Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень).

КАНОНУ ЧИСТОГО РОЗУМУ
СЕКЦІЯ ДРУГА
Від ідеалу найвищого блага - до визначення достовірності-ґрунту, що і є кінцевою метою чистого розуму
   Розум веде нас, в своєму спекулятивному використанні (користуванні), через досвідне поле, - а оскільки, тут (в досвіді), повного задоволення, для себе (розум), не досягає, то він (розум) звертається (сюди-туди) до спекулятивних ідей, - а в кінці - однак, знову повертає нас на досвід і хоч, щоправда, такий намір (Absicht-план) корисний (як метод) нам, однак готовності наших сподівань, тут, конкретним (визначено) способом (Art-чином) , зрештою - не досягається (розумом в досвіді). Тож завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній (übrig-зайвий) : чи воно, те наше (nämlich-назване) сподівання таке, що тут (у ньому-сюди-туди) чистий розум, сходиться - на практичному користуванні, чи, воно (спекулятивне вживання), - у тому сподіванні вводиться-в’їжджає (führe-ввозиться) в ідею, мов (як) найвищою кнопкою наміру (höchsten Zwecke-верховний цвяшок) чистого розуму, і ми, якраз (eben-рівно) маємо, тим вище-введенням (angeführt) досягати наших сподівань, чи, таким чином, з точки зору їх практичного інтересу, - тих сподівань (dasjenige-та-те) , задовольняти не можемо, що (тому-що) воно (те сподівання) відмовляє нам в повноцінному використанні, все ж – в спекулятивності (Ansehung-в зауваженому) , (уже) досягається цілого та готового значення. (Я. Анонім: якимись-якими, спільними, основами?.. то ж воно, тим підсвідомим - прагненням оптимізму (оптимізмом прагнення) – блаженством, повсякчас, - щоб все, завжди, було добре – а ідеться (про практичний інтерес), далі, по усьому тексту, - від моралі і для моралі... А де мораль (лат. від mores-звичай) береться... і що то є? А подалі: sondern moralisch-отже морально-загалом, і Sittengesetz-норов звичаю-закон... – котре (Sitten...) узагальнюється німецько-українським словником – моральність. А моральність предмета – у вигляді знання суб’єкта про нього (предмет) чи... порядку досягнення знання про звичай (властивості) предмета... загалом – як порядку (папір горить – вода тече)... однак, зрештою – блаженства-Glückseligkeit життя досягнутого в звичаї-Sittengesetz, моралі-Moralität) . І (а) увесь інтерес нашого розуму (як спекулятивний так і практичний) поєднується в собі наступними трьома запитаннями:
   1. Що можу я знати?
   2. Що повинен я чинити?
   3. Що (чого) смію я сподіватися?
   Перше запитання є голо- (bloß) -спекулятивним. Тут, ми повинні отримувати-мати (так я собі лещу) все-можливі відповіді на те саме (1.Що можу я знати?), - вичерпно, (відповіді) на ті приземлюючі (gefunden-фундаментуючі) запитання, в яких розум, щоправда, має винагороджуватись (befriedigen muß-виплатитись мусить) маючи, також, привід для умиротворення (hat zufrieden-мати до миру) , і при розгляді їх не практичності (nicht aufs Praktische-не як-най практичність) (на предмет не використальності); однак виходячи з двох великих визначень умов (zwei großen Zwecken-двох великих пунктів умови) (спекулятивності і практичності), на що (від початку) це, все домагання чистого розуму, власне, було направлене, але залишаючись (при тому) на відстані - далеко, так наче ми, відмовляючи собі в комфорті (Gemächlichkeit-зручність) , беремось байдужо (gleich anfangs-рівно взятись) оволодівати цією роботою (визначення в моральності). Якщо воно (домагання чистого розуму), таким чином, через знання, для виконання (подане) є (zu tun ist-для чинити є) , так є (видається), принаймні, надто вирішеним і певним, щоб це нам, воно, в узятих до уваги (Ansehung-в зауваженому) тих двох поданнях (Aufgaben-завданнях) (спекулятивності – практичності), не може припадати на частку кожного – окремо.
(Я.Анонім: чи спекулятивності - чи практичності, по-окремо – а спільно як моральність і про що б я по ходу процесу (життя) дізнавався (не дізнавався), - це пізнання, зрештою, може бути, лиш, використанням знання – вже як знання вирішеного – сформульованого згідно моралі (sondern moralisch), чи за правилами (законом) моралі, - норов звичаю (Sittengesetz) – для подальшої практики по за сумнівом... і сумніву по за практикою... але водночас?) .
