Читаючи своїй донці казки із книжки "Семеліточка" вирішила переписати їх римовано. Що із цього вийшло - судити вам:

На околиці лісочку вбогий чолов’яга жив.
Й мав він котика Матвія, що мишей добре ловив.
Як осліп же той котяра, той ловити перестав.
Пожалів його господар й убивати він не став.
Тож одвіз кота до лісу і його там залишив.
А Матвійович ішов і лисичку там уздрів.
«Здоров був, коте Матфію, а чого ти тут забув?»
От він їй відповідає: «Добрим мишоловом був,
Покіль бачив, а як бачить перестав -
в ліс отвіз мене господар, й убивати він не став.
Та от лихо, - каже кіт, - лісу зовсім я не знаю,
Й голод допіка мене — я від нього помираю.»
А лисичка йому й каже: «Не сумуй Матфію ти,
якщо мене стерегтимеш, буду тебе годувати»
Тож лисичка кота взяла, йому хатку збудувала,
А щоб він не нудьгував, ще й городець йому дала...

Одного дня до городу зайчик з-під тишка підкрався,
Та й почав капусту хрумать. А кіт його як злякався.
Задер в гору хвіст, «Фррр» - на всю почав кричати,
Згледів то все зайчик, та й чим душ почав тікати.
А поки він хутко біг, про звіра страшного усім розказав,
Для жителів лісних, хто лисичку найбільше лякав:
І медвідю, й вовку, й кабану лісному.
Стали ж вони думати, як зарадить тому.
А медвідь і каже: «Щоб нам мирно жити,
Того злого звіра треба задобрити:
Накрити банкет. Я мед украду,
Вовк дістане сала, а от кабану
смачних корінців треба накопати,
А ти, зайче, будеш на обід їй звати»
Так лісові звірі, що мали, зробили,
Та й великий стіл для кота накрили.
А зайчик побіг і став тихо звати:
«Просимо вас в гості» і гайда втікати
Як прибіг, питають: «Чи ти ж все сказав?
А щоб ложки взяли, ти їм нагадав?»
А зайчик і каже: «Забув то сказати,
Знову треба бігти, щоб то передати»
І метнувся зайчик, під вікном він став,
«Візьміть же ви ложки» - Тихо їм сказав,
«Добре, добре», - кіт з лисичкою відповіли,
Взяли ложки і під ручки в гості побрели.

Як прийшли, а кіт почув, що десь пахне смачно сало,
Та й наскочив «мау мау», а усі почули «мало».
Вовк і каже: «Бісів сину, сала тут на всіх би стало,
А він сам один наскочив, ще й кричить, що йому мало»
Медвідь вискочив на дуба, інші у кущах засіли.
Кабан бідній не усидів й повернувся неуміло.
Кіт подумав, що то миші, оголивши свої кігті,
Та й до вепра в кущ заскочив, підкинувши йому дьогтю.
Той зірвався з свого місця, та й туди де вовк сховався,
Ну а вовк з куща на дуб. «Трісь» медвідь з гіллі зірвався.
І й на зайця-бідолаху. Той лишень успів втекти.
Так усі вони злякавшись, щоб ще лихо оминути
Геть побігли із галяви. А лисичка все дивилась.
Кіт спокійно поїв сало, а вона медку напилась.
По-обідавши гарненько знов під ручки учепившись
Побрели вони додому, насміявшись і наївшись....