РАХУЄМО ЯБЛУКА
(вступ)

    Екзистенціалі́зм або філософія існування (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування) — напрям у філософії XX століття... (інтернет) .
    Цей ізм, для мене, визначився (вже потім я звернувся до інтернету) у Канта - саме, з цієї миті, тут: “Realität (Existenz)“ ... реальність (буття) тобто існування... а ось це речення: “Diese Ideale, ob man ihnen gleich nicht objektive Realität (Existenz) zugestehen möchte, sind doch um deswillen nicht für Hirngespinste anzusehen, sondern geben ein unentbehrliches Richtmaß der Vernunft ab, die des Begriffs von dem, was in seiner Art ganz vollständig ist, bedarf, um danach den Grad und die Mängel des Unvollständigen zu schätzen und abzumessen. - Ці ідеали, хоча за ними можна й визнати не об'єктивну реальність (існування) (Realität (Existenz)), усе-таки - через те, не повинні розглядатись як химери; вони правлять за необхідне мірило розумові, який потребує поняття того, що у своєму роді є цілком досконалим, аби за ним оцінювати й вимірювати ступінь та вади недосконалого. “ *

РАХУЄМО ЯБЛУКА
(своїми і не своїми словами)

    Два додати два дорівнює чотири! Ще в школі, зазвичай казали: два яблука... можливо тому, що Ньютон, як приклад... Але - хоч яблуко паде на землю, як і земля... на яблуко паде!.. а поки яблука рахував то яблуко з’їв ... це вже порахував? чи ні...
    Але ще Кант визначав реальність “яблука“ буттям та існування (Dasein - Еxistenz) ... того ж яблука.

Dasein Еxistenz
    Кант про буття та існування: Отже, термінологічно (словом чи словосполученням) - зводячи всю дійсність, буття (Dasein) та існування (Existenz) до одного... Цим терміном (словом) буде: ідеал (Diese Idealе) ! ... що уже відбувається (в існуванні (existiert) в свідомості), і існує-відбувається в реальності (в бутті (sein) )...
    Анонім: всякі поняття розуму, саме через їх постання в ідеалі само собою чинної сутності, - автоматично робляться передуючими (такими, що визначають свідомість) та поза межовими (апріорними та трансцендентними)... Що ж до твердження Канта про те що, начебто, “для цього не вистачатиме досвідних (емпіричних) умов” (попередній абзац) , то слід, і тут, все поставити на місце, бо якщо досвід - це сукупність чуття того, що уже відбулося (в існуванні (existiert) ), а в світі все відбувається (в бутті (sein) ), цієї миті, парадоксально, вже не один раз, то й саме поняття ідеалу - глибоко досвідне (емпіричне) і в бутті, і в існуванні... настільки глибоко, що - смоктати цицьку не учать людину і кицьку... а називають це інстинктом. 18. Анонім: “...принцип цілісного визначення стосується змісту, а не самої лише логічної форми” (І. Кант, перед-попередній абзац) , насправді стосується ідеалу, - само собою чинення змісту і форми, і самої логіки. Всяка логіка реальної чинності предмета-сюжету відслідковується в понятті ідеалу, - і саме, за його ідеальності, будь-що реально визначається в логіці предмета, - предмет реальний тоді, коли він ідеальний. Існування, навіть ущербного в чомусь предмета, можливе за його ущербності в понятті ідеалу само собою сутності... А всяка ілюзія, та помилка людської свідомості, завжди відбувається (чиниться) при порівнянні, взятої розумом за об’єктивну, логічну, версію субстанції... при її порівнянні в ідеалі само собою чинної дійсності... і, насправді, ілюзія триває з тої миті, як тільки людина усвідомлює саму, таку, можливість існування, якоїсь такої, часткової, начебто однозначної, якоїсь умоглядної об’єктивності забуваючи про справжню, реальну, завжди багатозначну та суперечну, ідеальність всякого найреальнішого об’єкта, а не навпаки! І що - самому ідеалу реальності, однаково байдуже - ущербне те уявлення чи ні... І що це-таке, ідеальне тривання, визначає (творить) універсальне поняття відносного, - логічного й абсурдного в розумово-розсудковому... А всяке поняття абсурдного допустиме й чинне відносно поняття логічного і навпаки, - логічне можливе за абсурдного. Абсурдним, повинно було б виглядати (за позитивного сприйняття принципу виключення можливості третього твердження між двома взаємовиключними), наприклад, таке твердження: кипіння замерзлої води! Але всяке, абсурдне, чи логічне, чи яке хочеш, поняття завжди губиться (щодо своєї логічності-абсурдності) в понятті відносного, “згідно якого можливими є усі твердження (предикати) речей” (І. Кант, Третього Розділу Секція Друга Про трансцендентальний ідеал, другий абзац) , наприклад: ідея кип’ятіння льоду (каструлі киплячої води з плаваючими в ній крижинками), очевидно, якусь мить, може бути реальною (само собою чинною ідеально) завдяки поняттю відносності (логічно як три різні, окремі, стани води – замерзла, рідка і кипляча (пароподібна), воднораз в одній посудині), але, очевидно, далеко не завжди, ідеальною “само собою сутньою” така ситуація є... Бо, “сама собою сутність”, ідеальність, вирівнює всяку реальність в конкретній ідеальній версії, коли закінчується дія поняття якоїсь-цієї відносності: якщо вогонь погас, довкола мінус двадцять... то на ранок, невідворотно, буде каструля льоду, - переможе “ідеальність” (наступить якась-така, інша, відносність), - а якщо вода википіла... але абсурдно стверджувати, котре-що є ідеальною версією, а що-котре реальною?.. Простіше констатувати якусь іншу, конкретну, відносність... Та й взагалі – само поняття об’єктивної реальності – насправді є версією, завжди, відносно до ідеалу реальної субстанції можливою: реальністю каструлі киплячої води з плаваючими в ній крижинками... Анонім: “... осідає (має свій осідок) виключно в розумі, котрий... приписує розсудку...” (І. Кант, попередній абзац) , - найпоширеніша, й на сьогодні, помилка самого розуму... начебто щось, “виключно в розумі” ... а потім розум далі... Насправді ж , - з самого початку і допоки буде... “воно ґрунтується...” (І. Кант, попередній абзац) , в ідеалі, мов в “шоколаді” відносності... і якщо бракуватиме, вже самого, розуму... однак все довкола, і розум також, будуть в “шоколаді” ідеалу само собою сущим. Анонім: ” Вираз: несмертний...” (І. Кант, попередній абзац) , насправді, слід, як заперечення поняття смертності (котре є поняттям - котре, логічно, стверджує заперечення поняття життя), прив’язувати до поняття буття, як вічно-живий; а, отже – смертний - до небуття, як поняття котре стверджує заперечення життя... але, однак, виходить ускладнення ускладненого, бо простіше говорити без “не”, просто - про життя та смерть... про існування (existiert) ідеалу життя і ідеалу смерті, - в бутті (sein) ідеалу... Але діалектика, в філософії, допускає довільне жонглювання поняттями, отже – що таке несмертний (Nichtsterblich) ? - Не в ідеалі смерті? Смерті не ідеал? Не смерті не ідеал?.. Насправді ж, відкидаючи з допомогою “не” навіть саме “не”, слід, спочатку, усвідомити сам ідеал “не”… Якщо логічним ідеалом “не” є - дія заперечення-відкидання, то відкидання-заперечення вже відкинутого-запереченого буде - абсурдним ідеалом “не”. - Діалектика завжди, ще якось, в понятті відносності, чи без поняття відносності… пояснить і можливу природу “не” і усього решти, для цього вона (діалектика) в філософію і введена – щоб філософу виглядати невігласом розумним! Анонім: питання постає щодо тлумачення поняття “найвищої-найбільшої реальності (höchsten Realität)” (І. Кант, попередній абзац) , чи це надреальність (над – auf, понад – über, верхній -ober)?.. – або це, якась ступінь визначення розумом реальності предмета, чи - оті, можливі, “...згідно загального принципу визначення...” “...твердження (предикати) речей...” (І. Кант Про трансцендентальний ідеал, другий абзац) , як от, наприклад: приблизна реальність: купа яблук, - конкретніша: п’ять кілограм яблук, ще конкретніша: п’ять кілограм солодких яблук, або, якась, дуже правильна реальність – реальнісніша, котра включала б, ще й, усі параметри предмета яблуко... Простіше, напевно, було б сказати: ідеал реальності... Анонім: а поки що спроба якогось “… об'єктивного відношення...” як така, що “…є голою фантазією...” втіленою в “… те, у чому дано реальне всіх явищ, є єдиним всеосяжним досвідом...” (І. Кант, попередні абзаци) ... а само поняття ідеалу реальності та сам “трансцендентальний ідеал” (І. Кант, заголовок розділу) ... губиться в понятті “ідеалу щонайреальнішої сутності...” а всяке вирішення робиться в розумі, “...тобто в істоті розумній”. (І. Кант, попередній абзац). 19. Анонім: не вирішивши питання буття (Dasein - там-тут буття) та існування (Existenz) ... Тобто: “Буття (Sein) - очевидно не реальний предикат... У логічному вжитку воно є лише пов’язанням судження”, “...існування (Existenz) поза цією цариною не можна впевнено відкинути (оголошувати неможливим), проте воно є таким припущенням, якого ми, також, не можемо обґрунтувати...” (І. Кант, попередні абзаци Четвертої секції Третього розділу) , - що вже тут робити висновки про якусь “ідеальну сутність“? Звичайна людська логіка, а тим більше логіка з претензіями на винятковість, в такому випадку - шукаючи спрощення, як завжди, все ускладнить. Буття (Sein) , чи існування (Existenz) ? Очевидно ці два поняття, воднораз, заплутують реальність, хоч котру з реальностей ми б мали на увазі, - ту що в голові, чи ту, котра сама собою? Завжди напрошується третій варіант, котрий, начебто, об’єднуючи спрощує... насправді ж... не забувайте, що все це, лише, - діалектика! А діалектика каже: всяка людина може, завжди, вибирати слова!
    Хоча - дійсність це не лише діалектика і в ній є інші аргументи окрім слів. Отже мова іде: про ідеал і про матерію. Якщо звести ті два слова (поняття) до купи, то мова ітиме про: ідеал матерії, або матерію ідеалу – кажучи ще простіше: про щось само-собою сутнє. Це-таке, не дивлячись на два слова, - є одним, котре можна не розуміти, та не можна відкинути, просто, зважаючи на його банальну, нинішню – повсюдну, присутність! Що це є? – Зрештою, допоки в цьому, само-собою сутньому, є присутнім ти – тобі й рішати, хоча, думаю, не потрібно багато розуму, щоб зрозуміти: само собою (без тебе – чи з тобою) воно, насправді, й вирішується... нині ідеально! Анонім : тут, поняття буття (Sein) , очевидно, має бути заміщене поняттям існування (Existenz) , узгоджуючи, з цим-таким підходом, весь - подальший зміст... яблука можна порахувати в голові, в існуванні (Existenz) , - а в дійсності, в бутті (sein) , цього зробити неможна, бо – там немає окремого предмета - яблуко... і всякий рахунок, для буття, є умовним (відносним), зробленим в існуванні (existiert) ... Але тут, варто, особливо, наголосити на різниці між трансцендентальним та трансцендентним поняттями... як на відмінності між тим, котре за межі виводить (розумом) і тим, котре за межами є (ідеалом дійсності)… - “відношенням знання в розсудку...” і, - ідеалом само собою чинної реальності (трансцендентності)... Трансцендентальне (що за межу веде), навіть ідеальне, не є трансцендентним (що за межею є) ідеалом. - Ідеал реальності завжди, само собою чинним, є!.. Категоричні – гіпотетичні – диз’юнктивні умовиводи чиняться розумом в трансцендентальному (котре виводить за межі) розумінні, задля підведення поняття предмета під той, справжній, ґатунок реальності “unter jener Gattung” (І. Кант, попередній абзац) , ідеалу предмета... Анонім: питання постає щодо тлумачення поняття “найвищої-найбільшої реальності (höchsten Realität)”(І. Кант, попередній абзац) , чи це надреальність (над – auf, понад – über, верхній -ober)?.. – або це, якась ступінь визначення розумом реальності предмета, чи - оті, можливі, “...згідно загального принципу визначення...” “...твердження (предикати) речей...” (І. Кант Про трансцендентальний ідеал, другий абзац) , як от, наприклад: приблизна реальність: купа яблук, - конкретніша: п’ять кілограм яблук, ще конкретніша: п’ять кілограм солодких яблук, або, якась, дуже правильна реальність – реальнісніша, котра включала б, ще й, усі параметри предмета яблуко... Простіше, напевно, було б сказати: ідеал реальності... Анонім: людський розум скоріше визнає присутність “поняття обмеженої (випадкової) сутності” (І. Кант, попередній абзац) в реальному бутті, ніж, тільки виключно, - у власній голові... бо ж, зрештою, та голова, і те, що є в голові, - існують (existiert) у реальному бутті (Dasein - там-тут буття). І те, що: “...крізь щонайсліпіше багатобожжя, все-таки проблискують іскри однобожності...“ (І. Кант, попередній абзац) , значить те, що людина усвідомлює: існування (existiert) кожної окремої речі, котрій вона готова надати статус бога - “багатобожжя“ , насправді підпорядковується буттю (Dasein - там-тут буття), котрому, насправді, належить статус “однобожності“. 20. На думку Аноніма, такий аргумент Канта: “ ...зумовлене... мислиться як випадкове...”, (попередній абзац тексту), вимушує Канта, далі по тексту, до перетворення: “необхідної (notwendige) ” передумови на передумову “вимушену”, бо, зрештою, всяке людське мислення є “вимушеним” , - спричиненим дійсністю (передумовою всякої вимушеності), - буттям буття (sein – дією буття, в просторі буття - Dasein - там-тут буття), тому свідомість, для логічного пояснення такої ситуації, змушена вдаватись до подібних схем способом дослідження - “спекулятивно” (лат.speculatio – вистежування). Твердження Канта: “...окремо від поняття, - проте не як причина в стосунку до буття...” (попередній абзац тексту), якщо розуміти так: ”…як причина в стосунку до...” поняття, бо, тут, є лише - буття і поняття (похідні від буття), але ж і: “окремо від поняття” , - очевидно, ще не в понятті, але уже - поза буттям, у трансцендентному (поза межовому) просторі - в трансцендентальному (котре виводить за межі) стані існування (Existenz) , – а якщо читати далі, то, поняття досвіду належне, більшою мірою, до буття, що через нього набувається само поняття: досвід уже подав чуттєвий образ, а розум ще не сформулював поняття... Тут Анонім зауважує, що Кант завершуючи мову, про “Ідеал чистого розуму”, зводить усе до теології-богослов’я... але, з Кантового тексту, також, випливає, що поруч людського богослов’я завжди присутнє інше “богослов’я” – “ідеал взагалі” - Dasein - там-тут буття - в котрому усе перебуває тут і котре, само-собою, якогось богослов’я, чи якогось іншого “...слов’я” не потребує, хоча й повністю його визначає, вступаючи з людським розумом в стосунки існування (Existenz) ...

    Отже, термінологічно - зводячи всю дійсність (Realität) , буття (Dasein) та (чи) існування (Existenz) до одного... Цим терміном буде: ідеал (Ideal) !

*(І Кант, Критика чистого розуму, Другої книги Трансцендентальної діалектики, Розділ третій, Ідеал чистого розуму, Секція перша, Про ідеал взагалі, четвертий абзац, нотатки (треті) Аноніма).

http://maysterni.com/publication.php?id=118892
31.12.2020 р.

ІЗМИ. Я Анонім*
ЛІБЕРАЛІЗМ - Сергія Чаплигіна
    ... а що-то є лібералізм? (від лат. liberalis - вільний) в первісному розумінні: вільнодумство... а в другому значенні: безпринципне, примиренське ставлення до негативних явищ, до ворогів... а по-третє: ідеологічна та громадсько-політична течія... за обстоювання мирного, реформістського шляху... соціальних перетворень.
(тлумачення-згідно одного з, ще радянських, словників) .
   ... хоч тут-десь (в Матвія Дихановського з Сергієм Чаплигіним), для мене, серйозно, випадають... Кант із Антиноміями**, і ... де все-те (“kann der Freiheit - можна воля “, а можна: liberalis - вільний для усіх) - стає-ться, для мене, лиш: Кантовою Критикою чистого розуму.

   ... а тут, в “Лібералізмі“... все сходить далі - на “ізми“...

АЛЬТЕРНАТИВА ЛІБЕРАЛІЗМУ, СПЕЦИФІКА УКРАЇНСЬКИХ ЕЛІТ ТА BLM
Інтерв'ю (Матвій Дихановський) з головним спонсором руху “Традиція і Порядок» - Сергієм Чаплигіним”

- Ви один з небагатьох публіцистів, які відкрито критикують лібералізм. Що, власне, з ним не так?

Щоб зрозуміти проблематику потрібно розглянути історію ХХ століття – час, коли динамічно розвивалося одразу декілька ідеологічних течій, люди вбивали один одного за ідею. В ХХ століття ми увійшли з ідеями лібералізму та марксизму, була і третя альтернатива – фашизм, я сюди включаю і націонал-соціалізм і інші напрямки. Першою зникла як раз авторитарна ідеологія фашизму, це сталося в 1945 році з ліквідацією націонал-соціалізму, тобто про цю ідеологію вже можна і не згадувати. Другим, наприкінці ХХ століття зник марксизм. Отже, тепер залишився тільки лібералізм. Тут йдеться не про ту ідеологію, що виникла й розвивалася наприкінці XIX століття, гуманна, за звільнення боротьби між станами, за розкріпачення, звільнення людини. Все було добре поки лібералізм боровся проти націонал-соціалізму та радянського тоталітаризму, тоді він ще викликав якусь симпатію. Коли лібералізм лишився сам, без конкуренції, він перетворився з ідеології на онтологічну (вчення про буття, для витлумачення явищ об’єктивної дійсності) систему, яка безперервно та інтернаціонально продовжує звільняти людину.

    (“Що, власне?..“- а власне все… liberalis - вільний... настільки - що в “ХХ століття ми увійшли з ідеями лібералізму та марксизму, була і третя альтернатива – фашизм“... (С Чаплигін) - а чи не простіше (Я Анонім) взяти якісь прості-однозначні слова? - бо ж, однак, всякі-інші терміни брати доведеться... для витлумачення за один раз... усім-усього (що зрештою: лише собі самому сам).
Марксизм-фашизм, хай, тут подані, як побудовані за принципами вільного-liberalis положення… а хай, чи одної німецької нації, чи трудящих усього світу - досить, щоб вільність, тут, зійшлася, всього на один “ізм“ - лібералізм... Але просто свобідної людини вже замало... якщо свобода - то в усьому... просторі: заради свободи і вб’ю людину, обмеживши тим її свободу на життя і це ще не все - що простір, всякий - то й ідея, тут, має бути “ізмом“… аж-щоб... пролетар-фашист узяв гвинтівку… без сумніву... якого-сь...
І вже наступна теза, що “кожна ідеологія побудована на антропологічному“ (С Чаплигін) (антропологічність - залежність від властивостей та потреб людини) (словник). Але - ще-аж зовсім не факт... що людські потреби на якомусь... фантастично-лібералі-стичному - а не на простому (bloß-голому) рівні: хочу їсти-спати-срати... - і якщо це-таки й воля-потреба антропології, то однак - якісь вже інші слова... Хоч, що тут дивного - вся-ця (свободологія)... давно уже ведеться - ще-певне-аж від Канта - десь Freiheit-ством-свобідництвом між Антиноміями-вільно-собі поміж протиставного*...)

Але кожна ідеологія побудована на антропологічному баченні людини. В баченні людини лібералізм мусить повністю звільнити людину, індивідуум від всього, що над нею тяжіє. На сьогоднішній момент, коли вже нічого не тяжіє, лібералізм інерційно продовжує звільняти і вже переходить на питання сім'ї, національності, статі, расові приналежності. І далі він вже відходить від людського фактору, тому що ми бачимо, що вже народжується нова постлюдина. Лібералізм перетворюється на тоталітарну ідеологію з відповідним дискурсом і загрожує людині бути собою. Сьогодні лібералізм починає з'їдати сам себе. Тому крах його неминучий, але перед цим він може принести дуже багато шкоди.

    (але - спочатку, перед тим, як зайдуть “ізм“ на “ізм“- Я Анонім - “з'їдати сам себе (С Чаплигін)“, - ну а не простіше вільно собі їсти-щось... у Канта відшукавши: “...kann der Freiheit - можна воля-свобода“... не кажучи уже, щоб “пожувати“ взявши у нього ж (Канта) в: про Антиномії** - таку собі “альтернативу“...)

- Яка сьогодні є альтернатива лібералізму?

Головною альтернативою сьогодні є те, що пропонує консерватизм (від лат. constrvo - зберігаю, охороняю - прихильність до застарілого - у тому ж рад. словнику). Але чи можемо ми прийняти його як ідеологію? Ні, то є спосіб життя. Що він захищає, "консервуючи"? Про це поширене дуже хибне уявлення, і прихильники лібералізму цілеспрямовано маніпулюють цим.
Консерватизм не захищає старі станові привілеї, це не про якийсь там консерватизм аристократії в 21му столітті. Консерватизм захищає різноманітність, зокрема різноманітність і цінність людини. В цьому ключова відмінність від тоталітарних ідеологій марксизму, націонал-соціалізму, а сьогодні вже й лібералізму, адже в їхньому фундаменті лежить одноманітність. Метою всіх цих ідеологій є виведення людини під єдиний стандарт, підходи до цього різні, про те всюди йде про уніфікацію. Консерватори ж вважають, що в одноманітності є загроза. Ось зараз ми сидимо в редакції журналу й ми всі дуже різні, кожен з нас має своє бачення та свою думку, й саме це складає цінність людини.

    (Я Анонім, до запропонованого, тут, консерватизму - знайшов в Канта щось, консервованого** але, трохи простішо-складнішого, чогось-ось: “Це, ціле, є таким чином зчленованим (articulatio-членороздільно мовлено), а не зваленим в купу (coacervatio-консервоване)“; хоч, чуть далі - погляд Канта на історію і “в купу“ ***: “але - будівля змінюється-перебудовується тільки на руйнуваннях “ - але щоб “артикулювати“… слід брати не консерва...цію, а самі-всі Антиномії… за один раз, у Канта ж… ну, хоча б третю: “ Теза : обґрунтування причин (Kausalität) всіх явищ світу законами природи не єдине. Для пояснення явищ слід припускати також причинність через свободу (Kausalität durch Freiheit) - Антитеза: ніякої свободи, - все в світі трапляється в наслідок дії законів природи“).

Отже, консерватизм це більше спосіб життя, навіть не ідеологія. Якщо ми звернемо увагу на, наприклад, польський консерватизм і спробуємо застосувати його в Україні, то з цього навряд чи щось вийде. Польській консерватизм базується на релігійному факторі, католицизм відіграє там величезну роль, в той час як Україна є православною країною. Тобто консерватизм кожної країни має свої цінності, що є дуже чудовим, він визнає багатогранність світу та відбиває спроби підвести людство під штучну ідентифікацію.

- Український консерватизм, що він сьогодні із себе являє?

Ми живемо в епоху постмодерну, як кажуть "Все змішалося в домі Облонських". В Україні сьогодні перемішався навіть фактор ліві-праві. Правими завжди називали тих, хто намагалися відстоювати традиції, консервувати їх, а ліві це завжди були представники прогресу. Але якщо в Україні ми задамо класичне питання "що нам консервувати?". Радянське минуле в першому поколінні? Та навряд-чи. Але виявилося, що в XXI сторіччі в Україні консервують цінності комуністи. Безумовно ми не можемо назвати комуністів правими, але вони кажуть, що вони консерватори, тому що вони зберігають радянське минуле. Зміни, зміни, зміни... Звісно, ми не можемо визнати комуністів консерваторами, але в реаліях сьогодення не можемо перестрибувати через покоління та консервувати, скажімо, аристократію Київської Русі, чи Гетьманат Скоропадського, це вже більше буде схожим на реконструкцію. Як реконструкція козацтва наприклад, симулякр такий, в них нема справжніх козаків, але вони всі генерали.

    (Я Анонім - отже - все ж - посилаючись на Канта, артикулюємо (articulatio-членороздільно мовимо) таке: “ ... зваленим в купу (coacervatio-консервоване)...“ у просторі свободи (Kausalität durch Freiheit-причина через свободу) - то вам не консерва-тизм - хоч в цьому світі - суцільному-завжди-однак, (Кант - “ Це, ціле“) не просто так казати щось - артикулювати-членороздільно - але мусиш по-окремо розставляти!.. наголошуючи: “реконструкція козацтва“ - то буде - хай театр, однак, не “coacervatio-консервоване...“ бо на фронті - український воїн живий (свободи їсти-спати-срати - давай!)... а за ліберал-ізм-ом добре що хочеш ховати, різні понятні-незрозумілі терміни, котрі потребують стільки Ваших сил, щоб просто перевести-перекласти на зрозумілу мову - гендери-цисгендеру... тоталітарного дискурсу... метанаративів тоталітаризм... а міняти стать - то консерватор? Однак, притягнуто усе за вуха - не варто зусиль та все-одно зійде, якої б статі не бажав, на одно: їсти... тай гайда у всесвітній простір “театру-Антиномій“).

В таких умовах український консерватизм через сильний тиск лібералізму вимушений формуватися з нуля у пришвидшеному темпі. Сьогодні кожна адекватна людина підсвідомо стає консерватором. Ось я, наприклад, бачу сьогодні як люди починають змінювати стать, ба більше, ліберали кажуть, що вже нема ніякої статі, є гендери. Виявляється, що тепер ми всі класифіковані за гендерами, а я виявляється цисгендер. Тобто лібералізм нам каже, що над людиною тяжіють роки тоталітарного дискурсу метанаративів темного минулого, прив'язаних до того, що я маю одружитися, завести дитину, тепер вони кажуть мене необхідно звільнити, визначити гендер і не здивуюся, якщо через пару років всіх цисгендерів почнуть ловити і лікувати. Меншість, яку завжди захищав лібералізм, починає диктування умов більшості, тобто це вже справжній тоталітаризм.

- Це природній процес?

Ні, це все штучно запліднено. Це все продовження процесів 1968го року, зокрема результат роботи франкфуртської школи і Герберта Маркузе. Ну яке може бути звільнення людини, кого звільняти, якщо вже нема загроз? Це може бути актуально десь в Північній Кореї. Але лібералізму постійно потрібно когось "звільняти", а старий пролетаріат показав, що більше незацікавлений в цих процесах. Тому ще в 60-70-х роках було визначено, що є пригнічені стани, які треба звільняти, тобто пролетаріат замінили "пригніченими станами" – расовими, сексуальними та іншими меншинами.

    (“Ні, це все штучно запліднено“... (С Чаплигін) - Я Анонім - а не краще мати на-увазі увесь той час, наприклад: все це театр - кіно (відколи появилося само кіно) - Чарлі Чаплін!.. а не “реалізм ізмів“!.. однак воно кіно. Аж захотілося консерви!.. замість завжди-сьогодні, живої риби... Загалом - уже й дивуюся - як то так десь випадає, за-щораз, Кант з процесу?.. пізнавання... відколи “ізм“ та “изм“: лібералізм - консерватизм?
... А членороздільно артикулювати?.. зась!.. собі блукати десь-між Антиномій, подивімсь - а може варто далі, поза “ізмів“ розглядати цей-такий процес.)

- Хто зацікавлений в цьому процесі?

Скрізь треба дивитися економічну основу, марксистський базис. Сьогодні лібералізм напряму пов'язаний з глобалізмом, який сьогодні наступає з усіх боків. Національні держави відмирають, все більше процесами керують транснаціональні корпорації. Наприклад, рекламний відділ Кока-Коли має більше коштів ніж бюджет України за 10 років. Лібералізм створює ідеальні умови для цих процесів, адже розмиває суспільство, навіть сім'я як найменша спільнота вже невигідна.

    (Я Анонім - і начебто: “сьогодні лібералізм напряму пов'язаний з глобалізмом“ - “Лібералізм створює ідеальні умови для цих процесів, адже розмиває суспільство, навіть сім'я як найменша спільнота вже невигідна... (С Чаплигін)“. Але - Анонім: давайте розберемо доцільність терміну лібералізм подалі, поміж “ізмів“... а глобалізм?.. глобальний (франц. global - загальний, всесвітній, від лат. globus - куля), так їх подає том-самий радянський словник... без “ізму“ - тож щодо “лібералізму-вільно-сності “ такої-тої побудови глобального (без “ізму“): лібералізм глобальний!.. а вже , якщо заходить “ізм“ та “изм“ - то, може, досить мудрувань,- щоб вивершити (згідно Канта), то братися вже краще, зразу ж, до - “голої мізології (Misologie-науко-ненависність)“?**** - Ні, краще все ж, десь-між Антиномій “...через свободу (Kausalität durch Freiheit) до - ніякої свободи“!..
    (А глобалі́зм є в інтернеті ще одним “ізмом“ — сукупністю переконань і поглядів на глобалізацію...)

Тобто якщо під час Французької революції буржуазія була зацікавлена у створенні націй, то зараз виходить зворотній процес: тепер капіталізм виступає проти національних держав.

- Чи виходить з цього несумісність капіталізму із консерватизмом?

Звичайно, що ні, тут йдеться про етичне питання, зокрема про етику праці. Консерватизм вчить тому, що людина завжди відповідальна за свої вчинки, він розглядає людину як відповідальну. Якщо людина створює сім'ю, то вона повинна мати і економічні підоснови, несе відповідальність за дітей, має їх вигодувати, навчати, поставити на ноги та одружити. Чому в Україні не проходять ліберальні реформи? Тому що українці завжди в усіх цих відносинах орієнтувалися на те, щоб прогодувати сім'ю. Лібералізм не знає, що таке сім'я. З точки зору консерватизму сім'я теж є суб'єктом економіки. Про це добре написано у Вебера в "Протестантській етиці та капіталізмі". А в лібералізмі є індивідуум, який не пов'язаний ні до чого.

    (Я Анонім: “Чому в Україні не проходять ліберальні реформи?.. “ запитує Сергій Чаплигін... чи Матвій Дихановський - Сергія... та...
   ... але мені, Аноніму, однак! - не відчуваю я цього-такого запитання... хай в Україні - один лиш потяг до “можна свободи-kann der Freiheit “ - не-“лібералізму“ у відношені до всього іншого... вже не одне століття попідряд... не слухаючи власних анти-не анти-лібералістів - але “kann der Freiheit“ - можна-свободо-націоналістів: Шевченка - Бандери... в атмосфері - а хай вам - консервуючої... - Ні-ні!!. - Все-театралізування свободи (Freiheit) індивідуальних структур національно-свідомого (тоді, саме-здається, було на підході те кіно із Чапліним)... десь-там, між інших термінів, поза тої каші, неначе “є індивідуум“, (С Чаплигін) - “лібералізму“-му-му?.. - Кант ж каже про історію: “будинок, але лиш в руїні переставляється“-перебудовується завжди і це “практичний інтерес оснований на базі чистих принципів розуму”**... а вже комусь-хай і тих-подальших-всяких “ізмів“-принципів... по саме-геть...)

Ще важлива особливість це відношення до спадщини. Консерватизм розглядає не тільки спадщину особисту, але й національну й правила її використання, нашу природу: землю, ліси, ріки, тобто є ще національна спадщина і правила її використання.

    (Я Анонім: а хай-хоч ”практичний інтерес” без “ізму“-му - і театр-кіно!.. на-замість, поки-що консерватизмів та лібералізмів...)

- Яке ставлення в консерваторів до прогресу?

Дивлячись, що розуміти під прогресом. Якщо ми про технічний розвиток, то не заперечує. Проте в лібералізмі об'єктом прогресу є людина, її звільнення. Але ж про який прогрес можна говорити, якщо людина має сформований антропологічний статус. Вона лише змінює середовище в якому перебуває, і консерватори обґрунтовано вважають, що в цій системі є ієрархія та важелі, тобто свобода цінна можливістю самообмеження. Тобто на будь-яку свободу, яку нам пропонує лібералізм ми маємо право сказати ні. В той час як для лібералів прогрес - це звільнення від такого права. З таким прогресом погодитися, звісно, не можна, а з технічним прогресом консерватизм не має жодних протиріч.

- Чим відрізняються консервативні ідеї та ліберальні в контексті ролі особистості?

Ми користуємося англомовним політичним словником, є два слова: liberty та freedom. Тобто свобода від чого та свобода для чого. Консерватизм це свобода "для чого", в консерватизмі людина відповідальна за себе і свої вчинки, і розуміє, що права несуть якісь обов'язки. Водночас лібералізм "звільняє від усього" та заперечує будь-які авторитети та ієрархічні системи. Початково авторитетом був Бог, модерн вже каже, що авторитетом є наука, постмодерн і лібералізм вже питає: що є наука? Приблизно так і працює постмодерна різома.

- Як зберегти тверезий розум в цих умовах програмованого суспільства? Тільки в індивідуальному порядку?

Ні, індивідуальний ні, колективний можна. На сьогоднішній день глобальної альтернативи лібералізму не буде, але вона народжується.

    (... відношення Я Аноніма до "...в консерваторів до прогресу"?.. а!!! - однак вже краще дивитися реального театру-кіна між Антиномій!.. щоб в межах глузду "зберегти тверезий розум"...)

- Чи можна визначити якісь тенденції в консервативному русі?

Консерватизм дуже гнучкий і дуже різний. Зараз зароджується його нова форма. Сьогодні ми перебуваємо в процесі змін. Все більше інтелектуалів задаються питанням "що не так зі світом?". Але немає якогось певного "консервативного інтернаціоналу".

- Як ви ставитеся до паризької декларації 2017 року "За справжню Європу"?

Ці філософи порушили дуже важливу проблему. В Євросоюзі зараз кажуть про європейські цінності. Проте що це таке? Були католицькі релігійні цінності, протестантські цінності, а марксизм це теж європейська цінність? А націонал-соціалізм, італійський фашизм, інквізиція, хрестові походи? Це все породження Європи, яка сама по собі дуже різноманітна: від Фінляндії й до Греції. Це все неможливо уніфікувати під якусь загальну основу. В тому й цікавість, в тому й цінність Європи, в її різноманітності. А Євросоюз це лише бюрократична установа, яка створена нещодавно. В Європи ж давня історія, багата культура, вона має знову стати Європою націй і Європою народів, пам'ятати та зберігати свої традиції. В цій Паризькій декларації був такий термін як "справжня Європа", там йшлося про Європу ностальгії: католицький світ, римська імперія, франкська держава. Справжня Європа – це те, що сьогодні заперечується, Європа, яка не знала цих мігрантів і цих сучасних змін. Це точка відліку, коли вже почалося від середини століття, після Другої світової війни, коли закінчилася та епоха просвітництва, коли стало зрозуміло, що щось не так пішло.

- Наскільки сильно на світові процеси вплине короновірусна епідемія та протести Black Lives Matter?

Надзвичайно сильно вплинуть. Дуже критично, що ці протести відбуваються саме в Сполучених штатах, в світовій державі. Ми бачили надзвичайно сильні заворушення через вбивство однієї людини, коли неполіткоректним стало майже все надбання білих людей, історичні та культурні постаті, неполіткоректним став навіть Колумб. Люди, які ніколи не були в рабстві, зносять пам' ятники тим, хто ніколи не був рабовласником, то дуже великі зміни. Звісно це викликає спротив, тому це завдасть серйозного удару по лібералізму.

    (... підсумовуючи, далі, відношення Я Аноніма до того-такого, - вже давно (ще з самого початку), логічно-неможливого, в границях спільно-все-єдиного (“Це, ціле“ ) та діалектики... хіба-що-як театральної постановки Антиномій, не-хохми, кіно Чапліна.
   ... але буття нинішнього, українського, багато-повер-хов-но-го, серйозного, "Кварталу - 95"... не як театру-ру-ру-ру...
   ... якщо то є лібералізмом, то Чаплін - хохмою-ю-ю!)

Пандемія теж послабить лібералізм. Бо пандемія показала, що попри глобалізм, кожна держава рятувалися сама по собі: кордони були перекриті, а державна політика стала жорсткішою. Це все дуже вплинуло як на політику урядів, так і на підсвідомість людей.

- Добре, але що відбувається з елітами? Невже вони не бачать у цих процесах загрози?

Як працює глобалізм? Глобалізм передбачає керування транснаціональними корпораціями. Для прикладу візьмемо Україну. Чи є в України взагалі якісь еліти? Відсутні, є якась колоніальна адміністрація. Чи є в Україні Президент? Нема. Україна не є суб'єктом політичної діяльності – це об'єкт. Щоб бути політичним діячем в Україні потрібно працювати на американську розвідку або, принаймні, на російську. Нема президента, нема керівного органу, рішення приймає одна-дві людини. Такі ж процеси відбуваються й в інших країнах, навіть в країнах першого світу, хоча там ще йде певна боротьба між тими, в кого сконцентрований великий капітал.

    (... Я Анонім: тож, далі - візьму, з Матвія-Сергія, окрему цитату: "Чи є в Україні Президент? Нема"...
   - сумнівна теза! - аналізуючи все-водночас як "Антиномію Всього-завжди" - "чи - як Ніякої свободи - чи причинність через свободу...", але, виявлятися повинен, як каже Кант: "насамперед, певний практичний інтерес, що приваблює кожну благонамірену людину, якщо та розуміє свою істинну вигоду "***).

- А в чому тоді специфіка наших українських еліт?

А які це еліти по суті є? Порошенко? Янукович? Донецька еліта? Дніпропетровська еліта? Ставленики олігархів доривалися до влади. Але ж вони навіть собою не можуть керувати, не те що державою. За майже 30 років в Україні нічого не зроблено. І не відомо чи вона ще 30 років проіснує, на жаль, ми бачимо негативні тенденції. Тому тут треба розрізняти еліти та контреліти. Якщо ми говоримо про еліти, то це державники, які прив'язані до цієї землі, які переживають за неї, готові боротися. Як формувалася аристократія? В процесі боротьби за привілеї, постійної роботи та боротьби за свої землі. Наші ж "еліти" не пов'язують себе з Батьківщиною.

- Україна як суб'єкт, а не об'єкт геополітики – це недосяжна мрія?

Цілком досяжна. Варто звернути увагу на проект Міжмор'я, який передбачає союз з нашими історичними сусідами, адже раніше існував центральноєвропейський цивілізаційний простір: Річ Посполита, Велике князівство Литовське. Сьогодні геополітично ситуація стрімко змінюється, власними потугами зараз неможливо протистояти великим загрозам, для України це Росія.

- Національна ідея в сучасній Україні існує?

Її дуже затаскали. Зараз вже немає ніякої актуальної національної ідеї. До отримання незалежності все було значно простіше: розгалужені організації, ОУН, потім існувала діаспора яка дуже добре фінансувалася. Ідея була проста: за створення Української Самостійної Соборної Держави. Але постала незалежна держава і що далі? Що Україна може запропонувати світові?

- Що можна сказати про роль Церкви в українській і світовій політиці?

У нас завжди було складно: ми маємо греко-католицьку церкву, ми маємо православну церкву, в православній церкві ми мали московський патріархат, київський, автокефальну церкву, тепер Порошенко уклав Томос – справу не довели до кінця, не об'єднали ту церкву, почався конфлікт з Філаретом, церковна смута як була 30 років – так і є. Але маємо дуже гарний приклад - рад релігійних організацій, що об'єднали в собі всі конфесії. Тому що є об'єднучий фактор: ні в синагозі, ні в мечеті ніхто не буде підтримувати зміну статі та всі ті зміни, що нав'язує лібералізм.

- Але ж на Заході ми бачимо, що згубні процеси відбуваються і в Церкві.

Так, вже й в церкві. Ми християни знаємо, що Кінець Світу почнеться з Церкви. Перед Апокаліпсисом, перед приходом Сатани, прийде антихрист і сяде на Моїсеєве Седалище, тобто в церкві, звідти і почнеться розпад. Антихрист буде являти чудеса, і його сприйматимуть за Спасителя. Тобто Кінець Світу вже близько.

    (“Тобто Кінець Світу вже близько“ - неначе підсумовує Сергій Чаплигін. - А Я Анонім: от від Антиномій усього світу - вам?.. певний практичний інтерес... що... розуміє свою істинну вигоду... хай це-тут, десь поза Кантом... хто-як хоче... розуміє геть... а хай і в “ізмах“).

- Не надто оптимістичний прогноз. Молодь на вашу думку розуміє, що відбувається в світі?

Так, дуже велика частина розуміє, передусім освічена молодь. Ті ж, хто йде по течії, не приймають рішення, тому що в них немає мислення, вони існують стандартизовано, живуть в світі симулякрів і бездумно повторюють те, що їм транслюють на телебаченні та в інтернеті.

- Що має статися аби про ці загрози почали замислюватися більш широкі верстви? Чи це вже незворотній процес?

Зворотній, це все можна змінити. В психології є пригранична ситуація, де людина задається питанням: Хто я? Що я? Де я? В стресовій ситуації дуже багатьох повертає до тями. Варто і в політиці консерватизму ввести якийсь стресовий фактор. Знаєте у троцкістів є перманентна революція? Потрібно постійно підіймати градус напруги у суспільстві.

- Порадьте нашим читачам, які тільки починають розуміти устрій цього світу, як їм не втратити орієнтир в цих умовах викривленої реальності? Чим надихатися та з чого починати?

    (Я Анонім - повторюсь: шукай-те в Іммануїла Канта “Антиноміях“ усього світу - і там-вам певний практичний інтерес... що... розуміє свою істинну вигоду... хай у - хай поза Кантом... простіше геть - що кожен хоче їсти-пити... і не лише: щоб не стріляти одне одного... та вже-ще й щоб і постріляти... поки що... поки Антиномії-ї-ї... але: без Бога - нікуди!..).

Потрібно починати зі знання історії, знати класику, починати від Платона. Щоб щось заперечити треба знати що ти заперечуєш. Пікассо якось спитали як навчитися малювати як він? Він відповів: спочатку навчіться малювати як Леонардо да Вінчі, а потім вже можете робити що завгодно. Тобто щоб розумітися в поточних процесах, потрібно спочатку оволодіти якимось понятійним апаратом.

    (...і пригадались Кантові слова: найпростіше сказати - все складно!)

Мислитель Сергій Чаплигін
Спілкувався Матвій Дихановський
1/11/2020

*слідкуй в Поетичних Майстернях, за нумерацією загальної назви: МІДНО-ВЕРШНИКОВІСТЬ та СВЯЩЕННО-КОРІВНІСТЬ ДІЙСНОСТІ ... та ізми.
   **Іммануїл Кант, в тій Критиці... виклав цілий розділ Антиномій... де: Для пояснення явищ слід припускати також причинність, як “через свободу (Kausalität durch Freiheit) “, так і - “Ніякої свободи, - все в світі трапляється в наслідок дії законів природи“... що, певне, слід мати, за аналогію лібералізму (від лат. liberalis - вільний).
Антиномії (грец. αντινομια - суперечність між двома твердженнями, що взаємно виключають одне одне, але переконливо доводяться логічно) див. Кант Антиномії (грец. αντινομια - проти закону/правила) побудовані на свободі Freiheit. (словник-інтернет)
Третьої антиномії теза
Обґрунтування причин (Kausalität) всіх явищ світу законами природи не єдине. Для пояснення явищ слід припускати також причинність через свободу (Kausalität durch Freiheit). (Антитеза: ніякої свободи, - все в світі трапляється в наслідок дії законів природи).
Третьої антиномії антитеза
Ніякої свободи, - все в світі трапляється в наслідок дії законів природи. (Теза: обґрунтування причин (Kausalität) всіх явищ світу законами природи не єдине. Для пояснення явищ слід припускати також причинність через свободу (Kausalität durch Freiheit)) .
...практичний інтерес оснований на базі чистих принципів розуму” (І. Кант, попередні абзаци цієї сторінки), та “емпіризм… завдає непоправної шкоди практичному інтересові розуму” (І. Кант, один з наступних абзаців…) Натомість, спекулятивному інтересові (задля умоглядних маніпуляцій) розуму, емпіризм (довідність) пропонує вигоди, котрі є вельми привабливими й значно перевершують ті, що їх може обіцяти догматик (прихильник незаперечних істин).
   ***(Іммануїл Кант, Критики чистого розуму з ДРУГОЇ КНИГИ ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОЇ ДІАЛЕКТИКИ АНТИНОМІЯ ЧИСТОГО РОЗУМУ (перша - четверта тези-антитези)... Третьої антиномії.. тези-антитези, далі див. АНТИНОМІЇ ЧИСТОГО РОЗУМУ СЕКЦІЯ ТРЕТЯ, Про інтерес розуму в зіткненні його (розуму) протиріч), параграф сьомий, “... тобто на боці тези, виявляється: насамперед, певний практичний інтерес, що приваблює кожну благонамірену людину, якщо та розуміє свою істинну вигоду “.
**Іммануїл Кант, на завершення Критики чистого розуму (передостанній розділ: Архітектоніка чистого розуму, другий абзац).
“Я задовольняюсь, від одної голої трансцендентальності-що виводить за межі - точки зору, названою природою чистого розуму (Natur der reinen Vernunft), спільного - побіжного (einen flüchtigen-об’єднаного-мимохідного) погляду на сукупність колись вироблену (bisherigen Bearbeitungen-до сьогочасного оброблення), те ж саме - щоб, для сказати (zu werfen-для казати), як звичайно для мого погляду, але - будівля змінюється-перебудовується тільки на руйнуваннях - хоч (Gebäude, aber nur in Ruinen vorstellt-будинок, але лиш в руїні переставляється). “
   ****... Іммануїл Кант, на завершення Критики чистого розуму (останній розділ: Історія чистого розуму), зробив таке посилання на мізологію: “Es ist bloße Misologie, auf Grundsätze... - Воно є голою мізологією (Misologie-науко-ненависністю)...
   І може бути, такий порядок, невпопад... і не простіше.
10.11.2020р. розбирався з усім Я Анонім

    ... хоч, автор, Володимир Єшкілєв, котрий (публікацією - Подвійна смерть “Священних корів”), долучається до висвітлення “проблеми”... там, подає і потрібне мені (зрештою) вирішення: “Найкумедніше (одночасно – найсумніше) те...”, що - МІДНО-ВЕРШНИКОВІСТЬ та СВЯЩЕННО-КОРІВНІСТЬ ДІЙСНОСТІ... досягає, тут, потрібного мені рівня абсурду (чи-то мізології*)...
    ... зрештою, - назва вирішує все - а кулі убивають (завжди убивали) живих людей, сьогодні і... що все воно просто... не просто... хоч-як його називай!
    ...але тема, хай як там, сконцентрована, вже, у впродовж моїх попередніх спроб (досліджень-наголошень-перекладів) - я буду їх (спроби) виставляти та подавати під одною-спільною назвою... (слідкуй за нумерацією загальної назви: МІДНО-ВЕРШНИКОВІСТЬ та СВЯЩЕННО-КОРІВНІСТЬ ДІЙСНОСТІ )...
   ...хочеш плач - а хочеш смійся!.. читай - не читай... ба!..
*... Іммануїл Кант, в завершення Критики чистого розуму (останній розділ: Історія чистого розуму), зробив таке посилання на мізологію: “Es ist bloße Misologie, auf Grundsätze... - Воно є голою мізологією (Misologie-науко-ненависність), за (згідно) основним правилом...” , то ж - критиком чистого розуму можна бути... а-геть дурним!
    05.09.2020
Саландяк Я Анонім
НАЦІОНАЛІЗМ
Основою моїх ”інсинуацій” будуть: Тарас Шевченко – основоположник українського націоналізму та Олександр Пушкін – глашатай російського шовінізму. Шевченкова містерія Великий льох та не менш “містеричний” Пушкінів Мідний вершник.

   Містичність обох сюжетів безсумнівна, але якщо Тарас Григорович визначає її заздалегідь, ще у підзаголовку: Великий льох (містерія), то Олександр Сергійович у передмові до Мідного вершника стверджує: “Випадок, описаний в цій повісті, основано на істині… “- очевидно маючи на увазі якусь містику вищого порядку. Загалом для шовінізму (вищої ступені націоналізму) цілком природньо видавати за правду (хай завідомо безумне) наступне:
Як наче грому гуркотіння -
Оте тяжко-дзвінке скакання
Аж бруківку сотрясає.
І, осятий місяцем блідним,
Простягши руку в висоті,
За ним несеться Вершник Мідний
На дзвінко-скачучім коні;
І в цілу ніч безумець бідний,
Куди б стопи не обертав,
За ним повсюди Вершник Мідний
Із дзвінким тупотом скакав.
…
   Шевченко в своєму Великому льосі теж звертає увагу на сатанинську природу того “вершника”:
А мене, мої сестрички,
За те не впустили, (до раю)
Що цареві московському (Петру Першому)
Коня напоїла
…
   Якщо помислити лукаво, то зрештою можна Шевченкові узагальнення витлумачити і на догоду російському шовінізмові:
Як сніг, три пташечки летіли
Через Суботове і сіли
На похиленому хресті
На старій церкві, “Бог простить”:
Ми тепер душі, а не люди,
А відціля видніше буде,
Як той розкопуватимуть льох.
Коли б вже швидше розкопали,
Тойді б у рай нас повпускали,
Бо так сказав Петрові бог:
“Тойді у рай їх повпускаєш,
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох”.
…
   – Але! Насправді-то, скільки ж гіркої іронії!!! Ох! Як це повинно зачепити українця за живе та “надихнути” на націоналізм, в цьому випадку на ненависть до “москаля”… Цього і хоче Шевченко, і не приховує…
   Такою я визначаю роль цих двох непересічних авторів (сьогодні уже неменше “мідних” за того “…вершника”) у словянському просторі … людському - христянському просторі, що отим шовінізмом та націоналізмом доконечно розділений на хохлів та москалів. Подібна практика у світі поширена повсякчас і по усій території світового простору, розділеного віддавна і безповоротно… але уже, нині, не дивлячись на здавалось би безкраю всесвітню ненависть між народами (через отой націоналізм-шовінізм)…, на просторі уже осяяному жевріючою надією на любов (об`єднання)… відкинувши догмат вседозволеності для окремих - робити що завгодно в справах “богоугодних”, та (зрештою) залишивши від шовінізму та націоналізму лише любов, ту, що була їх основою… любов до… що початково мислилась (шляхи Божі незвідані є) як християнська - до Бога …
 – Ми заслужили у Бога бути великими!
 – Бог зробив усіх рівними!..
 –Я прагну справедливості!
 –Я прагну справедливості!
   Суб’єкта націоналізму - ображеного, впевненого у справедливості та богоугодності своїх посягань. - Суб’єкта шовінізму - самовдоволеного, безконечно наглого з безсумнівним самоусвідомленням його богообраності, - читаємо в оригінальному тексті: “Стоял Он” - а те місце де “Стояв Він”:
По моховитих, грузьких берегах
Хати чорніли в болотах,
Притулок вбогого чухонця;
…
Хто той “чухонець” - якої національності? Але вже далі:
Де перше фінський риболов,
Печальний пасинок природи,
Вздовж низьких берегів
Кидав в невідомії води
Свій ветхий невід,
…
   Той чухонець таки фін! А як визначалась “ветхість невода” чи те, що “кидав в невідомії води” а чи “печальність пасинка природи”? – Та ж... отим шовінізмом і визначалась! Для підкреслення “дум великості”, що ними осяяний “Він” був. Не випадково ж на бідного Євгенія підняв Олександр Сергійович Вершника Мідного… – а не забувай про велич російської держави! “… Уже тобі!..” опирається Євгеній – і тої ж миті:
Простягши руку в висоті,
За ним несеться Вершник Мідний
На дзвінко-скачучім коні;
…
   Упускаючи інші деталі роблю висновок: Олександр Сергійович Пушкін безсумнівно тим таки шовінізмом натхнувся, бо й сам “Перед гордовитим бовваном” шапку знімає:
Красуйсь, Петрове місто, й стій
Так непорушно, як Росія, Нехай підкориться тобі
І переможена стихія
…
То що вже залишається бідному Євгенію?:
І з тої пори, як випадало
Йти тою площею йому
В його обличчі малювалось
Сумяття. До серця свого
Він притискав поспішно руку,
Як би його вгамуючи муку,
Картуз поношений знімав
Збентежених очей не піднімав
І йшов бочком.
…
   Так і, й нині, читачеві Пушкінового твору – пожалівши бідного Євгенія, завжди залишається лиш одне - високо задерши свого російського носа все ж смиренно знімати, за щораз, поношеного картуза…
http://maysterni.com/publication.php?id=82370
Саландяк Я Анонім - колись в 2012 році

Володимир Єшкілєв

Подвійна смерть “Священних корів”

   У кожній сфері є “священні корови” – постаті або теми, на які заборонено дивитися критичним поглядом. Іноді ці заборони підкріплені силою влади, іноді – силою корпоративної думки. Така думка формує міф про те, що критичне (свіже, альтернативне) освітлення теми руйнує певний договірний базис, “підірве основи” і т. ін.
   А ще міф про те, що “священні корови” безсмертні.
   Корпоративне (спілчанське) * середовище, яке сформувалося в українській літературі (і ширше – в українській культурі), у тому плані не є винятком. Воно має довгий перелік “священних корів” (великих, малих і зовсім містечкових) і навіть розвинуту “внутрішню міфологію”, на захисті якої стоять літературні бюрократи, архаїчні інституції, які пережили свій час, а також старі та молоді “літературні зграї”, що згуртувалися навколо принагідних годівничок, які спираються на офіціоз (видавничих проєктів, політичних штабів, меценатів тощо)
   Навіть схематичний аналіз цієї “внутрішньої міфології” зайняв би багато сторінок і зацікавив би либонь посвячених. Але є в тій міфології теми, що впевнено виходять за межі літературного процесу. Літературна ієрархія в Україні надто довго заміщала собою незлічені порожнини в ієрархіях політичних та ідеологічних. Зрештою, й Український Проєкт нового часу стартував не з походу армії Визволителя на штиб Вашингтона або Болівара, а з поетичних, політичних, історичних (а ще – міфогенних (заложених в міфі про людину-генно) ) інвектив (викривальних виступів) Тараса Шевченка.
   Програмуючі міфи, що їх згенерував Шевченко – від “порваних кайданів” до “Вашингтона з новим і праведним законом”, – працювали навдивовижу довго, пережили Модерн й формували політичну уяву навіть тих поколінь, які були сучасниками європейського Постмодерну. (... в ідеалах модернізму: безповоротності прогресу, вирішення наукою й технікою глобальних проблем людства, цілісності світу, існуванні загальнолюдських цінностей) (Вікіпедія) .
    І сталося це не лише тому, що Шевченкові та їже з ним програмуючі міфи містили в собі міцно структуровану “матрицю” опорних національних маркерів (виразників позитивних характеристик) , обгорнутих яскравими та зрозумілими широким масам “картинками”, а ще й тому, що їм не створили жодної притомної альтернативи. Жодного конкуруючого образно-символічного світу, який би став своїм для всіх українців чи для певної верстви українського соціуму. Наприклад, для міських українців, буттєво відчужених від світу стражденних рільників, покриток, гайдамаків та Грицевої науки.
   Усі спроби скласти альтернативний набір кодів українства (більш адекватний Модерну, менш провінційний та рустикальний (простого-грубого походження) ) об’єктивно зазнали невдачі. Тут можна згадати і покоління Семенка-Йогансена, і “неоніцшеанський” проєкт Дмитра Донцова з його “плеканням нового духу”, і модерністів-“вісімдесятників”. Причини невдач були різними. Основна з них – цілеспрямоване знищення української освіченої верстви не лише окупантами, але й тими українськими силами, які успішно паразитували (і паразитують донині) на простацькому ресентименті (злопам’ятності-обуренню) “маленьких українців”.
   До своєї політичної “реінкарнації” (перевтіленні) 2014 року (до сучасного, третього Українського Проєкту) наша країна прийшла без відповідних символічних кодів. На теренах національної міфології й далі паслися народжені літературою “священні корови” позаминулого століття. Голоси окремих філософів та соціальних теоретиків тонули в океані ідеологічної графоманії. Тож кричущий дефіцит програмуючих міфів компенсувався “підручним” літературним матеріалом. І до цього матеріалу варто придивитися.
   Третьому Українському Проєкту найперше була потрібна нова українська лексика, нові слова для програмуючих міфів. Сучасний “опорний словник” для опису нової епохи, відмінний від народницького та радянського, які консервували старосвітський спосіб висловлювання вічно збідованих українських селян (тобто відмінний від “опорних словників ресентименту” (злопам’ятності-обурення) ).
   Зрозуміло, що більшість українських літературних творів, написаних від доби Тараса Шевченка до 2014 р., для пошуку нових слів не годилася. Ані проза письменників середини ХХ ст., ані поезія “шістдесятників” не містили понять, фреймів (відтворень стереотипних - усталено-мислимих ситуації у свідомості, або моделей для представлення деякої концепції) та образних конструкцій, здатних обслужити гіпермодерний (гіпер-над модерн-новітній) дискурс нових революцій та стати цеглинками нових програмуючих міфів. Ця література була спрямована на виправдання “пафосу бідних”, на ідеалізацію козацької давнини та на оспівування комсомольського активізму.
   На перший погляд більш підходила для подолання ресентименту (злопам’ятності-обурення) українська постмодерна література 90-х. Ігрова та іронічна, вона не проливала сліз над непозбувною бентегою сільських невдах, не милувалася блиском освячених ножів та не захоплювалася безстатевими хлопчиками-помагаями з передового колгоспу.
   Але постмодерній (після-новітній) літературі не ставало життєвості. Не вистачало смислів, сполучених з потребами громади. Вона блукала серед цитат, гралася вбитими міфологемами та спиралася на досвід не польових командирів, а рафінованих книжників з благополучних країн. Ця література не хотіла здирати шкуру з “священних корів”. Вона писала на своїх прапорах “нам пофіґ” та декорувала тих “корів” віньєтками.
   Для програмуючих міфів Постмодерн (після-новітній) міг дати либонь метод реконструкції (припинення-зниження монтажу) . Але слів, помічних для збирання уламків у нову конструкцію, від його адептів годі було чекати. Тож їх цитувала не широка вулиця, а вузька богема. Технологи не вмонтовували їхніх текстових знахідок до своїх політичних меседжів (повідомлень-послань) та рекламних слоганів (лозунгів) .
   Є, щоправда, один літератор, якого ще покоління Постмодерну (після-новітнього) розібрало на цитати. Лесь Подерв’янський. Український гіпермодерний (над-новітній) дискурс підібрав дещо з його текстів: не так самі слова, як метод їхньої семантичної (що-до значення... слів і їх складових частин...) анігіляції (взаємодії елементарних частинок і античастинок) , спосіб динамічного та напруженого ставлення слів під сумнів, як у феєрії “Данко”.
   Драматургія Подерв’янського провокує на тотально скептичне ставлення до Слова, що точно попадає у головну підозру Гіпермодерну (над-новітнього) , мешканці якого не вірять словам в принципі: ані словам з рекламних бордів, ані катарсичним (піднімаючим, очищаючим, оздоровлюючим) словам поезії, ані прагматичним словам науки. Мешканці Гіпермодерну (над-новітнього) знають, що всі, хто вірив словам, програли. Знають, що через різні високі, мудрі або теплі слова минулі покоління намагалися й намагаються продати (впарити, всучити) своїм дітям та онукам свій нікому не потрібний досвід. Свою історію вічного і впертого ступання на рискалі.
   Дехто з культурологів чекав, що саме мешканці Гіпермодерну (над-новітнього) здеруть шкіру з літературних “священних корів”. Проте вони не думали, що шкіру будуть здирати зі всієї Літератури у найширшому розумінні цього слова. Культурологи пророчили, що мешканці Гіпермодерну (над-новітнього) відкинуть віковий ресентимент (злопам’ятність-обурення) . Що мешканцям Гіпермодерну (над-новітнього) також не буде цікавою література, яка ставить естетику тексту та текстову гру вище за оповідальність. Культурологи очікували, що художня література щасливо повернеться до оповідання історій. Що ті історії будуть сучасними й не впиратимуться у шкільну дидактику (повчальність) .
   Але сталося інакше. Для мешканців Гіпермодерну (над-новітнього) будь-яка література нецікава. Вони оцінюють її з погляду ефективного використання часу і приходять до висновку, що споживання літератури не допомагає досягненню успіху. Тож Література стає потрібною лише тоді, коли її зміст (сюжет, ідея) перетікають в інші форми мистецької трансляції, стають сценаріями для кіно- і телефільмів або ж основою для комп’ютерних ігор і квестів (пошуків) .
   Література перестає бути не лише “вчителькою життя” та “порадницею”, а й адекватним (прирівняним) співрозмовником. Літературні історії здаються новим поколінням довгими та нудними. Література не вписується у теперішній прискорений час. Вона не відповідає на питання з впевненістю коуча (тренера-помічника) . І не наголошує на винятковій корисності своєї трансляції. А тому їй тепер призначена лише роль асистента тих операторів суспільних розваг, які формують правила веселого та ефективного проведення часу.
   І вже звідти, з картинки на екрані та з ігрового поля, мешканці Гіпермодерну (над-новітнього) споживають переформатовані літературні сенси (сутності) (насправді – лише лайфхаки (корисні поради та хитрі прийоми) та ілюстрації) для просунення своїх смислів і своїх програмуючих міфів. Це вже не новий спосіб прочитання текстів, а радше новий методи їх ефективного й тотального ігнорування. На цьому полі українські літературні “священні корови” не просто вмирають. Вони вмирають подвійною смертю – як окремі явища і як Література взагалі.
   Найкумедніше (одночасно – найсумніше) те, що вони навіть не розуміють, що вже мертві.
*тлумачення іншомовних посилань (по тексту) - Я Саландяк.
matrixinfo.ua@gmail.com

Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень).

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ
ЧЕТВЕРТИЙ РОЗДІЛ
Історія чистого розуму

    Цей заголовок (Titel) , стоїть, тільки тут, на одному місці - для його визначення, в системі (в складенім), як останнього (Stelle zu bezeichnen übrigbleibt-місце для відзначати останнім-залишати) - котре мусить заповнятися (ausgefüllt-нафаршироватися) , завжди. Я задовольняюсь, з одної, голої трансцендентальної-що виводить за межі, точки зору, названої природою чистого розуму (Natur der reinen Vernunft) , спільного - побіжного (einen flüchtigen-об’єднаного-мимохідь) погляду на сукупність - колись вироблену для сьогодні (bisherigen Bearbeitungen-до сьогочасного вироблення) , те ж саме - що казати (zu werfen-для казати) - звичайно, як на мій погляд, але, - будівля постає-бачиться тільки в руйнуваннях. (Я. Анонім: …правда, завжди (Gebäude, aber nur in Ruinen vorstellt-будинок, але лиш в руїні представляється) -бачиться з руїною разом, а без історії… а без руїни - якої тобі правди?) .
   Дуже показово є (merkwürdig genug-гідно багато) , що вона-історія, може іти далі, зверх натуральну-мудрість (natürlicherweise-природно-розумний) , не інакше (nicht anders) як, щоб людина в дитячому-віці (im Kindesalter) філософії, починала від цього (davon anfingen-з цього братися) , де ми, тепер, краще бажали б закінчувати (jetzt lieber endigen möchten-зараз любо закінчувати хотілось) - тим, щоб, спочатку (zuerst-до першу) свідомість Божа (die Erkenntnis Gottes) - а там і сподівання (und die Hoffnung) уже на властивості (Beschaffenheit-становище) іншого (решти) світу - як уже готового, для вивчення. Що (історія) є, теж - давнім вживанням, ще від дикого становища (rohen Zustande-необробленого-сирого здійснення) народностей (Völker) , що може було останнім (übrig-зайвим) , перед введенням грубих релігіє-понятть (grobe Religionsbegriffe eingeführt) , що, таким чином, утруднювало це все, в не просвітницько-інформативній формі-частині (nicht den aufgeklärteren Teil-не в-просвітлюючій частині) , для присвячення себе до уже безперешкодного розшуку над цей предмет-сюжет - де легко бачити одне, - щоб видавати за ґрунтовне та достовірне, отак - не можуть (es keine-воно жодне) без явної влади (unsichtbaren Macht-без-очевидної сили) цим світом правити, для крайнього задоволення - замість загинути (gefallen-подобатися-fallen-загинути) , - щоб там, через те, принаймні, на іншому світі щасливим бути, аніж мати, тут, якийсь спосіб життя. Звідти його богослов’я (Theologie) і мораль (Moral) - ці два спонукальні пружини, або, точки стосунків (Beziehungspunkte-стосунків-пункти) - краще, для всього вирахування-пошуків розуму мати (abgezogenen Vernunftforschungen-вирахувати розумо-дослідження) , щоб цьому себе, потім, назавжди (jederzeit) присвятити. Перше (erstere) , тим часом, маємо, власне це, що голий-один спекулятивний (лат.speculatio – вистежування) розум, через і згідно (nach und nach-на і через) в справах рухає, який, в результаті, під цим іменем метафізики (Namen der Metaphysik-назвою після-фізики) так славно ремісникує (so berühmt geworden-так славетно промишляє). (Я. Анонім: і упевненість в тому, що світ від Бога - і я вже можу… а краще - і я від Бога і метафізика-після фізика, і фізика… а термінологічні вирішення у просторі історії, - це все проблема вирішима… вже).
   Я хочу, тепер (jetzt die Zeiten-теперішнього часу) , не розпізнаючи куди ця або та зміна метафізики-після-фізики, влучить, помічаючи, лиш значніші ідеї (Verschiedenheit Idee) , які тут-в метафізиці, призводить до істотніших революцій (hauptsächlichsten Revolutionen-головно-реальніших революцій) , зобразити в одних - побіжних зауваженнях (flüchtigen Abrisse-мимохідних зносках) . І туди-сюди (da-там; тут;) я об’єднаю один - потрійний намір (eine dreifache Absicht-одної три-кратної мети) на якому (яких) робляться, зростаючи, поважні зміни на цій сцені суперечки.
    1. У взятому до уваги, всьому нашому розумо-свідомленні (Vernunfterkenntnisse-розумо-пізнаванні) , деякі (особи) будучи (waren) голими сенсуалістами (від фр. sensualisme, лат. Sensus- сприйняття, відчуття) , та інші - голими інтелектуал-філософами (Intellektualphilosophen) (фр. intellectuel, англ. intellectual - людьми, що займається критичним мисленням, та філософією) . Епікур може (kann) прираховуватись (vornehmste-підв’язуватись) до них за філософією почуттєвості, Платон - стане (werden) наголошувати на інтелектуальному. Проте цю різницю школи, таку тонку (so subtil) , вони також, повинні мати добре усвідомленою (hatte schon angefangen-добре ув’язнену) з найдавнішого часу і повинні мати, собі (hat sich) , довго та безперервно отримуваною. Відстоювання від першого, в предметі-сюжеті відчуття (Gegenständen der Sinne) , буде одною дійсністю, все решта - буде самовпевненістю (übrige sei Einbildung-зайвою було уявленням-зарозумілістю) ; ствердження від другого (інтелектуального) - кажуть для порівняння: в відчуттях (Sinnen) - ніщо є як сіяння (ist nichts als Schein-є ніщо як світло) , - тільки розсудок (Verstand) усвідомить (erkennt-пізнає) дійсне. Навколо все суперечливо (stritten-strieten-сперечатися-сваритися) , але перше ж, розсудкове, поняття (Verstandesbegriffen-розсудкове-поняття-ідея) , хоч воно-саме є від не реальності (doch eben nicht Realität ab-проте рівно не реальності з) , але тільки в них (логіків) поняття винятково-логічне (ihnen nurlogisch-їх лиш-логічні) , проте в інших - містичне. Той (Jene) поширюватиме (räumten-просторитиме) одне (ein) інтелектуальне поняття-ідею (Begriffe) , але взяту за голо-чутливу предметність (bloß sensible Gegenständean-голу чутливість предмета-в) . Цей (Diese) вимагає, щоб предмет удержувати голо в думках-інтелігібельним (bloß intelligibel -пізнаване в думках інтелігента) , бути і триматися одного світогляду (Anschauung-погляду) не через відчуття (keinen Sinnen-жодного відчуття) та проводжати, як думку (Meinung) , тільки через збентежений (verwirrten) чистий розсудок (reinen Verstand-невинний розсудок) .
    2. У взятому до уваги. Джерело походження (Ursprungs) чистого розумо-свідомлення (reiner Vernunfterkenntnisse) , чи воно похідне з досвіду (Erfahrung) - або незалежно від досвіду - однак, має своє джерело в розумі (Vernunft) . Арістотель, - як глава емпіричного (als das Haupt der Empiristen-як шеф твореного в розсудку) , проте Платон - ноологічного (Noologisten- (від грец. nus — дух і logos — вчення) вчення про природу та сутність людської розумності) - можуть бути пошанованими (werden-стати) тут. А вже Лок, представник - новіших часів першого (емпіричного-досягнутого в розсудку), а Лейбніц, - цього, останнього (ноологічності), (незважаючи на достатню відстань від цієї містичної системи), таким чином, вони, все ж, в цих суперечках мають щось такого, що не може приносити-робити їхнього вирішення (keiner-жодне) . Найменше зводить Епікур, з свого боку, згідно його сенсуалістичної ( від лат. sensus — сприйняття, почуття) системи (де відчуття - джерело знань), багато-раз, наполегливо (тому що він йде не з його ключової над границі досвіду назовні (niemals-ніколи) ), як Арістотель і Лок, (але особливо останній) потім вони мають всі поняття-ідеї і основні правила похідними з досвіду, наскільки в користування іде той-самий, що він може тримати буття Бога (Dasein Gottes) і безсмертя душі (хоч обидва предмети-сюжети лежать - цілими за границею можливого досвіду) так само, явно, їх проявляють, як - яке не будь математичне наукове положення (Lehrsatz) .
    3. У взятому до уваги - методі . Якщо щось (Wenn man etwas-коли man дещо) називають методом і, таким чином, це мусить бути одною справою згідно основного правила (nach Grundsätzen sein) . Тепер можна (kann man) ставити вже (jetzt-зараз) на (in-в) цю полицю (Fache-до фаху) , до пануючого методу природо-дослідження в (in-на) натуралістичне до науково-ловно-дільного (szientifischeeinteilen-природничо-науково-рибаленого-ділити) . Натуральність чистого розуму бере собі за основне правило: щоб через загальний розум, без науки (яку вона називає здоровим (gesunde-міцний) розумом), у взятому, собі, до уваги, піднятому (erhabensten-величнішому) питанні, виводить це завдання свідомлення метафізики-в після-фізиці, велить добиватись більшого, як тільки, через спекуляції (лат.speculatio – вистежування) . Це так, як-наче твердити, про розміри та відстані планети місяця (Mondes) певніше (sicherer nach-вірніше згідно) через окомір, - ніж (як), через математичну зайво-слівність (Umschweife) - можлива якась достеменна точність (bestimmen könne) . Хоч це і буде голою мізологією (bloße Misologie-голою науко-ненависністю) , - вживати за основне правило-аксіому (auf Grundsätze) , хоч яким є воно безглуздим (ungereimteste-білим-неримованим) , - всякий зневажливий, штучний, засіб сприймається (angerühmt заохочує-ласкавлює) , як один-власний метод для розширення в пізнаванні (Erkenntnis-свідомленні) . Тому що справи багатьох натуралістів з недоліком (aus Mangel mehrerer-від дефект багато хто) стосуватимуться перегляду, таким чином, щоб їм не брати до ноші (zur Last legen- до ноші ложити) з основи (nichts-ніщо) . Наслідуючи простий розум, собі - без того, щоб його незнання (Unwissenheit-необізнанність) славити як один метод, - мізологія зобов’язана містити цю таємницю (Geheimnis enthalten-секрет утримувати) , приносячи (herauszuholen-назовні-до-приносити) істину (Wahrheit-правду) з глибокого джерела Демокріта (Demokrits) . Quod sapio, satis est mihi; non ego curo, esse quod Arcesilas aerumnosique Solones, Pers. - ("Що знаю – того мені й досить; я не прагну дорівнюватися до Аркесілая та заклопотаного Солона" (лат. - з четвертої сатири Персія) ) - це є їх девіз, за задоволенням котрого і, з виявом гідності (vergnügt-весело- und beifallswürdig-та схвально-достойно) можна собі жити, без того щоб через науку собі тривожитись (zu bekümmern-до піклуватись) , й збивати з пантелику ще й справи інших (Geschäft zu verwirren-справ до розладу) .
    Якщо тільки спостерігач (einer-одного) науково-кваліфікаційного методу (szientifischen Methode-sсientiа лат.-природничо-наукового-fischen нім.-рибалення метод) знайде так, як він має, тут, вибір (Wahl-обрання) , або-або (entweder) , - або догматично або-скептично (oderskeptisch-або-скептично) , на всю справу (Fällen-зруб) але, однак, зобов’язаний поводитись систематично-складаючи. Якщо я тут, наголошуючи (nenne-іменуючи) , на зауважених, першому, відомому Вольфу (Христіан фон Вольф (нім. Christian Freiherr von Wolff) філософ періоду після Лейбніца і до Канта) , та другому - Давид Гюм- таким чином, я врешті, можу мій теперішній намір, згідно, залишити неназваним (ungenannt) . Ще одним відкритим є критичний шлях. Якщо читач-збирач цього (філософії критики), в моєму товаристві прямуючи (durchzuwandern-крізь-до-для-мандрувати) повинен люб’язно (Gefälligkeit) і терпеливо (Geduld) поводись так, чи хоче він зараз судити (urteilen-висловлювати міркування) - чи ні (nicht) , якщо воно йому бажане, для того йому належить подаватись обочинами військової дороги (Fußsteig zur Heeresstraße-тротуар для військової дороги) для виконання того, що численні сторіччя не могло виконуватись, і чого, перед цим виходом на теперішнє (gegenwärtigen-до-сучаснісність) , зміг досягти: тим самим, людський розум - в цьому, в чому допитливий він завжди (jederzeit) , але, й досі - щоб приходити до повноти задоволення - працювати повинен намарно (vergeblich).
(Я. Анонім: для наукового методу - “мізологія зобов’язана містити цю таємницю (Geheimnis enthalten-секрет утримувати)”, та послуговуватись “Критикою чистого розуму”… як методом… завжди намарно (vergeblich)).

