
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Валерій Хмельницький /
Проза
/
ЛхжД
Летиція (18+)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Летиція (18+)
Летиція, повністю оголена, стоїть на виступі скелі, а звідти, просто з кам'яних сутінків, до її тіла тягнуться чоловічі руки, обхоплюють ноги, гладять стегна, тримають міцно за зап’ястя, обіймають живіт і припадають до повних, наче налитих медом, важких грудей. Вона втомлено закидає голову назад, її красиві губи міцно стиснуті, а очі заплющені.
Летиція намагається вирватись із обіймів багаторукого чудовиська, але сили надто нерівні. Ліву ногу вона ледь підіймає і притискає до правої, прикриваючи темний трикутник внизу живота, наче бажаючи зберегти цноту, але зрадливий стогін все-таки виривається із її уст: то ніжні, то брутальні доторки, то легенькі, то міцні обійми, то болючі, то ледь чутні потискування не залишають її тіло байдужим, і ним прокочується хвиля солодкої знемоги…
Десь здалека чується ніжна мелодія, звук поволі наростає, а тоді раптово обривається. За мить знову з’являється, досягає піку і зникає. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - пронизливо щебече у саме вухо Жану невідома пташка. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох, тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - повторюється щебетання удруге й утретє.
Жан розплющує очі, обводить нерозуміючим поглядом кімнату – і в його ще затуманений мозок починає поволі вповзати реальність.
Дверний дзвоник щебече наполегливіше. Жан встає з ліжка, чвалає до дверей, забуваючи подивитись у дверне вічко або хоча би запитати, хто там, і навстіж відчиняє двері.
На порозі стоїть засмагла дівчина в коротенькій білій сукні, що не приховує високих і струнких ніжок красуні. Крізь цупку тканину вгадуються тугі груди з набубнявілими сосками.
Вона усміхається, побачивши перед собою заспаного Жана, котрий з'явився перед нею в чому мати народила (бо саме так він завжди і спить - відколи почув розповідь про те, як на зборах збірної зі спортивної гімнастики дівчата до півночі голосно реготали у своєму номері готелю і не давали заснути хлопцям у сусідньому. Тоді один із них встав із ліжка (а спав він, треба зауважити, так, як радять лікарі - без одягу) і зайшов до номера веселух, де суворо пригрозив: якщо гімнастки негайно ж не перестануть шуміти, то всі спортсмени з його номера зараз, як і він, прийдуть до них у гості в костюмах Адама. Після його слів із номера дівчат не стало чутно ані звуку – перелякані, вони довго не могли заснути, а на ранок усім їм наснився обіцяний візит сміливих гімнастів)).
- Привіт! Виспався?.. – весело питає Летиція, піднімаючись навшпиньки і потягнувшись губами до губ Жана.
Жан обіймає Летицію і пристрасно впивається в солодкі губи коханої, тоді ледь присідає, обхоплює її нижче сідничок обома руками, підіймає і несе до ліжка.
Двері так і залишаються прочиненими, і сусіди, яким поталанило в той самий час проходити мимо, стають свідками незабутньої сцени: юнак, що наче зійшов із картини Мерварта «Потоп», несе звабливу юнку до незастеленого ліжка, вкладає її обережно горілиць і нетерпляче стягує із неї коротеньку сукню, яка й досі лише ледь приховувала розкішне тіло Летиції.
Нитка намиста - це все, що залишається на її тілі. Жан лягає на Летицію, м'яко входить у неї і починає рухати стегнами одразу в такому шаленому темпі, одночасно впиваючись їй у губи, що Летиція знетямлено намагається вирватись, але їй це не вдається, і вона звивається під ним, важко дихаючи, і стогне від насолоди.
Хвилі оргазму стають схожі на океанські, по яких вона злітає, як під час серфінгу, але дев’ятий вал накриває її з головою, і тоді вона голосно і пронизливо кричить.
Луна від крику через прочинені двері досягає вух консьєржки, яка сидить у своїй кабінці на першому поверсі, і та тремтячими пальцями починає набирати на телефоні «911».
Поліцейські прибувають за кілька хвилин і, скрадаючись попід стінкою на звук криків Летиції, зненацька виринають у дверному отворі і наставляють на коханців пістолети з криком:
- Поліція! Всім залишатися на своїх місцях! Стріляємо без попередження!
Жан від несподіванки скочується з Летиції на ліжко, а тоді, не втримавшись на краю, падає на підлогу.
Летиція, спершись на лікті і забувши прикритись, ошелешено витріщається на поліцейських.
- У вас все нормально, мадам?.. – питає один із поліцейських, хоча черв’ячок сумніву вже й так закрався у його мозок.
- Так… - невпевнено відповідає Летиція, - а в чому справа?..
- Нам поступив дзвінок, що тут, можливо, відбувається щось незаконне… - відповідає другий поліцейський, і раптом до них обох, нехай і з запізненням, доходить, що ж саме тут насправді відбувається.
