Я звернув на неї увагу, щойно вона з'явилась у ресторані - і вже не зміг відірвати погляду від її прекрасного обличчя і стрункої звабливої фігурки, вдягненої в чорну коротеньку сукню з мереживною облямівкою внизу, що відкривала не менш стрункі ніжки у темних панчохах чи колготках. Її риси обличчя нагадували мені всіх найкрасивіших топ-моделей світу і найвідоміших кіноактрис водночас - Кендал Дженнер і Ольги Куриленко, Джулії Стегнер і Сінді Кроуфорд, - на підсвідомому рівні весь цей набір ідеальних пропорцій жіночої краси в мене асоціюється з поняттям "ідеальна красуня". Досі я таких бачив лише на різноманітних екранах або розгортках глянцевих журналів.
В якийсь момент ми разом опинились в центрі танцполу з хустинками в руках. Вона, очевидно, помітивши, як я не зводжу із неї захопленого погляду, зазирнула зацікавлено в мої очі зблизька, усміхаючись, і у мене раптом промайнула думка порушити неписані правила гри і запросити саме її до поцілунку, поки вона не встигла запросити когось іншого - але в цей момент усі в колі раптом почали танець, під час якого партнери ставали один за одним, спочатку поклавши руки на плечі передніх, тоді опускали на талію, тоді - на коліна - коло вигиналось, наче велетенський пітон, і ми разом із ним.
Згодом, коли хустинка під час наступних танців знову опинилась у моїх руках, я все-таки встиг запросити її до поцілунку - і від хвилювання збився з ритму, коли обійняв за струнку талію, танцюючи в центрі кола, а тоді ледве втримався на ногах, коли ставав із нею на одне коліно на хустинку, аби за мить торкнутися устами її бархатистої щоки і встати щасливим, хоча і трішки, ну зовсім-зовсім трішечки, розчарованим таким занадто коротким зближенням і тим, що не зумів обмінятися з нею бодай словечком - музика була занадто гучною, та й перемовлятися на очах кількох десятків свідків по колу навколо тебе якось було не дуже зручно.
Але щоразу, коли вона разом з компанією чи сама знову поверталась на танцпол, знову і знову, не в змозі впоратися із собою, дивився і дивився на неї, не помічаючи більше нікого.
Коли нарешті оголосили повільний танець, я швидко рушив у її напрямку, протискаючись крізь невеличкий натовп, але, на жаль, очі були не тільки у мене - хлопець, що опинився ближче до неї, вже встиг її запросити, а я, розчаровано помітивши це, різко зупинився і залишився вимушеним спостерігачем. Зауважив, що хлопець почав активно перемовлятися з дівчиною після перших же танцювальних па, нахиляючись їй до вуха, а вона вставала навшпиньки, аби йому відповісти, теж ледь не торкаючись губами його вуха. Але чому після закінчення вальсу дівчина одразу ж покинула зал і пішла в кімнату, де збиралась її компанія?.. Пам'ятаю, коли проходила повз мене, встиг помітити на її неймовірно прекрасному обличчі тінь чи то розчарування, чи то образи. Її партнер по танцю теж теж одразу ж покинув танцпол, але пішов по сходах наверх, на другий поверх ресторану. У мене промайнула підозра, що, можливо, хлопець із дівчиною вже про щось домовились під час танцю, і зараз вийдуть одягнені і зникнуть у невідомому напрямку. За мить вона і справді вийшла із кімнати в напівпрозорій шалі, накинутій на чорну сукню, і моя душа затерпла в очікуванні несподіваного фіналу. Я підняв очі на сходи, перевіряючи, чи звідти не спускається той, хто нещодавно туди піднімався під моїм ревнивим поглядом, але вони залишались порожніми.
У мене ще більше відлягло від серця, коли красуня пішла не до виходу, а до музикантів, очевидно, замовляючи музику. За мить і справді з колонок пролунало привітання якійсь компанії і особисто її очільнику, а з кімнати навпроти як по команді вийшло декілька дівчат і довгов'язий молодий чоловік, що привітально підняв руки і розкланявся навсібіч, дякуючи за присвячення. Дівчата і він почали танцювати невеличким колом всередині великого спільного. Красуня опинилась біля довгов'язого, який відверто виділяв її з усіх, хоча поряд з нею витанцьовували химерні па, намагаючись привернути і до себе його увагу, інші дівчата.
Я повільно пішов сходами наверх, де розташовувалась моя компанія, і помітив за столом зліва, заставленим розграбованими тарілками з їжею і напівпорожніми пляшками з різноманітним алкоголем, нещодавнього партнера красуні по танцю, який самотньо сидів і сам собі наливав і закушував, а на його обличчі застиг дивний вираз, який швидше за все нагадував вираз побитого собаки. "Можливо, впевнений у своїй чоловічій привабливості, зробив їй непристойну пропозицію і отримав відкоша", - подумав я і, змінивши плани, спустився назад на танцпол.
Музика гриміла так, що не чутно було навіть власних думок. Швидкі танці змінювались швидкими, а я ніяк не міг дочекатись зміни їх на повільні, аби на цей раз таки встигнути самому запросити на танець дівчину з неймовірною красою.

Але, на жаль, більше жодного повільного танцю так і не прозвучало. Недолугі "весільні музики", як я подумки назвав гурт, котрий цього вечора супроводжував корпоратив, розкочегарився не на жарт з швидкими груповими танцями і все новими замовленнями від інших компаній, та так, що деколи солістка гурту, не в змозі витягнути високі ноти деяких композицій, "пускала півня", від чого я невдоволено морщився і виходив на вулицю перекурити.
На превеликий жаль, красуня, на яку я накиннув оком, теж ні разу більше не вийшла на танцпол, хоча її колеги і коліжанки час від часу там і з'являлись.
За годину чи дві цих несамовитих танців більшість відвідувачів потомились і потрохи розійшлись по своїх залах, а музики зібрали інструменти і виключили апаратуру. Я теж повернувся до своєї компанії, яка зголодніло спустошувала рештки їжі і питва на столі. Коли ми покидали ресторан, то чули, як представники однієї з компаній висловлювали свої претензії адміністрації ресторану до музичного супроводу корпоративу. "Отже, не я один незадоволений "весільними музиками" - подумки посміхнувся я.
На вулиці ми викликали таксі і роз'їхались по домівках.
Щойно заплющив очі в ліжку, як перед ними знову з'явилось прекрасне обличчя незнайомки. Не знаю, що снилось їй, але мені снилась всю ніч вона.
Наступного дня в обідню перерву прогулявся центром міста в примарній надії її зустріти. Крутив головою на всі сторони, зазирав в обличчя струнких дівчат, які проходили мимо, у вікна автомобілв, що проїжджали повз - але все було намарно. Увечері навіть відвідав один із модних ресторанів все з тією ж вже потрохи згасаючою надією - і знову "дупель-пусто".
"Хочеш насмішити Бога - розкажи йому про свої плани" - насмішкувато нашіптував мені у вухо під час невдалих пошуків мій песиміст всередині.
"Бійся своїх бажань - вони можуть збутися" - зловісно попереджав оптиміст.
"Можливо, і справді в наше місто проїздом із Мілана в Париж і Лондон через Нью-Йорк і Лос-Анджелес зазирнула одна з ангелів Victoria’s Secret - інакше чому ж досі не зустрічав тут такої краси, яку просто неможливо не помітити?" - сам себе розчаровано-жартівливо заспокоював я, згадуючи давню індійську притчу:

***

В одному селищі жив молодик, що дуже довго залишався самотнім. Його запитували:
- Чому ти не одружуєшся?
Він відповідав:
- Я шукаю ідеальну жінку.
Якось він зник і повернувся додому через багато-багато років, зовсім старим і геть посивілим.
Його запитували:
- Де ти так довго був?
Він відповідав:
- Я шукав ідеальну жінку.
- І що, знайшов? - перепитували його.
- Так, - відповідав сивий чоловік і смутнів.
- І що, одружився з нею і прожив довге і щасливе життя? - продовжували допитуватись люди.
- Ні, - відповідав старий і смутнів ще більше.
- Чому? - дивувались всі.
Геть старий і сивий чоловік ставав зовсім сумним і, схиливши голову, ледь чутно відповідав:
- Вона шукала ідеального чоловіка.