ENDE-КІНЕЦЬ
   27.08.20р. с. Юрівка

Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень).
УРОК ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО МЕТОДУ

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ

Архітектоніка чистого розуму

    Я розумію, під архітектонікою чистого розуму (αρχιτεκτονικη грец. άρχι - найвища ступінь – τεκτονικη - будівельної справи) – власну здібність цієї системи до відтворення (Kunst-мистецтво) . Тому що, систематичною єдністю(systematische Einheit-систематичністю одиниці) тут є те, - щоб загальне свідомлення (gemeine Erkenntnis-звичайне пізнавання) , було вже наукою (Wissenschaft-знанням) , первісно (allererst-найперше) , тобто - щоб під безперервний голий механізм (Aggregat-складальність) чистого розуму підпадала вся, сама-та (ein) , система (збирання-складання), - таким чином архітектонікою є порядок будівництва, в нашій свідомості, із добутого (наловленого) науковим дослідженням (Scientifischen-лат.sсientiа-наукове-нім.fischen-рибалення) матеріалу і, отже, вже вона-система (порядок збирання-складання), - належить до методології наукового - зовсім необхідно (also notwendig-значить потребо-рухомо) .
(Я Анонім: але? - вищої ступені будівництва чистим розумом?.. чи самого чистого розуму?.. будівництво... але далі... і аж в останньому абзаці, Кант, підсумовує так: “ Der kritische Weg ist allein noch offen.-Критичний шлях є одним ще відчиненим” - хоч зараз, десь тут, на дальших сторінках і, починаючи: з “übrigen vermißt-останнього, що пропало без вісті...”; отже - критичним мисленням - чистим розумом, в чистому розумі… будівництво починаючи з “що пропало”... будуючи завжди... критично… - ”Ще одним, відкритим, є критичний шлях”... і що найменше - шлях систематизації - досягання ряду (Reihe-черги) чогось: Systeme-Nummer-Serie-Folge... в метафізиці - аж...).
(Найперше стикаюся з поняттям: свідомлення - “gemeine Erkenntnis-звичайне пізнання, свідомість...“. А Erkenntnis-еrkennеn - що?.. а якщо словник української мови подаючи “свідомість-пізнання“ - терміну “свідомлення“ не подає, а “пізнавання“ подає?.. а мені треба, саме, свідомлення - діяння свідомістю впродовж?.. добре… німецькій мові - усі іменники подані з великої букви... а що з букви маленької? - те-що мені хочеться - хай - дієслово... от вам німецькою - Erkenntnisse-пізнання-свідомість - еrkennеn - пізнавати, визнавати... по моєму - свідомити... хай не по словнику: Erkenntnis - то іменник такий, а “Пізнавання-Свідомлення“ - назви спроможностей розуму-розумом - а далі би - з малої букви - дія - “ свідомлення “... тож, певне - якщо немає в українському словнику такого терміну: “свідомлення“ - то це в українській мові - новотвір).
    А загалом, бути під владою розуму (Vernunft) значить - мати звичайне право на пізнавання (Erkenntnisse-свідомлення) , без якогось, аж зовсім, натхненного співу-декламацій (überhaupt keine Rhapsodie-зовсім ніякої рапсодії) , та все ж мусити, відбираючи – виходити на (ein) систему (порядок), в якій (системі) вона (влада розуму) могла б, однак, по суті наміру - мов кнопкою (Zwecke-цвяшком) , те знання (derselben-те саме) підтримувати-вмикати та підносити (возвеличувати-усвідомлювати-рухати). Я розумію - під цим-архітектонікою, систему єдності різносвідомлень (Einheit mannigfaltigen Erkenntnisse-одиницю багатобічної пізнавальності) творену згідно одної ідеї (Idee) . Це є розумо-ідеєю (Vernunftbegriff-розумо-поняття) , що іде від сукупності форми одного-цілісного (світу), тому що (sofern-оскільки) те одне-цілісне - за його розміром (обсяг-окружність) - і є різноманітністю (Umfang des Mannigfaltigen-обхват це багатобічність) , як взаємне місце сторін (untereinander-unter-під-einander-одне одного) , що стає передуючи-апріорно призначеним беззаперечно (bestimmt wird-достеменним стане) . Науково-поставлений пошук (szientifische-sсientiа лат.-наукове-fischen нім.-рибалення) розумового поняття (Vernunftbegriff-розуму-ідея) , таким чином, містить наміри (den Zweck-мету) та форму цього сукупного, котре узгоджується (kongruiert-збігається) уже, від цього самого-пошуку (mit demselben-з цей-самий) . Одиниця змісту (Einheit des Zwecks –єдність наміру) , в котрій всі частки стосуються одного - та в ідеї (Idee) достосовуються до того ж змісту, одного, щоб кожна-одна порція в відомостях (поміж інформації) не могла зробитися зайвою (übrigen vermißt-остання, що пропала без вісті) , та не бути випадково-доставленою, або невизначеної досконалості (keine-жодна) , щоб, все відбувалося, без їх, передуючи-апріорі визначених границь (nicht ihre-не їхніх) . Це, ціле, є таким чином (articulatio) зчленованим (articulatio-членороздільно мовлено) , а не зваленим в купу (coacervatio) (консервоване) ; воно, правда, може, вживатись внутрішньо (zwar innerlich) (per intus susceptionem) (з лат.-приймаючись всередину) , а не зовнішньо-показово (nicht äußerlich) (per appositionem) (з лат.-шляхом додавання) , - а збільшуючись, як одне тварне тіло (кн. будь-яка істота) (tierischer Körper-тваринний корпус) , де заради зростання не докладається яких-інших ланок (kein Glied-ні одна ланка) - ще також без зміни їх пропорцій і усі (ein jedes-один кожний) , для цієї мети (zu seinen Zwecken-до його потреби) , підсилюються (stärker-зміцнюватися) і, - спричиняють розумне (tüchtiger macht-тямуще робить) .
(Я Анонім: хай так, розуміймо, “ tüchtiger macht-тямуще робить-ся “ - вже заходячи на Свідомлення… не без свідомлення… й приходимо до ідеї... - ідея схеми… подання науки - без… положення ідеї?.. а без ідеї схеми - а системи без схеми?
Візьмемо: термін “Ідея“ - німецька мова для цього має - Begriff, - котре тлумачиться так: Begriff - поняття, ідея… тяма… begriffsmäβig-логічний. Але Кант тут, поряд, подає: Idee-латиною… einer Idee-одиниця ідеї, - а він, Кант, вимогливий до термінів, ба! - подає цитати, навіть - древнішими - латинською-грецькою мовами… а десь далі, уже між метафізик... визначає потребу й такої: “... метафізики в умоглядності понять, ідей, що піклується про іменування ( zu nennen pflegt-до називання догляду)”, що я зрозумів - після-фізика догляду за назвами... Але ось, ідуть, поряд - Idee - латиною?).
    Така Ідея (Idee) , для втілення (zur Ausführung-для викладу) , ще потребує (ein) схеми-спрощеного плану, тобто - схеми (eine) , передуюче-апріорної в принципі, з наміром (aus dem Prinzip des Zwecks-в принципі з метою) визначення по суті різноманітності та з порядку сторін (Teile-частин) . Схеми, яка ще, не згідно одиниці Ідеї (einer Idee) , тобто, виходячи від головної мети самого розуму (Hauptzwecke der Vernunft-голова мети розуму) , відбираючи (sondern-сортуючи) емпірично-досвідом розсуду, після випадково-піднесених (поданих собі) намірів закладати, (zufällig sich darbietenden Absichten) , (величину їх кількості (deren Menge-їх купу) не можна знати заздалегідь), спроектована буде, даючи те, технічне-механічно, однак, - що лиш по (was nur zufolge-що тільки згідно) одиниці Ідеї (einer Idee) витікає (entspringt-походить) (якщо кнопку розуму (Vernunft die Zwecke-розуму кнопка-гвіздок) загадуючи передуючи-апріорно, а не сподіваючись досягнувши емпірично-досвідом розсуду), таким чином, архітектонічну-згідно будівельних правил, єдність. Не механічне-технічно, через подібність багатобічності, або випадковість вживання пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) в безпосередньому (in concreto) для всякого роду зовнішнього пункту мети (äußeren Zwecken-зовнішій цвях) , але архітектонічну-згідно будівельних правил, через спорідненість задля чогось і похідного від одного, сполученого, верховного, та внутрішність мети-кнопки (Zwecke-цвях) це сукупне-первісно, може спричиняти, маючи за похідне те, що ми називаємо знанням (Wissenschaft-наукою) , адже-саме схема-обрис (Umriß-контур) (monogramma-умовний знак) та розподіл цілого на члени-ланки, відповідно Ідеї (der Idee) , тобто міститься передуючи-апріорно, і надійно, цим, від всіх інших мусить (muß-необхідно) , через принципи-поняття визначені, розрізнятись.
(Я Анонім: а тут, попри всю складність сприймання (мною) логічності поданого - ще й проблема термінологічності буде нависати повсякчас... та потребуватиме повільного вирішення - якогось наголошення - руху навпомацки з поверненням назад (як ж інакше), - і завжди потребуватиме ідеї (Begriff) - чи Ідеї?.. а хай латиною... А без Ідеї як!)
    Хай не пробує хтось (Niemand-ніхто) , тут, приносити (zustande zu bringen-доздійснити для приносити) одну науку (eine Wissenschaft-одне знання) без того, щоб (ohne daß) положити їй до основи Ідею (Idee zum Grunde-ідею на грунт). Саме те (Allein-одне) , що використовується на вироблення науки (eine Wissenschaft-одного знання) відповідатиме схемі, еге! (ja) - навіть дефініції-короткі визначення ідеї-схеми - їх рівність (gleich) - до зародження від них-дефініцій науки (Wissenschaft-знання) , подає якась незвичайна ідея (sehr selten-на рідкість) ; тому що це так розташовано, якимсь чином, що один зародок іде на розум (Vernunft) , на якому всяка частка ще дуже захована (eingewickelt одно-загорнута) і ледь-ледь - мов під мікроскоп (mikroskopischen) спостережена, без знання (kennbar-kenn-знати-bar-позбавлений) й наздогад подана (verborgen-давати в борг) . Через котре-дефініцію, насаджується (muß man-муситься) наукове знання (Wissenschaften) , тому що вона (наука), однак, вся (alle) , з точки зору одного, сумлінно-загального (gewissen allgemeinen-совісно поголовного) інтересу, робиться думками, не згідно до описання (Beschreibung-списання) Автора-призвідця - звідти подається останнє (die der Urheber derselben davon gibt -пра-автора те саме-станнє звідси дає) , але - через ідею, яка йде з природної (natürlichen) єдності сторін, має (загальний інтерес) одночасного використання (zusammengebracht-разом-вживання) і, у (на) самому розумі (Vernunft) основуючись знаходить, - оголошуючи та визначаючи. Тому що, в такому разі, стається так, що Автора-призвідця (Urheber-пра-автора) і, часто ще, його першого послідовника (spätesten Nachfolger-не пізніше послідовника) за першої ідеї сюди приблудного (um eine Idee -о першій ідеї-herumirren-her-сюди-um-через-irren-блукати), - вона (ідея), не маючи виразного складання собі самій, та від того чудного змісту (eigentümlichen Inhalt-власне-своєрідний об’єм) , - не може визначити артикуляції-зчленування (систематизації єдності) та границь науки.
    Це погано (schlimm-кепсько) звісно, цим, найперше, що вже залежно лиш від цього, щоб ми рухались далі, ми довгий час, згідно одних настанов (Anweisung-інструкцій) в нас приховано-заложених ідей (in uns versteckt liegenden Idee-в нас схованих лежачи ідей) , рапсодійних - натхненно-співно-декламативних (rhapsodistisch-високо-співно-декламаційних) , там собі, поєднаних в багаторазовім застосуванні пізнаванням (Erkenntnisse-свідомленням) , мов будівельним-матеріалом (Bauzeug-буд-матеріал) , еге ж (ja) , воно, навіть через довготривале механічно-технічне спільне-володіння-порядком (zusammengesetzt haben-разом-закон мати) , в такому разі, - воно нам дається, можливим, в первинному (allererst-найпершому) , - в ідеї дзвінкості світла (Idee in hellerem Lichte-ідея в дзвінкості світла) , щоб бачити, одну сукупність (ein Ganzes-цілісність-всього) згідно мети розуму (den Zwecken der Vernunft-доцільності розуму) , щоб можливо було архітектонічно-за правилами будівництва накидати (entwerfen-виметати) хоча б ескіз.
(Я Анонім: а що поганого?.. трошки дзвінкості світла - і то вже добре - для початку.... а там - хай як, чи то система-схем, вірніше - схема системи - хай примітивно, мов би черви - з різно-тлумачних генерувань... - вже надалі, щоб якось, пристойно виглядати, треба внести порядку свідомлення (Erkenntnisse-пізнавання), розумом-розсудом-емпірично... у досвіді).
    Система, хай, спочатку, виглядає так - неначе які черви (wie Gewürme-як гади) , з допомогою лиш одних (eine-самих) , різно-тлумачних генерувань generatio aequivoca (з лат.-generatio aequivoca-породжень неоднозначних) , з голих злиттів (Zusammenfluß) , що йдуть від надто узагальнених (aufgesammelten-надзібраних) понять, початково й спотворених (verstümmelt-покручених) , а з часом відображених повніше-скомпонованими (mit der Zeit vollständig) , щоб - просто собі бути (worden zu sein-робиться для бути) , - чи воно-система-це однакове всією сукупністю своєї схеми, коли первісний зародок має в собі голий, розгорнутий, розум (bloß auswickelnden Vernunft-тільки розповитий розум) і, навколо цього, не сам (зародок) один-кожний-окремо в собі, але через одну ідеєю суглоблення (nicht allein ein jedes für sich nach einer Idee gegliedert-не сам один кожний на собі через одну ідею суглоблення) ще, для всього цього (зародок), один з одним (untereinander-поміж собою) , знову посланими в одну систему людської свідомості, щоб, як ланки одної сукупності і, доцільно-об’єднаними бути (zweckmäßig vereinigt sind) і, тим дозволяти архітектоніку-правила будівництва, всього людського свідомлення (Erkenntnis-пізнавання) , теперішнього часу (jetziger Zeit-тепер) , коли добре, можна, таким чином, багато матерії зосереджувати сполученою, або, можна, взятою із завалень старих будівель, поставленою як щось, неможливе самостійно, але й щоб не (sondern nicht) важко було цього досягнути (schwer sein würde-важко було зробити (не)) . Ми вдовольнившись (begnügen uns-вдовольняти-обмежувати нас) тут, з завершенням нашої справи, тим самим (nämlich) , виключно архітектоніко-будівельними правилами, всього пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) від чистого розуму (reiner Vernunft) , щоб відмітати, та вихоплювати щось, лиш з пунктів (зародків) що поблизу, якщо загально-поділено корінь нашої сили-свідомлення (Erkenntniskraft-пізнання-потужність) і метнути собі два роди (zwei Stämme-два стовбури) , з яких один - є розумом (deren einer Vernunft ist-якого один розум є) . Проте (aber) я розумію тут, під розумом (Vernunft) це - повністю вищу спроможність-пізнавання (Erkenntnisvermögen-свідомлення-спроможність) і, отже, ставити (setze also-осаджувати отже) раціональне-доцільно розумне, навпроти (entgegen-проти) емпіричного-досягнутого досвідом розсуду.
(Я. Анонім: ...“отже-раціональне-емпіричному проти-всупереч-also das Rationale dem Empirischen entgegen“, а що є раціональний - доцільний згідно розумно-емпірично - що чим-раз розумніший?.. доцільний згідно розумності - такий розумний аж раціональний - що можна діяти-взявши в руки?.. а те що, розумно - а в руки брати недоцільно!.. і що тут суб’єктивного - а воно усе - або-або... якщо об’єктивне - то через суб’єктивне... однак - а що є емпіричного (в досвіді-досвідом розсуду викладеним) - то історичного?.. - historisch німецького - та історичного українського - однак якось спільного походження (від дав.-гр. ἱστορία, «оповідь», «переказ про відоме, досліджене минуле»), бо тут, в німецькім словнику - hist!-ліворуч, окрик кучера на коней, а в українській аналогічний окрик на коней - вісьта!.. певне з німецької... але усе воно, однак, “під розумом (Vernunft) якось зійде на суб’єктивне“ судження.)
    Якщо я, із усього об’єму процесу пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) , спроможний виділити-абстрагувати (abstrahiere-abstrahо-лат. відриваю) об’єктивний розгляд, тоді сама суб’єктивність пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) , є або (entweder-або... або...) історичною, або раціональною (historisch oder rational) . Пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) історичного є - cognitio ex datis - знанням всіх значень заданих, а – раціонального є - cognitio ex principiis – знанням значень принципових (лат. principium — початок, основа) . Пізнавання (Eine Erkenntnis-одне свідомлення) , хай звідки воно первісно (mag ursprünglich-бажає самобутньо) , хотіло б бути можливим (хай з раціонального), тож воно розміститься-посідати буде, все таки поблизу (sie doch bei-вона адже біля) історичного (historisch) , - якщо ж воно усвідомлюється, багатьма-багато ким, лиш на певній стадії (in dem Grade-в градусі) , та таким чином, як йому стає відомим в іншому дослідженні-пильнуванні (anderwärts-інше сторож) , то тепер буде, як воно хоче цього досягнути за допомогою безпосереднього досвіду (unmittelbare Erfahrung-прямий досвід) , або через розповідь, або як дане йому з повчань (Belehrung) (через загальніші пізнавання (Erkenntnisse-свідомлення) ). З цього, далі, беремо (hat-мусимо) , якусь одну систему філософії, як, наприклад, таку Вольфову (das Wolfische-нім. Christian Freiherr von Wolff) , для навчання-в прямому значенні (gelernt hat-навчатися має) , начебто, це рівно всі (gleich alle) принципи, тлумачення і докази, в підсумку - вміщаючи в голові - підрозділ цілої школи (ganzen Lehrgebäudes-всієї навчальної будівлі) , та все ж не спроможна (keine-ніякий) , рахуючи на пальцях, однак подати прикладу повного історичного пізнавання (Erkenntnis-свідомлень) зробленого такою Вольфовою філософією (Wolfischen Philosophie) ; він мудрий (er weiß-він білий) і тільки-того є - стільки-того відгукується, наскільки йому даного випадку стане. Заперечте (Streitet) йому навіть (eine) дефініцію-скорочене визначення, і таким чином він стає чисто неспроможним знати, де зобов’язаний взяти інші поняття чи дефініції понять. Хай він утворює собі, згідно чужого розуму (fremder Vernunft-чужий розум) , спроможність наслідувати, але - не спроможність виробляти, тобто (das ist) ,якщо це пізнавання (das Erkenntnis-це свідомлення) витекло йому не від розуму, та, коли воно буде подібним, об’єктивно, справді його розумо-свідомленню (Vernunfterkenntnis-розумо-пізнальність) , - таким чином, однак буде воно, суб’єктивним - голо історично. (Я. Анонім: бо так записано, у просторі фізичному, ту дефініцію метафізичну, в історію - що суб’єктивним є - однак, щось.) Те - що він має (hat-мусить) добре та впевнено запам’ятати, тобто навчитися, і є одною копією (Gipsabdruck-гіпсовий зліпок) з одної живої людини. Розумо-свідомлення (Vernunfterkenntnis) , - посилається об’єктивним (objektiv sind) , (тобто - може братися лиш витікаючим від особливого розуму людини) тільки, потім-одначе, маючи право, цю назву виводити, також, суб’єктивною, якщо вона виходить від загальних джерел розуму, з чого теж критика, доречно, походити може саме як відкидання з вивченого, тобто - постає з принципів творіння-критикою.
(Я. Анонім: “суб’єктивним голо історично-subjektiv, bloß historisch... “, а уже об’єктивність?.. хто знає!.. але - усяка об’єктивність може бути суб’єктивно... або бути! Суб’єктивно - коли ти думаєш що-щось ти зрозумів а чи не зрозумів - математично, чи філософськи?.. суб’єктивно- коли ти є!).
    Всі розумо-свідомлення (Vernunfterkenntnis-розумо-пізнавання) є тепер (nun entweder-... oder... або...) від поняття-ідеї, або від конструкції понять-ідей; перші називаються філософськими, другі – математичними. Виходячи з внутрішньої різнорідності (Unterschiede-відмінного) змісту обидвох, чинити добре (старатись) я повинен в першій, філософській - основній частині (Hauptstücke-основний-шматок gehandelt–торгуватись) . Що, внаслідок, в пізнаванні (Ein Erkenntnis-в свідомленні) може бути філософським об’єктивно, але однак є історично суб’єктивним - та так, найчастіше буває з учнем (meisten Lehrlingen) , котрий - якщо за весь час навчання не піде (niemals-ніколи) понад (hinausgehen-перевищуючи) школу, то-так, довічно, учнем (zeitlebens Lehrlinge) перебуватиме. Але, однак, тут є дивним те, - що в математичнім пізнаванні (mathematische Erkenntnis-математичному свідомленні) , так, як воно має навчати, хоч теж суб’єктивно, стосуватися може до розумо-свідомлення, (für Vernunfterkenntnis gelten kann-для розумо-свідомлення мати силу може) , та таких протиріч коло нього (математичного) не так багато, як має місце (stattfindet ) при філософському тлумаченні. Причина є в тім, що витоки пізнання (Erkenntnisquellen-свідомості джерело) , від котрої сам вчитель черпати може, і котрі-витоки лежать - ніде інакше (nirgend anders) , як в значних (wesentlichen-суттєвих) та чистих принципах розуму (лат. principium — початок, основа) , і таким чином, від цього, учень ніде інакше (nirgend anders) ніж ззовні-бере (hergenommen-сюди-ззовні-брати) , - а ще може спірно утворити, та, саме навколо цього, тому, що вживання розуму тут полягає лише в безпосередньому (concreto) , хоч, все таки, передуючи-апріорно, то й тільки на чистім, і тільки тому-що світогляд відбуватиметься бездоганно, та всього обману і помилок не допускатиме. Можливе, таким чином, серед всього науково-розумо-творення (allen Vernunftwissenschaften-наперед розумо-знання-творно) (передуючи-апріорно) лиш одне (allein-саме) - математичне, і (передуюче), аж ніяк не (niemals-ніколи) філософське (тому що воно-це є історичним), а вже що розуму-загального стосується (betrifft-щодо) - найкраще (höchstens-в кращому разі) - лиш навчаючи філософічно.
    Система всього філософічного пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) є, тепер, філософією. І вона (філософія) мусить (Man muß) братися об’єктивно, якщо під цим первісним міркуванням (das Urbild der Beurteilung) всієї спроби до (zu) філософського розуміння, яке змушує кожну суб’єктивну філософію бути придатною для міркування, через споруду (deren Gebäude-його будівлю) щоразу багатобічну (so mannigfaltig-так різний) , а таким чином - мінливу (veränderlich ist-змінювана є) . На це - спосіб (diese Weise-цей мудрець-спосіб) є філософією одної голої ідеї (bloße Idee) про одну можливу науку-знання, - ніде (nirgend) , на безпосередньо-відомому є (concreto) , який собі, однак, за всілякого шляху (Wegen-засіб) для наближення шукань, так довгочасно, дуже, стане виявлятися по єдиному (однаково), за допомогою почуттєвості, на зарослім та горбатім узбіччі (verwachsene Fußsteig-зарослий-викривлений нога-стежка) та, до цього місця, як невдала копія (Nachbild-підробка) , таким чином - так далеко, як воно людині дозволено є (vergönnt ist-як судилося) вдаватися до праобразу рівномірного (Urbilde gleic) , щоб далі усе складати до ладу (zu machen gelingt) . А до тих пір можна філософії не вчити (keine-жодної) ; тому що, якщо вона (філософія) уже є, - хто захоче мати її ще в володінні, і при тому собі усвідомлювати, що нею треба буде обтяжуватися (läßt) ? То можна вчитися лиш філософіюванню (philosophieren) , тобто, - талант розуму в дотриманні його загального принципу, за безперечної потреби вправлятися (an gewissen vorhandenen Versuchen üben-в сумлінно наявній спробі вишукувати), однак також з застереженням умов права розуму (mit Vorbehalt des Rechts der Vernunft-разом з умовою права той розум) , на те саме-вправляння в їх джерелах (Quellen) для дослідження і для засвідчення-підтвердження, або - відкидання (oder zu verwerfen-або до відхиляння) .
(Я. Анонім: тож тут, за очевидної плутанини в свідомленні (Erkenntnis-пізнавання), за початкової невизначеності процесу - постає потреба на якусь загальну філософію, як простіший спосіб мислення... але щоб велось, від початку: загальне свідомлення (gemeine Erkenntnis-звичайне пізнавання), “було вже наукою (Wissenschaft-знанням)...“, тобто, - в ряду критики ставиться, повноцінно, всяке знання.)
    Однак, до тих пір, поняття (Begriff-ідея) про філософію, є лиш одною школою-ідеєю-поняттям (ein Schulbegriff-одна школа-поняття) , те саме, спільне з системою пізнавання (System der Erkenntnis-система того свідомлення) , зробиться потрібною (gesucht-шуканим) лиш як науки (als Wissenschaft) крім чогось, трохи більшого як систематична єдність (Einheit-одиниця) цього знання (Wissens) , таким чином - логічний прихід-повної-ясності (Vollkommenheit-повний-приходити-ясний) пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) , щоб мати щось таке собі для кнопки пуску-наміру (Zwecke-цвях) . Але подається ще й об’єднану світову-ідею (conceptus cosmicus-космічна концепція), ця назва завжди має такий ґрунт (Grunde) розташування, насамперед, якщо його наче персоніфіковано в ідеалі філософії, так як, наприклад, все представляється одною (цілісною) (ein) первісною картиною (Urbild-пра-образ) . Про такий намір філософії засвідчує наука-знання від стосунків істотніших ніж механізм пуску наміру (wesentlichen Zwecke-значний цвях) людського розуму (teleologia rationis humanae-вчення доцільності людського), і філософ є не лише спеціалістом-розуму (Vernunftkünstler-розумо-митець) , але й законодавцем того людського розуму. Як для цього змісту, - воно буде надто хвалькувато, брати себе самого (einen) для іменування філософом і на себе приміряти (anzumaßen) , цю первісну картину (Urbild-пра-образ) , як таку, що лиш в ідеї (Idee) лежить, як чисто-явлена - щоб бути (gleichgekommen zu sein -рівно-прийшовшу для бути) .
    Математик, природознавець, логік прекрасно (vortrefflich) подають (sind-посилають) картину, тож перші (die ersteren) (математик, природознавець) в розумо-пізнаванні (Vernunfterkenntnisse-розумо-свідомленні) взагалі, а другий (логік) особливо (die zweiten besonders-другий надзвичайно) - міг мати успіх в окремому філософічному пізнаванні (Erkenntnis-свідомленні) , однак, щось мати, можливо, тільки ж (усім особам, спільно), як митцям розуму (Vernunftkünstler-розумо-майстер) . Тож, в ідеалі (im Ideal) , дається ще й спільного (einen-об’єднаного) вчителя, і все це приймається (ansetzt-осідаючи) як інструмент придатний (als Werkzeuge nutzt-як-орган почуттів-інструмент придатне) в визначальному механізмі кнопки-запуску намірів (wesentlichen Zwecke-значний цвях) для сприяння людському розуму. Саме це примушує нас називатися філософом; але, в такому разі його-механізму-запуску, таки нема (nirgend-ніде) , самого, але ідея (Idee) його законодавства (Gesetzgebung) стане влучати, всюди, на кожний людський-розум, таким чином ми хочемо себе тримати, виключно в минулому, і точнішим визначати те, що філософія подає (vorschreibe-приписує) , через це світо-поняття*, для систематичної єдності, приписаної з точки зору мети (Zwecke vorschreibe-цвяхом приписано) .
* Світовим називається тут поняття, яке стосується того, що необхідно цікавить кожного; отже, я визначаю намір тієї чи тієї науки відповідно до понять навчання, якщо розглядаю її тільки як одне з пристосувань для досягнення певних довільних цілей. (Ігор Бурковський).
(Я. Анонім, знову звернімося до термінології: Moralphilosophie-мораль-філософія, та - Sittlichkeit-моральність-як норов звичаю, - от, зрештою, як продовження того ж ряду: Idee-Ideal або Begriff-поняття-ідея - тут варто усвідомити різницю... або усвідомити, що різниця є - якщо Кант звернув увагу на це).
    Основний відправний пункт-кнопка (wesentliche Zwecke-основний цвях) , що для цього посилається, це ще не найвище (при повній єдності розуму) - яким лиш він-розум, один - єдиний бути може. Виходячи від нього посилає вона-філософія, або (entweder-... oder... або...) кінцеву мету, або підлеглий пункт-кнопку мети (subalterne Zwecke-підлеглий цвях) , котрий, як засіб, до того ж, належить необхідно (notwendig-потребо-рухомо) . Першим є, не-що інше (ist kein anderer-жодне друге) , а повне призначення (Bestimmung-покликання) людини та філософії, понад це все назване - моральлю (Moral) . Через це, заради переваги, в мораль-філософії (Moralphilosophie) , від всього іншого розумо-спроможного (Vernunftbewerbung-розумо-домагальних) має, розсуджуючи, також віддавна (Alten-стародавне) , під ім’ям філософа, котрий завжди, одночасно, і насамперед - як мораліст (Moralisten) , що сам себе зробив, через-понад ясність ілюзій самовладання, за допомогою розуму, - щоби тепер, хтось, обмеженням (eingeschränkten) його знань, згідно одної сумлінної (gewissen-совісної) аналогії-аналізуючи, називався філософом.
    Законодавство людського розуму (філософія) має тепер два предмети (сюжети), - природу та свободу, і містить, отже, як природо-закон (Naturgesetz) , так і моральний-закон (Sittengesetz-звичаєве правило) , на початку в двох своєрідних, однак - нарешті сходиться на єдиній філософській системі. Філософія природи (Natur) йде на все, що є при тому (was da ist-що тут-там є) ; а уже мораль (Sitten-нрав, звичай), тільки на це, що при тому бути повинне (was da sein-що тут-там бути зобов’язане) .
    Але всяка філософія є свідомленням (Erkenntnis-пізнавання) , або з чистого розуму, або від емпіричних-згідно розсуду посилань, - принципів розумо-пізнавання (Vernunfterkenntnis-розумо-свідомлення) . Перше називається чистою, друге - емпіричною-згідно розсуду, філософією.
(Я. Анонім, а Meta-після... після чогось... a priori-перед всього - а пропедевтика - так співзвучно із: навчаю з попереднього!.. Кант, зараз, старанно оминє, термін Erfahrung-досвід - хоч термін “емпіричний“ - і є досвідний!.. як, зрештою - все - що тут є?.. а так хочеться стояти поперед-a priori - бо “мета“- після… чогось - а чогось-щось - то досвід є…).
    Філософія чистого розуму є тепер (nun entweder-... oder... або...) або пропедевтика (грец.попередньо навчаю) (Vorübung - попередня тренувальна вправа), яка силою розуму, в зауваженому (Ansehung-у взятому до уваги) всякому процесі чистого пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) передуючи-апріорно досліджує, і називається критикою (heißt Kritik) , або друге - система чистого розуму (наука), ціле (дійсне як уявне) філософське знання від чистого розуму в систематичному зв’язку-котіння по схилу (Zusammenhange-разом-потяг-схил) , і називається метафізикою-після фізика; хоча це, також, ім’я цілої, чистої, філософії, що правильно, може зробитися-статися з сукупності критики (mit Inbegriff der Kritik) , так, як колись, за дослідження всього цього, що зробитися може, передуючи-апріорі пізнаваним (erkannt-свідомленим) , як також цього роду виклад (Darstellung-зображення) , що одна система чистого - філософського порядку свідомлення (Erkenntnis-пізнавання) може виводити, від одного емпіричного-в порядку розсуду, як в порівнювальному - математичному, де використанню розуму (Vernunftgebrauche-розумо-вживанню) , для розуміння, в підсумку, є достатньо різноманітним (unterschieden ist) - щоб бути (zusammen zu fassen-разом для охопити) .
    Метафізика ( від грец. μετά τά φυσικά — після фізики) ділиться (teilt-часткується) за вживанням спекулятивного (лат.speculatio – вистежування) , та практичного-діяльного (грец.πράξις - діяльність) - чистим розумом і, є - отже, або метафізикою-після фізика натури (Natur-природи) , або метафізикою-після фізика звичаю (Sitten-нраву-моралі) . Той (після фізика натури) - містить всі чисті розумо-принципи (Vernunftprinzipien) від голого поняття (Begriffen-ідеї) (без математики (Ausschließung з виключенням) ) в теоретичнім пізнанні-спекулятивного самодостатньої речі (aller Dinge-річ насамперед) ; цей (після фізика звичаю) - містить принципи практики-діяльності, яка поведінку та вчинки (Tun und Lassen) робить передуючи-апріорно вирішеними (bestimmen-достеменними) необхідно (notwendig-потребо-рухомо) . Тепер моральність (Moralität) може стати єдиною закономірністю різних вчинків (Handlungen-торгівлі) , цілком передуючи-апріорно похідною з принципів (лат. principium — початок, основа) . Тому метафізика-після фізика звичаю-моралі (Sitten-нрав) в прямому значенні є чистою моральлю (reine Moral) , якій до основ, не покладено (keine-жодної) антропології-фізіологічного стану людини (емпіричні-добуті в фізіології розсудку умови - жодні). Тепер, метафізика-після фізика спекулятивного (лат.speculatio – вистежування) розуму, є тим, що в звуженому розсуді (im engeren Verstande-в вузькому розсудку) метафізики-після фізики-умоглядності, є тим, - що, найперше, піклується про іменування ( zu nennen pflegt-для називання догляду) ; однак, оскільки чиста мораль (Sittenlehre-етика) , для особливих основ людських - а саме, для процесу філософічного пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) (предметів-ідей) від чистого розуму (reiner Vernunft) належить так, як ми бажаємо одержувати їх назву (jene Benennung-те називання-знаменник) , - хоч би цим ми її (мораль), як для нашої кнопки (Zwecke-цвях) запуску механізму мислення тепер, тут, ставимо осторонь - а хай би й не належним чином (nicht gehörig-не пристойно).
(Я. Анонім: подаючи, тут, в тлумаченні поняття – “метафізика“, від грец. μετά τά φυσικά - для після фізики... в термінологічному розборі понять: “спекулятивність“ та “практичність“ (spekulativen und praktischen Gebrauchs) - беручи “спекулятивність“ - слід мати на увазі - умоглядність-споглядальність спекуляцій а не спекулятивність - саме… а взявши -“ практичність“ - з грецького: Πρακτική- діяльний - так і буде практичний, бо так в’їлось це слово в українську мову… а далі, по ходу розбору метафізик - тексту, де - “в діленні - teilt-часткування“ визначається двома-що-найменше метафізиками - “метафізикою-після фізика натури (Natur-природи), або метафізикою-після фізика моралі (Sitten-звичаю-моралі)… “, що я зрозумів: спекулятивність - спостережень у вивченні природного (Natur), та практику-діяння в моральному полі (Sitten-звичаю)… тут, перед тим, постане запитання до поняття фізики, котра від грец. φυσικός природний... і чому не – перед-фізика – перед природний, а чи не апріорний-передуючий в понятійному стані фізичного, загалом?.. парадоксального - перед першого (математично досяжного в абстрактних числах), як неможливого - перед-першого - котре з’явилося й неможливе як фізичне: “übrigen vermißt-останнього, що пропало без вісті...”- ті самі “безвісті”!.. - а мають на увазі, напевне, що апріорно най-найпершому - вибуху фізичної матерії! Вибуху - Богом! А в перед-апріорі де? В Ідеї - Боговій!.. щоб далі, стояти, хоч-би, твердо Свідомістю у процедурі свідомлення - логічного порядку - “безконечного ряду що, найперше, піклується про іменування ( zu nennen pflegt-для називання догляду) “, та про “übrigen vermißt-останнього, що пропало без вісті...” як такого - перед першого - у вибуху… найпершому) .
    Воно - ряд метафізик - іде від над-важливості (äußersten-крайньої) процесу пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) , - відмінність всіх-їхніх видів (Gattung-родів) і джерел, одних від інших, що посилається для виокремлення та старанного відвертання можливих накладань, щоб вони-метафізики - не на-купу (не плутались) з іншими, з якими вони укладаючись, в простому вживанні - передавалися далі, стікаючись в одну мішанину. Що хімік при тій межі матерії, - що математик в чистоті його велико-вчень (Größenlehre) - чинять, а далі - на ще більше йде - філософ (mehr dem Philosophen ob) , в тій частині-участі (Anteil) , в одному особливому виді пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) , цього навколо-блукання розсудкового-вживання (herumschweifenden Verstandesgebrauch-навколо-блукання-що розсудкового-користування) маючи, тут, особливі їх-метафізик діла та впливи, вірно визначеними в можливі. Тому людський розум - з тих пір, як вона (філософія) мислена (gedacht) , або скоріше - замислена (nachgedacht hat-через-мисленне-мати) , може виступати так, що - вони-метафізики не можуть позбавитись (entbehren) будь-якої (niemals einer-ніколи одної) іншої метафізики-після фізики, але що, все ж, не достатньо, про всяку кожну їх незвичайність (Fremdartigen-чудність) виголошувати (geläutert-дзвонити) . Ідея (Idee) одної такої - вже науки (Wissenschaft-знання) , є подібно давньому, яким - умоглядним (spekulative-лат.speculatio – вистежування) є людський розум; і як? розум може не вивчати (spekuliert nicht-не умоглядіти) , коли вона (філософія) походить з схоластичного (scholastische-властивого умоглядності) , або з виду поширеного-популярного (populäre Art) ? Тим часом, муситься усвідомлювати те, що відмінність (Unterscheidung-різниця) цих двох елементів (умоглядності і популярності) наших пізнавань (Erkenntnis-свідомлень) , об’єднання-спільність яких були в повній нашій владі передуючи-апріорі, а інші-далі, можуть братися тільки з наступного (апостеріорі) - від досвіду (Erfahrung) , навіть при думці про конкретні справи (Gewerbe-ремесла) , залишаються лиш дуже невиразними, і звідти (niemals-ніколи) не межа достовірності (Grenzbestimmung-границя-визначення) одного-окремого виду метафізики від самого пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) , тому не чиста ідея (Idee) одного знання (Wissenschaft-науки) , - знання, що так довго і так сильно, людський розум опрацювати повинен, і спроможний привносити далі (zustande bringen konnte-здійснювати приносити в силі) . Коли кажуть: метафізика-після фізика, є знанням (Wissenschaft-наукою) про перші принципи людської свідомості - зауважуючи їх, внаслідок - як не повного (nicht eine) , окремого виду (Art) , але лиш як об’єднаного рангу в зауваженому (Ansehung-маючому на увазі) - загально-універсального (Allgemeinheit-людських-банальностях) , таким чином, завдячуючи їй (метафізиці), можна, далі, вже не відділятися-відрізнятися від емпіризму-досвіду розсуду (nicht kenntlich unterschieden-не бути помітно різним) ; тому що також, передавати, з низу (будучи насподі) принципу (лат.principium—початок,основа) , емпірично-досвідом розсуду, деякі загальні (allgemeiner) , і за це вище ніж інші - в свою чергу такого-подібного підпорядкування, (в такому разі це, що повністю передуючи-апріорі не розпізнане, від цього, що стане пізнаним лиш з наступного-апостеріорі) де?.. повинні бути покладеними в главу (Abschnitt-глава,розділ) , - як першу частину і вищі члени з останнього-минулого, та - в їх підпорядкованих відмінностях? Що станеш для того казати, коли епохи літочислення світу, лиш так й можна позначати, щоб їх розподіляти на перше сторіччя і на наступні? Це належить п’ятому - це десятому і т.д. Запитуєш - таке сторіччя (п’яте-десяте), теж буде починатися-іти спочатку (з перших чисел)?; так само питаю я про все решту-наповнення світу: чи належить поняття (Begriff-ідея) простору до метафізики-після фізики? вони (філософи) відповідають - так! еге, але і (далі) - а це що є - тіло (Körpers) ?.. так!.. а що є це?.. рухоме тіло (flüssigen Körpers-текучий корпус) (тверде-рідке-газоподібне)? Вони зробляться здивовані (stutzig-вражені) , бо коли вони таким чином підуть ще дальше, то станеться так, що метафізиці-після фізиці - потрібним буде все, абсолютно. Звідси видно, що голі ступені підпорядкування (окреме під загальне (unter-нижче) ) не можуть призначати границь окремого (einer) знання (Wissenschaft-науки) (keine-жодних) , але, в нашому випадку, маємо цілковиту неоднорідність і різницю його походження. Що однак - основна ідея (Grundidee-груновна ідея) метафізики-після фізики, іншою стороною, за одно (noch auf) буває затемнена (verdunkelte) , що вона (після-фізика) як свідомлення (Erkenntnis-пізнавання) , передуючи-апріорно, виявляє одну правильну однорідність з математикою, хоч, що, передуючи-апріорно, стосовно джерела-походження, воно є взаємно-одно спорідненим, що, однак, акт свідомлення (Erkenntnisart-пізнавання-рід) з поняттям (Begriffen-ідея) при тім, в зіставленні з голим способом, через конструкцію поняття-ідеї передуючи-апріорі для висловлювання міркування, однак, - відмінність (Unterschied-розрізненність) філософського пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) від математичного досягається-подається (anlangt-стосується) ; таким чином показує собі таку вирішену неоднорідність (Ungleichartigkeit-неоднаковість) , котра завжди ніби промацується, однак чіткого критерію різниці привести не можна (niemals-ніколи) . Тим-то воно, ось, трапляється, що філософам, саме на розвитку цих-їх ідей, бракує науки-знання (fehlten-недостає) на розробку тої-самої (keinen-жодної) визначеної мети і в такому разі, за правильні інструкції брати не можна (keine-жодної) , та й воно, за одного, самовільно-вигаданого проекту, необізнаним на цю дорогу (unwissend-незнаючому) , що ним (проектом) хотіли оволодіти, і завжди між собою сперечались (streitig-спірно) над кожним відкриттям, - задля власного спокою (seinigen gemacht-його спокоєння) , про кожне знання (Wissenschaft-наука) , спочатку когось іншого - а зрештою, навіть себе самого, наводило на зневагу (in Verachtung brachten-на презирство наводити).
(Я. Анонім: про іронію в філософії варто пам’ятати цілком серйозно - усвідомлюючи відносну сталість фізичної субстанції та загальних розмірів світу-фізики, як фізики, слід мати на увазі відповідну їй метафізику, ба - навіть набагато більшу об’ємом-розмірами - враховуючи весь процес нематеріальності свідомлення матеріального - як віднесений до метафізики-після фізики, але і не без фізіології, психології... і апріорність-передуючість знань мов перед-фізики... і ще, щонайменше, іменування в сталих термінах - щось мов математика між формул, - але іменувати мало - мало й дотримуватись і мислити (складати) згідно одних-спільних, хоч, спочатку, для себе-самого, термінів, назв та займань - то хай моє, а те - хай… чиє - понад іронію й зневагу... найперше - зневагу до самого себе. Бо критика... чи жартома, чи всерйоз... якось розсудком - але слід знати що, найпершою в свідомості апріорністю є ідея... ідея Бога, передуюче, хай ти її не помацаєш руками… а то й, часом, не усвідомлюєш... що то має бути згідно, однакових-узгоджених для усіх, термінів - і математика також... і теологія)
    Отже - все чисте пізнавання (reine Erkenntnis-чисте свідомлення) передуюче-апріорного складає, через окрему спроможність-свідомлення (Erkenntnisvermögens-пізнавання-змогу) , можливість посідання його-свідомлення, одного місця (seinen Sitz haben-його сидіння мати) , - з одної на це згоди (Einheit aus-єдності з) , і тож - метафізика-після фізика - є твоєю (diejenige) філософією, яка те пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) повинна зображати - складеною систематично згодою (Einheit-одиницею) . Порція спекулятивно-дослідного (лат.speculatio – вистежування) - саме те, що собі ця назва (diesen Namen-цьому імені) переважно-придатним має (zugeeignet-до-придатним) , те саме, що ми називаємо метафізикою-після фізикою природи (Natur nämlich) , і все загалом, оскільки воно (не те, що має бути), що б хотілося, в понятті (Begriffen-ідеї) міркувати (erwägt-зважується) передуючи-апріорі, - то, зрештою, воно стане, ось таким способом, переподіленим (Art-eingeteil-родом переділеним) .
    У вужчому розсудку (im engeren Verstande) , назване (genannte) метафізикою-після-фізикою, триває (besteht-витримує) з трансцендентальної-яка виводить за межі-філософії (Transzendentalphilosophie) - (як не з досвіду набутого, з-за меж) і з фізіології чистого розуму (Vernunft) (розуму - як функцій живого організму). Першим (erstere-перший з двох) розглядаючи лиш розсудок (Verstande) , а розум (Vernunft) , сам-окремо, в одній системі всякого поняття (Begriffe-ідеї) та основного правила (Grundsätze-аксіоми) , взагалі має (beziehen-стосує) собі за предмет-сюжет щось - як дане прибулим без об’єкта-предмета (онтологія-основи буття досяжні лиш для розуму); другим розглядає саму природу (Natur) , тобто, сукупність відому як предмет-сюжет, (з ними за можливе тепер роздумування (Sinnen-мрії) , або якщо хочеться бути відомим - то іншого роду (einer anderen Art) ніж світогляд) і є, виходить, фізіологією (хоч би лиш доцільно-раціонально). Тепер є, однак, користування розуму в цій доцільності натур-міркувань (rationalen Naturbetrachtung-раціональності природо-розгляду) або-або (entweder-одне з двох) фізичного, або (oder) над-фізичного (hyperphysisch) , або-або (еntweder-одне з двох) іманентний-внутрішньо притаманний - що з меж природи виходить або-трансцендентний-з замежовий (odertranszendent) (не досвіду) .
    Перший заходить на природу так далеко, як можна застосовувати його пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) на досвіді (Erfahrung) безпосередньо (in concreto) , другий, який - на тому зв’язування досвіду (Erfahrung) предмета-сюжету, всі досвіди перевершує (Erfahrung übersteigt-досвід переходить-перелазить) . Ця-трансцендентна фізіологія (Diesetranszendente Physiologie) має від того - або-або (entweder-або… oder-або…) внутрішнє зв’язування, або зовнішнє (oder äußere-чи з-поза) , але обидва виходять понад можливий досвід (Erfahrung hinausgehen-досвід перевершує) , для їх предмета (Gegenstande-сюжета) ; тому й є фізіологією загальної природи-натури, тобто трансцендентальним світо-пізнанням (transzendentale Welterkenntnis-світоусвідомлення) , це - взаємозв’язана, ціла, натура (Natur-природа) в одній істоті (Wesen -сутності) понад природу-натуру, тобто в Бого-свідомленні трансцендентальному (transzendentale Gotteserkenntnis-бого-свідомлення).
(Я. Анонім: цей абзац зосереджується Кантом на ”трансцендентальностіі” - в термінологічному розборі понять я беру: Transzendentalphilosophie-трансцендентальної філософії, Diesetranszendente Physiologie-цієї-трансцедентної фізіолгії, transzendentale Welterkenntnis-трансцендентального світоусвідомлення, та трансцендентального бого-усвідомлення-transzendentale Gotteserkenntnis! Щодо термінів - то претензії виникають, тут, до різниці між трансцендентальністю-трансцендентністю… Транс -крізь-через-по той бічний, цен -новий, дентний-дентальний -зубний. У визначеннях сучасного словника іншмовних слів: трансцендентний-трансцендентальний - той(ті) що виходить за межі - відзначаючи (словником) що у філософії Канта: трансцендентальний - притаманний розуму, що зумовлює можливість пізнання, зумовлюючи досвід; трансцендентний - той, що лежить поза межами свідомості і пізнання, непізнаваний… визначаючи, тут, за трансцендентністю лише фізіологію (Diesetranszendente Physiologie), як щось непізнаване - певне, тут, мається на увазі - як щось невпізнанне до решти-повністю odertranszendent-або-трансцендентне - скільки у фізіології (ще в психології) пізнавай-не пізнавай, якийсь вірус та вилізе-”аботрансцендентне”, а все решта, з наведених термінів, зумовлюють-зумовлюються розумом-в свідомлені. Отже - далі, начебто так: метафізика-філософія, повинна мати - те-таке свідомлення, в розумі (Vernunft) за єдиний-сталий механізм, котрим (філософія), через спекуляції (лат.speculatio – вистежування), досліджує фізику - природу (Natur) і все загалом … Тут, що правда, спочатку (в вужчому розсуді) варто розглянути: свідомлення-пізнавання в філософії, як фізіологічну функцію живого організму та також - виходом філософії за межі через трансцендентальну, як в набуте не з досвіду, а- з-за меж, як подав його Бог - апріорі , але ж, для філософа, не без іронії та самовпевненості, щоб, для вужчого розгляду, потіснити Бога - то, теперішній варіант: так, як постало, наприклад, у першо-вибуху, а далі, тут, зійде фізика на фізіологію і психологію… а уже, теперішній варіант фізики-метафізики - інтернет та пандемія…).     Фізіології властиво (immanente) , розглядаючи, в порівнянні (betrachtet dagegen-міркуючи проти того) , природу (Natur) як сукупність (Inbegriff-суть) всякого предмета-сюжету почуттів (Sinne-смислу) , таким чином - так як воно нам відомо є, але лиш згідно умов - передуючи-апріорно, серед того, де вона (фізіологія), нам, взагалі, може бути дана. Отже воно (фізіологія іманентно) передає той самий двоякий предмет-сюжет, лиш. 1. Це що, лежить, зверху чуттів (äußeren Sinne-зовні сприйнятливість) , тому сукупність його-фізіології - є тілесною натурою (körperliche Natur-матеріальна природа) . 2. Предмет (Gegenstand-сюжет) як внутрішність відчуття (inneren Sinnes-внутрішність думки) , - душа, і, через основне-поняття (Grundbegriffen-фундаментальну ідею) , взагалі, душа тої самої, думаючої природи-натури. Метафізика-після-фізика, тілесну природу (körperlichen Natur-фізичну її натуру) , називає фізикою, але, тому що вона, повинна містити тільки принципи її пізнання (Erkenntnis-свідомлення) передуючи-апріорно, - раціональною-логічно-доцільною фізикою. Метафізика-після фізика, думаючої природи-натури називається психологією і, рівнозначним-залежним від вище вказаних причин тут є лиш раціональне пізнання-свідомість (rationale Erkenntnis) - щоб розуміти.
    Таким чином вся система метафізики-свідомлення в після-фізиці, складається з чотирьох головних розділів (Hauptteilen-головне-ділене-частка) . 1. Це онтологія (вчення про буття). 2. Це раціональна фізіологія (щодо доцільності функцій живого організму). 3. Це раціональна космологія (щодо доцільності будови й розвитку всесвіту). 4. Це раціональна теологія (щодо доцільності богослов’я). Друга частина, названа природо-вченням (Naturlehre-доктрина натурального) чистого розуму (reinen Vernunft) , містить два розділи, - фізика раціонального-доцільного** та психологія раціонально-доцільна.
** Не слід думати, ніби під цим ім'ям я розумію те, що зазвичай називають physica generalis і що є більше математикою природи, ніж її філософією. Адже метафізика природи цілком відокремлена від математики природи і не може запропонувати аж таких розширених знань, як вона (математика), та проте є дуже важливою з погляду критики чистого розсудкового пізнання взагалі, застосовуваного до природи; без цієї критики самі математики, дотримуючись певних, поспільних, а насправді метафізичних понять, непомітно обтяжили природознавство гіпотезами, які від критики цих принципів зникають без жодної шкоди для вживання математики (яке є цілком доконечним) у сій царині.(Ігор Бурковський).
    А первісна ідея філософії чистого розуму - сама, в подальшому, дописує (schreibt) ці розділи - фізика раціонального та психологія раціонального; вона-філософія, мов-архітектонічна (alsoarchitektonisch-як-будово-основуюча) , вимірюючи їх-розділів основніші цілі (wesentlichen Zwecken-основнішої мети) , і не голо-технічно (bloß technisch) , через, випадково, але вірно-взяту спільну обертовість (wahrgenommenen-вірно-взятість-посідання Verwandtschaften-спорідненості… Ver-доконечно-wепdеп-обертати-schaft-стрижень) та, неначе (gleichsam-ніби) служить на придатне благополуччя, якраз заради цього але, також, непорушно і легіслаторично- законодавство голосоване - (unwandelbar-без мін голий-und legislatorisch-законодавчими зборами) . Але при цьому воно (філософічне) знаходить, собі, деякі пункти, що викликають сумнівність і, що те-побудовне-архітектонічне-легіслаторичне (derselben-те саме) , може ослаблювати переконаність в закономірності.
(Я. Анонім: пробуючи зрозуміти архітектоніку як будівельну справу - наступає мить звичайного свідомлення чогось конкретного… як закону досягнутого голосуванням-законодавчими зборами, ще як закон і останньої миті, в силу обставин, - наступної - вже будь-чого неварте як закон - зрештою -“ останнє, що пропало без вісті-übrigen vermißt-...” - поняття ”без вісті” - чи-то ще апріорне в метафізиці - в силу неможливості охопити і його, всього-водночас: вже метафізика-після-фізика - як уже як усіляке пізнавання (Erkenntnis-свідомлення), усіляких властивостей фізичних, самою фізикою-фізіологією-психологією - тобто, чогось - завжди завеликого для процесу умоглядності - пізнавання-свідомлення (Erkenntnis)... але замалого... як для самої фізики … котре, як проблема будівельності-майстерність-архі... вирішується - за ідеї Бога, хіба!) .
    Про перше (Zuerst-до першого) що? - якщо я спроможний на пізнавання (Erkenntnis-свідомлення) передуючи-апріорного (перед досвідом-перед фізичного), то чекаючи на після-фізику-метафізику, рухаючись уже від фізичного предмета (Gegenständen-сюжету) , а оскільки вона-після-фізика свідомлення є процесом-в порядку смаку - нашими помислами (Sinnen-помислами чуттєво) , - а тому дані їх метафізики, будуть дані (можуть бути дані) апостеріорі-з наступного (в процесі - починаючись в після фізиці... вже з досвіду відчуття)? - і яким чином воно можливо є так, щоб через принципи (лат.principium—початок,основа) передуючі-апріорні, пізнаючи речі-справи природи (Natur der Dinge-природа речі-малятка) і щоб, далі-в процесі, потрапляли вони-речі в пізнаванні, віднесені до одної раціональної фізіології (rationalen-лат.розумний-Physiologie-грец.природознавства) ? Відповіддю є заперечення (Antwort ist-відповідь; заперечення є) : ми беремо з досвіду (Erfahrung) ніщо далі (nehmen... nichts-берем... ніщо) , - а якщо потрібно (nötig ist) , нам, уже ділити (щось) понад один об’єкт, для цього беремось (даємо) ділити наші внутрішні помисли (inneren Sinnes-середину почуття) . Те - приходить за допомогою голого поняття-ідеї матерії (через-невідкладність (undurchdringliche-та-через-спішний) як розширення-думанням неживого-фізіологічно (leblose-нежиттєво) ), це - через поняття-ідею думаючої істоти (в емпіричному-досвіді розсудку - в внутрішній частині сеансу вистави (Vorstellung-п’єси) : я думаю). Врешті (Übrigens-останній) , це-я думаю, змушує нас, на всю метафізику (свідомлення в після-фізиці) цього предмета-сюжету, примушує нас на всяк емпіричний-досвід мислення в практиці-в діяльному розсуді, за принципом (лат.principium—початок,основа) утримання цілісного, над поняття-ідею, що хотіло доставити ще який-небудь досвід (irgendeine Erfahrung) , через дещо над (etwas über-понад) те, що слугує для міркування (daraus zu urteilen) про цей предмет-сюжет.
    Про друге: де ж (все) вирішується (bleibt) ?.. тому що (empirische Psychologie) емпірична психологія-досвідом розсуду - виходячи з того-такого стану - як?.. спроможеться відстояти (behauptet hat-відстояти має) місце всіх своїх вирішень в метафізиці-після-фізиці свідомлення, і яким (welcher) чином, від вирішення, в наш (теперішній) час, дією великої справи (große Dinge-велика річ) , маючи, задля роз’яснення (zur Aufklärung-для просвіщення) тих очікувань задати (aufgab-загадати) сподівання, та, потім, приладнувати трохи чогось передуючи-апріорно здатного (Taugliches a priori) ? Я відповідаю: вона (емпірична психологія) спроможна до того, якщо, власне (емпіричний-досвіду розсуд) хід (hingestellt-туди-хід) природо-вчення (Naturlehre) мусить робитися на стороні тої самої прикладної (angewandten-застосовної) філософії, для якої чиста філософія містить принципи передуюче-апріорного, хоч, - значить психологія й змушена, це разом, буде з’єднувати, - проте не змішувати. Отже, емпіричність психології (психології в досвіді розсуду), мусить бути - повністю відділеною від метафізики (gänzlich verbannt sei-повністю вигнаним бути) , та й вже, через ідею (емпіричності-досвід розсуду) те саме (психологія), з цього всього (метафізики), є виключеною. Одначе її (емпіричної психології) стане в навчанні (Schulgebrauch-шкільному-користуванні) , ще, все-таки постійно (незважаючи на, наприклад, епізоди) та змусить, в цій-метафізиці, їй-емпіричній психології, дозволити хоч єдину місцинку (ein Plätzchen-родзинку) і, хоч вона витікає з економічної спонуки-руху (Bewegursachen-дії-причина) , бо вона (емпірична психологія) ще не настільки багата (nicht so reich ist-не такий щедрий є) , щоб саму-власну (allein ein-саму одну) студію розложити і, все-таки, наприклад, для важливих (метафізик), - щоб всю її (психологію) виключати, або примушувати в іншому місці прикріплюватись, якщо вона-психологія має право знаходити ще менше споріднення в метафізиці-в свідомленні після-фізики. Воно є, отже, лише (also bloß-все ж голою) одною-такою прийнятною, протяжною (lange-довге) , невідомістю (aufgenommener Fremdling- охоплююче чуже) , це, на деякий час, дозволяє об’єднане місце зупинки (Aufenthalt vergönnt-місцеперебування судилось) , до його докладнішого в антропології-людино походження (ausführlichen Anthropologie) (сліпому слідуванні емпіричному (в досвіді розсуду) природознавству) стане спроможним переїжджати на її-психології - особливий дім (eigene Behausung-власна оселя).
(Я. Анонім: перебувати свідомленням (Erkenntnis-пізнаванням) в метафізиці перебуваючи в фізиці?.. але мати потребу усвідомити-вивести із них - фізику раціонального та психологію раціонального - а де ж вирішується психологію окремо, у власній оселі-eigene Behausung - у псих-домі - фізику та метафізику - окремо і разом… відколи людина народилася - що є що?.. та що є де? що в після - а що перед… фізиці - що є там Богом?.. трасцендентальне Богосвідомлення - transzendentale Gotteserkenntnis-!)
    Таким чином це є загальною ідеєю (Idee) метафізики-після-фізики свідомлення, яка, в такому разі, в її первісного (фізичного) стану, сподівається більшого (mehr zumutete-більшого очікувати) , ніж насправді може вимагати (verlangt) , і втішати себе, якийсь час, разом прийнятним чеканням (фізичного-метафізичного), аж нарешті зійшовшись на загальній іронії (Verachtung gefallen ist-презирство до смаку є) і, в такому разі, опинишся (fand) , в її (метафізики) сподіваннях, обманеним. З всього перебігу нашої критики досить мати переконання: що, хоча метафізика-після-фізика, не може бути основою релігії, все ж вона (метафізика) мусить стояти (stehenbleiben-зупиняти) , як оборонним валом (Schutzwehr-захисту-діло) самої-релігії, завжди, і що людський розум - який, через прекрасне (schon) вирівнювання її - природи метафізики, є діалектичним - і без подібного знання (Wissenschaft-науки) не обходиться (niemals entbehren könnte-ніколи обходиться) , щоб її - метафізику приборкати (zügelt-в поводити) , та, через наукове-дослідження (szientifisches-лат.sсientiа-природничо-наукове-нім.fischen-рибалення) робити досконалішим та переконливішим самопізнання, - ви спиняєте плюндрування (Verwüstungen) , як незаконну (gesetzlose) спекулятивність-не умогляди, а спекуляції розуму - а то б, все обов’язково (unfehlbar-неодмінно) , стало коїтись (anrichten-куховаритись) як в моралі - так і в релігії. Також, можна бути певним, що такою є неприступність до сипкого (so spröde-так крихкий) , або такі ж нехтування (geringschätzend-маленько-цінення) чинить, ця-одна, наука (Wissenschaft-знання) , не через її природу (ihrer Natur) , але для того, щоб знаючи природу обмірковувати (zu beurteilen wissen-для судити знати-уміти) , що випадковий вплив, саме з них, мов з сипкого, зробиться, водночас, для них-обмірковувань, як до одного, пересвареного між собою, роздвоєного (entzweiten Geliebten-роздвоєне кохане) , повертатися знову (zurückkehren-назад підмітати) бо, тоді воно, тут, стосується значнішого пункту-мети (Zwecke betrifft-кнопка-цвях торкається) , невтомно, бо розум мусить працювати - або на ґрунтовний перегляд (Einsicht) , або мусить старатися на вже наявних руйнуваннях - доброю проникливістю (guter Einsichten arbeiten muß) .
    Метафізика-після фізика, як природа (sowohl der Natur) , як звичаї (als Sitten-нрави і звичаї) , перед критикою (vornehmlich die Kritik-перед-взято критика) насмілиться собі стати на своєрідне крило розуму (Vernunft) , який подає (vorübend) (propädeutisch-пропедевтично (гр. προπαιδεύω — попередньо навчаю)), випереджаючи (vorhergeht-перед-тим йдучи) спричиняє, власне, саме те - виходячи з чого ми можемо в справжньому розсудку (im echten Verstande) називати метафізику вже - філософією. Відносячи це все до мудрості (Weisheit) , але ідучи шляхом науки (Wissenschaft-знання) і, єдино (einzigen) , якщо вона (наука) - один раз (einmal) шлях прокладений має (ist-є) , тоді вже - не горбиться (niemals verwächst-ніколи горбитись) , та не дозволяє помилок (keine-жодна). (Я. Анонім: ай - справді - «шлях прокладений» має одні і ті ж математичні камінці в снові і, формули хімії матерії неживої та фізіології… хоч і, ще й як - горбиться там - у філософії тої дороги свідомлення (Erkenntnis-пізнавання) - на мою думку) . Математика, природознавство (Naturwissenschaft-природонаука) й, навіть, емпіричне-в досвіді розсудку, пізнання людини (empirische Kenntnis des Menschen) , мають вищу цінність як засіб (Wert als Mittel) , здебільшого для випадкової, але, зрештою (am Ende-в кінець) необхіднішої (notwendigen-потребо-рухомо) , та значнішої мети людства (Menschheit) , але, однак, лиш через посередництво розумо-свідомлення (Vernunfterkenntnis) , від голих (bloßen) понять, і це, можна називати, як хочете - але є воно, власне, не-що інше (nichts-ніщо) , як метафізика (eigentlich nichts als Metaphysik ist-власне ніщо як метафізика є) . Якраз тому метафізика-після-фізики є, теж, досконалістю всякої культури людського розуму, незамінним (unentbehrlich-необхідний) , якщо її вплив, наприклад-як (als) науки (Wissenschaft-знання) , стоїть на вірний стороні запуску пускового механізму мети (Zwecke bei Seite setzt-кнопка-цвях при стороні приставлений) . Тому що-якщо вона (метафізика-після-фізика), мала б розглядати розум, згідно його елементів - то по вищому максимуму, як саму можливість об’єднати науку (Wissenschaft-знання) і вживання її всієї, для-цього мусить-метафізика лежати в основі. Щоб вона (метафізика-після-фізика), як гола спекуляція (bloße Spekulation-1.умогляд2.спекуляція ) , була придатна більше для того, щоб, - витримувати помилковість, при розширенні свідомлення (Erkenntnis-пізнавання) , то ні одного-жодного припинення оголошувати (tut-трубити) їх вартість, - навіть навпаки (vielmehr-скоріше) - їй додається гідності та поважного виду через всяку-оцінку (Zensoramt-цензорат) , який, згідно загальної суті є - певно, загальним порядком та однодушністю, еге ж - добробутом вченості (Wohlstand des wissenschaftlichen-заможність науковості) , і це впевнене-сміливе (dessen mutige-ця смілива) і утримання (abhält-спиняти) плодовитого опрацювання (Bearbeitungen-оброблюванність) , щоб не віддалятися від головного пункту-мети (Hauptzwecke-голова-кнопка-цвях) - загального блаженства.
(Я. Анонім: і тут, очевидною, стає потреба історичного - поряд інших - сказати б рядів? Історичне якраз і робить усвідомлену дійсність повноцінним рядом - не якоюсь там метафізикою у після-мисленню... собі, але, хоч би, якоюсь там історією філософії. Свідомлення-пізнавання (Erkenntnis), власним процесом, перебуваючи, всякчас, в теперішньому - має тут і всяку розповідь минулого - історію … всякчас - тепер - здавалось би уже усталеним-розміреним буттям, - відкопавши новий артефакт - переписувати, за щораз, історію… історію історії на фізичних сторінках метафізики… ).
    22.08.2020р.

Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень).

КАНОНУ ЧИСТОГО РОЗУМУ
СЕКЦІЯ ДРУГА
Від ідеалу найвищого блага - до визначення достовірності-ґрунту, що і є кінцевою метою чистого розуму
   Розум веде нас, в своєму спекулятивному використанні (користуванні), через досвідне поле, - а оскільки, тут (в досвіді), повного задоволення, для себе (розум), не досягає, то він (розум) звертається (сюди-туди) до спекулятивних ідей, - а в кінці - однак, знову повертає нас на досвід і хоч, щоправда, такий намір (Absicht-план) корисний (як метод) нам, однак готовності наших сподівань, тут, конкретним (визначено) способом (Art-чином) , зрештою - не досягається (розумом в досвіді). Тож завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній (übrig-зайвий) : чи воно, те наше (nämlich-назване) сподівання таке, що тут (у ньому-сюди-туди) чистий розум, сходиться - на практичному користуванні, чи, воно (спекулятивне вживання), - у тому сподіванні вводиться-в’їжджає (führe-ввозиться) в ідею, мов (як) найвищою кнопкою наміру (höchsten Zwecke-верховний цвяшок) чистого розуму, і ми, якраз (eben-рівно) маємо, тим вище-введенням (angeführt) досягати наших сподівань, чи, таким чином, з точки зору їх практичного інтересу, - тих сподівань (dasjenige-та-те) , задовольняти не можемо, що (тому-що) воно (те сподівання) відмовляє нам в повноцінному використанні, все ж – в спекулятивності (Ansehung-в зауваженому) , (уже) досягається цілого та готового значення. (Я. Анонім: якимись-якими, спільними, основами?.. то ж воно, тим підсвідомим - прагненням оптимізму (оптимізмом прагнення) – блаженством, повсякчас, - щоб все, завжди, було добре – а ідеться (про практичний інтерес), далі, по усьому тексту, - від моралі і для моралі... А де мораль (лат. від mores-звичай) береться... і що то є? А подалі: sondern moralisch-отже морально-загалом, і Sittengesetz-норов звичаю-закон... – котре (Sitten...) узагальнюється німецько-українським словником – моральність. А моральність предмета – у вигляді знання суб’єкта про нього (предмет) чи... порядку досягнення знання про звичай (властивості) предмета... загалом – як порядку (папір горить – вода тече)... однак, зрештою – блаженства-Glückseligkeit життя досягнутого в звичаї-Sittengesetz, моралі-Moralität) . І (а) увесь інтерес нашого розуму (як спекулятивний так і практичний) поєднується в собі наступними трьома запитаннями:
   1. Що можу я знати?
   2. Що повинен я чинити?
   3. Що (чого) смію я сподіватися?
   Перше запитання є голо- (bloß) -спекулятивним. Тут, ми повинні отримувати-мати (так я собі лещу) все-можливі відповіді на те саме (1.Що можу я знати?), - вичерпно, (відповіді) на ті приземлюючі (gefunden-фундаментуючі) запитання, в яких розум, щоправда, має винагороджуватись (befriedigen muß-виплатитись мусить) маючи, також, привід для умиротворення (hat zufrieden-мати до миру) , і при розгляді їх не практичності (nicht aufs Praktische-не як-най практичність) (на предмет не використальності); однак виходячи з двох великих визначень умов (zwei großen Zwecken-двох великих пунктів умови) (спекулятивності і практичності), на що (від початку) це, все домагання чистого розуму, власне, було направлене, але залишаючись (при тому) на відстані - далеко, так наче ми, відмовляючи собі в комфорті (Gemächlichkeit-зручність) , беремось байдужо (gleich anfangs-рівно взятись) оволодівати цією роботою (визначення в моральності). Якщо воно (домагання чистого розуму), таким чином, через знання, для виконання (подане) є (zu tun ist-для чинити є) , так є (видається), принаймні, надто вирішеним і певним, щоб це нам, воно, в узятих до уваги (Ansehung-в зауваженому) тих двох поданнях (Aufgaben-завданнях) (спекулятивності – практичності), не може припадати на частку кожного – окремо.
(Я.Анонім: чи спекулятивності - чи практичності, по-окремо – а спільно як моральність і про що б я по ходу процесу (життя) дізнавався (не дізнавався), - це пізнання, зрештою, може бути, лиш, використанням знання – вже як знання вирішеного – сформульованого згідно моралі (sondern moralisch), чи за правилами (законом) моралі, - норов звичаю (Sittengesetz) – для подальшої практики по за сумнівом... і сумніву по за практикою... але водночас?) .
   Друге запитання (2. Що повинен я чинити?) є голо (bloß) практичне. Щоправда воно (друге запитання) може, як подібне (аналогічне природі кожного-всякого запитання, в логіці), належати чистому розуму, але тоді воно (що повинен?..) становить не (сюди-туди) трансцендентальність (котра виводить за межі), а моральність (sondern moralisch) (як моральне вивершення), і з того всього, уже, можна (треба) нашу критику (Критику чистого розуму) не займати на саму себе (на те, щоб – вирішувати: що ж?).
    (Я. Анонім: всяка практична дія – механічна справа розуму... втілення визначених питань моралі (звичаю)... практично...) .
   Третє запитання, а саме: коли-тепер я роблю те, що я повинен робити, - що (чого) я тоді смію сподіватися? - воно (третє запитання) є водночас практичним і теоретичним (настільки), що, тут, практика лиш як провідна нитка для теоретичної відповіді (для осмислення подальших, логічних, обґрунтувань) і, коли воно (diese-це) (3. Що (чого) смію я сподіватися?) відправляється вище (щоб... сподіватися), то рухаючись без обмежень (diese hoch geht-це височенно ідуче) виводить на запитання спекулятивні (Я. Анонім - зрештою І. Кант каже: “завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній...” див. перший абзац, друге речення) . А тому, що всілякі очікування (Hoffen-сподівання) відправляються (зводяться) (geht-йдуть) на блаженство (Glückseligkeit-благо-вище шастя) - (до пошуку вдоволення) і, в намірах, згідно з (за) практикою-норовом моралі (Sittengesetz-норов-звичаю закон) є рівно те-таке саме, що (котре) наче знання та закон природи (міститься) в зауваженому (Ansehung) теоретичному пізнанні предмета справи (Dinge-речі в собі) . Той предмет (Jenes-ті-та-те) спливає (läuft-збігає) , зрештою, понад вивершення (Schluß hinaus-висновок понад) , щоб щось (що останню можливу мету (Zweck-намір) визначає) таки було, бо - щось зобов’язане відбуватися завжди; це - щоб щось було (було як підтвердження того - що верховна причина (Ursache) працює), бо ж щось (вічно триває) трапляється (geschieht-відбувається).
    (Я. Анонім: буття (як блаженство Glückseligkeit) відбувається якось так – що (котре буття) свідомість формулює як мораль... виходячи з моралі (не без моралі)... Тут – в третьому питанні, суперечність відбувається само-собою – бо дійсність однак є... якось-завжди-всюди... і це (Sittengesetz) звичай-норов-закон - це є мораль... а отже - блаженство Glückseligkeit) .
   А блаженство (Glückseligkeit-благо-усяке вище щастя-квоктання (і умиротворіння покійних)) є задоволенням (втіленням) (Befriedigung-заспокоєнням) всякого крену (відхилень) наших симпатій (unserer Neigungen-нашого крену симпатій) , (як (крену) кількісного extensive - багатобічності само (собою), - так і (крену) якісного intensive - ступені, і також того (крену), котрий створює напругу protensive - на тривалість). А (всякий) практичний закон, (виходячи з крену тями) із руху-ґрунту (aus dem Bewegungsgrunde-від хвилювання ґрунту свідомості) , (виводячи на вдоволення) на блаженство (Glückseligkeit) - визначає (nenne-називає) для мене (ich-мені) прагматичне (правило розсудливості (Klugheitsregel) ); те (втямлене прагматично – дієво), атож, оскільки є одне-таке (щось) для хвилювання-матерії-ґрунту (das zum Bewegungsgrunde-це для рух-грунту) , і має не що-інше, як спроможність-гідність, достойну для того, щоб, само собою, бути (також чимось) вже моральним-норову-звичаєм (Sittengesetz-законом згідно звичаєвого норову) . Перше (erstere-перше з двох) з практичного і спекулятивного – практичне радить те, що визначено (sei-є) для дії, - а якщо ми хочемо брати участь в блаженстві (Glückseligkeit) , то (тут) розпоряджається друге (спекулятивне), - яке ми до себе повинні відносити та робити гідним (себе), знову ж, лиш через блаженство (вдоволення) (Glückseligkeit) . Це перше (erstere-перше з двох) (практичне) обґрунтовується емпіричним (в досвіді мислення) принципом; тому що інше (спекулятивне) виступає, як посередник досвіду я (моєї особистості), я - ні (weder... noch -ні-ні) , можу знати, - яку схильність (Neigungen-крен) десь (da-тут-там) передаючи, захочу винагороджувати (befriedigt-заспокоювати) , ні – передаючи через якусь природо-причину, я спроможний чинити їх винагородження (Befriedigung-заспокєння) . Це друге (спекулятивне) абстрагується мислено від моїх схильностей (Neigungen-крену тями) та природного стану (Naturmitteln-натур-середовище) для їх винагородження (zu befriedigen-для заспокоєння) і, лиш, - розглядаючи, тут, свободу (Freiheit) самої розумової вдачі загалом, та необхідної (notwendigen-потребо-рухомо) умови, під що (denen-der-хто-що) вона сама-одна (вже моральність), з роздачі блаженства (вдоволення-умиротворення) (Glückseligkeit) , гармонізується через принципи, та, отже, може, щонайменше, виходити (спекулятивно) з голої ідеї чистого розуму і стане пізнаваною передуючи-апріорно (a priori erkannt-попередньо помітною) .
    (Я. Анонім: до блаженства через блаженство – задля блаженства – через звичай норову – закон моралі (звичаїв)?.. - зрештою І. Кант: «завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній...» див. перший абзац, друге речення) .
   Я приймаю позитивно (визнаю) те, що, насправді, воно (ідея чистого розуму) дає чисто моральний (reine moralische) закон, роблячи нашу поведінку передуючи-цілісною (völlig a priori-придатною попередньо) (без врахування руху ґрунту-свідомості (Bewegungsgrunde-порухи ґрунту) в емпіричному (досвіді мислення), того що (порухи ґрунту-свідомості), зрештою, і є блаженством (вдоволенням) (Glückseligkeit) ), тобто, схиляючись до вживання самої свободи (Freiheit) розумової суті взагалі, і щоб ці закони, безумовно, повелівали (не, уже, голо гіпотетично-за здогадом - а за вибором (unter Voraussetzung-нижче-під перед-обиранням) , якихсь інших - емпіричних (з досвіду мислення) визначень пунктів умов (Zwecken-цвяхів умови) ) і, отже, посилаючи, ввесь намір необхідним чином (notwendig-потребо-рухомо) , далі. Я можу, це положення, з правом припускати - не посилаючи самого себе до доказів окремих-поінформованих моралістів (Moralisten) , але запитуючи про відповідну (власну) згідно звичаю норову (sittliche) - моральність суджень кожної окремої людини, якщо, тільки, вона хоче виразно мислити, собі, один, подібний закон.
    (Я. Анонім: . «.. кожної окремої людини...» маючи на увазі, що-це, безпосередній я (ти) і є окремою людиною - завжди… пам’ятаючи... зрештою - І. Кантове: «завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній...» див. перший абзац, друге речення) .
   Тож, чистий розум дотримується, щоправда, не у своїх спекулятивних, а, однак, в відомих (твердо) практичних (in einem gewissen praktischen-в одних безперечно-практичних) користуваннях, тої самої (nämlich-названої) - моральності вживань (moralischen Gebrauche-моральності звичок) , - в принципах можливостей досвіду, тих самих (nämlich-названих) звичайних вчинків (Handlungen-торгу) подібно (відповідно) до моральних приписів норову звичаїв (sittlichen-норову звичаїв) , й відповідно – таким чином, може бути долучене (anzutreffen-в-до-трапити) в (загальну) людську історію (Geschichte-повість) . Тому що вона (ідея чистого розуму), всюди (da -тут-там) велить, - а щоб таке траплялося обов’язково - то воно мусить бути спроможним траплятися взагалі (daß solche geschehen sollen, so müssen sie auch geschehen können-щоб це відбуватися зобов’язане, то мусить воно відбуватися могти) і , отже, це повинно перебувати в одному-особливому (besondere-дивному) виді систематичної єдності (systematischer Einheit) , такої-вказаної (nämlich-названої) , спроможної відбуватися моральнісно (moralischen) - спроможної відбуватися, поміж тим – таким чином, щоб систематичну світо-природу не треба було, навіть, мати за можливе доводити через спекулятивний принцип розуму, - насправді розум, в зауваженій (in Ansehung) свободі (Freiheit) взагалі, - однак не в зауваженій (nicht in Ansehung-не у взятій до уваги) загальній природній причинності, - має й моральнісні (moralischen) судження, таки, свобідних (freie) вчинків буденності (Handlungen-акт-торг) , що однак (котрі), зрештою - самих же законів природи виробляти не можуть. Внаслідок цього маємо принципи чистого розуму в їх практичності, але і також в особливім (namentlich aber-поіменно отже) , моральніснім (moralischen) вживанні (по пунктах) об’єктивної реальності.
    (Я. Анонім: тут (Кант, зводить до особистого), роздумуючи про людську історію – що слід усвідомлювати усі можливості такого досвіду (усвідомлення) згідно до моральних принципів... про людську історію згідно моралі – моральнісність (звичаєвість) об’єктивного... зрештою – про усю складність переплетінь такого мислення... що, зрештою, значить звичайного акту (Handlungen-торгу) – значить що, однак виробляти (безконечно) людина може моральні транскрипції «законів природи»... як каже І. Кант: «завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній (übrig-зайвий)...» (див. перший абзац, друге речення), або, особисто, я, тут, як не крути - не все зрозумів) .
   Я зводжу світ до одного (nenne die Welt-називаю світом) , оскільки це (таке сприйняття) буде, відповідно до закону все-звичаєвості (моралі) (allen sittlichen-най звичаєвого норову) , одним моральним світом (eine moralische Welt) (як воно є, бо, так може бути (sein kann-бути в силі) - згідно свободи (Freiheit) розумної істоти і, - бути зобов’язане (sein soll-бути повинно) - згідно необхідної (notwendigen-потребо-рухомо) моральності норовів звичаю (Sittlichkeit-норову звичаю) ). Оскільки (Sofern-то осторонь) це (сприйняття) буде голим (bloß) , як інтелігібельний світ (intelligible Welt) – пізнаваний (розумними людьми) в думках, бо у цих, від усіх (allen) пунктів умовах (Zwecken-цв’яхів умови) і, саме (особливо), від перешкод моралістичності (Hindernissen der Moralität-утруднень моральності) , стане абстрагуватись (мислено вставлятися) і в те саме (в слабкість або не доброчесність людської природи). Оскільки (Sofern) вона (загальна моральність), таким чином є, одною - голою, але однак практичною ідеєю, насправді може і повинна мати свій вплив на почуттєвий-світ (Sinnenwelt) , - таким чином вона (моральність-норов звичок) може, через цю ідею, багато-чого зробити - як найвідповідніше. Ідея одного морального світу (moralischen Welt) має, від цього, об’єктивну реальність, не як, коли вона сходила в об’єднаний предмет одного інтелігібельного (ученого-людського) світогляду (а готовим, подібного, ми собі не можемо мислити), але - в світі-почуттєвім (Sinnenwelt) , атож - як об’єднаний предмет чистого розуму в практичному вживанні, і одне містичне тіло - corpus mysticum розумної істоти в ньому, оскільки (Sofern) його повного свавілля (freie Willkür-свобідної сваволі) серед морального (moralischen) закону - як з себе самого, мов з кожної наступної (jedes anderen) свободи (Freiheit) прохідну-крізь (durchgängige) систематичну єдність, все ж, маючи (свободу) в собі (an sich hat-за собою мати).
   (Я. Анонім: об’єктивна реальність морального світу в інтелігібельному (інтелігентом мислимому)?.. – Кант каже: «готовим, подібного, ми собі не можемо мислити» - без повної свободи людського (інтелігібельного) мислення (свобідної сваволі-freie Willkür) серед морального закону (уже визначення)?.. як хочеш – так і зводь... до купи (називай світом-nenne die Welt...), я собі – ще на самому початку: як хочу - «сюди-туди»- казав, а Кант – там-поруч, каже, що-то вже: «übrig-зайвий» раз...).
   Це буде відповіддю на перше з двох запитань (Fragen-довідувань) чистого розуму, стосовно практичності інтересу: вдавання того (Tue das-(Tuerei)-удавання-зазнайство це) , від чого ти робишся достойним щастя (du würdig wirst glücklich zu sein-ти гідний станеш щасливим для бути) . Друге ж (далі) запитує ось: якщо я себе просто матиму-ставитиму таким, котрий блаженства (Glückseligkeit-благо-вище щастя) буду не недостойний (nicht unwürdig sei-не без гідності буду) , - чи я смію надіятись, своєю тою-такою причетністю (dadurch teilhaftig-завдяки тому, що беру участь) , ставати також і спроможним (werden zu können-статися для можу) ? Воно (визнання) приходить, заздалегідь, зразу ж за відповіддю на те-саме питання - чи принцип чистого розуму, котрий приписано законом передуючи-апріорі, теж зв’язує це сподівання, так (аж настільки) з необхідністю (notwendigerweise–потребо-рухомо-показано) .
    (Я. Анонім: практичне мислення – моє рішення, в останню мить, є щастям notwendigerweise- за необхідності умови! Тобто: практично завжди не недостойний!.. - я (würdig-гідний-вартний)) .
   Я кажу що: щоб так само, як його моральні (moralischen) принципи, згідно розуму в їх практичному вживанні, необхідно посилалися (notwendig sind -потребо-рухомо-послано) , так само, щоб його принципи, необхідно (notwendig-потребо-рухомо) , згідно розуму в теоретичному вживанні, збільшувати (anzunehmen-біля-до-добирати) , щоб кожне блаженство (Glückseligkeit) в повну міру (demselben Maße-та сама маса) мало причину для надії, щоб тим, гідно, заспокоїти власне поводження (in seinem Verhalten würdig gemacht hat -в його відносинах гідно спокій-тишу мати) і щоб, отже, система моральності всякого звичаю (Sittlichkeit-норову звичаю) з блаженством (Glückseligkeit-благо-вище щастя) стала нерозривною (unzertrennlich-un-без-zer-повне-trennlich-роз’єднувати) , - але-щоб поєднувалась, лише, в ідеї чистого розуму.
   Тепер, зведене (läßt sich-собі змушене) в щось (одне) - інтелігібельне (einer intelligiblet-пізнаване в думках інтелігента) , тобто - світ моральний (moralischen Welt) у його поняттях, ми, з всіх утруднень (Hindernissen-перешкод) норову звичаю-моральності (Sittlichkeit-норову звичаю) абстрагуємо (схильностями власної тями) (der Neigungen-креном) в одну таку систему - пропорційно об’єднану з загальною моральністю (Moralität) - в блаженство (Glückseligkeit-благо-вище щастя) так - наче саме так, його (блаженство), слід необхідним чином (notwendig-потребо-рухомо) мислити, бо рухаючи згідно (відповідно до) звичаєво-морального (sittliche-звичаєвого) закону - частково збільшуючи - частково зменшуючи свободу (Freiheit) , як саму причину загального блаженства (Glückseligkeit) розумної істоти (розумової суті), отже, під проводом подібних принципів, само, стане автором властивої їм, та водночас іншої - стійкішої користі. Однак ця система – само собою вартісної моральності (Moralität) - є лиш, одною ідеєю (виробляння) - залежною від умови - коли кожний удає, що він повинен (мусить) таким бути (daß jedermann tue, was er soll-що всякий зазнається, що він повинен, (Tuerei-зазнайство)) , тобто, всі звичайні дії (Handlungen-торг) мислячої істоти (суті) (vernünftiger Wesen) відбуваються так, ніби то вона (істота), виходячи, від спільної, вищої волі (obersten Willen) - всієї особисто-свавільної в собі (alle Privatwillkür in sich-усієї приватної сваволі у собі) , або підпорядковуючої під себе (unter sich befaßt-займаючи під себе) , - з неї (сама з себе) вистрибує (entsprängen) . Але тоді (Da-там-тут) залежність (Verbindlichkeit-зобов’язанність) від морального (moralischen) закону, для кожного-окремого, особливого, вживанням свободи (Freiheit) залишається дійсною, хоча інші закони собі-цього, відповідно, не пристосовують (не стосують), - так виходить що це визначається (so ist weder-weder... noch -ні-ні) , ні з природи предмету (Dinge -річ в собі-малятко) світу, ні (визначається) самою причиною буденної дії (Handlungen-торг) і, їх стосунком до моральності норову звичаїв (Sittlichkeit-норову звичаю), - як стосовно віднесення себе до блаженства (Glückseligkeit-благо-вище шастя) , і вище вказаного необхідно (notwendigе-потребо-рухомо) зв'язку сподівань, для його, гідного, виконання невпинних домагань блаженства (Glückseligkeit-благо-вище щастя) для себе, - може не через розум стане пізнаватися, коли гола природа лягає до основи, але може лиш надіятись (gehofft-hoffen-сподіватися) , якщо один вищий розум, через моральний (moralischen) закон велить, щоб природа ставала, одночасно, положеною до основи причиною.
   Я це називаю ідеєю інтелігентного (einer solchen Intelligenz-одної такої інтелігенції) , в якій (в ідеї) з’єднані моральна (moralisch) , досконала, воля (Wille) , з вищим спокоєм (höchsten Seligkeit-вищий покій-(selig-померлий)) що є приводом всякого блаженства (Glückseligkeit-щастя благо-вище-квоктання) на світі, оскільки (Sofern-то осторонь) воно (інтелігентне) ставить в точне співвідношення з звичаєм норову (моральним) (Sittlichkeit-норову звичаєм) (як достойність бути щасливим) - цей ідеал вищого добра. Отже чистий розум може, лиш в ідеалі вищості походження блага (ursprünglichen Guts-перво-стрибковості-походження маєтку) , знаходити основу практично-необхідного (praktisch notwendigеn-практично потребо-рухомо) зв'язку того і цього (ще мислимого та уже морального) елементів вищих, похідних, благ, тої інтелігібельності-пізнавальності (nämlich einer intelligiblen-названий мислимим) , зрештою (тобто) моральності світу (moralischen Welt) . Тож (Da-там, тут) ми - собі - тепер з необхідності (notwendigerweise–потребо-рухомо-показане) , через розум, коли належним чином мусимо представляти все для одного такого світу, хоч би наміри наші представлялись (поставали) не - як один світ з явища (Welt von Erscheinungen-світ з примари) , - так стається, що ми той (світ) маємо, як один наслідок наших відносин в почуттєвому світі (Sinnenwelt-роздуму-мрії світ) , тоді (Da-там-тут) , нас, цей, один-такий зв'язок не підносить так, як, надалі повинно буде узгоджуватися все, для нас, в один подальший світ (künftige Welt-надалі світ). Отже - Бог і одне майбутнє життя, посилає наш чистий розум, не для розділення припущень, з двох (моральність-блаженство) зобов’язань (Verbindlichkeit-зобов’язуюча люб’язність) накладатись (взаємно-одне з іншим), одним, тим самим розумом, за принципом рівності.
    (Я. Анонім: така складність обґрунтування понять в пізнавальному-інтелігібельному просторі, зрештою, вимагає в мене – зрозумівши та усвідомивши (хоч раз), вже далі - вірити... що моральність стається... стається само собою... що діється те, в практичному акті – в останню мить - вимагаючи вирішення буття згідно люб’язно-беззаперечних пунктів морального... візьмемо окремі пункти: не убий-не вкради-люби... навіть – убиваючи... і крадучи і... світ має пізнаватися, через наш розум (інтелігібельно) – і заодно з Богом... це-коли знати, що вся природа лягає до основи... але лиш, тоді, сподіватися – що виший розум, робить – через моральний закон, саму природу причиною положеною до основи... маючи: мене – природу й Бога за блаженства «рівно-одного того-самого розуму»).
   Моральність-норов звичаю (Sittlichkeit-норов звичаю) , само собою, творить спільну (одну) систему, але виходячи не від блаженства (Glückseligkeit-благо-вище щастя) - а з понад (außer-зверх, з поза) , оскільки (sofern-то осторонь) вона (ця-загальна) моральність точно-влучно розподілена (Moralität genau angemessen ausgeteilt ist-моральність точно, доречно, здеталізована) . А це-таке (розподілення) є можливим лиш в інтелігібельному (мислимому інтелігентом) світі, під одним, направляючим (weisen-вказуючим) , авторством та режисурою (Urheber und Regierer) . Одне таке, спільне, життя - в одному-такому світі, надалі (künftige-майбутнє) , ми, розглядаючи його як витребування розуму, та змушені додавати ще, своє бачення, або моральніший (moralischen) закон, мов-як чисті фантазії для-розуму (leere Hirngespinste anzusehen-порожні розуму-химера роздивлятися) , бо (завжди) необхідно (notwendig-потребо-рухомо) зв’язувати той самий результат - з тим самим розумом, а без (такого пов’язання) (ohne-крім) - таке (jene-той-та-те) припущення мусило б відпадати. Звідти, теж, кожний моральний (moralischen) закон мається як заповіт (als Gebote ansieht-як наказ бачиться) ,- що було б неможливо (nicht sein könnten-не його спроможність) , - якщо б вона (моральність) не пов’язувала, передуючи-апріорно, відповідні наслідки з її правилами (mit ihrer Regel verknüpften-з їх правилом зв’язані) , і отже обітованість і грізність (похідне заповіту) слід тримати при собі (und also Verheißungen und Drohungen bei sich führten-і виходить клятви і погрози при собі возити) . Але, вона (моральність), на це не спроможна (auch nicht tun-теж не чинить) , - якщо вона лежить не в одній (nicht in einem) необхідній (notwendigen-потребо-рухомо) суті, як вище благо (Gut) - яке (благо), одну-таку доцільну єдність (zweckmäßige Einheit-потребо-погамовану одиницю) , саму-одну, спроможеться творити.
    (Я. Анонім: інтелігібельно-пізнаване визначення та деталізація моральності, відбувшись за режисурою вищої сили, подалі – при використанні - задля використання - заставляє нас додавати, всякий раз, власне бачення – бо висновок інтелігібельного розуму повинен мати відповідний механізм та бути пов'язаним з... вищим благом... з моральністю з по над...) .
   Лейбніц визначаючи (nannte-називає) світ, оскільки там-все (sofern-то осторонь) лиш в розумної істоти і її зв'язках через моральний (moralischen) закон - перебуває під наглядом влади вищого блага (höchsten Guts) , називає - імперією милості (Reich der Gnaden-держава милість) , - відрізняючи від царства природи (Reiche der Natur-багачка природа) тим-тоді (da-тут-там) , що насправді вона (цариця природа) сама, зрештою, під моральний (moralischen) закон і підпадає, а на інший результат їх відносин – як сам-хід природи (Laufe der Natur-рух натури) нашого почуттєвого світу (Sinnenwelt) і не очікуй. Атож (Sich also-собі отже) , щоб бачити в імперії милості (Reich der Gnaden-держава милість) , де нас чекає все блаженство (wo alle Glückseligkeit) , оскільки (außer sofern-крім-поза-осторонь) , щоб не само-обмежувати нашу частку-участі в цьому (в імперії милості-для блаженства) через недостойність бути щасливим (Unwürdigkeit glücklich zu sein-без гідності-вдало для бути) , для цього і є практично-необхідною (ist eine praktisch notwendigе-є одна практично потребо-рухомість) ця ідея розуму.
    (Я.Анонім: додаючи до цього знання – морального під наглядом влади вищого блага – щось від природи (Natur), слід усвідомлювати що природа, само собою, підпадає під моральний закон – і далі, необхідно, постає ідея практичного втілення – практичних правил... Тут, далі, виникає потреба механізму - поєднання суб’єктивного та практичного через, так звану, максиму-основний принцип) .
   Практичні закони, оскільки вони є, одночасно, суб’єктивною основою звичайного вчинку (Handlungen-торгу) , тобто робляться суб’єктивним основним-правилом (subjektive Grundsätze-суб’єктивне ґрунтовне-положення) , названим - максимою (основним принципом). Оцінка (Beurteilung-атестація) (практичних законів), їхньої моральності-звичаю (Sittlichkeit-норов звичаю) , на їх чистоту (очищеність) та послідовність (Reinigkeit und Folgen-охайність і слідування) відбувається через ідею, а дотримання (Befolgung) цих законів - через основний принцип-максиму.
   Тут (Es ist-воно є) необхідно (notwendig-потребо-рухомо) , щоб весь спосіб нашого життя підпорядковувався моралі-норов-звичаю максими-принципу (sittlichen Maximen-норову звичаєвості максими-принципу) ; але тут (Es ist-воно є) , одночасно-неможливо (unmöglich-нестерпно) , що це відбувається, якщо розум зв’язує, не з моральними (moralischen) законами, які (закони) є одними голими ідеями (welches eine bloße Idee ist) - єдину дієву причину (eine wirkende Ursache verknüpft-один працюючий привід зв’язував) , яка (дієва причина), давала б точно-відповідний результат-відношення, через те-таке об’єднання наших вищих намірів (Zwecken-пунктик) , тут (es sei-хай так) , - рішуче (bestimmt-категорично) визначений (результат) в цьому, або іншому житті. Отже, без єдиного Бога (einen Gott) і одного - для нас, зараз не видимого, але сподіваного (очікуваного) світу (gehoffte Welt-одомашнення світу) , посилаючого прекрасні ідеї моралі-звичаю (Sittlichkeit-норов звичаю) , щоправда, як предмет подиву і захоплення, а не - пружини (nicht Triebfedern-не спонукаюча-пружність) наміру та застосування, тому що вона (моральність) не повний-цілковито намір кожної (einem jeden-одної кожної) розумної, натуральної, суті (істоти) (Wesen natürlich-суть природну) , а через (und durch-цілком) однак той-самий чистий розум - передуючи (апріорно) визначеним-рішуче (bestimmt-категорично) і є необхідно-наповненим (notwendig erfüllen-потребо-рухомо здійснений) .
    (Я. Анонім: тут, розум мусить пов’язуватись з моральними законами, але через максиму-принцип, - увесь свій спосіб життя... прив’язуючи, усе, до вищих сил (Бога). Кант, тут, подає певну логіку дії того механізму – згідно максими (сучасна філософія визначає такий механізм: максима через сентенції, – тобто : основне моральне правило – через окреме моральне судження), - зрештою: моральний закон - через блаженство – задля блаженства) .
   Само ж блаженство (Glückseligkeit-благо-вище щастя-квоктання) є, для нашого розуму, за далеко не повне добро (nicht das vollständige Gut-не це досконалий маєток) . Воно (блаженство) погоджує не таке (не таке сильне) як схильність свідомості (Neigung-крен) до втілення бажання того-ж (блаженство), оскільки воно буде ощасливленням (glücklich zu sein-щасливою для бути) (блаженством) не з гідності (Würdigkeit-звання достойного) - тобто, (блаженство постає) об’єднаним моральнісною доброчинністю (sittlichen Wohlverhalten-звичаєвою добро-поведінковістю) . Сама ж моральність звичаю (Sittlichkeit-норов звичаю) , і, в її голому становищі, буде ощасливленням (glücklich zu sein-щасливою для бути) - але це-теж ще далеко не повне добро (nicht das vollständige Gut-не це досконалий маєток) . Через це, щоб виконувати мусилося, собі так - як блаженство (Glückseligkeit-благо-вище щастя) не через малоцінність (недооцінено) стримуване (nicht unwert verhalten hatte-не невартісно стримуване мати) , - можна сподіватися стати причетним до цього (блаженства) (ihrer teilhaftig zu warden-їх причетний до-для стати) . Само собою весь вільний (freie) розум, коли воно (блаженство), при цьому без власного інтересу (ohne dabei ein eigenes Interesse-крім одного властивого інтересу) притягує (zu ziehen-для тягнути) в розгляд, ставлячи себе на місце одної істоти-суті (Wesens setzte-сутність-вдачу покладати) , щоб мати, для присудження іншим, все блаженство (Glückseligkeit) , можна й не відгукуватись (на щось) – на інше (kann nicht anders urteilen-можна не інше міркувати) ; бо в практичну ідею посилаються обидві частини (щастя та моральність) істотно об’єднані, незважаючи на те-таке, що спочатку моральний настрій-бачення (moralische Gesinnung-моральні переконання-погляди) , як умова участі в блаженстві (Glückseligkeit-благо-вище щастя) , а не навпаки - що за блаженства (Glückseligkeit-благо-вище щастя) робляться можливими моральні бачення (moralische Gesinnung-моральні переконання-погляди) . Тому що, в останньому випадку, воно (блаженство-само) робиться не моральним (nicht moralisch) і значить, отже, гідним не всього (повного як результат) блаженства (Glückseligkeit-вище шастя-благо) , - коли розум, при цьому, якихсь обмежень не визнає (Vernunft keine andere Einschränkung erkennt-розум жодне інше обмеження-врізання усвідомлює) , тобто - коли-яке (блаженство) виникає з, особистих, без звичай-моральних відношень-норовів (unsittlichen-без норову звичаю) .
    (Я. Анонім: Кант, подаючи механізми досягнення блаженства, зрештою, визнає можливість й іншого – без морального-unsittlichen щастя-блаженства... однак, в формуванні практичної ідеї моральності (для вироблення конкретних правил уже практичних дій), слід посилати, першими, моральнісні настрої-бачення (moralische Gesinnung-моральні переконання-погляди) , перед утвердженням (поєднанням), моральних настанов (виробленням пунктів загальної моральної конкретики), як умову всякого блаженства...) .
   Отже, (also-ось) блаженство (Glückseligkeit-благо-вище щастя) полягає в співмірності (in dem genauen Ebenmaße-в педантичній симетрії) з норовом звичаю (моральністю) (Sittlichkeit-норовом звичаю) розумної істоти (vernünftigen Wesen-розумної суть-істота) , - тим-то вона (суть-істота), само-собою, стає (блаженства) гідною (würdig sind-гідно посилає) , далі - (блаженство згідно моралі) робить (похідним) від одного (einer) світу всяке (allein-саме) вище благо (Gut-маєток) і - в цей (світ) ми, розпорядженням чистого але практичного розуму, себе (darin wir uns-в-там ми нас) , мусимо вкладати (приводити), повністю і, який (той світ) є, звичайно (freilich-свобідно) , лиш інтелігібельним (усвідомленням інтелігента) світом, - отже - далі (da-тут-там) , виходить що почуттєвий світ (Sinnenwelt-роздуму-мрії світ) , не обіцяє нам, з природи речі в собі (uns von der Natur Dinge-нам з природи справа-малятко) , такого роду пунктів систематичної єдності наміру (Zwecke-цвяхів) , але - через реальність може бути засноване щось, теж , не інакше (auch auf nichts anderes-теж за ніщо інше) , як на припущення одного-вищого, первісного, блага (eines höchsten ursprünglichen Gut-один вищий самобутніший маєток) , далі (da-тут-там) - самостійний розум, взятий оснащеним з повною переконливістю (mit aller Zulänglichkeit-з всякої достатності) вищої причини, поміщеним на всю переконливу поміркованість намірів (vollkommensten Zweckmäßigkeit-незрівнянний намір-помірність) , щоб в почуттєвому світі (Sinnenwelt-роздуму-мрії світ) закладати, утримувати та здійснювати, даний нам, дуже-прихований, порядок (verborgene Ordnung-втаємничений устрій) речі в собі (Dinge-малятко-справа) .
    (Я Анонім: людська поміркованість інтелігента (інтелігібельність), завжди, в питанні естетики-моралі, доходить втаємниченого: загального бого-знавства, - до якоїсь релігії - Moraltheologie - як моральних узаконень... добираючись до Бога - добираючи Бога...) .
    А уже моральне-богослов’я (Moraltheologie) маючи, особливі переваги перед (всім) спекулятивним, тим - чим воно (моральне) обов’язкове у (unausbleiblich auf-неодмінне в) власних поняттях, і (чим-далі) виводить на вивершену (allervollkommensten-все-досконало-закінчену) розумову першо-суть, - вже подалі (worauf uns-після чого нам) , спекулятивністю богослов’я (spekulative Theologie) (сюди-туди), навіть і не (nicht einmal-навіть не) натякає на якусь об’єктивність основи, - не те щоб (geschweige-тим менше) змогти нас в цьому (у розумній вивершеності) переконати (uns davon überzeugen konnte-нас про це переконати може) . Бо, - ні в трансцендентальному (що за межі виводить), ні природному (natürlichen-простому) богослов’ї, ми ж (wir finden-напоготові) - як би далеко (so weit-так далеко) , розум, об’єднаний (einigen-сполучений) важливою основою (першо-усвідомленістю) хотів нас в цьому теж переконувати, беручи (anzunehmen-на-для-приймання) , тільки одну (усвідомлену первинність), якусь таку (einiges-дещо) , поперед якої, спереду, ми-вже, ставимо самі природо-причини (allen Naturursachen) , і одночасно з цим суть (поширюючи) залежність (вже від природо-причин) на всі частини, беручи це (залежність від природо-причин) за достатню причину для всякого-подальшого складання всього решти (zu machen hinreichende Ursache hätten-для складання достатню причину мати) . У порівнянні (Dagegen-проти того) , - якщо ми, з точки зору моральної одиниці (sittlichen Einheit-морально-звичаєвої єдності) , коли ми міркуватимемо причиною - об’єднаною необхідністю світо-закону (notwendigеn Weltgesetze-потребо-рухомістю світових-правил) ці-самі, достатні, ефекти (всякого-подальшого складання), отже, також, можна подавати їх зав’язаною на нас силою, скільки воно (подальше складання) мусить підпорядковуватись єдиній вищій волі (ein einiger oberster Wille sein-один єдиний верховному бажанню буде) і все-це - закони несуть на собі (in sich befaßt-в себе займають) . Але що є тоді ця воля - якщо ми хочемо знаходити пункти наміру (Zwecke-цвяшок) , між різних намірів волі досконалої єдності? - Тоді ця воля мусить бути всемогутньою (allgewaltig-всесильно) , щоб бути готовою підпорядковувати їй (волі), цим (damit-щоб) , всю її природу - зв’язану з норовом звичаю-моральністю (Sittlichkeit-норовом звичаю) в світі; всезнаючою, - цим (damit-щоб) вона пізнає глибину поглядів (Gesinnungen-переконання-погляди) через загально-моральні значення (moralischen Wert) ; всюдисущою, - цим (damit-щоб) вона повинна бути, безпосередньо-близько до всіх потреб, які є вимогою вищої світо-досконалості; вічною, - цим (damit-щоб) будь-коли (in keiner Zeit-в жодний час) такої згоди (Übereinstimmung-заодно-настрою) природи і свободи буде (не мати) в достатку (Natur und Freiheit ermangle-природи і свободи не мати) , і так далі.
    ( Я. Аномім: … богослов’я - як, уже, моральне-слов’я – визначає власні поняття (стовпи). А далі - уже, ставлячи природні чинники перед богознавства-теології - визначаємо що, таким чином, природознавство визнає потребу поєднання в теології задля: всемогутності-всезнання-всюдисущності-вічності. Але – що ж тут спекулятивного? – Загалом – всяке мислення – по власній природі, спекулятивне, а уже аналізуючи - моральні принципи-максими, через сентенції – поєднується в моральному висновку-богознавстві – щоб через богослов’я...) .
   Однак - ця систематична єдність пунктів намірів (Zwecke-цвяшків) - в цьому світі інтелігентно-пізнаваного, котре, незважаючи на те що (obzwar-чи-правда) , що гола (bloße) природа - є лиш чуттєвим світом, - а що система свободи (Freiheit) , - є інтелігібельним (intelligible-тим пізнаваним інтелігентно) , тобто, є тим що можна назвати - моральним (moralische) світом (regnum gratiae-дощіння дармового) , вводить, неминуче, теж, за доцільної єдності (zweckmäßige Einheit-цілевимірної єдності) всякого предмета справи (Dinge-всякої речі в собі) , і вирішує цю велику сукупність, через загальний природо-установчий, так як перше - практичне (перше з двох: практичне - спекулятивне) у загальному і необхідно - (notwendigen-потребо-рухомо) , згідно морально-норову звичаю закону (Sittengesetzen-моральним - за норову звичаю - законом) , поєднуючи практичний розум ще з спекулятивним. Світ, як похідний від одної ідеї, мусить бути поставленим вперед, - якщо вона (систематична єдність) повинна з тим-таким розумо-вживанням (Я. Анонім: спекулятивності і практичності) узгоджуватися, а без якого (узгодження) – розум, котрий нас-самих тримати негідний, - зрештою, стане назватися моральним (moralischen) , - таким, що неодмінно покоїться на ідеї вищого блага (höchsten Guts beruht) . І, внаслідок цього, всяке природо-дослідження, одержує один напрям через форму одної системи пунктів наміру (Zwecke-цвяхів) , і зробиться, в їх вищому розширенні, - фізико-богослов’ям (Physikotheologie) . Але це, в тому разі (da-тут-там) , коли вона (систематична єдність, вже як фізико-богослов’я), похідна, все-таки, від морального – норов звичаєвого (sittlichen-норову звичаєвого) порядку, як обґрунтована в одній суті свободи (Freiheit) та затіяна не через зовнішню вимогу випадково-спричиненої єдності (Gebote zufällig gestifteten Einheit –наказ випадкового встановлення єдності) , - приносить, передуючи (апріорі), доцільність (Zweckmäßigkeit-мету-ціль-поміркованість) природи на ґрунт (Natur auf Gründe-природу на основу) , і мусить бути нероздільно-зв’язаною з можливостями предмета справи (Dinge-речі в собі) , і завдяки (в одному), ведучому за межу (трансцендентальному) богослов’ю (transzendentale Theologie) , далі - бере собі цей ідеал вищої онтологічної (у вченні про буття) досконалості, співвідносить до одного принципу систематичної єдності, який, через загальний та необхідний (notwendigen-потребо-рухомо) природо-закон, зв’язує всі предмети справи (Dinge-речі в собі) , які-усі вона тримає в абсолютній необхідності (Notwendigkeit–потребо-рухомо) одної-спільної першо-суті (Urwesens-пра-суть) їх походження.
   Але - що ми в силі зробити, за один раз, нашим розсудком (Verstande) - згідно довільного подання в досвіді, коли ми, перед тим не подаємо, собі, (конкретні) пункти наміру (nicht Zwecke-не цвяхи) ? - А такі, крайні, визначення (пункти) мети (höchsten Zwecke-найвищі цвяхи наміру) , однак, подають моральність (Moralität-(лат. від mores-звичай)) , а таке (моральне визначення) може нам, для пізнання, подавати лиш чистий розум. І тепер, виходячи з цього, ставити-нести (versehen-постачати) , на провідну нитку того ж (пізнання) (Leitfaden derselben-посібник останнього) , те, що ми не в силі (selbst keinen-само собою жодного) зробити від знайомства з природою - зробити доцільного вживання в зауваженому пізнанні, - якщо тільки природа не само-собою (nicht selbst) - як доцільна єдність (zweckmäßige Einheit-з метою-співмірна одиниця) , має опинятися там (в чистому розумі); тому що, без цього (доцільної єдності), ми не маємо навіть само-собою якогось розуму (selbst keine Vernunft-мимоволі жодний розум) , - бо ми не маємо науки (keine Schule-жодної школи) для того щоб - те саме (доцільна єдність) мало статися, і ніякої культури (keine Kultur-жодної культури) - щоб через предмет запропонувати якусь матерію (Stoff-субстанцію) для подібних понять. Така доцільна єдність є однак необхідною (ist aber notwendig-але є потребо-рухомо) , і в суть нашої сваволі (зрештою вирішення), само-собою, закладається (Wesen Willkür selbst gegründet-суть свавілля мимовільно вґрунтовується) , це значить, за умови прикладання (Anwendung derselben-застосування останнього) того ж (доцільної єдності) в конкретнім in concreto, - також воно мусить бути і ,отже, зробиться таким, що рухається за межі - в трансцендентальне підвищення нашого розумо-пізнання не причин (Vernunfterkenntnis nicht die Ursache-розумо-свідомлення не причин) , а має виходити (sein-бути) з голих дій практичної доцільності, котрі на нас покладає чистий розум.
    (Я. Анонім: коли свідомість, у питанні практичної доцільності... отримує право на власну волю остаточного вирішення... закладену в «суть нашої сваволі», - опирається на конкретну мораль (лат. від mores-звичай)), - а не на абстрактну «сваволю» - розробляє, далі, обґрунтування таким чином… - читай далі...) .
   Виходячи з цього (див. переднє речення Кантового тексту: “… з голих дій практичної доцільності, що на нас покладає чистий розум.”) (daher-тому) - в історії людського розуму, ми знаходимо також-таке: щоб, перш ніж (ehe) , моральні ідеї досягли потрібного ступеня чистоти (moralischen Begriffe genugsam gereinigt-моральне поняття достатньо чисте-зневиненне) , категорично (bestimmt-достеменно) , а систематична єдність наміру (Zwecke-пунктика) - через теж-саме (див. попереднє речення: “… з голих дій практичної доцільності...”) , і було розглянуте, щоправда, (виходячи) з необхідного (notwendigen-потребо-рухомо) принципу знання природи, та може (далі) виступати з самого-одного, істотного ступеня (Grad-градус) культури розуму в деяких інших обґрунтуваннях на ростках знання (anderen Wissenschaften-другого знання стовбур) , - частково (teils) лиш сирих (rohe-необроблених) і блукаючих поняттями з божого світу (Gottheit) , - а частково (teils) , взагалі - зайвий раз, даючи в цьому (зауваженому) питанні щось таке, мов одну-беззастережну черствість (до чуттів) (zu bewundernde Gleichgültigkeit-до захопливу апатію) . А вже, вища (подальша), розробка, звичаєво-моральних (sittlichen-норову зазвичай) ідей, за допомогою вищих, чистих, звичаєво-моральних законів (Sittengesetzen-моральним - за норову звичаю - законом) нашої релігії - відбуватиметься необхідно (notwendig gemacht wurde-потребо-рухомо робити стається) , зосереджуючи розум на предметі, через інтерес, - вона (вища розробка) мусить взяти (знайти) в собі (sie an demselben-вона в собі самій) , і , без того, щоб (weder… noch-ні… ні) ні розширюючи природо-свідомість, - ні додаючи, до того, правильну та надійну - що веде за межі - трансцендентальну розсудливість (для решти, всього подібного (dergleichen-такого роду) , матиме брак часу), вона (вища розробка) приносить здійснення об’єднаного поняття про божественну суть, тепер, для правильного дотримання нами, - не тому що спекулятивний розум, виходячи з того (попереднього), нас впевнено переконує в правильності, а тому, що він (розум) досконало узгоджуються з моральними (moralischen) - розумовими-принципами. І так – маємо, в кінці, завжди лиш чистий розум, проте - заслугу лиш одного-його усвідомлення в практичнім вжитку – усвідомлення того, що гола спекуляція лиш передбачає, про те не може робити діючим, для прив’язання (щоб бути прикріпленим) за наш вищий інтерес, і завдяки тому, щоправда, доправити (zu machen-для робити) не до якоїсь демонструючої догми, але до одного, - чи то безумовно необхідного (notwendigen-потребо-рухомо) припущення, чи то вже - до вищого пункта їх мети (wesentlichsten Zwecken-істотнішого цвяшка) .
    (Я. Анонім: спроба Канта подати логічну схему... а моя спроба зрозуміти, та подати логічно обґрунтовану версію мого розуміння (в загальному підсумку) – залишить багато незрозумілих пунктів, а зрештою, примусить читача (завжди самому) розбиратись в поданому матеріалі... зрештою І. Кант: «завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній... (übrig-зайвий)» див. перший абзац, друге речення)) .
   Але, тепер, якщо практичний розум має, зрештою, досягнути ось цього високого пункту (hohen Punkt) , тобто вийти на - поняття єдиної першо-суті (eines einigen Urwesens-одної єдиної пра-суті) , як найвищого блага (Guts-маєток) , то він (практичний розум) може себе (darf sie sich-сміє вона себе) далі й не напружувати (gar nicht unterwinden-готовий не підвивати) , рівно ж - як він (практичний розум) повинен, водночас, себе (hätte sie sich) тримати піднесеним понад всім в усвідомленому, в емпіричних (в досвіді свідомості) умовах його (практичного розуму) вживання, піднімаючи (emporgeschwungen-вгору махнув) новий предмет до безпосередньо-пізнання, через (um von-через з) це поняття (високого пункту) для виходу (auszugehen-з-до-йти) та виведення, його (поняття предмету), виходячи, саме, від (selbst von-саме з) морального (moralischen) закону. Бо це, воно (поняття предмету), далі, стане нам (uns zu-нам до) рівно-однаково з якої внутрішньо-практичної необхідності (innere praktische Notwendigkeit–внутрішньо практичної потребо-рухомість) буде додаватися до передумови (Voraussetzung-наперед-припущення) одної самостійної причини, - або розвиваючи (рухати) один напрям світо-панування (weisen Weltregierers führte-направляючи світо-панування їзду) через той-такий законний ефект, і від цього ми (wir) не можемо його (рух світо-панування) на це, знову, розглядати, уже, як випадкове і з (vom-von dem-з цієї) голої волі похідне, особливо з (insonderheit von-зокрема з) спільної волі, - (von-з) звідки ми (wir) не маємо, якогось поняття, готово-посталого (gar keinen-готовим жодного) - якщо ми його (поняття предмета) маємо, засвідченим, не відповідно того (морального) закону. Ми визначимось (Wir werden-ми станемо) , оскільки практичний розум дозволяє нам мати право, щоб вести всякі буденні справи (Handlungen-спекуляції) не ради того, щоб послужливо стримуватись (für verbindlich halten-за-для послужливо стримувати) тому, що Бог наказ (Gebote Gottes-заповіт Бог) послав (sind) , - але тому розум посланий (sind-послані) , щоб-бо ми (wir) внутрішньо-зобов’язані розглядати - наче божий заповіт (göttliche Gebote) . Ми будемо (Wir werden-ми станемо) вчитися (studieren) свободі (Freiheit) , за доцільної єдності згідно принципів розуму і, лиш, оскільки, сприйняття божої волі (göttlichen Willen) - згідно до того (gemäß zu sein-згідно до бути) , як ми моральний-закон звичаю (Sittengesetzen-моральним - за норову звичаю - законом) , який наш розум від (aus-з, від) природи всяких дій-спекуляцій (Handlungen-торгівлі) само-вчить (selbst lehrt) цього свято дотримуватися (heilig halten-священно тримаючись) , завдяки цьому, саме для здатності вірити, що ми світ-кращий за нас і за інших заохочуємо (daß wir das Weltbeste an uns und an anderen befördern-що-щоб ми цей світ-досконалий в-за нас і за-в інших відправляти-заохочувати) . Отже богослов’я моралі (Moraltheologie-мораль-богословя) йдучи від чогось імманентного (immanentem-властивого-внутрішньо) - тих самих, наших, визначень предмета-явища, тут, в світі де вони (предмети) втілюються, - між тим нам підходить, в системі всіх пунктів визначення (Zwecken-цвяшка мети) , - і не як мрійний або добрий, готовий, зухвалий-сміливий посібник моральної (moralisch) законодавчості розуму у придатний спосіб життєвої поведінки (Lebenswandel-поведінка) , щоб, через нього, рухатись безпосередньо, аби прив’язуватись (чіпатись) за ідеї вищої сутності, які є одним трансцендентальним поняттям-ідеєю (Gebrauch-користування) , котра ведучи за межі вживання, стане щось давати - але, голою спекуляцією, так само, як - має підтримувати-утверджувати (verkehren-бувати) розум в останніх (туди-сюди) пунктах намірів (Zwecken-цвяхах мети) – так і мусить, там-щось, й ударемнивши, зводити на ніщо (vereiteln-зривати) .
    (Я. Анонім: Кант проводить, через увесь цей розділ (і далі), тут-поруч, моральне у двох термінах – як Moralisch-загалом-моральне та моральне Sittlichkeit-норов-звичаєве, хоч останнє Sittlichkeit словник й перекладає просто – моральність (а мораль з латинської – як звичай)... (допускаю що Кант, вживаючи другий термін: Sittlichkeit, - має тут - на увазі - вищу міру людського норову-звичаєвості і, зрештою - особистого...). Отже, я думаю, ця різниця між термінами «моралі» має на увазі – Sittlichkeit-звичаєвий норов (моральність жива) в природі людини, а Moralisten – виведена чистим розумом – узагальнена норма (моральність - майже пам’ятник)...
   Та зрештою – все від Бога - для практичного розуму - як оте конкретно-моральне правило-закон: не убий!.. а коли доводиться убивати? Тут є та міра спекулятивності (у висновках чистого розуму)... котрої – однак не минути? Я собі хотів би-так вирішувати (спекулювати задля чистого...) вічно – «сюди-туди» – мати «ще один пошук», але Кант, там же, каже, що це вже: «übrig-зайвий» раз...) .
КАНОНУ ЧИСТОГО РОЗУМУ
СЕКЦІЯ ТРЕТЯ
Про моє (Meinen) , знання та віру
   Правдивість (Fürwahrhalten-за-для-дійсний-триматися) - є одною з акцій-пригод (Begebenheit-подія) нашого розсудку, котрий прагнучи ставити, усе, на об’єктивний фундамент (Gründen beruhen-грунт покоїти) , але міркуючи навмання, тут (da urteilt тут-там-судячи) , заради цього (правдивості) потребує-вимагає і суб’єктивного приводу, також. Якщо брати це (прагнення) за дійсне, для кожного – тому, що лиш він (суб’єкт) має розум, бо таким (дійсно) є ґрунт того-самого об’єктивного подання, і тоді правдивими (Fürwahrhalten-насправді-стояти) називатимуться його (суб’єкта) переконання (Überzeugung-понад-свідчення) . Маючи те-таке (переконання) лиш за особливу, суб’єктивну, властивість ґрунту - основ того (переконання), тут, воно (переконання), буде (heißt-називатись) переконуванням (Überredung-умовлянням) .
    (Я.Анонім: Кант, щоб досягнути правдивості, далі, оперує поняттями: переконання-переконування … Щоб братись за дію переконування – треба мати предмет переконання – досягнути ж переконання можна шляхом переконування... Якось все просто, здавалось-би порожньо... але не так все “порожньо» - не «без чогось найменшого» - ще, далі по тексту, константуватиме Кант. Але й так щось тут є... та й задля чого ж все? – Але сказав І. Кант на самому початку: «завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній... (übrig-зайвий)» див. перший абзац, друге речення, розділу попереднього... Пошук один – але кожен раз - пошук іншого... заради правдивості... загальної... і не «без чогось найменшого... »).
    Переконування ж (Überredung-умовляння) є одною голою видимістю (bloßer Schein-голим мерехтінням) , бо основи судження, лежать виключно в суб’єкті (в особистому), тоді як (само переконування) робиться для (утвердження) змістовності об’єктивної. З цього маємо, тут, таке судження (переконування) лиш приватною-дійсністю (Privatgültigkeit-особисто-обіговість) , і тому слід покинути наполягати, тут, на правдивості (Fürwahrhalten-насправді-стояти) та, слід, самому-собі, не довіряти. Але правда (Wahrheit-істина) ґрунтується на згоді з об’єктом, в тому - зауваженому, отже судження (Urteile) - чинення всяких розсудів (Verstandes) , мусять бути одноголосними (consentientia uni tertio, consentiunt inter se-одна третина згодні, вони згодні один з одним) . А пробний камінь правдивості (Fürwahrhaltens-насправді-стояти) , - чи це вже тверде переконання (Überzeugung-понад-свідчення) , чи це ще голе переконування (bloße Überredung-голе понад-говорити) є, отже - зовнішньою можливістю казати, поділяючи те ж саме (судження) (dasselbe mitzuteilen-те ж з-для-ділити) , щоб мати (судження) дійсним для схвалення, дотримуючись правдивості (Fürwahrhalten-насправді-стояти) , для кожного (окремого) розуму людини; тому що потім, принаймні, основою згоди всіх думок є одне припущення, залишивши поза увагою відмінність суб’єкта між собою (суперечність), та (згода) стається на спільній основі того ж об’єкта, залежно з якого - через те все, це узгоджується та завдяки цьому (припущенню) стане доводитись сама правда судження.
    Переконування (Überredung) , може, правда (zwar) , відповідно до суб’єктивності переконань (Überzeugung-понад-свідчити) , не ставати різним, якщо мати перед поглядом, суб’єкт правдивості (Fürwahrhalten-насправді-стояти) , голим як примару (явище) його (суб’єкта) власного характеру (bloß als Erscheinung seines eigenen Gemüts- голий як факт-примара його власної вдачі-характеру) ; проте спроба, з того самого, для нас, ґрунту (суб’єктивного переконання), робити дійсне посилання на інший розсудок (Verstand) , або чинити спробу впливу на чужий розум (Vernunft) , рівно з такими ж результатами - це є, як на наше, однак єдине, хоч як на те - лиш суб’єктивне середовище, хоч й спроможне не для чинення переконання, але є, однак, голою приватною силою (Privatgültigkeit-особиста дійсність) судження, тобто, силою для виявлення чогось такого, що вже наявне - є в нашому, голому, переконуванні (bloße Überredung-голе понад-говорити) .
   Крім того, можна розвивати суб’єктивні приводи судження, котрі ми беремо для об’єктивності основи самого переконання-переконування (того самого-desselben) , і тому (хай) буде обманливою правдивість приводу (trügliche Fürwahrhalten-обманливе насправді-стояти) , як пояснення одного (окремого) випадку нашого характеру, - крім того - для володіння станом об’єкта потрібно, таким чином, оголювати власне бачення і, тим більше не будемо обманюватися, хоч би й мусили ще певною мірою (туди-сюди), завжди-повсякчас, пробувати знайти (versucht-дошукуватись) , якщо, тут, додається суб’єктивність причин видимості нашої, уже, природи.
   Я не мушу щось (Ich kann nichts-я можу нічого) стверджувати, тобто висловлювати, як одну-конкретну, необхідну (notwendig-потребо-рухомо) , дійсну для кожного (суб’єкта) думку, - якщо переконання здійснюється само-собою (Überzeugung wirkt-переконання дійсниться) . Таке переконування (Überredung-умовляння) я можу залишити собі, якщо я, при цьому, почуваюсь добре (wohlbefinde-здоровиться) , - тоді воно (переконування) може і повинне, поза мною, вважатися не бажаним (nicht geltend-не бути дійсним) .
   Ця правдивість (Fürwahrhalten-насправді-стояти) , тобто - суб’єктивна думка дійсності, в стосунку до переконання (Überzeugung) (як одночасно об’єктивна узгодженість), має такі три щаблі: думка, віра, і знання. Думка, разом з свідомістю, є, суб’єктивністю, або - об’єктивно недостатньою правдивістю (unzureichendes Fürwahrhalten-недостатнє для правди-стояти) . Якщо це останнє (недостатня правдивість) є лиш суб’єктивно достатнім і постаючи, одночасно, ще й об’єктивно-недостатнім для усвідомлення, воно називається – вірою. Зрештою - називатиметься ця віра, - взята суб’єктивно, але уже, як об’єктивно-достатня правдивість - знанням. Суб’єктивна достатність названа переконанням (Überzeugung) (для мене самого), - буде об’єктивною достовірністю (Gewißheit-упевненність) (для всякого-кожного). Далі я не стану зупинятися на поясненні й так зрозумілого поняття (суб’єктивності).
   Я ж, загалом, без чогось найменшого – потрібного для знання (ohne wenigstens etwas zu wissen-крім найменше щось для знаючи) , не смів би (niemals-ніколи) навіть пробувати припускати (zu meinen-для вважати) собі того, за допомогою чого на голо-проблематичній підставі міг-би одержувати одні-певні зв'язки з істиною (Wahrheit-правда) , - що, тут, воно (припускання), хоч і не повне, є все таки чимсь більшим, ніж самовільні вигадки. А крім того - сам закон (порядок) такого зв'язку, змушує бути правильним. Бо коли я, не маю в зауваженому (в припусканні), чогось такого (auch nichts in Ansehung dessen-також не в зауваженому щось) , як конкретний предмет-погляд (als Meinung-як думка) , то це все (припускання) є лиш грою уяви, без найменшого стосунку до істини (Wahrheit-правда) . А судження, від чистого розуму, не є готове дозволяти собі таких припускань (zu meinen-для вважати) . Бо, як воно (припускання) робиться опертим не на фундамент-досвіду (Erfahrungsgründe-досвіду-грунті) , але повинно (припускання) бути зроблене все-ж передуючи (апріорно), - якщо (припускання) є все-ж необхідним (notwendig-потребо-рухомо) , як того вимагає принциповий зв'язок універсальності (Allgemeinheit-все-банальності) з необхідністю (Notwendigkeit–потребо-рухомість) , бо таким чином (досягає) повної достовірності, - в противному разі стане не готовим (gar keine-готовий жодний) досягати направленості на істину (Wahrheit-правда) . Звідти воно (припускання) безглуздо опирати й на чисту математику; мусиш щось – або твердо знати, або, собі, від всіх суджень утримуватись. (Я. Анонім: математика, як логіка, - хоч може вираховувати усе-усяке, але не може надавати, чогось, конкретного... хоч може вираховувати як припущене - так і конкретне – не варто плутати вирахуване з реальним... вирахуване та формула реальності є математикою – реальністю логіки. Математика, будучи переконуванням... не мусить, в реальному, бути (ставати) переконанням... щоб аж утвердитись, далі, через практику... в космос) . Так само є воно (припускання) зроблене й за основним правилом моралі норову-звичаю (Sittlichkeit-норов-звичаєве) , не як в голій думці, що дозволяє бути чомусь – і (а) в конкретному-одному, звичайному, вчинку (Handlung-практичній торгівлі) можна й ризикнути,- але (sondern-розбираючись) , тут, - знати це мусиш (або, щонайменше, брати знання твердо).
    (Я. Анонім: перше... най-най-най... ще не знання... перший усміх немовлятка?.. це - вже усміх... а – «вже» – це знання. А що «wenigstens etwas zu-найменше щось для»... де воно є?.. у зачатті живого, вже – чи у неживій матерії - ще... а потім – щоб так суголосно було із світом... об’єктивним – те зачаття – суб’єктивного... із вже... і той перший крок в живе із неживого – матеріального та... об’єктивного...
   Але «найменше щось», зрештою – «… не смів би навіть пробувати припускати... » – каже Кант – є вже... «таки чимсь більшим, ніж самовільні вигадки» – вже усміхнувшись, перший раз, ще те, чого не смів би припускатись чи?..)
   За трансцендентального (ведучого за межі) вживання розуму – лиш саме моє (припускання-думка), звичайно ж надто мало (dagegen Meinen freilich zu wenig-взамін моєму-припусканню, а як же? занадто мало) , але вже (вживання розуму) як знання (Wissen) - надто багато (auch zu viel) . Виходить ми, в голо-спекулятивному намірі, тут (hier gar nicht) , не готові судити; бо суб’єктивний ґрунт-фундамент правдоподібності (Fürwahrhalten-для правди дотримання) , як, таким чином, можливість сприяння вірі (Glauben-довірі) , за спекулятивності розпитувань, - схвалення не заслуговують (keinen-жодного) , тут (da-там) воно (припускання) собі вільно - з все-емпіричної допомоги (в досвіді свідомлення), перебуваючи у вирівнюючій масі іншого – довірено-допущеного, ще не стоїть.
   Але повсюди, воно (припускання) взяте просто в практичних стосунках (bloß in praktischer Beziehung) цієї теоретично недостатньої правдивості (Fürwahrhalten-для правди дотримання) - стане називатися вірою (Glauben-довіра) . Цей практичний намір є тепер або вправністю (Geschicklichkeit-умінням) , або моральністю норову звичаїв (Sittlichkeit-норов-звичаєве) , - перше (як практичне) для довільних та випадкових ситуацій, проте друге (як спекулятивне), - для очевидно (schlechthin-просто-коротко і ясно) необхідних (notwendigen-потребо-рухомо) пунктів мети (Zwecken-цвяхів) .
   Коли намір є - один раз поставлений, тоді умови досягнення того наміру слід посилати гіпотетично - як припустимо-необхідне (hypothetisch notwendig-гіпотеза необхідна-потребо-рухома) . Ця необхідність (Notwendigkeit–потребо-рухомість) є суб’єктивною, але, однак, доступною лиш для вищої степені (komparativ zureichend-вищої степені достатнє) - щоб я переконливо (gewiß weiß-переконано чисто) був не готовим (gar keine-готовий ніякий-жодний) ставати на інші умови (змінювати), для досягнення звичайних намірів; але він (намір) є очевидним (schlechthin-просто-коротко і ясно) , і для кожного достатнім, якщо я переконаний (gewiß weiß-переконано чисто) , що хтось інший може (niemand andere... könne -ніхто інший... може) , не знаючи умови, вести в напрямку мети. За першу невідворотність (Falle-пастку) є моє припущення і правдивість (Fürwahrhalten-для правди дотримання) певних умов – мов просто (bloß-гола) одна випадковість, - за другу невідворотність (Falle-пастку) , є теж одна - проте необхідна (notwendigen-потребо-рухомо) - віра. Допустимо: лікар мусить щось робити, біля хворого - котрий перебуває в небезпеці, але (лікар) не знає його хворобу. Він бачить її прояви, і судить, що, тут, немає чогось (nichts Besseres-ніщо краще) яснішого (weiß-біло) - що це: хвороба сухоти (туберкульоз). Буття (присутність) віри (Sein Glaube-бути вірі) , в такому, своєрідному, погляді є просто (bloß-голо) випадковим (підсвідомим), і хтось інший (ein-один) бажає-погодитись, що цей-такий (діагноз), мабуть, краще вгадувати. Я називаючи подібну віру випадковою (підсвідомою), але маю її за реальний засіб для чесного, звичайного, використання (gewissen Handlungen-вірної торгівлі-спекуляцій), при основі котрого лежить, прагматичність віри (pragmatischen Glauben-згідність практичним інтересам віри) .
    (Я. Анонім: тут,- (в німецькому словнику - Glaube – віра, довіря, а Glaubensbekenntisse – віра, вірування) це поняття віри - як довірливо-підсвідомого знання ... починаючись ще з «найменшого чогось для... » (сьомий абзац - перше речення... цього ж розділу) накладається, далі, вже на буття віри (Sein Glaube) - тобто на підсвідоме... тобто, далі виходить на прагматичне - на знання того-конкретного: яким чином лікують хворобу сухотів... а далі – уже – на сам перебіг лікування, практично...)
   Пробним каменем (gewöhnliche Probierstein-простим пробним каменем) , зазвичай є: чи просте (bloße-голе) переконування (Überredung) у чомусь – або, принаймні, суб’єктивне переконання (Überzeugung) , тобто - віра є твердою (festes Glauben sei) настільки, що-аж , хтось, береться, щось, твердити на спір (ist das Wetten-є на заклад) . Часто хто-небудь тлумачить власні тези тверджень (Sätze-положень) з такою упевненістю і свавільним завзяттям, що, тут, він видається цілковито віддаленим, від всякого, страху помилки. Вже-аж сам спір справляє враження. Іноді виявляється, - щоб задовольнитися переконуванням (Überredung) , коли можна досягнути поваги й за вартості справи (Wert-твору) на один дукат, що тоді - не обов’язково (не треба) володіти аж десятьма. Тому що, коли, першу спробу (ersten wagt-перше зваження) він допускає, то за десятою (Я. Анонім: додаючи за щораз дукат) , спір заштопориться, і найперше зупиниться посередині (стане сумніватись) - чого це він, перед тим (er allererst inne-він первісно десь) , не зауважував - що воно, вже визначене (nämlich-назване) - проте вірне (добре), а далі може буде лиш так (wohl möglich sei-мабуть можливо бути) , що він має-повинен помилитися (er habe sich geirrt) (Я. Анонім: за дукат) . Якщо уявляємо в думці, що повинні те-таке, на чому стоїть щастя всього життя - програвати на спір (парі), коли можуть (готові), так раптово, зникати наші тріумфальні судження - ми зробимось надзвичайно полохливими і виявлятиметься, найперше - все так, що наша віра аж так далеко (в спекулятивне) не береться (не заходить). Що - при цьому, маючи лиш один степінь прагматичної віри, можливим є участь в грі (im Spiele ist-в грі є) також - або великого, або малого.
   А тому, що (коли) ми не готові - навіть, до можливості братися за справу (gar nichts unternehmen–нічого розпочинати) - чи вповноважені ми (ob wir gleich-чи ми дорівнює) на організацію стосунків відносно того чи іншого об’єкта (auf ein Objekt-в-на один об’єкт) , - отже це (переконування) є, правдоподібно (Fürwahrhalten-для правди дотримання) голо-теоретично, однак ми в численних спробах (Fällen-пригодах) схоплюємо в думці а, можливо, нам навіяно одну спробу (Unternehmung-операцію) , для якої, щоб мати достатньо ґрунту, ми вважаємо що, якщо воно (переконання) має один засіб (ein Mittel gäbe-один шлях маємо) для вивершення достовірності предмета, - тоді для голо теоретичного судження воно (переконування) дає один аналог від практичного, і на його правдоподібність (Fürwahrhalten-для правди дотримання) підходить слово віра, а таку віру ми можемо назвати - доктринальною (лат. doctrina-вчення) . Якби це можна було встановити якимсь досвідом доведення, ймовірно я захотів би поставити все моє знання на такий спір - що воно (переконування), дає-доводить, наприклад, нам, на якійсь з планет, бачення мешканців - якнайменше. Виходячи вже з цього я кажу, що це не просто голий (bloß) погляд, але він-один посилюватиме віру-довіря (за правильність цього я би насмілився поставити вже багато вигод життя), щоб цим (переконанням), додавати в інші світи мешканців, також.
    (Я. Анонім: «доктринальної віри»- вчення, теорії, системи поглядів... для поняття віри (Glaube – віра, довіря)... а для вірування-релігії (Glaubensbekenntisse – віра, вірування)?.. – а моральність поняття (Begriff-ідеї) присутня всюди – як, щось, формуюче в голій свідомості і те і друге - довіру і вірування.)
   Тепер ми мусимо признати, що вчення про буття Бога (Dasein Gottes) належить до доктринальної віри. Тому що, чи - однаково, я в узятому (in Ansehung-у взятому до уваги) теоретичному світо-знанні не маю чогось для-уже вирішування (nichts zu verfügen habe-ніщо для вирішування маю) , і що цю-таку думку, як умову мого пояснення з’яви (Erscheinungen-примари) світу, необхідно (notwendig-потребо-рухомо) припускаю, - чи навпаки єднаю (verbunden bin (binary)-з’єднувати двоїсте) такі поняття мого розуму, примушуючи, так-прив’язано мені прислуговуватись, що-ніби все є голою природою (bloß Natur sei-гола натура була) ; однак такою є доцільна спільність (zweckmäßige Einheit-цілепомірна єдність) одної-такої великої умови прикладання розуму в природу, що тут (da-тут-там) вона (доцільна єдність) минатись не може - тим більше, досвід, мені пропонує від цього багато прикладів. Але, для цієї єдності, я не знаю (kenne ich keine-знаю я жодне) інших умов - якщо я роблю припущення (voraussetze-наперед складати) , що слугує мені посібником для природо-дослідження, щоб мати впорядкованим одне-вище інтелігентне (в вищому людському розумінні), то роблю все, за вказаними пунктами наміру (Zwecken-цвяхами) . Отже воно (припущення) є одною умовою єдності хоч (zwar-правда) випадковою, але наміром - все таки значним (nicht unerheblichen-не неістотним) , (наміром) того-самого (nämlich-названий) припущення (vorauszusetzen) в розслідуванні природи в одну проводку (um eine Leitung-в одне завідування) , для допуску одного напряму - на світо-творця (einen weisen Welturheber-одного вказувати світу-призвідника) . Результат моїх шукань (Versuche-зроблених шукань) , часто, підтверджує придатність цих припущень (Voraussetzung-наперед-ставлень) , а також не можливість (nichts-ніщо) робити щось в рішучій степені (entscheidende Art-певного виду) (твердо) заперечуючи вищевказане; що це я зовсім мало (zu wenig-занадто мало) кажу, коли я власну правдивість (Fürwahrhalten-для правди дотримання) хотів би називати одним голим поглядом (bloß ein Meinen-голо одне вважання) , розбираючи його, навіть, в цьому теоретичному співвідношенні, стверджуючи, що я твердо в одного Бога вірую (einen Gott glaube) ; але потім (alsdann-як потім) ця віра, згідно строгого значення, все ж є не практичною, хоч мусить бути іменована одною - доктринальною (в системі поглядів) вірою, і мусить, всюди, необхідно (notwendig-потребо-рухомо) чинитися богослов’ям фізики (природи) (Physikotheologie) . Влучатиме в визначення якраз тої-самої мудрості, тобто в контраст - чудової обстановки людської природи і відповідно, негативного фактору короткості життя - визначаючи обґрунтування для єдиної доктринальності (згідно системи поглядів) віри майбутнього життя людської душі.
   Слово віра (Glaubens) , в цьому випадку (в такому разі), є виразом поміркованості (der Bescheidenheit-стриманість) до об’єктивного плану (in objektiver Absicht) , але також, одночасно, є міцністю довіри (Festigkeit des Zutrauens-стійкість довіри) до суб’єктивного. Якщо я голу, теоретичну, правдоподібність (Fürwahrhalten-для правди дотримання) , тут, хотів би назвати лиш гіпотезою, то, далі, щоб приймати її обґрунтовано, так – щоб аж через це бути готовим виражати довіру, ба-більше (mehr) - залежність від властивостей (Beschaffenheit-якостей, стану) єдиної світо-причини (Weltursache-світо-пра-причина) , і тому мати поняття (ідею) єдиного, іншого, світу (einer anderen Welt-один дугий світ) , щоб таким чином показувати його дійсним; бо про те, що я приймаю лиш як гіпотезу (світу), я мушу, про його (світу) властивості, щонайменше, так багато знати, щоб я, якщо не його (світобудови) ідею, тоді, хоч, про (ідею) його буття (Dasein-там-тут буття) міг складати (набирати) якесь поняття. Однак слово віра стосується лиш проводки (Leitung-керування) , даючи мені (mir) одну ідею і суб’єктивний вплив на прискорення моєї розумової спекуляції (meiner Vernunfthandlungen-розумо-торгівля) , мені (mich) , в тому самому (вірі) міцно притримуватися, хоч я (ich) , рівно з неї (ihr) (з віри), не спроможний буду давати спекулятивний звіт щодо наміру.
    Але голо-доктринальна (згідно системи поглядів) віра має в собі місце на, якісь, порухи (сюди-туди) (Wankendes in sich-відступання-коливання-що в собі) ; за щоразу, так стається (порухи), через утруднення (Schwierigkeiten-важко-розвязальність) , знаходити, хоч-щось серйознішого (aus demselben gesetzt-від той самий солідний-законний) в мисленні спекулятивному, - хоч правда (zwar-правда) – щоб, за щораз, неодмінно знову повертатися до того ж (в системі поглядів доктрини).
   Цілком інакше стоять справи (ist es mit-є воно з) нашого мислення стосовно моральності віри. Бо тут (da ist-тут-там є) (в мисленні) є безумовно необхідним (schlechterdings notwendig-рішуче потребо-рухомо) , щоб (daß etwas-щоб щось) мислення (nämlich-назване) відбувалося (geschehen muß-траплятись мусило) , - треба щоб, таким чином, звичаєвий норов (мораль) закону (sittlichen Gesetze-норову звичаю - закон) виконувався в усіх частинах результату (Stücken Folge-грудочці наслідку) . Мета є тут (ist hier-є тут) безкомпромісно-усвідомленою, і тут є лиш одною-єдиною умовою – можливою через всяку мою проникливість, під яку, цей намір (dieser Zweck) із всезагального пункту наміру спільно-прив’язаного (Zwecken zusammenhängt-цвях разом-прихильності) підпадає і тим-то (dadurch-тут-там-через) , володіючи практичною дійсністю, для того (nämlich-те саме) , щоб були один Бог і один подальший світ: я чистий, володіючи поняттям, також, цілком зрозумілим (ich weiß auch ganz gewiß -я білий теж цілком відомим) , щоб хтось, крім мене (niemand andere ніхто інший) , міг знати його умови, і виводив (той подальший світ) на той самий єдиний пункт умов (Zwecke-цвяха) під моральним (moralischen) законом. Тож, тут (Da-тут-там) , виходить, моральний припис є, одночасно, моєю максимою (meine Maxime ist-моїм максимою-принципом) (бо, як наказує розум - що вона (віра) бути нею (вірою) повинна), так стану я неминуче вірити в одне буття Бога (Dasein Gottes) і одне майбутнє життя, і, тут, я є впевнений (ich bin sicher-я буду певно) , що ця віра може робитися непохитною (nichts wankend-ніщо похитне) , бо тим (dadurch-тут-там через) , моїм, норову звичаєм (моралі) основоположенням (sittlichen Grundsätze-нравом-звичаю ґрунтовної-тези) само стане гідним перевернутого (umgestürzt werden würden-в скинутім стане гідним) , і я не можу збутися того, щоб у власних очах не бути (ohne-без) посталим від зневаги (verabscheuungswürdig-до-мерзенного-гідний) .
    Таким чином (solche Weise-подібно мудрецеві) залишається нам, за розладу всіх пихатих намірів нашого, єдиного, понад границями всякого досвіду – кругами ходячого (herumschweifenden-навколо-блукаючий) розуму, є ще (залишається), достатньо різноманітності (noch genug übrig-ще досить інший) , для того розуму, щоб ми мали причини задовольнятись цим для втілення практичного наміру (in praktischer Absicht-з практичною метою) . Хоч (Zwar-правда) , стається зазвичай - будь-хто хвалитися собі не може (freilich sich niemand- звичайно собі ніхто) , що: він знає (wisse-уміє) , що один Бог і щоб, надалі, одне життя було; бо, якщо він чистий (weiß-білий) , то він є чесною-логічною (gerade-пряма) людиною, - таким, я дуже давно, маю його (себе) знайденим (gesucht-шуканий) . Все знання (якщо воно стосується предмета голого (bloßen) розуму) може бути відвертим, і я, таким чином, теж стану сподіватись через його (розуму) настанови, своїми знаннями, таким чином, подивувати натовп (bewunderungswürdigem Maße-подиву-захоплення удостоєна маса) для ширшого бачення. Ні, переконання (Überzeugung) не є логічною, але моральною впевненістю (moralische Gewißheit-моральна достовірність) і, тут (da-тут-там) , воно (переконання) ґрунтується (beruht-залежить) на суб’єктивному ґрунті (моральних поглядів (der moralischen Gesinnung) ), таким чином я мушу навіть не казати що: воно є морально (moralisch) вірне, щоб був один Бог і т. д. а я був морально-вірний (правильний) (ich bin moralisch gewiß) і т. д. Це називається: віра в одного Бога і один інший світ настільки сплетений з моїх моральних поглядів (moralischen Gesinnung-моральних переконань) , що, таким чином, мало імовірно (wenig-небагато) що я, так-мало (ebensowenig-саме-мало) наражаючись на небезпеку, виконую перше з двох спільних подань (erstere einzubüßen-перша з двох однододач) - віру, щоб мені колись могло б вихоплюватись (entrissen-вириватись) друге - моральність.
   Єдина непевність (Bedenkliche-сумнівність) , тут (hierbeі-тут біля) , виявляється в тому, що розумність-віри (Vernunftglaube-розумо-віра) визначається попередніми (Voraussetzung-наперед-припускати) обґрунтуваннями в моральних поглядах (moralischer Gesinnungen gründet-моральні переконання обґрунтовувати) . Йдемо ми від цього, і беремо одним (об’єднаним), маючи на увазі бути цілком байдужим в моральному – звичаєвого норову законі (sittlicher Gesetze- звичаєвий-норов - закон) - ставити питання так, як порушує його розум, одним простим (bloß-голим) завданням для спекуляцій, і може тоді, хоч (zwar-правда) , вихідного ще з міцного ґрунту, від аналогії, але не з такого, котрий мусить ставати на підтримку, вдаючи собою наполегливий скептицизм (hartnäckigste Zweifelsucht-закоренілий сумнів-пошук-манія) .* Воно є так, що людина, в цьому питанні, не вільна (aber kein-але жодна-ніяка) від всякого-всього інтересу. Бо, чи він рівно від моральності (moralischen) , через недолік добрих поглядів (guter Gesinnungen-переконань) , хоче бути окремим: і отже-також залишатиметься в цій пастці, почуватиметься досить зайвим, щоб робити так (um zu machen-щоб робити) , що наче він боїться одного божественного буття (göttliches Dasein-божественне там-тут буття) і одного майбутнього. Тому що для цього (hierzu-тут до) він не стане вимагати більшого, принаймні, якщо він не може привести доказів достовірності (keine-жодне) , щоб жодна (kein) така істота-сутність (solches Wesen) і жодне (kein) майбутнє життя справджувалися, бо навіщо (wozu-до чого) воно (сутність-майбутнє) має-бути вираховуваним через голий (bloße) розум (без віри), - а тому мусить бути (статися) достовірно (аподиктично) доведеною його (сутності і майбутнього) неможливістю (Unmöglichkeit) , і зробиться від обох (сутності і майбутнього), дуже важливим (darzutun-тут-для-діяти) те (сутність і майбутнє), яке з них брати за щось беззаперечне (gewiß-вірно) не може (kein-ні-одна) розумна людина. Бо тоді це (Я. Анонім: gewiß-вірна неможливість-Unmöglichkeit) стане-зробиться його одною негативною вірою (negativer Glaube sein) , хоч (zwar-правда) не моральністю (nicht Moralität) , а добрими (твердими) поглядами (gute Gesinnungen-переконаннями) , чинитиме, однак, аналог того, що називається поривом сердитим (Ausbruch der bösen) , хоч, тут, таким – що, той порив, можна дуже-дуже стримувати та повертати назад (mächtig zurückhalten-могутньо назад-тримати-спиняти) .
   Але, сказано, це все є - стається те - чого чистий розум добивається, в той час як вона (віра) відкриває, понад границі досвіду, перспективу назовні? - не більше (nichts-ніщо), як два віро-артиклі (Glaubensartikel) (артикль - службове слово для вираження роду, означеності чи неозначеності іменника (в даному разі: віра) - таким чином, простий розсудок має теж, багато, доброго, крім, як тягнучи філософів, над цим, до норми, - ще й може вирівнювати всю ситуацію, загалом! (Я. Анонім, отже - віра: Кантові два віро-артиклі, als zwei Glaubensartikel? - того що, перше: означає віру, і друге: не означає (не окреслює), але віру... віра – логічно означена (аргументована), та віра неозначена словами-поняттями... тут не іде про відсутність віри, щоб воно, там, собі було – однак хай є: «... його одною негативною вірою (negativer Glaube sein), хоч (zwar-правда) не моральністю (nicht Moralität)... », (Кант – попередній абзац, останнє речення). Тут віра як термін означення артиклю неозначеного, кажуть: на віру!.. як немає аргументів - я беру власну віру навіру) .
   Я не хочу тут (hier) хвалитися заслугами, що їх має філософія через старанні домагання її критики (ihrer Kritik) в людському розумі; також припускаю (gesetzt-солідно) - вона (критика), ймовірно, на виході (beim Ausgange-при результаті) стане знаходити щось й чисто (bloß-голо) негативне (negative) ; тому що далі, в наступних відрізках (Abschnitte-розділах) , завжди, відбуватиметься ще щось (І. Кант: «завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній... » (übrig-зайвий) див. перший абзац, друге речення, розділу попереднього...) . Але невже їй (критиці) потрібно, щоб одне пізнання, яке всіх людей торкає, перевершувало загальний (звичайний) розсудок, і стало зобов’язаним відкриватись лиш філософам? Рівно ж, що їх (філософів) суперечка (was ihr tadelt-що їх сварка) , є кращим підтвердженням правильності колишніх (попередніх) тверджень, тут воно-це (da es das-тут-там воно це) відкрилось, чого спочатку не могли передбачити, щоб назватись природою, а в тому, що людям без різниці цікавим є, кожна упереджена (зацікавлена) роздача їхнього (філософів) дару буде не для аргументації (zu beschuldigen sei-для звинувачення бути) , а вища філософія, зауважуючи (in Ansehung-беручи до уваги) істотність пунктів потреб (Zwecke-цвяхів) людської природи, вона (філософія) не може приносити чогось більшого, як керування (Leitung-управління, завідування) , яке вона (філософія), теж, має примусити погодитись, і загальний (звичайнісінький) розсудок, на подальше тривання (...на ще один (сюди-туди) пошук, останній... (übrig-зайвий), (див. перший абзац, друге речення, розділу попереднього... І. Канта Критики чистого розуму)... бо: «завжди, відбуватиметься ще щось... » - Кант, ось, трошки перед цим.)

