... Цей спогад серця невигойний
Залишиться в сльозині бурштину.
Сходинами, задивленими в ірій,
Його, немов примару, омину...
А там, де зустрічаються хмарини,
За вежами марудливих думок,
Смеречина, ніким не заперечена,
Зросте на валунах, із скалочок,
Змозоленими тінню корінцями,
Витичуючи з сонцем в унісон,
Нові штрихи для свіжої історії,
Що знов колись почне похід у сонм..

Ще сон мій померeжаний
Закоханими кроками
І бережно-збережений,
І вії несполохані.
Та вже готовий влитися
За образ серця настроєм
Меандровими хвилями
Бариста-ранок квантовий.
Відмахуюся ковдрою,
Така стаю беззахисна,
А льоля-прозорливиця
За погляд твій хапається.
І, бог із нею, кавою...
Тобою припорошена,
Насичуюсь загравами,
Торканнями зворожена.
12.10.2011

Де ти, слово пробачне? Згубилось?
Чи між себе затуркали дні?
Я шукала тебе, прогортала
Пріле листя посеред снігів.
І весна не змогла проростити,
Ані літо не вгріло теплом,
Так чому ж я сьогодні блукаю
Між осінніх туманів ізнов?
Як дощі кам'яніють зимою,
Непочуте заходить у сіль,
Незворушене слово з тобою
Хай іде безпричасно у тлінь...
Я ж із миру по нитці, по слову,
Витчу чистий для долі рушник
І стібки, знову вірячи в Бога,
першокроки здолають на нім.
07.10.2011

- Матусю, зніми фартушок, хай спочине.
І ніжки спочинуть твої, як мої.
Присядь біля мене, давай намалюєм
Ті дні, де я буду, такий як усі.
- Звичайно, синочку, авжеж намалюєм.
Куди ми сьогодні з тобою підем?
- У парку, матусю, стомилося листя.
Воно, як і я, хоче мчати бігцем.
- Ми вітер прикличем, хай лист підганяє.
А онде доріжка, там бігаєш ти.
- Дивися, матусю, знайома сходинка,
Ти ніжно шепочеш мені:
"Не впади".
А я пустотливий, не чую, бо вперше
Я знаю, як ноги торкають землі.
А, може, я хочу спіткнутись і впасти
І плакати, мамо, тому що й усі.
А ти підбіжиш, поцілуєш... І сонце
Ялинам і кленам спускає смички...
Ти чуєш, матусю, як музика ллється?
А, можна, у танці закрутимось ми -
Я і та дівчинка, що на візочку
Знайома бабуся назустріч везе...
***
Здригалися вії, всміхалося слово,
А олівець малював полонез...
04.10.2011

Першим днем відкорковує осінь
Розпружинений погляд навстріч
І з малиновим дзвоном рушає
В поклітинно-навскісний крутіж,
Де учитель вибарвлює миті,
Що сипне розперезаний рік
І чЕрпають пізнАння долоні
В рідній школі - початку доріг.
Щире слово вростає у крила
І розбризкує сміх дітвора.
То ж, давайте, піднімем бокали
За володарів книжки й пера.

Осінь відгастролює,
Вітер зірве афіші,
Профілі безшелесні
Тугонітимуть все сильніше.
А понад ними клином
Небо розріже крик:
- Я люблю тебе, рідна земле,
Сльози снігами втри,
Пустку цю напророчив
Злостивий прадавній Вій,
Тебе розлелечу весною,
Чекай мене, спи і мрій.
29.09.2011

Розсипає каву
відгоріла осінь.
Ти назвав зимою,
Не прийдеш у гості.
Вже між нас не струмно,
Зупинився потяг,
А колись, як листя,
Облітав наш одяг.
Ой, чому не в травах,
У пташиних крилах
Загубилось серце?
- А любов полинна, -
Поучає осінь.
Ти ж бо не журавка
Попід небесами,
А лиш журавлина
Під його ногами.
25.09.2011

Час розповитий.
Зріють сліди.
Зернятко з колоса
Рветься увись
До мети.
***
Стигла самотність.
Короткі гудки.
Берегом дотику
Шепчуть вуста:
"Полюби".
***
Світ збожеволів.
Споловіли роки.
Зболені руки

Вимолюють краплю
Води.
20.09.2011

Дай руку, ступим разом в неосяжність,
Де незбагненність намальована не нами,
І тіло поривається назустріч,
І мед у соти вноситься роками.
Відчуй вогонь, ввійди у невагомість,
У такт солодкій, всепроникній тверді,
Ошаленій так ураганно-рвано
Як вітер в колосковому осерді.
Розсип життя і визбирай вустами,
Тремти і пий чарунок з чаші мага,
Тут все - гарячі зорі в повний місяць,
І гріх,
і каяття,
і джерело,
і спрага.
18.09.2011

Де я, не втямлю, увімкнені зорі,
Злизаний місяць, пошарпана ніч,
На милицях часу щось тицяє спогад
В прокислу свідомість замурзаних днів.
Слово на денці і слово уповні,
Слово крізь мене і слово в мені,
Ще серце заклякло та пульс вже очуняв,
Убиті сигнали дають позивні.
Подих вирівнює зім'ятий мозок,
Морок обридлий йде геть крадькома,
Вихід віднайдено, підсумок зріє -
Я знову з життям, але я вже нова.
09.09.2011

