ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валерій Хмельницький /
Проза
/
АС-13-В
Засмагла шоколадка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Засмагла шоколадка
Після обіду, щойно Олег зібрався іти на пляж, небо раптом захмарилось і здійнявся холодний вітер. Море потемніло. Закрапав дрібний дощик. Сподіваючись, що це ненадовго (під час оксамитового сезону на Південному березі Криму погода псується не довше, ніж на годину-дві - зранку чи після обіду) і пригадавши незабутні враження від пішохідних екскурсій по заповіднику Кара-Даг, Олег придбав білет на прогулянковий катер, аби цього разу помилуватись неймовірною красою гір з боку моря.
Щойно катер вийшов у море, хмари розійшлись і знову засяяло сонце. Невдовзі поблизу закружляли дельфіни. Пасажири кинулись їх фотографувати.
Олег зручно розташувався на задній лавочці корми, милуючись базальтовими скелями давнього вулкана, який, за розповідями екскурсовода, піднявся із дна моря сто шістдесят мільйонів років тому.
Краєм ока Олег помітив, як знизу по східцях піднялись хлопець з дівчиною і сіли на лавочки по боках.
За якийсь час знову зібрались хмари і почало накрапати. Ховаючись від дощу, парубок зійшов униз, полишивши юнку на самоті.
Несподіваний порив вітру закотив поділ її плаття, оголивши засмаглі стрункі ноги, але дівчина не звернула на це уваги, захоплена спогляданням незвичного пейзажу, а її коліна ненароком злегка віддалились одне від одного, коли вона озирнулась, проводжаючи поглядом Золоті Ворота.
Cерце Олега забилось частіше, оскільки в результаті легенького руху дівчини йому стало помітно у глибині між її ніжками темний трикутник, цнотливо прикритий чорним мереживом трусиків. Він озирнувся, аби пересвідчитись, чи ще комусь із пасажирів не кинулась в очі ця пікантна подробиця, але, як виявилось, усі інші пересіли на бічні лавочки, аби краще роздивитись вулкан, до якого сам Олег вже втратив будь-який інтерес. Вагаючись, він на хвильку замислився, чи пейзаж, відкритий дівчиною перед його очима, мимовільний, чи, уявилося Олегу, можливо, і навмисний - тобто є своєрідним запрошенням з боку розкутої дівчини. Він піднявся з лавочки, збираючись пересісти до юнки ближче, аби спробувати зав'язати невимушену розмову, яка мала б за мету знайомство, але в цю мить повернувся хлопець, з яким вона піднялась на палубу, і покликав її униз.
Дощ перейшов у зливу. Почався шторм. Усім, хто ще залишався на палубі, довелось теж зійти униз.
У холі Олег відразу помітив знайому незнайомку, котра самотньо сиділа у першому ряду крісел перед великим екраном телевізора, де миготіли кадри якогось кліпу. Її супутник на високому стільці біля бару пив через соломинку брунатний коктейль, пильно дивлячись на красуню. У Олега майнуло відчуття, ніби між парубком та дівчиною щойно пробігла величезна чорна кішка.
Зрештою прогулянковий катер причалив до пристані і пасажири вийшли на набережну.
Олега здивувало і потішило неймовірне море квітів на клумбах біля невеликих ресторанів та кафе, з яких лунала різноманітна легка музика.
Наступного ранку на небі не було жодної хмаринки, і Олег, навіть не поснідавши, поспішив на пляж, який був досить далеченько, а дорога до нього - стомливою, зате вода біля узбережжя - прозора і чиста, на відміну від міського пляжу, та й берег вкритий піском, а не галькою. Сонце припікало все сильніше і, дійшовши нарешті до пляжу, Олег швиденько скинув шорти і з насолодою пірнув у морські хвилі.
З приємною знемогою вийшовши із води, побачив, що кафе на березі вже відчинилось, бо офіціанти розставляють пластикові столики під тентами та крісла. Направившись по лінії прибою до кафе, Олег зауважив, як здалеку, ледь усміхаючись, у його сторону позирає юна красуня, вкрита рівномірною засмагою темно-шоколадного кольору. Її ідеальні форми нагадували статую античної богині.
Олег зупинився, не в силі відірвати погляду від юнки.
Тим часом дівчина встала і попрямувала до моря, звабливо вигинаючись при ході.
Цікаво, вона справді усміхалась, позираючи на нього, чи це йому тільки здалось? Можливо, це одна із його курортних знайомих? Злегка вагаючись, Олег звернув у її сторону, аби переконатись у правильності здогадів, як раптом поряд із нею виросла фігура засмаглого атлета, що чи не навмисно трохи затримав погляд, спрямований у бік Олега.
Відмовившись поки що від свого наміру, Олег сів за столик у кафе, де замовив і неуважно проковтнув кілька мініатюрних канапок, запив склянкою холодного соку і повернувся на пляж.
Там його увагу знову привернула вже знайома парочка, що пірнала у хвилях якраз навпроти нього - шоколадна красуня з атлетичним супутником. Стоячи по пояс у воді, той час від часу підставляв складені долоні, на які вона ставала у повен зріст, а тоді підкидав її високо вгору. З веселим сміхом, зробивши пірует, дівчина пірнала у морську глибину.
Олег знову помітив швидкий погляд у свій бік та звабну усмішку на устах красуні.
І вже після цілоденного відпочинку на пляжі, коли він крокував стомлено додому, йому сяйнув раптовий здогад: юна богиня на пляжі і дівчина, котра сиділа на палубі збоку від нього - одна і та ж особа!