   *Так людська душа виявляє (nimmt-бере) один природний (ein natürliches) інтерес до моральності (Moralität) (оскільки я вірю, що вона (моральність-звичай) необхідно (notwendig-потребо-рухомо) відбувається при всякій-ліпшій розумній сутності) хоч він (інтерес), однак, є не суцільним (nicht ungeteilt-не недробимим) але переважно є практичним (überwiegend-беруть гору) . Зміцнюючи та розширюючи цей інтерес, розум людський (ihr-її) робиться надзвичайно спроможним (sehr gelehrig-надто тямущий) до самонавчання (selbst aufgeklärter-само-інформативності), щоб знаходити, для поєднання з практичним, також і інтерес спекулятивний. Але турботи (розуму людини) (ihr-її) не для того (nicht dafür-не замість того) , щоб (ihr-їй-людині) перед тим, заради способу (halben Wege-для дороги) , щонайменше, зробитися людиною доброю, - таким чином-водночас, (ihr-їй- людині) не зробитися (niemals-ніколи) також, для усіх (ihnen-їм) , щиро віруючою людиною!
   06.02.2020р.

Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень).

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ РОЗДІЛ ДРУГИЙ
КАНОН ЧИСТОГО РОЗУМУ (Канон грец. κανών – палиця, переносно - правило, норма)
    Хоч це принизливо, для (für) людського розуму, що при чистому (reinen) використанні, досягнення його нікчемні (nichts-нічого) , і навіть більше - потрібен ще додатковий предмет (Disziplin-порядок) , щоб запобігати - відхиляти та приборкувати ті ілюзії, що приходять в процесі (чистого мислення). Однак, з другого боку, також (wiederum-знову) , це возносить розум і додає йому впевненості, бо цим предметом (diese Disziplin-цим порядком) , і може - і мусить займатися він-сам (розум), не терплячи над собою будь-якої цензури (Zensur-оцінки) , - хоча, для подібних випадків, в межах спекулятивних маніпуляцій-вживань, таку цензуру проводити необхідно (genötigt) - повсякчас, обмежуючи, всякі розумові зухвальства опонентів, - а те-все, що від їхніх, поспішних, а тому перебільшених потреб залишатися (після цензури) може, - може забезпечувати всякий-дальший прогрес мислення через порівняння (за аналогією). Таким чином велика і мабуть, незрівняна користь всякої філософії чистого розуму є добра (wohl) , якщо (хоч) і негативна, тобто тут вона не, як посібник-знаряддя (als Organon-мов твір) для розширення самого знання, але служить як дисципліна мислення (als Disziplin-як порядок) , для означення (порядку-правил), і, замість відкривати нам істину, має спокійнішу мету-заслугу – тільки щоб відвертати нас від помилок.
    Однак, десь - в іншому місці, мусить бути спільне джерело (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог) позитивної свідомості належне до сфери чистого розуму котре – протиріччям (Mißverstand-непорозуміннями) надає помилкових підстав (Irrtümern Anlaß geben) , включаючи в дію механізми мислення, вирішуючи усі-усякі намагання нашого розуму. Інакше ж, який привід (Ursache) мав би так спонукати до не стриманості жадання (Begierde-хтивості) , щоб кудись, цілком через границі досвіду, твердо ставити, за щораз, ногу?.. - мов би караючи (ahndet) сам предмет, скеровую весь свій великий інтерес на нього. Наближаючись, до предмета, розум крокує дорогою голої спекуляції; однак, самі ж предмети, безпристрасні - цього-такого (наближення) уникають. Доводиться, розуму, робити ще й зайві кроки, наосліп (vermutlich-здогадні) , по, з будь-чим непорівнянній (einzigen-єдиній) дорозі, одержимий благополуччям, сподіваючись на той самий крок, котрий, зрештою, буде придатний, мені, й для практичного ужитку.
    І це-той - єдиний (einem) , канон (положення) - під котрим я розумію передуюче (апріорне) втілення основоположень (Grundsätze) правильного вживання цієї безперечно-пізнавальної спроможності загалом. Таким чином, загальна логіка в її аналітичній частині, є каноном (грец. κανών – палицею, переносно - правилом) для розсудку і розуму (Verstand und Vernunft) взагалі, але лиш через форму, котра вимислюється (абстрагується) кожного разу виходячи від змісту (allem Inhalte - всім змістом) . Також й трансцендентальна (та що виводить за межі) аналітика буде каноном чистого розсудку (reinen Verstandes) ; бо зроблене синтетично (складанням) пізнання, однак є - спроможним передуючи (aпріорі). А там - де неможливе справжнє (richtiger) вживання пізнавальної спроможності, там не дається й канону. І-отже, все синтетичне (складене) пізнання чистого розуму, в його спекулятивному вживанні, через можливу ризикованість (до цієї миті) його доказів, є повністю (gänzlich-цілісно) неможливим. Виходить - що не дається готового канону спекулятивного вжитку чистого розуму (бо це-таке є можливе за допомогою і через (діалог) діалектику), а вся трансцендентальна (котра виводить за межі) логіка, для цієї мети, як предмет - є ніщо (nichts als Disziplin) . Отже, якщо це, правильне, вживання чистого розуму (reinen Vernunft) дається скрізь однаково (überall einen richtigen-скрізь об’єднувати справжнє) , то, на такий випадок, теж мусить даватись один канон того самого (чистого розуму) і робиться це - не стосовно спекулятивного, а стосовно практичного розумо-вживання (Vernunftgebrauch-розум-користувати) , котре ми хочемо досліджувати далі.
КАНОНУ ЧИСТОГО РОЗУМУ
СЕКЦІЯ ПЕРША
Про кінцеву мету чистого застосування нашого розуму
    Розум, одною-спільною - для всього - природою руху (getrieben-штовханиною) (всього), береться вирватись поза досвід (Erfahrungsgebrauch-досвідо-вживання-hinauszugehen назовні-виходити) , наважившись на спільний-чистий вжиток, через голу ідею, - від границь своєї свідомості та аж на зовні, щоб, лиш-аж в досконалості їх пов’язання (Kreises-ланцюга) , зрештою, заспокоїтися в спільному триванні усвідомлення цілісного (systematischen Ganzen-систематичності сукупного) . Чим обґрунтовуватиметься, тепер-далі, це домагання - чи відкритою (bloß-голою) їх спекулятивністю, чи - навпаки - конкретною та незрівняною практичністю - їх інтересів?
    Я волію відставити, поки-що вбік, ті успіхи, які робить чистий розум з спекулятивними намірами і - зосередити увагу на проблемах (Я. Анонім: свобода-безсмерття-Бог), розв’язання яких становить кінцеву мету (Zweck-потребу-зміст) дослідження, - чи може він (чистий розум) цього досягнути - чи ні, і чи - в (дослідженні) урахуванні (in Ansehung – взятого до уваги) всього-цього (Я. Анонім свобода-безсмертя-Бог) у простішому (bloß-голому) розумінні, щоб - уже - мати їх (Я. Анонім: свободу-безсмертя-Бога) за засіб. Ці вищі пункти (Zweckе-цв’яшки) стануть, через природу розуму, змушеними, знову, отримувати єдність, щоб підвищуватись, разом, з тими (тілесними-природними) інтересами людини, які (окремо) вищому не підпорядковується. А кінцевий намір, до чого зведуться спекуляції розуму в трансцендентальному (задля виходу за межі) вживанні, стосуватиметься трьох предметів, конкретно: свободи намірів (Freiheit des Willens) , безсмертя душі, і буття Бога.
    Хоч тут (в розсудку), стосовно (in Ansehung-у засвідчених) цих трьох (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог) – вся цікавість самого (bloß-голого) спекулятивного розуму лиш незначна, - а просто-покладаючись на них (Я. Анонім: свободу-безсмертя-Бога) важко буде виконувати, дуже стомливу-безперервну, утруднену викрутасами логіки (спекулятивного розуму), роботу «по той бік» (Arbeit transz-роботу за) . А взявши результати-висновки усіх досліджень, все те, що можна було б використати, - однак це (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог) виявиться, тут, непридатним до вживання реально (in concreto) , тобто, в дослідженні самої природи (Naturforschung-природо-дослідах) . Наміри (Wille-бажання) теж хочуть бути свобідними (frei sein) , отже може це (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог) починаються, (спочатку-поперше) все-таки, лиш як мислимі (intelligible-пізнавані) причини всякого наміру (Wollens) нашого дослідження. Бо, щодо феномену прояву (Äußerunge-висловлення) останнього (наміру), тобто вчинення дій, тоді ми мусимо, через непорушну основоположність (Grundmaxime-грунтовну-максиму) , без якої ми не можемо вживати розум в емпіричний (в досвіді розсуду) спосіб як, зрештою (niemals anders als-ніколи інакше як) , воно тим (derselben-те саме) (Я. Анонім: феноменом прояву бажань-через свободу - щонайменше) й пояснює всі явища природи, – саме ж непорушністю закону (Я. Анонім: замкнулось коло). По-друге, бажано мати можливість розглядати, також, духовну природу людини Я. Анонім: (включно з її безсмертям), - то ж може в цьому (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог), все таки, слід (gemacht werden- спокійним стати) не зосереджуватись – ані на зауваженому-конкретному явищі цього життя, як єдиному обґрунтуванні, ані на особливих властивостях майбутнього (життєвого) стану розрахунків (Rechnung) , бо хоч (щодо цього) наше розуміння безтілесності природи - зазвичай - неприйнятне (bloß negativ ist-голо негативне є) , і (Я. Анонім: від цього - свободи-безсмертя-Бога) наша свідомість наче не зростає (nicht im mindesten-ані трохи-аж ніяк) , та все ж трапляються спільні предмети, котрі придатні для такого (Я. Анонім: через: свободу-безсмертя-Бога) аналізу, але відноситись вони можуть лиш до вигаданих, і однак, не допустимі - як взяті з (von-від-про-з) філософії (Я. Анонім: власне - творять власну філософію-теологію).
    По-третє, коли ж буття (Dasein) вищого людського розуму (Intelligenz) триває як усвідомлене: тоді ж, насправді, з нього (з розуму) ми виводимо собі і доцільність світо-улаштування і, порядок його загального розуміння, проте - без права (keineswegs-аж ніяк) направляти, будь-ким - будь-що взяте звідти (з розуму), на подальші заходи в будь-якому порядку, а якщо це (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог) буде, тут, не прийнятним – то й для впевненого (сміливого) виведення висновків, в той час коли це (Я. Анонім: буття вищого-людського розуму - свобода-безсмертя-Бог) є, одним, необхідним (notwendige-потребо-рухомо) правилом спекулятивного вживання розуму щодо предметів натури (Naturursachen) - не їхнього уникання (для нехтування ними), а для завдання, щоб ми, вже, через досвід навчались, через дещо (Я. Анонім: буття вищого-людського розуму - свобода-безсмертя-Бог), з того що, нам відоме (дане) для виведення, і з чого, зрештою, все наше пізнання переходить до поняття цілісного (світу) (гармонії світо-улаштування). Одним словом, ці три положення (свобода-безсмертя-Бог) завжди залишаться для спекулятивного розуму позамежними (трансцендентними), і не варто мати їх готовими внутрішньо-властивими (іманентними), тобто допустимими (безпосередньо) до предмета досвіду, отже - для нас, в кількох видах вигідного користування, розібравши їх (Я. Анонім: свободу-безсмертя-Бога) - посилати їх на своє міркування, при цьому ще й з важкими зусиллями нашого розуму, суть - цілком марно є. Якщо ж, таким чином (узагальнюючи), три кардинальні положення (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог) посилаються готовими, але непотрібними нам для знання, і нам - все таки - з допомогою нашого розуму, наполегливо їх нав’язують (dringend empfohlen werden-наполегливо радять робити) ; тож, тут, зрозуміло те, що їх важливість стосується (торкатись мусить), власне, лиш практичного. Практичним ж є усе - що можливе через свободу (Freiheit) .
    Однак, якщо умови застосування нашого об’єднуючого прагнення (Willkür-сваволі) діють емпірично (досвідом розсуду), то, при цьому, розум (Vernunft) може й не мати іншого вжитку, крім регулятивного, чинячи лиш емпіричне (в досвіді розсуду) узгодження правил, тобто, - об’єднання всіх пунктів-намірів (Zwecke-цвяшків) у доктрині розсудку-тямлення (in der Lehre der Klugheit) , посилаючи нас, від наших симпатій, до конкретного чогось (aufgegeben-заданого випадку) , задля поєднання та гармонійного узгодження засобів, розв’язуючи цілісну справу розуму (Vernunft) , не маючи, для того, якихсь інших - ніж прагматичні (дієві), правил вільно поєднаних (freien-засватаних) відношень з метою потрапити для досягнення нами, через роздуми (Sinnen-мрії) , запропонованих пунктів-намірів (Zwecke-цвяшків) , а значить - що їх можна доставляти повністю передуючи (апріорі) визначеними, без якихсь чистих правил (Я. Анонім: як свободу-безсмертя-Бога). Проти того стає (заперечує цьому) чистий - практичний закон, його пункт-намір (Zweck-цвяшок) дається за допомогою розуму (Vernunft) цілком передуючи (апріорі), та зумовлюється не емпірично (не в досвіді розсуду), а безпосередньо - просто коротко і ясно визначаючи, що це будуть продукти чистого розуму. Подібними, однак, посилаються моральні закони, - належні, таким чином, саме, для практичного вжитку чистого розуму, та дозволяючи один канон (порядок). Отже, всі приготування розуму, в розробці, так сказати - чистої філософії, є, насправді, направленими лиш на три згадані (свобода-безсмертя-Бог) проблеми. Але це само, знову ж, володіє її (філософії) віддаленими намірами, тими самими, - стосовно того – як бути, коли бажання безперешкодні (der Wille frei-вільному воля) , якщо є один Бог і один подальший світ. Тут це торкатиметься нашої поведінки лиш в стосунку до найвищого пункту-наміру (Zweck-цвяшка) (Я. Анонім: Бога), такою є крайній намір розсудливіше (weislich) за нас улаштованої природи, щоб при влаштуванні нашого розуму (можна було) видавати це (Я. Анонім: свободу-безсмертя-Бога), власне кажучи - лиш за моральність (Я. Анонім: власне – завжди маючи на увазі – моральне).
    Однак тут (Я. Анонім: маючи на увазі попереднє логічне ускладнення) потрібна ще й певна обережність, бо розглядаючи усе нараз, ми (насправді) кидаєм наш погляд лиш на один предмет, що неприйнятне для трансцендентальної філософії* (котра виводить за межі - Я. Анонім: від сформованого стану речей-світогляду до реального стану предметів) - щоб оминати певного блукання (nicht in Episoden-не в епізодах) , та задля єдності системи останньої (трансцендентальної філософії - котра виводить за межі), - коли ж, між тим – з другого боку, виходячи з цим новим предметом (Я. Анонім:тільки-но побаченим) - цього буде достатньо (власному розуму) для відмови (nicht fehlen zu lassen-не бракуватиме для відмовляти) від чіткого та переконливого бачення цього ж предмета (Я. Анонім: побачивши вперше предмет – спочатку, про нього, не маєш поняття). Дотриматись умов обох боків (побачити предмет та зафіксувавши його незрозумілим в уяві), я сподіваюсь, зупинившись якомога найближче, перед трансцендентального (котре виводить за межі світогляду) і це - хіба що з цього-приблизно психологічне, тобто емпіричне (в досвіді мислення) може бути відкладено цілковито осторонь. І все тому, що спочатку, слід зауважити, що я стану рухатись далі (послуговуватись), виходячи від поняття свободи (Freiheit) , лиш в практичному розсудку (Verstande) , а в трансцендентальному (що виводить за межі) розумінні (Bedeutung-значенні) , - яке не може стояти перед емпіричного (в досвіді мислення) пояснення явища, бо само (трансцендентальне розуміння – всього поза розумом) є проблемою для самого розуму, і тут саме це (Я. Анонім: свободу-безсмертя-Бога) – відставляється осторонь, як вже у верхах улагоджене (не потребуюче пояснень).
    А, уже, сваволя (Willkür) є спонукою, саме, голою - тваринною (arbitrium brutum-ірраціоналтне вирішення) , досягнутою не інакше - як за допомогою хтивого вирішення, тобто – категорично ненормальною (патологічною). Але те, що незалежно від чуттєвих спонук, отже, за допомогою руху самої лиш речі-справи (Bewegursachen-хитання пра-предмета) , буде доповнене лише з розуму (Vernunft) , зробиться безсумнівно-можливим, значить - з вільної сваволі (freie Willkür) (arbitrium liberum-вільний вибір) , і все, що з цього, хай так! як основа або наслідок, перебуває у взаємозв’язку - стане називатися практичним. А практична свобода (Freiheit) проявляється через досвід (Я. Анонім: потрібна досвіду для чинення досвіду). Бо, не відкрите це (nicht bloß das-не голе це) що подразнене, тобто чуття – безпосередньо-збуджуюче, рішуче, людське свавілля (menschliche Willkür) , - а насправді ж те – що, через спектакль свідомості про можливі-найвіддаленіші види корисності або шкідливості, дає нам спроможність долати наслідки нашої чуттєвої пожадності (Begehrungsvermögen-жадібно-спроможність) ; ці міркування про те, що в зазначеному, нашому, становищі досягнено-бажане (begehrungswert-бажано-вартне) , тобто - це є (стає) придатним і корисним опираючись на розум. Це дає, звідти, також закони - котрі імперативи (повеління), тобто – звідти - посилаються, вже, об’єктивні положення свободи (Freiheit) , які говорять, що конкретно, з усього, зобов’язане (мусить) відбуватися, хоч воно, може, зараз й нерозсудливо чиниться і, там, собі, перебуває в природній гармонії, і визначається, далі, дією, що залежна від розсудливості (was geschieht, unterscheiden-що розсудливо різниться) , - котра називається практичними правилами.
    Але хай, сам розум, в справах, завдяки ним ж виписаних правил - знову ж - не через вплив зроблений, десь, в іншому місці стикування (аnderweitige Einflüsse- інший-в іншому місці впадання) (Я. Анонім: свобода-безсмерття-Бог), і що це зроблено з наміром підігнати під чуттєве привід названий свободою (Freiheit) , в засвідчених вище, на віддалено-дієвих причинах, може бути, таки не (nicht wiederum-не знову) природою, - а це, нами зводиться на практичне, всюди, насамперед через хід обставини, ми лиш запитуємо розум, оскільки, тут, заходить не на (nichts an-не біля) голе, спекулятивне, питання, - чиж ми в силі відставити вбік (рішуче) - настільки – наскільки воно визначено нашим намірам діяти чи утримуватись. Отже, ми, усвідомлюємо практичну свободу (Freiheit) через досвід як, уже, один з природних чинників (приводів) засвідченої (названої) причини розуму в визначенні волі (Willens) , тим часом ця трансцендентальна (котра виводить за межі) свобода (Freiheit) впевненого (Unabhängigkeit-не-від-висячого стану) розуму, навіть (в засвідчені їх причин - як одної з ряду явищ для розпочинання) з всіх визначених приводів викликати світ чуттів-свідомості, і таким чином, оскільки природо-законним є весь можливий досвід - всупереч його очевидності (sein scheint-бути видимим) , - все ж (саме визначення) проблемою залишиться (Я. Анонім: як сказано раніше - “свободи намірів (Freiheit des Willens) , безсмертя душі, і буття Бога” - у верхах улагоджене). Однак, при переході розуму до практичного вжитку ці-такі проблеми (з визначенням) й не потрібні, - таким чином, її (свободу), ми маємо в одному каноні чистого розуму, лиш посталою з двох питань, котрі торкають практичного інтересу чистого розуму і мусять бути засвідченими (Ansehung-зауважені) в одному каноні (приводі) його можливого використання - а саме: є Бог? є майбутнє життя? (Я. Анонім, в котрому з них?) Питання ж, заради трансцендентальної (що виводить за межі) свободи (Freiheit) - стосовно голого спекулятивного знання, яке, як ціле, ми можемо відкласти байдуже осторонь, коли йде про виконання через практичне, - про що в антиномії чистого розуму - достатньо добре пояснено (Erörterung zu finden ist-для знайдення обміркування є) .
    * Усі практичні поняття стосуються предметів задоволення або невдоволення, тобто насолоди або страждання (Я. Анонім: тобто хіті), а відтак принаймні побічно – до предметів нашого чуття. Та, позаяк, чуття не спроможні (не здатні) уявляти речі, а лежить поза всією пізнавальною спроможністю, то елементи наших суджень, оскільки вони стосуються насолоди або страждання (Я. Анонім: хіті), отже, до практичних (елементів), - не належать до сукупності трансцендентальної філософії, яка має до діла виключно з чистими передуючими (апріорними) знаннями.
    Ярослав Аннім: … якщо мати перед свідомістю увесь, реальний, в одному погляді - світ за один-спільний предмет-рух (getrieben-штовханину) : навіть вихоплюючи, звідти, розумом, потрібний для мислення, за щораз-якийсь окремий (першо-глядний) предмет та, потім, збираючи в свідомості ті осмислені, досвідом розсуду (емпіричністю), предмети, в окремий-спільний в емпіричності (досвіді розсуду) образ-світу (світогляд)… Зрештою далі - знову торкаючи - повертаючись до, реального (getrieben-штовханини) з метою практики (зборки ідей предметів в тім реальнім (getrieben-штовханині) світі) вже (промисленого) окремого (першо-глядного-в живописі - примітивного) предмета... ти, зрештою - змушений будеш усвідомити що, для цього, мало буде мати, щось-ще, (свободу-безсмертя-Бога), і що це (свободу-безсмертя-Бога) видаючи, «власне кажучи - лиш за моральність»?.. чи-ти зможеш обходитись… а раптом-якось усвідомивши – що, впродовж всього процесу - від самого початку, щонайменше без свободи?.. тут не обходилось… хай-будь-коли а - отже й без безсмертя і без Бога!.. і… якщо-те, що ж таке матеріальний предмет є?.. щоб усвідомити – допустимо - моєї логіки достатньо!.. то?.. вже сама-моя логіка - без «свободи-безсмертя-Бога» - є що?.. а вже що є - свобода-безсмертя-Бог?.. логічно - годі розтлумачити буде!.. Кант наголошує, що цього й не потрібно доказувати-усвідомлюючи бо - далі воно (свобода-безсмертя-Бог – по окремо, чи як одне), зразу ж - початково - береться свідомістю: «як вже у верхах улагоджене…» якось… хоча є теологія – для цього...
    27.04.2019 р.

ЩОДО ПРИМІТИВІЗМУ – ПРО ФОТОШОПИС...
... а от вам про мій інтерес до простого-примітивного (в зображенні загалом)... що актуально у “нинішньому комп’ютер-інтернет-facebook ” - такий, наприклад, діалог:
- Ярослав Саландяк: ... то ж... у фотошопі!!!
- Лариса Петрова: Саме так. Примітивно, але... без питань...
- Ярослав Саландяк: ... вірно - під термін "примітивний" підпадає - отже... без страху... на фейсбуці... бажаю... пересІчно про неперЕсічне...
04.05.2018 р.
... а далі спробую УРОКОМ ФОТОШОПУ... завести в “примітивний ” ліс ІЛЮЗІЙ – зразок римованого тексту Лариси Петрової:
Немає слів... Розбіглися кудись
Епітети, метафори і рими.
В якісь краї далекі подались
Шукати карколомного екстріму.

Їм тісно у зашореній добі -
В матеріально ненаситнім світі.
Вони таять сакральний скарб в собі
І вічності непересічні миті.

В них криються секрети майбуття,
Наснага вічним полум"ям палає.
У них своє просвітлене життя,
В якому місця марноті немає.

Таїться в них безмежність почуттів,
Які дано лиш обраним відчути.
Слова ті кожен слухати б схотів,
Але не кожен здатний їх почути.
Із збірки " На крилах сонячної мрії", 2017
... додавши до “о-цього лісу-неба кожного дерева-лісу кожного листочка” ще цього тексту – і отже...
Кант утверджує синтетичне – а синтетичне – складене з простого – а складене не складне... бо простого небуває... а далі, хотілось-би, витлумачити собі-самому все - спрощене але не просте...
15.02.2019 р.
...НЕМА РІЗНИЦІ... ПОМІЖ ІЛЮЗІЙ... варіант...
1. ПРАВИЛО ФОТОШОПИСУ-ЖИВОПИСУ: мова про зображення понять...
... загалом то-так ведеться віддавна – начебто матерія - то реальне, а поняття (ідея) – зрозуміло – і-лю-зія!.. аж філософія дійшла до Канта а фізика прийшла до кванта і усе поставилося на місця...
... УСЕ ІЛЮЗІЯ зрештою - дивись в комп’ютері – а хоч-би-на фейсбук!.. а?..
... а торкнувши фарб реального живопису - і тільки того... решта-все-однак... у квантах Канта мої (твої) голови... чи у байтах квантів канта мого (твого) комп’ютера... тобто: у мого (твого) Канта квантів (одиниць мислення)... вловивши іронію Ейнштейнової відносності – у фотошопі... тобто: у межах мої (твої) компетенції (на сьогодні) дій зі зображеннями у комп’ютері...
ОТЖЕ НИНІ (по за часом-завжди - хоч в інших термінах) згідно загальної відносності: УСЯКИЙ ЖИВОПИС ТО ФОТОШОПИС!
2. ЗРОЗУМІЛО ЩО ЦЕ Є: провокація...
... ще мить назад це називалося: література та мистецтвознавство... і тоннами паперу та фарби не-обійшлося-би... але однак ідеалізм та матеріалізм... звелись (сьогодні) до компо-вордо-фотошопо-інтернету... а мені треба звести все до Бога - до одного (якогось) терміну: фо-то-шо-пису... тобто Канта та кванта!.. чи квантового Канта... та – зрештою – хоч це уже не тонни чогось, а якісь там байти чогось – всеодно-багато... надто: тобто-тобі варто бути готовим – завжди - до того... що то провокація (щонайменше – термінологічна) і як собі ти хочеш: розглядай той “фотошопис” як живопис - чи як собі хочеш... я ж – власне – задоволення свого не обмину-у-у... допоки мій Кант - вже в фотошопі... ще-шкребеться...
ПРИМІТКА: ...“В мистецтві його є вже кубічне розчленування живого буття. Гоголь бачив уже тих чудовиськ, котрих пізніше художньо побачив Пікассо...” - каже Микола Бердяєв – “Гоголь в російській революції” (1918 р.).
“Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність...”- каже Богдан-Ігор Антонич – “Національне мистецтво (спроба ідеалістичної системи мистецтва)”. 1933р.
25.01.2019 р.
3.УСЕ ВЖЕ БУЛО... сказано... давно – власне усе – що є – є зараз... саме тому - що все було... з самого початку було... мов неспростовне звинувачення в некомпетентності: Бог знає краще – завжди!..
...і завжди є межа просто-елементарно-примітивного – за котрою ти – яким - компетентним би ти був най!.. ти уже – далі - не компетентний - лиш один квантик канта!.. сам... як одиниця...
26.01.2019 р.
4.ТЕОРІЯ ПРИМІТИВІЗМУ В ЖИВОПИСІ-ФОТОШОПИСІ...
НЕМА-Є ПРОСТОГО!.. каже Кант...
ВСЕ ВІДНОСНО!.. каже Ейнштейн...
І ЩО Я НЕЗНАЮ!.. знає Сократ...
... а “... мій жук... вже шкрібся у комп’ютері – в фотошопі!..” і це уже зробилось (сьогодні) визначальним для свідомості моєї-всіх і космосу, бо – коли - в “реалістичному” живописі – реальність будувалася (й будується) на властивості фарби висихати і Володя, у своєму, лісі тішився - тією миттю - коли болото олійної фарби та болото його любимої, лісової, калюжі були мокрими (ще й в “нефотошопі” його голови)... якусь мить... але вже колір в моїм “фотошопі нефотошопу”... і як собі хоче - тепер... і що живопис і фотошопис... а фотошоп-п-ис космосу... мов новий поверх надбудови в небесах... “живопису” потребує подальшого вирішення термінологічної проблеми – щоб можна говорити - далі-щось про щось в космосі - поняттями лісу під терміном тіней в поняттях неба дерев... листочків лісу...
- а мої кості... однако ляжуть в сиру землю – фундаменту – надіюся...
3.ТЕОРІЯ ПРИМІТИВІЗМУ В ЖИВОПИСІ...
НЕМА-Є ПРОСТОГО!.. каже Кант...
ВСЕ ВІДНОСНО!.. каже Ейнштейн...
І ЩО Я НЕЗНАЮ!.. знає Сократ...
... а мова – тут – йде про живопис – а живопис то є фарба – котра є – тут - згідно Pinchuk-Ulyanich: один “ляп ” живої фарби і, згідно мови: “про так званий реалістичний метод у живописі: коли Володя приходив на урок... прямо з лісу...” - “Хоч мій жук, тоді, вже шкрібся у комп’ютері – в фотошопі!..”
... бо актуальним у живописі є Антоничеве: “СТВОРЮЄ ОКРЕМУ ДІЙСНІСТЬ.”*
*“Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність.”
Стаття: Богдан-Ігор Антонич Національне мистецтво (спроба ідеалістичної системи мистецтва). 1933р. (передрук в журн. Образотворче мистецтв 1993 р. ном. 3-4.)
2.ТЕОРІЯ ПРИМІТИВІЗМУ В ЖИВОПИСІ...
НЕМА-Є ПРОСТОГО!.. каже Кант...
ВСЕ ВІДНОСНО!.. каже Ейнштейн...
... здавалося зрозуміло є: що все відносно!.. як тільки-но з’явилося в свідомості щось ще... і уже – з тої миті - мусило все бути відносно... або – як Сократ узагальнив: що він не знає!.. що то є...
А Кант каже, що: нема-є просто...
А Ейнштейн, що: то є відносно...
... і я визнаЮ: беззаперечно відносно!.. нема-є просто!.. що я незнаю!.. розглядаючи у Гайдара в відносності двох його зображень: “… поміж (по за) реальних фарб... мов якесь особисте життя тіней дерев лісу!.. так наче дерева мають власне небо... що кожне дерево – ніби - має власне небо!..” і що в відносності нема-є просто!.. що я не знаю чогось поза відносним... що розглядаючи: природа одних дерев (“Осені...”) гаряча... на тлі холодного решти одного; а природа інших дерев (“Втечі...”) якась холодна на тлі сліпучого (поряд сонця) решти іншого; ... і що (завжди) тут... я бачу якусь відносність... найперше (і-не-інакше) власну ж...
1.ТЕОРІЯ ПРИМІТИВІЗМУ В ЖИВОПИСІ...
НЕМА-Є ПРОСТОГО!.. каже Кант...
ВСЕ ВІДНОСНО!.. каже Ейнштейн...
А - хай це не буде зрозумілим... чому так є?..
... колись - завжди - наближаючись до лісу... пригадую – він (ліс) мене лякав своїми тінями – звіддалік... а увійшовши... в ліс – губилась решта світу... в відносності тіней... вже свідомості...
...якось-так далі – по життю – виринали цікаві – всілякі - поєднання всього світу і тих тіней... та різних поєднань контрастних... і переходів...
... здивувався знайшовши у Гайдара таке поєднання поміж реальних фарб... мов якесь особисте життя тіней дерев лісу!.. так наче дерева мають власне небо... що кожне дерево – ніби - має власне небо!.. згідно Ейнштейнової відносності - “одного кванта Канта “ інтелекту – першого “одного ляпа фарби Pinchuk-Ulyanich ” матерії... і все-те в понятті лісу Володі (Федорчука) - що мою свідомість вивело по за поняття страху... де кожен листочок має свій ліс...
...коли-якщо хтось-щось зрозумів – можете мені не казати... будь-ласка!..
...бо мені треба переглянути... ще (не один) раз...
себе самого...
найперше...
0.ТЕОРІЯ ПРИМІТИВІЗМУ В ЖИВОПИСІ...
...ВСЕ ЩЕ ПРОСТО!..
ТИ (Я)... І НЕБО ТВОЄ!.. мої (що-раз нові) кості лягають в землю... а “ фарба – ви-си-ха-є!..” – згідно природи живопису... залишаючи невисохлим болото в лісі - а хай ілюзією...
18.01.2019 р.
19.01.2019 р.
20.01.2019 р.
22.01.2019 р.
26.01.2019 р.
04.02.2019 р.
16.02.2019 р.
Лариса Петрова: Немає слів... Із збірки " На крилах сонячної мрії", 2017
Федорчук В. В: ряд “Федорчукове літо...” картон,олія
Nelya Pinchuk-Ulyanich:"Весільний табун", (50-50),полотно, олія
Vitaliy Haydar: “Після сильного снігу...”, (полотно, олія, 40 х 50 см)
Віталій Гайдар: Осінь. Останні промені....(полотно, олія, 60 х 80 см)
Віталій Гайдар: Втеча в Єгипет...(полотно, олія, 61 х 109 см)
... зображення-забраження текстів див. нижче між зображень на моїй сторінці...
див. обґрунтування обґрунтувань... ще нижче... по інтернету...
худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).

Аргумент дев’ять
(спроба простої логічної схеми)
ПРО ІДЕАЛЬНЕ ДАЛІ...
    ... і чому то я, в попередньому Аргументі, згадав “марксисько-ленінський матеріалізм”? – Бо то був час штучного протиріччя між матеріальним та ідеальним, так би мовити - вигідна мить наглядності... і, згідно інстинктів, якась частина публіки вхопилась за матерію... таки щось у руках та є. А слова? Слова-слова-слова... можуть собі що хочеш значити, коли в руках щось є, і зрештою ж однак – хто собі що хоче, те й розуміє. Нині ж робиться очевиднішою вся штучність того-такого, тодішнього, розмежування.
    Матерія ідеальна – хтось подумає – така досконала, що аж! - Ні. Я не те мав на увазі. Хтось подумає – якась омріяна матерія, де немає того, вибачте, гівна... - Ні, і не те, бо матерія гівна ідеальна теж. Ідеальне – ідеал – ідеалізм присутній в реальності будь-якої матерії, чи то цегла – чи космічний корабель... Як поза всякою мораллю, так і самою мораллю будучи... Матерія ідеальна - бо це, з самого початку - єдине-спільне поняття всього... А вже далі людська свідомість доходить свого нинішнього стану і... аж до, як їй здається, спроможності заперечення усього... І все ж - навічно в тій матерії ідеальній, чи то вже в самому ідеалі...
    20.06.2017р.
Аргумент вісім
(спроба простої логічної схеми)
ІДЕАЛЬНЕ...
    ... десь воно нині випадає з сьогоднішньої діалектики... якось так. То воно між “правих” понять, де усе й усяке відсилається до Бога, - то (ідеальне) губиться в безконечному ряду нинішніх, дрібних - технічних ідей перетворення матерії... А пам’ятаю на уроці “марксисько-ленінського матеріалізму”... я усвідомив, визначився*, як просто влаштований світ: матерія-ідея й усе. А отой матеріалізм... про котрий так розпинався вчитель, є звичайною, для філософії, ідеєю... Нинішнє покоління, дай то Бог – не зрозуміє чому, тоді, так, світ на тій одній матерії заглючило...
    Але без ідеї і шматочка матерії не знайдеш... Матерія – ідеальна**! Ідея - мала би читатись – матеріальною... але тут я невпевнений... матеріалізованою, але не усяка ідея матеріалізується, хоч здавалось би, тож матеріальний людський розум видає ті химерні ідеї...
    А метелики... а ідея Бога!
*”Von den Definitionen-Від-про-з визначень” (згідно словника) . ( І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція перша Предмет (Die Disziplin) чистого розуму в догматичному вжитку, дев’ятнадцятий абзац.)
матерія ідеальна...
**Отже: світ ідеально-матеріальний водночас в усьому. Кантова Критика пробуючи ідеалізм спростовувати а ідеї з ідеалізмом повязувати ледь, як притаманні розуму – не усій дійсності: “... наука (метафізика)… матиме справу не з об’єктами розуму, що їх нескінчене число, але лиш з самим розумом”, ... саме на таму і стоїть.
ПРОПОЗИЦІЯ УГОДИ...
    ... свідомості з ... (а Бог мовчить)? І – ще одну свідомість... а хоч десять... я собі, уже, придумав... Спекулятивність свідомості – спекулятивність всього решти простору дозволяє це робити... у-тут-де в розумі-матерії-ідеї - котра і... дозволятиме саме поняття угоди... тут треба теорія спекулятивного поняття і... погнало-поїхало: що є реальність а що є матерія? Реальність має властивість віддзеркалення... матерія має властивість віддзеркалення – віддзеркалення є? матерія - ідея- реальність? тому всякий розум-свідомість є спекулятивним.
два поняття і... як звести до одного?..
    ...якщо використати поняття ідеї... але поняття стає перед ідеї... а-а-а пропозиція угоди матерії та ідеї...
...розум спекулятивний – слова черстві -
ідеї матерії та ідеї Ідеї одні і ті – бо... то одне і те...
торкаєш матерії?.. ідеї матерії...
...теорія великого вибуху це: ідея котра шукає матерію...
а знаходить ідею матерії...
... всякій ідеї потрібна матерія -
а це завжди ідея матерії...
    19.06.2017р.

Ю. Шрейдер, доктор філософських наук
ІДЕОЛОГІЯ ЧИ СВІДОМІСТЬ? ЩОДО ПРОБЛЕМИ ВИБОРУ. (СРСР - березень 1990 р.)
    Роки репресій та застою не заглушили руху філософської думки в нашій країні (СРСР). Можна було би назвати десятки імен тих, хто виконував (далеко не завжди рахуючись за відомством “філософських наук”) послідовність філософської традиції та прагнув відкривати нові сенси (змісти).
    Деякі результати цієї філософської роботи йшли в друк, втискуючись у поставлені над філософією ідеологічні рамки, дещо затаєно накопичувались в обговореннях на професійних семінарах і конференціях, залишаючись в рукописах та зберігались передаючись естафетою ідей з уст в уста.
    Докази безперервності роботи цієї думки – це раптова поява для філософів можливості серйозно та професійно поставитись до публікацій творів, раніше доступних лиш через самвидав і тамвидав, та до класики російської та західної філософської думки. Іншим доказом слугує вихід друком творів наших філософів, котрі довший час залишались в архівних рукописах, а також написаних зараз, але основаних на накопиченому філософському багажі що дозволяє осмислити ключеві духовні проблеми.
    Так що втрачена була не спроможність філософствування і навіть не філософська традиція. Втрачено було відчуття відповідальності за філософську думку, за її вплив на суспільство. Принцип партійності філософії сприяв особистій безвідповідальності філософа, відчужуючи совість філософа на користь суспільного угрупування, а точніше – тих, хто говорить від її (угрупування) імені. Виникло навіть уявлення про дві істини – про ту, до котрої приходить вільна філософська думка, і ту, котру наперед задається суспільством (в лиці її “відповідальних” представників, звичайно ж) і, лиш, повинна бути аргументована та проповідуватись філософом.
    Отже філософ був поставлений перед вибором – або перетворити власне мислення в інструмент “для виконання”, або зберегти незалежність та напругу філософської думки і бачити в цій незалежності вищий (і природній) смисл своєї соціальної місії. Та, кажучи образно, філософ, зробивший вибір на користь іншого “або”, невідворотно прирікав себе на приватизацію філософствування, на перехід з Агори (площа в Афінах, де народжувалась демократія, що тісно зв’язана з свободою філософської думки) на кухню, де відбувалися філософські пошуки епохи застою.
    “Філософські кухні” зробились тими плацдармами, де можна було вивчати предмет а не підводити його під ідеологічні конструкції. Але одночасно відходила й відповідальність за власну думку та її долю. Філософствування стало сугубо домашнім заняттям...
    Ці-такі міркування, сформовані у мене при підготовці до виступу на семінарі пам’яті Ігора Серафимовича Алєксєєва, котрий навчався в травні 1989 року в Інституті історії природознавства і техніки АН СРСР, спричинились до цих заміток.

