В. Ротенберг (доктор медичних наук)
МОЗОК ТА МИСЛЕННЯ: “Я” захищає “Я” (продовження)
3. Сновидіння – один з найяскравіших проявів активності саме образного мислення правої півкулі. Для ствердження цього і раніше було достатньо обґрунтувань: в снах переважають зримі образи, при чому ці образи, так ж як і словесні конструкції, що входять в сновидіння - не є ні визначеними, ні однозначними; після пробудження буває важко вичерпно чи хоч би зв’язано передати відчуття від побаченого і навіть сам сюжет сновидіння виявляється хистким і розмитим, не дивлячись на тверду впевненість розповідача в значимості та цікавості побаченого у сні; творчі особистості, добре виконуючі просторово-образні завдання, дають значно частіше і багатші звіти про сновидіння при пробудженнях з швидкого сну, ніж особи краще виконуючі раціонально-аналітичні тести. Але останніми роками отримано і деякі прямі докази важливої ролі правої півкулі в походженні сновидінь.
По-перше, в час швидкого сну на електроенцефалограмі, поряд із зменшенням фізіологічного зв’язку поміж півкулями реєструється вища активність саме правої півкулі. По-друге, при органічних пошкодженнях правої півкулі знижується спроможність бачити сни, а рапорти про сновидіння стають менш насиченими. По-третє, вияснилось, що при електричному подразнені правої вискової долі в час нейрохірургічних операцій хворі відчувають щось подібне до сновидінь.
Але справа не лише у високій активності образного мислення. Специфіка сновидінь полягає в тому, що образи міняють один іншого без всякої очевидної черговості, а між тим сплячого це не дивує. Він не прогнозує черговість подій і кожну дану мить сприймає те що діється як само собою зрозуміле. Якщо під час бадьорості, в тому числі в умовах творчого пошуку, результати активності образного мислення піддаються критичному аналізу, то під час сну аналітичні можливості мислення різко знижені. Невипадково декотрі дослідники схильні рахувати що сновидіння самою природою призначені для творчого осяяння. При цьому зазвичай посилаються на відкриття бензольного кільця, котре Кекуле побачив у вигляді змії, кусючої власний хвіст, і на деякі інші теж унікальні свідоцтва. Але, по-перше, відкриття в час сновидінь робляться лиш інколи. По-друге стан творчого піднесення часто супроводжується зниженням потреби в сні, в тому числі в швидкому сні – “колисці” сновидінь. Але якщо прийняти, що одна із основних функцій сновидіння – участь в творчому акті, то виникає парадоксальна ситуація: при найуспішнішій творчій діяльності зменшується довжина необхідного для тої діяльності стану. Мені видається, що відношення сновидінь до творчого процесу більш складне й неоднозначне.
Деякі передумови для творчого осяяння у сні, дійсно маються. Оскільки образне мислення оперує реальністю в усій різноманітності та багатстві її взаємозв’язків, тому під час сновидінь свідомість, втративши здатність до критичного аналізу, може “осяватись” такими якостями предметів та явищ і такими їх співвідношеннями, котрі, через критичний настрій свідомості, під час бадьорості не усвідомлюються.
Все ж осяяння – необхідний, але не завершальний етап творчого акту. В час сновидінь у свідомість з підсвідомості виплескується з дитиною надто багато води – так багато, що новонароджена ідея чи образ тонуть в ній. Свідомість має критично оцінити те, що пропонує йому образне мислення, та відділити зерна від полови. А саме цього не може зробити свідомість у сні. Невипадково прозріння в сні приходять найчастіше у формі метафор, як наприклад, в сновидінні Кекуле. Особливо це стосується небагатьох фактів вирішення у сні наукових завдань – художні образи можуть з’являтися з великою безпосередністю. І ще. В будь-якому випадку для завершення творчого процесу потребується додаткова робота бадьорої свідомості. Таким чином тут проявляється важлива закономірність: саме те, що сприяє осяянню, - ослаблення аналітичної роботи свідомості – негативно виражається на завершальному етапі творчого процесу у сні, і тому потенційні відкриття в сновидіннях у більшості випадків так і залишаються “річчю в собі”, творчістю “для себе”.
Але ж рішення мотиваційного конфлікту, на що націлені деякі механізми психологічного захисту, якраз і є творчістю “для себе”, для “внутрішнього вжитку”, тобто, як усяка творчість, одною з форм пошукової активності (про що писалось раніше). Відмова ж від пошуку рішення навіть не усвідомленого конфлікту веде до пагубних наслідків, як і свідома відмова від пошукової активності. І ось результати деяких досліджень дають основу здогадуватись, що найважливіша функція сновидінь – пошук на “психічному рівні”, котрий компенсує відмову від пошуку рішень реальних конфліктних ситуацій.
