Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій.
Він - безсмертний, як наша земля.
Як наша душа.

Переконаний, що не буває простих збігів обставин. Завжди за будь-якими випадковостями простежується струнка закономірність.
Отже, мої особисті стежини до Шевченка.
Мій дитячий садок знаходився на провулку, що носить його ім‘я. Саме розташований неподалік його музей став першим культурним закладом у житті.
Батько отримав квартиру на бульварі його імені.
Моя прабабуся перед смертю подарувала ще маленькому мені свою найдорожчу реліквію - старовинний альбом репродукцій його картин і гравюр.
Згодом я вступив до Київського університету - шевченківського.
Багато років потому після мого чергового запитання старенька служительниця його музею винесе у прозорих рукавичках невеличкий альбом з акварелями, що він ховав за халявою чобота у казахстанських степах, - просто подивитися…
Згодом мені пощастило зі сцени Київської національної філармонії читати божественні рядки з його «Неофітів»:

Благословенная в женах,
Святая праведная Мати
Святого Сина на землі.
Не дай в неволі пропадати,
Летучі літа марне тратить.
Скорбящих радосте! Пошли,
Пошли мені святеє слово,
Святої правди голос новий!
І слово розумом святим
І оживи, і просвіти!..

Шевченка варто перечитувати, як Біблію. Та краще знати напам‘ять - побільше!
Щороку 9 березня кожен із нас відчуває гордість за нашу землю, яка дала світові такого Поета.

Тарас - не на полицях,
що покриті пилом,
він - не минулий,
а теперішній час:
розкинув руки,
мов потужні крила,
і закриває нас.

2026 рік