   Друге запитання (2. Що повинен я чинити?) є голо (bloß) практичне. Щоправда воно (друге запитання) може, як подібне (аналогічне природі кожного-всякого запитання, в логіці), належати чистому розуму, але тоді воно (що повинен?..) становить не (сюди-туди) трансцендентальність (котра виводить за межі), а моральність (sondern moralisch) (як моральне вивершення), і з того всього, уже, можна (треба) нашу критику (Критику чистого розуму) не займати на саму себе (на те, щоб – вирішувати: що ж?).
    (Я. Анонім: всяка практична дія – механічна справа розуму... втілення визначених питань моралі (звичаю)... практично...) .
   Третє запитання, а саме: коли-тепер я роблю те, що я повинен робити, - що (чого) я тоді смію сподіватися? - воно (третє запитання) є водночас практичним і теоретичним (настільки), що, тут, практика лиш як провідна нитка для теоретичної відповіді (для осмислення подальших, логічних, обґрунтувань) і, коли воно (diese-це) (3. Що (чого) смію я сподіватися?) відправляється вище (щоб... сподіватися), то рухаючись без обмежень (diese hoch geht-це височенно ідуче) виводить на запитання спекулятивні (Я. Анонім - зрештою І. Кант каже: “завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній...” див. перший абзац, друге речення) . А тому, що всілякі очікування (Hoffen-сподівання) відправляються (зводяться) (geht-йдуть) на блаженство (Glückseligkeit-благо-вище шастя) - (до пошуку вдоволення) і, в намірах, згідно з (за) практикою-норовом моралі (Sittengesetz-норов-звичаю закон) є рівно те-таке саме, що (котре) наче знання та закон природи (міститься) в зауваженому (Ansehung) теоретичному пізнанні предмета справи (Dinge-речі в собі) . Той предмет (Jenes-ті-та-те) спливає (läuft-збігає) , зрештою, понад вивершення (Schluß hinaus-висновок понад) , щоб щось (що останню можливу мету (Zweck-намір) визначає) таки було, бо - щось зобов’язане відбуватися завжди; це - щоб щось було (було як підтвердження того - що верховна причина (Ursache) працює), бо ж щось (вічно триває) трапляється (geschieht-відбувається).
    (Я. Анонім: буття (як блаженство Glückseligkeit) відбувається якось так – що (котре буття) свідомість формулює як мораль... виходячи з моралі (не без моралі)... Тут – в третьому питанні, суперечність відбувається само-собою – бо дійсність однак є... якось-завжди-всюди... і це (Sittengesetz) звичай-норов-закон - це є мораль... а отже - блаженство Glückseligkeit) .
   А блаженство (Glückseligkeit-благо-усяке вище щастя-квоктання (і умиротворіння покійних)) є задоволенням (втіленням) (Befriedigung-заспокоєнням) всякого крену (відхилень) наших симпатій (unserer Neigungen-нашого крену симпатій) , (як (крену) кількісного extensive - багатобічності само (собою), - так і (крену) якісного intensive - ступені, і також того (крену), котрий створює напругу protensive - на тривалість). А (всякий) практичний закон, (виходячи з крену тями) із руху-ґрунту (aus dem Bewegungsgrunde-від хвилювання ґрунту свідомості) , (виводячи на вдоволення) на блаженство (Glückseligkeit) - визначає (nenne-називає) для мене (ich-мені) прагматичне (правило розсудливості (Klugheitsregel) ); те (втямлене прагматично – дієво), атож, оскільки є одне-таке (щось) для хвилювання-матерії-ґрунту (das zum Bewegungsgrunde-це для рух-грунту) , і має не що-інше, як спроможність-гідність, достойну для того, щоб, само собою, бути (також чимось) вже моральним-норову-звичаєм (Sittengesetz-законом згідно звичаєвого норову) . Перше (erstere-перше з двох) з практичного і спекулятивного – практичне радить те, що визначено (sei-є) для дії, - а якщо ми хочемо брати участь в блаженстві (Glückseligkeit) , то (тут) розпоряджається друге (спекулятивне), - яке ми до себе повинні відносити та робити гідним (себе), знову ж, лиш через блаженство (вдоволення) (Glückseligkeit) . Це перше (erstere-перше з двох) (практичне) обґрунтовується емпіричним (в досвіді мислення) принципом; тому що інше (спекулятивне) виступає, як посередник досвіду я (моєї особистості), я - ні (weder... noch -ні-ні) , можу знати, - яку схильність (Neigungen-крен) десь (da-тут-там) передаючи, захочу винагороджувати (befriedigt-заспокоювати) , ні – передаючи через якусь природо-причину, я спроможний чинити їх винагородження (Befriedigung-заспокєння) . Це друге (спекулятивне) абстрагується мислено від моїх схильностей (Neigungen-крену тями) та природного стану (Naturmitteln-натур-середовище) для їх винагородження (zu befriedigen-для заспокоєння) і, лиш, - розглядаючи, тут, свободу (Freiheit) самої розумової вдачі загалом, та необхідної (notwendigen-потребо-рухомо) умови, під що (denen-der-хто-що) вона сама-одна (вже моральність), з роздачі блаженства (вдоволення-умиротворення) (Glückseligkeit) , гармонізується через принципи, та, отже, може, щонайменше, виходити (спекулятивно) з голої ідеї чистого розуму і стане пізнаваною передуючи-апріорно (a priori erkannt-попередньо помітною) .
