ах вихідні!
В мене до вас кохання.
В мене до вас кохання.
Сигарета в зубах,
Мат на губах,
Мат на губах,
Сьогодні бачив дивний сон:
У тому сні я бачив трон,
У тому сні я бачив трон,
Вірш для завідуючої дитячого садочку
Ох як набридли вже мені
Війська диванні.
Війська диванні.
У вазі стояло шістнадцять троянд,
Сімнадцята зникла чи може украли?
Сімнадцята зникла чи може украли?
Скажіть, як втішити ту матір,
Що втратила ДИТИНУ?
Що втратила ДИТИНУ?
Чому триває так довго похмілля
Від короткої миті
Від короткої миті
Шарм — це львівська кава
І запах її, що доноситься всюди
І запах її, що доноситься всюди
Ангелы не умирают!
Они рождаются даря людям свет.
Они рождаются даря людям свет.
Усі ми дружньо тут зібрались
Стояли біля хати,
Стояли біля хати,
Прийми, Святий Отче, молитву від доньки.
Складаю до неба свої я долоньки,
Складаю до неба свої я долоньки,
Довго я радів новині,
Що в зоопарк поїду нині.
Що в зоопарк поїду нині.
У моєї мами також є матуся -
Це моя хороша і мила бабуся.
Це моя хороша і мила бабуся.
От якби я мала крила,
Я б на хмарку полетіла.
Я б на хмарку полетіла.
Я знав багато слів,
Та не сказав нічого…
Та не сказав нічого…
Колись моя душа належала поету.
Він пив біле вино, й жував тоді сир «Фету».
Він пив біле вино, й жував тоді сир «Фету».
Ви не заздріть мені, що вродлива,
Ви не заздріть мені, що завжди посміхаюся.
Ви не заздріть мені, що завжди посміхаюся.
Усі ми, любі друзі, українці!
Живемо в хаті з краю і любимо всі гроші!
Живемо в хаті з краю і любимо всі гроші!
Навколо мене сад -
Сад духовного прозріння.
Сад духовного прозріння.
В мовчанні з'являється слово,
А світло у повній пітьмі.
А світло у повній пітьмі.
За гроші, кажуть, купити можна все
Й ціле життя прожити без турбот.
Й ціле життя прожити без турбот.
Ми темряви не боїмося,
А боїмося, що зустріти можемо ми там.
А боїмося, що зустріти можемо ми там.
Якщо голу правду
Одягнути у пишні шати,
Одягнути у пишні шати,
Погасла в небі моя зірка
і стало страшно.
і стало страшно.
- Мамо, почитай мені, будь ласка, казочку із цієї книжечки, - попросила маленька дівчинка у своєї матусі діставши із полиці «Історю України».
Жінка взяла книгу до рук, полистала декілька сторінок і сказала:
Жінка взяла книгу до рук, полистала декілька сторінок і сказала:
Ти був VIP-інфікований
бездушним існуванням
бездушним існуванням
Була ти кинута всіма, немов сміття
Не залишився тут ніхто, розчарування
Не залишився тут ніхто, розчарування
Уже близько кінець, Я піду назавжди…
І мене не побачиш більше…Зажди…
І мене не побачиш більше…Зажди…
Ступивши перший крок з порогу
Стала в болото й намочила ногу
Стала в болото й намочила ногу
Весною ранньою приходить твоє свято,
Хай буде радості в цей день тобі багато.
Хай буде радості в цей день тобі багато.
В душі моїй ти розпалив багаття.
І гнів, і біль - спалили все до тла.
І гнів, і біль - спалили все до тла.
Як я хочу полинути в небо
Кажеш не зможу?
Кажеш не зможу?
Розмови з тобою — червоне вино,
Хмеліє мій розум від них вже давно,
Хмеліє мій розум від них вже давно,
Не задавайте мне вопрос,
Почему я стала стервой,
Почему я стала стервой,
Ти розтоптав великим гадом
Новеньку сумочку від Прадо,
Новеньку сумочку від Прадо,
Для кожного із нас життя — це книга.
Та ми самі в ній пишемо сюжет.
Та ми самі в ній пишемо сюжет.
Я Чорний Ангел, скинутий з небес,
Лежу в багнюці й не очікую чудес.
Лежу в багнюці й не очікую чудес.
Ти пішов із життя - стало темно,
Я тримала мокрий букет,
Я тримала мокрий букет,
Темна завіса і не видно лиць....
Оркестр грає якось примітивно.
Оркестр грає якось примітивно.
Ах, листопад мій, листопад!
Дощі холодні, сніг чи град.
Дощі холодні, сніг чи град.
Для мене вірші ти складав,
А я про них не знала .
А я про них не знала .
Я хочу, як модель, довжезні ноги мати,
Щоб між чоловіками мило крокувати.
Щоб між чоловіками мило крокувати.
Життя моє чомусь пливе не так,
Напевне, просто зрілість наступила.
Напевне, просто зрілість наступила.
Люби мене
Так, щоб і я любити вміла.
Так, щоб і я любити вміла.
Я хочу червоною бути,
Червоною бути як кров,
Червоною бути як кров,
Говориш, хочеш все вернути,
А де півроку, милий, був ти?
А де півроку, милий, був ти?
Ти був провісником страждання,
Мені приніс ти стільки болю.
Мені приніс ти стільки болю.
Читаючи своїй донці казки із книжки "Семеліточка" вирішила переписати їх римовано. Що із цього вийшло - судити вам:
холодно...
мене цілуєш
мене цілуєш
Як важко жити, люди, у брехні.
Як важко правду у собі таїти,
Як важко правду у собі таїти,
Я осінь кохаю, найкраща пора,
Коли вона жовта немов золота.
Коли вона жовта немов золота.
Чому холодні стали твої руки?
Чому не чути голосу твого?
Чому не чути голосу твого?
Напевне усі починали писати вірші у ранньому дитинстві. А чи не соромно зараз нам їх згадувати, кому вони присвячувалися і чи взагалі ви їх пам'ятаєте?
Якось двоє котеняток здумали перекусити,
Тож здобули кусень сиру й зачали його ділити.
Тож здобули кусень сиру й зачали його ділити.
Я не хочу мріяти – мрії збуваються
Я не хочу вірити – віра ламається
Я не хочу вірити – віра ламається
Життя – о скільки всього в цьому слові.
Безшумна хвиля, що прямує в небуття!
Безшумна хвиля, що прямує в небуття!
Прийди й візьми те, що ти хочеш!
Чому в душі твоїй вагання?
Чому в душі твоїй вагання?
Присвячується бабусі , яка кожного дня сидить біля могили свого чоловіка……
Тебе кохаю я найбільше у житті.
Ти перше сонечко, що зранку мене будить.
Ти перше сонечко, що зранку мене будить.