- Осене слізна, я ваш залицяльник,
Нате листочок, утріте печаль.
Уклінно прошу, панно, я вашу руку,
Сльози обернемо в вальс.
- О, Листопаде, а, може, зарано?
Ця музика ще не для нас.
- Осене різна, у перших акордах
На сукні вже сяє топаз.
- Ні, Падолисте, відмовити мушу,
Парча не прибула на бал.
- Осене ніжна, я брата покличу,
Влаштує тобі карнавал.
- Дякую чемно. Давай, Листопаде,
Кравця моїх плать ми заждем.
- Осене люба, я сам змоделюю
Глибше щодень декольте.
- Руки холодні прийми, Зірвилистий,
Коханому я оголюсь.
- Мавко осіння, злюблю тя до краю,
У косах твоїх розчинюсь.
***
У вальсі кохання розтанула Осінь,
Віддалася кожним листком,
Земленька рідна домівкою стала,
А Листопад - її сном.
...................................

Серп'янкова вуаль
У трояндовім цвіті.
Як оті бажання, що зловлено в сіті.
Краса у неволі
І радість у смутку,
Сьогодні у щасті,
А завтра в закУтку
Заплачуть пелюстки
Майбутніми днями,
Розбиті бажання
розтануть казками.
Трояндовий вирок
У зрізанім часі
За кілька хвилин,
Що віддали повазі.
Червень, 2011.

Дочка вогню і наречена апогею,
В рукописах жевріючих багать,
Я витанцюю босими ногами, -
лілею,
де з голубиних слів постане рать.
І виллє ніч бажання з малахіту,
І тятиву напне між двох сердець,
Із срібних ниток вив'яже тілами, -
сюїту,
де кожен тут і зрячий, і сліпець.
І в суміші жаги з апофеозом,
У поглядах змагнічених очей,
Без сумнівів покориться вустами, -
розум,
і світло вийде з мороку тінЕй.
25.08.2011
......................

Росла з колиски, думала цвісти...
Не тільки в пісню, квіти і думки
хотіла вбратись, а із нею ми
ростили плани... Слово, не тремти.
Ми - незалежні... Доленько, куди?
Твоя доріжка заведе мене
палаци будувати, щоб свою,
свою хатину до пуття... Тверде
нам далі виривають з-під ноги.
І діти без батьків, і сивина
доглянута не рідна. Ти прости,
о краю рідний, згірклая земля,
запряжена в чужинськії плуги.
Не вмерла, але й не зійшла з роси.
Ти все ж борися, слово, не мовчи -
Над нами небо незалежне і роки.
22.08.2011

І щоб не здатись у полон журбі,
Зустрілися дві осені в весні.
Ти полюби мене у сОбі,
А я цвістиму тільки у тобі.
Думкам твоїм ступатиму услід,
Як сонечко, скупаюся в росі.
Я не зневолю твої крила,
А ти, любове, не в'яжи мої.
Лети, ти маєш право на політ,
Мені залиш пір'їнку у гнізді,
Хай не ламають крил твоїх роки,
А серце не остудить слово: " Ні ".
18.08. 2011

Поміж пагорбів хвиль, між лісів, де дорога одна,
Притулилось село до полів, тихий Буг котить води з вікна,
Обнімають садочки натомлені днями хати
І шепочуть казки попід кожну із них квітники.
Рідне село, моє рідне село, - серце матері, батьківський голос.
Рідне село, моє рідне село, - ти як пісня, що виросла в колос.
Чути клич джерела, і дерев, і птахів, і землі,
Набосяка дитинство торує стежини свої,
Я спішу, я іду з кожним кроком назустріч тобі,
Та чому так надовго тебе залишили у сні?
Рідне село, моє рідне село, - рідна школа, лелече гніздо.
Рідне село, моє рідне село, - ти у світ моє перше вікно.
12.07.2011

Напиши мене знову
із тих кольорових гравюр,
Де минуле розіб'є сьогодні ущент,
в пластівці,
Запануй мною знов,
я легенько віддамся руці,
Не буди,
ця дрімота - метелика крила сипкі,
Розгорни тихо
в зорях прихований зміст,
Сургучеву печаль забери,
тільки місяць-ласо
Лет космічних доріг-паралель
хай єднає в одно,
У вигадливу долю, що знову
шукає русло.
Напиши...
09.07.2011

***
НІЧ
Від сторонніх заслоняти
Хтиві форми квітників,
Тут я можу, тут я вся,
Стебла соком наливати,
Феромонів гру спіймати,
Далі роль уже твоя.

СПОКУСНИК
"Стебла дамам дарувати,
Це, без винятку, моє, -
Кожній вистачить, допоки
Місяць за вікном встає!"

НІЧ
Дамам стебла ці приймати, -
Це, звичайно, це - о, yеs,
Доки глибина криниці не зміліла, бо водиця
Стеблам в вазах пригодиться,
Як стоятимуть, знов yеs,
Під легкий невинний бриз
Дамський правлячи каприз,
Квіти, стебла і буклети,
Свіжі кожен раз букети.

СПОКУСНИК
"Ті букети квітів ніжних,
Тонкостеблих і невтішних,
Зрештою, як з вами я,
Покладу до вікон різних,
Як печалей ненавмисних
Слід, забутий навмання..."

НІЧ
Та любов тут не зникає,
Й це, напевне, вірний знак,
Попри жаль і дні невтішні
Дами знову скажуть "так"...