    (Я. Анонім: до блаженства через блаженство – задля блаженства – через звичай норову – закон моралі (звичаїв)?.. - зрештою І. Кант: «завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній...» див. перший абзац, друге речення) .
   Я приймаю позитивно (визнаю) те, що, насправді, воно (ідея чистого розуму) дає чисто моральний (reine moralische) закон, роблячи нашу поведінку передуючи-цілісною (völlig a priori-придатною попередньо) (без врахування руху ґрунту-свідомості (Bewegungsgrunde-порухи ґрунту) в емпіричному (досвіді мислення), того що (порухи ґрунту-свідомості), зрештою, і є блаженством (вдоволенням) (Glückseligkeit) ), тобто, схиляючись до вживання самої свободи (Freiheit) розумової суті взагалі, і щоб ці закони, безумовно, повелівали (не, уже, голо гіпотетично-за здогадом - а за вибором (unter Voraussetzung-нижче-під перед-обиранням) , якихсь інших - емпіричних (з досвіду мислення) визначень пунктів умов (Zwecken-цвяхів умови) ) і, отже, посилаючи, ввесь намір необхідним чином (notwendig-потребо-рухомо) , далі. Я можу, це положення, з правом припускати - не посилаючи самого себе до доказів окремих-поінформованих моралістів (Moralisten) , але запитуючи про відповідну (власну) згідно звичаю норову (sittliche) - моральність суджень кожної окремої людини, якщо, тільки, вона хоче виразно мислити, собі, один, подібний закон.
    (Я. Анонім: . «.. кожної окремої людини...» маючи на увазі, що-це, безпосередній я (ти) і є окремою людиною - завжди… пам’ятаючи... зрештою - І. Кантове: «завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній...» див. перший абзац, друге речення) .
   Тож, чистий розум дотримується, щоправда, не у своїх спекулятивних, а, однак, в відомих (твердо) практичних (in einem gewissen praktischen-в одних безперечно-практичних) користуваннях, тої самої (nämlich-названої) - моральності вживань (moralischen Gebrauche-моральності звичок) , - в принципах можливостей досвіду, тих самих (nämlich-названих) звичайних вчинків (Handlungen-торгу) подібно (відповідно) до моральних приписів норову звичаїв (sittlichen-норову звичаїв) , й відповідно – таким чином, може бути долучене (anzutreffen-в-до-трапити) в (загальну) людську історію (Geschichte-повість) . Тому що вона (ідея чистого розуму), всюди (da -тут-там) велить, - а щоб таке траплялося обов’язково - то воно мусить бути спроможним траплятися взагалі (daß solche geschehen sollen, so müssen sie auch geschehen können-щоб це відбуватися зобов’язане, то мусить воно відбуватися могти) і , отже, це повинно перебувати в одному-особливому (besondere-дивному) виді систематичної єдності (systematischer Einheit) , такої-вказаної (nämlich-названої) , спроможної відбуватися моральнісно (moralischen) - спроможної відбуватися, поміж тим – таким чином, щоб систематичну світо-природу не треба було, навіть, мати за можливе доводити через спекулятивний принцип розуму, - насправді розум, в зауваженій (in Ansehung) свободі (Freiheit) взагалі, - однак не в зауваженій (nicht in Ansehung-не у взятій до уваги) загальній природній причинності, - має й моральнісні (moralischen) судження, таки, свобідних (freie) вчинків буденності (Handlungen-акт-торг) , що однак (котрі), зрештою - самих же законів природи виробляти не можуть. Внаслідок цього маємо принципи чистого розуму в їх практичності, але і також в особливім (namentlich aber-поіменно отже) , моральніснім (moralischen) вживанні (по пунктах) об’єктивної реальності.
    (Я. Анонім: тут (Кант, зводить до особистого), роздумуючи про людську історію – що слід усвідомлювати усі можливості такого досвіду (усвідомлення) згідно до моральних принципів... про людську історію згідно моралі – моральнісність (звичаєвість) об’єктивного... зрештою – про усю складність переплетінь такого мислення... що, зрештою, значить звичайного акту (Handlungen-торгу) – значить що, однак виробляти (безконечно) людина може моральні транскрипції «законів природи»... як каже І. Кант: «завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній (übrig-зайвий)...» (див. перший абзац, друге речення), або, особисто, я, тут, як не крути - не все зрозумів) .