Вирішення конфлікту в сні майже завжди умовне, тобто реальне лиш для ілюзорного світу сновидінь. Але для особистості важливо вже те, що в цьому світі він отримує досвід активного і успішного пошуку рішення.
Так, образи сновидінь в більшості випадків швидко забуваються, оскільки вони не несуть свідомості конкретної інформації, свідомість мов би пасивно реєструє результати образного мислення. Але ж в сні людина не усвідомлює, що вона дивиться сновидіння, і свідомість не обурюється їхньою алогічністю та хаотичністю. І саме тому, що для сплячого - сновидіння “реальне”, “образ Я” грає в ньому таку ж та настільки ж важливу роль, що і в активній фазі, тобто виконує і там свій контроль за “поведінкою” людини також без прямого втручання свідомості як і при бадьорості, адже ж в діючого у сні “Я” збережені такі соціально обумовлені емоції, як почуття стиду і т. д. Тому і у сні образи, котрі відбивають небажаний мотив як і в бадьорості залишаються витісненими і не усвідомлюються, а доводяться до свідомості лиш ті бачення, в котрих більш чи менш успішно вирішений психологічний конфлікт.
Словом, є усі підстави рахувати, що “творчість сновидінь”, не дивлячись на те що вона ірраціональна і не дає у переважній більшості випадків реальних рішень, сприяє відновленню пошукової активності після пробудження.

4. Викладена концепція про домінуючу роль право півкулевого, тобто образного, емоційного, “досвідомого” мислення в охороні нашого психічного здоров’я далека до остаточного рішення, скоріше мова іде про теоретичну модель, котра ще повинна бути перевірена та уточнена. І в першу чергу питання пов’язані з охоронною функцією сну.
Недавно отримані дані про те, що в період від перших епізодів швидкого сну до завершальних - стаються зміни між пів-кулевих стосунків: збільшується число рухів очей, направлених вправо, і знижується амплітуда біоелектричної активності лівої півкулі мозку. Всі ці результати досліджень американського вченого Д. Коена свідчать про збільшення, в кінці швидкого сну, активності лівої півкулі. В нашій спільній з В. В. Аршавським роботі також показано, що так звана просторова синхронізація мозкових біопотенціалів, котра відображає ступінь включення будь-якої структури мозку в діяльність, в перших двох циклах швидкого сну посилена в правій півкулі, а в двох останніх – в лівій.
Коен припускає, що чергування активності півкуль в різних епізодах швидкого сну потрібно для якогось функціонального балансу: в перших епізодах швидкого сну підвищує активність правої півкулі, щоб компенсувати, врівноважити стабільну перевагу лівої в період бадьорості. Однак якраз тут і починається чи не найцікавіше.
Спостереження над людьми різних етнічних та расових груп показує високу активність правої півкулі в час початку сновидінь – коли вони тільки відшукують підходи до рішення мотиваційних конфліктів, та збільшення активності лівої в ранкових циклах, коли “пошук в сні” завершується. Очевидно, така закономірність загальнолюдська.
Але казати про те, що в час бадьорості у всіх жителів землі просторова синхронізація, між пів-кулеві співвідношення організовані так ж однаково, неможна. У всякому разі в представників народностей, що населяють Крайній Північний-Схід, як виявили дослідження В. В. Аршавського, в час бадьорості відносно підсилена активність саме правої а не лівої півкулі.
Очевидно, є всі підстави сказати, що в бадьорості між пів-кулеві відносини залежать від того, “логічний” чи “образний” вектор має культура того чи іншого етносу (однак про це дальше).
журнал ЗНАНИЕ СИЛА № 6 1984 р. ст.36.
(з радянського науково-популярного - переклад з російської мови Саландяк Я Анонім)

ДОДАТОК
2. Сни. Безнадійна проза для любителя щось читати.
(як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...)
Сниться...
... давня бАтьківщина – пагорб Гора серед села – довкола люди – але вкруг Гори - не видно хто-де?... багато довкола... двоє показались... старі – некрасиві... але з справедливими обличчями... і голосно доказують всім... що ми маємо право... бити їх-когось... бо...
... через якийсь час усі сердиті... з палицями... доказують... одні одним... чи так... чи ні...
... і вже готові бити – але те - що кажуть ті двоє – старий з старою – їх не переконує - все одно ще не дає... права бити їх...
... так було довго... і вже сміялись уїдливо і плакали вдавано... ненависно... кричали...
... аж нарешті старий – з упертим-справедливим лицем... виступив вперед махаючи палицею: Бог казав тобі що? Любити один одного!.. а ти?.. а ти ненавидиш...