29.12.2017 - 07.01.2018

- Перепрошую, біля вас не зайнято? - зверху вниз на мене запитально дивилась юна струнка красуня у вишуканому купальнику, що наче зійшла з обкладинки гламурного журналу. Краплі морської води вкривали ледь засмагле дівоче тіло.
Здавалось, різнобарвні веселки проблискували у кожній з них.
Вона настільки зненацька з'явилась з густої юрби відпочивальників, що я не встиг помітити, звідки і коли саме. Ганьба мені!
Мій промах не вибачає навіть те, що сьогодні на пляжі з самого ранку аншлаг: сонце нарешті виглянуло з-за хмар після двох довгих тижнів штормової негоди.
- Ні, звісно, прошу, влаштовуйтесь, - відповів я розгублено, трохи піднявшись і спершись на лікті.
- Дякую! - усміхнулась дівчина, - потримайте це місце для мене, будь ласка, поки я швиденько збігаю за одягом, - і знову зникла в юрбі. Я провів її поглядом, затримавши його на довгих ногах та звабливих округлостях сідниць незнайомки.
За мить, повернувшись із пляжною сумкою в одній руці і ледь вологим рушником в іншій, білявка постелила останній і зручно вмостилась горілиць поруч мене на двомісному лежаку. Заплющила очі і підставила красиве обличчя та ідеально збудоване тіло гарячому сонцю.
Я тихенько повернувся на бік, спираючись на лікоть, підклав зігнуту долоню під підборіддя і заходився вивчати чудовий екземпляр людської породи, що так несподівано з'явився поряд. Правильний класичний профіль, ледь припухлі губи, які враз нестерпно захотілось поцілувати, гарна зачіска, зроблена, певно, призером, а то й переможцем міжнародних конкурсів перукарського мистецтва. Отримавши вдосталь насолоди від споглядання рис прекрасного обличчя, пройшовся поглядом по звабливих опуклостях невеликих грудей з гострими сосками, наполовину прикритих дорогою матерією і, зачарований лініями тонкої дівочої талії, прикипів поглядом до низу купальника, точніше, до тоненької прогалини між його верхнім краєм і впадиною животика.
Несподівано для мене красуня розплющила очі і, впіймавши мій погляд, який я не встиг відвести, лукаво усміхнулась.
- Ну що, детальне вивчення моїх анатомічних особливостей закінчено? - весело запитала вона.
- Теоретично - так, але не завадило б трохи і практики, - заскочений зненацька, пожартував я у відповідь і зашарівся.
- Овва, які ми прудкі! - засміялась незнайомка, - І коли плануються практичні заняття?
- Чим швидше, тим краще, - ледь-ледь підняв я градус жарту, уважно слідкуючи за виразом обличчя дівчини - чого доброго, образившись, вона може зникнути швидше, аніж з'явилась, а мені б цього так не хотілось!
- Ну і чого ми чекаємо? - з готовністю підтримала білявочка мій жарт, в той час як її очі на мить запломеніли неймовірною звабою.
- А й справді... Гаття, в-йо, бо дощ, коні мокнуть! - перейшов я на сільську тематику і вдав, що піднімаюсь з лежака.
- Невже знову дощ? - весело засміялось дівча, широко розплющивши блакитні очі, і лукаво запитало, - До речі, а ми знайомі?..
- My name is Валерій! - чинно представився я, простягаючи їй широку долоню.
- Very nice, мy name is Марина! - підтримала мою нову гру послідовниця культу Венери, вклавши свою ніжну долоньку у мою правицю.
- Навзаєм! - радісно усміхаючись, відповів я і запропонував, - То що, йдемо?..
Помітивши її легеньке, наче хвилі під морським бризом, вагання, додав аргументації, наполегливо дивлячись в очі супутниці:
- Поки будемо роздумувати, не помітимо, як сонце зайде за небосхил, день скінчиться, непомітно промайне ніч, а там і до кінця відпустки рукою подати - і ось тоді ми гірко пожалкуємо за втраченими можливостями, але буде вже надто пізно...
- Ну добре, добре, умовив! - перейшовши на "ти", несподівано легко пристала на мою пропозицію звабливиця, і сміливо продовжила, - До кого - до тебе чи до мене?..
- До мене! - ошелешений її несподіваною згодою, на автоматі відповів я.
- А чому саме до тебе?.. - грайливо допитувалась Марина, тішачись з мого розгубленого і щасливого вигляду.
- Ну, - задумався я, - хоча б тому, що в мене неймовірний краєвид із вікна дванадцятого поверху - видно і гори, і море, деколи і круїзні лайнери або військові кораблі на горизонті.
- А, ну це все міняє, - грайливий настрій зник із її обличчя і вона пильно глянула мені в очі, перевіряючи, чи правильно зрозуміла натяк. Я відповів довгим ствердним поглядом.
Моя нова знайома, стараючись нічим не видати свого хвилювання, непомітно озирнулась навкруги і піднялась з лежака, залишивши рушника на ньому. Взявшись за руки, наче закохана парочка, ми, не вдягаючись, швидко покинули пляж.