    І. С. Алєксєєв, що помер водночас 23 травня 1988 року, займав помітне місце в нашій (радянській) філософії. Він входив до еліти методологів науки. Свого часу він закінчив фізичний факультет МГУ. Фотографія молодого Ігора зображувавшого Архімеда на празнику фізиків, поряд з Бором і Ландау на ганку факультету неодноразово публікувалась в книгах присвячених цим знаменитим фізикам нашого століття. Після фізфака – аспірантура по філософії та початок багатолітніх студій над філософським смислом принципу додатковості того ж Нільса Бора.
    Однако ж в особистих філософських бесідах поміж друзів Ігор неодноразово закликав усіх нас: “Давайте екзистизувати!” (existiert-існує).
    Мова йшла про уміння існувати з відчуттям граничного смислу людського буття. В цьому заклику відчувалось його глибоке незадоволення класичним раціоналізмом, різко протиставляючим себе накопиченню духовного досвіду. Завдання філософа – виразити виникаючий перед ним смисл сущого, якомога повніше обволікати цей смисл в словесну форму. Це завдання нездійсненне, якщо іти від уже відшуканих філософських формулювань, а не заглиблюватись кожен раз заново у життя духа. Річ не іде про відмову від раціоналізму, бо філософія це і є раціональне осягання дійсності, але й про те, що таке осягнення неможливе без напруження духовного існування, без повноти особистої екзистенції (existiert-існує).
    Філософ використовує ідеї як інструмент пізнання. Але горе тому розуму, котрий перетворює упереджену ідею в умову правильного філософського мислення. Повний крах філософствування наступає, коли якась мова вираження ідей робиться обов’язковою для вираження думок. Тоді думки починають співвідноситися не з дійсністю, але з заздалегідь визначеним способом говорити про цю дійсність. Ця-така деградація думки згубно виражається на практичному життя. Замість влаштовувати життя виникають спроби втілювати утопії, котрі витікають з теоретичних конструкцій.
    Роки застою привели всіх нас до таких форм філософствування, коли відкриття нових філософських змістів необхідно було виражати непристосованою для цього мовою, котра грала, наче, роль ключа обивателів джунглів: “Ми одної крові, ти і я”. Слова на зразок “діалектика”, “матеріалізм” і т. д. вживалися не так в прямому значенні – як певні філософські категорії, - а як для самозбереження в джунглях. Будь яка критика канона (правила), необхідна для розвитку думки, сприймалась не як необхідний контраргумент, вимагаючи нових розумових зусиль для спростувань, дозволяючи переходити на наступний, вищий рівень філософської думки, але як святотатство по відношенню до затверджених принципів. Так уступка думки нав’язана мовою виявилась згубною для самої думки: мовна само-цензура націлювала думку не на усвідомлення реальності, не на контакт із невисловленим, а на те, щоб вписатися в заздалегідь приготовлений ідеологічний канон. Адже ми перестали помічати парадокс, котрий відбувся з таким поняттям, як діалектика. Поняттям що постулює тезу про заперечення заперечення, тобто обґрунтувальне право на заперечення самого себе, перетворилось в ідеологічну священну корову: її можна не годувати розвиваючими її ідеями, але упаси бог підняти на неї руку. Хорошим тестом на збереження філософського мислення в тих, хто з священним трепетом відноситься до самого слова діалектика є така от характеристика цього поняття, що належить відомому сучасному логіку І. М. Бохеньскому: “Назва “діалектика” походить від грецького “дислегейн”, що значить “вести спір”, адже ж діалектика початково була мистецтвом суперечки. Дуже довго (наприклад, стоїки та схоласти) називали діалектикою логіку. В цьому розумінні діалектика аж ніяк не забобон, але може бути дуже корисним мистецтвом. Лиш Гегель надав цьому слову нове значення, після чого заняття діалектикою набули характеру забобону. Тою мірою, якою думку Гегеля взагалі можна втямити - він пише досить мутно, - природа, згідно Гегелю, веде сама з собою спір. В силу (по ходу) цього диспуту виникає рух, виникають почергово різні сутності і т. п. Дальше, Гегель та його послідовники стверджують, що в світі існують протиріччя, бо природа спорить сама з собою, а в спорі один з учасників суперечать тому, що каже інший. А раз так, якщо світ повний протиріч, то звичайна логіка, котра їх не признає, незадовільна і може служити лиш для “кухонних бесід”. В філософії належить притримуватись іншої, “вищої” діалектичної логіки, котра має до діла з суперечними та іншими (рештою) чудесами. Прихильники Гегеля багато кажуть про неіснування одиночок: дійсно, існує лиш ціле. Так, в державі одиночці суджено бути “діалектичним моментом” держави як цілого, чимось подібно хвилі що пробігає на поверхні океану.
    Із так усвідомлюваної об’єктивної діалектики, чи з цього-такого опису світу, проростає так звана суб’єктивна діалектика чи вища логіка і методологія мислення. Ленін, а за ним і Сталін пробували встановити правила цього діалектичного методу. По Сталіну, вони (правила) полягають в тому, що належить на явище дивитись з точки зору цілого, досліджувати куди іде рух, звертати увагу на протипоставлення (Сталін їх називає – як всі діалектики – протиріччями). Так звана (так зрозуміла) діалектика мала бути логікою пролетаріату, революції, комунізму і т. д.
    Більшість тверджень так зрозумілої (так званої) діалектики – це пересуди (забобони). Забобоном служить твердження, що природа спорить сама з собою. Забобоном є віра в якусь “вищу” логіку. Ще один забобон полягає в переконанні, що хоч хто-небудь прийде до яких-небудь висновків з допомогою так званої діалектичної логіки, котра є в кращому разі зібранням вельми примітивних рекомендацій, ніякою мірою не зіставних з принципами сучасної методології науки. Сам Маркс, на котрого діалектики дуже люблять посилатися, не використовував ніколи нічого зверх звичайної формальної логіки та методології природничих наук, в корисність котрої вірив, як в пророка.
    Те, що діалектика - це забобон, настільки очевидно, що навіть в Радянському Союзі, де її нав’язують силою, найвідважніші філософи спротивились цьому. В даний час поряд з казенною діалектикою там почали терпимо відноситись до звичайного здорового смислу і дійсної логіки. Звідки походить успіх діалектики? Він був би набагато меншим, як би діалектика не входила до визнання (сповідування) компартій усього світу та не нав’язувалася би всюди, де ті партії при владі. Але, крім партійного примусу, певну роль зіграла віра в високі якості деяких філософських системна зразок гегелівської. При цьому роздумують приблизно так: все, що рекомендує знаменитий філософ, - корисно і добре; бо Гегель, знаменитий філософ, рекомендує діалектику, отже вона корисна і добра. Таким чином, один забобон тягне за собою інший. Як-не як діалектика має ту “перевагу”, що звільняє своїх прихильників від обов’язковості подавати точні аргументи. Сама діалектика не містить ні одного закону, відповідно – ні одної рекомендації, котру можна було би назвати логічною; але, суперечачи законам формальної логіки, вона дає своїм адептам (послідовникам) повне відчуття свободи, коли все виглядає дозволеним. Ця фіктивна свобода від законів формальної логіки є лиш правом бормотати нісенітниці.
    Тим неменше в ім’я цього діалектичного забобону переслідувались і ще переслідуються люди – аж до убивств. Забобон діалектики – один з най зловредних із нам відомих”.*
* Бохенський И. М. Сто предрассудков (Краткий философский словарь предрассудков). Париж, 1987 год – Перевод автора.
    Ця цитата виводить нас до думок, котрі неможна було навіть критично обговорювати, бо критика заперечення (неприятия) діалектики значило би допущення теоретичної можливості такого заперечення. А ідеологія вбудована в державність, не може дозволити, щоби її ідеї-кумири (несучі деталі її конструкції) підлягали критиці та творчому розвитку.
    Механізм канонізації ідеї – перетворення ідеї з робочого інструменту мислення в кумира, котрому можна тільки поклонятися, - з теоретичної і історичної точки зору детально досліджений Р. Гальцевою та І. Роднянською.*
*Summa ideologiae: “Ложное сознание” как фактор социальной практики. В сборнике “Формулирование идеологии и социальная практика”. Москва. ИНИОН. 1987 год.
    Наївно думати, наче є більш або менш догматичні ідеології. Тільки лиш ідея стає (робиться) вищою цінністю, заради неї все дозволено: жертвувати життям, здоров’ям, честю людей, довільно поводитись з природою та економікою і т. п. Якщо людина нездатна іти заради служби ідеї на будь-яку підлість, то не тому, що його ідеологія менш догматична, але тому, що свідомість людини не до решти ідеологізована. Інколи стаються чудеса, коли під товстим шаром ідеологічного попелу виявляється тліючим вогонь особистої свідомості несподівано прориваючись назовні. Це явище можна назвати “ефектом Хрущова”. Совість, здатність відкликатись на загальнолюдські цінності – все це може зберігатися в людині, не зважаючи на ідеологічний прес, котрий примушує довгий час поступатися всім заради ідеї, про котру навіювалось, що вона найвища з всіх цінностей, що всяка мораль сходиться в службі цій ідеї та тим, хто її подає.
    Ідея свободи прекрасна, але, зведена в кумира, вона логічно приведе до позбавлення свободи більшості заради псевдо-свободи вибраних. В передсмертному творі В. Л. Соловйова “Три розмови” Антихрист запитує старця Іоана, папу Петра ІІ та професора Паулі, що їм дорожче за все в християнстві. Старець відповідає: “Христос!” Антихрист готовий прийняти будь-яку християнську ідею, але старцю, уособлюючому тої миті вселенську церкву, треба не ідеї, але сам Ісус Христос, котрий вищий будь-якої з найпрекрасніших ідей та не зводиться ні до одної з них.
    Коли учні попросили Ісуса Христа назвати найвищу заповідь закону, він вказав на заповіді любові.
    Любов неможна ідеологізувати, бо вона не є ідеєю, але – властивістю людської екзистенції (existiert-існувати). Легко об’явити ворогом того, хто не розділяє твою любиму ідею. Але той хто сповідує любов не може зненавидіти іншу людину за те, що в ній немає любові.
    Можна мати в свідомості ідею ощасливити людство, а насправді виявитись згубником мільйонів. Але якщо свідомістю людини оволоділа любов, тоді тим самим ця любов є реальністю. Любов є реальністю в силу того, як людина здатна її відчувати. Ми в стані про неї помислити – тобто мати у свідомості, - але не можемо мислити її неіснуючою. Останнє значило б, що ми маємо в свідомості не любов, але лиш ідею любові.
    Облаштування життя на Землі потребує любові, а не підпорядкування ідеології. Навіть облаштування домашнього господарства вимагає любові до дому, до сім’ї та до сусідів – такими, якими вони є. Потрібні, звичайно, і деякі ідеї, як виконувати це облаштування. Але ці ідеї повинні коректуватися життям, і думка має мати право відкидати їх.
    Але це і значить не перетворювати ідеологічні схеми в ідеологічний абсолютизм, в ідеологію, котра поневолює все людське та вимагає жертв, мов язичницький Молох. Соціалізм як шлях до соціальної захищеності кожного – прекрасна ідея, але втілена ця ідея якраз там де вона не ідеологізувалась, де її дозволялось заперечувати.
    Ідея поставлена понад усе – над самим життям, над цінністю людини, породжує утопії. А коли ця ідея оволодіває масами, то утопії здійснюються потворним способом.
    Ми (в СРСР) отримали унікальний досвід життя в рамках ідеологічної структури регламентуючої свідомість всіх своїх сочленів. Без цього досвіду неможливо зрозуміти, що це таке. Хоч цей досвід мішає задавати потрібні запитання. Сьогодні саме час спробувати зрозуміти те, що відбулось. Зрозуміти кожному, бо ніхто не може зрозуміти за іншого.
    Людина з ідеологізованою свідомістю живе в особливому космосі, де певним чином визначено, як все належить бути. Слово “належить” розуміється зразу в двох смислах: як невідворотність в силу законів цього космосу та як необхідність всіляко сприяти реалізації належного. При такій поведінці людини, розвиток суспільства та все, що відбувається в ідеологізованому світі, визначається трьома основними постулатами.
    1. Все, чому належить бути, здійсниться швидко і назавжди. (Космосу належить бути строго детермінованим (обмеженим, визначеним), інакше залишається можливість непідкорення ідеології).
    2. Важливо не те, що є, а те, чому належить бути. (Зокрема не варто запитувати: “Що це таке?”, але шукати відповідь на питання: “Чим це належить бути?”)
    3. Той, хто противиться (або хоч би не сприяє) належному, порушує закони космосу і йому належить загинути в силу цих законів. (Людина не сприяюча настанню необхідного майбутнього, має (повинен) бути позбавлений всякого майбутнього. Сама можливість інакомислення заперечується як неналежне. Звідси витікає необхідність публічних покаянь, заборон на імена тих хто сумнівається, крайнього ізоляціонізму та систематичного зниження рівня культури).
    Із цих постулатів можна вивести необхідність існування цілого ряду суспільних інститутів та явищ характерних для ідеологізованого суспільства. Наприклад, здатність ідеологізованої істоти щиро погоджуватись з будь-якою небилицею, як тільки авторитетне джерело признає її належною. В цій системі допустимо говорити про бажаний результат діяльності (бо результат – це належне), але не слід обговорювати розумність самого результату та способів його отримання бо це питання про те, що є.
    Питання “що це таке?” вимагає особистих зусиль розуміння, але дізнатись, “чим йому належить бути?” можна всього лиш звернувшись до авторитетних джерел. Таким авторитетом належить служити науці, підтверджуючій необхідність того, що належить бути. Однак остаточним авторитетом може бути сама ідеологічна структура, котра визначає межі та характер наукового знання.
    Все це заслуговує особливого розгляду, як і питання про певну привабливість ідеологізації як способу не рахуватися з дискомфортною реальністю. Неважко зрозуміти, що життя в умовах, що визначаються вказаними постулатами, руйнівна для людської особистості. Останнє добре підтверджується даними експерименту, котрий історія провела над нами. Тому мені уявляється, що вибір полягає не у тім, яка ідеологія краща для нашого суспільства в сучасних умовах. Реальний вибір багато сильніший, ніж вибір між якоюсь з ідей, що претендує на те, щоб стати основою пануючої ідеологічної доктрини. Цей вибір замикається в дилемі: примат (вищість) ідеології чи примат свідомості?
    Чи готові ми створювати, приймати та канонізувати нові ідеологічні структури (приватний випадок – консервувати чи реконструювати старі) або від нас вимагається всебічний розвиток особистісної самосвідомості як основи духовного розвитку суспільства?
    Людина, зокрема філософ, вільний прийняти будь-який вибір. Але він повинен ясно усвідомити відповідальність за те, що перша з вказаних альтернатив різко зменшує (аж до повного знищення) свободу дальших виборів.
    Будь-яке ідеє-поклоніння – класове, релігійне, національне – знищує інші духовні альтернативи, подавляє особисту самосвідомість та відчужує відповідальність особи на користь тих, хто узурпував право виступати від імені ідеології. Життя духу реалізується в різноманітності взаємодоповнюючих ідей. Ідеї соціальної справедливості та суверенності особи, національного самоусвідомлення і міжнаціональної терпимості, залежності людини від Бога і свободи особи (як образа і подоби Бога), цінності тої чи іншої релігії і віротерпимості – всі вони складають неминущі духовні цінності, протиставні одна іншій та такі що врівноважують одна іншу. Але якщо реалізувати їх в прокрустовому ложі безперечних ідеологій, ці ідеї подавляють одна іншу і в результаті зводяться до загальної ідеї придушення не лише інакомислячих, але і просто непохожих, не приналежних суспільству, котре узурпувало дану ідеологію. Придушення ідей – це завжди придушення людей.
    Взаємний вплив ідей відбувається, якщо висловлюючи їх люди націлені на взаєморозуміння, а не на придушення інакомислячих. Вести осмислений діалог здатні тільки люди наділені особистою самосвідомістю, а не загіпнотизовані ідеологічною схемою котра забороняє піддавати сумніву слабі місця в обґрунтуваннях цих схем (і тим більше – законність та єдність (винятковість) схеми що приймається). Ідеологічна схема втілюється в підсвідомість адептів (посвячених) як міфологічний архетип (первообраз) і робиться нездоланним бар’єром для спроб особистого розуміння реальності, “залізною п’ятою” ідеологізованих стереотипів зводить думку до паролю на “благонадійність”.
    Так що не створити з ідеї кумира, котрий душить свідомість особи, значить не тільки взяти на себе зобов’язання відтворювати власне усвідомлення в будь-якій ситуації, де йому загрожує пригнічення з боку ідеологічних стереотипів, але й підтримувати ідею не “по обов’язку”, а вільною думкою та вільним словом. Це дуже важкий процес, але він єдиний для вільної свідомості.
    Людина, котра вибрала в якості життєвої позиції створення чи відстоювання ідеологічної схеми, дорожить кожною її буквою, бо для нього немає ніякого проміжку між висловленим (прийнятим в якості канону) і остаточною істиною. Виражатись для нього значить і сказати правду, після чого можна “спокійно померти”. Людина, що долає канони шляхом зусиль особистого розуміння, гостро відчуває нездоланну безодню між тим, що вдається донести до паперу, і тим, що відкривається у свідомості. Це – трагічне відчуття, але воно необхідне щоб не перетворити в черговий канон будь-яку спробу виразити Істину в словах.
    Недарма сьогодні (в СРСР) в пресі так гостро ведеться розмова про відповідальність слова, про відповідальність інтелігента-мислителя за створення утопій, котрі привели до масової загибелі людей. Говориться про те, що на совісті саме інтелектуалів, авторів утопій, лежить тягар наслідків тих ідей, котрі вони внесли в суспільство. Іншу точку зору виражає Г. Померанц: “Той, хто сказав “все дозволено”, - теоретик. Він вбивати не вміє. Вбиває Смердяков, вбиває Федька Каторжний. І зрештою практик вседозволеності відкидає теоретиків в сторону і пускає їх в розхід”.
    Мені все ж здається, що кожний несе відповідальність за те, як він використовує власні можливості. Теоретик відповідає за сказане слово (може бути, ще більше – за недодумані думки, за інтелектуальне боягузтво). Це слово може стати зброєю, стати спусковим гачком для смердякових і шарикових.
    Воно (слово) примушує суспільство розглядати дії смердякових та шарикових не як кримінальні злочини, не як діяння проти совісті, але як допустимий політичний засіб, даючи тим самим суспільну санкцію масовим злочинам. Вину теоретика далеко не завжди можна кваліфікувати юридично, але її належить засудити безпощадним теоретичним судом, аби в совісті кожного не залишалось куточків для само оправдання. Як зауважує літературознавець А. Якобсон, “для терору необхідна була між іншим певна психологічна підготовка... Необхідна була суспільна свідомість, вихована в дусі відчуження, поклоніння, в дусі обожнювання кумирів-ідей та кумирів-людей. Наука обожнювання одночасно була й наукою ненависті”.
    Не виправдовує “теоретика” такої “науки” і те, що він безкорисний. Г. Померанц по доброті душевній пише: “Можна та потрібно критикувати революціонерів за те, що вони надто багато собі дозволили, але дозволили це собі не заради спец-забезпечення. Якщо вони помилялись, то від нетерпіння сердечного”. Але він очевидно недооцінює теоретиків. Цей кат вбиває заради спец-забезпечення та путівок в санаторії, це Сталін, що стоїть на рівні героїв Зощенко, будує для себе вілли та влаштовує бенкети за державний рахунок, це Берія забезпечує собі можливість оволодіти будь-якою жінкою що приглянулася на вулиці. В теоретика є інші стимули, і вони породжують багато більшу спокусу, недоступну вбивці та насильнику.
    Такою спокусою може слугувати прагнення бути признаним творцем історії. От заради чого проти совісті, проти власного розуміння речей можна стати на службу переможній чи такій, що має шанси на перемогу, чи спекулятивно “дзвінкій” ідеології. Заради цієї спокуси можна навіть протистояти силі, іти на муки й страти-кари. Біда в тому, що благородний порив служби істині та спокуса стати помітним в історії дуже тяжко розрізнити. Різниця між тим та іншим лежить в сфері особистої (від-existiert-існує) екзистенції: служба істині неможлива без любові. Про це краще всього написано в Євангелії: “Якщо я кажу мовами людськими і ангельськими, а любові не маю, то я – мідь дзвінка, чи кимвал (тарілки мідні) звучний. Якщо маю дар пророцтва і знаю усі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, таку що можу і гори переставляти, а не маю любові, - то я ніщо”.
    Сьогодні підпорядкування цій спокусі породжується що відкриваються можливостями дії та слова, тобто виникають на здоровій основі, але ж пороки ненажерності та похоті також виникають на основі надлишку фізичного здоров’я. Сьогодні гостро відчувається небезпека того, що особиста відповідальність за власні поступки може виявитись підпорядкована цій спокусі, вершити суд історії та спрямовувати її хід по власному розумінню чи відповідно з корпоративними інтересами. Ця спокуса мені бачиться зараз в діях і словах різноманітних угрупувань та осіб. Я не хочу нікого звинувачувати чи викривати, бо зрештою це питання особистого рахунку совісті. Питання це варто поставити привселюдно, щоб не забути запитати самого себе: чи відстоюю я істину чи своє місце в історії (власну частинку участі в тім що коїться як сурогат духовного безсмертя)?
    Зараз багато хто пробує віднайти ідеологію, захищену від зловживань. Ідеології “заcтрахованої” від них (зловживань) не існує. Будь-яка, скільки завгодно хороша, початкова ідея може перетворитись дурними чи непередбачливими адептами (ревними прихильниками) в ідеологічну схему, поневолюючу уже тим, що виражається вона в абсолютних принципах. В ейфорії звільнення від старих стереотипів, від зживших себе утопій можна не помітити поневолення свідомості новими канонами, утопіями, смисловими кліше (механічними вставками), котрі вимагається приймати а не розуміти. От чому, сьогодні, заклик І. С. Алєксєєва “екзистизувати” (existiert-існує) я сприймаю як спробу протипоставити живу думку, саму екзистенцію людини будь-якій омертвляючій схемі. Теоретик жадаючий самоутвердитись в історії, активно шукає та утверджує ту ідеологічну схему, з допомогою котрої він збирається “лишитись в історії”. Теоретик шукаючий істину, посвячує себе усвідомленню та осмисленню реальності як заняттю, само собою важливому, не зв’язаному з категорією перемоги, бо осмисленість особистого існування є єдиним шансом не поставити себе на службу злу. Гіпноз ідеології чи зусилля свідомості? – от головний вибір перед котрим стоїть кожний з нас.
    Чесна самоперевірка перед цією дилемою (необхідністю вибору) допомогла б уникнути деяких безвідповідальних висловлювань, котрі сьогодні виявляються поступками з сильнішими наслідками. Сьогодні теоретики виходять з кухні на Агору, відповідальність за слово різко підвищується і від цього вибору, зрештою, залежить наша спроможність до облаштування життя на Землі, котра роздирається на частини адептами (прихильниками) різноманітних ідеологій. Інакше нам залишиться лиш сподіватися на винайдення чергової утопії, котра спроможна знищити будь-які спроби такого облаштування.
    «Знание сила» Березень 1990 р.

грудень 2018 р.

В. Ротенберг (доктор медичних наук)
МОЗОК ТА МИСЛЕННЯ: “Я” захищає “Я” (продовження)
3. Сновидіння – один з найяскравіших проявів активності саме образного мислення правої півкулі. Для ствердження цього і раніше було достатньо обґрунтувань: в снах переважають зримі образи, при чому ці образи, так ж як і словесні конструкції, що входять в сновидіння - не є ні визначеними, ні однозначними; після пробудження буває важко вичерпно чи хоч би зв’язано передати відчуття від побаченого і навіть сам сюжет сновидіння виявляється хистким і розмитим, не дивлячись на тверду впевненість розповідача в значимості та цікавості побаченого у сні; творчі особистості, добре виконуючі просторово-образні завдання, дають значно частіше і багатші звіти про сновидіння при пробудженнях з швидкого сну, ніж особи краще виконуючі раціонально-аналітичні тести. Але останніми роками отримано і деякі прямі докази важливої ролі правої півкулі в походженні сновидінь.
По-перше, в час швидкого сну на електроенцефалограмі, поряд із зменшенням фізіологічного зв’язку поміж півкулями реєструється вища активність саме правої півкулі. По-друге, при органічних пошкодженнях правої півкулі знижується спроможність бачити сни, а рапорти про сновидіння стають менш насиченими. По-третє, вияснилось, що при електричному подразнені правої вискової долі в час нейрохірургічних операцій хворі відчувають щось подібне до сновидінь.
Але справа не лише у високій активності образного мислення. Специфіка сновидінь полягає в тому, що образи міняють один іншого без всякої очевидної черговості, а між тим сплячого це не дивує. Він не прогнозує черговість подій і кожну дану мить сприймає те що діється як само собою зрозуміле. Якщо під час бадьорості, в тому числі в умовах творчого пошуку, результати активності образного мислення піддаються критичному аналізу, то під час сну аналітичні можливості мислення різко знижені. Невипадково декотрі дослідники схильні рахувати що сновидіння самою природою призначені для творчого осяяння. При цьому зазвичай посилаються на відкриття бензольного кільця, котре Кекуле побачив у вигляді змії, кусючої власний хвіст, і на деякі інші теж унікальні свідоцтва. Але, по-перше, відкриття в час сновидінь робляться лиш інколи. По-друге стан творчого піднесення часто супроводжується зниженням потреби в сні, в тому числі в швидкому сні – “колисці” сновидінь. Але якщо прийняти, що одна із основних функцій сновидіння – участь в творчому акті, то виникає парадоксальна ситуація: при найуспішнішій творчій діяльності зменшується довжина необхідного для тої діяльності стану. Мені видається, що відношення сновидінь до творчого процесу більш складне й неоднозначне.
Деякі передумови для творчого осяяння у сні, дійсно маються. Оскільки образне мислення оперує реальністю в усій різноманітності та багатстві її взаємозв’язків, тому під час сновидінь свідомість, втративши здатність до критичного аналізу, може “осяватись” такими якостями предметів та явищ і такими їх співвідношеннями, котрі, через критичний настрій свідомості, під час бадьорості не усвідомлюються.
Все ж осяяння – необхідний, але не завершальний етап творчого акту. В час сновидінь у свідомість з підсвідомості виплескується з дитиною надто багато води – так багато, що новонароджена ідея чи образ тонуть в ній. Свідомість має критично оцінити те, що пропонує йому образне мислення, та відділити зерна від полови. А саме цього не може зробити свідомість у сні. Невипадково прозріння в сні приходять найчастіше у формі метафор, як наприклад, в сновидінні Кекуле. Особливо це стосується небагатьох фактів вирішення у сні наукових завдань – художні образи можуть з’являтися з великою безпосередністю. І ще. В будь-якому випадку для завершення творчого процесу потребується додаткова робота бадьорої свідомості. Таким чином тут проявляється важлива закономірність: саме те, що сприяє осяянню, - ослаблення аналітичної роботи свідомості – негативно виражається на завершальному етапі творчого процесу у сні, і тому потенційні відкриття в сновидіннях у більшості випадків так і залишаються “річчю в собі”, творчістю “для себе”.
Але ж рішення мотиваційного конфлікту, на що націлені деякі механізми психологічного захисту, якраз і є творчістю “для себе”, для “внутрішнього вжитку”, тобто, як усяка творчість, одною з форм пошукової активності (про що писалось раніше). Відмова ж від пошуку рішення навіть не усвідомленого конфлікту веде до пагубних наслідків, як і свідома відмова від пошукової активності. І ось результати деяких досліджень дають основу здогадуватись, що найважливіша функція сновидінь – пошук на “психічному рівні”, котрий компенсує відмову від пошуку рішень реальних конфліктних ситуацій.
Вирішення конфлікту в сні майже завжди умовне, тобто реальне лиш для ілюзорного світу сновидінь. Але для особистості важливо вже те, що в цьому світі він отримує досвід активного і успішного пошуку рішення.
Так, образи сновидінь в більшості випадків швидко забуваються, оскільки вони не несуть свідомості конкретної інформації, свідомість мов би пасивно реєструє результати образного мислення. Але ж в сні людина не усвідомлює, що вона дивиться сновидіння, і свідомість не обурюється їхньою алогічністю та хаотичністю. І саме тому, що для сплячого - сновидіння “реальне”, “образ Я” грає в ньому таку ж та настільки ж важливу роль, що і в активній фазі, тобто виконує і там свій контроль за “поведінкою” людини також без прямого втручання свідомості як і при бадьорості, адже ж в діючого у сні “Я” збережені такі соціально обумовлені емоції, як почуття стиду і т. д. Тому і у сні образи, котрі відбивають небажаний мотив як і в бадьорості залишаються витісненими і не усвідомлюються, а доводяться до свідомості лиш ті бачення, в котрих більш чи менш успішно вирішений психологічний конфлікт.
Словом, є усі підстави рахувати, що “творчість сновидінь”, не дивлячись на те що вона ірраціональна і не дає у переважній більшості випадків реальних рішень, сприяє відновленню пошукової активності після пробудження.

4. Викладена концепція про домінуючу роль право півкулевого, тобто образного, емоційного, “досвідомого” мислення в охороні нашого психічного здоров’я далека до остаточного рішення, скоріше мова іде про теоретичну модель, котра ще повинна бути перевірена та уточнена. І в першу чергу питання пов’язані з охоронною функцією сну.
Недавно отримані дані про те, що в період від перших епізодів швидкого сну до завершальних - стаються зміни між пів-кулевих стосунків: збільшується число рухів очей, направлених вправо, і знижується амплітуда біоелектричної активності лівої півкулі мозку. Всі ці результати досліджень американського вченого Д. Коена свідчать про збільшення, в кінці швидкого сну, активності лівої півкулі. В нашій спільній з В. В. Аршавським роботі також показано, що так звана просторова синхронізація мозкових біопотенціалів, котра відображає ступінь включення будь-якої структури мозку в діяльність, в перших двох циклах швидкого сну посилена в правій півкулі, а в двох останніх – в лівій.
Коен припускає, що чергування активності півкуль в різних епізодах швидкого сну потрібно для якогось функціонального балансу: в перших епізодах швидкого сну підвищує активність правої півкулі, щоб компенсувати, врівноважити стабільну перевагу лівої в період бадьорості. Однак якраз тут і починається чи не найцікавіше.
Спостереження над людьми різних етнічних та расових груп показує високу активність правої півкулі в час початку сновидінь – коли вони тільки відшукують підходи до рішення мотиваційних конфліктів, та збільшення активності лівої в ранкових циклах, коли “пошук в сні” завершується. Очевидно, така закономірність загальнолюдська.
Але казати про те, що в час бадьорості у всіх жителів землі просторова синхронізація, між пів-кулеві співвідношення організовані так ж однаково, неможна. У всякому разі в представників народностей, що населяють Крайній Північний-Схід, як виявили дослідження В. В. Аршавського, в час бадьорості відносно підсилена активність саме правої а не лівої півкулі.
Очевидно, є всі підстави сказати, що в бадьорості між пів-кулеві відносини залежать від того, “логічний” чи “образний” вектор має культура того чи іншого етносу (однак про це дальше).
журнал ЗНАНИЕ СИЛА № 6 1984 р. ст.36.
(з радянського науково-популярного - переклад з російської мови Саландяк Я Анонім)

ДОДАТОК
2. Сни. Безнадійна проза для любителя щось читати.
(як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...)
Сниться...
... давня бАтьківщина – пагорб Гора серед села – довкола люди – але вкруг Гори - не видно хто-де?... багато довкола... двоє показались... старі – некрасиві... але з справедливими обличчями... і голосно доказують всім... що ми маємо право... бити їх-когось... бо...
... через якийсь час усі сердиті... з палицями... доказують... одні одним... чи так... чи ні...
... і вже готові бити – але те - що кажуть ті двоє – старий з старою – їх не переконує - все одно ще не дає... права бити їх...
... так було довго... і вже сміялись уїдливо і плакали вдавано... ненависно... кричали...
... аж нарешті старий – з упертим-справедливим лицем... виступив вперед махаючи палицею: Бог казав тобі що? Любити один одного!.. а ти?.. а ти ненавидиш...
... і через мить... кожен зрозумів - що так:
– а ти?.. – а ти... а ти - а ти...
... тут я пробудився... приходив якусь мить до тями... тю-ти! як все просто... як в анекдоті!
14.11.2018 р.
... гриць жибак... з товаришами... у мене в гостях... у підгайцях – наші дочки з дівчатками - дочками моїх братів... ще маленькі – ще ходять до школи... граються у великій кімнаті – а я з грицем та компанією на кухні – а наші діти... час від часу - то одна... то інша - за бігають до нас – зиркнуть... на мене - вхоплять жменю цукерків і назад – і регочуть... собі-чомусь - а ми п’ємо... і не лише каву - щось їмо і говоримо:
- а пам’ятаєш!..
- а пам’ятаєш?..
- що ти – пам’ятаю!.. та я - навіть – маю це записано... десь...
я беру свого щоденника - виставляю його на стіл і шукаю потрібне місце в тексті... але - бачу – хтось... на сторінках... понаставляв наліпок з кумедними личками-котиками-усмішками... як ото на фейсбуці зараз модно...
- гриць!.. то ти... наклеїв?..
- що ти – славік?.. де би я таке робив!
я віддираю одну наліпку... а там – погане слово в реченні... заліплене – віддираю іншу наліпку – а там... ще гірше слово... – тут ми усі й завмерли... з відкритими ротами... а гриць – стишивши голос - каже:
- та це наші дівчата... понаклеювали... певне...
а я дуже сердито кажу:
- ну я їм зараз дам!..
і тут гриць починає – потихенько - сміятись і каже:
- і що ти їм скажеш – те погане слово!?.
... далі-потім наступає – як в кіно - німа сцена... і коли до нас усіх – нарешті дійшла вся кумедність ситуації - починаєм сміятись... всі... тихенько...
... зранку прокинувшись – я пригадав вчорашню - грицеву - фотографію на фейсбуці з словом SRAKA... і мій коментар з цим-таким словом...
... о-о-о! - треба буде слідкувати за власною мовою... щось – часто я користуюсь поганими словами!
06.10.2018 р.
... у вінниці... де я живу... один відомий горобець... поставив на тротуарі – коло знаменитої будівельної кантори - ксерокс – і має такий бізнес... сідає людям на плече... щось щебече - а кому потрібно (потрібно багатьом людям – аж черга) знімає - собі - копію та кладе на тарілочку – горобцеві - гроші... а я... в той час - в канцтоварах - з кимсь запанібрата... чи то не з тим горобцем?.. вибираємо папір – але не для для ксерокса... (не можемо підібрати) - і той папір не такий - і той... якось не так складений... аж продавець не витримує і пропонує - кажи – який тобі треба формат – а я тобі привезу і складеш собі – як хочеш...
далі – я прокинувся і може б не звернув уваги – та зловив себе на думці... що саме на тому місці – де я - ото - зараз лежу – мені уже снився горобець... давно... і що через це він (горобець) відомий на початку сну... і що це все неспроста – чомусь...
01.09.2018 р. с. Юрівка Вінницької...
... село – десь біля вінниці... погода лагідна – так наче осінь-бабине літо... йду собі... десь за селом – маю чорнильницю фарфорову – білу з голубим краєчком і ручку з таким пером - як то для каліграфії (зберігаю таку... ще з школи) – іду (знаю - що маю виглядати замріяним) і пишу на камінцях (котрі мені трапляються) якісь розумні фрази... натрапив на занедбаний садок і колгоспну кантору... знайшов - тут - круглий гладенький камінець (гальку) і пишу щось (з розумним виразом обличчя)... а під текстом: день-місяць-рік та ставлю підпис... аж тут – раптом-нізвідки - береться дуже відомий нині-в україні єврей (по телевізору рекламується на президента) і каже:
- що робиш?.. а ясно!..
видно - що йому байдуже... що я – там - роблю... він продовжує голосно:
- чуєш!.. купи корпус машини... ха! ха! – шкуру вбитого жигуля...
і показує рукою на щось в кропиві... бачу: справді ржавий корпус машини без коліс і скла...
- купи... недорого... по вартості металолому... хороша, груба бляха... з відомої серії... не дивись що іржава... ні одної дірочки... з документами... номер – рік виготовлення – право на два кольори покраски – була синя... потім перефарбовували на червоно... ти не спіши відмовлятись!.. подумай - запитай в знайомих – може кому треба...
- добре – добре!
кажу йому (щоб відчепився) - а сам йду кругом того іржавого металу... і згадав родича – котрий цікавиться машинами... дзвоню йому і розповідаю:
- аркадій! така то справа...
- та ну!
каже він здивовано мені:
- а ти де є?.. - мій знайомий якраз латає свого жигуля... йому треба...
я розповів - що і де і як добратися...
- ти чекай нас там!.. ми зараз під’їдемо!
... і от ходжу я по садку... дерева в бур’янах - саме падають яблука... підняв одне: велике – стигле... відкусив і прокинувся...
перша думка - а як би то не забути - що я писав... на тих камінцях?.. ага: тут був ярослав!
15.08.2018 р.
… товариш по службі в армії (радянській)… не-то з східної україни, не-то москаль… сердечний друг - конкретна особа (дивився фото – нема)… ми наче воюємо на війні (вітчизняній)… я стріляю… але з сучасного (крупно-каліберного) кулемета… потім ідемо містом… він каже: а давай відновимо цього дорожнього знака (стовпчик стоїть - знак лежить поряд) - довго підбирав гайку - ця велика і ця велика… нарешті підібрав-прикрутив одною гайкою - але надійно… знак: рух без заборон… - пішли далі… заходимо в місто підгайці - москалі тільки-що вийшли в сторону німців - а серед міста набирають хлопців... у бандерівці… дівчата - красиві… підморгують - добре їсти дають - і добре одягнутись… а ми – хоч то було... ще тоді - а хлопці (ми) вже теперішні… добре знаємо що далі буде… - кажу йому: поки дійдеш до того берліна можуть сто раз вбити - залишайся… бо я йду додому… а він каже: знаю!.. але і тут москалі будуть брати владу в руки… можуть запросто убити… як бути? А йому я кажу: трохи втрясеться це все… тай підеш (певне і я також) через границі - в зону американської окупації… і переїдемо собі – запросто - в америку… ну - сам знаєш як-що буде?.. - на тому й вирішили - він пішов в бандерівці а я додому...
… я зранку прокинувся - розказую сон своїй галинці… слухала уважно… потім каже мені: ну ти й хитрожопий… жук!.. змитися хоче…
19.07.2018 р.

Сни. Безнадійна проза для любителя щось читати.
(як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...)

Сниться...
... сільце – знаєте де подвір’я михайлюків?.. навпроти сметани – через дорогу – але там живуть другі люди – бо сметани з лемків - а я пам’ятаю - що їх переселять пізніше... а то є ще за австрії і я малюю хату і подвір’я-небо і ворОнів... а одна ворона ручна – ходить слідом – за ногами... весь час норовить зайти мені за спину... малюю я темно-синьою фарбою... швидкИми-широкими-лЕгкими мазками... якийсь-усміхнений дзьоб ворони та її блискуче око – для цього мушу постійно крутитись слідом за вороною...
... але захотів курити і пішов в магазин - на одну хату нижче михайлюка – через дорогу... повні прилавки краму... і цигарки... розсипні - продаються поштучно - я запитую: а що то за папіроси такі?.. мені кажуть: пам’ятаєш... буде - за радянських часів – памір? – ото такі й ці папіроси... ну і я взяв з десяток – порозпихав по кишенях і йду назад... прикурюю по дорозі... відчуваю губами особливу ніжність цигаркового паперу... спішу прикурити – а сірник якийсь великий – в два рази більший звичайного – горить добре... пече пальці - я роблю легку затяжку на повні груди – бо давно курив... і тим часом йду мимо михайлюкового двору – на подвірї стоїть микола михайлюк – певне з сусідом – теж курять і уважно спостерігають – а я все бачу краєм ока... і уже - аж минувши - опам’ятовуюсь – обертаю назад голову і майже кричу: Слава Ісусу Христу!..
... а далі було так: сплю-несплю... чую – хтось-наче коло мене голосно дихає... певне – думаю - галя приїхала!.. напружусь - затаю дихання - прислухаюсь – нікого!.. розслаблюсь: знов хтось дихає... та тю на мене!.. – тож я сам...
22.05.2018 р.
... підгайці... чи то осінь - чи весна... доволі хмурий вечір: повне місто людей... євреїв... старих – багато жінок - сивоволосих... із старомодного - уже поношеного одягу – розумію – що-то-колись - багаті люди... уперто стоять у трьох місцях – тримаючись купи... трьома-тісними громадами – зрідка перемовляючись між собою – з чого можна зрозуміти - що чекають на виплати компенсацій... я йду від одних до інших - сам ... а в одному місці – молоді-усміхнені дівчата - майже голі - яскраво освітлені електричним світлом – уже роздають долари... а ті євреї байдужі – беруть гроші і помаленьку-мовчки розходяться в різні сторони меншими купками... одна жінка не може іти – спочатку хочу допомогти - а потім – не знаю як її позбутись... підвів до одної купки – виправдовуюсь: я не хотів її грошей!.. вони на мене дивляться великими-круглими очима і перемовляються тихо - між собою : він ще думає... що зможе в неї щось собі взяти?.. гм – ага...
17.05.2018 р.
... що я виготовляю... батога: різьблю липову ручку... старанно підганяю її до долоні – шліфую-виполіровую... потім сплітаю три шкіряні полоски – котрі витончуються нанівець... походу вплітаю сталеві бусини – спочатку меншу - далі більшу і ще більшу... на самому кінчику... і аж з свистом цьвохнувши – запитую себе: а нащо мені той батіг?.. кого ним будуть цьвохати?.. якогось витонченого садо-мозахіста!.. я ж без поняття... у чому суть таких збочень?.. аж раптом – з жахом усвідомлюю і це треба буде зрозуміти: той батіг для мого тіла...
19.04.2018 р.
... підгайці... пам’ятаю – гора гай... посохлі сосни і свіжо-посаджені сині ялиночки... тут я в дитинстві знаходив старовинні монети – ось глянь – справді - де-не-де бачу монету... чи мідну – чи срібну... степан гілярович розглядає та розповідає: то є давньо-римська монета... помаленьку рухаючись – попасом - назбируємо монет на купки... земля розсипається під руками... монети трапляється частіше... також уламки предметів-дракончиків-орликів... бронзові-срібні-мідні... – то є давньо-римський скарб – авторитетно каже степан гілярович... а куди ж ми його... зберемо?.. наступає пауза – степан гілярович розгинається усміхнений – підносить повчально палець догори: я на такий випадок завжди беру мішок...
11.02.2018 р.
... наче я розглядаю текст... німецько-мовний - сторінка-не-сторінка - скоріше смужка - як ото на фейсбуці... текст іммануїла канта - ось: ist sein gar – nicht gar sein... лиш ці шість слів – безконечно повторюються - що вниз-що у верх – допоки видно (може десь далі йшло і про інше)... спочатку текст був набраний чорними – готичними буквами - а далі: різними шрифтами-кольорами-розмірами... потім приходило розуміння змісту і те... що десь має бути: gar - а десь: ganz - і що котресь sein слід розуміти: перебувати-бути – а котресь sein має значити: його-свій...
... подальша логіка виявлялась (в перекладі) такою: є свій готовий – не готовий бути... або: є перебувати готовим – не готовий його... або: є перебувати цілий – не цілий свій... або: є його готовий – не цілий бути... і так далі... але – як тут – так і в подальших змістових-кольорових-шрифтових відношеннях-варіантах йшло - наче - до одної ідеї: дійсність в усіх-можливих варіантах постає-виявляється: готова ціла не цілою бути... розумілося щось-таке що - кожної миті gar-готове-довершене (таке-котре не бути ganz-цілим могло), але ganz-gar... ціле-готовим а готове-цілим... і - кожної наступної миті щось уже поставало іншим – котре довершеним nicht gar sein - не готове бути... але таке – що завжди-довершене є!.. Є - тай усе.
... далі – пробудившись – домислив собі ту всю (здавалось би абсурдну) ситуацію в руслі теорії (ідеї) реальності – яка повинна би бути: ІДЕЄЮ СУБСТАНЦІЇ в ВІДНОСНОСНОСТІ чи то в ІДЕЇ ВІДНОСНОСТІ – СУБСТАНЦІЄЮ... зводив-зводив-зводив до одного – ВІДНОСНОГО Є... тай заснув і приснився мені живий-зелений кабачок... принесли дівчата з города... пам’ятаю: вирізав йому рота і говорив з ним всю-решту ночі.
31.01.2009 р.
... йдемо через сільце... невелика компанія – через кадуби... горбами – уверх-вниз... люди незнайомі – але щирі друзі... приходимо до голгіч – а там... така гора... де добувають дорогоцінний камінь – золотий малахіт... там такий тунель... яскраво-освітлений... заходимо – вхід п'ятнадцять гривень... товариш поряд - каже : заплати за мене – потім віддам... витягую гроші – по п’ять гривень – шість купюр... той золотий малахіт вирізають з твердого каменю абразивними кругами – в повітрі висить яскраво освітлений золотий порох і... невідомий-специфічний запах... на стінах тунелю блистять залишки того малахіту... ми собі наколупали повні кишені... радіємо – але на виході проходимо через детектор – котрий несамовито пищить і не випускають - аж поки не викладемо все з кишень... напівпрозорі шматочки того золотого малахіту у вигляді людських голівок увінчаних лавровими вінками... так не хочеться віддавати...
19.01.2018 р.
... підгайці – гастроном... богдан манюк гукає: славік – ходи подивишся яка гітара... йду - бачу: циган продає... якісь забавки по підвіконнику і новенька - семиструнна гітара – ще смердить свіжим лаком... богдан каже: а ти глянь... яка деревина! справді – гриф гітари зроблений з якогось незвичайного дерева - тепло-коричневого з темно-фіолетовим текстурним малюнком... і я – нараз - дуже-дуже захотів ту гітару... запитую в цигана: скільки хочеш за неї? циган відповідає українською мовою – без акценту: тридцять тисяч гривень! я вже хотів – було – просити - аби богдан постеріг ту гітару - поки я піду додому по гроші... але – тут - встромляю руку у внутрішню кишеню... а там - якраз рівно тридцять тисяч... купюрами по п’ять гривень - витягую – велика вийшла купа – починаю рахувати на прилавку: п’ять - десять - п'ятнадцять... дуже довго рахував – а коли я вже якраз дораховував двадцять сьому тисячу - то тут циган не витримує... сердито вириває з моїх рук ще не пораховані гроші та згрібає всі гривні в шухляду і кричить: вірю – вірю! там є тридцять тисяч! встромляє мені ту гітару в руки і виштовхує з магазину...
і от я – щасливий - щось бринькаю і голосно верещу англійською мовою якийсь рок... і тут... звідки не візьмись - моя галя – сміючись - іронічно каже: ну а ти що – на гітарі грати вмієш?..
02.01.2018 р.
... в підгайцях... тривожно... по місту нишпорять... якісь хлопці... з кам’яними лицями – а дівчата ховаються... то між будинками – то в садку... я ж... йду в... художню школу... на урок – знаю... що неможна називати імені того – від кого ховаються дівчата... і... бачу на землі олівець... простий... такий обідраний-потоптаний... взяв - пробую пальцями - а графітний стержень рухається... туди-сюди... викидати – не викидати... а... придумав... заходжу в клас... а там пластуни... стало веселіше на душі – то вони грали... по місту таку гру: не можна називати імені справжнього диктатора... тепер – повний клас дітей... і ті дівчата що ховались...
я сів собі тихенько і ремонтую олівця – взяв клей – витягнув стержень – вмочив кінчик і встромляю назад... поспішаю – щоб клей не застиг... краєм ока спостерігаю що там робиться... а пластунська компанія запитує хором у тих дівчат: а від кого ви ховалися - га? – а ті придумують як би його назвати - та...та... від... бутлєра... - ні-ні... повністю придумуйте... дівчата не можуть придумати ім’я... їх знову хором запитують: а від кого ви ховалися?.. – знову пауза... тут... наперед усіх виходить степан залуцький - кумедно кланяється... робить реверанси: а-а-а... чо не... дольфа?..
19.12.2017 р.
... в підгайцях... останні дні радянської влади... мені з богданом біскупом – по якомусь закону приватизації (так як паї в селі) - випав якийсь двоповерховий (цегляний - не штукатурений) будинок газ-кантори... коло костела (там такого нема)... тим часом в місті повно поляків: розбирають-ремонтують костел... один поляк хоче в нас відкупити той двоповерховий будинок... але - вартість того будинку... згідно закону – чомусь - залежить від розміру ноги і... ми з богданом полягали під той будинок... позадирали ноги... а наші жінки – моя галя і богданова віра - надягають нам шкарпетки (щоб були більші ноги)... поляк стоїть, збоку, з відкритим ротом... а ми чомусь несамовито регочемо... аж я проснувся...
07.12.2017 р.
... ми з богданом манюком на східцях... у чайній і... третій... славко борсук... приїхав зі львова...
– і що ти там поробляєш... у львові?
- ну я... - щось мнеться славко... - на фізматі - квантову механіку викладаю!
- та ну! каже насмішкувато богдан... – ану доведи що-небудь...наприклад - рівняння шредінгера... щоб ми повірили...
- і пляшка водки - буде - з мене – додаю я... і йду до ляди - щоб взяти московської... з зеленою етикеткою... тут десь береться шкільна дошка і крейда... в чайній... а славко борсук –справді - пише формули і запально доказує - піставляючи числа... а ми ніби справді в тому розбираємось... там - за столом - ще хтось терпеливо сидить мовчки – здається - степан гілярович – і... невитримує:
- шредінгер – за то - получив нобелівську премію... то славко вже вартий флєшку горівки!
24.11.2017 р.
... з іваном банахом... в компанії підгаєцьких хлопців... десь у львові – п’ємо горівку... заїдаємо зеленою цибулею - по-о-вний стіл... я напихаю нею кишені... іван робить великі очі і питає: нащо то тобі? а я кажу: а як галя запитає – де був? то скажу – що був на городі (виходить – ніби львів загородами)! іван сміється з мене: а то що ти п’яний? – то як!?. і регочемо – аж пробудився...
06.11.2017 р.
... підгайці – художня школа – в класі на лавці... володя... потонулий... лежить – голова у мене на колінах... печалимося з рідними... нараз – бачу - що володя дихає... наче... ми його трясемо що є сили – викликали скору-поміч... заходить санітар... ми до нього: хіба так може бути – стільки часу минуло... санітар глузливо сміється з нас: так завжди є... ви що не знаєте!
... сон був довгий – там ще хлопці (наші учні) по місту бігали із бамбуковими палицями довжиною зо два метри... та іржавим кулеметом максима... без затвора...
31.10.2017 р.
... йдемо довкола церкви... десь в україні... дуже сердечна компанія і дуже довго йдем – круг за кругом... облич не пам’ятаю... я вдягнутий по старому – блискучі хромові чоботи-камізелька-краватка... але не співаємо церковних пісень – не несемо хоругв... лише говоримо сердечно і жалієм один одного та обходимо високі мурашники... уже світає – горобці... і прокинувся – горобці довго ще цвірінькали на повну мою голову... поки я прийшов до себе... вже далі – снилося щось легше... про усе накупу....
20.10.2017 р.
... повзу якимсь чудним полем... листя-солома-тряпки-дрібні предмети... сухо і доволі чисто... пора ще радянська – а само поле десь аж коло міста саратова (знов той саратов) – а на душі цікавість колекціонера – щось би знайти... голову підняти боюся – тому вдаю наче я просто собі п’яний... а там – неподалік-саме - якісь військові... голосно - щось собі відзначають – а я шукаю те - що з них-п’яних позлітало... і нащупую руками... переважно медалі, такі круглі, військові нагороди, і похапцем напихаю ними свої кишені... але я тут не сам... той - хтось - дуже боїться і постійно ниє поруч: а якщо хтось воював-заслужив - а ми... а я намацую... що це – насправді - одні лиш якісь ювілейні медальки - ну там з річницями перемоги - з днями радянської армії – лиш інколи справжні – бойові нагороди... а цей попутник вже так надоїв своїм ниттям - що я йому кажу: передивишся потім – як ти такий совісний - в котрих медалей на зворотній стороні номер вибитий - то ті справжні – бойові – тай занесеш на воєнкомат – там тобі по номеру знайдуть чиї вони... а сам собі думаю – може потім я поміняю їх у нього - одну справжню медаль на дві ювілейні...
17.10.2017 р.
... знов підгайці – сирена серед міста виє – по центру ганяє дикий ведмідь... дітлахи з нього бурки шиють і сміються... хтось каже – а давай заманимо його в гастроном – там цукор-солодке - а давай! - повлітали всі в гастроном – ведмідь за ними... всі бігом до запасного виходу... а там вузькі двері – всі-нараз не влазять... і я між них - а ведмідь такий сердитий – на солодке не дивиться... от-от - що вже я верещав – маю щастя – що в ту мить розбудили...
10.10.2017 р.
...дзвонить з підгаєць мій знайомий (голос знайомий-не знаю хто): приїжджай, тут платять гроші - тим хто перейшов з російської на українську мову... на міліції – бачив тебе в списку... а я вже знаю - що я у вінниці в такому списку... але я їду в підгайці сказати... щоб мене викреслили – бо хтось – замість мене – візьме ті гроші... от я вже йду... коридором і наздоганяю жінку поважного віку... в чорних битих валянках з низькими галошами (дались мені ті галоші)... одна галоша злетіла і мішає їй іти... я хочу виправити - а жінка опирається: не треба – не треба... – а то моя знайома – ольга букавин: а шо - пане саландяк – приїхалисти по гроші... і тут я розумію... що то не чесно ті гроші брати - бо я завжди українською говорив і з російської не переходив... і от вже підходжу я до столів з списками... всі люди – знайомі - кажуть бери... ти шо дурний ... а я добрався до свого списку і аж на власні очі побачив як мене викреслили: бо я ж у іншому списку... в іншому місці... і аж тоді виходжу... а на виході - коло дверей - сидить за столом мій бувший учень - певно іван... з колекцією жуків – всі жуки чорні – різних розмірів та чудернацької форми – а лиш один червоного кольору і серед них - найменший – але не сонечко: видите ярослав володимирович... що я маю... там - у вінниці - певне жуків... всяких - назбираєте мені - як вам попадуться... я кажу: так-так... але вже знаю - що брешу і збирати жуків не буду...
06.10.2017 р.
...що я перебираю купку книжок... на рядні... коло доріжки... бачу – темно-зеленого кольору... обкладинку відомої книжки... за неї хочуть три рублі - а я даю чотири – чи то одною купюрою... якось так – чи то – по дві гривні – здачі не треба...
...а це заборонений – колись - роман відомого – російського - письменника... не набокова і не достоєвського... ні - не булгакова - але щось подібне... про російську правду... коли часи приходили нові - а життя залишалось старим - чи то за хрущова чи за брежнєва... і от далі – у якомусь дворі... так наче десь аж у місті саратові - між хрущовками – поміж кущами-деревами... читаю... іде вечір і... робиться темно - вже не видно читати – то я розглядаю... там... картинки - а сиджу я біля столика... коло дерев’яного стовпа... з лампочкою – котра світить - якимсь – тьмяним - жовтим світлом... та читати – однак - затемно – але дуже хочу знати (так – як... коли я читав достоєвського чи булгакова) правду... про життя – сюжет підійшов до якоїсь інтриги... от-от... не видно букв – то далі... я просто гортаю сторінки і розглядаю... графічні ілюстрації... мов оживають – рухаючи сюжет далі... от: хлопець з красивою дівчиною... хлопець розказує - як він обманув одну - їх знайому - іншу дівчину... оповідає різні інтимні дрібниці – яке там в неї що – як там поміж них-що було... і він з новою подружкою... єхидно сміються тулячись одне до одного... а неподалік дівчина... певне та обманута – жаліється своїй подрузі про те - як її обманув хлопець – певне той самий хлопець - бо розповідає ті ж самі - інтимні деталі... і гірко схлипує... а далі - я вже от-от... маю усвідомити оту саму – якусь дуже важливу правду життя...
... а поряд мене сидять – мужчина і дві – розхристані - жінки середнього віку... на столі пляшка водки за три шістдесят дві – консерва - кілька в томаті і буханець чорного хліба... що - приблизно - можна було би купити за тих – моїх - чотири рублі вкупі... компанія між собою голосно говоре і... матюкаються – нараз... одна жінка - в куфайці та шитих ватних валянках у високих чорних галошах іде до мене і хоче відібрати ту книжку про правду... та щось там – мені каже - голосно – по російськи... наче – що то моя книжка – ану віддай... твою мать... а я не можу у відповідь матюкатись - бо я ж людина інтелігентна – в прасованих штанах... на кант... але в куфайці... чомусь бадьоро та весело кажу їй... мовляв – так я тобі й віддам... далі - ми починаємо боротись і... я прокидаюсь... від фізичних зусиль.
30.09.2017 р.
... я в парку... біля психлікарні - де живуть білочки... наче я – популярний український політик (фамілії не скажу – щоб не рекламувати)... стою в центрі парку з дресированим горобцем... той перелітає з одної моєї руки на іншу – на одній задерши дзьоба - голосно щебече - на іншій моїй долоні – вибирає якісь камінці та демонстративно їх поїдає... взяв – як мені здалося – завеликого... я кажу – викинь ... вдавишся... а він не слухає... в руках я маю багато сто гривневих купюр і вони мені мішають... тут підходить рожевощокий хлопчина і запитує: дядьку – а що таке москаль... і тут я дещо ніяковію та мелю щось... аж згадую стару, западенську, байку - про перших та других москалів: мовляв перші були кращі... бо прийшли тай пішли – а другі – як прийшли – так по нині-день... але раптом ловлю себе на думці, що той популярний політик – яким я зараз є - українською мовою говорити не вміє... і прокидаюсь...
28.09.2017 р.
ЕРОТИЧНЕ (три дні тому)...
... радше – порнографічне... на лісовій галявині сплетені тіла... наче чоловіки й жінки... але... коли вони рознімаються то стає зрозуміло – одне в парі чудернацьке... поволі перетворюється на слимака, великого-пластичного - спроможного охопити своїм слизьким тілом всього партнера чи будь яку частину його тіла, та проникнути в будь яку шпаринку й рухатись як завгодно - повільно-швидко... перетворюючись в будь що - набираючи будь-якої, бажаної, форми...
13.09.2017 р.
СНИВСЯ ПУШКІН...
...багатодітна родина пушкіних - чотири брати з кучерявими бакенбардами і миловидна сестра... брати скачуть по широкому ліжку поверх перини - збираються на вулицю... надворі зима... сам олександр сергійович - лежачи на спині... вовтузиться обезсилений – намагаючись надягнути батькові штани... сестра дивлячись на його муки каже іронічно усміхаючись: можно подумать - наш отец умер не от туберкульоза!
Тут я й прокинувся – що би то було? – А! Я ж дивився вчора інтерв’ю Собчак Гордону.
10.09.2017 р.

(переклад з радянського (1984 р.) науково-популярного)
В. Ротенберг (доктор медичних наук)
МОЗОК ТА МИСЛЕННЯ: “Я” захищає “Я”
В кожній науці є власні “вічні” проблеми, вирішити котрі неможливо раз і назавжди, тому то вчені, всякий раз, пропонуючи якесь вирішення, лиш надіються що його не відкинуть, а тільки доповнять та розширять наукою завтрашнього дня. В психології це - парадокси психологічного захисту.
Щоб поведінка людини, як кажуть психологи, була інтегрованою (заповненою) – не розпадалась на окремі, незв’язані елементи, не перетворюючись в хаотичне, в свідомості не повинно співіснувати дві різно-направлені, але однаково сильно виражені потреби, мотивуючі до взаємовиключної поведінки. Тобто свідомість не повинна “заражатись” тими “спокусами”, реалізувати котрі людина може тільки ціною відмови від прийнятих ним моральних цінностей, а значить і від власної особистості.
Парадокси в тому, що механізми психологічного захисту оберігаючи “інтереси” свідомості, самі ж “працюють” без її участі. Мені уявляється, що на нинішньому рівні наших знань вони можуть бути вирішені визнанням того що – перше “образ Я”, про котрий говорилось перед тим (... механізм асиметрії мозку... де значимість правої півкулі мозку виявляється більшою для психологічного здоров’я особистості), присутній мов повноважний представник свідомості в неусвідомлюваному; друге, “образне” мислення правої півкулі, незалежно від типу інформації – словесне чи образне мислення, забезпечує миттєву та багатозначну її оцінку.
Тут потрібно зразу ж підкреслити, що сам механізм психологічного захисту немає будь-чого спільного із свідомими оборудками з совістю, з поступками проти совісті. Якщо такі поступки минають, що називається, безболісно для вчинившої їх людини - то це значить, що тут просто не було совісті: людина може прекрасно знати, що така поведінка недопустима з позицій моралі, але що це поняття абстрактне, котре не ввійшло в плоть і кров, не включене в “образ Я”, а тому - цілковито безсиле. В такому випадку і немає потреби у включені механізмів психологічного захисту, бо нема моральних заборон.

1. Усі механізми психологічного захисту діляться на чотири групи.
Перша включається вже на рівні чуттєвого сприйняття інформації (вона називається перцептивним (perception – сприйняття)). В цьому випадку людина просто не бачить і не чує того, що може викликати, як мовиться, душевний розлад. Цей захист мов би відключає органи чуттів від загрозливої для свідомості інформації. Правда – дивно? Органи чуттів не сприймають і не передають те, що небезпечно і неприйнятно для них. Але що окрім мозку, може оцінити, чи небезпечна дана інформація чи ні? Як можна оцінити те, що ще не сприйнято та, отже, невідомо?
Мені здається, цей парадокс пояснюється наступним.
Кожна людина напрацьовує неусвідомлюваний досвід, котрий сам собою дозволяє не вдаючись до логічної перевірки, бачити в тій чи іншій - в принципі нейтральній інформації сигнал можливої - потенційної загрози. Якщо в минулому така, нейтральна, інформація досить часто передувала загрозливій і неприйнятній ситуації, вона сама робилася сигналом небезпеки. І тоді така інформація самою своєю дією підвищувала поріг сприйняття органами чуттів – немов би виставлячи тимчасово непереборну перешкоду на дорозі, як до свідомого так і до неусвідомлюваного.
Один мій знайомий, чоловік тривожний, недовірливий побачивши прищ на власній щоці тривожно запитав мене про можливі наслідки. Добре знаючи його характер, я спробував розвіяти всі його побоювання. Однак випадковий свідок цієї розмови раптом втрутився в бесіду: “По моєму, ви даремно відноситесь до цього так легковажно. Це фурункул, він може бути дуже небезпечним. Один мій товариш помер точно від такої ж штуки”. Я ахнув в середині і, не зорієнтувавшись тої миті як відповісти, протягнув недовірливо: “Ну-у, так зразу ж і помер...” І тут мій знайомий раптом повернувся до мене і сказав знервовано: “Чого це ви раптом заговорили про смерть? Хіба йшлося про смерть?..” Було очевидно, що репліки третього співбесідника він просто не чув. Мабуть, перші його слова про легковажне відношення до прища стало сигналом для “запуску” механізму перцептивного захисту, бо стало зрозуміло, що чогось втішного далі не постане. Він включився у розмову тоді, коли я заговорив знову, бо був уже наперед налаштований на мою моральну підтримку і, так би мовити, наскочив на розгублену відповідь непроханому доброзичливцю.
Для того щоб такий механізм “спрацював”, світ має сприйматись у всьому реальному різноманітті та багатозначності зв’язків між явищами, а це вже, як ми спішили обґрунтувати (в попередній публікації) знаходиться в компетенції правої півкулі мислення. Якщо би прогноз при такій формі психологічного захисту обґрунтовувався тільки на небагатьох – “логічно вирахуваних”, однозначних – зв’язках, він виявися би абсолютно не ефективним: тільки “широкий невід”, зітканий з багато численних ниток досвіду, може вловити загрозливі сигнали до їх свідомості. А оскільки в реальному житті загрозлива ситуація зовсім необов’язково виникає слідом за таким сигналом, тобто “виправдовуються” далеко не усі “напрацьовані” життєвим досвідом передчуття, то механізм перцептивного захисту, коли він активний, працює з деяким надлишком, що робить його не дуже вигідним, бо він порушує нормальне і повне сприйняття реального.
З другого боку, далеко не завжди загрозлива ситуація заявляє про себе “попереджувальним” сигналом, тобто цей механізм не може забезпечити повного психологічного захисту. І якщо загрозлива інформація “проривається” крізь бар’єр “передчуття” сприймається органами чуттів, тоді вступає в дію другий захисний механізм, котрий психологи називають витисненням: “конфліктуюча” інформація сприймається чуттєво, але до свідомості не допускається.
В такому разі значення інформації повинно оцінюватись ще до її усвідомлення. Як це може відбуватись?
Досліди, котрі проводяться в лабораторії Е. А. Костандова (Інститут загальної та судової психіатрії), виявили, що при різних - рівних умовах будь-яка інформація – і слова і образи – трошки скоріше сприймаються та комплексно оцінюються правою півкулею. І якщо визнати, що образне мислення забезпечує миттєве “схоплення” всієї інформації в цілому та вловлення її найзагальнішого змісту, тоді це немає викликати здивування. В результаті такого випередження в ліву півкулю можна не передавати ту інформацію, котра спроможна збуджувати небажані для свідомості мотиви та уявлення, спровокувавши психологічний конфлікт. А якщо ми визнаємо, що свідомість “представлена” в правій півкулі “образом Я”, то вже не повинні дивуватись й тому, що оцінка інформації з точки зору її прийнятності для свідомості проводиться в межах лиш правої півкулі, що саме вона приймає рішення, переводити чи ні цю інформацію в свідомість. Коли ми бачимо, що людина щиро не усвідомлює очевидних переваг свого суперника та конкурента, в усіх випадках причиною є витіснення.
Але і цей захисний механізм має “вікно уразливості”. Адже образне мислення не здатне до детального аналізу інформації, виокремленню з неї лиш конфліктних елементів що травмують, і тому вся інформація, так чи інакше пов’язана з неприйнятним мотивом, витісняється цілком.
До того ж це надто вартісний захист: адже витіснений мотив не щезає, він лиш перестає мішати цілісній поведінці, але, перемістившись в підсвідомість, продовжує “звучати в душі”, викликаючи несвідому тривогу. Зрештою підсилення її починає виражатись не лише на самопочутті та настрої, але й на поведінці – виявляється людина не в змозі зосередитись на будь-якій діяльності, її спроможність до вирішення поточних справ помітно слабшає.
Можливо, найяскравіше це виразилось в художній літературі в “Петербурзі” Андрія Бєлого. Один з центральних персонажів цього роману - впливовий сановник, сенатор Аполлон Аполлонович Аблеухов – живе у відчутті невідворотного насування катастрофи. Його улюблений єдиний син зв’язаний з терористами і приймає участь в підготовці замаху на нього, і батько смутно здогадується про щось подібне та отримує досить прозорі натяки від таємної поліції. Жити в такій невизначеності болісно, але усвідомити повністю наміри сина батькові неможливо, бо є дещо страшніше, ніж смертельна небезпека, - крах уявлень про світ, а значить – про самого себе - хто ці уявлення творить і плекає. Дуже хочеться повірити в помилку власних передчуттів, і батько спішить отримати докази необґрунтованості, одночасно дуже боячись їх підтвердження. Така загроза неприйнятна саме тому, що іде від найближчої людини, вона не зовні, вона як би з середини. Усвідомити її та прийняти міри проти сина – значить зруйнувати все, що зв’язує сенатора з життям, а навіщо його тоді захищати?.. Та й син, з приближенням миті замаху, все більше жахається невідворотності катастрофи та старається не бачити її насування. Від книги виходить тривожна напруга, майстерно передана своєрідним стилістичним прийомом – постійною недоговореністю, обірваними і мов би крихкими думками, що характерно для феномена витіснення. Ось батько і син під час обіду говорять про людину, в котрій сенатор відчув небезпечну ворожість.
“Простягнувши мертву руку і на дивлячись сину в очі, Аполлон Аполлонович запитав падаючим голосом:
“Часто в тебе, дружок, буває...мм... отой...”
“Хто, тату?”
“Отой, як його... молодий чоловік...”
“Молодий чоловік?”
“Так, - з чорними вусиками”.
. . .
“Так собі, заходить до мене?..
...Аполлон Аполлонович знав, що син його бреше; Аполлон Аполлонович глянув на годинник; Аполлон Аполлонович невпевнено встав.
... Аполлон Аполлонович про щось намагався запитати в потираючого руки сина... Постояв, подивився, та й... не запитав, а потупився...”
І трохи пізніше, на балу, де сенатор болісно пробує впізнати свого сина але довго впізнати не може (тому що насправді старається не впізнати), феномен витіснення вже проявляється абсолютно виразно.
“Аполлон Аполлонович усвідомив категорично ясно, що поки танцювали там в залі - ... його син, Микола Аполлонович, дотанцювався до... Але Аполлон Аполлонович так і не міг привести до виразної ясності думку, до чого саме дотанцювався Микола Аполлонович. Микола Аполлонович все ж був його сином, а не просто, так собі... - особою чоловічої статі”.
Оскільки при витіснені із свідомості виключена інформація, котра викликала тривогу, то в людини немає навіть ясного поняття про її причини і неможлива хоч якась цілеспрямована поведінка що дозволяє її позбутись. Але жити в такій тривозі тяжко. Тому для збереження психічного здоров’я механізм витіснення повинен регулярно “компенсуватись”, заміщатись іншими формами захисту, наприклад, так званим механізмом раціоналізації ситуації.
Завдяки цьому механізму людина інтуїтивно міняє своє відношення до ситуації таким чином, що вона перестає травмувати його – згадаймо, як часто чинимо ми за принципом лисиці з байки, котра переконала себе в тому, що виноград-то зелений.
“Раціоналізувати” ситуацію що травмує психіку можна і по-іншому. Допустимо, для здійснення якихсь дуже значимих егоїстичних цілей, наприклад кар’єрних, честолюбних претензій, від котрих, так, як від “зеленого винограду”, відмовитись неможливо, людина повинна порушити деякі моральні обов’язки по відношенню до оточуючих. В такому випадку розпочати втілення цих посягань неможливо до тих пір, поки не прийде впевненість, що моральне зобов’язання порушується в ім’я вищого обов’язку (в ім’я успіху загальної справи), або прийде впевненість, що зобов’язання втратили силу через “невірну” поведінку тих самих оточуючих. Таке переконання дозволяє повернутись до активної поведінки.
Досить яскравий приклад раціоналізації подає відомий монолог Сальєрі в маленькій трагедії О. С. Пушкіна “Моцарт і Сальєрі”. Сальєрі переконує самого себе, що в його злочинних намірах ним рухає не заздрість, а відчуття справедливості, що для усіх, включаючи ледь не самого самого Моцарта, і особливо для мистецтва, буде краще, якщо Моцарт щезне. В решті решт він починає відчувати себе людиною, виконуючою тяжкий, але необхідний обов’язок, ледве не жертвуючи собою і своїми прив’язаностями в ім’я цього обов’язку.
Перераховані механізми психологічного захисту, як бачимо, дійсно вишиковуються ніби глибоко ешелонована система оборони. Травмуюча ситуація спочатку зіштовхується з “передчуванням”, прорвавшись крізь цей редут попадає в “ловушку” витіснення, а потім раціоналізується і тоді чи потрапляє в свідомість з “іншим знаком”, чи ж заставляє людину міняти прийнятий ним раніше “етичний знак” на протилежний.
Але і цими редутами психологічна оборона не вичерпується.

2. Будь який конфлікт видається нерозрішимим тому, що цілісна усвідомлена поведінка будується за альтернативним принципом: будь-яка дія чи відношення автоматично виключає інше, протилежне йому з точки зору встановлених логічних зв’язків між предметами та явищами. Привабливе не може бути одночасно відштовхуючим – і двояке відношення до чогось одного сприймається як хворобливе відхилення від норми. Етичні принципи, кантівський “моральний імператив”, утверджені в свідомості, не піддаються двозначному і тим більше багатозначному потрактуванню. Ці норми взагалі можливі тільки там, де є система правил та логічна впорядкованість. Для соціального спілкування це прекрасно, але не важко зауважити, що така прямолінійність та однозначність свідомості і логічного мислення невідворотно несуть в собі передумови для непримиримих конфліктів. Ми зіштовхуємось тут з діалектичним протиріччям: щоб почуватись впевненою та дієздатною людиною - необхідно опиратись на гарантований порядок. Але в той же час в настільки жорстких рамках чітко окреслених координат пошук виходу з будь-якої складної та нестандартної ситуації утруднений і скоро заходить в тупик, тому що можливості для пошуку компромісів и подолання протиріч дуже обмежений.
Для образного ж мислення таких альтернатив в принципі не існує, і притягування зовсім не виключає відштовхування. Образне мислення дозволяє зняти протиріччя завдяки “широті погляду” - одночасного сприймання всіх можливих аспектів стосунків між предметами і явищами, між собою та світом. Тому образний контекст відкриває нові додаткові можливості для “примирення” конфліктуючих вмотивувань.
Хіба не буває так, що при читанні художнього твору чи перегляді фільму наші симпатії так роздвоюються поміж “різно-знаковими” героями, що ми можемо якось примирити їх в власному серці?
Тут мова іде не про “оборудки з совістю”, але про вільність погляду на ситуацію, з котрої необхідно знайти вихід. Фігурально кажучи, ув’язнений замку Іф ніколи не став би графом Монте-Крісто, як би вважав, що з приміщення можна вийти лише через двері, тобто керувався би лиш логічним досвідом передуючого життя.
Що правда, читач може заперечувати, адже герой Дюма діяв якраз дуже розумно та логічно. Але до того, як логічно розробити нову концепцію спасіння, герой пережив осяяння, уявив себе покидаючим замок вельми нетривіальним шляхом. Якщо ж вернутись до проблеми психологічного захисту то можна сказати: образне мислення відіграє величезну роль не лише в сприйнятті та моментальній оцінці загрозливої для свідомості інформації, але й безпосередньо в її переробці. Дійсно, в розглядуваних варіантах психологічного захисту неусвідомлюване захищає свідомість і багато в чому визначає його направленість. Це добре видно при раціоналізації конфлікту. Але особливо наглядно - в тому механізмі, котрий можна назвати ірраціональним захистом, котрий найяскравіше проявляється в сновидіннях.