... і через мить... кожен зрозумів - що так:
– а ти?.. – а ти... а ти - а ти...
... тут я пробудився... приходив якусь мить до тями... тю-ти! як все просто... як в анекдоті!
14.11.2018 р.
... гриць жибак... з товаришами... у мене в гостях... у підгайцях – наші дочки з дівчатками - дочками моїх братів... ще маленькі – ще ходять до школи... граються у великій кімнаті – а я з грицем та компанією на кухні – а наші діти... час від часу - то одна... то інша - за бігають до нас – зиркнуть... на мене - вхоплять жменю цукерків і назад – і регочуть... собі-чомусь - а ми п’ємо... і не лише каву - щось їмо і говоримо:
- а пам’ятаєш!..
- а пам’ятаєш?..
- що ти – пам’ятаю!.. та я - навіть – маю це записано... десь...
я беру свого щоденника - виставляю його на стіл і шукаю потрібне місце в тексті... але - бачу – хтось... на сторінках... понаставляв наліпок з кумедними личками-котиками-усмішками... як ото на фейсбуці зараз модно...
- гриць!.. то ти... наклеїв?..
- що ти – славік?.. де би я таке робив!
я віддираю одну наліпку... а там – погане слово в реченні... заліплене – віддираю іншу наліпку – а там... ще гірше слово... – тут ми усі й завмерли... з відкритими ротами... а гриць – стишивши голос - каже:
- та це наші дівчата... понаклеювали... певне...
а я дуже сердито кажу:
- ну я їм зараз дам!..
і тут гриць починає – потихенько - сміятись і каже:
- і що ти їм скажеш – те погане слово!?.
... далі-потім наступає – як в кіно - німа сцена... і коли до нас усіх – нарешті дійшла вся кумедність ситуації - починаєм сміятись... всі... тихенько...
... зранку прокинувшись – я пригадав вчорашню - грицеву - фотографію на фейсбуці з словом SRAKA... і мій коментар з цим-таким словом...
... о-о-о! - треба буде слідкувати за власною мовою... щось – часто я користуюсь поганими словами!
06.10.2018 р.
... у вінниці... де я живу... один відомий горобець... поставив на тротуарі – коло знаменитої будівельної кантори - ксерокс – і має такий бізнес... сідає людям на плече... щось щебече - а кому потрібно (потрібно багатьом людям – аж черга) знімає - собі - копію та кладе на тарілочку – горобцеві - гроші... а я... в той час - в канцтоварах - з кимсь запанібрата... чи то не з тим горобцем?.. вибираємо папір – але не для для ксерокса... (не можемо підібрати) - і той папір не такий - і той... якось не так складений... аж продавець не витримує і пропонує - кажи – який тобі треба формат – а я тобі привезу і складеш собі – як хочеш...
далі – я прокинувся і може б не звернув уваги – та зловив себе на думці... що саме на тому місці – де я - ото - зараз лежу – мені уже снився горобець... давно... і що через це він (горобець) відомий на початку сну... і що це все неспроста – чомусь...
01.09.2018 р. с. Юрівка Вінницької...
... село – десь біля вінниці... погода лагідна – так наче осінь-бабине літо... йду собі... десь за селом – маю чорнильницю фарфорову – білу з голубим краєчком і ручку з таким пером - як то для каліграфії (зберігаю таку... ще з школи) – іду (знаю - що маю виглядати замріяним) і пишу на камінцях (котрі мені трапляються) якісь розумні фрази... натрапив на занедбаний садок і колгоспну кантору... знайшов - тут - круглий гладенький камінець (гальку) і пишу щось (з розумним виразом обличчя)... а під текстом: день-місяць-рік та ставлю підпис... аж тут – раптом-нізвідки - береться дуже відомий нині-в україні єврей (по телевізору рекламується на президента) і каже:
- що робиш?.. а ясно!..
видно - що йому байдуже... що я – там - роблю... він продовжує голосно:
- чуєш!.. купи корпус машини... ха! ха! – шкуру вбитого жигуля...
і показує рукою на щось в кропиві... бачу: справді ржавий корпус машини без коліс і скла...
- купи... недорого... по вартості металолому... хороша, груба бляха... з відомої серії... не дивись що іржава... ні одної дірочки... з документами... номер – рік виготовлення – право на два кольори покраски – була синя... потім перефарбовували на червоно... ти не спіши відмовлятись!.. подумай - запитай в знайомих – може кому треба...
- добре – добре!
кажу йому (щоб відчепився) - а сам йду кругом того іржавого металу... і згадав родича – котрий цікавиться машинами... дзвоню йому і розповідаю:
- аркадій! така то справа...
- та ну!