Вони заходяться таким гомеричним реготом, що пістолети аж випадають із їхніх ослаблених рук.
Летиція, переживши нервовий шок, і собі долучається до реготу, скрутившись у калачик на ліжку.
Жан, із обуренням дивлячись на все це, встає із підлоги, іде до дверей і зачиняє їх просто перед носом у поліцейських, щоправда, перед тим повертає їм пістолети.
За спинами поліцейських він бачить розгублену консьєржку, яка, усвідомивши свій промах, спішить непомітно повернутися на пост.
Жан підходить до ліжка, падає на нього і теж регоче аж до кольок в животі.
Насміявшись досхочу, Летиція встає з ліжка і, не одягаючись, іде на кухню, де готує канапки собі і Жану.
Жан тим часом заварює каву у джезві і вони, добряче зголоднілі, сідають за стіл.
Трохи заморивши черв'ячка, обоє виходять на балкон і запалюють цигарки, намагаючись до кінця зняти стрес, але забувають, що й досі не одягнені - і тим самим створюють його сусідам навпроти, які здивовано витріщаються на голу парочку. Коханці знову вибухають сміхом, неквапно допалюють цигарки, погасивши їх у попільниці, і повертаються до спальні, залишаючи прочиненими двері балкону.
На цей раз у ліжку Летиція стає навколішки, ліктями спираючись на подушки, а Жан прилаштовується позаду, і вони починають повільно рухатись назустріч одне одному, поступово збільшуючи темп.
За деякий час Жан стомлено падає на простирадло. Летиція лягає на бік, повернувшись спиною до Жана, наче запрошуючи його до продовження. Звабливий краєвид збуджує Жана, і він знову припадає до Летиції, яка вже не опирається, а тільки лукаво і пристрасно шепоче:
- Ще, ще, ще…
Тоді Жан лягає горілиць, садовить Летицію на себе у позу вершниці і вона, щасливо усміхаючись, починає повільно виписувати стегнами химерні танцювальні па, згодом падає Жану на груди і знеможено каже:
- Мені наче феєрверки в голові вибухають і розлітаються яскравими іскрами... Тобі теж?..
Жан усміхається і цілує її у м'яке волоссячко, що прилипло до лоба, а Летиція ніжно горнеться до нього всім тілом.
З настанням сієсти вони засинають, міцно обійнявшись - права нога Жана між ногами Летиції, її ліва - на його правій.
Попереду – довгий weekend, під час якого Жан і Летиція взагалі не збираються вилазити із ліжка.
14.07.2016
Летиція намагається вирватись із обіймів багаторукого чудовиська, але сили надто нерівні. Ліву ногу вона ледь підіймає і притискає до правої, прикриваючи темний трикутник внизу живота, наче бажаючи зберегти цноту, але зрадливий стогін все-таки виривається із її уст: то ніжні, то брутальні доторки, то легенькі, то міцні обійми, то болючі, то ледь чутні потискування не залишають її тіло байдужим, і ним прокочується хвиля солодкої знемоги…
Десь здалека чується ніжна мелодія, звук поволі наростає, а тоді раптово обривається. За мить знову з’являється, досягає піку і зникає. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - пронизливо щебече у саме вухо Жану невідома пташка. «Тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох, тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох-тьох» - повторюється щебетання удруге й утретє.
Жан розплющує очі, обводить нерозуміючим поглядом кімнату – і в його ще затуманений мозок починає поволі вповзати реальність.
Дверний дзвоник щебече наполегливіше. Жан встає з ліжка, чвалає до дверей, забуваючи подивитись у дверне вічко або хоча би запитати, хто там, і навстіж відчиняє двері.
На порозі стоїть засмагла дівчина в коротенькій білій сукні, що не приховує високих і струнких ніжок красуні. Крізь цупку тканину вгадуються тугі груди з набубнявілими сосками.
Вона усміхається, побачивши перед собою заспаного Жана, котрий з'явився перед нею в чому мати народила (бо саме так він завжди і спить - відколи почув розповідь про те, як на зборах збірної зі спортивної гімнастики дівчата до півночі голосно реготали у своєму номері готелю і не давали заснути хлопцям у сусідньому. Тоді один із них встав із ліжка (а спав він, треба зауважити, так, як радять лікарі - без одягу) і зайшов до номера веселух, де суворо пригрозив: якщо гімнастки негайно ж не перестануть шуміти, то всі спортсмени з його номера зараз, як і він, прийдуть до них у гості в костюмах Адама. Після його слів із номера дівчат не стало чутно ані звуку – перелякані, вони довго не могли заснути, а на ранок усім їм наснився обіцяний візит сміливих гімнастів)).
- Привіт! Виспався?.. – весело питає Летиція, піднімаючись навшпиньки і потягнувшись губами до губ Жана.
Жан обіймає Летицію і пристрасно впивається в солодкі губи коханої, тоді ледь присідає, обхоплює її нижче сідничок обома руками, підіймає і несе до ліжка.