2011

А я умію поглядом любити,
А ти умієш подихом вести,
Я - іскра, ну а ти моє кресало,
Обоє ми провісники грози.
То я у тобі ніжна блискавиця,
То ти в мені розривами громів,
Обоє ми меланхолійне ерху,
Обоє експресивний танець снів,
А я у тебе нічкою віллюся,
А ти у мене знов увійдеш днем,
Обоє ми дві річки, одне устя,
Я - земленька, а ти в мені дощем.
І Шпицями Карпат навік сплетуться,
Із двох стежинок мрій у килимок,
Два серденька у ту єдину зустріч,
Два подихи в один життя стручок.

Веде в майбутнє із минулого стежина, -
Мережка суперечливих думок,
Свідомо-несвідома моя воля
Помилками гартується щокрок.
Фундамент ненадійний, може стіни?
Чи борг перед собою віє страх?
Таке життя - чи ти моя причина?
Та буря в склянці знов зриває дах.
Хоч, доле, ти візьми мене у руки,
А хочеш то зв'яжи мене міцніш,
Йому на зло іду у ніч. Путана, -
Застягло слово в серці, наче ніж.
Шосе, потік машин і кличуть фари,
А я стою і прошу ще хоч раз,
Пробач, прости, знайди мене коханий,
Хай це узбіччя не розлучить нас.
Було ж чудово разом нам з тобою,
У всьому я ішла тобі навстріч,
Твоєму посміхнулась тільки другу,
А ти мене струсив, як лупу, з пліч.
Нарешті ти приїхав, стихло світло,
І радість у душі (таки припер),
Та зовсім ненадовго. - Ти повія, -
Сказав, - а я тепер твій сутенер.
Кохана, ти не дрейф, я дах надійний,
А щодо суті справи тут карт-бланш,
Усмішка! І пливуть до нас "зелені",
Нарешті в битві з ними наш реванш.
01.08.2011

День насторожений, ніч нашорошена.
Разом зі мною ідуть.
Будемо, друзі, єдині запрошені
В трикутник під назвою "суть".
Чом насторожений? Ніби і рівна
Дорога та гострі кінці.
Чим нашорошена? Ніби і бачим,
Насправді у всьому сліпці.
Радість розірвана, смуток наповнений.
Вами дорога болить.
Разом ідемо вперед у неміряне,
А за плечима лиш мить.
Чом ти розірвана, радосте вітряна?
Хто режисує стоп-кадр?
Смутку наповнений, може ти виллєшся?
Іншим піднімешся з надр?
Пропасте близькая, небо піднесене,
Роздуми душу про "сущеє" рвуть.
Я на межі, балансую на лінії, -
Як не зійти із добра в каламуть?
29.07.2011

Святиться полотно твоє стібками,
Тут наше все - і сонце тут, і море,
Оспівані два кольори життя -
Любов і гордий символ непокори.

Крізь тирсу днів із-під копит подій,
Літопис закладається держави,
Освячений на березі Дніпра
Тобою, Володимире, для слави.

Вплітаються нитками у серця
Козацька воля і чумацький шлях,
"Сім'ї великій, новій, вольній"
"Поучення нащадкам" - віщий знак.

Тут кожний крок є прагненням до злету,
Тут Незалежність й мова рідна нам вовіки,
Цей оберіг, як дань на честь звитяг далеких
З молитвою тобі, о Володимире Великий!
28.07.2011

Іду, збиваючись із курсу,
То запливаю за буйки,
Б'є джерело, воно тобою плаче,
Курсивом виливаючись в рядки.
А я іду, тепер уже без тебе,
У непотрібні ті круги,
Де дні переступають через ночі
І світлого тепер лиш береги.
Є. М. Н.
22.07.2011

Є дві розради - слово і сльоза,
Обоє ненапоєні ніколи,
І разом чи по черзі до вікна,
Впадають пташенятами з крамоли.
Є дві дороги - бита і стерня,
І лиш одна стежина йде від хвіртки,
Яка потойбіч - добра чи гірка,
За обрій не заглянути нізвідки.
Є дві мети - до неба й до життя,
Обидві не осягнуті без віри,
Дорога і розрада - це мольба
Душі, що починається з офіри.
17.07.2011

Спішу до тебе знову за спроможність
(О, ні, якби ж, та зовсім не за ту).
Всього лиш за оту спроможність банку,
Активам в ліжку честь я віддаю.
Це - спроба, це з життям ідем на спаринг,
Це упаковка завтрашнього дня,
І тіло тут лише предмет застави,
Ціна за виживання в нім своя.
А що любов? Яка у неї квота?
Там кожен крок вперед веде назад.
Аніж хаос, вже краще розрахунок -
Салони, бутіки і променад.
Іду, спішу до тебе, мій гривнястий,
У мною алергенний секс-реал,
Отак з твоїх торкань, моїх замовлень
Складається докупи мадригал.
16.07.2011

Спонтанно-неповторна більше мить...
Блукаюча по тілі автостопом,
Куди зовеш? Спинися, зупинись...
Чи ти боїшся стати мізантропом?
Спішиш не переплавитись в "рутинно",
Від нас обох упоспіхах, галопом,
В щоденник, де один лиш знак питання?
О, знову міф оцей "за гороскопом"!
Спростовує котрий лише ця ніжність,
З плечей до ніг струмуючи потопом,
Так випадково зловлена в цій миті,
Від правди прикриваючись Езопом.
12.07.2011