каже він здивовано мені:
- а ти де є?.. - мій знайомий якраз латає свого жигуля... йому треба...
я розповів - що і де і як добратися...
- ти чекай нас там!.. ми зараз під’їдемо!
... і от ходжу я по садку... дерева в бур’янах - саме падають яблука... підняв одне: велике – стигле... відкусив і прокинувся...
перша думка - а як би то не забути - що я писав... на тих камінцях?.. ага: тут був ярослав!
15.08.2018 р.
… товариш по службі в армії (радянській)… не-то з східної україни, не-то москаль… сердечний друг - конкретна особа (дивився фото – нема)… ми наче воюємо на війні (вітчизняній)… я стріляю… але з сучасного (крупно-каліберного) кулемета… потім ідемо містом… він каже: а давай відновимо цього дорожнього знака (стовпчик стоїть - знак лежить поряд) - довго підбирав гайку - ця велика і ця велика… нарешті підібрав-прикрутив одною гайкою - але надійно… знак: рух без заборон… - пішли далі… заходимо в місто підгайці - москалі тільки-що вийшли в сторону німців - а серед міста набирають хлопців... у бандерівці… дівчата - красиві… підморгують - добре їсти дають - і добре одягнутись… а ми – хоч то було... ще тоді - а хлопці (ми) вже теперішні… добре знаємо що далі буде… - кажу йому: поки дійдеш до того берліна можуть сто раз вбити - залишайся… бо я йду додому… а він каже: знаю!.. але і тут москалі будуть брати владу в руки… можуть запросто убити… як бути? А йому я кажу: трохи втрясеться це все… тай підеш (певне і я також) через границі - в зону американської окупації… і переїдемо собі – запросто - в америку… ну - сам знаєш як-що буде?.. - на тому й вирішили - він пішов в бандерівці а я додому...
… я зранку прокинувся - розказую сон своїй галинці… слухала уважно… потім каже мені: ну ти й хитрожопий… жук!.. змитися хоче…
19.07.2018 р.

Сни. Безнадійна проза для любителя щось читати.
(як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...)

Сниться...
... сільце – знаєте де подвір’я михайлюків?.. навпроти сметани – через дорогу – але там живуть другі люди – бо сметани з лемків - а я пам’ятаю - що їх переселять пізніше... а то є ще за австрії і я малюю хату і подвір’я-небо і ворОнів... а одна ворона ручна – ходить слідом – за ногами... весь час норовить зайти мені за спину... малюю я темно-синьою фарбою... швидкИми-широкими-лЕгкими мазками... якийсь-усміхнений дзьоб ворони та її блискуче око – для цього мушу постійно крутитись слідом за вороною...
... але захотів курити і пішов в магазин - на одну хату нижче михайлюка – через дорогу... повні прилавки краму... і цигарки... розсипні - продаються поштучно - я запитую: а що то за папіроси такі?.. мені кажуть: пам’ятаєш... буде - за радянських часів – памір? – ото такі й ці папіроси... ну і я взяв з десяток – порозпихав по кишенях і йду назад... прикурюю по дорозі... відчуваю губами особливу ніжність цигаркового паперу... спішу прикурити – а сірник якийсь великий – в два рази більший звичайного – горить добре... пече пальці - я роблю легку затяжку на повні груди – бо давно курив... і тим часом йду мимо михайлюкового двору – на подвірї стоїть микола михайлюк – певне з сусідом – теж курять і уважно спостерігають – а я все бачу краєм ока... і уже - аж минувши - опам’ятовуюсь – обертаю назад голову і майже кричу: Слава Ісусу Христу!..
... а далі було так: сплю-несплю... чую – хтось-наче коло мене голосно дихає... певне – думаю - галя приїхала!.. напружусь - затаю дихання - прислухаюсь – нікого!.. розслаблюсь: знов хтось дихає... та тю на мене!.. – тож я сам...
22.05.2018 р.
... підгайці... чи то осінь - чи весна... доволі хмурий вечір: повне місто людей... євреїв... старих – багато жінок - сивоволосих... із старомодного - уже поношеного одягу – розумію – що-то-колись - багаті люди... уперто стоять у трьох місцях – тримаючись купи... трьома-тісними громадами – зрідка перемовляючись між собою – з чого можна зрозуміти - що чекають на виплати компенсацій... я йду від одних до інших - сам ... а в одному місці – молоді-усміхнені дівчата - майже голі - яскраво освітлені електричним світлом – уже роздають долари... а ті євреї байдужі – беруть гроші і помаленьку-мовчки розходяться в різні сторони меншими купками... одна жінка не може іти – спочатку хочу допомогти - а потім – не знаю як її позбутись... підвів до одної купки – виправдовуюсь: я не хотів її грошей!.. вони на мене дивляться великими-круглими очима і перемовляються тихо - між собою : він ще думає... що зможе в неї щось собі взяти?.. гм – ага...
