
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Валерій Хмельницький /
Проза
Як я Сергія Жадана не дочекався
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як я Сергія Жадана не дочекався
У залі було парко.
Власне, це був і не зал, а велика лоджія, геть уся вкрита парасольками, які використовуються на пляжах або в торговельних ятках.
За найближчим до мене круглим столиком впритул одна до однієї сиділо кілька дівчат.
Одна з них, із яскраво нафарбованими під колір зачіски тонкими гарно вигнутими губами, пояснювала іншим двом, що сиділи спиною до мене, як потрібно відстовбурчувати мізинець.
- Ось так, відставляйте його якомога далі вбік, а безіменний опустіть… та не середній, а безіменний!
Двоє дівчат постарались повторити за нею цей жест, але їм чомусь не вдалось, і вони всі разом розреготались.
Заскочений зненацька, я теж не зміг стримати усмішки. Дівчина з яскраво нафарбованими губами, помітивши це, усміхнулась мені у відповідь.
Трохи углиб вдалині за столиком сиділа розповніла дама у зеленій сукні і розливала коньяк зі щойно відкоркованої пляшки своїм найближчим сусідкам, а позаду за ними дівчата та хлопці, яким не вистачило місця, притулились до бетонного виступу балюстради. Юнки манірно затягувались димом із тоненьких дамських цигарок і пускали його уверх цівками.
Одна з дівчат за ближнім столиком теж запалила. Я звернув увагу на шовковисту шкіру її обличчя і подумав: «Якщо продовжуватиме палити, ця краса дуже швидко зів’яне. Шкода!»
Справа дівчата і хлопці допивали пляшку вина. Кілька із них теж палили.
Раптом зовсім поряд, ледь торкнувшись мого одягу, пройшла дівчина у коротеньких шортах, що відкривали не тільки стегна, а і звабливі округлості нижньої частини сідниць.
В якийсь момент порив сильного вітру затріпотів парасольками, і у залі стало свіжіше. Глибоко вдихнувши свіже повітря на повні груди, я на якусь мить перестав відчувати задушливу атмосферу.
Але чекання поволі ставало нестерпним. Можливо, давалося взнаки і моє кількагодинне безперервне блукання по місту перед тим.
Вкотре нетерпляче зиркнув на годинник. Остання міжміська маршрутка - о шостій вечора.
Згадалось, як мій тато колись напівжартома-напівсерйозно казав: "Найгірше - чекати і тікати." Саме той випадок - перший варіант.
П'ята година...
Пора!
І я почав пробиратись до виходу...
15.09.2014
Власне, це був і не зал, а велика лоджія, геть уся вкрита парасольками, які використовуються на пляжах або в торговельних ятках.
За найближчим до мене круглим столиком впритул одна до однієї сиділо кілька дівчат.
Одна з них, із яскраво нафарбованими під колір зачіски тонкими гарно вигнутими губами, пояснювала іншим двом, що сиділи спиною до мене, як потрібно відстовбурчувати мізинець.
- Ось так, відставляйте його якомога далі вбік, а безіменний опустіть… та не середній, а безіменний!
Двоє дівчат постарались повторити за нею цей жест, але їм чомусь не вдалось, і вони всі разом розреготались.
Заскочений зненацька, я теж не зміг стримати усмішки. Дівчина з яскраво нафарбованими губами, помітивши це, усміхнулась мені у відповідь.
Трохи углиб вдалині за столиком сиділа розповніла дама у зеленій сукні і розливала коньяк зі щойно відкоркованої пляшки своїм найближчим сусідкам, а позаду за ними дівчата та хлопці, яким не вистачило місця, притулились до бетонного виступу балюстради. Юнки манірно затягувались димом із тоненьких дамських цигарок і пускали його уверх цівками.
Одна з дівчат за ближнім столиком теж запалила. Я звернув увагу на шовковисту шкіру її обличчя і подумав: «Якщо продовжуватиме палити, ця краса дуже швидко зів’яне. Шкода!»
Справа дівчата і хлопці допивали пляшку вина. Кілька із них теж палили.
Раптом зовсім поряд, ледь торкнувшись мого одягу, пройшла дівчина у коротеньких шортах, що відкривали не тільки стегна, а і звабливі округлості нижньої частини сідниць.
В якийсь момент порив сильного вітру затріпотів парасольками, і у залі стало свіжіше. Глибоко вдихнувши свіже повітря на повні груди, я на якусь мить перестав відчувати задушливу атмосферу.
Але чекання поволі ставало нестерпним. Можливо, давалося взнаки і моє кількагодинне безперервне блукання по місту перед тим.
Вкотре нетерпляче зиркнув на годинник. Остання міжміська маршрутка - о шостій вечора.
Згадалось, як мій тато колись напівжартома-напівсерйозно казав: "Найгірше - чекати і тікати." Саме той випадок - перший варіант.
П'ята година...
Пора!
І я почав пробиратись до виходу...
15.09.2014
Примітка:
* Це була розповідь про те, як я так і не дочекався презентації книги Сергія Жадана на Форумі видавців у Львові.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Переглядів сторінки автора: 100 000"
• Перейти на сторінку •
"Втопитися в любові (поетична пародія)"
• Перейти на сторінку •
"Втопитися в любові (поетична пародія)"
Про публікацію