16.07.17

За черговим поворотом перед очима Кевіна зненацька вигулькнуло величезне озеро з чистою прозорою водою, оточене зі всіх сторін височенними горами. Пейзаж був просто неймовірний.
Кевін припаркував свій «FORD Explorer» збоку біля дороги, одразу ж за «Jeep Patriot», який вже стояв тут, вийшов із машини, підійшов до озера і сів на стовбур дерева з обдертою корою, відполірованого до блиску.
За кілька метрів від берега в озері купались, очевидно, ті, що приїхали на «Jeep Patriot» - юнак і юнка. Спочатку Кевін бачив лише їхні голови над водою, але, коли юнка пірнула, блиснувши незагорілою білизною звабливих опуклостей дівочого тіла, зрозумів, що одяг на ній геть відсутній. За логікою, він мусив тоді бути відсутній і на юнакові.
«Можливо, я випадково проїхав якийсь просторово-часовий портал і потрапив у земний рай, де й досі гуляють первісні Адам і Єва?» - пожартував подумки Кевін, складаючи план дій на випадок, коли перші люди на Землі нарешті захочуть вийти на берег.
Тим часом сонце пригрівало все сильніше, і Кевіну теж закортіло пірнути у холодну озерну блакить. «Хм, але як це зробити?» – задумався він. Звісно, можна було вдягти плавки, але із солідарності з тими, що прибули сюди раніше, правильніше зняти весь одяг. З іншої сторони, можливо, вони купаються так тільки тому, що раніше тут нікого не було. Тоді Кевін для початку зняв лише сорочку і, акуратно склавши її, примостив на колоді.
«А, та що мені, зрештою, не цноту ж втрачати!» - нарешті наважився він, стягнув додолу джинси разом із трусами і, високо підіймаючи ноги, з шаленим плюскотом побіг у воду.
Юнак і юнка, які досі були зайняті виключно одне одним, здивовано витріщилися на нього і заусміхалися. Тоді продовжили обійматись і цілуватись, час від часу кидаючи в його сторону зацікавлені погляди.
Кевін, щосили намагаючись не звертати на це уваги, потужними ривками поплив до середини озера.
Коли він нарешті повернувся на берег, парочка вже розташувалась на гладкому камінні недалеко від нього і засмагала долілиць. Окинувши оком струнку фігурку оголеної дівчини, Кевін підійшов до колоди, на якій лежав його одяг, і став обличчям до сонця. Трішки обсохнувши і зігрівшись, видобув із кишені джинсів пачку «Marlboro» та запальничку «Zippo», припалив і зробив глибоку затяжку.
Чудовий пейзаж навколо озера практично перестав цікавити Кевіна , оскільки всю його увагу поглинули випнуті білі сіднички і стрункі засмаглі ніжки юнки. Здавалось, на такий пейзаж він міг би дивитися вічно.
Допаливши цигарку, Кевін пошукав поглядом місце, куди міг би викинути недопалок, і, не знайшовши пристойного варіанту, пішов до машини, де була попільничка. Заодно відчинив багажник, дістав звідти великий рушник із тропічними візерунками і написом Hawaii та, повернувшись до облюбованого стовбура дерева, постелив на гаряче каміння рушник написом назовні і ліг на нього горілиць, аби теж трохи засмагнути.
Під ласкавим промінням сонця заплющив очі і, втомлений запливом до середини озера, здається, заснув, оскільки, коли знову їх розплющив, то зауважив біля юнака і юнки ще двох дівчат. Одна з них, із вогняно-рудим волоссям, вже теж повністю позбулась одягу, відкривши вітру і сонцю, а також поглядам присутніх, ідеальну, засмаглу до кольору шоколаду, зграбну фігурку з високо піднятими грудьми, на яких чітко вирізнялись набубнявілі соски, а друга, білявка, була вдягнута у світлу футболку і вигорілі на сонці коротенькі шорти. Відкриті частини її тіла повністю гармоніювали із одягом - очевидно, досі до них ще не торкалося сонячне проміння. Хлопець і дівчата сиділи в колі і були заглиблені у якусь дуже цікаву настільну гру – такі тепер популярні серед молоді. За стіл їм правив великий гладкий камінь.
Підвівшись, Кевін знову потягся до джинсів, аби запалити ще одну цигарку, і задивився на озерну гладь. Але його увагу відвертали вигуки, що час від часу долинали з боку веселої компанії, і, звісно, оголена краса дівчат.
Дівчина із шоколадною засмагою, напевно, помітила це, оскільки встала і попрямувала до нього..
«Можливо, хоче зробити мені зауваження, аби не витріщався так на голих дівчат?» - засмоктало Кевіну під ложечкою, та все одно він був не в змозі відірвати погляду від її нестерпно привабливого тіла.
- Hi! How are you? – привіталась дівчина, наблизившись до Кевіна.
- I'm fine, and you? – відповів він, засліплений дівочою вродою: випнутими вперед тугими налитими грудьми, впалим підкачаним животиком і кучерявим темним трикутником внизу. Доповнювали всю цю красу звабливі лінії силуету.
- Also good! – усміхнулась краля, втішена непідробною увагою Кевіна.
І, подаючи ніжну долоню для потиску, промовила:
- I'm Carolyn.
- Hi, Carolyn! Very glad to meet you! – потиснув Кевін обережно кінчики її пальців і наважився на комплімент, - You're just incredibly beautiful girl!
- Oh, thank you very much! – щасливо засміялась Керолайнн і її карі очі спалахнули неймовірною звабою.
Кевін схаменувся, що, розгубившись, зовсім забув відрекомендуватися
- Oh, sorry, I have not introduced himself… I'm Kevin.
- Hi, Kevin! Mutually! – широко усміхнулась Керолайн і запитала, - You are not very sad? Want to join us?
- I agree! – не зміг приховати своєї радості Кевін.
- Come with me! – із щирою усмішкою запросила дівчина.
Вона повернулась і пішла попереду, а Кевін, захоплений чарівним виглядом її наче вирізьбленої з мармуру спинки, тугих сідничок і струнких ніжок, потягся за нею, наче бичок на мотузці.
Коли вони наблизилися, дівчата приязно заусміхались, а хлопець підвівся і потиснув Кевіну руку:
- Hi! I'm Allan.
- Hi, Allan! I'm Kevin, – знову відрекомендувався Кевін.
- Hi, Kevin! I'm Elizabeth, - помахала йому грайливо рукою супутниця Аллана, залишаючись сидіти.
- Hi, Elizabeth! - усміхнувся Кевін до Елізабет і повторив її вітальний рух рукою.
Вдягнена білявка, опустивши скромно очі, промовила:
- I'm Isabella.
- Hi, Isabella! - привітався Кевіна із нею кивком голови.
Трохи затягнута церемонія знайомства нарешті завершилася.
- Very glad to meet you all! – звернувся Кевіна до всіх разом.
- Mutually! – відповіли вони хором і весело засміялись.
- Let's go swimming! – запропонувала Елізабет компанії і піднялась на ноги, спершись на руку Аллана.
Не чекаючи, доки інші їх підтримають, Аллан та Елізабет побігли до води. Керолайн нетерпляче покликала і Кевіна:
- Catching up!
Той поглянув на неї і звернувся до білявки:
- And are you not go?
Ізабелла, секунду повагавшись, спочатку стягнула донизу шорти, під якими не виявилось білизни, а тоді сміливо, не відвертаючись від Кевіна, потягла через голову футболку. Кевін замилувався красою стрункого дівочого тіла з чудовими грудьми ідеальної форми і світлим трикутником внизу живота. Дивовижно, але блискавичне роздягання Ізабелли чомусь вразило Кевіна більше, аніж момент знайомства із уже раніше оголеною Керолайн.
Взявшись за руки, вони утрьох - Керолайн зліва, Ізабелла справа, Кевін посередині, - весело побігли наздоганяти Елізабет та Аллана.
Коли всі нарешті вилізли з води, Кевін пішов до стовбура дерева і взяв рушник, аби розміститись поряд із компанією, яка вже лежала на різноманітних рушниках і засмагала. Кевін постелив свій скраю, біля Ізабелли, і теж ліг.
Сонце поволі змінювало свій нахил, і всі час від часу вставали і перестеляли рушники так, аби сонце було позаду. В якийсь момент п'ятки Ізабелли опинились просто перед очима Кевіна.
Піднявши голову, той між стрункими ніжками Ізабелли зауважив на диво красиві губки, ледь приховані світлим кучерявим волоссячком - і вже не міг відірвати від них очей. Ізабелла, певно, відчула на собі палючий погляд хлопця, оскільки озирнулась на нього і лукаво усміхнулась. Тоді повільно перевернулась горілиць. Кевін спаленів від сорому (хоча б, здавалось, чого вже соромитись повністю оголеному хлопцю поряд із повністю оголеною дівчиною?) і хотів повторити рух Ізабелли, але збуджене в цей момент чоловіче єство стримало його від цього.
Кілька разів всі ходили купатись і знову повертались до своїх рушничків, аж поки добряче не зголодніли. Аллан з Елізабет та дівчата витягли зі своїх рюкзаків сендвічі та фрукти, не забувши запропонувати і в цей момент. Тут Кевін пригадав, що в багажнику машини у нього про всяк випадок завжди є пару упаковок "Budweiser", і запитав у компанії:
- Beer want?
- Of course, we want to! - зраділи всі, і, щойно він приніс обіцяне, з насолодою почали поглинати сендвічі, запиваючи їх смачнючим пивом.
Після випитого Кевіну знову закортіло запалити цигарку. Він встав і рушив у напрямку стовбура, де залишив свій одяг.
- Kevin, you go to smoke? Then wait us! – гукнула йому Керолайн.
Кевін зупинився і зачекав дівчат. Всівшись на стовбурі поряд із Кевіном, вони дістали дамські цигарки «Hilton Gold», а той гречно простяг їм вогник свого «Zippo»,
Керолайн та Ізабелла виявились студентками Каліфорнійського університету, котрі вирішили на канікулах подорожувати по Америці автостопом. Коли вони попросились на одній із зупинок в машину Аллана та Елізабет, ті запропонували їм відпочити разом на чудовому віддаленому озері, подалі від людських очей, оскільки хотіли спробувати засмагати і купатись голяка. Одні знайомі колись переконали їх у перевагах такого відпочинку.
Керолайн та Ізабелла, спочатку провагавшись, все-таки пристали на пропозицію Аллана та Елізабет – і не пошкодували. Адже відчуття, коли ласкавий літній вітерець обвіває все тіло без жодної ниточки на ньому, а тепла водичка обіймає кожну клітинку під час купання, не йдуть у жодне порівняння з тим, коли на тобі є нехай хоч і крихітний, але все-таки купальник.
Кевін, що сьогодні вранці теж вперше спробував повністю роздягнутись на березі озера просто із солідарності з тими, котрі прибули сюди раніше за нього, гаряче погодився із дівчатами – так, жодного порівняння! Причому, казав Кевін, навряд чи йому відтепер захочеться бувати на «текстильних» пляжах («текстильники» - саме так прихильники голого відпочинку співчутливо називають тих, котрі ще не спробували такий екстремальний для них вид відпочинку і на берегах водойм досі перебувають у купальниках) – адже при поверненні сучасної людини до витоків людства в образі Адама і Єви звикання стовідсоткове з першого разу, як у найсильнішого наркотика.
- And you know how to keep a secret? – раптом запитала Ізабелла у них обох.
- Of course! – відповіли здивовані Кевін та Керолайн.
- Then listen, - і Ізабелла розповіла їм свою надзвичайно цікаву студентську історію.
Одного разу на літніх канікулах вони вирішили всією групою піти в гори. Там їх зненацька застала дуже сильна злива і гроза. Не встигши ніде сховатись, всі змокли до ниточки і змерзли, як цуцики. Спускаючись із гір, натрапили на сауну і, недовго думаючи, побігли туди зігрітися. Заодно зняли з себе абсолютно весь одяг, аби він висох у гарячій сауні.
О, якби ви тільки знали, в якому захваті були хлопці, побачивши всіх своїх одногрупниць у чому мати народила! Цей захват дівчата могли навіть побачити наочно – у кого який і наскільки. Сміючись, студентки ще більше запалювали одногрупників, пропонуючи їм лягти на лавочки у сауні і зробити масаж. Але, коли якийсь збуджений до знемоги студент вже хотів вхопити масажистку і зробити і їй масаж, тільки трішки інший, та стрибала в холодний басейн. Хлопець – за нею, але, оскільки вода була надзвичайно холодною, то миттю гасила і його збудження, і запал. І це теж було видно дівчині не менш наочно крізь прозору і чисту водичку.
- And then you guys will not laugh? – виникло запитання у Кевіна.
- No, on the contrary, more respected! – засміялась Ізабелла, - Perhaps because we are so bold and without complexes.
Тоді Керолайн розповіла і про свій досвід.
Якось на вулиці Лос-Анджелеса Керолайн зупинив високий вродливий чоловік і засипав компліментами з приводу її юної краси. Відрекомендувався фотографом. Дав свою візитку і попросив, аби вона навідалася до нього в студію в якості моделі. Керолайн роздумувала кілька днів, тоді таки наважилася і зателефонувала. Домовились на наступний день. Спочатку він фотографував її обличчя у різних ракурсах, тоді попрохав, аби вона продемонструвала трохи більше свою сексуальність і, крок за кроком, непомітно умовив її роздягнутись повністю. Керолайн паленіла від сорому, але виконувала всі його розпорядження. Наступного тижня фотограф зателефонував і запропонував їй знову завітати до студії, на цей раз - аби оцінити результат їхніх спільних зусиль. Світлини вдались просто на славу і були такі ж неймовірні, як і краса Керолайн. Зворушена Керолайн отримала у подарунок портфоліо, натомість підписала договір, в якому давала дозвіл на публікацію її світлин у глянцевих часописах, а також демонстрацію на виставках.
- You may have seen them somewhere, - лукаво усміхнулась вона до Кевіна та Ізабелли.
- Maybe, - задумано відповів Кевін, силкуючись пригадати, чи й справді він, бува, не зустрічав на фотовиставках чи в глянцевих часописах світлини Керолайн. Йому ж ніколи навіть на думку не спадало, що він міг би зустріти в житті красуню з обкладинки глянцю.
"Оце так пригода!" - захоплено подумав Кевін