17.05.2018 р.
... що я виготовляю... батога: різьблю липову ручку... старанно підганяю її до долоні – шліфую-виполіровую... потім сплітаю три шкіряні полоски – котрі витончуються нанівець... походу вплітаю сталеві бусини – спочатку меншу - далі більшу і ще більшу... на самому кінчику... і аж з свистом цьвохнувши – запитую себе: а нащо мені той батіг?.. кого ним будуть цьвохати?.. якогось витонченого садо-мозахіста!.. я ж без поняття... у чому суть таких збочень?.. аж раптом – з жахом усвідомлюю і це треба буде зрозуміти: той батіг для мого тіла...
19.04.2018 р.
... підгайці... пам’ятаю – гора гай... посохлі сосни і свіжо-посаджені сині ялиночки... тут я в дитинстві знаходив старовинні монети – ось глянь – справді - де-не-де бачу монету... чи мідну – чи срібну... степан гілярович розглядає та розповідає: то є давньо-римська монета... помаленьку рухаючись – попасом - назбируємо монет на купки... земля розсипається під руками... монети трапляється частіше... також уламки предметів-дракончиків-орликів... бронзові-срібні-мідні... – то є давньо-римський скарб – авторитетно каже степан гілярович... а куди ж ми його... зберемо?.. наступає пауза – степан гілярович розгинається усміхнений – підносить повчально палець догори: я на такий випадок завжди беру мішок...
11.02.2018 р.
... наче я розглядаю текст... німецько-мовний - сторінка-не-сторінка - скоріше смужка - як ото на фейсбуці... текст іммануїла канта - ось: ist sein gar – nicht gar sein... лиш ці шість слів – безконечно повторюються - що вниз-що у верх – допоки видно (може десь далі йшло і про інше)... спочатку текст був набраний чорними – готичними буквами - а далі: різними шрифтами-кольорами-розмірами... потім приходило розуміння змісту і те... що десь має бути: gar - а десь: ganz - і що котресь sein слід розуміти: перебувати-бути – а котресь sein має значити: його-свій...
... подальша логіка виявлялась (в перекладі) такою: є свій готовий – не готовий бути... або: є перебувати готовим – не готовий його... або: є перебувати цілий – не цілий свій... або: є його готовий – не цілий бути... і так далі... але – як тут – так і в подальших змістових-кольорових-шрифтових відношеннях-варіантах йшло - наче - до одної ідеї: дійсність в усіх-можливих варіантах постає-виявляється: готова ціла не цілою бути... розумілося щось-таке що - кожної миті gar-готове-довершене (таке-котре не бути ganz-цілим могло), але ganz-gar... ціле-готовим а готове-цілим... і - кожної наступної миті щось уже поставало іншим – котре довершеним nicht gar sein - не готове бути... але таке – що завжди-довершене є!.. Є - тай усе.
... далі – пробудившись – домислив собі ту всю (здавалось би абсурдну) ситуацію в руслі теорії (ідеї) реальності – яка повинна би бути: ІДЕЄЮ СУБСТАНЦІЇ в ВІДНОСНОСНОСТІ чи то в ІДЕЇ ВІДНОСНОСТІ – СУБСТАНЦІЄЮ... зводив-зводив-зводив до одного – ВІДНОСНОГО Є... тай заснув і приснився мені живий-зелений кабачок... принесли дівчата з города... пам’ятаю: вирізав йому рота і говорив з ним всю-решту ночі.
31.01.2009 р.
... йдемо через сільце... невелика компанія – через кадуби... горбами – уверх-вниз... люди незнайомі – але щирі друзі... приходимо до голгіч – а там... така гора... де добувають дорогоцінний камінь – золотий малахіт... там такий тунель... яскраво-освітлений... заходимо – вхід п'ятнадцять гривень... товариш поряд - каже : заплати за мене – потім віддам... витягую гроші – по п’ять гривень – шість купюр... той золотий малахіт вирізають з твердого каменю абразивними кругами – в повітрі висить яскраво освітлений золотий порох і... невідомий-специфічний запах... на стінах тунелю блистять залишки того малахіту... ми собі наколупали повні кишені... радіємо – але на виході проходимо через детектор – котрий несамовито пищить і не випускають - аж поки не викладемо все з кишень... напівпрозорі шматочки того золотого малахіту у вигляді людських голівок увінчаних лавровими вінками... так не хочеться віддавати...
19.01.2018 р.