   Я зводжу світ до одного (nenne die Welt-називаю світом) , оскільки це (таке сприйняття) буде, відповідно до закону все-звичаєвості (моралі) (allen sittlichen-най звичаєвого норову) , одним моральним світом (eine moralische Welt) (як воно є, бо, так може бути (sein kann-бути в силі) - згідно свободи (Freiheit) розумної істоти і, - бути зобов’язане (sein soll-бути повинно) - згідно необхідної (notwendigen-потребо-рухомо) моральності норовів звичаю (Sittlichkeit-норову звичаю) ). Оскільки (Sofern-то осторонь) це (сприйняття) буде голим (bloß) , як інтелігібельний світ (intelligible Welt) – пізнаваний (розумними людьми) в думках, бо у цих, від усіх (allen) пунктів умовах (Zwecken-цв’яхів умови) і, саме (особливо), від перешкод моралістичності (Hindernissen der Moralität-утруднень моральності) , стане абстрагуватись (мислено вставлятися) і в те саме (в слабкість або не доброчесність людської природи). Оскільки (Sofern) вона (загальна моральність), таким чином є, одною - голою, але однак практичною ідеєю, насправді може і повинна мати свій вплив на почуттєвий-світ (Sinnenwelt) , - таким чином вона (моральність-норов звичок) може, через цю ідею, багато-чого зробити - як найвідповідніше. Ідея одного морального світу (moralischen Welt) має, від цього, об’єктивну реальність, не як, коли вона сходила в об’єднаний предмет одного інтелігібельного (ученого-людського) світогляду (а готовим, подібного, ми собі не можемо мислити), але - в світі-почуттєвім (Sinnenwelt) , атож - як об’єднаний предмет чистого розуму в практичному вживанні, і одне містичне тіло - corpus mysticum розумної істоти в ньому, оскільки (Sofern) його повного свавілля (freie Willkür-свобідної сваволі) серед морального (moralischen) закону - як з себе самого, мов з кожної наступної (jedes anderen) свободи (Freiheit) прохідну-крізь (durchgängige) систематичну єдність, все ж, маючи (свободу) в собі (an sich hat-за собою мати).
   (Я. Анонім: об’єктивна реальність морального світу в інтелігібельному (інтелігентом мислимому)?.. – Кант каже: «готовим, подібного, ми собі не можемо мислити» - без повної свободи людського (інтелігібельного) мислення (свобідної сваволі-freie Willkür) серед морального закону (уже визначення)?.. як хочеш – так і зводь... до купи (називай світом-nenne die Welt...), я собі – ще на самому початку: як хочу - «сюди-туди»- казав, а Кант – там-поруч, каже, що-то вже: «übrig-зайвий» раз...).
   Це буде відповіддю на перше з двох запитань (Fragen-довідувань) чистого розуму, стосовно практичності інтересу: вдавання того (Tue das-(Tuerei)-удавання-зазнайство це) , від чого ти робишся достойним щастя (du würdig wirst glücklich zu sein-ти гідний станеш щасливим для бути) . Друге ж (далі) запитує ось: якщо я себе просто матиму-ставитиму таким, котрий блаженства (Glückseligkeit-благо-вище щастя) буду не недостойний (nicht unwürdig sei-не без гідності буду) , - чи я смію надіятись, своєю тою-такою причетністю (dadurch teilhaftig-завдяки тому, що беру участь) , ставати також і спроможним (werden zu können-статися для можу) ? Воно (визнання) приходить, заздалегідь, зразу ж за відповіддю на те-саме питання - чи принцип чистого розуму, котрий приписано законом передуючи-апріорі, теж зв’язує це сподівання, так (аж настільки) з необхідністю (notwendigerweise–потребо-рухомо-показано) .
    (Я. Анонім: практичне мислення – моє рішення, в останню мить, є щастям notwendigerweise- за необхідності умови! Тобто: практично завжди не недостойний!.. - я (würdig-гідний-вартний)) .
   Я кажу що: щоб так само, як його моральні (moralischen) принципи, згідно розуму в їх практичному вживанні, необхідно посилалися (notwendig sind -потребо-рухомо-послано) , так само, щоб його принципи, необхідно (notwendig-потребо-рухомо) , згідно розуму в теоретичному вживанні, збільшувати (anzunehmen-біля-до-добирати) , щоб кожне блаженство (Glückseligkeit) в повну міру (demselben Maße-та сама маса) мало причину для надії, щоб тим, гідно, заспокоїти власне поводження (in seinem Verhalten würdig gemacht hat -в його відносинах гідно спокій-тишу мати) і щоб, отже, система моральності всякого звичаю (Sittlichkeit-норову звичаю) з блаженством (Glückseligkeit-благо-вище щастя) стала нерозривною (unzertrennlich-un-без-zer-повне-trennlich-роз’єднувати) , - але-щоб поєднувалась, лише, в ідеї чистого розуму.