Вдягаю очі у спустошені слова
І заповіді множаться у фрази,
Де кожна мить торкається чола
І ми із ним сьогодні будем разом.
Повільно поступаючи вперед,
Від пристрасних бажань в потреби босі,
Туди, де у терпінні бачиш лет,
Про тіло забуваючи назовсім.
І трепетно боготворять уста,
У полі тиші істина зерниться,

Служінням омивається душа...
Я не твоя тепер, його, бо я - черниця.
08.07.2011

Пародійно-грайливо в честь свята
(Інше, кажуть, що буцім не п'ють),
Задобрити і Музу й Пегаса,
"Кава в ліжко" промацує путь.
Обережно, не впасти б зі "Сходів",
Все-таки поетичний п'ємонт,
Так і ніжно і м'ягко на дотик,
Я візьму ваші вІрші в ремонт.
07.07.2011

Твій голос повертається до мене, -
Скуп спогадів чи просто мій каприз?
А, може, тінь прочитаної книги?
Чи пам'ять у білбордах із реприз?
Те марево, що зіткане з озону,
До послуг серця надане маною?
Прогноз на сонце, зісланий дощами,
В ту повість, що просочена не мною...

04.07.2011

Мені наснився сон... Amore mio...
Не йди, не йди відразу, largamente...
Не треба, не виводь мене із ладу...
Невже і тут потрібні аргументи?!
А сон, що зупинився скраю прірви,
чомусь не переходячи у гріх?
Ця ніч, її навіювань принади -
Малий додаток до мирських утіх...
Не йди, прошу, так зразу - поступово,
Не хочу, не здавайсь мені моментом.
В життя не перейду твоє ніколи,
Але цей сон - це наше largamente.
02.07.2011

Ти - мій майданчик оглядовий,
У тебе прагну, як в круїз,
Скарби збиратимем з тобою,
Що море виплесне за ніч.
Ти - мій наркотик, мяу-мур,
Життя, що витекло із мене,
Я йшла до тебе крізь стіну
Нерозумінь. Вино черлене...
Дофейєрверилась, авжеж,
І телефон не ловить знову,
Виводжу душу на екран
І образ зваби, як основу.
Кохання - перший поворот,
І, як незім'ята ще постіль,
Ти - мій секс-подвиг, вау-вав,
І нерозораний наш простір.
29.06.2011

Серце і розум думку гойдають,
Чай і мартіні,
Мрії тасовані,
Тест на життя
В порожнечі агонії.
Петлі невинності скрипу чекають,
Пуп'янок долі,
Війнуло у скроні,
Проситься пострілом
Щастя в долоні.
28.06.2011

О, вбережи нас, небо, від страждань,
Мініатюр пекельних мук лише для вічності, на жаль,
Закутих в статую Пігмаліона,
У вічний пошук віддзеркалення себе,
Де верх беруть то Афродіта, то Юнона.
Повстань, о, з глибини Тарталу
Начало, - гармонія у протиборстві він-вона,
Безумств відкинь Елісія примару,
Умри... й ковтни повітря знову,
Як Діоніс, шукай-знайди початок слову.
І..., підкинь в жертовник Трисмегіста
Вогню, - егіди величі у полум'ї зневірства
Остережись..., краси із рук Гефеста
Не прийми..., й плодів Паріса,
Що збере... та одержима ними верства.
2011

Лист зелений, морозом зірваний,
Недоспівану пісню вів,
Рвався в небо - крила спалені,
В душу ранений, шепотів:
" Забирайте морози тіло,
Розбивайте на друзки скло,
Серця змерзлого безнадію,
Хай вершиться сьогодні зло".
Лист зелений, морозом зірваний,
Недомріяну казку снів,
Тихим шелестом,
Збитим подихом,
Кидав розпачем в пропасть днів.
"Засипайте снігами душу,
Завівайте останній слід,
Дух нескорений, вллється солодом,
В зЕмлі рідної перший плід".
10.11.2010

Бабине літо розірве
Нитку пекучих сліз,
Осені скальпель очистить
Думок непрохідний ліс,
Слів непочутих образи
Вбере ненасить калюж,
Кораблик ілюзій втопить
Праведний неба душ,
Вечір осінній змусить
Сповіді шлях пройти,
Душі листопад під снігом,
Сховає старі гріхи,
Повість життя продовжить
Чиста сторінка зими,
Серце холодом стомлене
Знову чекає весни.
29.09.2010

Тобі сказала ненароком я: " Прощай".
Розтяла блискавка з небес
Палкий наш рай,
Стріла ядуча в серце впилась
І трунком помсти вмить розлилась,
Перлини щастя розірвали нить,
Потік нещастя вже не зупинить.
І громом в чистім небокраю,
Колючим снігом серед маю,
Нещадний вирок лікарів
Зірвав листки щасливих днів,
Єдине слово розвело мости,
По різний бік тепер і я, і ти.
28.08.2010

В проклятті кохання,
В безумстві думок,
Осінь з вітрами
В останній танок
Життя запросила
У ритмі вогню
Навік поєднати
І правду, й брехню.
Застигли тумани
Між прірвами дня,
Зла і добра
Безупинна борня,
Душу загублених мрій
Віч-на-віч
Доля жбурляє
То в світло, то в ніч.
19.10.2010