... підгайці – гастроном... богдан манюк гукає: славік – ходи подивишся яка гітара... йду - бачу: циган продає... якісь забавки по підвіконнику і новенька - семиструнна гітара – ще смердить свіжим лаком... богдан каже: а ти глянь... яка деревина! справді – гриф гітари зроблений з якогось незвичайного дерева - тепло-коричневого з темно-фіолетовим текстурним малюнком... і я – нараз - дуже-дуже захотів ту гітару... запитую в цигана: скільки хочеш за неї? циган відповідає українською мовою – без акценту: тридцять тисяч гривень! я вже хотів – було – просити - аби богдан постеріг ту гітару - поки я піду додому по гроші... але – тут - встромляю руку у внутрішню кишеню... а там - якраз рівно тридцять тисяч... купюрами по п’ять гривень - витягую – велика вийшла купа – починаю рахувати на прилавку: п’ять - десять - п'ятнадцять... дуже довго рахував – а коли я вже якраз дораховував двадцять сьому тисячу - то тут циган не витримує... сердито вириває з моїх рук ще не пораховані гроші та згрібає всі гривні в шухляду і кричить: вірю – вірю! там є тридцять тисяч! встромляє мені ту гітару в руки і виштовхує з магазину...
і от я – щасливий - щось бринькаю і голосно верещу англійською мовою якийсь рок... і тут... звідки не візьмись - моя галя – сміючись - іронічно каже: ну а ти що – на гітарі грати вмієш?..
02.01.2018 р.
... в підгайцях... тривожно... по місту нишпорять... якісь хлопці... з кам’яними лицями – а дівчата ховаються... то між будинками – то в садку... я ж... йду в... художню школу... на урок – знаю... що неможна називати імені того – від кого ховаються дівчата... і... бачу на землі олівець... простий... такий обідраний-потоптаний... взяв - пробую пальцями - а графітний стержень рухається... туди-сюди... викидати – не викидати... а... придумав... заходжу в клас... а там пластуни... стало веселіше на душі – то вони грали... по місту таку гру: не можна називати імені справжнього диктатора... тепер – повний клас дітей... і ті дівчата що ховались...
я сів собі тихенько і ремонтую олівця – взяв клей – витягнув стержень – вмочив кінчик і встромляю назад... поспішаю – щоб клей не застиг... краєм ока спостерігаю що там робиться... а пластунська компанія запитує хором у тих дівчат: а від кого ви ховалися - га? – а ті придумують як би його назвати - та...та... від... бутлєра... - ні-ні... повністю придумуйте... дівчата не можуть придумати ім’я... їх знову хором запитують: а від кого ви ховалися?.. – знову пауза... тут... наперед усіх виходить степан залуцький - кумедно кланяється... робить реверанси: а-а-а... чо не... дольфа?..
19.12.2017 р.
... в підгайцях... останні дні радянської влади... мені з богданом біскупом – по якомусь закону приватизації (так як паї в селі) - випав якийсь двоповерховий (цегляний - не штукатурений) будинок газ-кантори... коло костела (там такого нема)... тим часом в місті повно поляків: розбирають-ремонтують костел... один поляк хоче в нас відкупити той двоповерховий будинок... але - вартість того будинку... згідно закону – чомусь - залежить від розміру ноги і... ми з богданом полягали під той будинок... позадирали ноги... а наші жінки – моя галя і богданова віра - надягають нам шкарпетки (щоб були більші ноги)... поляк стоїть, збоку, з відкритим ротом... а ми чомусь несамовито регочемо... аж я проснувся...
07.12.2017 р.
... ми з богданом манюком на східцях... у чайній і... третій... славко борсук... приїхав зі львова...
– і що ти там поробляєш... у львові?
- ну я... - щось мнеться славко... - на фізматі - квантову механіку викладаю!
- та ну! каже насмішкувато богдан... – ану доведи що-небудь...наприклад - рівняння шредінгера... щоб ми повірили...
- і пляшка водки - буде - з мене – додаю я... і йду до ляди - щоб взяти московської... з зеленою етикеткою... тут десь береться шкільна дошка і крейда... в чайній... а славко борсук –справді - пише формули і запально доказує - піставляючи числа... а ми ніби справді в тому розбираємось... там - за столом - ще хтось терпеливо сидить мовчки – здається - степан гілярович – і... невитримує:
- шредінгер – за то - получив нобелівську премію... то славко вже вартий флєшку горівки!
24.11.2017 р.
... з іваном банахом... в компанії підгаєцьких хлопців... десь у львові – п’ємо горівку... заїдаємо зеленою цибулею - по-о-вний стіл... я напихаю нею кишені... іван робить великі очі і питає: нащо то тобі? а я кажу: а як галя запитає – де був? то скажу – що був на городі (виходить – ніби львів загородами)! іван сміється з мене: а то що ти п’яний? – то як!?. і регочемо – аж пробудився...