Двері так і залишаються прочиненими, і сусіди, яким поталанило в той самий час проходити мимо, стають свідками незабутньої сцени: юнак, що наче зійшов із картини Мерварта «Потоп», несе звабливу юнку до незастеленого ліжка, вкладає її обережно горілиць і нетерпляче стягує із неї коротеньку сукню, яка й досі лише ледь приховувала розкішне тіло Летиції.
Нитка намиста - це все, що залишається на її тілі. Жан лягає на Летицію, м'яко входить у неї і починає рухати стегнами одразу в такому шаленому темпі, одночасно впиваючись їй у губи, що Летиція знетямлено намагається вирватись, але їй це не вдається, і вона звивається під ним, важко дихаючи, і стогне від насолоди.
Хвилі оргазму стають схожі на океанські, по яких вона злітає, як під час серфінгу, але дев’ятий вал накриває її з головою, і тоді вона голосно і пронизливо кричить.
Луна від крику через прочинені двері досягає вух консьєржки, яка сидить у своїй кабінці на першому поверсі, і та тремтячими пальцями починає набирати на телефоні «911».
Поліцейські прибувають за кілька хвилин і, скрадаючись попід стінкою на звук криків Летиції, зненацька виринають у дверному отворі і наставляють на коханців пістолети з криком:
- Поліція! Всім залишатися на своїх місцях! Стріляємо без попередження!
Жан від несподіванки скочується з Летиції на ліжко, а тоді, не втримавшись на краю, падає на підлогу.
Летиція, спершись на лікті і забувши прикритись, ошелешено витріщається на поліцейських.
- У вас все нормально, мадам?.. – питає один із поліцейських, хоча черв’ячок сумніву вже й так закрався у його мозок.
- Так… - невпевнено відповідає Летиція, - а в чому справа?..
- Нам поступив дзвінок, що тут, можливо, відбувається щось незаконне… - відповідає другий поліцейський, і раптом до них обох, нехай і з запізненням, доходить, що ж саме тут насправді відбувається.
Вони заходяться таким гомеричним реготом, що пістолети аж випадають із їхніх ослаблених рук.
Летиція, переживши нервовий шок, і собі долучається до реготу, скрутившись у калачик на ліжку.
Жан, із обуренням дивлячись на все це, встає із підлоги, іде до дверей і зачиняє їх просто перед носом у поліцейських, щоправда, перед тим повертає їм пістолети.
За спинами поліцейських він бачить розгублену консьєржку, яка, усвідомивши свій промах, спішить непомітно повернутися на пост.
Жан підходить до ліжка, падає на нього і теж регоче аж до кольок в животі.
Насміявшись досхочу, Летиція встає з ліжка і, не одягаючись, іде на кухню, де готує канапки собі і Жану.
Жан тим часом заварює каву у джезві і вони, добряче зголоднілі, сідають за стіл.
Трохи заморивши черв'ячка, обоє виходять на балкон і запалюють цигарки, намагаючись до кінця зняти стрес, але забувають, що й досі не одягнені - і тим самим створюють його сусідам навпроти, які здивовано витріщаються на голу парочку. Коханці знову вибухають сміхом, неквапно допалюють цигарки, погасивши їх у попільниці, і повертаються до спальні, залишаючи прочиненими двері балкону.
На цей раз у ліжку Летиція стає навколішки, ліктями спираючись на подушки, а Жан прилаштовується позаду, і вони починають повільно рухатись назустріч одне одному, поступово збільшуючи темп.
За деякий час Жан стомлено падає на простирадло. Летиція лягає на бік, повернувшись спиною до Жана, наче запрошуючи його до продовження. Звабливий краєвид збуджує Жана, і він знову припадає до Летиції, яка вже не опирається, а тільки лукаво і пристрасно шепоче:
- Ще, ще, ще…
Тоді Жан лягає горілиць, садовить Летицію на себе у позу вершниці і вона, щасливо усміхаючись, починає повільно виписувати стегнами химерні танцювальні па, згодом падає Жану на груди і знеможено каже:
- Мені наче феєрверки в голові вибухають і розлітаються яскравими іскрами... Тобі теж?..
Жан усміхається і цілує її у м'яке волоссячко, що прилипло до лоба, а Летиція ніжно горнеться до нього всім тілом.
З настанням сієсти вони засинають, міцно обійнявшись - права нога Жана між ногами Летиції, її ліва - на його правій.
Попереду – довгий weekend, під час якого Жан і Летиція взагалі не збираються вилазити із ліжка.
14.07.2016
Примітки:
* Weekend (англ.) – вихідні.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Семеро поетів і поетеса (поетична пародія)"
• Перейти на сторінку •
"Шоста заповідь в Галичині (поетична пародія-відгук)"
• Перейти на сторінку •
"Шоста заповідь в Галичині (поетична пародія-відгук)"
Про публікацію