- і прокинувся від лагідної мелодії будильника смартфона, виставленого на п'яту годину ранку.
Сьогодні був вихідний і Кевін запланував поїхати на віддалене озеро, куди його вчора покликали друзі, пообіцявши незабутній відпочинок.
Кевін зіскочив із ліжка і став під душ. Тоді нашвидку вдягнувся, поснідав, спустився в гараж на перший поверх і сів за руль автомобіля, в якому ще звечора поскладав усе необхідне. Двері гаража відчинилися і зачинилися за ним автоматично.
"Можливо, мій сон виявиться пророчим?" - посміхнувся подумки Кевін і, коли його «FORD Explorer» вихопився на автостраду, м'яко натиснув на газ.


27.01 - 22.02.2017

Летиція, повністю оголена, стоїть на виступі скелі, а звідти, просто з кам'яних сутінків, до її тіла тягнуться чоловічі руки, обхоплюють ноги, гладять стегна, тримають міцно за зап’ястя, обіймають живіт і припадають до повних, наче налитих медом, важких грудей. Вона втомлено закидає голову назад, її красиві губи міцно стиснуті, а очі заплющені.
Летиція намагається вирватись із обіймів багаторукого чудовиська, але сили надто нерівні. Ліву ногу вона ледь підіймає і притискає до правої, прикриваючи темний трикутник внизу живота, наче бажаючи зберегти цноту, але зрадливий стогін все-таки виривається із її уст: то ніжні, то брутальні доторки, то легенькі, то міцні обійми, то болючі, то ледь чутні потискування не залишають її тіло байдужим, і ним прокочується хвиля солодкої знемоги…
Десь здалека чується ніжна мелодія, звук поволі наростає, а тоді раптово обривається. За мить знову з’являється, досягає піку і зникає. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - пронизливо щебече у саме вухо Жану невідома пташка. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох, тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - повторюється щебетання удруге й утретє.
Жан розплющує очі, обводить нерозуміючим поглядом кімнату – і в його ще затуманений мозок починає поволі вповзати реальність.
Дверний дзвоник щебече наполегливіше. Жан встає з ліжка, чвалає до дверей, забуваючи подивитись у дверне вічко або хоча би запитати, хто там, і навстіж відчиняє двері.
На порозі стоїть засмагла дівчина в коротенькій білій сукні, що не приховує високих і струнких ніжок красуні. Крізь цупку тканину вгадуються тугі груди з набубнявілими сосками.
Вона усміхається, побачивши перед собою заспаного Жана, котрий з'явився перед нею в чому мати народила (бо саме так він завжди і спить - відколи почув розповідь про те, як на зборах збірної зі спортивної гімнастики дівчата до півночі голосно реготали у своєму номері готелю і не давали заснути хлопцям у сусідньому. Тоді один із них встав із ліжка (а спав він, треба зауважити, так, як радять лікарі - без одягу) і зайшов до номера веселух, де суворо пригрозив: якщо гімнастки негайно ж не перестануть шуміти, то всі спортсмени з його номера зараз, як і він, прийдуть до них у гості в костюмах Адама. Після його слів із номера дівчат не стало чутно ані звуку – перелякані, вони довго не могли заснути, а на ранок усім їм наснився обіцяний візит сміливих гімнастів)).
- Привіт! Виспався?.. – весело питає Летиція, піднімаючись навшпиньки і потягнувшись губами до губ Жана.
Жан обіймає Летицію і пристрасно впивається в солодкі губи коханої, тоді ледь присідає, обхоплює її нижче сідничок обома руками, підіймає і несе до ліжка.
Двері так і залишаються прочиненими, і сусіди, яким поталанило в той самий час проходити мимо, стають свідками незабутньої сцени: юнак, що наче зійшов із картини Мерварта «Потоп», несе звабливу юнку до незастеленого ліжка, вкладає її обережно горілиць і нетерпляче стягує із неї коротеньку сукню, яка й досі лише ледь приховувала розкішне тіло Летиції.
Нитка намиста - це все, що залишається на її тілі. Жан лягає на Летицію, м'яко входить у неї і починає рухати стегнами одразу в такому шаленому темпі, одночасно впиваючись їй у губи, що Летиція знетямлено намагається вирватись, але їй це не вдається, і вона звивається під ним, важко дихаючи, і стогне від насолоди.
Хвилі оргазму стають схожі на океанські, по яких вона злітає, як під час серфінгу, але дев’ятий вал накриває її з головою, і тоді вона голосно і пронизливо кричить.
Луна від крику через прочинені двері досягає вух консьєржки, яка сидить у своїй кабінці на першому поверсі, і та тремтячими пальцями починає набирати на телефоні «911».
Поліцейські прибувають за кілька хвилин і, скрадаючись попід стінкою на звук криків Летиції, зненацька виринають у дверному отворі і наставляють на коханців пістолети з криком:
- Поліція! Всім залишатися на своїх місцях! Стріляємо без попередження!
Жан від несподіванки скочується з Летиції на ліжко, а тоді, не втримавшись на краю, падає на підлогу.
Летиція, спершись на лікті і забувши прикритись, ошелешено витріщається на поліцейських.
- У вас все нормально, мадам?.. – питає один із поліцейських, хоча черв’ячок сумніву вже й так закрався у його мозок.
- Так… - невпевнено відповідає Летиція, - а в чому справа?..
- Нам поступив дзвінок, що тут, можливо, відбувається щось незаконне… - відповідає другий поліцейський, і раптом до них обох, нехай і з запізненням, доходить, що ж саме тут насправді відбувається.
Вони заходяться таким гомеричним реготом, що пістолети аж випадають із їхніх ослаблених рук.
Летиція, переживши нервовий шок, і собі долучається до реготу, скрутившись у калачик на ліжку.
Жан, із обуренням дивлячись на все це, встає із підлоги, іде до дверей і зачиняє їх просто перед носом у поліцейських, щоправда, перед тим повертає їм пістолети.
За спинами поліцейських він бачить розгублену консьєржку, яка, усвідомивши свій промах, спішить непомітно повернутися на пост.
Жан підходить до ліжка, падає на нього і теж регоче аж до кольок в животі.
Насміявшись досхочу, Летиція встає з ліжка і, не одягаючись, іде на кухню, де готує канапки собі і Жану.
Жан тим часом заварює каву у джезві і вони, добряче зголоднілі, сідають за стіл.
Трохи заморивши черв'ячка, обоє виходять на балкон і запалюють цигарки, намагаючись до кінця зняти стрес, але забувають, що й досі не одягнені - і тим самим створюють його сусідам навпроти, які здивовано витріщаються на голу парочку. Коханці знову вибухають сміхом, неквапно допалюють цигарки, погасивши їх у попільниці, і повертаються до спальні, залишаючи прочиненими двері балкону.
На цей раз у ліжку Летиція стає навколішки, ліктями спираючись на подушки, а Жан прилаштовується позаду, і вони починають повільно рухатись назустріч одне одному, поступово збільшуючи темп.
За деякий час Жан стомлено падає на простирадло. Летиція лягає на бік, повернувшись спиною до Жана, наче запрошуючи його до продовження. Звабливий краєвид збуджує Жана, і він знову припадає до Летиції, яка вже не опирається, а тільки лукаво і пристрасно шепоче:
- Ще, ще, ще…
Тоді Жан лягає горілиць, садовить Летицію на себе у позу вершниці і вона, щасливо усміхаючись, починає повільно виписувати стегнами химерні танцювальні па, згодом падає Жану на груди і знеможено каже:
- Мені наче феєрверки в голові вибухають і розлітаються яскравими іскрами... Тобі теж?..
Жан усміхається і цілує її у м'яке волоссячко, що прилипло до лоба, а Летиція ніжно горнеться до нього всім тілом.
З настанням сієсти вони засинають, міцно обійнявшись - права нога Жана між ногами Летиції, її ліва - на його правій.
Попереду – довгий weekend, під час якого Жан і Летиція взагалі не збираються вилазити із ліжка.