Кохання вогнями осені
В кронах дерев горить,
Холодом правди згашене,
Мріями вдаль летить,
Плаче на вітрі клинами
Гострими журавлів,
Б'ється об землю туманами
Та не знаходить ключів,
Долею-змійкою схованих
В роси самотніх ночей,
Від щастя, сльозами скутого,
У глибині очей,
Раннім морозом обірване,
Падає першим листком,
На вістрі дощу розіп'яте
Під осені чобітком.
Листопадом молитва стелиться,
Оббиває пороги ніг,
Непочута душею митаря
Тихо ляже у перший сніг.
12.11.2010

Можна б згоїти рани
Часом, віршем, піснями
Та спогади рвуться в душу
Думкою, болем, снами.
" Я знаю, що ти небесна",-
Луною звучать слова,
Морського прибою хвиля
В серці озвалась: "Твоя".
Небо всміхалось чайками,
Кохання торкнулось мрій,
Ніжність тонула в пристрасті
Із-під щасливих вій.
"Я знаю, що ти небесна",-
На гребені почуттів
Писали вітрила долю,
Бажаннями шлях зорів.
"Я знаю, що я небесна,
Ти біля мене в снах,
З тобою іти готова
У шторм на семи вітрах".
Любов, як розбурхане море
Рвалася вище хмар,
В стукоті серця чути:
" Кохання - найвищий дар".
Та шторм бушував недовго,
Пристрасть вляглась до дна,
Спочатку була небесна,
Потім стала земна,
Тепер я тобою п'яна,
Холод не гасить пам'ять,
Мрії тебе зовуть...
... Та все це було, напевне,
Тисячу літ тому,
Згоріло осіннім листом,
Перетворилось в зиму,
Ніжним пагінчиком зранку
Навряд чи зустріне весну?.
11.12.2010

Зима розмалювала мої вікна,
Я відігріваю їх чолом,
Зриваю з шибок квіти льодяні,
Вкриваю їх цілунками й чолом,
Злітають візерунки на долоні,
Переплітаються в химерний долі слід,
Вмивають очі чистою росою,
У ритмах серця чути їх привіт.
Твоє послання зіткане вітрами,
Моє зітхання писане у снах,
Дві долі, розмежовані світами,
Згубилися між лініями скла.
14.12.2010

Новий рік дванадцять раз
В гості проситься до нас,
Тости з келихами б'ються,
Через вінця мрії ллються,
Крізь годинник часу вмить,
Прощання іскра пролетить,
І доріг прожитих вік
Стане більшим ще на рік.
24.12.2010

Місто згаслих надій,
Знову пам'ять щемить
І думок буревій
Крізь світлини летить.
А було...
Ще не так і давно...
Місто блиску очей
І кохання оков,
Гордий дух Прометей
Сіяв віру в любов.
Потім... Розпач і страх...
Каяття...
Місто вартості почуття,
Перед Богом і людьми
На вівтар життя
Замість твого кладу своє.
... Відкривається справжнє лице.
Але ж це...
Місто віршів моїх і твоїх картин,
Попри сумніву гріх
Мчусь до тебе Бурштин.
Досі бачу у снах
Лиш тебе...
Місто зрад і зневір
В забуття не іде.
Душу рве хижий звір -
Все брехня? Правда де?
Може знову колись,
Може й ні,
Містом щастя ти будеш комусь, не мені...
Рани гоїть лиш часу плин,
Прощавай, Бурштин!
23.09.2010

Любов і ненависть заповнили суть
І вихром влилися у душу як ртуть,
Нема порятунку, у відчаї сміло,
Як блискавки спалах пронизала тіло
Одна тільки думка: " Немає кохання -
То хай і не буде зорі і світання."
В останнє серденько заниє й зболить
І темінь врятує від зради умить.
Кохання - облуда, терновий вінець,
Це вхід у тунель, де всім мріям кінець.
Упала остання гаряча сльоза,
Відкрила вікно, де поета слова:
" Минеться усе, як ти віриш в святе".
О, ні, не повірю, ніщо не зросте
На голім камінні серденька мого
Без голосу, звуку, кохання його,
Без віри й надії нема майбуття,
Вже краще ступити в ріку небуття.
У плескоті хвиль ледве чутні слова:
"Вода там холодна, а ти ще жива... "
Скоріше вхопи соломинку життя
І сонце засяє, і щезне роса,
Від бід і нещасть не залишить й сліда."
Ти тільки борися, здаватись не смій,
Нелегкий,
тернистий є шлях твій до мрій.
З безвиходу, тьми врятували життя
І дали надію поета слова.
2010

Я вітром свіжості ввірлась би в твій дім,
І в оченятах донечки засяяла б у нім,
Стежинкою звивИстою з високих синіх гір,
Я б в серденько твоє ввійшла яскравим блиском зір,
І в горі, і у радості ішла б з тобою вслід,
У першім сина крику продовжила б твій рід,
Весною безупинною цвіли би наші дні,
Веселці барв додала б я в твоєму полотні...
Та спотикнулись ми об долі камінці,
Жорстока правда розвела нас в два кінці.
05.09.2010

Не все є так, як хочеш,
Найкраще ж так, як є,
Біду сам напророчеш, -
То з гідністю прийми.
*
Несеш високу віру -
Люби і ворогів,
Караєш недовіру -
То й сам проснись від снів.
*
Якщо хтось ненарУку
І тільки в цьому біль,
В житті не тільки цукор,
У ньому є і сіль.
2010

Я - не поет, це - звук душі,
Мої слова це, - не вірші,
Це - плач пораненої птиці,
І стогін спраглої криниці,
Із серця рвуться в світ слова,
Найглибший зміст у них - життя...
***
Життя - боротьба,
В нім немає зупинки й на мить,
То взліт, то падіння,
То радість й журба
Круговертю летять...
2010