дещо з радянської публіцистики

Л. Сараскіна
ТІНЬ “НАРОДНОЇ РОЗПРАВИ”
(переклад з російської мови Саландяк Я Анонім)

Росія “Бісам” не повірила. Ліберальне і демократичне суспільство рахувало своїм святим обов’язком ахати та жахатися при одній думці про “потворну карикатуру” і “злобний наклеп”. За Достоєвським було записано творче банкрутство, неспроможність до об’єктивного спостереження, хворобливий стан духу. Його герої отримали кваліфікацію манекенів, маніяків, психопатів, а роман загалом – невтішну атестацію шпиталю для божевільних, галереї шалених.
Обурення по причині “самого слабого, самого нехудожнього” твору Достоєвського напевне було б далеко не таким значимим, якби не пункт скоріше ідейного, ніж художнього плану. Наскільки вірно (подібно чи неподібно) зобразив письменник учасників сьогочасного йому революційно-визвольного руху? – мимо цього питання дійсно не міг пройти ніхто з критиків і читачів Достоєвського.
На пам’яті в усіх був нечаєвський процес 1871 року. Всі добре пам’ятали промову адвоката В. Д. Спасовича про підсудного: “Цей страшний, фатальний чоловік всюди, де він на зупинявся, приносив заразу, смерть, арешти, знищення”.
Демократична молодь, ознайомившись з матеріалами процесу, спішила відмежуватися від “містичного кошмару”, щиро заявляла своє обурення з приводу теорії і практики Нечаєва. “Програма Нечаєва, - писала в наслідку народоволка А. І. Корнілова-Мороз, - єзуїтська система його організації, сліпе підпорядкування членів гуртка якомусь невідомому центру, що рівно ніякою діяльністю себе не проявив, - все це нам, “як критично мислячим особистостям”, котрі заперечують всілякі авторитети, було вкрай антипатично. Заперечливе відношення до “нечаєвщини” викликало поривання влаштувати організацію на протилежних началах, основаних на близькому знайомстві, симпатії, повній довірі і рівності всіх членів, а перед усім – на високому рівні їх морального розвитку”.
Гуртківці 1870-х років, піддаючи безумовному осуду принципи і методи Нечаєва прагнули протиставляти дещо цілковито інше. Під дією негативного враження, отриманого від процесу, революційна молодь переорієнтувала свою діяльність на розповсюдження освіти, пропаганду книг. Про тенденції антинечаєвського руху згадував П. А. Кропоткін: “... В 1869 році Нечаєв спробував організувати таємне революційне товариство з молоді, бажаючої працювати серед народу. Але для досягнення своєї мети він удався до способу давніх змовників і не зупинявся навіть перед обманом, щоб примусити членів спілки йти слідом за собою. Такі прийоми не можуть мати успіху в Росії (!), і скоро нечаєвська організація завалилася. Всіх членів арештували; Декількох кращих людей з російської інтелігенції заслали в Сибір, перш ніж вони встигли зробити що-небудь. Гурток саморозвитку, про котрий я кажу, виник з бажання протидіяти нечаєвським способам діяльності. Чайковський і його товариші розсудили абсолютно правильно, що морально розвинута особистість повинна бути в основі всякої організації, незалежно від того, який політичний характер вона потім не прийняла і яку би програму діяльності вона опанувала під впливом подій... Наш гурток залишався тісною сім’єю друзів. Ніколи пізніше я не зустрічав такої групи ідеально чистих і морально визначних людей, як ті людей двадцять, котрих я зустрів на першому засіданні гуртка Чайковського. Досі я горджуся тим, що був прийнятий в таку сім’ю”.
Саме неприязнь до Нечаєва і нечаєвщини заставила обуритись Н. К. Михайловського романом “Біси”; але при цьому критик попрікав Достоєвського не у карикатурі на нечаєвців, а в неоправдано широких, на його думку, узагальненнях: “Нечаєвське діло до такої степені у всіх відношеннях монстр, що не може слугувати темою для романа з більш чи менш широким охопленням”. Посилаючись на те, що нечаєвщина не характерна для російського суспільного руху, що вона складає “печальне, помилкове, і злочинне виключення”, революційна молодь клялася, що ніколи не піде по такому нищівному сліду. Відрікаючись від нечаєвщини суспільство відверталось і від романа Достоєвського. Питання стояло так: ми, котрі так відкрито заявляєм про своє неприйняття нечаєвщини, не хочемо бачити себе в персонажах “Бісів”, ми – інші. Така реакція була в цілому морально здоровою, хоча й політично недалекоглядною. Той факт, що роман Достоєвського обурив демократів і лібералів, свідчив скоріше на користь обурених і віщував надію, що хвороблива прививка нечаєвщини відгородить російську революцію від рецидива хвороби. Тоді здавалось, що з нечаєвщиною покінчено раз і назавжди, бо, по переконанню революціонерів, “такі прийоми не можуть мати успіху в Росії”.
По суті ж осуд Нечаєва і нечаєвщини ні тоді, ні пізніше не були ні безумовними ні беззастережними.
Вже на процесі явно відчувалась демонізація і романтизація Нечаєва. Підсудні відзивались про нього з повагою, хоч і не без гіркоти. Навіть розчарований в Нечаєві більше всіх Кузнєцов свідчив, що Нечаєв “про становище народу… говорив з страшним ентузіазмом, і видно було, що у всякому його слові була щира любов…” Йому вторили Ніколаєв, Прижов, Рипман і інші. З особливим захопленням говорив про Нечаєва Успєнский: “Нечаєв володів страшною енергією і створював великий вплив на осіб знаючих його. Він був вірний своїй меті, дуже відданий своїй справі і особистої ворожості ні до кого не мав...” Варто порівняти щонайменше три оцінки М. Бакуніна, що зіграли фатальну роль в створені феномена Нечаєва і становленні особистості цього підпільного революціонера. Перша відноситься до літа 1870 року, коли Нечаєв, заховався від арешту після вбивства студента Іванова, знаходився в Європі: “Він обманув довір’я всіх нас, він вкрав наші листи, він нас страшно скомпрометував, одним словом, він вів себе як негідник. Єдиним вибаченням може служити його фанатизм... Це фанатик”. Друга зафіксована в щоденнику Бакуніна через рік. 1 серпня 1871року, після прочитання судових звітів по справі нечаєвців: “Процес Нечаєва. Який мерзотник!” І третя – ще через рік з лишнім, після арешту Нечаєва швейцарською поліцією і видачі російським властям. Звертаючись до Огарєва, розділяючи з ним тему моральної відповідальності за “художества” Нечаєва, Бакунін писав: “І так, старий друже, нечуване звершилось. Нещасного Нечаєва республіка видала... Не знаю як тобі, а мені страшно жаль його... він був людиною рідкісної енергії, і, коли ми його зустріли, в ньому горіло яскраве полум’я любові до нашого забутого народу...”
Діло, зрештою, не в тім, що Бакунін пожалів арештованого Нечаєва і поспівчував “нещасному”. Безперечно, нещасний потребує жалості і співчуття, ким би він не був і що би він не зробив перед наставшого нещастя. Справа в наборі виправдувальних аргументів і тої логіки, котра просвічує в листі Бакуніна, - логіка історичної реабілітації. Так, Нечаєв брехав і зробив багато зла, але в нім горіло “яскраве полум’я любові до народу”.
І не один Бакунін страждав відсутністю етичного максималізму. Проста істина, що ціль досяжна дурними методами не є благою ціллю, була недоступна свідомості навіть тих, кого лякали і насторожували методи: Хай Нечаєв і його соратники чинили безчесно і підло, але вони прагнули до великої і прекрасної мети.
Помалу у світі революційного підпілля розвертався процес моральної адаптації до Нечаєва і нечаєвщини. Уважний читач “Бісів” і безпощадний їх критик, опублікувавший два аналізи роману (“Недокінчені люди” і “Хворі люди”) в 1872 і 1873 роках, П. Н. Ткачєв – бувший нечаєвець і теоретик нечаєвщини, притягнутий по процесу 1871 року, - сам, певне, того не помічаючи, повторяв пасажі Петра Верховенського, агітуючого за “скорий хід на всіх парах через болото”.
Петруша робив допит: Я вас запитую, що вам миліше, чи повільна дорога, що полягає в створенні соціальних романів і канцелярських прирікань доль людських на тисячі років вперед на папері, тоді як деспотизм тим часом буде ковтати жарені куски, котрі вам самі в рот летять і котрі ви мимо рота пропускаєте, або ви тримаєтесь рішення скорого?
Ткачєв в розпалі полеміки обурювався: “Чекати! Вчитися, перевиховуватися!.. О боже, невже це каже живий чоловік живим людям?.. Так чи маємо ми право чекати? Чи маємо ми право тратити час на перевиховання? Адже кожна година, кожна хвилина, що віддаляє нас від революції коштує народу тисячі жертв; мало того, вона зменшує саму можливість успіху перевороту... Ми не можемо і не хочемо чекати!”
Підштовхувати історію в спину, використовуючи для цього будь-які засоби і ні в якому разі не тільки з пропагандистського набору, ставало поступово ділом все більш звичним. Пропаганда, хода в народ не давали бажаного ефекту і миттєвого результату, народ виявився зовсім не таким, яким він мав би бути за планами народників, - соціалістичних ідей не розумів і від пропоганди не загорався.
У статті “Одна з сучасних фальшів” (“Щоденник письменника за 1873 рік”), написаної для пояснення мотивів створення роману на основі нечаєвського діла, Достоєвський пояснював своїм критикам: “Я хотів поставити питання і як можна ясніше, в формі роману дати на нього відповідь: яким чином в нашому перехідному і дивному сучасному суспільстві можливі не Нечаєв, а Нечаєви, і яким читом може статися, що ці Нечаєви набирають собі під кінець нечаєнців? ” Вже через пять років і питання і відповідь почали “работать” буквально. Дивовижний факт: змалювавши “свого Нечаєва” – Петра Верховєнського – моральним монстром і шахраєм, Достоєвський попереджає: “Та хіба ви справді думаєте, що прозеліти, котрих міг би набрати у нас який-небудь Нечаєв, повинні бути беззперечно шалопаями? Не вірю, не всі; я сам старий “нечаєвец”, я також стояв на ешафоті, засуджений до смертної кари, і запевняю вас, що стояв в компанії людей освічених... Почім ж ви знаєте, що петрашевці не могли б стати нечаєвцями, тобто стати на нечаєвську ж дорогу, у випадку як би так обернулось діло? Звичайно, тоді і уявити не можна було: як би це могло так обернутись діло? Зовсім не ті були часи. Та дозвольте мені про себе одного сказати: Нечаєвим, вірогідно, я б не міг стати ніколи, але нечаєвцем, не ручаюсь, може і міг би... у дні моєї юності ”.
Це признання виключно важливе не тільки як констатація тої спільності – типологічної чи генетичної, - котру Достоєвський побачив в петрашевцях і нечаєвцях. Може бути, в багато більшій степені це – попередження, пророча засторога про небезпеку, що загрожує кращим із кращих, про руйнівну і прилипливу хворобу, спроможну перерости в епідемію. “Страхітливе і огидне московське вбивство Іванова, без всякого сумніву, подано було вбивцею Нечаєвим своїм жертвам “нечаєвцям” як діло політичне і корисне для майбутнього “загального і великого діла”, - продовжував Достоєвський. – Інакше зрозуміти не можна, як кілька юнаків (хто б вони не були) могли згодитись на такий похмурий злочин. Знову ж в моєму романі “Біси” я спробував зобразити дуже відмінні і різноманітні мотиви , по яких навіть найчистіші серцем і найпростодушніші люди можуть бути прилучені до вчинення такого ж страхітливого злодіяння. От в тому-то й жах, що у нас можна зробити найпакосніший і мерзенний поступок, не будучи зовсім деколи мерзотником! ”. І хоч признає Достоєвський, що це “не у нас одних, а на всьому світу так, завжди і з початку віків, в часи перехідні, в часи потрясінь в житті людей, сумнівів і заперечень, скептицизму і хитань в основних суспільних переконаннях”, все ж він змушений з гіркотою констатувати: “Але в нас це більше ніж де-небудь можливо, і саме в наш час, і ця риса є найбільш хвороблива і сумна риса нашого теперішнього часу. В можливості вважати себе і навіть інколи майже насправді бути не мерзотником, роблячи явну і беззаперечну мерзоту, - от в чім наша сучасна біда!”
Цілком очевидно: Достоєвський провіщував появу революціонерів зовсім іншого, ніж Нечаєв, складу, “найчистіших серцем і найпростодушніших “, але творячих “явну і беззаперечну мерзоту”. Провіщував їх появу в найближчому майбутньому, в своєму “теперішнім часі”. Провіщував людей “великого терору”.
24 січня 1878 року “тиша саратовських сіл і тамбовських “деревень””, а також різних інших населених пунктів, переважно міських, була порушена. Вистріл В. Засулич в петербургського градоначальника Трепова стала сигналом до нового етапу руху – до іншої якості поведінки, інших методів і способів боротьби. Вже в березні 1878 року на прокламаціях, виданих з приводу звершених і увійшовши за дуже короткий період в систему терористичних актів*, з’явилась печатка з зображенням, пістолета, кинджала і сокири (!). Під листівками був підпис: “Виконавчий комітет соціально – революційної партії” таку назву одержала терористична фракція “Землі і волі”.
Тінь “народної розправи” нависла над Росією, дух її лідера, ув’язненого в Петропавлівській фортеці, розбурхував свідомість землевольців і співчуваючих їм.
“Якось непомітно для самих землевольців, - пише сучасний історик, - пункт “в” частини “Б” програми, передбачавший “систематичне нищення найбільш вредних чи видатних осіб з уряду і загалом людей, котрими тримається цей або інший ненависний нам порядок”, робився головним в їх діяльності. Революційні гуртки спочатку на півдні Росії, а потім і землевольці в Перербурзі поступово втягувались у терор – спочатку задля захисту від урядових репресій чи помсти найбільш ретельним представникам влади, а потім і з більш широкою, хоч і не зразу усвідомленою метою завоювання політичних свобод ”**
Тактикою політичного вбивства “вредних або видатних осіб з уряду чи взагалі людей” оволоділи “найчистіші серцем і найпростодушніші”, “блискуча плеяда”. Проникливі слова Засулич на суді “страшно тяжко підняти руку на людину” Достоєвський прокоментував в “Щоденнику письменника” на “її користь”: “Це хитання було моральнішим ніж саме пролиття крові”. Чим далі, тим більше “чисті серцем” діяли вже без хитань. Право на “теракт” - “кров по совісті” – знайшло суспільне признання і було морально санкціоновано.
“Тяжко, страшно, але буває необхідно, а тому ти не винувата!” - ця екстраординарна судова формула узаконювала насильство і кровопролиття – методи грубої сили проти грубої сили. Кожний одержував право самостійно вирішувати, хто повинен бути вбитим, а хто ні і коли саме “буває необхідно” позбавити людину життя. Вбивство за політичними мотивами перестало бути злочином.
В цьому “буває необхідно” таїлась величезна руйнівна сила: подвійний стандарт щодо моралі і правосуддя робить будь-яку людину беззахисною перед терором.
“В історії розвитку суспільної свідомості 24 січня і 31 березня (постріл Засулич і суд над нею. - Л. С.) виявляються прологом тієї великої історичної драми, котра називається судом народу над урядом, - писав внаслідку видний землеволець О. В. Аптекман. – В історії ж нашого революційного руху ділу Засулич судилося стати поворотом цього руху”.
Землеволець О. В. Аптекман створивший докладні і, як запевняють історики, точні спогади, побачив і зрозумів головне в переломному моменті, коли Росія зупинилась, “хитаючись над безоднею”: “… революціонер робиться все більше і більше агресивним... В нього за поясом кинджал, а в кишені - револьвер: він не тільки буде захищатись, але і нападати... Невмолима логіка подій втягнула революціонерів в свій вир, і вони щоб не захлиснутись, вхопились за терор, як потопельник за соломинку ”. О. В. Аптекман побачив й інше: програма Землі і волі, в принципі засуджуюча терор, вірна народницькій стратегії і тактиці, все-таки утримувала зерно , з котрого міг вирости і виріс колос-монстр. Землевольці заспокоювали самі себе: “Терористи – це не що більше як охоронний загін, призначення якого – оберігати... працівників від зрадницьких ударів ворогів... ”Земля і воля”… вважає… потрібним вдаватись до терору як до спеціальної форми боротьби для спеціальних випадків, і тільки для таких випадків”. Визначати “спеціальність” випадку залишалось ділом суб’єктивним, довільним, непередбачуваним.
Таємна спілка “Свобода чи смерть”, що виникла в середині іншої таємної спілки – виконавчого комітету “Землі і волі”, - в травні 1879 року підвело кінцеву риску: розкол “Землі і волі” зробився реальністю. І ось найважливіше свідоцтво учасника: “Тепер, коли я знову переживаю перипетії тих драматичних подій, для мене все більше і більше робиться зрозумілою фатальна невідворотність цього розколу. “Земля і воля”, в друкованому органі котрої могла з’явитися стаття, де чорним по білому написано: політичне вбивство – це виконання революції в теперішньому, така спілка була приречена. “Проклята нечаєвщина...” – отак, згідно легенди, бурмотіли землевольці, противники терору. “Не треба так вже трястись і скрипіти зубами при слові “нечаєвщина”” – отак, згідно легенди, заперечували першим прихильники терору.
І для доказу того, що спілка застрахована від переродження, що вона не перетвориться в корпорацію вбивць, в фабрику таємних страт по нечаєвському зразку, була винайдена теорія одного, самого головного, останнього вбивства, вбиваючого всі інші вбивства. Зваблива теорія остаточного вбивства стала наріжним каменем “Народної волі ”, центральним пунктом її програми.
Як логічний наслідок шляху, по котрому пішли народовольці, сприйняли вони лист вже вісім років, як зниклого в казематах Петропавловської фортеці Нечаєва, того самого Нечаєва... Лист адресований Виконавчому комітету “Народної волі”, в котрому в’язень равеліна не просив і не вимагав, а пропонував прийняти міри до його визволення.
В історичній повісті Ю. Тріфонова про Андрія Желябова відтворюється реакція народовольців на цю пропозицію: “… Два, три роки тому ми, дійсно, були далекі від нього (Нечаєва, - Л. С.) і мали право обурюватись, а зараз, дорогі друзі, ми помітно до нього приблизились.
- Як!
- Що ти кажеш?
- Докази! Такими звинуваченнями не кидаються!
- Панове, ми майже виконуєм програму “Катехизму”. Там було сказано, що революціонер повинен проникнути всюди, в усі стани, в панський дім, у військовий світ, в літературу, в Третє відділення і навіть в Зимовий палац. Я пам’ятаю чудово, тому що це місце мене тоді уразило і здалося казкою. Тепер ми знаємо, що зовсім не казка, все виконано: ми проникли до військових, до літераторів, наш агент є коло Ланцюгового мосту і побував у Зимовому палаці!
- Тарас (партійна кличка Желябова. – Л. С.), ти можеш вбити людину? – запитала Віра (Фігнер. – Л. С.). – Не зрадника, не шпигуна, не ворога, а просто – тому що смерть дасть якусь владу?
- А для чого убиваючому якась влада? А раптом – для загального блага? Раптом – отримати владу і з її допомогою навести на землі порядок? Адже ми збираємося в одну з ближчих неділь стратити царя, а він – не шпигун, не зрадник, не особистий ворог. Але ми надіємось цією стратою отримати деяку владу над історією, повернути колесо російської фортуни. Вбиваємо заради блага Росії! В цьому-то вся трагічна складність: мріємо про мирне процвітання, а змушені вбивати, прагнемо до земського собору, щоб переконувати словами, а самі готовимо снаряди, щоб переконувати динамітом.
- Дозволь, ти порівнюєш різні речі: вбивство нещасного Іванова і царя... – Слабо опиралась одна Віра.
Мужчини мовчали
- Різні ми за розмірами. Модель одна. Ми також розпочинали з безглуздих вбивств... А якби Сергій Генадійович не був зараз в равеліні, він би сидів з нами і руки в нього були б такі ж чорні... від динаміту ”.
І та ж Віра Фігнер, згодом , так згадувала про враження, котре справив на неї і на її товаришів лист Нечаєва: “… Він писав як революціонер, тільки-що вибувший із строю, пише товаришам, що залишаються ще на свободі… Щезло все, що лежало темною плямою на особі Нечаєва, вся та брехня, котра огортала революційний образ Нечаєва. Залишався розум, не померший в довголітній одинокості застінку, залишалась воля, незігнута всім тягарем камери що навалився, енергія, не розбита усіма невдачами життя”.
Адаптація до імені і особи Нечаєва поволі змінилась його історичною реабілітацією. Політичний монстр, моральне чудовисько, цинік і містифікатор, брехун і вбивця поступився місцем страждальцю-революціонеру, поклавшому життя за святе діло, котрий з останніх сил боровся проти “поганого строя”.
Мікроб нечаєвщини залишався реальною загрозою. Але хворобу, про котру так недвозначно попереджав Достоєвський, старались не помічати, навіть коли її симптоми були очевидними, - на прапорі соціальної революції не повинно було бути ніяких “лишніх” плям. Від “Бісів” воліли відмахнутись, клеймо “реакційний роман” дозволяло не брати в розрахунок його істини – і вічні, і злободенні. Уроки “Бісів” не пішли на користь.

* І сьогодні приголомшує хронологія терору 1878-1879 років: 1 лютого 1878 року – вбивство шпигуна Ніконова, 23 лютого – замах на товариша прокурора Київського окружного суду Котляревського, травень – вбивство київського жандарма Гейкінга, серпень – С. Кравчинський на вулиці заколює кинджалом шефа жандармів Мезенцова. Лютий 1879 року – вбивство харківського губернатора Кропоткіна, березень – вбивство шпигуна Рейнштейна і замах на шефа жандармів Дрентельна, 2 квітня А. К. Соловьєв стріляє в Олександра ІІ.
** В. Н. Гінєв. Блискуча плеяда. В книзі “Революціонери 1870-х років”, Ленінград, 1986 рік.

Журнал “Знание сила” N9. Москва, вересень 1990 р.

18. Діалектика для фейсбука (з Канта)
довге – актуальне речення...
    ... від Канта*: “Там де їхня спрощена логіка-свідомість (Wesen-суть,істота) , замість того зупиняє, власне стверджує, що це каверзні задуми розумників з метою, що найменше, похитнути підвалини суспільного блага, і їм, тут, здається - що таке-наше, спекулятивне (лат.speculatio – вистежування) , мислення не відповідає, навіть, самому поняттю розсудливості, - а також, що їм, заради загального добра, дозволено, та навіть похвально, робити добрі справи за допомогою підтримки поверхневого обґрунтування (Scheingründe-видимість основи) , - як для виявлення вигаданих супротивників, так і для збереження лиш вигоди, а наш наголос на потребі стримування таких, голих, практичних переконань упускаються з виду, маючи на меті примусити нас до признання дефективним нашого спекулятивного (лат.speculatio – вистежування) мислення, котре веде до аподиктичного (беззаперечного, достовірного) знання“.
    *“Wo aber das gemeine Wesen dafür hält, daß spitzfindige Vernünftler mit nichts minderem umgehen, als die Grundfeste der öffentlichen Wohlfahrt wankend zu machen, da scheint es nicht allein der Klugheit gemäß, sondern auch erlaubt und wohl gar rühmlich, der guten Sache eher durch Scheingründe zu Hilfe zu kommen, als den vermeintlichen Gegnern derselben auch nur den Vorteil zu lassen, unseren Ton zur Mäßigung einer bloß praktischen Überzeugung herabzustimmen, und uns zu nötigen, den Mangel der spekulativen und apodiktischen Gewißheit zu gestehen – Де однак загальна-проста суть-істота-сутність замість того стоп-власне, це хитрий-каверзний розумовий з-в не менший-меншіший обертатися-знатися-замишляти, як підвалина суспільного-прилюдного блага-користі похитнути-відступати до-для виконувати-спричиняти-складати, тут-там світити-здаватись воно не одну-саме розсудливість-тямучість відповідно, але-розділяючи також дозволено і хотіти готовий похвальності добре справа-річ краще-швидше через-за допомогою видимість основ до-для допомоги-підтримки до-для траплятися- виявлятися, як мнимий супротивник той самий-останній також лиш вигода-користь на-для допускати-залишати, наших тон-наголос для стримування-помякшення-зменшення одиної голої практичного переконання вниз-під відповідають, і нам на-для примушувати-запрошувати, брак-нестаток спекулятивної і беззаперечної упевненість-достовірність на-для усвідомлювати-признаватися“. (згідно словника) .
( І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція друга Дисципліна чистого розуму з погляду його полемічного вжитку, абзац пятнадцятий.)
    16.12.2017 р.

19. Діалектика для фейсбука (з Канта)
про предмет тіла...
    ... та спочатку, зреагувавши на “нотатку Volodymyr Kovchak - на фейсбуці”*, рішив-вирішити своє, давнє, дещо-абсурдне питання, - про предмет предмета (про терміни)...
    У Кантовому тексті “Критики чистого розуму” давно зауважив три терміни котрі подають (означають) річ-предмет... Перший: Ding – річ-малятко-обставина-справа; але: dingen – наймати, торгуватися; але: dinglich – речовий. Другий: Sache – предмет-річ-пожитки-справи; sachlich: реальний-речовий-діловий-об’єктивний; але - Sachlichkeit: речовинність. Третій: Gegenstand- предмет-річ-сюжет. Та оскільки цей термін (Gegenstand) використовується саме як той предмет чогось, наприклад: предмет досвіду (“Gegenstand der Erfahrung”), або навіть отак: річ, як предмет досвіду (“…der Dinge als Gegenstände der Erfahrung…”), то розберемо той предмет-Gegenstand детальніше: gegen – до-проти-порівняно-замість-біля, а - stand – від stehen – стояти-міститися - стан-місцеположення; і попробую звести, це, логічно до поняття предмета як щось: Gegenstand - навпроти стояче... Отже далі: якщо поставити в свідомості, навпроти, як предмет-Gegenstand: поняття тіла-Körper (кістяк-корпус)... то, здавлось би sachlich: реальний-речовий? Але в свідомості... трансцендентально (способом виходу за межі) береться апріорно-передуючи з трансцендентного (такого що є за межами), завідомо, лиш само поняття - а не речовинність, того “тіла”... отже, поняття тіла з усіма його визначеннями: протяжне-тверде-подільне... як логічна конструкція чогось-завідомо цільного – тіла людини-тіла землі-тіла всесвіту... чим (як поняттям) подалі у свідомості завідомо спекулюється (лат.speculatio – вистежування) ... як забагнеться розуму...
    Відносність-Relativitäts того до того... різниця між речовиною предмета-Sache-Sachlichkeit та умоглядною “речовиною” предмета-Gegenstand - здоланою не буде, ось це-таке, повне, узагальнення речовини та умоглядності: “... як стверджує І. Кант, доступне тільки для вищого, нелюдського розуму”!
    Так я розумію Канта** взагалі та зокрема...

*Аналітичні поняття і трансцендентальна філософія І. Канта: нотатка і запитання
VOLODYMYR KOVCHAK•11 СІЧНЯ 2018 . фейсбук
Передісторія:
    Щодо аналітичних понять І. Кант погоджується з В. Ґ. Ляйбніцем і Д. Ґ’ Юмом у тому, що предикат і суб’єкт аналітичного судження тотожні і утворюють одне, а не два, поняття. Наприклад, поняття тіла тотожне до поняття протяжності; у твердженні «тіла – протяжні» ми маємо справу не з двома поняттями «тіла» і «протяжності», а з одним поняттям протяжного тіла, де поняття «тіло» і «протяжність» є синонімами. Якщо одне поняття цілковито виводиться з іншого, то, за І. Кантом, ми маємо справу не з двома поняттями, а тільки з одним, яке аналізуємо. В аналітичному твердженні «тіла – протяжні» евристичний потенціал мізерний, реальний приріст нового знання дають синтетичні поняття. Якщо в аналітичному судженні предикат генетично виводиться з суб’єкта, то у синтетичному предикат строго не виводиться з суб’єкта.
    Можна було би припустити, що аналітичні судження генетично походять від синтетичних, проте «аналітичне і синтетичне судження у І. Канта принципово відрізняються один від одного, і, якщо ми допустимо можливість перетворення одного в інше, зміниться уся його система».
Питання ( стосується винятково евристики аналітичних понять):
    А) Якщо 1. суб’єкт аналітичного поняття неявно вміщує предикат, 2. предикат логічного поняття нічого нового не стверджує про суб’єкт, 3. всі без виключення аналітичні поняття є внутрішніми поняттями розуму, то - чи доцільно припустити, що між кожним із всіх аналітичних понять має бути зв’язок, через який можна від будь-якого одного аналітичного поняття перейти у будь-яке інше аналітичне поняття?
    Б) По суті, такий зв’язок мав би утворити нову якість зміст і бути синтетичним, бо дає приріст новизни і з жодного атомарного аналітичного судження не можна вивести зміст зв’язку. Виділення зв’язку аналітичних понять відбувається синтетично чи аналітично?
    В) такий зв’язок стає чимось на зразок мета-поняття? Синтетичним чи аналітичним?
Дискусія:
    Іншими словами – чи є між аналітичними поняттями необхідний зв’язок аналітичності і чи не є вказаний зв’язок аналітичності між аналітичними поняттями насправді синтетичним?
Навіть якщо припустити, що аналітичні поняття між собою дискретні на кшталт монад, то і у монадологічному контексті можна вивести монаду монад.
    А далі: якщо цей вказаний зв’язок аналітичності між аналітичними поняттями можливий у контексті філософії І. Канта, то чи можна вважати його тотожним до інтелектуального споглядання (за аналогією до інтелектуальної інтуїції Р. Декарта), яке, як стверджує І. Кант, доступне тільки для вищого, нелюдського розуму?

    ** I Kant: “ Vorher will ich nur noch die Erklärung der Kategorien voranschicken. Sie sind Begriffe von einem Gegenstande überhaupt, dadurch dessen Anschauung in Ansehung einer der logischen Funktionen zu Urteilen als bestimmt angesehen wird. So war die Funktion des kategorischen Urteils die des Verhältnisses des Subjekts zum Prädikat, z. B. alle Körper sind teilbar. Allein in Ansehung des bloß logischen Gebrauchs des Verstandes blieb es unbestimmt, welcher von beiden Begriffen die Funktion des Subjekts, und welchem die des Prädikates man geben wolle. Denn man kann auch sagen: Einiges Teilbareпо-дільне ist ein тіло-корпус-Körper. Durch die Kategorie der Substanz aber, wenn ich den Begriff eines Körpers darunter bringe, wird es bestimmt: daß seine empirische Anschauung in der Erfahrung immer nur als Subjekt, niemals als bloßen Prädikat betrachtet werden müsse; und so in allen übrigen Kategorien. - Але перед тим я тільки дам короткі визначення (дефініції) категорій. Вони (категорії) є поняттями про той чи інший предмет взагалі, завдячуючи яким (поняттям) споглядання предмета вважається за визначене з погляду однієї з логічних функцій у судженнях. Так, функція категоричного судження є відношення суб'єкта до предиката (сказаного), наприклад - усі тіла є подільними. Але з погляду суто логічного вживання розсудку лишається невизначеним, якому з двох понять давати функцію суб'єкта, а якому предиката. Адже можна сказати й так: щось подільне є тіло. Та через категорію субстанції (цільності), якщо я підведу під неї поняття тіла, визначиться, що емпіричне споглядання тіла в досвіді завжди має трактуватися тільки як суб'єкт, і ніколи як предикат (сказане); і те саме й зі всіма позосталими категоріями”. (згідно словника) .
( І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальна естетика § 14. Перехід до трансцендентальної дедукції категорій, останній абзац.)
    13.01.2018 р.

наче про фейсбук Кант* сказав:
    ... таким чином йдеться не про різноманітність в мисленні, а уперто (зводиться до логіки Я) іде лише (bloß-голо) про поняття Я, котре є простим (einfach-одно-разове-кратне) і до котрого (одного Я) все мислення, зрештою, зводиться.
    *I Kant: “so hält man sich nicht bei dem Mannigfaltigen des Denkens auf, sondern beharrt bloß bei dem Begriffe des Ich, welcher einfach ist und worauf alles Denken bezogen wird-так тримати собі не за різноманітність мислення в, а уперто голо при понятті Я, яке одно-кратно є і на чому-що всього мислення відноситись стане.” (згідно словника)
(І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція четверта Дисципліна чистого розуму стосовно його доказів, п’ятий абзац).
    23.09.2018 р.
худ. Я Саландяк – композиція: При понятті Я (фотошоп)

Аргумент двадцять сім-вісім: точка абсурду...
    ... розум має право на абсурд, я так думаю; Кант* - мені здається, всіляко обминає слово абсурдний - Absurditat-absurd-безглуздий... а коли, його ж, “дисципліна доказів” вимагає, від нього ж, відповідного логічного вираження то от вам: або - з нуля - euch niemals-від ніколи, або: з (латинського) non liquet - не зрозумілого...
    Я ж розумію, це місце в Канта, - як право розуму, саме, на один термін: абсурд!
   Дуже часто наш розум підходить до такого пункту, - коли нам хочеться почати з нуля, але ми мусимо виходити, мов би з того латинського non liquet - не зрозумілого... і що (той загальний стан) є одночас і початком нового: логічного відліку та чогось більшого ніж просто незрозуміле - такого стану поєднання всього – де немає чогось простого... про що, раніше, Кант сказав: “... weil das Einfache in ganz und gar keiner Erfahrung vorkommen kann... – ... бо просте в цілому і готовому ніякому досвіді траплятися може...”
    – але це-таке завжди є в абсурдному!

    *І Кант: “Тож слід посилати, такого роду, ніби аргументи (докази), вже сформованими (schon vorhanden-вже присутні) (ніби об'єктивними): такими, що складають видиму впевненість, non liquet (лат.- чогось не зрозумілого) , вашої розумової здатності, уже дозрілої до зустрічного руху і, чи їхній, однак-обман (Blendwerk-бліндаж) , той-такий, ще не спроможний проникати, та, про те, маючий повне право (спроможний) робити (вести) умовивід від загального до окремого (дедукція) в середині процесу, щоб вимагати користуватися основними правилами, котрі, далі, стане можливо узгоджувати тоді, коли вони зобов’яжуть голісінький (bloßer) розум розпочинати з нуля (euch niemals-від ніколи) бути собою (entsprungen-починається sein-свій sollen-повинен)” .
    “Sind aber dergleichen angebliche Beweise schon vorhanden: so setzet der trüglichen Überzeugung das non liquet eurer gereiften Urteilskraft entgegen, und, ob ihr gleich das Blendwerk derselben noch nicht durchdringen könnt, so habt ihr doch völliges Recht, die Deduktion der darin gebrauchten Grundsätze zu verlangen, welche, wenn sie aus bloßer Vernunft entsprungen sein sollen, euch niemals geschafft werden kann”-“Посилати тож такого роду так званий-мовби доказ добре що присутній-наявний: такий складає обманливе переконання non liquet-(не зрозумілості) вашої дозрілої розумової здатністі зустрічного руху, і, чи їхній рівний обман-бліндаж той-же самий ще не проникати-досягати може, такий маючи їх але ж повним правом, умовивід від загального до окремого-дедукція в середині-в цього користуватися основоположеннями для вимагає, який, якщо вони голісінький розум починатися йому бути повинен, від ніколи діятися стане можна.” (згідно словника)
    І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція четверта Дисципліна чистого розуму стосовно його доказів, третій абзац).
19.09.2018 р.
Аргумент двадцять вісім: достовірність примарного (чудеса неминучі - далі)...
(спроба простої логічної схеми)
    ... в “ дисципліні чистого розуму стосовно його доказів”, Кант* визначає такий оптимістичний порядок:
“Але-тому, що така примара (явище світу - як голе виголошення (Vorstellungen-вистава-заперечення-напучення) , в собі самій, в даному випадку, однак стане посилатись на якусь міру неможливості чогось, і розлад цього, здавалось-би, й так примарного цілого, мусить бути обов’язковим (неминучим), хоч тут – правда – варто (можна) сміливо заперечувати, – але-тут також (тому-що в цій примарі (явищі) геть-все зумовлене є), однак, передбачено (vorausgesetzt-правомірно) й обов’язковість велико-достовірності (Größenbestimmung-величини визначення) вже в самій ідеї (Begriffe-понятті) (тобто - завжди і всюди - повна присутність реальності - а хай що-то буде).”

    *І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція четверта Дисципліна чистого розуму стосовно його доказів, десятий абзац).
20.09.2018 р.
худ. Я Саландяк – композиція: Достовірність...(фотошоп)

Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень).

II
ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ

ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
СЕКЦІЯ ЧЕТВЕРТА

Дисципліна чистого розуму стосовно його доказів
    Докази трансцендентальних (тих, що виводить за межі), та синтетичних (складених) положень, маючи, поміж всіх прикмет (доказів) синтетичного (складеного) передуючого (апріорного) усвідомлення, і власних-своєрідних (Eigentümliche-чудних) розумінь ще й розуміння того, що розум не може звертатися безпосередньо до самого предмета, а що, перед тим, мусить доказати передуючу (апріорі) об’єктивну силу (законність) понять і, можливість синтезу (складення) понять його (предмета). І це не є просто (bloß- голо) вимушеним правилом загально-обережної поведінки в процесі мислення, а стосується сутності (Wesen) та можливості буття самого доказу. Коли я зобов’язаний виходити передуючи (апріорі) над поняття про предмет (Gegenstande-предмет-сюжет) яким він є, то без - взятого з поза цього поняття, особливого способу його визначення – зробити це неможливо. Цей спосіб для математики - є передуючим (апріорним) спогляданням, згідно котрого проводиться моє, подальше, узагальнення (синтез), і тут, увесь висновок, в силі виводитись безпосередньо в чистому спогляданні. А в трансцендентальній (котра веде за межі) свідомості, поки та (свідомість) перебуває наодинці (bloß- голо) з поняттями розсудку, то й процес (синтез-складання) повинен відбуватись за інструкціями можливого досвіду (mögliche Erfahrung) . При цьому сам доказ, а хай це є найправильнішим поняттям (наприклад того, що відбувається), не дає нам права вводити його (доказ), далі, безпосередньо в інше поняття (в причину (Ursache) ); тому то неприпустимо, тут, собі дозволити, щоб подібний перехід відбувався за один скачок-сполучення (ein Sprung-тріщина,злучка-по натхненню) ; розбираючись далі - він (процес переходу) показує, що сам досвід, а отже, цей-такий об’єкт досвіду, без зв'язку (дії й причини) буде неможливим. Значить доказ мусить, водночас - при досягненні, мати можливість констатувати факт пізнання його в понятті, котре початково його не мало (не містило), повідомляючи про синтетичне і передуючи (апріорно) вірне пізнання речі (Dingen-річ в собі-штучка) . Бо без такої завбачливості (констатації пізнаного в понятті) аргумент (доказ) має силу води, яка рве берег і дико, без дороги, прямує туди-куди, випадково, підводять його взаємозв’язки (Hang-схильність) прихованих асоціацій (поєднань). Тоді ілюзія впевненості - яка, основується на суб’єктивних мотивах асоціацій (поєднань) і, тримається на перегляді натуральної спорідненості реального - може тримати не врівноваженими свої сумніви (Bedenklichkeit-побоювання) , і тому, справедливо, мусить (фіксуватись) з’являтися (і не один раз) понад подібний ризик (силу води) аргументації. Даремними, також, будуть ще і всі спроби аргументації опертої на авторитет будь-якого знавця - та, перш ніж, трансцендентальна (та що веде за межі) критика, життєздатно ступить далі, - тут, ці принципи-аксіоми, все таки (критика, що веде за межі) не може покидати, а мусить (за щораз) посилати свою норовливість (силу води) на корекцію людським розсудком (розсудком-прихистком (логіки), котрий свідчить, що все-це, однак - безнадійна справа розуму) перш, ніж хотіти пробувати (утверджувати) якусь-нову догматичність (незаперечність) доказів.
    Якщо ж, зрештою, положення, рухаючись понад аргументи, повинно ставати твердженням чистого розуму, і, далі, я хотів би, навіть, за допомогою голісіньких (bloßer) ідей виходити понад, своє, досвідне поняття, - тоді, тим більше, той самий (доказ) повинен мати виправдання для подібних кроків синтезу (якщо він (доказ) взагалі можливий) і містити в собі умови його доказовості як щось одне-необхідне (notwendig - потребо-рухоме) . Якщо-такий-уявний (scheinbar-ніби) - а отже придуманий (vermeintliche-гаданий) доказ простоти природи нашої думаючої субстанції може зумовлюватись єдністю попереднього сприйняття (Apperzeption лат.- до перцепція-перед чуттєве сприйняття) , то-тут, йому назустріч (entgegen-проти) , неминуче, постає ось-такий роздум (сумнів): що однак, тут, абсолютна простота є не таким поняттям, котре може охоплювати все, безпосередньо, за одне спостереження, а бути таким, яке відбираючи ідеї мусить просто (bloß-голо) їх об’єднувати, та бути готовим постійно розглядати (gar nicht einzusehen ist-готова не раз бачити є) те, - яким це чином моя гола (bloße) свідомість, котра міститься в усьому мисленні, чи принаймні, щонайменше, може бути, тут, головною, бо воно (мислення), хоч віддалено (sofern-постільки), є простим напученням (Vorstellung-вистава) для свідомості де й пізнання одної справи (Dinges-річ в собі) повинно переводитись туди, де в усьому (мисленні) думка може бути собі окремою (allein-одна) (завжди вільною). Якщо ж я поставлю, вперед, силу мого рухомого тіла (meines Körpers-мій корпус) , то воно (фізичне тіло-субстанція) буде байдужим (sofern-так далеко-постільки) для моєї, абсолютної, єдності (для голісіньких (bloßer) ідей) і мої посилання (напучення) (Vorstellung-вистава) з нього будуть простими (вираженням потреб тіла – їсти-спати); тому тут, я можу висловлюватись, також, й через рух (Bewegung-хвилювання) одного пункту (однієї точки тіла), бо моя цілісність (Volumen-об’єм) при цьому не виголошується (tut-трубиться) і виходить що (моя цілісність), без зусиль (фізичних) може стати (ідеєю) як завгодно малою – а отже - зробитись мислено поміщеною в одному пункті... Але я не буду (не бажаю) завершувати (зупинятись) на такому-цьому: що-якщо, даний випадок, для мене, як рухома сила одного (цілого-фізичного) тіла – зведеться на матеріальне ніщо (в ідею), то, в тому випадку, тіло, як проста субстанція-матерія, стане можливим мисленно, бо його (тіла) позиви (Vorstellung-вистава) абстрагуються (уявно виокремляться) від найбільшого об’єму змісту (Raumesinhalts-місткість простору) (про усе) і, отже, стануть простими (зробляться фізичним ніщо). Тепер, - щоб щось, абстрагуючись (виокремлюючись) в просте з об’єкта, - через це просте, (щось) ставало цілком вирізненним, і що це я, який в першому розсуді цієї готової багатобічності (Mannigfaltigkeit) в собі не зрозумів, в другому розсуді, де це ж (щось) значить вже саму людську душу (Seele) , і може бути дуже (занадто) поєднаним (sehr komplexen) поняттям, тобто - занадто визначальним (sehr vieles-дуже значне) - котре утримує під собою все це для ознаменування, то я виявляю що тут-це (все - ніщо, ніщо – все) є вже паралогізмом (ненавмисною логічною помилкою в міркуванні). І лиш тільки, через це виявлення (паралогізм-хибний умовивід) і, для того, щоб його ж (паралогізму) перестерігатись (ahnden-карати-мститися) - (бо (все ж) без такого, поки що припущення-паралогізму, не стане готовим для усвідомлення (fassen-ловлення) аргументів (доказів) будь-який здогад (Verdacht-підозра) ) – потрібно обов’язково мати під руками повсякчасне мірило (Kriterium) достовірності такого синтетичного положення, котре повинно доводити щось-більше, як може дати досвід (Erfahrung) , та наполягати на такому: щоб, завжди, аргумент (серйозний доказ) вимагав розбирати предикат (сказане-предмет мови) не навмання (geradezu-нагло-безсоромно) , а лиш за допомогою принципів можливого (основ світу) - розширяючи наш даний зразок поняття (gegebenen-відоміший випадок) передуючи (апріорі) аж до ідеї, а вона (ідея), далі, уже піддавалася (практичній) реалізації... Якщо, завжди, користуватися цією пересторогою (розширення згідно основ можливого), - якщо, перш ніж доказ (аргумент) використовувати - іти собі, розсудливо, до норми, не дивлячись на те, хто б - яким чином і з якої основи сподівався очікувати - за допомогою чистого розуму - такого розширення, і з чого б - не з цього (розширеного згідно основ можливого) поняття – розвивав ці перегляди в такого роду тенета (Falle-пастка-западня) і, може статися, також, що такі антиципації (передбачення-здогад-прогноз) не будуть, далі, вирішуватись у зв’язках з можливим досвідом (mögliche Erfahrung) , - тому бажано зауважити собі таке: можна заощадити багато важких - і все ж даремних старань, розумінням того, що, - в той час як розум не всемогутній (nichts zumutet- не вважає кого-небудь здатним до чого-небудь) , і що-тут, очевидно, йде (преться) над їх (власних старань) спроможність, або навпаки, за приступу (Anwandlungen-припадковості) власних спекулятивних маній розповсюдження, хоч і не охоче обмежуючи себе, слід - наполягати на опановуванні правил дисципліни помірності.
    Перше правило таке: а щоб жодний (всякий) - пошукуваний (versuchen-пробуваний) , трансцендентальний (котрий виводить за межі), аргумент (доказ) був без (посилань) упереджених (ohne zuvor überlegt-крім завідомо пихатих) , та щоб, зрештою, мати їх (аргументи) собі за справедливі (falls gerechtfertigt-якщо обґрунтовані) , - їх (аргументи) слід брати згідно тих основних (фундаментальних) правил, за якими вони намірено засновувались, і для яких, з повним правом, можна чекати добрий результат (зміст) висновків (повну переконливість). Далі посилаються (витікають) основні правила розсудку (Verstandes) (наприклад причинність), і за їх допомогою – рахуй задарма (umsonst-безплатно-марно) доходиться до ідей чистого розуму; а, слід зауважити - тут, будь-що варте чогось (gelten-буде дійсним) лиш як предмет можливого досвіду (möglicher Erfahrung) . Поки що тут-це (основоположне) повинно стати (sein-бути) й основними правилами чистого розуму - так що знову всі зусилля безплатно (umsonst- задарма-марно) . А вже далі тому, що розум (Vernunft) , правда (zwar-хоч) , вже маючи основні правила як об’єктивні, всеж посилає їх, далі-сукупно в діалозі (в навиках діалектики), можливими лиш як регулятивний принцип систематичності, у всякому разі – має силу (gültig sein) зв’язаною досвідом користування (Erfahrungsgebrauchs-досвід-вживання) (розуму). Тож слід посилати, такого роду, ніби аргументи (докази), вже сформованими (schon vorhanden-вже присутні) (ніби об'єктивними): такими, що складають видиму впевненість, non liquet (лат.- чогось не зрозумілого) , вашої розумової здатності, уже дозрілої до зустрічного руху і, чи їхній, однак-обман (Blendwerk-бліндаж) , той-такий, ще не спроможний проникати, та, про те, маючий повне право (спроможний) робити (вести) умовивід від загального до окремого (дедукція) в середині процесу, щоб вимагати користуватися основними правилами, котрі, далі, стане можливо узгоджувати тоді, коли вони зобов’яжуть голісінький (bloßer) розум розпочинати з нуля (euch niemals-від ніколи) бути собою (entsprungen-починається sein-свій sollen-повинен) . І таким чином, надалі, ми потребуємо, неодноразово, займатися проявленям і спростуванням кожної (окремої) безпідставної видимості, а (також) можемо (ми), все це, у вивертах невичерпної діалектики (діалогу), в судовій палаті (am Gerichtshofe) критичного розуму, як вимагає порядок (закон), відхиляти (безпідставні аргументи), й за один раз, в цілому їх нагромадженні.
    Другою особливістю (причудою взятою за правило) трансцендентальних (котрі виводить за межі) аргументів (доказів) є таке: до кожного трансцендентального (котре виводить за межі) положення можна припасувати (знайти) лиш один-єдиний аргумент (доказ). А далі - я повинен повідомляти (подавати аргументи) об’єднаному поняттю (einem Begriffe) виходячи - не від поняття (nicht aus Begriffen) , а від споглядання (Anschauung-світогляду) , - і хай буде тут, віднині, один чистий світогляд (Anschauung-споглядання) , як в математиці, або емпірично (в досвіді розсудку) - як в природо-науці (Naturwissenschaft) підсумовуючи: давати мені, покладаючи до основ, таке споглядання (Anschauung-світогляд) різноманітних речовин-реакцій (Stoff-субстанції-сюжетів) для виведення синтетичного положення, яке я, далі, зв’язую за, більше як один спосіб (Art-вид) і, поміж іншим, також те (давати відповідь) – яким чином я можу, виходячи більш-ніж від одного пункту (споглядання) - та за допомогою різних засобів, досягати (можу добиратись) до одного - того ж самого поняття (його ідентичності).
    Однак тепер, виходячи (geht-йдучи) з кожного окремого (bloß-голе) трансцендентального (того - що веде за межі) положення, - завжди йдеться про єдине (об’єднане) поняття (Einem Begriffe-одна ідея) , і-далі висловлюється синтетична умова можливості предмета побудована на цьому понятті (ідеї). Отже, тут, підстава може бути взагалі лиш єдина (ein einziger-одна єдина) , бо, виходячи (außer-з він) з цього поняття - дальше нічого (nichts-ніщо) такого, через що, предмет-сюжет, може (ще-далі) визначатися, отже аргумент (доказ), дальше, ніщо (nichts-нічого) інше, як достеменність (Bestimmung-визначення) одного предмета-сюжету, що (котрий) може в цім понятті міститися. Ми маємо, наприклад, в трансцендентальній (тій, що виводить за межі) аналітиці основних правил таке становище: все, що відбувається (was geschieht-що походить) має причину, котра йде з єдиної (einzigen) умови об’єктивної можливості поняття того, що відбувається взагалі (was überhaupt geschieht-що зовсім трапдяється) в процесі: що є визначеним (Bestimmung-достеменністю) одної події в часі - отже ця (подія) як належна до досвіду (Erfahrung) неможлива без підпорядкування (zu stehen-до стояння) цим-таким, динамічним, правилам процесу (трансцендентальності). І це - єдина підстава (Beweisgrund-доказу основа) ; бо лиш тому-що поняття, через правила причинності, визначають (bestimmt wird-роблять достеменним) предмет-сюжет, треба мати все постійно-поставленим перед (поряд) події об’єктивної реальності (Gültigkeit-дійсності-закону) , тобто - перед правду. Щоправда, маючи можливість брати ще й всякі-інші докази (для аргументації), згідно цих основних правил, наприклад - пробувати доказувати (виходячи) з випадкового; та тут, коли це-таке спостереження (з випадкового) брати окремо, то (далі) неможна знайти серйозних ознак вже-самої випадковості такого ряду - як подія (Geschehen) , тобто, таких (серйозних) як буття (Dasein - там-тут буття) котрому передувало б небуття (Nichtsein) предмета (точки відліку нового предмета) і, отже (таке спостереження), постійно ітиме знову, назад (повертаючись до простішого), в ті самі підстави (у випадкове). А якщо положення (Satz-речення-теза) стане проявлятись, то виявиться: все, що думає, є простим; таким чином йдеться не про різноманітність в мисленні, а уперто (зводиться до логіки Я) іде лише (bloß-голо) про поняття Я, котре є простим (einfach-одно-разове-кратне) і до котрого (одного Я) все мислення, зрештою, зводиться. Так само стоять справи з трансцендентальним (тим що веде за межі) аргументом буття Бога (Dasein Gottes-тут-там буття Бога) - тут ідеться тільки про пов’язаність (Reziprokabilität-взаємозв’язок) понять, - іде про реальність і необхідність (notwendigen) торкання сутності і, - десь-інакше вже немає потреби шукати.
    Через ці застереження (зводиться до Я - та ідеться про реальність і необхідність торкання сутності - десь інакше немає потреби шукати) критика (оцінка) розумо-висновків зводиться, тут, вже до мізерного (sehr ins Kleine gebracht-дуже до малого бракує) . І там-де розум проводить угоду через просте (bloße-голе) поняття, лиш там є єдиний аргумент (доказ) можливого, якщо взагалі (nur-тільки) , тут (überall-скрізь) , якийсь (доказ) є можливим. Хай, як гарно, догматик являє вам, на розгляд, з десяток доводів, тут можна бути впевненим, що він немає готовим й одного. Бо, якщо він мав-би одного (як воно мусить бути в серйозній справі (Sachen-річ-пожитки-справа) чистого розуму), то це, аподиктично (згідно логічної необхідності), проявляє таке - а для чого, тоді, він потребує інших аргументів (der übrigen-зайвого) ? Його наміром, тут, є лиш, як в того парламентського-адвоката: один аргумент є для цього судді, інший - для того, тобто, використовувати для себе (для Я) слабкість своїх суддів, для одних - щоб робилось справу без глибокого-однозначного аналізу (einzulassen-одно-до-змушення) , а іншим - котрі, через нечесну угоду (Geschäft-торгова операція) для швидшого, власного, вивільнення, рішуче беруться за перше-стрічне, - те, що їм тільки попадеться на очі й захопить свідомість.
    Третє, особливе (eigentümliche-чудне) , правило (як метод) чистого розуму, – якщо це (усвідомлення-аргументування) стане підкладеним в зауваженому (Ansehung-маючому на увазі) - трансцендентальному (такому - що виводить за межі) доводі ось в такому порядку (Disziplin-науки) : що їхні аргументи (доводи трансцендентального) не (niemals-ніколи) від протилежного- apagogische , а всякчас прямі-демонстративні - ostensive. А прямі (очевидні), або ж ostensive (з лат. остенсивні-демонстративні, шляхом показу) аргументи (докази) потрібні (бажані) усім видам усвідомлення (Erkenntnis -пізнання) , - але вони (прямі) мають бути такими (derjenige-це ті) - котрі разом з можливістю перегляду (Einsicht-проникливості) їх в самому джерелі (в основах), ще мають бути переконливо-правдивими; а в той час, непрямі - apagogische (апагогічні- від протилежного) аргументи (derselben-ті самі) - тісно (логікою) звязані – в постійному порівнянні (з прямими) - щоправда, може достовірнішими (наглядними аргументами), однак не зв’язаними, з (фундаментальністю) основами, самою можливістю мислення (Begrifflichkeit-зрозумілості) їх істини в зауваженому (Ansehung-мати на увазі) (безпосередньо в джерелах аргументації). З цього (апагогічного-непрямого - від протилежного) зрештою (letzteren- останнім) , завжди передається щось більше ніж нагальна допомога (Nothilfe-крайня підтримка) , - щось таке, як одне діяння, яке, при цьому, достатньо розголошує (Genüge tut- задоволено трубить) всі наміри розуму. Це (аргументація від протилежного) отримує-має, також, перевагу над наглядністю (Evidenz-очевидних) (демонстративних) аргументів - перед безпосередністю (direkten-прямої) аргументації (доказів), таким чином: що, насправді, те протиріччя (від протилежного), завжди, несе в собі (bei sich führt-при собі везе) більше прозорості (ясності) для напучень (Vorstellung-вистава) , як кращого зв'язку, і завдяки цьому приближує (виводить нас на прямі аргументи) до самої, наочної, демонстрації.
    Прямий (eigentliche-в безпосередньому значенні) привід вживання непрямого (apagogischer- від протилежного) доводу в різних науках бажаний (ist wohl diese-є хотіти це) . Якщо основа, з котрої повинні походити безперечні усвідомлення (gewisse Erkenntnis-совісні пізнання) дуже різнобічна - або вони (усвідомлення) лежать глибоко схованими: тож-тоді спокушаємось, а чи-то (рухаючись) до них (основ) - чи-то (рухаючись) з них (основ) будемо досягати пізнань (усвідомлень) (Folgen-випливаючого) . Тепер-тут стане modus ponens (лат.- поклавши межі) на правді (істині) одного (спільного) усвідомлення (Erkenntnis-пізнання) зробленого, в кінцевому підсумку (zu schließen-для зачинення) , з істини (правди) їх висновків, а вже - якщо з того (спільного) стануть всі можливі висновки (як наслідок) - лиш потім буде дозволено посилати (рухатись далі); тому що тоді, значить, теж утвердиться можливою (спроможною) для цього, лиш єдина (ein einziger-одна єдина) основа. Однак (все даремно) - ця-така процедура (Verfahren-процес-проїзд) є чимсь неможливим (ist untunlich-є непідхожим) бо-то - понад наші сили, щоб всі, можливі, наслідки (висновки) з будь-яких, прийнятих, положень, бачились нами воднораз-водночас (einzusehen-один для бачити) ; адже ж, власне, вживати цю-таку процедуру (Art-вид-спосіб-манеру) для завершення (zu schließen- для зачинення) , незважаючи на те (obzwar-а хоч) - чи через якусь уступливість (einer gewissen Nachsicht-якась поблажливість) , чи слід робити це виконання через щось, просте (bloß-голе) - мов гіпотеза для доведення де, між тим, допускається робити висновок згідно такої аналогії: що-якщо бажано узгоджувати (zusammenstimmen-разом узгоджується) так багато результатів, котрі завжди лиш мають братися (versucht-спокушатись) з одного припустимого ґрунту, то і все інше - також, мусить приставати на це-таке узгодження з одним (einstimmen-одне узгоджується) . Але, заради (deswillen-бажаючи) самої можливості (kann-можна) такого способу (Weg-засіб-шлях) - гіпотеза, однак, не перетвориться (niemals-ніколи) на демонструючу правду (пряму істину). Цей modus tollens (з лат. режим прийняття) спосіб отримання розумозаключень - рухаючись від наслідків та замикаючись на основу (стаючи на грунт) повинен, при цьому, проявляти не лише (allein-саму) строгу цілісність - а ще й надзвичайну легкість (überaus leicht-над-із злегка - жартома) . Бо-якщо з положення тягнеться, хоч лиш єдиний (ein einziger-один єдиний) , фальшивий висновок (хоч сумнів), то й само це положення фальшиве (сумнівне). Отже, замість цілого ряду обґрунтувань (Gründe-перен. причин) , в одному прямому-остенсивному (ostensiven, з лат. демонстративному) доводі усе сходиться (durchzulaufen-через збіг) на правдивості (істині) одного усвідомлення (Erkenntnis -пізнання) і, тоді-аж, через досконаліше проникнення в його можливості, можна рухатись далі, - при умові, що-якщо, між вільних висновків (fließenden Folgen- текучості результату) , виведених з протилежного (Gegenteil-протилежності) знайдеться (в прямому) один (ein einziger-однин єдиний) хибний (сумнівний), то й все те суперечливе (Gegenteil-протилежності) (в прямому), з чого робився висновок, теж хибне, - і подалі, тільки таким чином (всякий раз відкинувши хибне) матимемо (те – що залишиться в прямому аргументі) усвідомлення (Erkenntnis-пізнання) пригодне для (дальшого) доведення.
    Проте непрямий-апагогічний (apagogischer - від протилежного) спосіб аргументації (Beweisart-доводу-рід) може бути дозволеним в науці, лиш в тому разі, коли є неможливим, суб’єктивне, виголошення-демонстрація (Vorstellungen-вистава) нами об’єктивності (предмета-сюжету), тобто, коли тут панує усвідомлення (Erkenntnis-пізнання) того, що предмет-сюжет потрібний лиш для посування-руху (unterzuschieben-під-для-руху-підпихання-спекуляції) самого способу. Де це (усвідомлення) хай і , як кажуть - останнє (dieses letztere-кінцеве) з можливого - але пануюче (направляюче) (aber herrschend-але керівне) , і тут, часто, залишається подавати собі його (такий спосіб аргументації), як протиріччя - протилежність сторін одного, вірного, положення, вибираючи (entweder) що, або – щось, одне-з цього (протилежних сторін), суперечить простій (bloße-голій) суб’єктивній умові мислення але не суперечить (об’єктивності) предмету-сюжету, або , що ці обидва положення (beide Sätze) (протилежні положення) разом (unter einer-за одно) лиш як (одна) суб’єктивна умова, подана для того щоб цю, хибність для наповнення об’єктивності (gehalten-змістовності-місткості) взаємно відкинути (заперечувати), а що ця умова, тут, хибна є, - то й обидва положення (чи по одному , чи два разом мов одно) можуть бути хибними, - а, отже-далі, - виключивши все те що (походить) від такої хибності одного (ohne daß von der Falschheit des einen) – а (лиш) все інше (решта взятого, що залишається) в світлі істини (Wahrheit-правди) може стати (в свідомості) цілісним (geschlossen-замкненим) .
    Для математики ця-така (від протилежного) субрепція (subreption лат. (subrepo-підкрадаюсь) - отримання аргументів шляхом приховування фактів) є нестерпна (unmöglich-неможлива) ; з цього виходить – тут (в математиці) вона (аргументація від протилежного) має свій, окремий - власний плац (eigentlichen Platz- прямозначне місце) . В природознавстві, оскільки тут все (daselbst-тут же-там же) ґрунтується на емпіричному (досвідом розсудку) спогляданні, і тому в, усьому (іншому) - отриманому хитрощами (Erschleichung-одержання обманом) - можна (для природознавства), через численні порівняння спостережень (в спогляданні), хоч якось запобігати роздробленності (mehrenteils-множити-частково) самого процесу; тому - хоч (бо) це (від протилежного), все-таки, спосіб аргументації (Beweisart-доказу-рід) - але, зрештою, роздроблення (mehrenteils-множити-частково) (отже і субрепція), тут (в природознавстві) неістотне. Але трансцендентальні (ті що виводять за межі) спроби (мислення) чистого розуму виконуються всі-разом в середині (innerhalb-у внутрішній частині) власного середовища (eigentlichen Medium-власній половині) і служать діалектичній видимості (Scheins-сяйву) , тобто суб’єктивному (мисленню), яке в їх (суб’єктивній же) передумові пропонує, або нав’язує отримане, власному розуму, готовим - мов об’єктивне. Тут-тепер, що стосується синтетичного (складеного) положення, - воно може (через спроби чистого розуму), завдяки цьому впорядкуванню (zu rechtfertigen-для права складати) , яке спростовує цю-таку протилежність (в ньому) - не дозволити зробити готовими (видати за об'єктивні) його (субєктивні) твердження. Тому що, (entweder-вибираючи) або - що це спростування є не що інше, як звичайне (bloße-голе) виголошення-демонстрація (Vorstellungen-вистава) сутички зустрічних (протилежних) думок-поглядів, а також (mit-разом-з) - суб’єктивних умов і їх втямлення (Begreiflichkeit-зрозумілості) , через наш розум, який не готовий на щось інше, крім цього виголошення (nichts dazu tut-не до того трубить) , через предмет (Sache-пожитки-справа) , про щось навколо цього-самого відхилення (як, наприклад, безумовна (unbedingte-неодмінна) необхідність (Notwendigkeit – потребо-рухомість) в бутті (Dasein - там-тут буття) одної сутності що - незалежно (schlechterdings-рішуче-безумовно) від нас, може зробитися (суб'єктивно) незрозумілою, а для себе (для безумовності процесу), однак, іде далі - від субєктивності всякого спекулятивного доводу, до необхідності (notwendigen - потребо-рухомо) вищої первинності правди (Wisents mit Recht-первинність разом-з істиною) самої можливості цеї-такої первосуті (Urwesens) , - але щоб, переглядаючи її, з (позиції) неправди (Unrecht) , суперечити (widersetzt-проти дивитись) їй ж, в собі самій), - або обидва (той і цей - протилежність сторін одного), сміливо (sowohl-так воліючи) твердять, в той час як відкидаюча сторона (заперечна частина) пролягає через трансцендентальну (котра веде за межі) видимість (Schein-сяйво) щоб обманюватись (betrogen-обманом позбавляти) щодо неможливості спільного (einen-об’єднаного) поняття (unmöglichen Begriff-нестерпності поняння) про (такий-з протилежного складений) предмет для фундаменту (основ), то тут, всюди (da-тут-там) , має силу правило: немає про що й казати non entis nulla sunt praedicata (лат. там є нуль предмета мови) , тобто - сміливо (sowohl-так воліють) стверджувати (брати) щось - як щось заперечне з предмета-сюжету (як окремого-одного-спільного) - значить відстоювати неправильність подвійності (саму протилежність), і можливість не апагогічно (не виходячи від протилежного в мисленні), а прямо – про досягагнення правди (очевидність істини) через спростовання цієї протилежності в самому усвідомленні (zur Erkenntnis- для цього пізнання) . Так наприклад, коли передбачається (vorausgesetzt-правомірно) , що цей осмислений світ (Sinnenwelt-чуттєвий світ) , само собою, перебуває у власній все-загальності (Totalität) відносно до даного випадку, тоді та (неможливість) хибність (es falsch-воно фальшиве) , що (відбувається) (entweder-вибираючи) або в безмежному просторі, - або, зрештою, мусить ж бути і в обмеженому (виокремленому), то ж, виходить, обидва (твердження) хибні є. Але-тому, що така примара (явище світу - як голе виголошення (Vorstellungen-вистава-заперечення-напучення) , в собі самій, в даному випадку, однак стане посилатись на якусь міру неможливості чогось, і розлад цього, здавалось-би, й так примарного цілого, мусить бути обов’язковим (неминучим), хоч тут – правда – варто (можна) сміливо заперечувати, – але-тут також (тому-що в цій примарі (явищі) геть-все зумовлене є), однак, передбачено (vorausgesetzt-правомірно) й обов’язковість велико-достовірності (Größenbestimmung-величини визначення) вже в самій ідеї (Begriffe-понятті) (тобто - завжди і всюди - повна присутність реальності - а хай що-то буде).
    Непрямий - апагогічний (apagogischer-від протилежного) спосіб аргументації (Beweisart-доказу-рід) , що є власне, міцною ілюзією (Blendwerk-сліпучий обман-бліндаж) , чим, повсякчас, притягує (фанатика) поклонника беззаперечної ґрунтовності нашого розуму (Vernünftler-розумовості) : це-воно (апопогічність-як спосіб) є ніби чемпіон, що всяка честь і безперечне право вибраної поклонником сторони (Partei) хоче проявлятись завдяки тому, що це він (прихильник) готовий, а хоч би великоговорінням (Großsprecherei) , змагатися з всяким, хто хоче сумніватись, та – хоч, тут, вирішує не предмет-справи (Sachen-пожитки) , а лиш відповідна твердість опонента і, саме, теж лиш на користь (в сторону) того, хто себе поводить наступально (angreifend-виснажуючи) . Сторонньому глядачеві, між тим, бачиться, що тут кожний (опонент), почерзі, скоріше (bald-ледь не) переможець, чи тут - ледь не (bald- скоріше) програючи, часто бере, з цього, зразок (Anlaß-привід-випадок) об’єкта суперечки – чи, навіть (щось), просто-для того, щоб собі-скептично сумніватися. Але вона (апогогічність-не прямота), насправді-для цього підстав немає (не дає), - і цього (самої апагогічності як способу пізнання) достатньо, щоб їх (подібних опонентів) відкликати: non defensoribus istis tempus eget (лат.) - нема потреби в таких захисниках! Тут кожен (опонент) - за допомогою одного-невпинного обґрунтування правових доводів, мусить рухати далі предмет своєї справи (Sachen-річ-пожитки) - через трансцендентальну (що виводить за межі) дедукцію (виведення від загального до окремого), тобто, правомірно (direct-ця-вірно) вести справу, щоб бачити, що його розумування (Vernunftansprüche-розуму-домагання) потрібні (хоч-би) для себе самого. Тому що і його опонент, теж, уперається ногами в суб’єктивний грунт, що робить його доводи, звичайно, легкими для спростовувань, але-однак без вигоди й для опонента догматичного - в того ж, звичайно (gemeiniglich-взагалі) також проявляється суб’єктивний привід для додавання причини, що далі, однак-допускає таку ж можливість і його опонентові... і так далі - на краю метушіння. Але, однак, поведінка опонентів, безпосередньо (beide Teile bloß direkt-обидві сторіни голо прямо) зупиниться (стане) (entweder-на вибір) або на загальній трудності - а то й навіть - на неможливості знайти, між само собою виявлених (тверджень), навіть титулів (Titel-назви) для ідентифікації твердженнь (Behauptungen-відстоювань) , залишаючи собі, зрештою, лиш можливість посилатись (за щораз) на їх давність (вертатись до старих визначень), - або ж критика (логічний аналіз) легко виявить всяку, догматичну, видимість в зарозумілому пожвавленні спекулятивного вживання тверджень, - і далі, задля допогодження (тверджень) (aufzugeben-на додавання) , примушуватиме чистий розум, всякий раз, іти всередину - в межі її (свідомості) своєрідних (eigentümlichen-чудніших) володінь, жаданно повертаючись (zurückzuziehen-назад поселяючись) до практичності принципів (praktischer Grundsätze) .
худ. Я Саландяк – композиція: Принципи практичні... (фотошоп)

17.09.2018 р.