   Тепер, зведене (läßt sich-собі змушене) в щось (одне) - інтелігібельне (einer intelligiblet-пізнаване в думках інтелігента) , тобто - світ моральний (moralischen Welt) у його поняттях, ми, з всіх утруднень (Hindernissen-перешкод) норову звичаю-моральності (Sittlichkeit-норову звичаю) абстрагуємо (схильностями власної тями) (der Neigungen-креном) в одну таку систему - пропорційно об’єднану з загальною моральністю (Moralität) - в блаженство (Glückseligkeit-благо-вище щастя) так - наче саме так, його (блаженство), слід необхідним чином (notwendig-потребо-рухомо) мислити, бо рухаючи згідно (відповідно до) звичаєво-морального (sittliche-звичаєвого) закону - частково збільшуючи - частково зменшуючи свободу (Freiheit) , як саму причину загального блаженства (Glückseligkeit) розумної істоти (розумової суті), отже, під проводом подібних принципів, само, стане автором властивої їм, та водночас іншої - стійкішої користі. Однак ця система – само собою вартісної моральності (Moralität) - є лиш, одною ідеєю (виробляння) - залежною від умови - коли кожний удає, що він повинен (мусить) таким бути (daß jedermann tue, was er soll-що всякий зазнається, що він повинен, (Tuerei-зазнайство)) , тобто, всі звичайні дії (Handlungen-торг) мислячої істоти (суті) (vernünftiger Wesen) відбуваються так, ніби то вона (істота), виходячи, від спільної, вищої волі (obersten Willen) - всієї особисто-свавільної в собі (alle Privatwillkür in sich-усієї приватної сваволі у собі) , або підпорядковуючої під себе (unter sich befaßt-займаючи під себе) , - з неї (сама з себе) вистрибує (entsprängen) . Але тоді (Da-там-тут) залежність (Verbindlichkeit-зобов’язанність) від морального (moralischen) закону, для кожного-окремого, особливого, вживанням свободи (Freiheit) залишається дійсною, хоча інші закони собі-цього, відповідно, не пристосовують (не стосують), - так виходить що це визначається (so ist weder-weder... noch -ні-ні) , ні з природи предмету (Dinge -річ в собі-малятко) світу, ні (визначається) самою причиною буденної дії (Handlungen-торг) і, їх стосунком до моральності норову звичаїв (Sittlichkeit-норову звичаю), - як стосовно віднесення себе до блаженства (Glückseligkeit-благо-вище шастя) , і вище вказаного необхідно (notwendigе-потребо-рухомо) зв'язку сподівань, для його, гідного, виконання невпинних домагань блаженства (Glückseligkeit-благо-вище щастя) для себе, - може не через розум стане пізнаватися, коли гола природа лягає до основи, але може лиш надіятись (gehofft-hoffen-сподіватися) , якщо один вищий розум, через моральний (moralischen) закон велить, щоб природа ставала, одночасно, положеною до основи причиною.
   Я це називаю ідеєю інтелігентного (einer solchen Intelligenz-одної такої інтелігенції) , в якій (в ідеї) з’єднані моральна (moralisch) , досконала, воля (Wille) , з вищим спокоєм (höchsten Seligkeit-вищий покій-(selig-померлий)) що є приводом всякого блаженства (Glückseligkeit-щастя благо-вище-квоктання) на світі, оскільки (Sofern-то осторонь) воно (інтелігентне) ставить в точне співвідношення з звичаєм норову (моральним) (Sittlichkeit-норову звичаєм) (як достойність бути щасливим) - цей ідеал вищого добра. Отже чистий розум може, лиш в ідеалі вищості походження блага (ursprünglichen Guts-перво-стрибковості-походження маєтку) , знаходити основу практично-необхідного (praktisch notwendigеn-практично потребо-рухомо) зв'язку того і цього (ще мислимого та уже морального) елементів вищих, похідних, благ, тої інтелігібельності-пізнавальності (nämlich einer intelligiblen-названий мислимим) , зрештою (тобто) моральності світу (moralischen Welt) . Тож (Da-там, тут) ми - собі - тепер з необхідності (notwendigerweise–потребо-рухомо-показане) , через розум, коли належним чином мусимо представляти все для одного такого світу, хоч би наміри наші представлялись (поставали) не - як один світ з явища (Welt von Erscheinungen-світ з примари) , - так стається, що ми той (світ) маємо, як один наслідок наших відносин в почуттєвому світі (Sinnenwelt-роздуму-мрії світ) , тоді (Da-там-тут) , нас, цей, один-такий зв'язок не підносить так, як, надалі повинно буде узгоджуватися все, для нас, в один подальший світ (künftige Welt-надалі світ). Отже - Бог і одне майбутнє життя, посилає наш чистий розум, не для розділення припущень, з двох (моральність-блаженство) зобов’язань (Verbindlichkeit-зобов’язуюча люб’язність) накладатись (взаємно-одне з іншим), одним, тим самим розумом, за принципом рівності.