Прийди.
Спіши прийти до мене ніжністю у сни.
Як сонця промінь поспішає до весни.
І обійми.
Легеньким трепетом знайомої руки,
Як обіймає тихий спомин вечори.
Прости.
Прощає осінь вітру зірвані листки,
За дні і ночі після тебе не суди.
І відпусти.
Як відпускають квіти ніжні пелюстки,
Коли у серці біль несила вже нести.
Іди.
У хмар небесних чисте марево ввійди,
Як входить чайки крик в безмежну синь води.
Візьми.
Візьми у всесвіт недоспівані роки,
Усі тривоги й недосказані думки.
Впусти.
Впусти надії в серце зболене ростки,
Як сніг впускає в себе перший цвіт весни.
10.09.2010

Сутінки вечір вливає в серця,
Пульс вибиваючи з вен,
Формула смутку не знає кінця,
Зіткана з вітру сирен,
Човником місяць гойднув в небесах,
Пристрасті хвиля із весел
Зоряним сяйвом майнула у снах
Долі жмутом перевесел,
Щоб поєднати серця на землі,
Ті, що так прагнуть кохати,
Та помиляються навіть святі,
Зорям не все дано знати.
2010

Є душа у картин полотні?
В фарбах змішував долі художник,
Вирували в них бурі земні
І топтали життя подорожні.
Руки вправні, проникливий зір,
Зашуміла пейзажем калина,
Ось стрибне з полотна дикий звір,
На портреті всміхнеться дитина.
Чом же постать у майстра сумна,
Не квітує вона, як картина,
Бо не хлібом єдиним живе,
В почуттях хоче жити людина.
Світом шириться вість про митця,
Очі гаснуть, як досвітком зорі,
Зміст картин проникає в серця,
Сліз не сушить художник у горі.
Пензлик грає веселкою барв,
А художник ховається в тіні,
Він приховує відблиск заграв
І обличчя спотворені лінії.
Жде на дотик кохання рубець,
Хоч дивитись боїться у воду,
Скільки в світі таких є сердець,
Що чекають любов не за вроду?!
Є душа у картин полотні,
Хай малює кохання художник!
І вирують там бурі земні,
Недаремно ж топтав подорожник.
03.12.2010

Так сталось, закохалася в Портрета,
Відомого на сайті тут поета,
Хто він - хто я, як викликать повагу,
Стрибнути б так, щоб він звернув увагу.
Був чемпіоном Бубка зі стрибками,
Замість жердини я стрибну "віршами".
5,25 здолала я із лавки,
Красу віддала в жертву аватарки,
А що поет, - лише знизав плечима
І віршик просто так пробіг очима.
Що ж піднімати планку мушу,
Як треба, то віддам я навіть душу.
Стартую з крісла - взято 5 і 5.
А далі що? За "6" - на стіл чи вище брать?
Якщо красу і душу, - можу сміло
За висоту віддати я і тіло...
16.06.2011

Якщо завтра почнеться без мене,
Я засну в мріях зірваних квітів,
Відірветься оте безіменне
У стрічках із останніх привітів.
Якщо завтра почнеться без мене,
Я зійду вище тих синьогір
І залишиться в буквах пройдЕнне,
Що лягло між рядків на папір.
Кожен вечір продумую день,
Проглядаю в думках незбагнЕнне,
Як востаннє вслухаюсь пісень, -
Може завтра почнеться без мене...
31.05.2011

Не у двері, в вікно, а постукала в очі,
Не спитала і знак не подала вперед, -
Скільки днів... скільки днів... скільки днів будуть темні, як ночі,
Не під зиму, під осінь, а літ посерЕд?
А чи можна без сонця, без квітів, без кольору жити?
Ну, чому ти мовчиш, хоч кивнИ головою.
Краще я вже не буду... не буду... не буду ні їсти, ні пити!!!
Не діймЕш, не вблагаєш, не впросиш - біда є бідою.
Світ у звуках, у кроках, у шелесті, в доторках рук,
Мало їй - посилає сестру за собою.
Геть від мене... від мене... від мене, бо я за непроханий стук...
Не здолаю, не зможу... лиш тупну ногою,
Посміюся, бідо, все одно над тобою!!!
29.05.2011

Ми не самі, поговорим очима,
Не смій, не котися, не зраджуй сльоза,
Коріння, плоди залишає людина,
А далі стежинка у всіх лиш одна.
*
Зупинися, спинись - ми єдине з тобою,
Не хочу, не вірю, не буду, не зможу сама.
Стежинку мою ми розділим на двоє,
Не йди, не лишай, тільки двоє - життя.
*
Не сама, не сама, озирнись, роззирнися довкола,
Збережи те, що б'ється, це наші зійшли почуття.
Прийми, зрозумій - ходим всі ми по лінії кола,
Є початок кінцем, кількість кроків - своя.
*
Зачекай і послухай, повір і торкнися рукою,
Не відпустим, ми зможем, тепер же нас двоє,
Піднімися, борись, чуєш син розмовляє з тобою -
Кількість кроків розділим на троє.
*
І здригнулася та, що стоїть за плечима,
Відступила знеможена, знищена жертвою днів
І стежинка за нею услід, і не видно кінця їй очима,
Тільки справжнє уміє без слів.
28.05.2011