14.07.2016

Где Вы теперь? Кто Вам целует пальцы?
Куда ушел Ваш китайчонок Ли? *

Нічними вулицями Сан-Франциско мчав чорний байк - Білл спішив на party, яке організовувала Елізабет. Коли він увійшов в будинок, вечірка була в розпалі. Білл пошукав поглядом Елізабет, але поміж безлічі гостей її зразу побачити не вдалось. Тоді він підійшов до бару, хлюпнув на денце склянки трохи віскі, зробив ковток і пішов блукати по будинку, розшукуючи господиню.
Десь хвилин за п'ятнадцять йому це нарешті вдалось: вона сиділа за столиком, заставленим пляшками з алкоголем, і пила брунатний коктейль через довгу соломинку. Поряд неї, майже впритул, сидів якийсь незнайомий йому чоловік. Елізабет весело щебетала, дивлячись на того закоханим, як здалось Біллу, поглядом. Виглядало на те, що Елізабет вже достатньо випила і майже не володіє собою.
Незнайомець, скориставшись сп'янінням господині, до якого, скоріше за все, був причетний і сам, вів себе досить нахабно: наче ненавмисно, доторкувався до її грудей, гладив коліна і стегна, але вона його не стримувала, а лише задоволено сміялась. Біллу, враженому непристойною поведінкою незнайомця і тим, що Елізабет дозволяє йому так себе вести, нестерпно захотілось вхопити того за комір і викинути, як шолудиве кошеня, через вікно, але, не бажаючи зчиняти скандал, він величезним зусиллям змусив себе залишатися на місці.
Елізабет встала і почала виходити з-за столу повз незнайомця, спиною до нього. Той, скориставшись моментом, провів рукою зверху донизу їй між сідницями і вона знову з прихильністю, незрозумілою Біллу, засміялась і щось тихо сказала. Тоді незнайомець теж піднявся і, обхопивши Елізабет за талію, повів її по сходах на другий поверх.
Білл помітив, як десь на середині сходів Елізабет зупинилась і з легеньким сміхом м’яко почала випручуватись із обіймів незнайомця, потихеньку витягуючи свої ніжні долоні із його величезних лап, а тоді нетвердою ходою пішла в напрямку однієї зі спалень.
Незнайомець зупинився, але за мить вперто рушив за нею.
Білл повернувся до бару, налив собі до половини склянки віскі і залпом випив. Тоді ще і ще повторив.
Коли Елізабет з’явилась у холі, розпашіла і зі скуйовдженою зачіскою, то помітила Білла за стійкою бару і поспішила до нього.
Натомість Білл, начебто не зауваживши її, встав і швидким кроком попрямував до виходу.

