Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
у борделю цім
знаю що сниш
уві сні своїм
про ті слова
до смаку тобі
і потаємніші страхи
і зачиняє час від часу брами
на самоті
без драми чи дорами
ймовірно без думок
без особливо мрій
яке їм діло далебіг
чи ти поет
Знанням про Небеса,
Зібравши злидням мідяки,
Як рятівна краса,
Коли за місяцем кружляв,
Мов обраний народ,
У дим, що берегом лежав,
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї згадують минуле свого дому,
Долаючи і біль, і неймовірну втому,
Крильми гуртують птахи хмари.
Щороку виряджає їх Всевишній,
Щоб пораділи праведні і грішні.
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.
Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Шоста заповідь в Галичині (поетична пародія-відгук)
6. Не роби перелюбу.
... всякий, хто дивиться на жінку
з похіттю, вже вчинив перелюб
з нею у серці своєму.
(гл.5 від Матфея)
Мій боже,
Розкажи мені
Як можна тут, в Галичині,
Ту шосту заповідь держати,
(Якщо число вже біснувате),
Бо можем всі інфаркта мати,
Коли погожим, літнім днем
Стільки гріха навколо ходить
...
І як зупинить лисий стовп
Той ніс, зворожений ногами,
Тоді кричу собі я – Амен
Та хрещу зачманілий лоб,
Щоб виліз з мізків клятий біс.
То я благаю тебе, Боже,
Бо вже ніхто не допоможе,
І назбираємо гріхи,
В свої заплатані міхи.
Зіжалься, забери той гріх
Чи краще напиши в Письмі,
Що шоста заповідь для всіх,
Та лиш сліпим в Галичині.
Євген Синевір
То правду мовить Синевір –В Галичині спокуси звір
Хлопам так вибирає очі,
Що й значення нема, чи хочуть
Вони зустрінути гріха -
Та доля в них тепер така,
Що мусять на дівок дивитись,
Як мають чим – тоді хилитись
До них, неначе до ярма -
І в тому вже гріха нема.
Легенда каже, що колись
В горах Карпатських поселивсь
Один пречорний чарівник –
Побув недовго і десь зник.
Тоді ще два за ним прийшло –
І ті пропали, як на зло.
Мольфари, мабуть, їх знайшли,
Як дочекалися весни.
І відтоді спокуси хіть
В Карпатах бродить, як ведмідь.
07.07.2016
Натхнення: Євген Синевір "ШОСТА ЗАПОВІДЬ" (https://www.facebook.com/synewir?fref=nf&pnref=story)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