Настрій, субота, хмаринка і я,
В ліс поспішали, де спів солов'я,
Лесина збірочка рвалась з руки
В серце зі словом живої води.
Вітер із нами ішов і стомився,
Поміж дерев чи кущів заблудився.
Знайома стежинка, торкаюсь трави,
Галявина рідна і царство краси.
У вальсі кружляєм дерева і я,
І небо, і хмарка, і спів солов'я.
Конвалії ніжно-широкі листки
Просять напитись з дзвіночків роси.
Сідаю скраєчку, читаю вірші,
Конвалія, хмарка - мої слухачі.
Та раптом холодний скрегіт пили
Стогоном лісу зірвав з вуст рядки.
Впала додолу струна солов'я,
Скрикнули разом і Леся, і я.
Запекло... І зомліли від болю листки,
Голівки на сполох забили в дзвінки.
Не здригнулась лише лісогубів рука -
Конвалію губить, хоч панни нема.
Вкрили сльозами гніздо солов'я
Лесина збірка, хмарина і я.
Травень, 2011 р.

Знову вечір надію шукає у долонях, очах
і світлинах непройдених днів.
Ніч розводить настоянку болю
у непам'яті змучених снів.
На терезах - і "так", і "ні".
І холоднобайдужий лиш місяць.
За вікном зорі вгадують шлях -
Уперед в боротьбі чи спочинку,
Заколисує присмак мікстур
Обережно життя павутинку.
Вдих і видих відмірюють кроки у майбутнє, у долю,
у час поза межами слів.
Серце тьмі не віддасться без бою,
Поки вогник в душі не дотлів.
І здається світання поріг
Недосяжнодалеким, як обрій
Та вже неміч згорає у снах
І назустріч східзаходу дня
У віршах, у піснях, в почуттях
Соломинку шукає рука.
23.05.2011

Від земленьки руки,
Від сонечка очі,
Від Бога серденько,
Від Бога серденько
Твоє.
Милуєш дитину,
Милуєш дитину,
Життя подаруєш,
Їй подаруєш
Своє.
У подиху вітру
І квітів перлинках
Тобі найдорожча,
Тобі найдорожча-
Привіт.
ПРОБАЧ МЕНІ, МАМО,
ПРОБАЧ МЕНІ, МАМО,
Що я залишаю,
Тобі залишаю
Цей світ.
Як перше кохання,
Як досвітній ранок,
Як лагідна ніжність,
Як лагідна ніжність
Беріз.
І вперше, востаннє,
І вперше, востаннє
На світ ми приходим,
Усі ми приходим
Зі сліз.
За правнуків, внуків,
За радість і смуток,
За слів найщиріших,
За слів найщиріших
Завіт.
ВКЛОНЯЮСЯ, МАМО,
ВКЛОНЯЮСЯ, МАМО,
А я зачекаю,
Тебе зачекаю
Там біля воріт.
05.05.2011

Банановий ґвалт, зоопаркова зона,
Нині це дуже вже знана персона,
Кілька штрихів додамо до портрету,
Ну, а тоді вже на шпальта в газету
Відому персону усім в "проффесурі",
Пам'ять котрої відсутня в натурі.
Чехов - поет, а Ізраїль - в Европі,
Менша була б - заробила б по ж.. .
В неї Безсмертним стає Безпощадний,
В кожній країні курйоз безпорадний,
Львів'яни для всіх "геноцид" України.
Не так?!... То візьміть "генофонд" для заміни.
Путін ще й досі в Москві президент,
Що не ефір - то цікавий момент.
***
Ну, і про інше додам кілька слів,
Зайвих позбутися час паспортів,
А то на порядку не честь України -
Чиїсь інтереси, чиєїсь країни,
А щоб відвернути людей від думок,
Народ в них ну що, ну Іван-простачок,
Нате вам кістку й не лізьте в верхи,
Гризіть... і кидають нам ті прапори...
04.05. 2011

Союз... парад в першотравневі дні,
У повнім зборі колективи,
Колони, лозунги, пісні -
Усе без форм альтернативи.
Під крик "ура" партійним бонзам,
Тремтить в руках політбюро,
І тих, кого віддали бронзам,
Вітає місто і село.
І у думках людей не право,
А чим скоріше на город,
А тих, хто йшов тоді не вправо,
У тюрми - партії оплот.
Той час пройшов, змінились форми,
Тих, хто не з ними, вже під суд.
Тарифи, платежі, реформи -
Вас до копійки обдеруть.

Дати відчути те "вічноживе",
Місію сміло на себе бере,
В путь вирушаючи, "наш криголам" -
Та віз, як у Глібова, досі ще там.
Де тут Шевченка, Франка, Лесин крок?
Тут у пошані лише "порно-шок",
Та й нащо криниці сягать глибини,
Коли на поверхні багато води.
Ну що ж, хай к бісу іде паритет,
Як виклик собі, я кидаю шкарпет,
Душу міняю на дзвін мідяків,
В битві за кількість коментарів,
Пензликом грубим по білому тлі,
Пишу щоденно і навіть у сні.
Вміло орудую іграми фраз,
Серце спалю "із любові" до вас!
*
Такі на пеемі правила гри -
Не йдуть на серйозне, хоч ти умри.
29.04.11