    (Я. Анонім: така складність обґрунтування понять в пізнавальному-інтелігібельному просторі, зрештою, вимагає в мене – зрозумівши та усвідомивши (хоч раз), вже далі - вірити... що моральність стається... стається само собою... що діється те, в практичному акті – в останню мить - вимагаючи вирішення буття згідно люб’язно-беззаперечних пунктів морального... візьмемо окремі пункти: не убий-не вкради-люби... навіть – убиваючи... і крадучи і... світ має пізнаватися, через наш розум (інтелігібельно) – і заодно з Богом... це-коли знати, що вся природа лягає до основи... але лиш, тоді, сподіватися – що виший розум, робить – через моральний закон, саму природу причиною положеною до основи... маючи: мене – природу й Бога за блаженства «рівно-одного того-самого розуму»).
   Моральність-норов звичаю (Sittlichkeit-норов звичаю) , само собою, творить спільну (одну) систему, але виходячи не від блаженства (Glückseligkeit-благо-вище щастя) - а з понад (außer-зверх, з поза) , оскільки (sofern-то осторонь) вона (ця-загальна) моральність точно-влучно розподілена (Moralität genau angemessen ausgeteilt ist-моральність точно, доречно, здеталізована) . А це-таке (розподілення) є можливим лиш в інтелігібельному (мислимому інтелігентом) світі, під одним, направляючим (weisen-вказуючим) , авторством та режисурою (Urheber und Regierer) . Одне таке, спільне, життя - в одному-такому світі, надалі (künftige-майбутнє) , ми, розглядаючи його як витребування розуму, та змушені додавати ще, своє бачення, або моральніший (moralischen) закон, мов-як чисті фантазії для-розуму (leere Hirngespinste anzusehen-порожні розуму-химера роздивлятися) , бо (завжди) необхідно (notwendig-потребо-рухомо) зв’язувати той самий результат - з тим самим розумом, а без (такого пов’язання) (ohne-крім) - таке (jene-той-та-те) припущення мусило б відпадати. Звідти, теж, кожний моральний (moralischen) закон мається як заповіт (als Gebote ansieht-як наказ бачиться) ,- що було б неможливо (nicht sein könnten-не його спроможність) , - якщо б вона (моральність) не пов’язувала, передуючи-апріорно, відповідні наслідки з її правилами (mit ihrer Regel verknüpften-з їх правилом зв’язані) , і отже обітованість і грізність (похідне заповіту) слід тримати при собі (und also Verheißungen und Drohungen bei sich führten-і виходить клятви і погрози при собі возити) . Але, вона (моральність), на це не спроможна (auch nicht tun-теж не чинить) , - якщо вона лежить не в одній (nicht in einem) необхідній (notwendigen-потребо-рухомо) суті, як вище благо (Gut) - яке (благо), одну-таку доцільну єдність (zweckmäßige Einheit-потребо-погамовану одиницю) , саму-одну, спроможеться творити.
    (Я. Анонім: інтелігібельно-пізнаване визначення та деталізація моральності, відбувшись за режисурою вищої сили, подалі – при використанні - задля використання - заставляє нас додавати, всякий раз, власне бачення – бо висновок інтелігібельного розуму повинен мати відповідний механізм та бути пов'язаним з... вищим благом... з моральністю з по над...) .
   Лейбніц визначаючи (nannte-називає) світ, оскільки там-все (sofern-то осторонь) лиш в розумної істоти і її зв'язках через моральний (moralischen) закон - перебуває під наглядом влади вищого блага (höchsten Guts) , називає - імперією милості (Reich der Gnaden-держава милість) , - відрізняючи від царства природи (Reiche der Natur-багачка природа) тим-тоді (da-тут-там) , що насправді вона (цариця природа) сама, зрештою, під моральний (moralischen) закон і підпадає, а на інший результат їх відносин – як сам-хід природи (Laufe der Natur-рух натури) нашого почуттєвого світу (Sinnenwelt) і не очікуй. Атож (Sich also-собі отже) , щоб бачити в імперії милості (Reich der Gnaden-держава милість) , де нас чекає все блаженство (wo alle Glückseligkeit) , оскільки (außer sofern-крім-поза-осторонь) , щоб не само-обмежувати нашу частку-участі в цьому (в імперії милості-для блаженства) через недостойність бути щасливим (Unwürdigkeit glücklich zu sein-без гідності-вдало для бути) , для цього і є практично-необхідною (ist eine praktisch notwendigе-є одна практично потребо-рухомість) ця ідея розуму.