В последний раз я видел Вас так близко,
В пролеты улиц Вас умчал авто... **


24.06.2016

Після феєричного виступу танцівниць канкану у знаменитому паризькому кабаре "Crazy Horse" Франсуа вийшов на вулицю, витяг пачку цигарок «Gauloises» і смачно затягся. Нічне повітря було свіже і прохолодне, вулиці порожні і тихі, а вдалині виднівся освітлений силует la Tour Eiffel.
Зненацька з-за рогу будинку з’явилась компанія захмелілих чоловіків, які щось голосно обговорювали і час від часу гомерично реготали. Франсуа відступив у затінок біля входу в кабаре. Коли чоловіки проходили повз нього, в одному із них Франсуа зауважив схожість зі своїм давнім – скажімо так, не те щоб і знайомим, але й не те щоб і незнайомим – коротше, кимсь зі свого, так би мовити, минулого життя.
«Звідкіля він тут, у Парижі, за тридев’ять земель від місця, де приніс мені стільки зла?" - думав Франсуа, поки недобрі згадки і невгамовна лють поволі затуманювали йому мозок.
«Хоча, кажуть, ледь не в кожної людини на Землі є щонайменше один двійник...» - прокинулись у Франсуа залишки homo sapiens і, аби відкинути чи підтвердити свої здогади, він вирушив назирці за компанією, тоді в якийсь момент прискорив кроки і, обігнавши молодиків, зупинився, чиркаючи запальничкою біля затиснутої у губах цигарки.
Коли компанія порівнялась із ним, він неголосно звернувся до них, показуючи несправну запальничку:
- Огоньку не найдется?..
Ті здивовано зупинилися:
- Земляк, что ли?.. – здивовано запитав один із них.
- Да нет, – протягло, з навмисним акцентом відповів Франсуа, - моряк. Из Марселя. Русский знаю - как это? - немножко...
- Понятно... – розчаровано кивнув головою той, витяг запальничку і, клацнувши нею, підніс вогонь до цигарки Франсуа.
За правилами хорошого тону, у відповідь Франсуа простяг їм свою відкриту пачку, пропонуючи сигарети в знак вдячності. Ті здивувались, але не відмовились від несподіваного дарунку і, витягши кожен запальничку, припалили.
В цей момент Франсуа пильно вдивився в їхні обличчя і, упізнавши бородавку під оком і шрам на підборідді одного з них, впевнився у своїх підозрах – так, це був саме той, кого він ніколи і нізащо не хотів би більше зустріти на своєму життєвому шляху.
- Не узнал меня? – глибоко затягуючись і випускаючи дим цівкою уверх, запитав Франсуа у бородавчатого.
Той здивовано глипнув на Франсуа, уважно вдивляючись в риси обличчя, і тінь здогаду майнула в його примружених очах.
Наступної миті він сягнув рукою у кишеню. Блискавично перехопивши лівою руку супротивника, Франсуа правою зацідив йому з усієї сили в щелепу.
Потужний удар збив давнього недруга Франсуа з ніг, і він упав на бруківку, широко розкинувши руки.
- Ах ты ж су..! – замахнувся кулаком на Франсуа товариш полеглого, але Франсуа спритно ухилився від удару і натомість втопив свого кулака йому у сонячне сплетіння, а коли той зігнувся, хапаючи повітря відкритим ротом, наче велетенська акула, щойно витягнута на палубу риболовецького траулера, щосили вдарив у ніс. Він несподіваного удару його голова відкинулася назад і він зі схлипом упав навзнак на бруківку, а кров із розбитого, а можливо, і зламаного носа вдарила фонтаном, заливаючи футболку із написом "Россия".
Третій, зрозумівши, що несподіваний забіяка йому теж явно не по зубах, чимдуж кинувся тікати через дорогу. Франсуа побіг за ним широкими кроками, потужно відштовхуючись ногами від землі і наче злітаючи над нею.
Відчуваючи подих переслідувача за спиною, той озирнувся - і зовсім даремно, бо, вжахнувшись спотвореного люттю обличчя Франсуа, спіткнувся і упав на одне коліно.
Франсуа, скориставшись цим, на льоту щосили ударив його у потилицю - і третя жертва Франсуа розпласталась долілиць, обіймаючи теплу паризьку бруківку, наче випадкову коханку.
Зупинившись, задиханий Франсуа просканував поглядом навколишній пейзаж.
Жодного запізнілого перехожого чи якоїсь підозрілої тіні у затінку дерев, жодного автомобіля, що проїжджав би повз, жодне вікно не засвітилося у прилеглих будинках...
«C'est bien!» - відзначив подумки Франсуа, не обертаючись, перейшов на протилежну сторону вулиці і швидким кроком повернувся у кабаре.
Його супутниця у захваті спостерігала за виступом танцівниць.
- Où avez-vous été si longtemps?.. – запитала вона розсіяно.
- Brûlée un couple de cigarettes, de respirer l'air de la nuit…- почав пояснювати Франсуа, але, зауваживши, що вона його майже не слухає, притулився губами до вуха Катрін, в якому блиснула сережка з діамантом, та інтимно прошепотів:
- Je t'aime, mon amour...
Катрін обернулась і, звабливо усміхнувшись, відповіла:
- Je t'aime trop, cher ami...
- Catherine, est-il pas temps nous rentrons chez nous?.. – запитав трохи згодом, коли закінчився черговий виступ, Франсуа, промовисто дивлячись в очі Катрін.
Та, зрозумівши натяк, грайливо позирнула на нього, і її обличчя набуло дивного виразу, де, окрім хіті, були присутні ще якісь досі не розшифровані Франсуа емоції.
Катрін любила і вміла кохатися, а Франсуа подобалося дивитися, як її струнке юне тіло вигинається під ним, час від часу здригаючись у хвилях оргазму.
Вона була саме такою, яку він шукав усе своє життя: ефектною красивою дівчиною модельної зовнішності, розумною і веселою, запальною і пристрасною - коротше, ідеальною коханкою і в перспективі не менш ідеальною дружиною.
- Eh bien, si vous le voulez vraiment... - закопилила нижню губу Катрін, з готовністю піднімаючись і знімаючи з бильця крісла клатч.
- Oui, vraiment... - в тон підіграв їй Франсуа, витяг з кишені гаманця і підставив під денце склянки з недопитим ромом крупну купюру.
- Garçon! - покликав офіціанта Франсуа і, коли той наблизився, показав йому поглядом на купюру. Офіціант з вдячністю витяг її і почав прибирати склянки.
Катрін взяла Франсуа під руку і, оскільки на сцені знову запалали прожектори, ніхто з нічних відвідувачів навіть не помітив, коли саме вони разом покинули яскраве кабаре.
Надворі вже почало світати.
Увагу Катрін привернув невеличкий натовп перехожих, котрі збиралися біля поліцейської машини і карети швидкої допомоги на розі вулиці.
- Je me demande ce qui est arrivé?.. - запитала вона Франсуа.
- Je ne sais pas... Probablement prochain combat fans britanniques et russes?.. - пожартував Франсуа, відчиняючи їй дверцята білого "Peugeot" з відкритим верхом.
Катрін усміхнулась у відповідь на його жарт і, вдячно кивнувши, примостилася на передньому сидінні, високо піднявши поділ вечірньої сукні, при цьому наче ненавмисно оголивши високі стрункі ніжки. Франсуа залюблено помилувався ними, перш ніж зачинити дверцята, і, швидко обійшовши кабріолет, сів за кермо автомобіля, вставив ключ запалювання і натиснув на газ.
"Peugeot" різко рвонув з місця і помчав вузькими паризькими вуличками. Франсуа крутив ручку налаштування приймача, аж поки в салоні не зазвучав голос Джо Дасена, що співав про своє нерозділене кохання, яке врешті-решт і згубило його:

- Et si tu n'existais pas
Dis-moi pourquoi j'existerais
Pour traîner dans un monde sans toi
Sans espoir et sans regrets.

В унісон зі словами пісні в голові Франсуа крутилось: "Я тебе знайшов і ніколи, нікому і нізащо не віддам, хоч би хто він був і хоч би що для цього треба було зробити..."
Білий кабріолет вихопився за межі Парижа і помчав у напрямку Марселя, де Франсуа і Катрін чекала каюта першого класу на гігантському круїзному лайнері, що вирушав у першу навколосвітню подорож.