Чудеса неминучі – все є!..
(спроба простої логічної схеми)
... якщо в цілому-усьому – щось одне невірне – то невірне і все!.. а в усьому-цілому завжди щось знайдеться невірного... отже увесь світ – мав би бути неможливим?..
... та справді Кант* каже просто:
    (що я зрозумів так) “Бо ця примара (яким є голе Vorstellungen – виголошення-вистава-заперечення) само по собі (як об’єкт), в даному випадку, однак стане (мусить) посилатись на якусь міру неможливості, і нескінченність – здавалось би цього, й так примарного, цілого (eingebildeten Ganzen) зробиться обов’язковим (неминучим)... - хоч тут-це – правда – варто сміливо заперечити: але, тут (тому-що в цій примарі все зумовлене), також передбачено (vorausgesetzt-правомірно) й безумовність велико-достеменності (Größenbestimmung-велико-визначення) всього (присутність реальності) вже в самій ідеї (Begriffe-понятті).”
(а згідно словника) “Тому що з’явлення-примара (як голе поняття-вистава-заперечення), однак в собі самому (як об’єкті) даний випадок стане, посилати щось-трохи неможливого, і нескінченність цього примарного цілого-сукупного стане-зробиться правда-хоч безумовно-абсолютно йому-бути, заперечу-суперечу проте (тому що все в з’явлені-примарі зумовлене є) безумовна-неодмінна достовірность-велика міра визначення, однак в понятті передбачатися стане.-Denn Erscheinungen (als bloße Vorstellungen) die doch an sich selbst (als Objekte) gegeben wären, sind etwas Unmögliches, und die Unendlichkeit dieses eingebildeten Ganzen würde zwar unbedingt sein, widerspräche aber (weil alles an Erscheinungen bedingt ist) der unbedingten Größenbestimmung, die doch im Begriffe vorausgesetzt wird.”
... а непросто Кант каже так:
    “Denn, entweder diese Widerlegung ist nichts anderes, als die bloße Vorstellung des Widerstreits der entgegengesetzten Meinung, mit den subjektiven Bedingungen der Begreiflichkeit durch unsere Vernunft, welches gar nichts dazu tut, um die Sache selbst darum zu verwerfen, (sowie z. B. die unbedingte Notwendigkeit im Dasein eines Wesens schlechterdings von uns nicht begriffen werden kann, und sich daher subjektiv jedem spekulativen Beweise eines notwendigen obersten Wesens mit Recht, der Möglichkeit eines solchen Urwesens aber an sich selbst mit Unrecht widersetzt,) oder beide, sowohl der behauptende, als der verneinende Teil, legen, durch den transzendentalen Schein betrogen, einen unmöglichen Begriff vom Gegenstande zum Grunde, und da gilt die Regel: non entis nulla sunt praedicata, d. i. sowohl was man bejahend, als was man verneinend von dem Gegenstande behauptete, ist beides unrichtig, und man kann nicht apagogisch durch die Widerlegung des Gegenteils zur Erkenntnis der Wahrheit gelangen.” (згідно словника) “Тому що-бо, або це спростування є не друге-інше, як голе поняття-вистава сутички-суперечки протилежних-зустрічних думок-поглядів, разом-з суб’єктивністю умов зрозумілості через наш розум, який готовий не до того робити-трубити, через предмет-пожитки-справу сам навколо цього для відхиляння-викидання, (так-як, наприклад, безумовна-абсолютна необхідність в тут-там бутті одної суті-вдачі рішуче-безумовно від-з нас-нам не розуміти-тямити зробитися може, і собі від цього-тому субєктино-кожний-всякий спекулятивний довід одного необхідного вищої суті-вдачі з правильної, можливості одної такої-подібної першосуті але-однак в собі самому з неправди противитися-чинити опір) або обидва-той і цей, так хоче-і що стверджує, як заперечна частина-доля-сторона, лежить, крізь-через трансцендентальну видимість обманом позбавлятись, одного неможливого-нестерпного поняття від-з предмета для основи-грунту, і тут-там має силу правило: non entis nulla sunt praedicata (лат.-там є нуль предмета мови) , тобто, так хочу дещо підтверджуючи, як дещо заперечне від-з предмета-сюжету запевняючи-відстоюючи, є той і цей-обидва неправильні, і може не від апагогічного через заперечення-спростування цієї протилежності для-до свідомості-пізнання правди-істини досягати.”
... що я зрозумів:
    Тому що, (entweder-вибираючи) або - це спростування є не що інше, як звичайне (bloße-голе) виголошення-демонстрація (Vorstellungen-напучення-вистава-вказівка) сутички зустрічних (протилежних) думок-поглядів, теж (mit-разом-з) - суб’єктивних умов і їх втямлення (Begreiflichkeit-зрозумілості) , через наш розум, який не готовий на щось інше, крім цього виголошення (nichts dazu tut-не до того трубить) , через предмет (Sache-пожитки-справа) , про щось навколо цього-самого відхилення (як, наприклад, безумовна (unbedingte-неодмінна) необхідність (Notwendigkeit – потребо-рухомість) в бутті (Dasein - там-тут буття) одної сутності – що незалежно (schlechterdings-рішуче-безумовно) від нас може зробитися незрозумілою, а для себе (для безумовності процесу), однак, іде далі - від субєктивності всякого спекулятивного доводу, до необхідності (notwendigen - потребо-рухомо) вищої первинності правди (Wisents mit Recht-первинність разом-з істиною) самої можливості цеї-такої первосуті (Urwesens) , але щоб, переглядаючи її, з (позиції) неправди (Unrecht) , суперечити (widersetzt-проти дивлячись) їй ж, в собі самій), - або обидва (той і цей), сміливо (sowohl-так воліють) твердять, в тай час як відкидаюча сторона (заперечна частина) пролягає через трансцендентальну (котра веде за межі) видимість (Schein-сяйво) щоб обманюватись (betrogen-обманом позбавляти) щодо неможливості спільного (einen-об’єднаного) поняття (unmöglichen Begriff-нестерпності поняття) про (такий-з протилежного складений) предмет для фундаменту (основ), то тут, всюди (da-тут-там) , має силу правило: немає про що й казати non entis nulla sunt praedicata (лат. там є нуль предмета мови) , тобто - сміливо (sowohl-так воліють) стверджувати (брати) щось - як щось заперечне (протилежне) з предмета-сюжету (як окреме-одне) - значить відстоювати неправильність обидвох (саму протилежність), і може не апагогічно (не виходячи від протилежного), а прямо – про досягагнення правди (істини) через спростовання цієї протилежності в самому усвідомленні (zur Erkenntnis- для це пізнання) .
    *І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція четверта Дисципліна чистого розуму стосовно його доказів, десятий абзац).
07.09.2018 р.
худ. Я Саландяк – композиція: Чудеса неминучі... (фотошоп)

Одиниця натхнення - ein Sprung: за один скачок (ein Sprung-тріщина)...

... завжди щиро заздрив умінню художника - вловивши мить - щось накинути з натури... я так не умію... і хоч уже, навіть, знайшов собі у Канта солідне обґрунтування для власного “ненатхнення”: “... dergleichen Übergang wäre ein Sprung, der sich gar nicht verantworten ließe-... неприпустимо собі дозволити, щоб подібний перехід відбувався за один скачок-сполучення (ein Sprung-тріщина) ”.
... от і цього разу, як завжди - “сумна мить потішила”.
06.08.2018 р.
худ. Неля Пінчук, начерк: “Надоїло все”, 15-20 см. звичайна шарикова ручка.

“Гола тяма”
(bloße Bewußtsein-гола свідомість) .
Про просте найлегше сказати: усе складно!
    А виходячи з Канта (aus Immanuel Kant) я спромігся логічно сформулювати таке: чогось простого в повноцінному досвіді - немає! (“... weil das Einfache in ganz und gar keiner Erfahrung vorkommen kann... – ... бо просте в цілому і готовому ніякому досвіді траплятися може...” - (згідно словника) Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція третя Дисципліна чистого розуму стосовно гіпотез...)
    ... Живий розум (“гола тяма”) – потребує логічно-простого!.. спробую бути відверто-голим-bloß біля Канта бронзового... пафосно виголошуючи: просто бути може – однак сумнівно!.. Смію стверджувати, що це слова Канта (вибрані): ... einfachen... sein mag... doch die Bedenklichkeit... Але... ось (про природу простоти) все-ціле речення, подане тут, на мій погляд, якомога логічно-простіше, тож:
    І Кант: Тож - хоч очевидно-абстрагований ДОКАЗ ПРОСТОЇ природи нашої мислячої сутності (субстанції-матерії), як похідної від єдності апперцепції-до чуттєвого (Apperzeption-до перцепція - до сприймання, пізнавання) - ЦІЛКОМ ПРИЙНЯТНИЙ, - ОДНАК проти, неминуче, постає невизначеність (СУМНІВНІСТЬ), отже: АБСОЛЮТНА ПРОСТОТА, тут-однак, не є поняттям, котре може з’явитись (постати), безпосередньо, з першого погляду (auf eine Wahrnehmung-за одне спостереження) , а слід (муситься) досягати її (абсолютної простоти), спочатку, відбираючи ідеї - як прості (bloß-голі) – щоб, потім, ущільнювати, не бачачи їх (у процесі) готовими, - як то-воно мені, ще ПОЧАТКОВОЮ ТЯМОЮ (bloße Bewußtsein-голою свідомістю) , бачилось (все-зразу), постаючи також і у всьому-попередньому мисленні (Denken) , зразу ж як ціле, і можливо - як щось-якесь вище (розуміння всього-воднораз), - а чи воно є (також) і одне простісіньке уявлення (einfache Vorstellung ist- поняття-нескладний сеанс є) , потрібне для ТЯМИ (Bewußtsein-свідомість, притомність, тяма) , і повинне відкриватися як знання про одиноку річ в собі (Dinges-справа, крихітка) , - тут (in welchem-в якій) (в свідомості-тямі), (де) й само мислення (Denken) має розміщуватися (sein kann-бути може).
ОТ ВАМ технічний переклад... для аналізу (згідно словника)
- Таким чином очевидно-ніби-уявно звідти гаданий-вважаний доказ простоти природи нашої мислячої-думаючої субстанції-матерії з-від згоди-одиниці-єдності апперцепції-попереднього сприйняття бути може, так стоїть йому однак сумнівність-непевність невідхильно проти: що-щоб, тут-там абсолютна простота однак ніяке поняття є, прямо за одне спостереження стосуючись ставати може, відбирати як ідеї голі змикаючи-цілісніші робити мусить, готові не для розгляду є, як мені гола свідомість-притомність, які в усім-насамперед мисленні містити-утримувати є, вищий-головний принаймні бути може, чи воно правда-хоч оскільки одне просте уявлення-поняття-вистава є, для притомності-свідомості і відомості-знання одної речі в собі відкривати бути повинне, в якій мислення одне-окреме містити-утримувати бути може”.
А ОСЬ у перекладі Ігоря Бурковського:
    Тож хоч яким би правдоподібним видавався гаданий доказ простої природи нашої мислячої субстанції, [посталий] з єдності апперцепції, усе ж таки йому неодмінно протистоїть сумнів: раз абсолютна простота не є поняття, яке може бути безпосередньо віднесене до сприйняття, а має бути лише виснувана як ідея, то геть незрозуміло, як чиста (bloße) свідомість, що міститься або принаймні може міститися в усякому мисленні , хоча в цьому аспекті вона є просте уявлення, повинне привести мене до усвідомлення та знання речі, у котрій єдино тільки й може міститися мислення.
ОТ ВАМ оригінальний текст.
Immanuel Kant: “So scheinbar daher auch der vermeintliche Beweis der einfachen Natur unserer denkenden Substanz aus der Einheit der Apperzeption sein mag, so steht ihm doch die Bedenklichkeit unabweislich entgegen: daß, da die absolute Einfachheit doch kein Begriff ist, der unmittelbar auf eine Wahrnehmung bezogen werden kann, sondern als Idee bloß geschlossen werden muß, gar nicht einzusehen ist, wie mich das bloße Bewußtsein, welches in allem Denken enthalten ist, oder wenigstens sein kann, ob es zwar sofern eine einfache Vorstellung ist, zu dem Bewußtsein und der Kenntnis eines Dinges überführen solle, in welchem das Denken allein enthalten sein kann. (І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція четверта Дисципліна чистого розуму стосовно його доказів, другий абзац) .
12.05.2018 р. facebook
ЩОДО ПРИМІТИВІЗМУ 4... шукайте варіант тут: https://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=12583

Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень).

II
ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ

ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
СЕКЦІЯ ТРЕТЯ

Дисципліна чистого розуму стосовно гіпотез

    Використовуючи критику нашого розуму ми дізнаємося багато-всього, але, зрештою, насправді дізнаємося лиш те, що чисто-спекулятивним (лат.speculatio – вистежування) способом, ми, будь-чого, готового до вжитку, довідатись не можемо; чи повинно нам-тут відкриватись не просто поле для гіпотез, а таке (поле-явище), котре приписує нам творити-концентруючи (dichten-писати вірші-ущільнювати) знання так - як нам хочеться - при цьому, не дозволяючи (собі) стверджувати чогось категорично (nicht zu behaupten-не обстоювати) (не казати щось як абсолютну істину)?
    Якщо ж, при цьому, не потрібно буде уявляти казна-що, а можна буде укладати, під суворим наглядом розуму, певні знання в певному порядку, то тоді й повинно виходити щось, заздалегідь-цілком, сподіване - а не фантастичне, або, – що це пізнання буде досягатись-визначаючи неупередженим (bloße-голим) поглядом, котрий уможливлює порядок речей (Gegenstandes-предмет-сюжет) , уже, само собою (природно). Потім цей процес, через реальність (факт) тої (desselben-те саме,останнє) речі, уможливлює певне місце-прихисток (Zuflucht zu nehmen-вдатися до пошуку захисту) для можливості (того порядку речей) в думках і то, не через безпідставність їхнього буття, а виходячи з чогось такого - що має, за собою, даний випадок дійсним, і отже є вірним, та ще-якщо для його тлумачення взято ще й зв'язок з обґрунтуванням (основами) - і аж тоді, це явище, можна назвати гіпотезою.
    Тут-тепер (поки що) ми не можемо скласти й найменшого поняття про передуючі (апріорні) можливості динамічних зв'язків, та категорій чистого розсудку, котрі (поняття про можливості) не служили б для всякого роду вигадок, - а що лиш тоді - коли вони (поняття) стануть траплятися в досвіді (Erfahrung) , то-тоді стане можливим й якесь їх (понять) розуміння: тож ми не можемо, згідно такої-новітньої, досягнутої емпірично (досвідом розсудку) спроможності, додати такої можливості, котра б не додавала до предмета ще й властивостей, - тобто (не можемо) додати щось такого, щоби - згідно до цих категорій та відповідно первісного замислу, поняттю без досвіду, зразу ж, допускалося лягти в основу якоїсь гіпотези; бо, інакше, замість поняття про предмет для підкладення в гіпотезу, - це називатиметься мисленням (Vernunft-розум) порожньої ілюзії. Отже-тут - не дозволяється використовувати лише якийсь новий-самобутній метод для вигадувань, наприклад – якийсь такий розсудок, котрий, без чуттів, спроможний чи бачити предмети, або без контакту відчувати всю силу тяжіння, або брати, наприклад, якісь нові види речовини-матерії, котра не через дотик (Undurchdringlichkeit-непроникність) робиться присутньою в просторі, отже, тут-також і - жодних зв’язків матерії, відмінних від всіх-тих, котрі досвід (Erfahrung) уже і так віддає нам на руки: жодної присутності - не такої як в просторі; жодної тривалості – не такої як в звичайному (bloße-голому) часі. Одним словом: це-таке (припущення) можливе, в нашому розумі, лиш за обставин здійснення (уможливлення) досвіду (Erfahrung) , як умови можливості вживання (втілення) наших пожитків-справ (der Sachen-речей) ; тобто - аж ніяк, щоб це (усвідомлення) - незалежно від всього, само собою, неначе утворювалося (діялося), бо тоді, такого роду поняття, хоч і будуть без суперечностей, все-таки надалі (в гіпотезі) поставатимуть, також, й без конкретного (Gegenstand-взаємно-поставленого) предмета.
    А-отже, кажучи про ті розумові поняття - котрі посилають голі ідеї і не володіють якимсь предметом в якомусь досвіді (Erfahrung) , - то тут наполягається на не вигаданості такого предмета, при цьому, цілком допускається можлива прийнятність і такого (вигаданого предмета). Вже далі, такі (вигадані) предмети, всю-свою, звичайну (bloße-голу) проблематичність їх розуміння (як евристичну, добуту з допомогою навідних питань, вигадку), переадресовують на розгляд, для обґрунтування - за власні межі - до регулятивного принципу систематичного, розсудкового, використання (таких предметів) в полі досвіду (Erfahrung) . Проблематично буде тут - через не можливість доказовості (nicht erweislich ist-не довідний є) , рухатись далі від цього-такого подання, посилаючись на порожні (bloße-голі) мислення якоїсь, уявної, речі, - а ще далі, взагалі, постає неможливість ствердження реальності будь яких фактів поставлених в основу мислення за допомогою гіпотези. Людська ж душа, зазвичай-наївно (als einfach-як просте) , дозволяє мислити собі, що завгодно, згідно до цієї ідеї (гіпотези), завдяки повній і необхідній (notwendig - потребо-рухомій) згоді всіх душевних сил, задля рівності, переглядати її (гіпотезу) в чомусь не конкретному (in concreto) , а також - закладати у принципи таких-наших міркувань свої внутрішні (мисленні) з’явлення (фантазії). Однак душа - взята як проста суть (Substanz) (трансцендентна ідея), була б не лише частинкою чогось бездоказового (згідно правил поширення фізичних гіпотез), але була б, також, і такими діями, котрі робити, надалі-самовільно і наосліп, буде ризиковано, бо чогось дуже простого, в цілому і уже готовому досвіді (Erfahrung) , траплятися (бути) просто не може, і якщо нашу суть (Substanz-матерію) , тут, розуміти як постійний об’єкт чуттєвого світогляду, то також виявляється і не можливість (відсутність), тут, якихсь простих явищ-фактів (einfachen Erscheinung-звичайних примар) уже готових для розгляду. Просто (bloße-гола) уявна (інтелігібельна-мислима) суть, чи голі-уявні інтелігібельні-надумані властивості речі (Dinge-обставини) чуттєвого світу, не дають нашому розуму якогось обґрунтованого права приймати щось як теорію (думку) (als Meinung-як погляд) (бо з якоїсь, просто можливості чи неможливості, не постає конкретне поняття), а також, за реалістичного підходу, відкидаючи уявне, легше буде заперечувати (в гіпотетичному твердженні) і їхнє догматичне (незаперечне) розуміння.
    Тож, для підтвердження вірності поданого факту (Erscheinungen-явище-примара) , неможна посилатися на якісь, інші, обставини (Dinge-речі) чи обґрунтування , - а (можна) лише на такі, які для знайомства з серйозністю (Gesetzen-законність) факту (Erscheinungen-явище-примара) покладають свої спроби на уже добре відомі випадки закономірних припущень. Отже трансцендентальна (котра веде за межі) гіпотеза, застосовуючи якусь голу ідею розуму для пояснення натуральних обставин (Naturdinge-природи речей) , не зробить, тут, якогось довершеного пояснення, бо, через емпіричний (в досвіді розсудку) принцип, не стане зрозумілішим, пояснене тим-таким (голою ідеєю) - те, чого ми-самі не розуміємо від початку. Також виходить що, принципи такої-подібної гіпотези застосовуватимуться, в прямому значенні, лиш для задоволення самого розуму і не служитимуть для підвищення розуміння взятого (Ansehung-маючи на увазі) конкретного (Gegenstand-поряд поставлений) предмета. Бо порядок і мета, в природі, мусить пояснюватись виходячи з ґрунту натурального і через природне припущення і, тут, терпимими будуть всякі, хай і дикі, гіпотези, якщо вони будуть фізичними, - а якщо вони, вже, як над-фізичні, то, тут, слід звертатись з апеляцією (з претензіями), вже, до автора божественного. Тому що, в такому випадку, це буде принципом ледачого розуму (ignava ratio-бездіяльність системи) , котрий повсякчас, - минаючи можливість дізнаватись всяку причину через об’єктивну реальність, або, щонайменше, через можливість безперервного досвіду (Erfahrung) , - хоче діяти дуже зручно, для власного заспокоєння – через голу (bloße) ідею. Все ж, однак, - щодо абсолютно-цілісного (absolute Totalität) обґрунтування (des Erklärungsgrundes-оголошення основ) в ряду пов’язаних логічних дій, то тут не можна ставити будь яких перешкод (можна допускати всякі фантазії) для визначення самих явищ середовища (Weltobjekte-світо-обєкту) , бо, таке визначення не буде як факт (als Erscheinungen – як явище) , а буде як щось, що й не варто було сподіватись знайти, тут-довершеним, в синтезі ряду умов.
    Трансцендентальна (та що веде за межі) гіпотеза спекулятивного (лат.speculatio – вистежування) вживання розуму, відчуваючи постійну потребу фізичного підґрунтя, не готова дозволити вільного-над фізичного обґрунтування, можливо ще й тому-що розум - вже не зміг би рухатись дальше, допускаючи щось ще-інше (над фізичне в над фізичному) для користування і, в цілому, відійшов би, або скоротив би, взагалі, вживання чогось над фізичного, бо інакше, мусив би приносити в жертву всі результати досягнуті розумом на своєму власному ґрунті, тобто – й сам досвід (Erfahrung) . Але, оскільки, для нас-завжди, природо-тлумачення дається важко, то ми маємо під рукою, на всяк випадок-готовим, постійне-трансцендентне (те, що за межами) обґрунтування для того, щоб далі, в тому дослідженні, нам діяти вільно, спогорда (überhebt-звільнятись-гордувати) і завершувати наші розслідування, хоч й не розумінням, а цілковитою незбагненністю (містичністю) єдиних принципів, котрі нами, наперед, так добре логічно-поскладані, що аж мають-мусять містити поняття чогось абсолютно першого (первинного).
    А другим (наступним), потрібним для прийнятності гіпотези, є її самодостатнє, передуюче (апріорі), визначення у результаті чогось відомого достеменно (zu bestimmen-до категоричності) . Якщо сюди, для цієї мети (для логічності) слід, допоміжними гіпотезами, додати ще-щось вимушено (genötigt-необхідніше) , то заодно й з обґрунтованою підозрою, що ті-такі гіпотези - насправді - виключно (einer-одні) голі вигадки, бо кожна з них – сама собою - потребує (bedarf-в попиті) положити, до основ власного обґрунтування, таку думку, котра міститиме аж-таку ступінь необхідності (nötig hatte-потребу має) (буде настільки розумною), що звідти, уже далі, не можливо буде виводити якесь ще розумніше свідчення (знання). І якщо ж, таке припущення мусить бути повністю логічно-завершеною підставою, то, для його обґрунтування, завжди відшукається (логікою) досконалі - мета, порядок і велич, які тільки бути можуть у світі - щоправда, поряд завжди-також, виявиться й ряд відхилень та різних лих і, щоб рухатись далі – потрібна буде ще новіша гіпотеза, щоб рятувати ситуацію, від тих відхилень та лих, уже способом рятівного заперечення (als Einwürfe-як щілина почтової скриньки) . Але якщо ж, в основу цих-таких фактів (Erscheinungen-явище-примара) , покладена звичайна-самостійність людської душі (душевні якості), як стійкість феноменальних властивостей (чогось виняткового-неосяжного), - котра (стійкість) завжди буде спірною через важкість порівняння перетворень в душі з перетвореннями в матерії (розвиток і зменшення) і тоді, тут, для підтримки, мусять бути покликані (вишукуватись) новіші гіпотези - хоч і не без ілюзій, але вже такі, щоб в них припустимо було, як зазвичай (gleichwohl-однак) , подавати думку словами, не вимагаючи для їх обґрунтування якихсь - неймовірних аргументів.
    Коли, тут - для прикладу, вищевказаний порядок розуму (Vernunftbehauptungen-розумо-держатися) (як безтілесна єдність душі і буття (Dasein-там-тут буття) вищої сутності) береться не як гіпотеза, а подається уже як проявлений передуючи (апріорно) догмат (істина), то тоді, зрозуміло - для продовження цього процесу уже забракне слів, тобто – не буде про що говорити взагалі. Бо в (зведеному до догми) подібному відхиленні (Falle-падіння, схил) передбачається, наперед (на віру), щось таке, що береться для доказу та демонстрації лиш (einer) аподиктичної (тої що сама доводить) достовірності. Тобто, коли в реальність такої ідеї (гіпотези) допускається, лиш заради бажання, якась (bloße-гола) правдоподібність - то це виглядає наче безглуздий (ungereimter-неримований-білий) намір, - так наче (в геометрії) абстрактно (bloße-голо) мислити (не креслячи, щонайменше) її положення для їх проявлення (доведення геометричних теорем без наглядних прикладів). А розум, відокремлений від досвіду, або - готовий виводити знання лиш передуючи (апріорі) і як щось необхідне (notwendig-потребо-рухомо) , - або зовсім не готовий усвідомлювати будь-що-взагалі; тому такі рішення розуму не є знанням (Meinung-погляд) , а є, насправді, лиш одним з двох відказів від достовірності, тобто є відказом – або від достовірності всіх суджень, або (відказом) тільки від аподиктичних (тих що доводять безумовно). А думки і правдоподібніші погляди, що належать речам (Dingen-обставини) , спроможні бути голосним обґрунтуванням того, чим даний випадок справді є, або чим (даний випадок) бути спроможний в наслідок дії правил досвіду (емпірично-як досвід розсуду), котрий (досвід-емпіризм) лежить в основі (речі-події) як щось дійсне, тому й трапляються лиш в ряду (Gegenstand-поряд поставлений) предметів досвіду (Erfahrung) . Але, на тому поприщі, мені все ж дозволено так-багато вигадувати, що так-вже мусить бути - ще й тому що, хоч такі (вигадані) судження й досягається сумнівним шляхом безпідставного (bloße-голого) погляду, але-що, зрештою, їх повне приєднання (до логічного ряду) відбудеться лиш за повного підтвердження правдивості тих-таких (вигаданих) суджень.
    Далі - хай і в голо-спекулятивних (лат.speculatio-вистежування) питаннях чистого розуму - однак немає місця тим-таким гіпотезам, котрі б, через положення (розуму) (um Sätze-за (згідно) тез) , беззаперечно вели до фундаментів (zu gründen-обґрунтування) , і хоч, насправді, вони (гіпотези), допускаються найрізноманітніші, та-все ж (за ради спортивного інтересу) лиш для оборони (zu verteidigen для захисту) , - не в догматичному (не на віру), а лиш (для діалектики) в полемічному вживанні. І, під таким обстоюванням (обороною), я розумію не збільшення аргументації власних тверджень, а лиш звичайний (bloße-голий) зрив всіляких спроб опонента - котрий, з допомогою ефектних (Scheineinsichten-сяючіших) перетлумачень, пробує чинити повний розгром (Abbruch-знос) моїх тлумачень (правди) положення (Satze-тези) . А всяке-синтетичне положення (не догма), виведене з чистого розуму, це щось (у власному соку) своє в собі (Eigentümliche an sich-власний, чудний в собі) : це так, ніби спроба відстоювати реальність сумнівної ідеї (gewisser Ideen-якоїсь ідеї) за допомогою беззаперечних положень (Satz gewiß-тез вірних) , - за умови що також і опонент – по другу сторону (за таких ж умов), щоб вести повноцінне протистояння (Widerspiel-проти-гра) , теж не мусить знати все. Вся-ця рівність становища (Loses-жереб, доля) , людського розуму, полягає в тому, щоб в логічних-спекулятивних усвідомленнях (опонуваннях) не виділяти котресь (окреме) з них, і що тут - на арені суперечки, не повинно бути беззаперечно-правого опонента. Але – зрештою, може здатися, що кажучи про (in Ansehung-маючи на увазі) практичне застосування, то, тут, розум має право брати щось таке, що, на поприщі голої спекуляції (лат.speculatio – вистежування) , в будь який інший спосіб, без достатньої доказової основи не мало б права бути взагалі; але такого роду вимога досконалості, котра здавалось би є знищенням (Abbruch-знос) самої логічної побудови (спекуляції), - самого ж практичного інтересу (реальності) зовсім не зачіпає (gar nicht bekümmert-навіть не тривожить) . Виходить що, там (в гіпотезах), розум, володіючи знаннями, все ж не може правомірно проявляти їх, та не може подавати їх беззаперечними доказами вчинків. Тоді ж як його опоненти змушені (повинні) проявляти таку активність. Якщо ж тут, цей опонент, виходячи з сумнівності предмета, чи за його повної відсутності (Nichtsein-небуття) , може додати мало-чогось вірного (weiß-чистого) , - а попередній (erstere–перший) опонент, такої реальності зафіксувати (behauptet-утвердити) взагалі, то: виявляється що, тут, зрештою-таки, перевага на боці того, хто відстоює щось практичне, як припущення необхідне (notwendige-потребо-рухоме)(melior est conditio possidentis-кращим є становище того, хто володіє) . Тоді, одному, при такому (практичному) підході, дістається щось (задарма), так сказати, вільно, в результаті обстоювання (Notwehr-самооборона) (правильного) середовища для його добрих (практичних) справ (Sache-речі, пожитки) , - коли ж його опонент, всякий раз, зобов’язаний суперечити тому твердженню, і йому дістається, щось мов гіпотеза для обслуговування, котра (гіпотеза) зобов’язана служити не для того, щоб через доказ посилювати свій вплив на реальне, але лиш (для того) - щоб показати, що опонент (котрий дбає про практичне) теж дуже мало-чого розуміє, про сам предмет суперечки, щоб могти собі лестити - наче він має право робити висновки - узагальнюючи порівнювати (in Ansehung-маючи на увазі) вигоду, - нашого - лиш спекулятивного розуміння (лат.speculatio-вистежування) з таким - його (практичним) підходом.
    Тут гіпотеза, наче військова зброя на полі чистого розуму, котра дозволяє обстоювати (verteidigen-захищати) щось-взяте в основу (zu gründen-для закладки) не правомірно. Тут ми, постійно, мусимо шукати опонента уже в самих собі. Тому що спекулятивний розум, в його трансцендентальному (котрий веде за межі) застосуванні - є, само-собою, діалектичним (дискусійним-суперечним). І наша внутрішня суперечність (Einwürfe-заперечення) – мов страх бажань (fürchten sein möchten-боятися його хотіти) , лежить в нас самих. Ми мусимо мати її (суперечність), вічну-давню (gleich alten-рівно старе) , за таку, котра й через давність не втрачає сили претензій, - де вічного миру можна домогтися (hervorsuchen -вишукувати) лише зруйнувавши її (суперечність) до основ. Та й цей (досягнутий), зовнішній, спокій завжди буде примарним. Але (бо) паросток тривог (Anfechtungen-оскарження) лежить в природі людського розуму – тут мусив би бути знищеним (ausgerottet-кінець натовпу) ; проте - як ми можемо його викорінювати, не давши йому поживи та волі (спочатку) вирости, швидко множитись, щоб проявитись, мов трава, для знищення разом з коренем? Тож спочатку вимишляйте, відповідно, саму суперечність (Einwürfe-заперечення) для свого – любимого-незнищенного (gefallen-подобається) опонента, і приходьте йому на допомогу, навіть, з власною зброєю, або звільняйте йому (для росту) сприятливі площі - які він (опонент) собі лиш бажати може. І при цьому слід не боятися - а варто надіятися, що цю присутність опонента, в собі - для себе (daß ihr euch-її, свій вам) на всі часи, вже більше не потрібно буде здобувати знов і знов.
    Тож, відтепер, до вашого повнішого (логічного) озброєння (Rüstung-спорядження) входять і гіпотези чистого розуму, які є, хоч лиш незграбною (nur bleierne-лиш свинцевою - олівцевою (Bleifeder-олівець)) зброєю (бо вони постають виписаними не через досвідну солідність (Erfahrungsgesetz-досвідне правило)) , та все-таки, завжди, на багато-що спроможні, і котрі, само-собою, будь-який ваш опонент, також, може використовувати зворотно - супроти вас. Якщо ж вам (в якомусь іншому - не спекулятивному (лат.speculatio – вистежування) мислені-розрахунку) треба іти зворотно та розглядати, знову ж, не матеріальну і не фізичну підпорядкованість перетворень людської природи, то, тут, натикаєтеся на утруднення, - що це-дослідження досвідне (Erfahrung) , і таке, наче певний розлад наших розумових сил (Geisteskräfte-духовних потуг) - мов різні (bloße-голі) зусилля (Modifikation-перетворення) всіх наших органів (тіла), лише для того, щоб спромогтись щось-там собі просто уявити; можливо, сила цих доводів, проявлятиметься сильніше завдяки ослабленню спроможності сприймати щось, взагалі, фізично-чуттєво, - коли, наше тіло, уже не буде фундаментальним-свідченням (Fundamentalerscheinung-основний факт, явище, примара) , і за такої умови - в теперішньому становищі, вся сила чуттєвого стосуватиметься уже - всіх думок (перенесеться на мислене). Тобто, відокремлення від тіла, завершивши, тут, використання нашої чуттєвої спроможності - стане початком посилення інтелектуальної сили усвідомлень. Тоді виходить, що тіло не причина думок, а насправді, є лиш звичайним (bloße-голим) звуженням умов їх (думок) буття, через посилення чуттєвого і тваринного, тим більше, бачиться перешкодою чистоті і спіритизму життя (spirituellen Lebens) і, зв’язок з тілесним, проявлятиметься (для чисто-спіритичного), в унезалежненні від фізичного життя - від якогось стану наших, окремих, органів. Тепер можна іти далі, можливо зовсім по новому, там де - або не було прогресу, або де - не достатньо-жваво розшукувався сумнів (щоб сперечатись).
    За (повсякчасної) випадковості обставин зачаття людини, всякий, подальший-розумний, вибір (розсудливість) (vernunftslosen-розум-кидати жереб) , цього створіння (Geschöpfe-істоти) , залежить, насамперед, від подальшої сприятливості обставин та умов проживання (Unterhalte-харчування) , потім - від панування якогось настрою чи несподіваності руху думок (Einfällen-витівок) , - знову ж схильність, навіть до різних вад-пороків, веде до суперечного бачення (розуміння) та встановлює що (начебто), для цього створіння (людини), великі труднощі слідують далі вічно-незмінними (Fortdauer-сталість, постійність) , - і тому вона (людина) своє життя, за такої, незначної її свободи, зразу ж, готова покладати, цілком, на ті обставини самого початку. А що, тут, в питанні сталості (Fortdauer–тривалість, постійність) всього (людського) роду (на землі), мало хто звертає увагу на окремі перешкоди, - бо всяке випадкове в окремому (im Einzelnen-приватному) , попри все, підпорядковується дії правила цілого в сукупному; також, з погляду кожного окремого індивіда, тут, очікування на якийсь могутній вплив таких, здавалось би, незначних-розрізнених причин, звичайно, мають цілком-сумнівний вид. Однак, тут (в інтелектуальному), протистояти цьому (зведенню до звичайного) може лиш одна-єдина, трансцендентальна – така, що веде за межі - гіпотеза, оголошуючи: весь оптимізм (пожвавлення) досягається завжди, безпосередньо, лиш розумовим (інтелігібельним) способом, не спроможним змінювати час настільки, щоб не - через народження розпочинатись і щоб, далі, - через смерть робити наступний кидок (geendigt-гамбіт-обмін(?)). Що це життя, наприклад, не одне (нащупане) (bloße-голе) явище - фізично-відчуте поняття за невинності нашого духовного життя, і не гола (bloße) картина цілого світу мрій-помислів, який (світ), при нашому, теперішньому, способі пізнання - нам ввижається як один сон-мрія і, об’єктивної реальності в собі не має: а що-це так, наче ми - наші (реальні) речі-справи (der Sachen-пожитки) , і нас самих (ідеальних), зобов’язані розглядати спільно, - і що (в трансцендентальному – що веде за межі) ми, себе, будемо розглядати, окремими, в світі духовної природи, зберігаючи ту спільність (з реальним), однак-вже, починаючись (інтелігібельно) не через (фізичне) народження – чи припиняючись через тілесну смерть (як голі явища-факти) і т.д.
    Віднині ми, однак, над усе що ми тут, цією атакою гіпотетичного (мисленого) оправдання, протиставляємо, - що все-це не просто знати мінімум в початковому твердженні - і що це не лише виокремити ідею розуму, але – що це ще й якесь голе - просто вигадане для спротиву поняття, щоб, таким чином, ми поводились так, наче, використовуючи, всю-власну поміркованість (vernunftmäßig-розуму стриманість) , дозволяємо, між тим, нашому опоненту використовувати (висловлювати) всі можливості для заведення нас у тупик (erschöpft-виснаження) , щоб - між тим, він (опонент) використовував недоліки емпіричних (досягнутих в досвіді свідомості) умов для доказу цілковитої, нашої, неспроможності (пізнавати), щоб він (опонент), видаючи себе за прихильника цілковитої хибності (fälschlich-помилковий) (всякого знання) – насправді ж виявляв лиш те: що він (опонент), через голі правила досвіду, спроможний так само мало охопити на поприщі всієї можливості речі в собі (Dinge an sich) самій, - як і ми спроможні (не спроможні) здобути, для свого розуму поза досвідом - щось виключно обґрунтоване. Виступаючи, такими гіпотетичними (гаданими) засобами, проти зарозумілості, сміливий опонент, підтримуючи складні (verkehrt-перекручувати, відноситись) стосунки, не мусить, для цього, поводитись так - наче він хоче зберегти для себе такі (свої) погляди назавжди. А він може покладатися на них доти, поки він буде безцеремонним у поведінці щодо догматичної зарозумілості опонента. Бо, якщо, хоч якось стримуватись, чи відноситись, до заперечень, шанобливо – то це виглядатиме так, наче, якесь твердження, слід було б, зрештою, визнати - стримуючи заперечення та відмовляючись, зрештою, від претензій, - а так буває, ще тоді, коли заперечення використовуються ним (опонентом) мов шпарина (Einwürfe – розріз почтової скриньки) , через котру він (опонент) хотів би виставити (пропхнути) свої, власні, претензії мов протилежно-діючу, але вже солідну силу, не менше пихату і зарозумілу, через що весь процес виглядатиме так наче, сам опонент, щиро захоплюється стверджуючою (протилежною) стороною і їх аргументацією, а не банально протиставляється їй.
    Отже виходить, що гіпотези, в спекулятивному вживанні розуму, не мають реальної сили як погляди на себе самого, а стосуються лиш зухвалості (Anmaßungen-зарозумілостей) протиставних поглядів в позамежне (в трансцендентне). Бо, розширення принципів можливого досвіду (Erfahrung) над-можливість самої речі (Dinge-справа-обставина) , є рухом в позамежне (трансцендентне), як і те, що твердження об’єктивної реальності є тим поняттям, предмет (Gegenstände) котрого годі відшукати десь інакше, як зовні границь всього, але можливого лише в досвіді. Те, про що чистий розум ствердно (assertorisch-констатуючи) відгукується, мусить бути (як і все, що розум пізнає) - або необхідним (notwendig-потребо-рухомим) , або воно (твердження) ще не є готовим взагалі. І як наслідок – для дій ми не маємо готовим будь якого погляду. Однак і згадана гіпотеза посилає нам лиш проблематичне судження, щоб, принаймні, не спростовувати, хоч, звичайно, також і не доводити через нього – саму його можливість, от і виходить – не може посилати (від себе) особистий погляд (Privatmeinungen-приватна думка) , але це, однак, не значить що, гіпотеза, стане терпіти сумнів (заради самозаспокоєння) рухаючи його до себе (всередину). Однак вона (гіпотеза) мусить утримуватись в цій якості і дуже старанно доказувати, що це вона не собі самій доводить, а діє задля об’єднання (знання) абсолютної дійсності, таким чином топлячи (ersäufen-топити) під розумом (в логічному) всілякі вигадки та ілюзії.
22.04.2018
худ. Я. Саландяк. Цитата з Канта (фотошоп).

Космос (для фейсбука) 12.5
(роздуми невігласа)
13. Теорія (ідея) реальності – реальність як гіпотеза (der Hypothesen-These) ...
    ... “Ляп!” *... з легкої руки Нелі Пінчук** знайшовся потрібний (принаймні мені) термін для Теорії квантової фізики... Наприклад, існуюча нині, термінологічна проблема “Теорії великого вибуху” полягає в тому, що термін “вибух” обмежує та спотворює логічні ряди самого процесу трактування реальності... а термін ляп, можливо, розширить смисли того тлумачення... несучи у собі куди-більше значень (мені так здається) для тлумачення механізмів протікання дійсності, - від вищих чи самодостатніх - аж до абсурдних... Ляп може бути доречний до терміну “квантовий” - саме як логічний механізм поширення - ляп камінний (лат. lapis - камінь) – так і ляп акварельний - квантів світла (для світло-хвильової природи кольору)...
    В природі мокрого- акварельного ляпа (мазка) на папері і у всякому-іншому живописі бачиться, саме, той вищий-живий-творчий механізм тривання та вивершення реальності (всяка фарба має властивість висихати)...
    Якщо ж брати загальну, термінологічну, проблему для побудови логічних рядів у самій, квантовій, механіці, ну там: сингулярність, кіт Шредінгера, темні матерія та енергія... Поняття Ляпу - розширюючи Квантову теорію, одним махом, від камінного ( lapis – камінь) ляпу ( lapsus - падіння) аж до іронічного ляпу ( lapsus - помилка) потрактування не суперечить її (Квантової теорії) базовим поняттям: ідея-субстанція-простір-відносність.

Отже: “Теорія Великого ляпу”?..

    *Ляп не в розумінні: 1. Промах, помилка… І навіть не в розумінні: 2… Уживається як присудок за знач. ляпати… (Великий тлумачний словник сучасної української мови. вид «Перун»,2003)… А у широкому: всесвіт - мов квантовий ляп… ляпсус (від лат. lapsus – падіння, помилка) – прикра помилка, недогляд в усній мові або на письмі через неуважність, поспішність або забутливість. Чи латинське - lapis – камінь.
    **Nelya Pinchuk-Ulyanich • фейсбук
“ Ну от такі в мене получились акварельні ляпи, щоби…”
10.03.2018 р.

Володя і жмотики - творчий метод : примітивізм ****...
    ... “Ляп” ***- хай... з легкої руки Нелі Пінчук... не таке вже й примітивне слово... хоч може й улюблена-натхнена дитяча справа... але тут іде про мазок... чи про “смачне” слово... - то от вам, взяте навмання, доречно-сказане Манюкове** - про ляп такої мови: “Знай: їхня мова, як цукерка, а правда, мовби стриптезерка” ... - що актуально нині (і вічно)... чи де - чи на фейсбуці... чи для кого – чи для мене... саме тому я й знайшов своє давнє... дослідження і не дуже дбатиму за логіку – чи граматичні помилки... хай буде – ляп то Ляп.

Творчий метод художника ікс.
(дуже спрощено-чуть перероблено)

    Що то є – творчий метод художника? Чи то спосіб “кладення фарби на полотно”, чи кольорові уподобання майстра, чи певні перипетії сюжетних ліній, чи... А давайте узагальнимо: допустимо – творчий метод, це світогляд... (хоч - навсього – завжди: метод накладання фарби!).
    Світогляд художника ікс формувався... Наслоїлось : побачене, прочитане, відчуте, ментальність... ізми... щось не конкретне-низьке і темне, щось не конкретне-високе та світле. Конкретне.
    Творчий метод - якщо ти спеціально не навчався художному ремеслу, - однозначно буде: примітивізм (наївне мистецтво)...
    Лінії, якщо їх просто... проводити – вимальовують щось! Різнобарвні плями, якщо їх... як попало ліпити – виражають щось! Чистий-насичений колір – це просто, щось-фантастичне!..
    А що - життя?.. ідеологія самотності... - що на цю тему казали дідусь Фройд?.. художник ікс думає так: кожна людина народжується і умерає самотньою... виходить з невідомості – і в невідомість іде. А психолог Фрейд... щось там казав про при-родову травму, - начебто кожен з нас, по народженні – підсвідомо - прагне повернутись назад, в лоно власної матері... Можливо й правдоподібно-щось... Художник ікс, повертаючись в думках назад... гортаючи сторінки пам’яті... доходив до написаних таємничими знаками і вкритих туманом чуттів... сторінок... і відчував – немає початку й там, далі... там вічність – непроглядна безодня... з неї він прийшов... але там уже був – вічно. Він, кожної миті, відчуває ту безодню... в собі... за спиною.
    Але як це все стосується творчого методу? Зрештою ж – доведеться “класти фарбу на полотно”... Тут (для даного прикладу) все просто: “... примітивізм... іноді визначають також так зване «наївне мистецтво» — творчість художників, що не здобули академічної освіти”... А ще Богдан-Ігор Антонич ( ляпнув свого) - сказав: “Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність.” *

    Мистецтво творить себе! Певне... надто-сміливо... але я смію сказати: Ляпає!

Основний текст взято з: Саландяк Ярослав Анонім Великий мотлох - сАм видав - Підгайці 2006 р. (три ксерокопії) - стор. 6. Творчий метод художника ікс.

    * Стаття: Богдан-Ігор Антонич Національне мистецтво (спроба ідеалістичної системи мистецтва). 1933р. (передрук в журн. Образотворче мистецтв 1993 р. ном. 3-4.)
    ** Богдан Манюк – Поетичні Майстерні.
    ***Ляп в розумінні: 1. Промах, помилка… 2… Уживається як присудок за знач. ляпати… (Великий тлумачний словник сучасної української мови. вид «Перун»,2003)… і також у широкому розумінні: як всесвітній квантовий - камінний ляп… від лат. lapis – камінь; lapsus – падіння, помилка.
    ****Примітивізм (від лат. primitivus — початковий, первісний) — художня стилістика... Терміном «примітивізм» іноді визначають також так зване «наївне мистецтво» — творчість художників, що не здобули академічної освіти...
17.03.2018 р.

    худ. Неля Пінчук "Струмочок", 2015 р. олія-мішковина (40-25см.).

    (роздуми невігласа)
5. Теорія (ідея) реальності - Свобода*...
    ... свобода... в квантовій механіці це - коли Ейнштейн із Бором сваряться:
- Альберт Ейнштейн: я не вірю, що Господь Бог грає в кості!
- Нільс Бор: та це уже не наш клопіт...
    ... відносність – вона і є свобода відносності (руху) в субстанції (в матерії) – свобода аж такого рівня, що... Господу Богу залишається – хіба - грати в кості!
* Свобода, можливість діяти без перешкод і заборон.
    18.12.2017 р.
6. Теорія (ідея) реальності...
    ... розсуд за Кантом... згідно квантової механіки, - з котрого виходить, що людський розум, усякий-власний розсуд будь якої відносності, завжди, робив-проводив (виконує) безпосередньо - в квантовому середовищі субстанції (матерії) власної голови... навіть тоді – коли людина, ще-тільки-но робила першу, свою, кам’яну сокиру... в квантовому середовищі субстанції (матерії)...
    Це зараз так усе просто – береш, як приклад, комп’ютер... сідаєш і судиш-думаєш-співставляєш... а Кант? – Звідки знав що*: “... весь-будь який предмет, завжди, лежить за межею природознавства - в полі чистої ідеї. ”Зрештою – всі ми-звідкись, від народження - це зна-є-мо! Де-ще-е-е? Де-що-о-о... той Кант... та ті кванти? **“А уже, тут, усе моє невігластво (Unwissenheit-незнання) стосується - або самої справи (знання про конкретне), або - знання про призначення та границі можливостей моєї свідомості”.
* “Aber diese Gunst muß dem nicht minder gut gesinnten und seinem sittlichen Charakter nach untadelhaften Hume ebensowohl zustatten kommen, der seine abgezogene Spekulation darum nicht verlassen kann, weil er mit Recht dafür hält, daß ihr Gegenstand ganz außerhalb den Grenzen der Naturwissenschaft im Felde reiner Ideen liege.- Але це прихильність-доброзичливість мусить не менший-менш добре прихильний і його моральний характер на бездоганний Г’юма так само бути доречі-приєднатися, його виснажене спекуляція навколо цього не покидати-залишати можна тому що-бо він з право за те тримай-стій, це їх предмет цілий-весь зовні кордон природознавство в поле-лан чистої ідеї лежить”. (згідно словника) .
** Immanuel Kant: “Alle Unwissenheit ist entweder die der Sachen, oder der Bestimmung und Grenzen meiner Erkenntnis - Все незнання є одним з двох - пожитки, або призначення і границя моєї свідомості”. (згідно словника) ( І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція друга Дисципліна чистого розуму з погляду його полемічного вжитку, одинадцятий абзац, Про неможливість досягнення скептичного умиротворення суперечного у собі чистого розуму, перший абзац.)
    25.12.2017 р.
7. Теорія (ідея) реальності – Рух...
    ... рух в просторі субстанції через відносність... А всякий рух і є відносність... А все, що далі мовиш – вже, всплош, логічні версії: визначається швидкістю (рухом) переміщення субстанції в просторі субстанції чи просто просторі - а там суб’єкт* субстанції має власну потребу... от, тут, тобі і метри-секунди-кілограми-кіловати... і панові Ейнштейнові, щоб позбутися свого суб’єкта – виникає потреба в власній теорії відносності – а слабо: субстанція в просторі через відносність і усе... Далі – всілякі формули та математика!
    Фундаментальна фізична стала**... і – тобі на! - Метрів за одну секунду? - А не: одиниця руху – фотон, а швидкість світла складає – одна тисяча фотонів... - а один фотон – тисяча фотів - а один фот – тисяча фо!
    І от: ми їхали зі своїм суб’єктом - своїм автомобілем, по дорозі, наприклад, із швидкістю: двісті вісімдесят п’ять фо! - Не треба нам ні метрів – ні секунд... ні якоїсь, окремої, відносності.
* Суб’єкт, (від лат. subjectum — підкладене) призирлива назва особи, яку не хочуть називати.
** Фундаментальна фізична стала швидкість світла позначається літерою c (від лат. celeritas) і в міжнародній системі одиниць: c = 299 792 458 м/с.
    28.12.2017 р.
8. Теорія (ідея) реальності - Яма-1...
    ... щось-таке... у вигляді конкретного, тілесного, відчуття холодку в грудях - мало б виникнути в мене... коли я дійшов до спроб унаочнення, Альбертом Ейнштейном, його-власного розуміння гравітації (чому ми падаємо на землю? – бо там є яма... щонайменше – логічна!)... а в космосі - такі рівчики-ями... тому планети не вилітають в простір і, далі, от вам, - гравітаційна яма “чорної діри” – до чого ж воно і йшло?.. Але, - очевидно - для здорового глузду: Ніяка то не яма! Надто багато емоцій - як для фізики-механіки субстанції в просторі. Однак (коли, як кажуть, матеріалізм накривався...) довелося ж і Ейнштейну (якщо вже Бог кидає кості) опуститись до відносності...
    Як для мене - вже краще – тяжіння*! Чому? Хай – Бог так зробив! – Щось ми пояснити можемо – а щось – дзуськи! Ще Іммануїл Кант казав: “Всяке твоє незнання це або: буденні пожитки про котрі досить знати те - що вони просто є, або це – знання про твоє високе призначення та границі свідомості...” – Ну... це я так, собі, зрозумів, а він (Кант) казав, дослівно, читай нижче всіх текстів...
* Гравітація, (від лат. gravitas – тягар, вага) – Тяжіння.
    06.01.2018 р.
9. Теорія (ідея) реальності - Яма-2...
    ... відносність і субстанція - як яма... котра здається нездоланним... протиріччям... Перебуваючи між чимсь найбільшим та чимсь найменшим... котре є в просторі: всесвітом-космосом- субстанції та субстанції-атомів-квантів... Але, скільки ще всього, завжди, міститься поміж найбільшим і найменшим... і оте “та”, котре стоїть, завжди, між “ субстанції... субстанції”, хай якими є її (субстанції) розміри, найперше, Іммануїл Кант хотів би, щоб: Чистий розум-свідомість; котра (свідомість) завжди має бути при тобі (суб’єкті), як би ти далеко дозволяв собі (розуму) заходити в велике чи в маленьке...
    Тому розум, задля подолання того протиріччя, повинен бути завжди при здоровому глузді... між ідеєю найбільшого та ідеєю найменшого! – І... найпростіше... зарівнювати ту “яму” - копаючи картоплю... на городі... палячи картоплиння... позираючи на зоряне небо...
    16.01.2018 р.
10. Теорія (ідея) реальності – Казка про гравітацію...
    ... без гравітації картоплі не копати*... і не ростити... і, здавалося б й не мислити... аж... свідомість вирахувала якусь лишню гравітацію в просторі по між субстанції... Але за тої-такої відносності, що править світом – рахується (є логічним), що усього лишнього, зазвичай, бракує – і от вам – треба долучити темну матерію – а де вона?..
    Але що є гравітація? Чи всяка гравітація має центр а у центрі аж потенційність чорної діри – мовляв, як вигорить (вилетить) з субстанції щось, що спроможне з неї вилетіти у простір... то там залишиться чиста гравітація... і що... шукаючи темну матерію – шукай центру чистої гравітації?.. Що гравітація – центр... середина є...
* Казка про копання картоплі – поволі поволі по чистім полі дими гуляли на вільній волі... (здається сказав Антонич).
    26.01.2018 р.
худ. Я. Саландяк. – з Канта... (фотошоп)

Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень).

II
ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ

ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
СЕКЦІЯ ДРУГА
Предмет чистого розуму з погляду його полемічного вжитку

    Розум, в усіх своїх спробах критики, підпорядковується собі і може поводитись вільно - не чинячи, собі, будь-яких заборон, не боячись, мимовільно, нашкодити собі самому, чи накликати на себе підозру в можливості творення якоїсь шкоди чи втрат своїми діями. Тут-тепер, в зауваженому, не такою важливою є якась вигода, також, тут, не ідеться про щось святе - це звичайна перевірка та проведення огляду, де будь-хто немає права позбавляти чи навіть сміти втручатись в щось-чиєсь особисте. На цій-такій свободі ґрунтується, навіть, само існування розуму, і будь-яка, диктаторська, подоба (розуму), чи його вирок, не мають тут, поза згодою вільного громадянина, якоїсь сили, бо - в будь який час, тут, кожний-особисто, повинен мати можливість виразити власну нестримність, чи свій сумнів, еге ж - навіть, свою, окрему, заборону (veto) .
    А далі, врівноважений розум, не відмовляючи собі у будь-якій критиці – самі причини тої критики, начебто - не завжди й мусить розглядати. Однак, всякий, чистий, розум, при його догматичному (не математичному) вживанні, не такий уже й точний та свідомий своїх вищих законів, - його критика, хоч і не така уже й дурна (nicht mit Blödigkeit-не з отупінням) - але з всілякими відхиленнями властивими (angemaßten-присвоєними) догматичності – тому, далі, мусить з’являтись перед критичне око вищого та розсудливішого розуму.
    Усе стоїть інакше, коли критика витікає не з цензури вищого судді, котрий розбирає вимоги співгромадян і, тут, розум зобов’язаний, порівнюючи усе (dagegen- тут-там порівнюючи) , голо захищатись. Невже тут, також, має місце прагнення (невідворотність) догматичності, хоч, - що в запереченні, що в підтвердженні - виходить таке: знайдеться виправдання κατ' ανθρωπον - в людині - навзамін та без всякого порушення будь чиїх (догматичних) інтересів, і це буде персоналізоване (titulierten-іменоване) , досягнуте, посідання знання, котре не звертає уваги на будь-яке, чуже, зухвальство, - через що він (розум) є сам собою κατ' αληθειαν – дійсний - хоч і не спроможний довести цього (завжди маючи право на власну думку).
    Тепер, під полемічним вживанням чистого розуму (під діалектикою), я розумію захист його (розуму) положень від, навіть, натяку на можливість догматичного відкидання чогось. Тут, тепер, ідеться не про те, що твердження розуму уже, взагалі, не мають права бути хибними, але навпаки – щоб, пізніше, власну упевненість про це-все, достовірніше (аподиктично) - (так - з більшою ясністю), спромогтись виразити. Тому, що ми й надалі посилаємось, все таки, на невпевненість (nicht bittweise-не будь мудрий) в нашому-повному оволодінні знаннями, і якщо ми хоч саму, хай би і не достатню (неповну) назву (Titel-титул) чогось-цього (знання) перед собою маємо, а вона є достовірною, то уже будь-хто не зможе стверджувати-довести незаконність цього-нашого володіння.
    Все ж, в усьому-цьому, є щось, що насторожує та залишає певний осадок, але, зрештою, додає чистому розуму загальної антитетичності (присутності протилежностей), і вже-далі, розум - представляючи з себе, понад всю-всяку суперечність (alle Streitigkeiten) , вищий трибунал, – сам же (розум), однак, повинен перебувати, постійно, в суперечці (in Streit) з собою. Правда, й на вершині розуму, ми маємо таку ж, імовірну, антитетику (протиставлення) всього, що постає перед нами; але це-воно проявляє себе лише в непорозумінні (Mißverstande-місрозсудливість) - а воно-само (nämlich-назване) торкається, тут, загальноприйнятої заборони сприймати речі, як самодостатні, виходячи лише з їх (одномоментного) явлення і, в такому випадку, вимагати абсолютної повноти їх синтезу в одному і іншому виді (в усіх можливих видах) - (але - двоякий вид одночасно неможливий), однак - котрийсь (вид), не чекаючи – будь якої миті, може постати з явища уже цілком готовим. Тоді виходить, що немає дійсного протиріччя розуму (Widerspruch der Vernunft) з цим мимовільним підбором: ряд у власному (an sich gegebener-в собі даному) явищі безумовно, спершу, має початок і : це є, просто-коротко і ясно - ряд сам в собі (an sich selbst) без всілякого початку; бо (хіба) той і цей-обидва положення прагнуть тривати готовими разом, тому що з’явлення (Erscheinungen) для їх подальшого буття (Dasein - там-тут буття) (як явище) не є, в собі самому, готовим (an sich selbst gar) , тобто, завжди є щось, що заперечує і, отже, є якесь природно-мудре (natürlicherweise) припущення, котре, такий-заперечний висновок, мусить на собі тягнути.
    Таке непорозуміння (Mißverstand-місрозсудок) , зрештою, не може залагодитися розумом чи до - чи через цю суперечку - як в разі теїстичного (божистого) твердження: це-воно є вища сутність (es ist ein höchstes Wesen) , - в порівнянні – атеїстичного (безбожного): це-воно є ніяка вища сутність (es ist kein höchstes Wesen) ; або в психології: все, що думає, думає про абсолютно постійну єдність і, отже, про тимчасову матеріальну єдність розпізнаваного, котре є водночас чимось іншим - протилежним: душа, єдність не нематеріальна (тобто матеріальна) і може, відштовхуючись від тлінного, ставати (робитись) будь чим - без винятку. Тому-що предметом питання тут є те-все, надзвичайне, що його природа (Natur) заперечує у вільному перебуванні, а розсудок (der Verstand) має його лиш річчю в собі самій (Sachen an sich selbst) , а не загальним явищем взятим до робити. Отже це-воно, тут, стає дійсною, звичайною, сутичкою, котра відбуватиметься, коли чистий розум має щось доводити дотримуючись потреби заперечення і, коли саме твердження перебуває близько до основи; тому що, тут, критика стосується, уже, підстав догматичного ствердження, коли, може й дуже хочеться прибирати все, крім того, що під це положення прямо підходить, однак тут, принаймні, власний інтерес розуму полягає в тому, щоб бути готовим не закликати собі лишнього опонента.
    Я, правда, не маю такого (глибокого) переконання, як відомі і чудово-міркуючі люди (Sulzer: Зульцер Йоганн Ґеорґ (Sulzer Johann Georg, 1720-1779) – німецький філософ-вольфіанець... і цікава аналогія-1834 рік - Якоб Зульцер-Нойферт з синами... створюють "Чавуноливарний завод Sulzer") схильні, щоразу, зосереджено вивчати (промацувати реальне) попередні докази: ще й сподіваються, що їх переконання стануть, згодом, також, і ясною демонстрацією двох основоположень нашого, чистого, розуму: Бог є, є винайдене Ним майбутнє життя. Я ж, скоріше-навпаки, певен - насправді, це відбувається не так. Бо невже розум , щоб добутись до основ синтетичного обґрунтування (чавуноливарного виробництва), повинен обирати собі не предмет безпосереднього досвіду (Gegenstände der Erfahrung) з його внутрішніми можливостями? Бо - беззаперечно (аподиктично) зрозуміло, що не стане, будь яка людина, це-щось (реальне) - хай суперечне (Gegenteil-протилежність) , плутати з світлою-видимістю, не кажучи вже про догматичні твердження. Тому - що людина мусить, це-щось-голе (реальне), через чистий розум так перетворити і організовувати, що виявиться: самостійно - вища сутність, в нашому мислячому суб’єкті, як чистому інтелігенті, цього зробити не може (unmöglich) . Проте розум хоче, отримавши знання будь-звідки, мати підставу домірковувати знання уже з предмета (реального), понад весь можливий досвід (alle mögliche Erfahrung) , геть з назовні, тут, синтетично. Отже ми можемо бути, понад цим усім, байдужими, коли, одного разу, хтось (опонент) візьметься пояснювати (відсторонено) нам цю суперечність; а ми, саме заради цього, маємо щось некорисливе мислити (мати) за навчально-правильний доказ і спромагатись приймати ті-такі пропозиції відокремлено, щоб завжди бути готовими вступати у зв’язок з спекулятивним (лат.speculatio – вистежування) інтересом нашого розуму в досвідному (емпіричному) вживанні, і зверх цього посилатися на нього, як на спільний захід поєднаний з практичним інтересом. Для опонента (котрий повинен розглядатись нами не як голий критик) ми (виходячи з загальної суперечності ситуації), завжди, тримаємо готовим власне нерозуміння (non liquet-не зрозуміло) , яке, безпомилково, повинно його (опонента) заплутувати, - тоді як ми, собі, всяку протидію (Retorsion - обмежувальні дії у відповідь) , дозволяємо і, в той час, як ми тримаємо в постійний підтримці (напрузі) власний, суб’єктивний, максимум розуму, - супротивнику ж цього має, необхідно (notwendig - потребо-рухомо) , бракувати (повинно розслабляти), і тоді ми, на його низьку оборону - з висоти власної оборони, можемо дивитись спокійно і байдуже.
    Але, в цей-такий спосіб, власне, не дається, готовою (вирішеною), будь-яка суперечність-протиріччя (антитетика) чистого розуму. Тому що єдине поле битви - де шукатиметься це поняття (антитетики), розміщене на поприщі чистої теології і психологїї; однак - цей простір (ця земля), боячись подібного (суперечності), не несе (немає готовим) якогось бійця в його повному-бойовому спорядженні. Він (розум) може, тут, лиш виступати, з іронією, як хвалько, у дитячій грі - дозволяючи собі, просто, іронізувати. І це є єдине, втішне, зауваження - котре дає розуму, хоч якусь, мужність протидіяти; чи не тому, що вона, суперечність (антитетика) розуму, захоче, колись, себе саму покинути (вирішитись), бо вона (суперечність), обравши всі помилка для виправлення, іронізуючи далі, саму ж себе розхитуватиме - без спокою і без можливості, навіть, на сподівання спокійного володіння?
    Але все, що в природі - само собою влаштоване, - є добрим для будь яких наших намірів. Навіть отрута може служити для того, щоб переборювати ті-такі речовини (Gifte-отрути) , котрі, інколи, виробляються нашим організмом, щоб зрештою - в нашій свідомості навіть і не виникало думки про брак лікарства (у аптеці). А всяке заперечення (звуження) власних переконань і зарозумілий рух нашого голого, спекулятивного (лат.speculatio – вистежування) , розуму поза наведений приклад, однак - виникають з самої природи розуму, і також, мусять сприйматися як призначення - котре, зрештою, має добрий намір, і не повинно залишатися поза нашою увагою. Бо ж, для чогось, ми, тут, маємо таке подання речей, наче вони стосуються якогось, нашого, постійного й вищого інтересу та дозволяють, предметам, бути спільно, мов рівноцінні, підвішеними таким чином, що всі-вони опиняються в якомусь - аж в невиразно-розбірливому просторі і через це нам, само собою, доводиться сумніватися в беззаперечному сприйнятті того, що там відбувається та змушує нас споглядати, все-це, поглядом активнішим (mehr gereizt – більш роздратованим) , ніж, здавалось би, це потрібно для того, щоб зробити вільний та незалежний висновок, - тож, за такого загального стану (виду) реальності та за потреби якогось, уже зухвалого, способу визначення - така перспектива виваженості є, очевидно-сумнівною та, мабуть, весь-такий стан, видасться нам, скоріше, шкідливим. Однак – беззаперечно, цей-такий стан завжди корисний, бо постійно додає екзаменованому, тут, розуму, цікавості і, при цьому, надає повну свободу - усвідомленням того, що вже далі розум може безперешкодно займатись своїм-власним інтересом і, завдяки цьому, сам процес, буде ще й прискорюватись - бо там, де реальність постійно ставить бар’єри перегляду - то цим, водночас, і розширює можливості самого розуму, - котрий, насправді-завжди, більше потерпає від чужого втручання (fremde Hände-чужі руки) котре, всякий раз, норовить скерувати (розум) на свій, примусовий, план та відхилити наш розум від природних мук-ходінь.
    Таким чином - залишайте вашому супротивнику лиш розумне, і змагайтеся з ним голими засобами (Waffen-зброєю) власного розуму. Втім не переймайтесь, тут, про успіх заради доброї справи (про практичний інтерес), тому що в голій, спекулятивній (лат.speculatio – вистежування) , суперечці про таке не ідеться. Тут (за таких умов) суперечка відкриває не одну, вірну, суперечність (антиномію) між двома (взаємно-виключними) поняттями розуму, котра (суперечність) всюди, відтепер, ґрунтується на їхній (понять) природі і мусить, далі, необхідно (notwendig - потребо-рухомо) , належним чином, відбуватись. Цей-такий спір культивує розгляд предмета через подвійність (ствердження та заперечення) його сторін і, внаслідок такого, виправленого, погляду на висновок, начебто, щось буде обмежуватися та при цьому, завжди, щось залишатиметься спірним, але не сам предмет, а лише нюанси – тон його розгляду. Тому що, завжди, залишатиметься, перед дотепним розумом, для висловлення, щось ще, з тих достатньо зайвих слів обґрунтування та слів єдиної, твердої, постійної віри, якщо їх знання, однаково, мусять подаватись.
    Та-коли холоднокровний співбесідник, готовий до відвертих і врівноважених суджень, відчувши потребу, запитає в Девіда Юма (англ. David Hume, 1711—1776 — шотландський філософ-емпірист) : чому він був змушений перейти від звичайних, приємних та вигідних всілякій людині переконань, до важких роздумів і сумнівів, та проведення розкопувань-досліджень – доходячи, в цьому-своєму розумо-проникливому (Vernunfteinsicht) перегляді, аж до ревізії великих тверджень, визначень та понять, вищої сутності? То не дивуйтесь, якщо він заперечить: це не був намір розуму привносити ще щось, далі, в самопізнання, а що, насправді, - це було голосне вираження справедливого обурення тим насильством над розумом, котре, насправді, творять, ті-такі приємні та вигідні переконання, перешкоджаючи прямодушному визнанню власних (розуму) недоліків-котрі, додаючись при перевірці, стають, само собою, очевидними. А запитувати ж, тут, про причини неприхильності духовної особи (Priester – священика) , при порівнянні принципів самовиявлення досвідного (емпіричного) вживання розуму, та всякої трансцендентальної спекуляції, і щоб це могло вільно використовуватись для розхитування та зриву всіх основ, коли ж наші душі, їх свобода і безсмертя (сподівання майбутнього життя, при цьому, є лиш чеканням чуда відновлення та пробудження), стоять на двох-цих, основних, стовпах (відновлення та пробудження) всіх релігій, а він, як завзятий учитель релігії, зрозуміло, приносить тут лиш користь; так станеться, що, тут, хтось інший може йому заперечити: він (священик), в наслідок цього, хоче позбавляти розум інтересу до вірного предмета - закону матеріальної природи, завдяки котрому ми можемо щось, точніше, визначати і знати. Але, якщо бути чесним – видаватиметься несправедливим, що начебто цей парадокс останнього його твердження - про вірність потреби об’єднання з релігійним наміром, начебто ганьбить добре думаючого чоловіка та робить йому якусь шкоду, бо тут, він, начебто, втрачає з поля зору природність та, начебто, не може далі орієнтуватися. Але така-ця прихильність, до природного характеру дійсності, мусить відбуватись за не менш-доброї прихильності і до її морального характеру і, також поширюється, навіть, на бездоганного Юма, котрий, не покидаючи свої виснажливі спекуляції (лат.speculatio – вистежування) навколо цього, сам, з повним правом, стверджує що, однак, весь-будь який предмет, завжди, лежить за межею природознавства - в полі чистої ідеї.
    То що ж, тут-тепер, беручи до уваги всілякий ризик, видається якоюсь-серйознішою загрозою загальному благу? Було б не природно та несправедливо в цьому визначатись остаточно (цілковито). Людина спроможна щось лиш припускати; якщо це робиться талановито, якщо це нові-глибокі дослідження - одним словом, якщо розум щось виявляє, то й вигравати повинен, завжди - розум. Але - якщо ж хапаючись за все підряд, мов посилаючись на вільний (zwanglosen-невимушений) розум, твердити - що це якась підла суть, - державна зрада, чи - що це такі тонкі впливи, котрі не кожний готовий навіть розуміти і через це кричати мов на пожежу, роблячи, таким чином, з себе посміховисько. Тому, тут, мова ітиме не про те, що загальне благо має вимірюватись вигодою або невигодою, а лиш про те, що просторий розум, минаючи загальні інтереси, може привносити виокремлині (абстраговані) спекуляції, і чи варто їх, при цьому, направляти на загальні, суспільні, блага, чи краще, тут, розуму бути готовим рухатись в напрямі до чогось практичного. Отже - замість готового орудувати, там, меча, навпаки - як бачите, маєте можливість триматися в спокійному, безпечнішому, місці проживання за для розваги розмовою, без важкої боротьби - для вірного, безкровного, виходу хоч, можливо-при цьому, мусить випадати і якийсь, корисний, перегляд загальних інтересів. Тому що, тут, буде надто безглуздо дожидатися, від розуму, чогось для роз’яснення, чи очікувати на якісь, попередні, пропозиції щодо того - де саме має випадати, необхідно (notwendig - потребо-рухомо) , той, загальний, спільний інтерес. Крім того, тут, розум само собою (через розум) задовольняється і утримується в рамках, і не потрібно мати, для цього, натовп охоронців (Scharwachen-нічний патруль) для протистояння там, де вам здається - що верховна сила (Obermacht) має від вас небезпеку й потребує відсічі обивателям. В цій-такій діалектиці не буває перемог, тож нема причини про це переживати.
    Але, насправді, розум завжди готовий та потребує, цієї-такої, суперечки, і хотілось би - щоб цей процес починався раніше та відбувався, невпинно рухаючись, без обмежень та окремого суспільного дозволу. Бо чим раніше починається здійснення серйозної критики, в явищі котрої всякі суперечки, сам собою, мусять відпадати, то вже далі ми вчимось, між іншим, переглядати ті суперечності та засліплення і упередженість, котрі мали б нас роз’єднувати.
    Тим більше що, в людській природі, подається і певна міра суперечного та несправедливого (Unlauterkeit-нечистий-нечесний) , зрештою, як в усьому, що виходить, слідом, з загальної природи і це мусить утримуватись в наших усвідомленнях (Anlage-установка-хист-план) поряд з усім доброзичливим з метою (Zwecken-цвяшок) приховати (повісити на цвяшок) ці-такі бачення, щоб мати можливість всілякі, вірні і похвальні, рішення, прийняті задля загального добра, виставляти на показ. Часто, через цю схильність - приховувати в собі щось одне (несправедливе), щоб, потім, взяти щось інше за голу, очевидно, доброякісну вартість, - вся ця-така правильність поведінки усвідомлюється людиною не як просте прилучення до цивілізації, але й як вірний спосіб поступової моралізації, вбачаючи свою роль в цій школі - школі покращання - щоб, зрештою, самому на цьому ж і попастися, нарешті зрозумівши, що не можна, за допомогою косметичних поправок, видаючи видиме та придумане за справжнє зразкове благо – досягнути справжньої, пристойної, поважності і скромності. То вже краще, свої усвідомлення (Anlage-установка-хист-план) , вибудовувати реальними, такими, яким є все насправді, щоб всяке, висловлене, переконання не служило як тимчасове, щоб людину, котра є носієм грубості (в наслідок, начебто, несправедливих принципів світобудови), спочатку навчити, принаймні, хороших манер, котрі він повинен, не лише знати - а і вживати, а вже далі - потрібно послати йому знання про справжні принципи доброзичливості довколишнього світу; а щоб послане перейшло в сталий напрям, то потрібно щоб та фальш його поведінки, поступово - само собою, перетворювалась на сильні переконання в доброзичливості всього світу, бо інакше це зіпсує всю щирість взаємовідносин, і паростки доброго лежатимуть, тягарем, під поживним світлом прекрасної видимості - навіть і не виникаючи.
    Мені жаль помічати те, як часто люди поширюють, викликану цією несправедливістю (Unlauterkeit) , фальш і лицемірство - навіть на висловлювання чисто-спекулятивного (лат.speculatio – вистежування) напрямку думок, туди, - де визнання всяких думок, завжди, відверте і справедливо-відкрите для виявлення будь чого і, отже - має у собі набагато менше перешкод, оскільки це все робиться не задля якоїсь вигоди. Виникає сумнів – невже наскільки невигідною є проникливість нашого розуму, що ми готові подавати один одному, сфальшованими (підробленими), навіть голі думки та подаємо прикрашену видимість за очевидність, коли ж, навпаки - ми повинні промацувати, в собі, наші, власні, твердження, котрі нас, само собою, не задовольняють, щоб добратись до захованих там, справжніх, підстав? Настільки довго діятиме ця-така-гола конфіденційність (засекреченість) цієї, загальної, ситуації (Ränke-інтриги, каверзи) - котра не має інтересу в окремому, спекулятивному (лат.speculatio – вистежуванні) , погляді, здатному не жартома доводити достовірність (apodiktischen) знання, а є, для неї, просто, рядовою справою (der Fall-падіння-випадок) , - зрештою-все ж, здавалось би, розуму доведеться протистояти всьому тому, що є лише суєтним, хоч і досягнутим за суспільної згоди і, кінець кінцем, справа дійде туди - де панують чесні переконання і відвертість, хоч з яким далеким розрахунком такі подання й будуть зроблені. Та де там! – Їхня, спрощена, логіка-свідомість (Wesen-суть, істота) , замість того, власне, стверджує, що це каверзні задуми розумників з метою, що найменше, похитнути підвалини суспільного блага, і їм, тут, здається - що таке наше (в межах розумного), спекулятивне (лат.speculatio – вистежування) , мислення не відповідає, навіть, самому поняттю розсудливості, - а також, що їм, заради загального добра, дозволено - та навіть похвально, робити добрі справи за допомогою підтримки поверхневого обґрунтування (Scheingründe-видимість основи) , - як для виявлення вигаданих супротивників, так і для збереження лиш вигоди, а наш наголос на потребі стримування таких, голих, практичних переконань, упускаються з виду, маючи на меті примусити нас до признання дефективним нашого, спекулятивного (лат.speculatio – вистежування) мислення, котре, насправді, веде до аподиктичного (беззаперечного - достовірного) знання. Тим часом я повинен мислити - з наміром відстоювати добру, для світу, справу , а не з бажанням просто змушувати себе поєднувати в собі хитрість, удавання і обман. Це все, в опертій на розум (Vernunftgründe-розумо-грунтовній) , зваженій-чистій спекуляції (bloßen Spekulation-голому умогляді) , мусить складатись чесно, і що це те, найменше з бажаного, чого можна від себе вимагати. І розум в силі, однак, розраховуючи на це-таке, мало для кого вірне розуміння - в чесній суперечці спекулятивного (лат.speculatio – вистежування), розуму, довідавшись щось важливого про бога, безсмертя (душу) і свободу, - рішуче розв’язати, чи підійти до скорого вирішення, цього давнього, спору, а не переносити його вирішення на самий кінець. Та, тут, часто виглядає так, що чистота переконання в перевернутім співвідношенні добропорядних справ, сама собою, є такою, що-тут, мабуть, краще мати відвертих і чесних противників, ніж нещирих захисників.
    Отже я, зараз, зосереджую увагу на тому читачеві, котрий не хотів би захищати, чи навіть знати, будь яких справ взятих з неправди (Unrecht-несправедливість) . А те, взяте до уваги, котре він впевнено вибудовує згідно цих, основних, принципів критики (згідно однієї лиш правди) - видається таким, що-тут розум спостерігає не за тим, що відбувається насправді, а за тим, як би це повинно відбуватися справедливо і, такий погляд, власне, не зможе примусити нас до полеміки з використанням чистого розуму. Бо як можна подати, від двох учасників суперечки, щось понад одну точку зору, коли тут (за догматичного підходу), насправді, якоїсь думки про реальність, поданої окремо від кожного, немає, та яким чином, тут, може з’явитися щось-якесь понад будь який досвід (möglichen Erfahrung-можливий досвід) , понад ту-таку ідею, котра з самого початку мислиться чимсь більшим, як лиш ідея предмета, і мимовільно подається та, уже, називається беззаперечною (справедливою) дійсністю цього предмета? Та й за допомогою якого засобу можна бажати виходити з суперечки, якщо тут суперечки немає і, для двох учасників, предмет беззаперечно (справедливий) зрозумілий, - а правильно було б, спочатку, щось розділити, щоб-далі супротивники могли, щось, визначати та спростовувати? Тому-що така доля всіх тверджень чистого розуму: лиш там ми зможемо вийти понад умови усякого можливого досвіду (möglichen Erfahrung) , де немає чогось, наперед, визначеного як беззаперечне свідчення істини, - але там, де свідомість відкрита (Blöße-нагота-прогалина) законам розсудку та буде визначена, для досвідного (емпіричного) використання, в синтетичному мисленні і не чинитиме будь яких перешкод супротивнику, щоб той завжди-відкрито використовував це проти нього і, одночасно, щоб і він міг, відкрито, використовувати, це ж, до свого супротивника.
    Можна критику чистого розуму розглядати мов додержання присудів (Gerichtshof-судова палата) у продовж всього спору; тому що це стосується того, що іде дальше (in die letzteren-в останнім) поза те що, безпосередньо виходить з об’єкта - щоб не заплутуватись, а щоб ще в зародку, серйозно, вибудовувати свої перші логічні побудови (Institution-установа) опираючись на основні правила розуму - для визначення та дальшого обмірковування.
    А без критики розум перебуває, неначе, в положенні (im Stande-стійло,стан) самої природи і, тут, робити діючими будь які твердження та вимоги розуму - чи забезпечувати, або захищати їх, можна не інакше - як через війну. А всяке рішення критики, для порівняння, виходить з основних правил мислення та отримує, тут, власне-своє обґрунтування (eigenen Einsetzung- своєрідна вставка) - сумніватися в котрому уже не приходиться, щоб, далі, отримати і спокій, і законне становище, в якому, ми, наші суперечки, повинні рухати дальше, не інакше - як через процес (Prozeß-позов) . Коли ж, в першому випадку (війни), процес досягає стану закінчення, то досягається така перемога, котрою хваляться обидві сторони, та вслід за нею іде, великою мірою, лиш, ненадійний світ, де - зверхники сторін долучають до власних засобів те, що їм вигідно, - а в другому випадку (критики) – обов’язково мусять надаватися і узагальнення (Sentenz-вислів) , що витікають з джерела самої суперечки, і далі, само собою, досягається стійкіший мир. Навіть - якщо примушувати відкритий (bloß-голий) , догматичний, розум до нескінченної суперечки, в будь якій критиці цього розуму, згідно єдиних правил (Gesetzgebung-законодавство) то і тут, само собою, закладається пошук спокою; от і Гоббс (То́мас Гоббс 1588—1679 — англійський філософ) твердить: становище природи - це положення несправедливості (Unrechts-неправда) і насильства, і розум мусить необхідно (notwendig - потребо-рухомо) його оминати, підкоряючись законному примусу, обмежуючи власну свободу, надавати свободу кожному, іншому, і саме завдяки цій загальній свободі - найкраще, разом, може далі тривати це подолання.
    До цієї свободи належить, також, можливість подавати для суспільної оцінки ті думки, ті сумніви, котрі не вдається розв’язувати само собою - уникаючи, при цьому, недоброї слави метушливого та ризикованого обивателя. Також це добре вкладається в первісну правоту людського розуму, котрий не може пізнати іншого судді, ніж само собою зрозумілий, загальний, людський розум, в котрому кожен з нас має голос; а також тому, що з цього виходить всяке, на яке цей стан спроможний, покращання - то це право стає подібним до священного, звуження котрого робити не можна. Бо було б надто вже наївним атакувати те, котре - при визначені загальної суті, було схвалено з таким піднесеним суспільним настроєм, що, навіть, виявивши помилки у вимірах, чи очевидну ризикованість тверджень, стосовно самого предмета, тут слід усвідомити, що небезпечно буде виголошувати усій спільноті: слід розуміти, - не вони визначають важливість чогось. Коли я чую, що сподівання майбутнього життя лежить не в прагненні розуму до загальної свободи, а що для цього потрібно аж демонстрування буття бога, - а я ж бажаю, щоб це було мов книга (das Buch-десть паперу) до читання, тому що, тут, я очікую, від власного таланту, своєю проникливістю привносити якесь дальше знання. І вся моя правота (weiß ich-білий я) лежить в переконанні, що такого знання, як чогось, вирішеного, стосовно цього-такого знання не може мати будь хто, бо, навіть, коли я мислю щось близьке до осягнення незаперечності доказів цих важливих положень, або моя трансцендентальна критика виявляє всю перспективу досконалості чистого розуму, хоч би, для отримання переконання в цьому, все одно, цього, буде замало для подання чогось ствердного (визначеного) в цьому полі, - також мало хто і, ще менше, буде знати чогось такого, щоб спромогтись вийти за це питання, та твердити, аж, щось безсумнівно-заперечне. Невже, так званому вільнодумцю, дуже хочеться позичати, десь, свої пізнання про те, наприклад - що вищої сутності не дано? Це-таке положення лежить поза полем можливого досвіду (Erfahrung) , і ,також, за всякими межами людського проникнення. Тому я, також, не готовий відчитувати (lessen-читати-перебирати) , і догматичного захисника добрих справ, як свого противника, бо тоді я стаю мов би вищим, коли ж він - лиш торкаючись чогось, через сіяння основ (Scheingründe-мерехтіння дна) , будує свої особистісні підходи до улаштування світу, - тим більше, що з цього блудного блиску, до нової оцінки, додається не так вже й багато матерії, а лише яскраві враження та дотепні вигадки. Навпаки, в цьому випадку, додасться догматична релігія опонентів (Religionsgegner) і, через це, не слід боятися, чогось, й найменшого, бо тут, мій критик, даючи підстави для множення поправок до основоположень, насправді, мені бажаний.
    Проте молодь, довірена академічному навчанню, певне, повинна обережніше долучатись до подібних (догматичних) текстів, бо, можливо, раннє знайомство, перш ніж дозріє їх розум, й робить для них ризикованими такі положення, - раніше, очевидно ж, варто - щоб вчення, яке в них хочеться закладати, мало твердіше коріння і варто, певне, бажати, спочатку, заложити спроможність міцного опору до всяких спроб переконання в протилежному, хай з чого би воно й доносилося?
    Коли ж чистий розум змушений перебувати в догматичному предметі, а свої відсилання здобувати від опонента, власне, полемічно, тобто, справа така, - щоб себе в цьому бою виручити, треба озброюватись з доводів протилежних тверджень, що звичайно було б недоцільно на майбутнє (vor der Hand-перед рук) , водночас - це повинні бути, аж ніяк, не пусті і марні зусилля у зв’язку з тими стислими термінами, коли розум молодих, набираючись знань, повинен, якийсь час, бути під опікою, та оберігатись від спокус. Якщо ж, однак, цікавість, або модні віяння (Modeton) покоління, граючись, дадуть такі тексти їм в руки: чи в силі буде юне переконання спиняти такий напір (Stich-удар) ? Коли ж ті-хто, щоб протистояти наступу противника, не мають іншої зброї - крім догматичної, і додатково, хоч би - що не менше, якоїсь, прихованої діалектики за пазухою, а їм, на противагу, щось подається, хоч і не виявляючи очевидного розуміння світло-основ (Scheingründe-сіяння грунту) , а маючи, лиш, усі переваги сенсаційності (Neuigkeit-новина дня) самих світло-основ (Scheingründe-сіяння грунту) , хоч такі знання, чогось більше й не несуть, але, виходить, мають багато більше підстав для хвилювань через зловживання легковірністю юних. Якщо він думає, що краще не показувати того, у якій степені він уже переріс дитячу наївність і на ті , наче доброзичливі, застереження можна махнути рукою, тоді їм (молодим) доведеться вживати звичайне, догматичне, мов щось токсичне що, зрештою, псуватиме й самі основоположення догматичного у їх довгій дорозі (Zügen-поїзд) в собі.
    Прямо-протилежно до того, що тут радили, повинно йтися в академічних настановах, - звичайно за умови ретельнішого вивчення принципів критики чистого розуму. Бо, саме через такі - завчасно подані і як найскоріше застосовані принципи критики й можна явити силу діалектичного світла, що дуже потрібно, також й догматично налаштованим, для стримування небезпечних для них атак, щоб змушувати їхній, хоч ще слабкий, та, через критику - уже поінформований розум виправлятись і пробувати перевіряти на основних правилах (догми), одне за одним, різні, безпідставні, твердження опонента. Має бути не важко розвіювати, в чесному розумінні, весь-всякий туман і таким чином відчути, у собі, ранню (frühzeitig-передчасну) , власну, силу - спроможність відвертати подібні, шкідливі, ілюзії щоб, кінець кінцем, позбавитись всієї видимості та забезпечити досконалість знання. Через що, правда, такий самий удар, що приходиться на будівлю противника, має приходитись і бути згубним, також, й для його власних, вигадливих, побудов (spekulativen Bauwerke-умоглядних споруд) , якщо він їх споруджуватиме в думках: однак, поки що, він, не збирається жити всередині таких побудов, не потребуючи якогось, готового, знання та перебуваючи, байдужим, понад усім, все ж маючи, при собі, надію на якесь практичне поприще, де він, на спільній основі, може надіятися знайти єдиний, твердий, ґрунт, щоб на ньому, далі, будувати своє розуміння і власну - рятувальну систему.
    Тож тоді, відповідно, виходить, що в полі чистого розуму - жодної полеміки. Обидві сторони посилають ілюзорного фехтувальника кружляти-боротись з власною тінню, і тут усе виходить за природу - туди де догматичні способи (Griffe-хитрощі-ручка) настільки химерні, що неможна за них вхопитись та утримуватись - вільно почитуючи. Тут доведеться, і у фантазіях, добряче поборотися; розрубана примара в одну мить з’єднується, збільшується, як герої в Валгаллі (Valhöll – старо сканд. палац загиблих) , і можна й далі розважатись у новіших, безкровний, уявних битвах.
    Однак, для чистого розуму, не допускається таких, скептичних, вживань - котрі можна було б, в ході цих-таких суперечок, визнати обґрунтуванням нейтралітету. А для догматичного світогляду, взагалі, недопустимо нацьковувати розум, проти себе, даючи зброю тій і цій його стороні, щоб потім, спокійно та іронічно, спостерігати їх запеклий бій, де усе набирає вигляду одної, зловтішної і лукавої, емоції. Якщо, все ж таки, невідворотно приходить такий час засліплення для чванливих розумників, котрі не бажають вгомонитись - щоб, з допомогою холодної критики, побачити усе таким, яким воно дійсно є - то тут, уже, мабуть, немає ради взагалі, і далі ті хвальки, як з одної - так з іншої сторони, спираючись на ту ж саму правду (Rechte fußt-праворуч ступити) , стають непримиренними ворогами і, що зрештою, розум, через таку зухвалість їх поведінки, робиться безпорадним - беручи під сумнів вже саму можливість їх примирення та донесення, хоч якоїсь критики, до їхнього слуху. Однак і пропозиція полишити всілякі сумніви, і таким чином, зрештою, позбувшись всяких переконань, спробувати використати це, породжене, таким чином, невігластво (Unwissenheit-неуцтво) , як переконливо-діючі (nicht bloß-не голі) ліки від догматичної зарозумілості, і одночасно, подібні сутички розуму з самим собою, привести до завершення, - є очевидно-даремним задумом, і якщо вже неможливо домогтися того, щоб розум досяг спокою, то, в крайньому разі, хай це буде єдиним засобом розбудити інший розум з приємного, догматичного, сну, щоб, потім-якось вплинути на їх стан сумлінною перевіркою. Тут, щоб вийти з цієї досадної угоди розуму, задля досягнення стійкого, філософського, спокою та, задля можливого скорочення дороги до набуття власних уявлень, слід зробити хід в скептичній манері, так, що виходить – хай це видається й трохи смішно – щонайлегше можна досягти якогось результату з допомогою бойового (скептичного) шляху, і таким чином набути, своєрідної, філософської ваги, - тож, зрештою, я рахую за потрібне приєднатись до подання (демонстрації) цього-такого способу мислення у його власному світлі.