Питання пікантне і тут, о позор,
Справжній по факсу зайшов ревізор.
З озера мрій залишилася жменя,
Була Жанна Д'Арк, а зосталася Женя.
В нього обличчя тверде, як та криця,
В неї, як зброя, одна лиш спідниця.
- Ваш статус який у пеем-документах?
- Аналіз думок, більше тих, що в коментах,
Критика з гумором - то апріорі,
А шпильки - лиш хобі, вже вибачте, sorry.
- В пеем зміна курсу чи інше знамення?
- Я тут не як автор, я тут просто Женя,
Сторінка моя лиш читабельність має,
Як точки кипіння інтрига сягає.
- Тематика думки збідніла у Жені.
- Така ж, як життя - лише свист у кишені,
Кругом роззирніться - одне тільки "Love",
А я в це не вірю, тому ловлю ґав.
Та іноді душу рве слів простота,
Питання насущне, ціною в життя:
Крапля таланту, ілюзії жменя,
Прочитана книга чи загадка - ЖЕНЯ!
25.04.2011

Трошки фарби, вапна, щоб прикрасити хату,
Кілька зернят святих, щоб покласти у піч на лопату,
Ті, що курочка знесла, яєчка до паски,
Не по сто за кеге, а своєї на свято ковбаски,
Вийме з шафи убрання, якому не відає літ,
Ще квіток під віконцем насадить, щоб був милим світ,
Хоч прожила життя, та не знає, що є "від кутюр",
Раз у місяць бере вісімсот аж по гривні купюр,
Світло, газ, ще таблетки оті, що ходити без них не дає,
Решту внучці, що прагне до знань, віддає,
Знає - кінців з кінцями не зводять батьки,
Не придбавши нічого на рідній землі за роки:
БО НА ТИХ, ЩО ЖИВУТЬ НА ОДНУ ЛИШ ЗАРПЛАТУ,
КОНЧИХ-ЗАСП ПО ВКРАЇНІ ЗАНАДТО БАГАТО.

Кораблик життя заблукав серед хвиль,
Його вже не ваблять ні пристань, ні шпиль,
У мороці днів не шука маяка,
Лиш блисне і згасне далека зоря,
У пошуку істин утратив свій шлях,
Кораблик пливе лиш у мріях і снах.
Хто зна скільки часу іти до межі,
Чи вийде на світло в кінцевім путі?...
А зараз у книзі буття просто штиль,
До бурі чи сповіді пройдених миль?

"На ПМ майстернях скоро
Ждіть у гості ревізора",-
Но згори зіпхнули факс,
Тут у двері Жанна Д'Арк, с-с-с.
- З сат. журналу я, власкор.
/"Боже мій, це ж ревізор!"/
- Будь ласка, прошу, ось сідати.
Сатиру? Гумор? Що подати?
- Лишень сідати... ну що ж нехай і так,
Питання перше: " Хто і як,
У кого тут які резерви,
І хто подовше, без перерви.
Почнем з найбільш сміхоагента
На ймення Йван, Іван чи Гента.
- О, тут все чисто, по закону,
Відповідає рамкам клону,
Вірші, пародії -
близнятка,
Як два мальованих горнятка.
- Близнятка... ну, непогано для початку,
Хто далі має добру хватку?
- Даймон Пеем з античних літ
На ліво - право ділить світ,
Щоб по місцях ставало й грало,
Йому лиш шпильки не хватало.
- У мене є, це не проблема,
Тут постає нова дилема -
- Мене цікавлять форми, очі.
- Та в нас є спец, це Вітер Ночі.
- І щоб не страшно було в грози.
- В нас є один, що тисне сльози.
- А може ще є з кого зиск?
- ?... Лиш комариний з нього писк.
*****
Щоб вийшов гарний діалог,
На результат, а не в пролог,
Спитаю ще в несмілій формі:
- Чи і-і-і м-м-м потенція л-л-л в них в нормі?

Жила стабільно я зі школи,
Ні вверх, ні вниз, ні крок ніколи,
Життя в щоденник тільки п'ять,
А тут, бац, ... кома двадцять п'ять!
Швиденько зміряла сідниці,
Лиш двадцять есем на спідниці.
Мож' піднялась температура,
І мій скелет одна халтура!
Та ні, стабільно мінус п'ять,
Де ж взялась кома двадцять п'ять?...
Не спала п'ять ночей і днів:
По п'ять фаланг, по п'ять зубів,
В анфас - порядок, профіль клас -
Три волоски і вуха в нас.
А може тут глибокий зміст?
Айкю моє пішло у ріст?!
Чому б і ні, я жінка видна,
Хіба що мало повновидна.
Зате не треба гелю, спрею
І не підхоплю гонорею...
Не буду нині знову спати,
Місця об'ємні обміряти.
Давайте разом рахувать,
Де взялась кома двадцять п'ять?!
24.03.2011 р.

Застигло серце в бурштині,
Весь час ввижається мені:
То казка ночі, шепіт снів,
А то пе-ем кохання-спів,
Подяка, шана і коменти -
Найкращі творчості моменти.
Злилася з кріслом у екстазі
Та "Фастум" зніме біль у тазі.
Затерпло тіло у чеканні -
Чи комп зізнається в коханні?
Нехай в житті що крок аврал
Та я шукаю ІДЕАЛ!
Мужчин так мало на планеті
То пошукаю в інтернеті.
Бач, аватарка в всій красі!
Куди там бабі тій нозі?!
А в мріях... вимкнути екран,
щоб оцінили ніжки й стан...
Та в кожній шафі свій скелет,
Іду на світло, крапка, net.
22.03.2011 р.