06.11.2017 р.
... підгайці – художня школа – в класі на лавці... володя... потонулий... лежить – голова у мене на колінах... печалимося з рідними... нараз – бачу - що володя дихає... наче... ми його трясемо що є сили – викликали скору-поміч... заходить санітар... ми до нього: хіба так може бути – стільки часу минуло... санітар глузливо сміється з нас: так завжди є... ви що не знаєте!
... сон був довгий – там ще хлопці (наші учні) по місту бігали із бамбуковими палицями довжиною зо два метри... та іржавим кулеметом максима... без затвора...
31.10.2017 р.
... йдемо довкола церкви... десь в україні... дуже сердечна компанія і дуже довго йдем – круг за кругом... облич не пам’ятаю... я вдягнутий по старому – блискучі хромові чоботи-камізелька-краватка... але не співаємо церковних пісень – не несемо хоругв... лише говоримо сердечно і жалієм один одного та обходимо високі мурашники... уже світає – горобці... і прокинувся – горобці довго ще цвірінькали на повну мою голову... поки я прийшов до себе... вже далі – снилося щось легше... про усе накупу....
20.10.2017 р.
... повзу якимсь чудним полем... листя-солома-тряпки-дрібні предмети... сухо і доволі чисто... пора ще радянська – а само поле десь аж коло міста саратова (знов той саратов) – а на душі цікавість колекціонера – щось би знайти... голову підняти боюся – тому вдаю наче я просто собі п’яний... а там – неподалік-саме - якісь військові... голосно - щось собі відзначають – а я шукаю те - що з них-п’яних позлітало... і нащупую руками... переважно медалі, такі круглі, військові нагороди, і похапцем напихаю ними свої кишені... але я тут не сам... той - хтось - дуже боїться і постійно ниє поруч: а якщо хтось воював-заслужив - а ми... а я намацую... що це – насправді - одні лиш якісь ювілейні медальки - ну там з річницями перемоги - з днями радянської армії – лиш інколи справжні – бойові нагороди... а цей попутник вже так надоїв своїм ниттям - що я йому кажу: передивишся потім – як ти такий совісний - в котрих медалей на зворотній стороні номер вибитий - то ті справжні – бойові – тай занесеш на воєнкомат – там тобі по номеру знайдуть чиї вони... а сам собі думаю – може потім я поміняю їх у нього - одну справжню медаль на дві ювілейні...
17.10.2017 р.
... знов підгайці – сирена серед міста виє – по центру ганяє дикий ведмідь... дітлахи з нього бурки шиють і сміються... хтось каже – а давай заманимо його в гастроном – там цукор-солодке - а давай! - повлітали всі в гастроном – ведмідь за ними... всі бігом до запасного виходу... а там вузькі двері – всі-нараз не влазять... і я між них - а ведмідь такий сердитий – на солодке не дивиться... от-от - що вже я верещав – маю щастя – що в ту мить розбудили...
10.10.2017 р.
...дзвонить з підгаєць мій знайомий (голос знайомий-не знаю хто): приїжджай, тут платять гроші - тим хто перейшов з російської на українську мову... на міліції – бачив тебе в списку... а я вже знаю - що я у вінниці в такому списку... але я їду в підгайці сказати... щоб мене викреслили – бо хтось – замість мене – візьме ті гроші... от я вже йду... коридором і наздоганяю жінку поважного віку... в чорних битих валянках з низькими галошами (дались мені ті галоші)... одна галоша злетіла і мішає їй іти... я хочу виправити - а жінка опирається: не треба – не треба... – а то моя знайома – ольга букавин: а шо - пане саландяк – приїхалисти по гроші... і тут я розумію... що то не чесно ті гроші брати - бо я завжди українською говорив і з російської не переходив... і от вже підходжу я до столів з списками... всі люди – знайомі - кажуть бери... ти шо дурний ... а я добрався до свого списку і аж на власні очі побачив як мене викреслили: бо я ж у іншому списку... в іншому місці... і аж тоді виходжу... а на виході - коло дверей - сидить за столом мій бувший учень - певно іван... з колекцією жуків – всі жуки чорні – різних розмірів та чудернацької форми – а лиш один червоного кольору і серед них - найменший – але не сонечко: видите ярослав володимирович... що я маю... там - у вінниці - певне жуків... всяких - назбираєте мені - як вам попадуться... я кажу: так-так... але вже знаю - що брешу і збирати жуків не буду...
06.10.2017 р.