Про неможливість досягнення скептичного умиротворення суперечного у собі чистого розуму

    Усвідомлюючи всю глибину мого незнання (Unwissenheit-невігластва) (якщо це не щось задане необхідно (notwendig - потребо-рухомо) ), замість того - щоб припинити мої дослідження, це навпаки – стає, власне, причиною, котра їх пробуджує. А уже, тут, усе моє невігластво (Unwissenheit-незнання) стосується - або самої справи (знання про конкретне), або - знання про призначення (мету) та границі можливостей моєї свідомості. Якщо це незнання (Unwissenheit-невігластво) можна подолати (nun zufällig ist-ну! випадковим є) , тоді це примушує мене зосередитись, в першому випадку – на самій справі, як на предметі догматичному, в другому – критично досліджувати межі можливостей моєї свідомості. Але-однак, якщо це моє незнання (Unwissenheit-невігластво) є очевидно (schlechthin-просто коротко і ясно) задане необхідно (notwendig - потребо-рухомо) , тоді, мені, все те, що виправдовує усі мої дальші розслідування, доводиться виводити не з досвідного ( не емпіричного) спостереження, а - уже через критичний пошук глибини основи першоджерел нашого пізнання (свідомості). Отже-виходить, що межі визначення нашого розуму встановлюються лиш на ґрунті попередності (за принципом апріорності); однак таке обмеження в невизначеній свідомості, неспроможне підняти незнання (Unwissenheit-невігластво) до рівня досконалого знання, але - проявляючись (визначаючись) через досвідне (апостеріорне) дозволяє нам, завжди, хоч би залишатись у колі всіх знань. Те, що всяка можливість усвідомлення, через критику розумом, свого невігластва (Unwissenheit-незнання) , зрештою, виявляється наукою котра, тут-уже, не як звичайне спостереження, але однак - не може твердо сказати куди-та як далеко, сягне своїм висновком. Якщо, наприклад, я уявляю собі земний простір (згідно чуттєвого свідчення) - як тарілку, тоді-тут, я можу не знати, як далеко він простягається. Тут мій досвід (Erfahrung) вчить: що, куди я лиш іду, я завжди бачу, кругом себе, простір - в котрому можна йти далі; таким чином - якщо я усвідомлюю якийсь бар’єр, то кожного разу він географічний (Erdkunde-землезнавчий) , але, загалом, це не границі можливостей самої географії (Erdbeschreibung-землезображення) . Але, хай як довго я буду приходити до розуміння того, що земля це куля, а отже - її поверхня може бути сферичною, - однак це, також, можна осягнути виходячи з якоїсь, одної, маленької частини знання про неї, наприклад - виходячи з поняття градуса - до діаметра і через це, далі можна, за принципом апріорності (передування), пізнавати вже, хай, самі обмеження форми землі , тобто її поверхні (неплоска – безкрая); і - ще б пак, хай я можу бути байдужим до тої великої кількості предметів, що ними ця поверхня наповнена, але чи вдасться не звертати уваги на її (землі) величезні розміри та межі.
    Сукупність всього можливого предмета, для нашої свідомості, здаватиметься нам тільки-но можливістю бути площиною, котра, нібито, має те, що називається горизонт, а те, що займає весь її (дальший) обсяг, виходячи з нашої розумової ідеї, буде названо всеосяжним (абсолютно-тотальним). Досвідним шляхом (емпірично) такого її визначення осягнути я не можу, і отже, відповідно, єдино-вірний принцип досягнення такого визначення - передуючий (апріорний), до того ж - відправляти всі спроби такого мислення на досліди було б марним. Тим часом всі зусилля нашого, чистого, розуму ідуть на те, щоб дізнатись - що може лежати там - поза цим горизонтом, або - що може бути, хоч би, на його прикордонній лінії.
    Навіть славний Девід Юм, цей географ людського розуму, зрештою, змушений подавати те-таке питання для роздумів в сукупності та, десь, поза горизонтом, і звертає увагу на те, що він не може визначити де саме (в апріорному чи емпіричному). Він вважав потрібним, для себе - насамперед, стояти на основних правилах причинності - і з них визначати всю правдивість суті, і що це є готовою правдою - без жодних переглядів (еге ж, - постійною (nicht einmal-не раз) , об’єктивною, силою поняття діючою згідно причини), тобто передуючим (апріорі) пізнанням, котре має в підніжжі, щонайменше, необхідність (Notwendigkeit – потребо-рухомість) цього самого правила, але також і спільну, голу, придатність для того, щоб з неї, в метушні досвіду (Erfahrung) , також витікала й всяка, суб’єктивна, необхідність (Notwendigkeit – потребо-рухомість) , котру він називає навиком - спроможним розв’язати всі проблеми видимого. Ось - виходячи з нездатності нашого розуму користуватись цим основним правилом понад всякий досвід (Erfahrung) , він виводить і неспроможність зухвалого розуму, взагалі, виходити кудись - за досвідний (емпіричний) метод.
    Тож такий приклад (Fakta-факт) іспиту розуму, відданого на розсуд докорів - можна назвати цензурою розуму. Очевидно що така цензура, неминуче, веде до сумнівів щодо вживання трансцендентальних принципів. Хай це є, лише, другим кроком у - ще далеко не досконалому механізмі. Першим же кроком, в справі чистого розуму, було, наче дитячою грою – визначатись у всьому догматично. А вищезгаданий, другий, крок - що, через перші уроки досвіду, відзначається скептичним відношенням до всього, то й свідчить про обережність у справі виведення остаточних суджень. Тепер-далі потрібний третій крок, коли можна буде покластися на дозрілу та змужнілу силу думки, котра отримує міцність та спільність за надійності положень (Maximen) в основі; слід наголосити, що це не просто аргументи (Fakta-факт) розуму, а також, сам собою, розум з його можливостями та здатністю, за допомогою чистого пізнання - передуючи (апріорно), піддавати все своїй оцінці (Schätzung-поважання) ; що, насправді, є не оцінкою (Zensur) , а уже критикою розуму, через що робиться не просто розмежування (nicht bloß Schranken не голий барєр) , але долається визначений кордон того знання, - не просто як якогось незнання (nicht bloß Unwissenheit-не голе невігластво) в тій чи іншій мірі, але в усьому, зауваженому, процесі пізнання вірного варіанту і вироблення самого доведення, хоч - й лиш приблизно, припускаючи правду, але, водночас, відокремлюючи її (правду) від самого принципу її доведення. Так чином, здається - що скептицизм є єдиним місцем для задоволення людського розуму, - там він, собі, понад всілякі догматичні мандрування, може прийти до себе і робити свій начерк місцевості - де він схвалює, та через можливість надалі вільно, за багатьох гарантій свободи - в силі обирати засоби, але, лише – не спокійний-життєвий простір для власного, постійного, місця перебування; тому що лиш це може допускати присутність повнішої достовірності, і це буде пізнанням лиш предмету-сюжету само собою, або меж всієї нашої свідомості з включеним в неї, всередині, знанням предмета-сюжету.
    Але, наш розум, це не якась непевна - далеко розпростерта гладка площина, на якій, тільки так – ледь пізнаються бар’єри, - а навпаки – там усе має порівнюватись в спільній мові (mit einer Sphäre-з одної граматики) , і мусить стосуватись того-такого простору де, свій-власний радіус розуміння, слід виводити з кривизни вигину всієї поверхні пізнання (така природа синтетичного, передуючого (апріорі), положення), і вже аж тоді можна буде допустити, собі, впевнено вказувати на зміст та на його обмеження. Тай то - за винятком тої сфери (поля досвіду (Erfahrung) ), де щось, взагалі, не є об’єктом, а його пізнання, само собою, є чимось, понад такого роду, уявний, предмет (Gegenstände-сюжет) , призначений для власних, суб’єктивних, принципів, - такий, що стосуються загально-призначених співвідношень, які, щоправда, всередині цієї мови, можуть здаватись (vorkommen-траплятись) розсудковими поняттями.
    Ми, справді, спроможні перенестись у простори свідомості, синтезуючої - апріорно-випереджаючи, знання , подібно цим-таким розсудковим основоположенням, які, для цього, передбачають (antizipieren – вгадують) свій досвід (Erfahrung) . А хтось може ту саму, готову, спроможність (Möglichkeit-можливість) відтворювати незбагненно (несвідомо), - він спочатку, правда, засумнівається чи вона дійсно, тут, була властивою передуючи (апріорі); він ще не візьметься, однак, видавати цей, власний, сумнів за цілковиту неможливість (Unmöglichkeit-неспроможність) такого передбачення досвіду (Erfahrung) за допомогою сили голого розсудку, тому він, всі-такі кроки розуму - зроблені згідно настанов останнього (розсудку), просто оголошує за незначні. Він може лиш означити що: якщо, для нас, їх реальність і походження стануть однозначними (einsähen-один-бачити), то незаперечно-можливим стане, також, і визначення обсягу та границь нашого розуму; однак, перш ніж це-таке, повне, визначення станеться (geschehen ist –відбувається) , то було б ризиковано подавати, навмання, всяке вирішальне-повне (letzten-останнє) твердження (робити, якийсь-в чомусь, остаточний висновок). І, в такому разі, за метод (спосіб) береться прохідна, через всю догматичну філософію, двозначність - щоб ґрунтовно пройти, здавалось би, само собою, без критики розуму, всю дорогу; однак, це не єдиний шлях досягнення успіху - якщо для цього розум може краще приготовиться та зробити дальший хід цілісно погодженим - то, все таки, може гарантувати результат. Тому що, коли всі поняття та доречні запитання, які нам подає чистий розум, не можливо розташувати в досвіді (Erfahrung) , але, само собою, зрозуміло - що лиш в розумі, і тому, в такому процесі, потрібно зуміти розчинити (aufgelöst-розбавити) їхню - і дійсність, і недійсність. Ми посилаємось на не обґрунтованість цих подань, бо справжнє їх розв’язання лежить в дійсній природі речей, - але, також, і в звичайній, нашій, неспроможності їх відхилити, та відмовитись від дальшого розшуку, бо тут - розум, само собою, створює окремі паростки цієї ідеї - тому, тут, ми мусимо, або мати якусь реальність (Gültigkeit-дійсність-силу) - або надати певні, діалектичні, посвідчення, а отже - отримати якийсь звіт.
    Вся скептична полеміка направлена, власне, лиш проти догматика, котрий, без критики та без сумнівів, бере (виставляє) свої переконання за первісні-об’єктивні принципи, - і ця скептична полеміка ведеться для того, щоб порушити (verrücken-пересувати; verrückt-божевільно) поважність його ходи в самій (bloß-голій) концепції і спонукати догматика до самопізнання. Також – роблячи, в собі, наголос на те, що можемо знати - а що знати не можемо, і на те, - що заперечувати все-нараз, ми, однак, не будемо готові будь-коли. Отже - всякі догматичні, марно-зроблені, спроби розуму, стосовно реального (Fakta) , завжди корисно піддавати цензурі. Однак тут, певне, не варто надто сподіватися на швидкі-рішучі успіхи розуму, краще сподіватися на успіх їх майбутніх зусиль і, направляти, на це, свої претензії; отже, гола цензура не доводить до кінця суперечку про джерела прав людського розуму на істину.
    Мабуть - найдотепніший із усіх скептиків, Юм, - неперевершений в цьому, зазначеному, впливові, котрий, без сумніву, за допомогою скептичної поведінки, впливав на становлення процесу ґрунтовної перевірки розуму, що - багато в чому співпадає з моїми намірами та спробами втілення, - хотілось би, для цього, піднятись понад всі зусилля власної ходи, та над висновки й хиби цієї проникливої і шановної людини, котрій, все-таки, вдалось увійти в колію істини.
    Юм (David Hume) , очевидно, завжди мав на думці, хоча повністю не розвивав того, що в наших, відомого роду судженнях, наше поняття, насправді, вивищується над сам предмет. Я називаю судження такого роду - синтетичними. Я можу, туди (в синтетичне), переходити, з свого поняття, без будь якого ризику підпорядкування - за допомогою лиш досвіду (Erfahrung) . Досвід, сам собою, є подібним синтезом спостережень, що, через окреме спостереження, доповнює моє поняття та, за його допомогою, приєднує (hinzukommende-підходячи) до нього щось інше. Самостійно ми теж можемо думати - передуючи (апріорі), виходячи з поняття і розширюючи нашу свідомість. В цих спробах ми, принаймні, зауваживши чистим розсудком об’єкт досвіду (Objekt der Erfahrung) , робимо одне з двох, або - через чистий розум відзначаємо, в зауваженому, певні якості (властивості) речі, або – відзначаємо те-що, насправді, цей-такий предмет не може, нам, траплятися (неможливий) в досвіді (Erfahrung) звичайного-здорового буття (wohl des Daseins – доброму там-тут бутті) . А якийсь-такий скептик, котрий не розрізняє цих-таких двох видів судження, що він (як справжній (дійсний) скептик) повинен би робити, будучи впевненим в можливості поширення понять, само собою (selbst-мимоволі) , наголошуючи, також, на само-народженні (Selbstgebärung) нашого розсудку (і всього, без винятку, розуму), - отже такий-інший (недійсний) скептик - повинен мати, подібне насичення знаннями без допомоги досвіду, за неможливе, таким чином маючи всі, ті-самі, уявні, передуючі (апріорні) принципи за пихаті (eingebildet-що надто про себе думає) , що виявляють (fand-знаходять) свою хибність у тому-такому розумінні, - а як це так, - не з досвіду (Erfahrung) і якогось правила, тобто, через голий досвід розсудку (емпірично), може походити будь яка звичка-навик, - а як це можна, - в чомусь, посилатися на випадкове регулювання, котрим ми собі приписуємо лиш уявну необхідність (Notwendigkeit – потребо-рухомість) і універсальність (Allgemeinheit) . Він, однак, відносить до власних тверджень це, вражаюче в загальному визначенні принципів, положення про співвідношення причин до наслідків. Тому що тут, будь яка спроможність розсудку, кожного разу, стосується чогось іншого та не веде нас - від поняття речі - до реального буття (Dasein - там-тут буття) , і що, завдяки цьому, загально і необхідно (notwendig - потребо-рухомо) вірним буде твердження: з того випливає, так вірить він, що без досвіду ми не можемо наші поняття якось множити, і якусь таку передуючу (апріорну), само собою розширену, думку обґрунтовувати. Але ж це (апріорність) мов сонячне світло, яке освітлюючи віск - одночасно м’якшить його, тим часом, освітлюючи глину - твердить її, - ми, виходячи з поняття речі, можемо не мати якихсь конкретних думок (kein Verstand- жодного розсуду) , маючи, перед тим, про ці речі лиш, деякі, певні здогадки, а ще менше - завершених припущень, і вже далі, лиш досвід (Erfahrung) може, з цього всього, нам викласти (сформулювати) правило. Для порівняння візьмемо те, що ми бачимо в трансцендентальній логіці: начебто справді - всякий, безпосередній випадок не може вивищуватись понад зміст поняття, але ми маємо його за повністю передуючий (апріорний) стосовно до третього, названого можливим досвідом (Erfahrung) , отже - таким чином (через досвід) ми можемо визнавати передуючими (апріорними) правила зв’язку з іншими предметами. Якщо виходить що, бувший спочатку твердим, віск топиться, тож можу я передуюче (апріорно) усвідомити - що щось, перед тим (vorausgegangen-заздалегідь ходити) мусило бути, (наприклад сонячне тепло) з чого далі думка рухається на правильне розуміння, що тут я справді, без досвіду (Erfahrung) - не через вплив причини чи через причину впливу, а передуючи (апріорі) і без повчання досвіду, можу впевнено це пізнавати. Отже, тут, він (Юм) хибно виводить із випадковості спільних (unserer-наші) визначень - за правилом випадковості самих правил (selbst-мимоволі) і виходячи з поняття речі за можливого досвіду (mögliche Erfahrung) (який відбувається передуючи (апріорно) та виводить об’єктивну реальність останнього), він (Юм) змішує дійсний досвід (wirklicher Erfahrung) з синтезом предмета, який, звичайно, завжди є досвідом - досвідом розсудку (емпіричним-jederzeit empirisch ist) ; тим самим - із принципу спорідненості, що має своє місце в розсудку й виражає необхідний зв'язок, він зробив (вивів) правило асоціації, що трапляється лише в наслідувальній уяві і може репрезентувати (подавати) тільки випадкові, аж ніяк не об'єктивні зв'язки, - завдяки цьому, з принципу спорідненості (Affinität) , який має своє місце в розсудку і засвідчує необхідно (notwendig - потребо-рухомо) цей зв'язок, він, однак, виводить правило асоціації того, що трапляється лиш в голих наслідуваннях уяви і може з’являтися, готовим, лиш як випадкове і зовсім не об’єктивне поєднання.
    Проте - хиба скептичності цього оригінального (sonst-інакшого) виразника людської проникливості (Давида Юма) витікає, головно, з одного недоліку, котрий, однак, формально (nämlich-названо) єднає його з усім догматичним - через те, що він не передбачає всіх видів передуючого (апріорного) синтезу систематичного розсудку. Тому що, тут-він, зрештою, не стане опираючись, наприклад – на основи постійності (Grundsatz der Beharrlichkeit-принцип упертості) так, як дошукувався причин, - так само передбачати (antizipiert-вгадувати наперед) досвід (Erfahrung) . Таким чином стається так, що він може вказувати визначені границі передуючому (апріорі) розширенню, в однаковій мірі, і розсудку і чистому розуму. Проте він, тут, лиш стримує, нескінченно, наш розсудок і, як результат, маємо загальне недовір’я, при якому всяке, наше, не впевнене знання робиться нашим впевненим (обов’язковим) незнанням (Unwissenheit-невігластво) , - тут він піддає цензурі деякі основоположення розсудку, і тоді розсудок стає нерішучим засобом проведення визначеної, для нього, критики і, між тим, відмовляючи йому в тому, що розсудок - справді, виконувати не може, він йде далі і заперечує йому, взагалі, всяку спроможність розширюватись передуючи (апріорі), не звертаючи уваги на те, що за цим тягнеться й всяка не спроможність якоїсь оцінки; так, з цього, виходить, що водночас пропадає й весь, сам, скептицизм і він в цьому, мимовільно, почне сумніватися сам, а між тим, тут - заперечується лиш те дійсне (Faktis-фактичне) , яке було випадковим, та те, котре не ґрунтується на принципах, і що далі, тут, вже може відбуватися необхідно (notwendigе - потребо-рухомо) й відмова від права на саме, догматичне, твердження.
    Тут він (Юм), перебуваючи поміж обґрунтованих претензій розсудку і діалектичним зухвальством розуму, проти яких він, однак - без будь-якої різниці, спрямовує свій істотний наступ, може: так відчувати розум, щоб аж ніяк не заважати здійсненню всіх, власних, поривань, а щоб лиш - заважати робити простір - абсолютно-відкритим (незахищеним) для можливості їх (поривань), необмеженого, розширення, щоб - їх спроби, тут чи там не вважалися (наперед) уже завершеними, цілковито визначеними (gezwackt-з метою) , і щоб, через це, вони (спроби) не робилися цілковито відірваними (abgebracht-абстрагуватись) від реальності. А ще - тому що, всілякий-такий наступ (Angriffe-атака) – водночас повинен стимулювати готовність (розуму) до опору, закладаючи, там - ще в незграбний своїй голові, прагнення до переможних рухів (durchzusetzen- здійснень) . А також і розрахунок на власну спроможність, котра витікає з достовірності, хай і маленьких, досягнень, що краще всяких вищих, пихатих, претензій і, тут, підноситься над всяку суперечку, та, зворушливо, ставиться собі за мету – спокійно задовольнятись всім, хай в чомусь обмеженим, але незаперечно власним.
    Знову ж - аргумент проти некритично налаштованого догматика, коло інтересів розсудку якого точно не визначене - а межі його свідомості (Erkenntnis-пізнання) встановлено не згідно принципів, - отже, наперед, не ясно на що, взагалі, він спроможний та як добре мислить, тому-для нього, винаходити – подібними, голими, спробами, спосіб думання та поширення, цього-такого, скептичного наступу, не лише ризиковано, але навіть згубно. Бо коли він помилиться хоч на одному-єдиному твердженні, то уже, далі, він не гарантуватиме ясності тих-своїх тверджень, котрі він, не згідно принципів, може розвинути, бо тоді підозра падає й на все те, що, здавалось би, завжди буває переконливим.
    Таким чином - скептик є майстром навернення догматичного розумувальника, само собою, на здорову критику свого ж розсудку і розуму. Коли він (догматик) це усвідомлює, то, в подальшому процесі, уже не боїться жодних заперечень; бо тоді він відрізняє, власні надбання розуму, від того, що лежить цілком за його (розуму) межами і на що він претензій не має і, котре, заплутати його, в будь якій суперечці, тепер, уже, не зможе. Таким чином, ця-така скептична поведінка, хоч і не задовольняє постійної-мимовільної, розумової, допитливості, але однак, вдосконалюючи мислення, збуджує обережність до всього і, налаштовуючи на ґрунтовніші (перевірені) засоби пізнання, - забезпечує законніше володіння знаннями.

    27.12.2017 р.

Космос (для фейсбука) 12.5
(роздуми невігласа)
Теорія (ідея) реальності...
    ... хай так: або, лише, сама субстанція (так звана матерія), або, вже, - субстанція, простір та ідея. Перший варіант іншому не суперечить, бо – всі три поняття могли б міститись в першому (в одному) – субстанції, але ідея, зважаючи на її універсальність, через ідею Бога, усіма-можливими обмеженнями нехтує...
Отже: за наявності субстанції та простору, можна допустити, що субстанція та простір не суперечні (що є ідея!) аж склали, щось, ціле... і, та субстанція, може просто (уже в процесі) набирати просторових ознак (ідея вимірності-геометрії). Субстанція (спільна) як... ідея простору з ознакою безконечно великого, та – ідея субстанції з ознаками безкінечно малого... Без ідеї Бога, - єдиність такої-подібної протосубстанції, людська логіка, навіть пробувати, погодитись пояснити (очевидно) не зможе.
    Отже субстанція – безконечно мале - без простору (елементи квантової механіки...), та простір (місце для... матерії-планет-галактик - космосу...) – безконечно велике. Завдяки суперечності (ідеї заперечення-ствердження) там, в субстанції та просторі, спромігся (відбувся) процес... Процес взаємності, та – оскільки загалом вживається термін відносності, то, отже, згідно логіки – там, де є щось більше одного, - беззаперечно слід мати на увазі-говорити про відносність. Про відносність простору-субстанції та ідеї... Загалом: спроможність реальності постає за відносності самої реальності... і, так чи інакше, спромогається-відбувається в ідеї – за допомогою ідеї – через ідею. Спроба поєднати поняття відносності та ідеї... за спільного їх, ідеального, походження – далі – відносність прив’язується до реальності (як спроба скласти (порівняти) між собою реальне і, між собою, нереальне і, між собою – реальне й не реальне, і так далі...), але ідея, що найменше, – як універсальний інструмент – окрема-окреме.
ІДЕАЛ, (грец. ίδέα – ідея, первообраз) взірець досконалості.
СУБСТАНЦІЯ, (лат. substantia – наявність; сутність) основа, сутність чого-небудь.
ПРОСТІР, відсутність будь-яких обмежень.
ВІДНОСНІСТЬ, зіставлення із чим-небудь іншим.
19.11.2017 р.
2. Теорія (ідея) реальності ...
    ... отже, згідно логіки – там, де є щось більше одного, - беззаперечно слід знати (усвідомлювати), що іде (мова) про відносність, котра є - зіставлення із чим-небудь іншим. Людська свідомість допускаючи реальність... насправді допускає її відносність. Про що, тільки, б ішло... іде - про реальність відносну. Універсальність поняття відносності в тому – що тут... реальність завжди зверху – реальність відносності.
    Які би я (ти) фантастичні речі говорив... би, де б це відбувалося, відносно чого... зрештою, завжди – реальною є та відносність. Тут я спокійний – полотно-олія реальні, що би я там намалював.
РЕАЛЬНИЙ, (лат. realis) заснований на врахуванні справжніх умов.
20.11.2017 р.
3. Теорія (ідея) реальності - агностичне...
    ... хай так: квадратний метр простору... зрозуміло - взятий у понятті відносності... Квадратний метр, наприклад, зображення взятого навпроти неба... за ідеї перспективи – так званої об’ємності простору... Міряти (розглядати) слід (потрібно) в безкінечність - до більшого, чи до меншого, чи як собі хочеш... Отже - ця ідея... квадратного метра зображення - кубічного метра простору - містить зображення відносності... по перше – самого простору (уявну рамку зроблену – за допомогою конкретної, метрової, лінійки), а також – субстанції (конкретно – повітря та певні об’єкти)... Реально - хай кубометри простору, а там... Але – про безконечність відносності всього – субстанції-простору-ідеї воднораз (усвідомлюючи безконечність і самої-тої одноразовості). І тут уже, в саму ідею потрібно додати безконечне число відносних (умовних) понять, щоб... постала хоч би сама, якась, ідея... Зрештою – ідея агностичності.
    Візьміть до уваги те, що з цього приводу, оптимістично, каже Кант*: “Тож, слід собі наголосити на тому - що ми можемо знати (пізнати), а що пізнати не можемо, і наголосити на тій обставині, - що заперечувати все-нараз ми, однак, не будемо готові будь-коли”.
    *“An sich macht sie in Ansehung dessen, was wir wissen und was wir dagegen nicht wissen können, ganz und gar nichts aus. - На-біля-за-в собі робить вона в зауваженому того, що ми знати-уміти і що ми проти того-порівнюючи-заперечуючи не знати-уміти можемо, весь-повністю-доволі і готовий не з-від”. (згідно словника) ( І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція друга Дисципліна чистого розуму з погляду його полемічного вжитку Про неможливість досягнення скептичного умиротворення суперечного у собі чистого розуму, сьомий абзац.)
АГНОСТИЧНИЙ, (грец. ἄγνωστος – незнаний) що заперечує можливість пізнання.
МЕТР, (грец. μέτρον – міра) умовна одиниця довжини (квадратний метр – міра вимірювання площі, кубічний метр – міра об’єму).
ПЕРСПЕКТИВА, (лат. perspicio - бачу наскрізь) вид у далечінь.
29.11.2017 р.
4. Теорія (ідея) реальності ... квантова механіка...
... Олександр Чірцов*: Інтерференція та дифракція... людини...
    Студент: ... чи існує яке-небуть обмеження маси частки?...
    Олександр Чірцов: Та ні-ні, і ми з вами також інтерферуєм...
    А якщо так, то: уявіть собі темний вхід кудись... такий простір з двома освітленими дверима (щілинами) в котрі може ввійти одна людина (як в досліді Томаса Юнга з двома щілинами... з інтерференції і дифракції світла) далі (для дифракції) темна кімната з рядком, навпроти (як в досліді Юнга), світлих дверей (інтерференційних смуг - освітленого далі простору)... Хочеш дифракціювати та інтерференціювати? Іди!
    *Олександр Чірцов Механіка квантової механіки https://www.youtube.com/watch?v=UK1VMkTK76U по ходу лекції: 1год. 32хв. 28-45сек.
    ... Субстанція і простір у відносності... тобто, будь яка одиниця субстанції за відносності так званих хвильових обставин простору (як для багатьох – так і для одного)... тобто - напевне усілякого там руху-гравітації (і решти-всього незрозумілого)... чи у воді-повітрі... у космосі, візьмемо, чи то піщинка у пустині-пилинки у повітрі-кораблі у воді-там... люди-усілякі квантові фрагменти в космосі – та будь – де... там - в первинному просторі, мов у тумані непорозуміння... стоячи перед котрим Ейнштейн із Бором сваряться:
Альберт Ейнштейн: я не вірю, що Господь Бог грає в кості! (в тому тумані)
Нільс Бор: та це уже не наш клопіт...
    ... субстанція і простір, що до котрих сумнівів немає - чи воєдино-чи по-окремо? Та... від початку - не позбутися ідеї ... Бачиться така картина: у просторі – котрий (як собі хочеш), мені, щоб менше клопоту, від самого Бога: субстанція та ідея рівноправно... у тому-такому... якщо вже Ейнштейн із Бором... дозволили собі...
09.12.2017 р.
худ. Я. Саландяк. – з Канта 2 (фотошоп)

Космос (для фейсбука) 12.5
(роздуми невігласа)
4. Теорія (ідея) реальності ... квантова механіка...
... Олександр Чірцов*: Інтерференція та дифракція... людини...
    Студент: ... чи існує яке-небуть обмеження маси частки?...
    Олександр Чірцов: Та ні-ні, і ми з вами також інтерферуєм...

    А якщо так, то: уявіть собі темний вхід кудись... такий простір з двома освітленими дверима (щілинами) в котрі може ввійти одна людина (як в досліді Томаса Юнга з двома щілинами... з інтерференції і дифракції світла) далі (для дифракції) темна кімната з рядком, навпроти (як в досліді Юнга), світлих дверей (інтерференційних смуг - освітленого далі простору)... Хочеш дифракціювати та інтерференціювати? Іди!

    *Олександр Чірцов Механіка квантової механіки https://www.youtube.com/watch?v=UK1VMkTK76U по ходу лекції: 1год. 32хв. 28-45сек.
    ... Субстанція і простір у відносності... тобто, будь яка одиниця субстанції за відносності так званих хвильових обставин простору (як для багатьох – так і для одного)... тобто - напевне усілякого там руху-гравітації (і решти-всього незрозумілого)... чи у воді-повітрі... у космосі, візьмемо, чи то піщинка у пустині-пилинки у повітрі-кораблі у воді-там... люди-усілякі квантові фрагменти в космосі – та будь – де... там - в первинному просторі, мов у тумані непорозуміння... стоячи перед котрим Ейнштейн із Бором сваряться:
Альберт Ейнштейн: я не вірю, що Господь Бог грає в кості! (в тому тумані)
Нільс Бор: та це уже не наш клопіт...
    ... субстанція і простір, що до котрих сумнівів немає - чи воєдино-чи по-окремо? Та... від початку - не позбутися ідеї ... Бачиться така картина: у просторі – котрий (як собі хочеш), мені, щоб менше клопоту, від самого Бога: субстанція та ідея рівноправно... у тому-такому... якщо вже Ейнштейн із Бором... дозволили собі...
09.12.2017 р.
Космос (для фейсбука) 12.5
(роздуми невігласа)
3. Теорія (ідея) реальності - агностичне...
    ... хай так: квадратний метр простору... зрозуміло - взятий у понятті відносності... Квадратний метр, наприклад, зображення взятого навпроти неба... за ідеї перспективи – так званої об’ємності простору... Міряти (розглядати) слід (потрібно) в безкінечність - до більшого, чи до меншого, чи як собі хочеш... Отже - ця ідея... квадратного метра зображення - кубічного метра простору - містить зображення відносності... по перше – самого простору (уявну рамку зроблену – за допомогою конкретної, метрової, лінійки), а також – субстанції (конкретно – повітря та певні об’єкти)... Реально - хай кубометри простору, а там... Але – про безконечність відносності всього – субстанції-простору-ідеї воднораз (усвідомлюючи безконечність і самої-тої одноразовості). І тут уже, в саму ідею потрібно додати безконечне число відносних (умовних) понять, щоб... постала хоч би сама, якась, ідея... Зрештою – ідея агностичності.
    Візьміть до уваги те, що з цього приводу, оптимістично, каже Кант*: “Тож, слід собі наголосити на тому - що ми можемо знати (пізнати), а що пізнати не можемо, і наголосити на тій обставині, - що заперечувати все-нараз ми, однак, не будемо готові будь-коли”.
    *“An sich macht sie in Ansehung dessen, was wir wissen und was wir dagegen nicht wissen können, ganz und gar nichts aus. - На-біля-за-в собі робить вона в зауваженому того, що ми знати-уміти і що ми проти того-порівнюючи-заперечуючи не знати-уміти можемо, весь-повністю-доволі і готовий не з-від”. (згідно словника) ( І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція друга Дисципліна чистого розуму з погляду його полемічного вжитку Про неможливість досягнення скептичного умиротворення суперечного у собі чистого розуму, сьомий абзац.)

АГНОСТИЧНИЙ, (грец. ἄγνωστος – незнаний) що заперечує можливість пізнання.
МЕТР, (грец. μέτρον – міра) умовна одиниця довжини (квадратний метр – міра вимірювання площі, кубічний метр – міра об’єму).
ПЕРСПЕКТИВА, (лат. perspicio - бачу наскрізь) вид у далечінь.
29.11.2017 р.
Космос (для фейсбука) 12.4
(роздуми невігласа)
2. Теорія (ідея) реальності ...
    ... отже, згідно логіки – там, де є щось більше одного, - беззаперечно слід знати (усвідомлювати), що іде (мова) про відносність, котра є - зіставлення із чим-небудь іншим. Людська свідомість допускаючи реальність... насправді допускає її відносність. Про що, тільки, б ішло... іде - про реальність відносну. Універсальність поняття відносності в тому – що тут... реальність завжди зверху – реальність відносності.
    Які би я (ти) фантастичні речі говорив... би, де б це відбувалося, відносно чого... зрештою, завжди – реальною є та відносність. Тут я спокійний – полотно-олія реальні, що би я там намалював.

РЕАЛЬНИЙ, (лат. realis) заснований на врахуванні справжніх умов.
20.11.2017 р.
Космос (для фейсбука) 12.3
(роздуми невігласа)
Теорія (ідея) реальності...
    ... хай так: або, лише, сама субстанція (так звана матерія), або, вже, - субстанція, простір та ідея. Перший варіант іншому не суперечить, бо – всі три поняття могли б міститись в першому (в одному) – субстанції, але ідея, зважаючи на її універсальність, через ідею Бога, усіма-можливими обмеженнями нехтує...
Отже: за наявності субстанції та простору, можна допустити, що субстанція та простір не суперечні (що є ідея!) аж склали, щось, ціле... і, та субстанція, може просто (уже в процесі) набирати просторових ознак (ідея вимірності-геометрії). Субстанція (спільна) як... ідея простору з ознакою безконечно великого, та – ідея субстанції з ознаками безкінечно малого... Без ідеї Бога, - єдиність такої-подібної протосубстанції, людська логіка, навіть пробувати, погодитись пояснити (очевидно) не зможе.
    Отже субстанція – безконечно мале - без простору (елементи квантової механіки...), та простір (місце для... матерії-планет-галактик - космосу...) – безконечно велике. Завдяки суперечності (ідеї заперечення-ствердження) там, в субстанції та просторі, спромігся (відбувся) процес... Процес взаємності, та – оскільки загалом вживається термін відносності, то, отже, згідно логіки – там, де є щось більше одного, - беззаперечно слід мати на увазі-говорити про відносність. Про відносність простору-субстанції та ідеї... Загалом: спроможність реальності постає за відносності самої реальності... і, так чи інакше, спромогається-відбувається в ідеї – за допомогою ідеї – через ідею. Спроба поєднати поняття відносності та ідеї... за спільного їх, ідеального, походження – далі – відносність прив’язується до реальності (як спроба скласти (порівняти) між собою реальне і, між собою, нереальне і, між собою – реальне й не реальне, і так далі...), але ідея, що найменше, – як універсальний інструмент – окрема-окреме.

ІДЕАЛ, (грец. ίδέα – ідея, первообраз) взірець досконалості.
СУБСТАНЦІЯ, (лат. substantia – наявність; сутність) основа, сутність чого-небудь.
ПРОСТІР, відсутність будь-яких обмежень.
ВІДНОСНІСТЬ, зіставлення із чим-небудь іншим.
19.11.2017 р.
худ. Я. Саландяк. – з Канта (фотошоп)

Апріорність-антиципація-передбачення досвіду...
... згідно Канта*: “Ми справді спроможні перенестись у простори синтетичної свідомості апріорно - випереджаючи знання, подібно цим-таким розсудковим основоположенням, які там, для цього, передбачають (antizipieren – вгадують) досвід. А хтось може відтворювати незбагненно (для самого себе) - таку, само собою, готову спроможність (Möglichkeit-можливість) ...”
Лиш народився – перше-що... я апріорно напудив в пеленку...

*“Wir sind wirklich im Besitz synthetischer Erkenntnis a priori, wie dieses die Verstandesgrundsätze, welche die Erfahrung antizipieren, dartun. - Ми посилаємо-відправляємо дійсно-справді в володіння синтетичної свідомості-пізнання передуючи (апріорі), як ці розсудкові-основоположення-речення, які досвід передбачають-вгадують, для цього. (згідно словника) . Kann jemand nun die Möglichkeit derselben sich gar nicht begreiflich machen... - Можна хтось ось-тепер можливість те саме собі готове не-ні збагненне-зрозуміле робити...” (згідно словника) . ( І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція друга Дисципліна чистого розуму з погляду його полемічного вжитку Про неможливість досягнення скептичного умиротворення суперечного у собі чистого розуму, шостий абзац.)
22.11.2017 р.
худ. Я Саландяк – композиція: Антиципації (фотошоп)

(спроба простої логічної схеми)
Кант підтасований – купи слона...
    ... а опісля - усе можна підтасувати – викласти так, як мені (тобі) треба... при чому тут Кант? – взагалі... просто опинився неподалік. От вам, Кант: “... це було голосне вираження справедливого обурення тим насильством над розумом, котре, вочевидь, ті-такі, приємні та вигідні, переконання, насправді, виголошують...” Але Кант не казав: kaufe einen Elefanten... А Віть Вітько, елегантно (ради словника-для дітей), заримував: “помальована стіна – гайда, купимо слона”...
    Хоч простіше (не для дітей) це звучить так:
- а пішов ти на...
- а купи-купи слона!
- нащо мені слон?
- всі так кажуть - а ти ку-пи!

    *“... und zugleich ein gewisser Unwille über den Zwang, den man der Vernunft antun will, indem man mit ihr groß tut... - ... і одночасно одне вірне незадоволення-обурення над-понад насильство-примус розум надягати-заподіювати хоче, між тим з них трубить... ” (згідно словника) . ( І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція друга Дисципліна чистого розуму з погляду його полемічного вжитку, одинадцятий абзац.)

    ** Помальвана стіна
Помальована стіна –
гайда, купимо слона!

Чапля бродить по воді,
слін іде на поводі.

Я сурмитиму в сурму,
слін торкатиме стіну.

Помальована стіна –
гайда, купимо слона!
    ВІТЬ ВІТЬКО: ПОМАЛЬОВАНА СТІНА
“ Їв тролейбус булку з маком”
віршики
13.10.2017 р.
худ. Я Саландяк – композиція: Купи слона! (фотошоп)

Аргумент п'ятнадцять
(спроба простої логічної схеми)
З Канта. Жіноча логіка - Mißverstand...
    ... ця “термінологічна катастрофа”, котру я навмисне виділив з Німецько-українського словника, полягає в тому, що там є термін - Mißverstand – непорозуміння, де Miß - панночка, verstand – розсудок... отже – дівоча логіка –непорозуміння, а що решта Verstand – чоловічий розсудок?.. а перед тим прочитав на Фейсбуці в Анни Земко - в Катерини Марійчук: “по-мужськи так, логічно”... Отже, - існування такої катастрофи, мало би виглядати випадковим і, Кант мав би голосно сміятись (я би радий був) з цієї-моєї спроби... але я лиш поскладав терміни-тексти... а от вам Кант*: “Таке непорозуміння (Mißverstand-міс-розсудок) , зрештою, не може залагодитися розумом чи до - чи через цю суперечку”...
    Чи хто мене зрозуміє?
    *“Ein solcher Mißverstand kann aber nicht vorgewandt und dadurch der Streit der Vernunft beigelegt werden... - Такий іронічний розсуд-непорозуміння може проте не перед-уміло-вправно і внаслідок-завдяки цьому суперечка-сварка розуму прирозташований стане –додається... ” (згідно словника) . ( І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція друга Дисципліна чистого розуму з погляду його полемічного вжитку, шостий абзац.)
29.08.2017 р.

Аргумент шістнадцять
(спроба простої логічної схеми)
З Канта. Про душу: душа (die Seele) , єдність матеріальна – в оригінальному тексті: не нематеріальна ( ist-є nicht-не immaterielle-нематеріальна Einheit-одиниця) – котра, начебто, може, відштовхуючись від свого, якогось, не поданого (що не влазиться) в конкретних термінах, стану (ненематеріальності-матеріальноідеальності), бути собі всім...
    ... воно може буде дивно (після аргумент п’ятнадцять ), далі, знову смакувати це смачненьке німецьке слівце Mißverstand – непорозуміння, де Miß – панночка... а може та панночка душа усього, подальшого, непорозуміння вираженого Кантом*, що я зрозумів так, ось: “Таке непорозуміння (Mißverstand-міс-розсудок) , зрештою, не може вправно залагодитися розумом чи до - чи через цю суперечку - як в разі теїстичного (божистого) твердження: це-воно є вища сутність (es ist ein höchstes Wesen) , - в порівнянні з атеїстичним (безбожним): це-воно є ніяка вища сутність (es ist kein höchstes Wesen) ; або в психології: все, що думає, - думає собі про абсолютно-постійну єдність і, отже, про тимчасову матеріальну єдність розпізнаваного (само собою суперечного), котре є таким-чимось, одночасно іншим - протилежним: душа (die Seele) , єдність матеріальна (в оригінальному тексті: не нематеріальна) і може, відштовхуючись від минущого-тлінного, ставати-робитися всім (в тексті: будь чим - без винятку). Тому, що тут іде про те все надзвичайне, що його природа (Natur) заперечує у вільному (матеріальному) перебуванні, а розсудок (der Verstand) має його лиш річчю в собі самій (Sachen an sich selbst) , а не якимсь, загальним, явищем взятим до робити. Отже це-воно (суперечка про душу) тут стає дійсною, звичайною, сутичкою - котра, зазвичай, відбувається, коли чистий розум повинен доводити, щось, дотримуючись потреби заперечення (як заперечене природою-в природі не існуюче) і, коли саме-таке твердження перебуває при самій основі (як усвідомлена річ сама в собі - нематеріальні поняття в котрі матеріальна природа, тут, переводиться); тому що, тут, критика уже стосується підстав догматичного (того, що вважається істинним як усвідомлене на рівні понять) ствердження , коли, може й дуже, хочеться, одночасно, прибирати все, крім того, що під це положення (догму) прямо підпадає і, тут, принаймні, власний інтерес розуму полягає в тому – щоб, цим, не закликати собі ж самому опонента”.
    * “Ein solcher Mißverstand kann aber nicht vorgewandt und dadurch der Streit der Vernunft beigelegt werden, wenn etwa theistisch behauptet würde: es ist ein höchstes Wesen, und dagegen atheistisch: es ist kein höchstes Wesen; oder, in der Psychologie: alles, was denkt, ist von absoluter beharrlicher Einheit und also von aller vergänglichen materiellen Einheit unterschieden, welchem ein anderer entgegengesetzte: die Seele ist nicht immaterielle Einheit und kann von der Vergänglichkeit nicht ausgenommen warden. Denn der Gegenstand der Frage ist hier von allem Fremdartigen, das seiner Natur widerspricht, frei, und der Verstand hat es nur mit Sachen an sich selbst und nicht mit Erscheinungen zu tun. Es würde also hier freilich ein wahrer Widerstreit anzutreffen sein, wenn nur die reine Vernunft auf der verneinenden Seite etwas zu sagen hätte, was dem Grunde einer Behauptung nahe käme; denn was die Kritik der Beweisgründe des dogmatisch Bejahenden betrifft, die kann man ihm sehr wohl einräumen, ohne darum diese Sätze aufzugeben, die doch wenigstens das Interesse der Vernunft für sich haben, darauf sich der Gegner gar nicht berufen kann. – Одне таке-подібне непорозуміння-помилка розсуду може проте не перед-уміло-вправно і внаслідок-завдяки цій суперечці-сварці розуму приложена-розташована стане–робиться, коли приблизно богословного твердження стане-буде: це є одна вища сутність, і в порівнянні-проти того-взамін атеїстичного: це є ніяка вища сутність; або в психології: все, що думає, є про абсолютну єдність-згоду і отже про все минущу-тимчасову-тлінну матеріальну єдність різного, яке одне інше-друге протилежне-зустрічне: душа є не нематеріальна єдність і може від-про-з минущого-тлінного не крім-за виняткове ставати-робитися. Тому що предмет питання є тут про все чудність-дивність, це його природа заперечує-суперечить, безперешкодність-вільність, і розум має воно лиш з предметом-справою в собі самій і не з явищем-появою до робити-дії. Воно стає-робиться отже тут звичайно-правда одною дійсною проти-суперечкою насходитись-справджуватись буде, коли лише чистий розум на-в-за заперечну сторону-бік щось-дещо до говорення має, що ґрунт-основа одного твердження близько прибувала ; тому що-бо дещо критика підстав-доводів догматичного ствердження стосуватися, може йому дуже хочеться один-прибирати без-крім навколо цього-заради цього положення-речення наближається-підходить, все таки-однак принаймні інтерес розуму за-для себе-собі має, на цьому собі опонента-супротивника готовий не закликати-обирати може. ” (згідно словника) . ( І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція друга Дисципліна чистого розуму з погляду його полемічного вжитку, шостий абзац.)
08.09.2017 р.

Аргумент сімнадцять
(ну аж зовсім своїми словами)
З Канта. Про поняття(про ідею)...
    ... спочатку то був просто листок, вірніше листочки – дівчинка збирала їх, облетілі-барвисті, і складала на асфальтові: мамо глянь... Тут прийшла коза і... не зважаючи на ту красу - підійшла до дерева та відкусивши, там, зеленого листка стала їсти... Далі я, переводячи погляд з дівчинки на козу... в мене виникло відчуття якогось тупика... Усі ті листочки були з одного дерева... розуміючи що дівчинка ті литочки їсти не буде, а що козі та композиція на асфальті – “до лампочки”... Щоб вести далі мову, очевидно, чогось бракувало... І тоді, як це роблять “всілякі-вумні” люди я перевів думку на поняття і... зразу все стало на місця. Дівчинка гукала настирливо маму: глянь... який я вогонь зробила! А коза, не боячись опектись, взяла, їсти, з тої композиції єдиного, зеленого, листка і десь там, у глибині своєї, козячої, свідомості констатувала: той листочок, з дерева, смачніший...
    Тепер, тримаючи в руці матеріальний листок, не повинно би стояти питання: що то таке - поняття (ідея) – козі понятно! А от де воно - “поняття” – така-якась, химерна ідея? У голові чи у листкові? Але у голові кози – одне. У голові дівчинки – друге поняття (ідея)… тож - певне в матерії, в листочках з одного дерева - без сумніву! Сьогодні це зрозуміти дуже просто: компютер – шматок пластмаси та шматочки різної, неживої, матерії… А всяких, там-в ньому, понять-ідей… Куди там твоїй голові… Вже не кажу того, що й твоя голова з тих-таких кусочків матерії, тільки дуже мізерних - складається теж. Тож – поняття в матерії є… хтось-колись уже сказав: усе в понятті знаходиться, в - ідеї матерії…
    Далі можна й не читати, хіба-що …
    … Іммануїлу Канту захотілось це розтлумачити, нам давнім, так: “ist-є nicht-не immaterielle-нематеріальна Einheit-одиниця...” Отже не нематеріальна одиниця, що, козі ясно, то – матеріальна одиниця. Котре я зрозумів так: усяке поняття (ідея) в душі, а душа, в ті часи - допустимо, визначалась заперечним поняттям “нематеріальна”, але було зрозуміло - що душа була чимось більшим, як просто заперечене матеріальне – “нематеріальне”, а визначивши матеріальну поверхню (заперечивши нематеріальне в “нематеріальному”) Кант залишав, начебто – таким чином, цілісним поняття душі, - я так думаю… Хоч, знаю що сам Кант заперечних понять, грубо кажучи, не поважав… Наведу вам зразок мого розуміння (мені здається – згідно Канта) всякого заперечення, от: візьмемо зерно… ось ми його змололи (заперечили) і воно уже не зерно, - а уже: мука й висівки… Всяка заперечена матерія, насправді може бути заперечена лиш як поняття і має мати якесь ствердне поняття (і, як правило, декілька) на взамін… А душа? а з нею і всяке поняття-ідея – матеріальні частково… І така собі, химерна, одиниця, очевидно, має право на це-таке, Кантове, визначення: “є не нематеріальна (ist nicht immaterielle...)” …
13.09.2017 р.
худ. Я Саландяк – композиція: Ідея – є! (фотошоп)

Аргумент тринадцять
(спроба простої логічної схеми)
З Канта*. Про свободу мислення...
    ... “розум, у всіх-своїх актах критики, підпорядковується собі і може, тут, допускати повну свободу - без будь яких заборон-без будь якого страху (не боячись) мимовільно, нашкодити собі самому, чи накликати, тут-на себе, підозру можливого творення якихсь втрат-шкоди”.
    В цьому плані, свободі мислення, слід, очевидно, протиставити вже саму несвободу чинення шкідливої-втратної дії... Тобто – мислити слід усе, сАме для того, щоб знати що є втратним-шкідливим, а що ні... (Вільний розум мав би намислити атомну бомбу – аби нею не користуватись... Все ж - вільному розуму, завжди, як каже Віть Вітько: “...лячно спати в чорній скринці” **).
Перепетії перекладу:
    “Розум, у всіх своїх (ihren-ihr-її-їхній-свій) операціях-діях критики, мусить підпорядковуватись собі, і може свободі останнього (поняття) - критики (derselben-той самий-останній) , цілком, без чинення будь-яких заборон припинення (kein Verbot Abbruch-жодних заборон припинення-замулення) (самої критики) та без того, щоб собі мимовільно нашкодити і підозру втратності-шкідливості на себе натягнути”.
** Скринька
Десь та спить тарган вусатий.
Та й горобчик хоче спати.
Дощик спить у кропиві.
Сплять край неба скрипалі.

І лишень одненькій скрипці
лячно спати в чорній скринці.
Віть Вітько: Скринька
“ Їв тролейбус булку з маком”
віршики

    * “Die Vernunft muß sich in allen ihren Unternehmungen der Kritik unterwerfen, und kann der Freiheit derselben durch kein Verbot Abbruch tun, ohne sich selbst zu schaden und einen ihr nachteiligen Verdacht auf sich zu ziehen - Розум мусить собі в всіх їхніх-ваших операціях критики підпорядковуватись-коритися і може свободі останнього-того самого цілком-крізь-через-за допомогою ніяку-жодну заборону зносу-припиненню-замуленню чинити, без-крім собі сам від себе-мимовільно на шкодити і одну їх-вашу втратності-шкідливості-не вигідності підозру на себе на тягнути.” (згідно словника) . ( І Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Першого розділу Секція друга Дисципліна чистого розуму з погляду його полемічного вжитку, перший абзац, перше речення.
17.08.2017 р.
худ. Я Саландяк – композиція: Скринька (фотошоп)