    (Я.Анонім: додаючи до цього знання – морального під наглядом влади вищого блага – щось від природи (Natur), слід усвідомлювати що природа, само собою, підпадає під моральний закон – і далі, необхідно, постає ідея практичного втілення – практичних правил... Тут, далі, виникає потреба механізму - поєднання суб’єктивного та практичного через, так звану, максиму-основний принцип) .
   Практичні закони, оскільки вони є, одночасно, суб’єктивною основою звичайного вчинку (Handlungen-торгу) , тобто робляться суб’єктивним основним-правилом (subjektive Grundsätze-суб’єктивне ґрунтовне-положення) , названим - максимою (основним принципом). Оцінка (Beurteilung-атестація) (практичних законів), їхньої моральності-звичаю (Sittlichkeit-норов звичаю) , на їх чистоту (очищеність) та послідовність (Reinigkeit und Folgen-охайність і слідування) відбувається через ідею, а дотримання (Befolgung) цих законів - через основний принцип-максиму.
   Тут (Es ist-воно є) необхідно (notwendig-потребо-рухомо) , щоб весь спосіб нашого життя підпорядковувався моралі-норов-звичаю максими-принципу (sittlichen Maximen-норову звичаєвості максими-принципу) ; але тут (Es ist-воно є) , одночасно-неможливо (unmöglich-нестерпно) , що це відбувається, якщо розум зв’язує, не з моральними (moralischen) законами, які (закони) є одними голими ідеями (welches eine bloße Idee ist) - єдину дієву причину (eine wirkende Ursache verknüpft-один працюючий привід зв’язував) , яка (дієва причина), давала б точно-відповідний результат-відношення, через те-таке об’єднання наших вищих намірів (Zwecken-пунктик) , тут (es sei-хай так) , - рішуче (bestimmt-категорично) визначений (результат) в цьому, або іншому житті. Отже, без єдиного Бога (einen Gott) і одного - для нас, зараз не видимого, але сподіваного (очікуваного) світу (gehoffte Welt-одомашнення світу) , посилаючого прекрасні ідеї моралі-звичаю (Sittlichkeit-норов звичаю) , щоправда, як предмет подиву і захоплення, а не - пружини (nicht Triebfedern-не спонукаюча-пружність) наміру та застосування, тому що вона (моральність) не повний-цілковито намір кожної (einem jeden-одної кожної) розумної, натуральної, суті (істоти) (Wesen natürlich-суть природну) , а через (und durch-цілком) однак той-самий чистий розум - передуючи (апріорно) визначеним-рішуче (bestimmt-категорично) і є необхідно-наповненим (notwendig erfüllen-потребо-рухомо здійснений) .
    (Я. Анонім: тут, розум мусить пов’язуватись з моральними законами, але через максиму-принцип, - увесь свій спосіб життя... прив’язуючи, усе, до вищих сил (Бога). Кант, тут, подає певну логіку дії того механізму – згідно максими (сучасна філософія визначає такий механізм: максима через сентенції, – тобто : основне моральне правило – через окреме моральне судження), - зрештою: моральний закон - через блаженство – задля блаженства) .
   Само ж блаженство (Glückseligkeit-благо-вище щастя-квоктання) є, для нашого розуму, за далеко не повне добро (nicht das vollständige Gut-не це досконалий маєток) . Воно (блаженство) погоджує не таке (не таке сильне) як схильність свідомості (Neigung-крен) до втілення бажання того-ж (блаженство), оскільки воно буде ощасливленням (glücklich zu sein-щасливою для бути) (блаженством) не з гідності (Würdigkeit-звання достойного) - тобто, (блаженство постає) об’єднаним моральнісною доброчинністю (sittlichen Wohlverhalten-звичаєвою добро-поведінковістю) . Сама ж моральність звичаю (Sittlichkeit-норов звичаю) , і, в її голому становищі, буде ощасливленням (glücklich zu sein-щасливою для бути) - але це-теж ще далеко не повне добро (nicht das vollständige Gut-не це досконалий маєток) . Через це, щоб виконувати мусилося, собі так - як блаженство (Glückseligkeit-благо-вище щастя) не через малоцінність (недооцінено) стримуване (nicht unwert verhalten hatte-не невартісно стримуване мати) , - можна сподіватися стати причетним до цього (блаженства) (ihrer teilhaftig zu warden-їх причетний до-для стати) . Само собою весь вільний (freie) розум, коли воно (блаженство), при цьому без власного інтересу (ohne dabei ein eigenes Interesse-крім одного властивого інтересу) притягує (zu ziehen-для тягнути) в розгляд, ставлячи себе на місце одної істоти-суті (Wesens setzte-сутність-вдачу покладати) , щоб мати, для присудження іншим, все блаженство (Glückseligkeit) , можна й не відгукуватись (на щось) – на інше (kann nicht anders urteilen-можна не інше міркувати) ; бо в практичну ідею посилаються обидві частини (щастя та моральність) істотно об’єднані, незважаючи на те-таке, що спочатку моральний настрій-бачення (moralische Gesinnung-моральні переконання-погляди) , як умова участі в блаженстві (Glückseligkeit-благо-вище щастя) , а не навпаки - що за блаженства (Glückseligkeit-благо-вище щастя) робляться можливими моральні бачення (moralische Gesinnung-моральні переконання-погляди) . Тому що, в останньому випадку, воно (блаженство-само) робиться не моральним (nicht moralisch) і значить, отже, гідним не всього (повного як результат) блаженства (Glückseligkeit-вище шастя-благо) , - коли розум, при цьому, якихсь обмежень не визнає (Vernunft keine andere Einschränkung erkennt-розум жодне інше обмеження-врізання усвідомлює) , тобто - коли-яке (блаженство) виникає з, особистих, без звичай-моральних відношень-норовів (unsittlichen-без норову звичаю) .