17.06.2016

Вранці Жорж по телефону привітав Женев'єву, натомість вона запросила його у гості. Він прийшов із букетом квітів і подарунком. Саме сьогодні він збирався зробити рішучий крок: освідчитись Женев'єві у коханні - і хотів зробити це в кінці вечірки, коли розійдуться гості. В кишені у нього лежала коробочка з ювелірного магазину, в якій був перстень із діамантом.
Щойно закінчили накривати на стіл, Жорж зайняв місце зліва від Женев'єви і налив у бокали їй та її сусідам по столу гарного колекційного вина.
У веселій компанії час летів непомітно, то ж і не дивно, що ніхто не зауважив, як запаси вина стрімко закінчились. Саме тоді Женев'єва попросила Жоржа допомогти поповнити спустошений арсенал святкового столу, і він з радістю погодився.
Десь хвилин за п'ятнадцять Жорж повернувся у кімнату, на ходу витягуючи із паперового пакету пляшки вина, і здивовано зупинився: на його місці сидів незнайомець, а Женев'єва весело із ним щебетала, дивлячись на того закоханим, як здалось Жоржу, поглядом...
Незнайомець вів себе досить нахабно: чіпав її за груди, коліна, стегна, але вона його не стримувала, а лише задоволено сміялась, поглядаючи час від часу на Жоржа та коментуючи вголос його здивування. Жоржу нестерпно захотілось вхопити незнайомця за комір і викинути з кімнати, але, не бажаючи зчиняти скандал, він величезним зусиллям змусив себе залишатися на місці.
З розмови гостей стало зрозуміло, що незнайомець теж завітав до Женев'єви у гості, причому було незрозуміло, чи то вона його запросила, чи то він сам прийшов без запрошення і приніс із собою пляшку бурбону. З того моменту застілля одразу ж і продовжилось.
Жорж сидів у глибокій задумі, не в змозі прийти до тями. Його не було всього чверть години, але за цей час ситуація настільки явно вийшла із-під його контролю, що він просто розгубився, не знаючи, як її повернути до початкового стану.
Тим часом Женев'єва встала і почала виходити із-за столу повз незнайомця, спиною до нього. Той, скориставшись моментом, провів рукою зверху донизу їй між сідницями, і вона знову з прихильністю, незрозумілою Жоржу, засміялась, коментуючи це. Тоді незнайомець піднявся і запропонував дівчині провести її.
Схвильований Жорж теж вискочив за ними і побачив, як той веде Женев'єву, обійнявши за талію, і вони про щось тихо шепочуться. Жорж рушив уперед з наміром зупинити його і забрати від дівчини, як раптом на нього чи не навмисно, як йому здалось, наштовхнулась одна із гостей, а боковим зором він ніби в тумані помітив, що поряд стоять хлопці, і, реагуючи чи то на зіткнення, чи то на розгубленого Жоржа, весело регочуть. Останнє, що закарбувалось у його пам’яті, був момент, коли Женев'єва з легесеньким сміхом м’яко випручалась з обіймів незнайомця, потихеньку витягуючи свої ніжні долоні з його лап, і нетвердою ходою пішла в сусідню кімнату. Незнайомець на мить зупинився, а тоді рушив за нею.
Жорж, почуваючи себе незручно під поглядами випадкових свідків його приниження, повернувся за стіл.
У вітальні майже нікого не залишилось. Жорж зайняв своє попереднє місце.
Через деякий час з’явилась Женев'єва і, пройшовши повз Жоржа, теж сіла.
Трохи згодом повернувся незнайомець, та, зауваживши, що місце біля неї зайняте, приладнався скраю на кріслі поруч іншої дівчини, обійнявши її спочатку за талію, а потім поклавши ліву долоню їй на груди. Та втішено усміхнулась, не опираючись домаганням незнайомця, і гордовито поглянула на Женев'єву. На обличчі самовдоволеного незнайомця теж застиг зверхній вираз. Женев'єва сумно і докірливо подивилась на них обох і, розчаровано зітхнувши, схилила голову на стіл.
Гостина закінчилась, і компанія почала розходитись.
Незнайомець зник, наче його і не було.
Жорж залишився сидіти самотою на кріслі, геть спустошений.
Десь глибоко всередині у ньому тихенько і безнадійно скімлила ображена та зневірена душа, смертельно зранена осколками розбитого у друзки кохання...


09.10.2015

У залі було парко.
Власне, це був і не зал, а велика лоджія, геть уся вкрита парасольками, які використовуються на пляжах або в торговельних ятках.
За найближчим до мене круглим столиком впритул одна до однієї сиділо кілька дівчат.
Одна з них, із яскраво нафарбованими під колір зачіски тонкими гарно вигнутими губами, пояснювала іншим двом, що сиділи спиною до мене, як потрібно відстовбурчувати мізинець.
- Ось так, відставляйте його якомога далі вбік, а безіменний опустіть… та не середній, а безіменний!
Двоє дівчат постарались повторити за нею цей жест, але їм чомусь не вдалось, і вони всі разом розреготались.
Заскочений зненацька, я теж не зміг стримати усмішки. Дівчина з яскраво нафарбованими губами, помітивши це, усміхнулась мені у відповідь.
Трохи углиб вдалині за столиком сиділа розповніла дама у зеленій сукні і розливала коньяк зі щойно відкоркованої пляшки своїм найближчим сусідкам, а позаду за ними дівчата та хлопці, яким не вистачило місця, притулились до бетонного виступу балюстради. Юнки манірно затягувались димом із тоненьких дамських цигарок і пускали його уверх цівками.
Одна з дівчат за ближнім столиком теж запалила. Я звернув увагу на шовковисту шкіру її обличчя і подумав: «Якщо продовжуватиме палити, ця краса дуже швидко зів’яне. Шкода!»
Справа дівчата і хлопці допивали пляшку вина. Кілька із них теж палили.
Раптом зовсім поряд, ледь торкнувшись мого одягу, пройшла дівчина у коротеньких шортах, що відкривали не тільки стегна, а і звабливі округлості нижньої частини сідниць.
В якийсь момент порив сильного вітру затріпотів парасольками, і у залі стало свіжіше. Глибоко вдихнувши свіже повітря на повні груди, я на якусь мить перестав відчувати задушливу атмосферу.
Але чекання поволі ставало нестерпним. Можливо, давалося взнаки і моє кількагодинне безперервне блукання по місту перед тим.
Вкотре нетерпляче зиркнув на годинник. Остання міжміська маршрутка - о шостій вечора.
Згадалось, як мій тато колись напівжартома-напівсерйозно казав: "Найгірше - чекати і тікати." Саме той випадок - перший варіант.
П'ята година...
Пора!
І я почав пробиратись до виходу...


15.09.2014

Десь за кілька днів після новорічних свят я добирався додому міжміською маршруткою. Біля мене сіла юна красуня, витягла телефон, набрала номер, і за хвилю я та інші пасажири мали змогу почути такий монолог:

- Прівєт, падруга! Карочє, ти бери в холодильнику все, що там є, а я поки що тобі розкажу, як ми Новий рік зустрічали...
Карочє, Танька приходить вчора така зла, вона пішла Новий рік зустрічати з пацанами, казала, що в них, тіпа, все буде культурно, а тепер приходить і каже, що вони, в натурє, всі казли, понапивались ще до Нового року, і вона навіть не мала з ким нормально Новий рік зустріти, прикинь!.. Але зараз боїться, що у вересні мамкою стане, прикинь!..
А в нас якраз все культурно було, прикинь, карочє, дєвки накрили на стіл, і всі, тіпа, сіли і випили пару раз, ну, пацани водки, а дєвки - хто шампанське, хто текіли, я лічно пила шампанське, а мені кажуть, та, мол, не вимахуйся, вмаж текіли, карочє, налили цілий стакан, всипали солі на зап'ястя, почепили на стінку склянки розрізану наполовину скибку лайму, ну, карочє, всє дєла, я лизнула сіль, надпила текіли, посмоктала лайм і зразу ледь не побігла в туалет, бо то таке бридке, тіпа нашої самогонки, не знаю, чого ту текілу всі так вихваляють, карочє, я потім цілий вечір тільки шампанське пила...
Карочє, не встигли закусити, бо всі такі голодні були, а тут, бац, і світло вирубали, а всі так зразу: "Ну, ні фіга собі Новий рік зустріли!", ну, карочє, пацани подзвонили в диспетчерську і там якусь бабульку з півгодини напрягали, карочє, тіпа, казали, що ми на неї в суд подамо, ха-ха, певно, ту бабульку ледь шляк не трафив, прикинь...
Ну, карочє, світла нема, а тут вдруг за вікном феєрверки, і всі, тіпа, закричали: "О, Новий рік настав!", і побігли на вулицю зустрічати Новий рік, а пацани кричать:"Давай вже бухати!", карочє, розпили дві пляшки шампанського біля під'їзду, а тоді дєвки пішли в квартиру, бо дуже змерзли, а пацани лишились курити...
Потім приходять і приносять ще дві пляшки водки... Карочє, пацани набухались до свинячого візгу, а Стас ходив і казав: "Я такий п'яний!", прикинь, і всі так ржали...
Ну, карочє, сидимо в темноті, біля мене Едік, і, прикинь, каже, мол, я правильно зробила, що послала Юрку, бо він був казьол, в натурє, а Стас - нормальний пацан, і шо, мол, він одобряє мій вибір, бо я класна чувіха, він би й сам, мол, не проти зі мною закрутити, але Стас - його друг, як він його кине, прикинь!..
Карочє, десь за півгодини прийшли ще Артур з Лєнкою, принесли пляшку віскі і червону ікру, а пацани пішли на кухню і сиділи там в темноті чогось самі, ми ваабщє не поняли, в чьом прікол...
Тут раптом врубали світло і всі так: "Ура-а!", тіпа, карочє, зраділи, що врубали світло, більше, ніж Новому року, прикинь!..
А Лєнка з Артуром пішли в іншу кімнату, бо Лєнка сказала, що, мол, їй стало погано, і лягла на ліжко, Артур залишився з нею пильнувати, аби їй не стало гірше, і так вони провели всю ніч, прикинь, він тільки пару раз заходив до нас і казав, що Лєнка сама не хоче пити і йому не дозволяє, і до нас його не відпускає, карочє, вона якась дивна, скажи?.. Нє, Артур, канєшно, козел, але все одно його трохи жалко, скажи?..
Карочє, під ранок всі порозходились, лишився тільки Юзьо і Стас, ну, Юзьо каже, що, мол, тіпа, він нам, певно, заважає, а я йому, шо да, я хотіла б трохи поспілкуватись зі Стасом, ну, Юзьо пішов, карочє, а ми з Стасом ще поговорили десь до десятої і лягли спати, і він мені каже, що, мол, Галка його дуже кохає і він мав би бути зараз із нею, але хоче бути тільки зі мною, прикинь!.. А тоді ні з сього ні з того каже, що от він, тіпа, ще може мені сказати: "Я тебе абажаю", але чогось не може: "Я тебе кохаю", я його питаю: "Чому-у?..", а він каже, тіпа: "Не знаю", карочє, я ваабщє не врубалась, в чьом фішка, а тоді він трохи поспав, прокинувся і каже: "Я такий крихітний", прикинь, я так ржала, ледь з ліжка не впала, бо навіть не поняла, що він, тіпа, хотів сказати, а він, карочє, каже, що хотів сказати щось зовсім інше, тіпа, а сказав таке...
А, слухай ще, який прікол: вчора Галка до мене дзвонить і питає, як там коханий, я її питаю: "Чий?..", а вона, тіпа: "Ну-у, твій... і мій...", нє, я ваабщє не поняла, в чьом прікол, прикинь, нє, якби він хотів бути з нею, то був би з нею, а як він хоче бути зі мною, то я тут прі чьом, нє?.. Карочє, я ваабщє в шокє...
Ну, карочє, не знаю, чи Стас ще сьогодні прийде до мене ночувати, але я завтра йду на дєнь варєнья до Алки, вона мені, прикинь, такі прикольні трусики подарувала, карочє, повернусь і тобі покажу..."