...що я перебираю купку книжок... на рядні... коло доріжки... бачу – темно-зеленого кольору... обкладинку відомої книжки... за неї хочуть три рублі - а я даю чотири – чи то одною купюрою... якось так – чи то – по дві гривні – здачі не треба...
...а це заборонений – колись - роман відомого – російського - письменника... не набокова і не достоєвського... ні - не булгакова - але щось подібне... про російську правду... коли часи приходили нові - а життя залишалось старим - чи то за хрущова чи за брежнєва... і от далі – у якомусь дворі... так наче десь аж у місті саратові - між хрущовками – поміж кущами-деревами... читаю... іде вечір і... робиться темно - вже не видно читати – то я розглядаю... там... картинки - а сиджу я біля столика... коло дерев’яного стовпа... з лампочкою – котра світить - якимсь – тьмяним - жовтим світлом... та читати – однак - затемно – але дуже хочу знати (так – як... коли я читав достоєвського чи булгакова) правду... про життя – сюжет підійшов до якоїсь інтриги... от-от... не видно букв – то далі... я просто гортаю сторінки і розглядаю... графічні ілюстрації... мов оживають – рухаючи сюжет далі... от: хлопець з красивою дівчиною... хлопець розказує - як він обманув одну - їх знайому - іншу дівчину... оповідає різні інтимні дрібниці – яке там в неї що – як там поміж них-що було... і він з новою подружкою... єхидно сміються тулячись одне до одного... а неподалік дівчина... певне та обманута – жаліється своїй подрузі про те - як її обманув хлопець – певне той самий хлопець - бо розповідає ті ж самі - інтимні деталі... і гірко схлипує... а далі - я вже от-от... маю усвідомити оту саму – якусь дуже важливу правду життя...
... а поряд мене сидять – мужчина і дві – розхристані - жінки середнього віку... на столі пляшка водки за три шістдесят дві – консерва - кілька в томаті і буханець чорного хліба... що - приблизно - можна було би купити за тих – моїх - чотири рублі вкупі... компанія між собою голосно говоре і... матюкаються – нараз... одна жінка - в куфайці та шитих ватних валянках у високих чорних галошах іде до мене і хоче відібрати ту книжку про правду... та щось там – мені каже - голосно – по російськи... наче – що то моя книжка – ану віддай... твою мать... а я не можу у відповідь матюкатись - бо я ж людина інтелігентна – в прасованих штанах... на кант... але в куфайці... чомусь бадьоро та весело кажу їй... мовляв – так я тобі й віддам... далі - ми починаємо боротись і... я прокидаюсь... від фізичних зусиль.
30.09.2017 р.
... я в парку... біля психлікарні - де живуть білочки... наче я – популярний український політик (фамілії не скажу – щоб не рекламувати)... стою в центрі парку з дресированим горобцем... той перелітає з одної моєї руки на іншу – на одній задерши дзьоба - голосно щебече - на іншій моїй долоні – вибирає якісь камінці та демонстративно їх поїдає... взяв – як мені здалося – завеликого... я кажу – викинь ... вдавишся... а він не слухає... в руках я маю багато сто гривневих купюр і вони мені мішають... тут підходить рожевощокий хлопчина і запитує: дядьку – а що таке москаль... і тут я дещо ніяковію та мелю щось... аж згадую стару, западенську, байку - про перших та других москалів: мовляв перші були кращі... бо прийшли тай пішли – а другі – як прийшли – так по нині-день... але раптом ловлю себе на думці, що той популярний політик – яким я зараз є - українською мовою говорити не вміє... і прокидаюсь...
28.09.2017 р.
ЕРОТИЧНЕ (три дні тому)...
... радше – порнографічне... на лісовій галявині сплетені тіла... наче чоловіки й жінки... але... коли вони рознімаються то стає зрозуміло – одне в парі чудернацьке... поволі перетворюється на слимака, великого-пластичного - спроможного охопити своїм слизьким тілом всього партнера чи будь яку частину його тіла, та проникнути в будь яку шпаринку й рухатись як завгодно - повільно-швидко... перетворюючись в будь що - набираючи будь-якої, бажаної, форми...
13.09.2017 р.
СНИВСЯ ПУШКІН...
...багатодітна родина пушкіних - чотири брати з кучерявими бакенбардами і миловидна сестра... брати скачуть по широкому ліжку поверх перини - збираються на вулицю... надворі зима... сам олександр сергійович - лежачи на спині... вовтузиться обезсилений – намагаючись надягнути батькові штани... сестра дивлячись на його муки каже іронічно усміхаючись: можно подумать - наш отец умер не от туберкульоза!
Тут я й прокинувся – що би то було? – А! Я ж дивився вчора інтерв’ю Собчак Гордону.
10.09.2017 р.