Просто він, на відміну від неї, її не впізнав.
Адже на катері вона була одягнута у легеньке платтячко, а на пляжі - лиш у засмагу.
05.07.2012
Щойно катер вийшов у море, хмари розійшлись і знову засяяло сонце. Невдовзі поблизу закружляли дельфіни. Пасажири кинулись їх фотографувати.
Олег зручно розташувався на задній лавочці корми, милуючись базальтовими скелями давнього вулкана, який, за розповідями екскурсовода, піднявся із дна моря сто шістдесят мільйонів років тому.
Краєм ока Олег помітив, як знизу по східцях піднялись хлопець з дівчиною і сіли на лавочки по боках.
За якийсь час знову зібрались хмари і почало накрапати. Ховаючись від дощу, парубок зійшов униз, полишивши юнку на самоті.
Несподіваний порив вітру закотив поділ її плаття, оголивши засмаглі стрункі ноги, але дівчина не звернула на це уваги, захоплена спогляданням незвичного пейзажу, а її коліна ненароком злегка віддалились одне від одного, коли вона озирнулась, проводжаючи поглядом Золоті Ворота.
Cерце Олега забилось частіше, оскільки в результаті легенького руху дівчини йому стало помітно у глибині між її ніжками темний трикутник, цнотливо прикритий чорним мереживом трусиків. Він озирнувся, аби пересвідчитись, чи ще комусь із пасажирів не кинулась в очі ця пікантна подробиця, але, як виявилось, усі інші пересіли на бічні лавочки, аби краще роздивитись вулкан, до якого сам Олег вже втратив будь-який інтерес. Вагаючись, він на хвильку замислився, чи пейзаж, відкритий дівчиною перед його очима, мимовільний, чи, уявилося Олегу, можливо, і навмисний - тобто є своєрідним запрошенням з боку розкутої дівчини. Він піднявся з лавочки, збираючись пересісти до юнки ближче, аби спробувати зав'язати невимушену розмову, яка мала б за мету знайомство, але в цю мить повернувся хлопець, з яким вона піднялась на палубу, і покликав її униз.
Дощ перейшов у зливу. Почався шторм. Усім, хто ще залишався на палубі, довелось теж зійти униз.
У холі Олег відразу помітив знайому незнайомку, котра самотньо сиділа у першому ряду крісел перед великим екраном телевізора, де миготіли кадри якогось кліпу. Її супутник на високому стільці біля бару пив через соломинку брунатний коктейль, пильно дивлячись на красуню. У Олега майнуло відчуття, ніби між парубком та дівчиною щойно пробігла величезна чорна кішка.
Зрештою прогулянковий катер причалив до пристані і пасажири вийшли на набережну.
Олега здивувало і потішило неймовірне море квітів на клумбах біля невеликих ресторанів та кафе, з яких лунала різноманітна легка музика.
Наступного ранку на небі не було жодної хмаринки, і Олег, навіть не поснідавши, поспішив на пляж, який був досить далеченько, а дорога до нього - стомливою, зате вода біля узбережжя - прозора і чиста, на відміну від міського пляжу, та й берег вкритий піском, а не галькою. Сонце припікало все сильніше і, дійшовши нарешті до пляжу, Олег швиденько скинув шорти і з насолодою пірнув у морські хвилі.
З приємною знемогою вийшовши із води, побачив, що кафе на березі вже відчинилось, бо офіціанти розставляють пластикові столики під тентами та крісла. Направившись по лінії прибою до кафе, Олег зауважив, як здалеку, ледь усміхаючись, у його сторону позирає юна красуня, вкрита рівномірною засмагою темно-шоколадного кольору. Її ідеальні форми нагадували статую античної богині.
Олег зупинився, не в силі відірвати погляду від юнки.
Тим часом дівчина встала і попрямувала до моря, звабливо вигинаючись при ході.
Цікаво, вона справді усміхалась, позираючи на нього, чи це йому тільки здалось? Можливо, це одна із його курортних знайомих? Злегка вагаючись, Олег звернув у її сторону, аби переконатись у правильності здогадів, як раптом поряд із нею виросла фігура засмаглого атлета, що чи не навмисно трохи затримав погляд, спрямований у бік Олега.
Відмовившись поки що від свого наміру, Олег сів за столик у кафе, де замовив і неуважно проковтнув кілька мініатюрних канапок, запив склянкою холодного соку і повернувся на пляж.
Там його увагу знову привернула вже знайома парочка, що пірнала у хвилях якраз навпроти нього - шоколадна красуня з атлетичним супутником. Стоячи по пояс у воді, той час від часу підставляв складені долоні, на які вона ставала у повен зріст, а тоді підкидав її високо вгору. З веселим сміхом, зробивши пірует, дівчина пірнала у морську глибину.
Олег знову помітив швидкий погляд у свій бік та звабну усмішку на устах красуні.
І вже після цілоденного відпочинку на пляжі, коли він крокував стомлено додому, йому сяйнув раптовий здогад: юна богиня на пляжі і дівчина, котра сиділа на палубі збоку від нього - одна і та ж особа!
Просто він, на відміну від неї, її не впізнав.
Адже на катері вона була одягнута у легеньке платтячко, а на пляжі - лиш у засмагу.
05.07.2012
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Прощальний лист маестро (поетична пiсляпародiя)"
• Перейти на сторінку •
"Волання поетичного метра"
• Перейти на сторінку •
"Волання поетичного метра"
Про публікацію