Маршрутка під'їхала до місця призначення, і я вийшов, так і не почувши закінчення надзвичайно цікавої розповіді. Але по дорозі додому в голові мені все лунало: "Прикинь, карочє, тіпа...".
Прийшовши додому, сів за комп'ютер, зайшов на один із літературних сайтів і записав усе, що запам'ятав з того монологу - думав, перестане лунати...
Ба ні - лунає й досі...

Прикинь, карочє, яка фігня!


03.01.2013

Після обіду, щойно Олег зібрався іти на пляж, небо раптом захмарилось і здійнявся холодний вітер. Море потемніло. Закрапав дрібний дощик. Сподіваючись, що це ненадовго (під час оксамитового сезону на Південному березі Криму погода псується не довше, ніж на годину-дві - зранку чи після обіду) і пригадавши незабутні враження від пішохідних екскурсій по заповіднику Кара-Даг, Олег придбав білет на прогулянковий катер, аби цього разу помилуватись неймовірною красою гір з боку моря.
Щойно катер вийшов у море, хмари розійшлись і знову засяяло сонце. Невдовзі поблизу закружляли дельфіни. Пасажири кинулись їх фотографувати.
Олег зручно розташувався на задній лавочці корми, милуючись базальтовими скелями давнього вулкана, який, за розповідями екскурсовода, піднявся із дна моря сто шістдесят мільйонів років тому.
Краєм ока Олег помітив, як знизу по східцях піднялись хлопець з дівчиною і сіли на лавочки по боках.
За якийсь час знову зібрались хмари і почало накрапати. Ховаючись від дощу, парубок зійшов униз, полишивши юнку на самоті.
Несподіваний порив вітру закотив поділ її плаття, оголивши засмаглі стрункі ноги, але дівчина не звернула на це уваги, захоплена спогляданням незвичного пейзажу, а її коліна ненароком злегка віддалились одне від одного, коли вона озирнулась, проводжаючи поглядом Золоті Ворота.
Cерце Олега забилось частіше, оскільки в результаті легенького руху дівчини йому стало помітно у глибині між її ніжками темний трикутник, цнотливо прикритий чорним мереживом трусиків. Він озирнувся, аби пересвідчитись, чи ще комусь із пасажирів не кинулась в очі ця пікантна подробиця, але, як виявилось, усі інші пересіли на бічні лавочки, аби краще роздивитись вулкан, до якого сам Олег вже втратив будь-який інтерес. Вагаючись, він на хвильку замислився, чи пейзаж, відкритий дівчиною перед його очима, мимовільний, чи, уявилося Олегу, можливо, і навмисний - тобто є своєрідним запрошенням з боку розкутої дівчини. Він піднявся з лавочки, збираючись пересісти до юнки ближче, аби спробувати зав'язати невимушену розмову, яка мала б за мету знайомство, але в цю мить повернувся хлопець, з яким вона піднялась на палубу, і покликав її униз.
Дощ перейшов у зливу. Почався шторм. Усім, хто ще залишався на палубі, довелось теж зійти униз.
У холі Олег відразу помітив знайому незнайомку, котра самотньо сиділа у першому ряду крісел перед великим екраном телевізора, де миготіли кадри якогось кліпу. Її супутник на високому стільці біля бару пив через соломинку брунатний коктейль, пильно дивлячись на красуню. У Олега майнуло відчуття, ніби між парубком та дівчиною щойно пробігла величезна чорна кішка.
Зрештою прогулянковий катер причалив до пристані і пасажири вийшли на набережну.
Олега здивувало і потішило неймовірне море квітів на клумбах біля невеликих ресторанів та кафе, з яких лунала різноманітна легка музика.
Наступного ранку на небі не було жодної хмаринки, і Олег, навіть не поснідавши, поспішив на пляж, який був досить далеченько, а дорога до нього - стомливою, зате вода біля узбережжя - прозора і чиста, на відміну від міського пляжу, та й берег вкритий піском, а не галькою. Сонце припікало все сильніше і, дійшовши нарешті до пляжу, Олег швиденько скинув шорти і з насолодою пірнув у морські хвилі.
З приємною знемогою вийшовши із води, побачив, що кафе на березі вже відчинилось, бо офіціанти розставляють пластикові столики під тентами та крісла. Направившись по лінії прибою до кафе, Олег зауважив, як здалеку, ледь усміхаючись, у його сторону позирає юна красуня, вкрита рівномірною засмагою темно-шоколадного кольору. Її ідеальні форми нагадували статую античної богині.
Олег зупинився, не в силі відірвати погляду від юнки.
Тим часом дівчина встала і попрямувала до моря, звабливо вигинаючись при ході.
Цікаво, вона справді усміхалась, позираючи на нього, чи це йому тільки здалось? Можливо, це одна із його курортних знайомих? Злегка вагаючись, Олег звернув у її сторону, аби переконатись у правильності здогадів, як раптом поряд із нею виросла фігура засмаглого атлета, що чи не навмисно трохи затримав погляд, спрямований у бік Олега.
Відмовившись поки що від свого наміру, Олег сів за столик у кафе, де замовив і неуважно проковтнув кілька мініатюрних канапок, запив склянкою холодного соку і повернувся на пляж.
Там його увагу знову привернула вже знайома парочка, що пірнала у хвилях якраз навпроти нього - шоколадна красуня з атлетичним супутником. Стоячи по пояс у воді, той час від часу підставляв складені долоні, на які вона ставала у повен зріст, а тоді підкидав її високо вгору. З веселим сміхом, зробивши пірует, дівчина пірнала у морську глибину.
Олег знову помітив швидкий погляд у свій бік та звабну усмішку на устах красуні.
І вже після цілоденного відпочинку на пляжі, коли він крокував стомлено додому, йому сяйнув раптовий здогад: юна богиня на пляжі і дівчина, котра сиділа на палубі збоку від нього - одна і та ж особа!
Просто він, на відміну від неї, її не впізнав.
Адже на катері вона була одягнута у легеньке платтячко, а на пляжі - лиш у засмагу.


05.07.2012