Тринадцять руж під вікнами цвіло.
Тринадцять руж — чотирнадцята біла.
Тринадцять дум тривожило чоло,
Тринадцять дум — чотирнадцята збігла.

Микола Вінграновський

У вазі стояло шістнадцять троянд,
Сімнадцята зникла чи може украли?
Напевне опісля весняного балу.
Вона більше й так не з'являлась.

Що ж сталось? чи сонце світило не так?
Палючим промінням спалило волосся.
Та колір пожовклий на тлі, то не знак
Й вуста посинілі води не попросять.

А винна у всьому дрібна квасолина,
Яка не схотіла плестися на плоті.
А вибрала місце, як біла перлина
І корені всунула міцно у плоті.

Сімнадцяту ружу вирізав скальпель
А зрізати мав лише квасолину
Й пелюстки намистом упали на кахель
Й пришли всі попити чаю з полину

Зелений наряд змінився на білий
І більш не кружляти йому в бальнім залі
Під звук піаніно, мурашки по тілі
Проводиш на завжди, а не на вокзалі.

Й багато, багато, багато троянд
Не більше шістнадцяти, всі по букетах
Поверніть лиш одну, поверніть лиш життя
А не образ болючий на фотопортретах...

Їй було лише шіснадцять і у неї мало бути все життя попереду, та хвороба забрала її на той Світ. Вічна память, тобі, маленьке сонечко))))