    (Я. Анонім: Кант, подаючи механізми досягнення блаженства, зрештою, визнає можливість й іншого – без морального-unsittlichen щастя-блаженства... однак, в формуванні практичної ідеї моральності (для вироблення конкретних правил уже практичних дій), слід посилати, першими, моральнісні настрої-бачення (moralische Gesinnung-моральні переконання-погляди) , перед утвердженням (поєднанням), моральних настанов (виробленням пунктів загальної моральної конкретики), як умову всякого блаженства...) .
   Отже, (also-ось) блаженство (Glückseligkeit-благо-вище щастя) полягає в співмірності (in dem genauen Ebenmaße-в педантичній симетрії) з норовом звичаю (моральністю) (Sittlichkeit-норовом звичаю) розумної істоти (vernünftigen Wesen-розумної суть-істота) , - тим-то вона (суть-істота), само-собою, стає (блаженства) гідною (würdig sind-гідно посилає) , далі - (блаженство згідно моралі) робить (похідним) від одного (einer) світу всяке (allein-саме) вище благо (Gut-маєток) і - в цей (світ) ми, розпорядженням чистого але практичного розуму, себе (darin wir uns-в-там ми нас) , мусимо вкладати (приводити), повністю і, який (той світ) є, звичайно (freilich-свобідно) , лиш інтелігібельним (усвідомленням інтелігента) світом, - отже - далі (da-тут-там) , виходить що почуттєвий світ (Sinnenwelt-роздуму-мрії світ) , не обіцяє нам, з природи речі в собі (uns von der Natur Dinge-нам з природи справа-малятко) , такого роду пунктів систематичної єдності наміру (Zwecke-цвяхів) , але - через реальність може бути засноване щось, теж , не інакше (auch auf nichts anderes-теж за ніщо інше) , як на припущення одного-вищого, первісного, блага (eines höchsten ursprünglichen Gut-один вищий самобутніший маєток) , далі (da-тут-там) - самостійний розум, взятий оснащеним з повною переконливістю (mit aller Zulänglichkeit-з всякої достатності) вищої причини, поміщеним на всю переконливу поміркованість намірів (vollkommensten Zweckmäßigkeit-незрівнянний намір-помірність) , щоб в почуттєвому світі (Sinnenwelt-роздуму-мрії світ) закладати, утримувати та здійснювати, даний нам, дуже-прихований, порядок (verborgene Ordnung-втаємничений устрій) речі в собі (Dinge-малятко-справа) .
    (Я Анонім: людська поміркованість інтелігента (інтелігібельність), завжди, в питанні естетики-моралі, доходить втаємниченого: загального бого-знавства, - до якоїсь релігії - Moraltheologie - як моральних узаконень... добираючись до Бога - добираючи Бога...) .
    А уже моральне-богослов’я (Moraltheologie) маючи, особливі переваги перед (всім) спекулятивним, тим - чим воно (моральне) обов’язкове у (unausbleiblich auf-неодмінне в) власних поняттях, і (чим-далі) виводить на вивершену (allervollkommensten-все-досконало-закінчену) розумову першо-суть, - вже подалі (worauf uns-після чого нам) , спекулятивністю богослов’я (spekulative Theologie) (сюди-туди), навіть і не (nicht einmal-навіть не) натякає на якусь об’єктивність основи, - не те щоб (geschweige-тим менше) змогти нас в цьому (у розумній вивершеності) переконати (uns davon überzeugen konnte-нас про це переконати може) . Бо, - ні в трансцендентальному (що за межі виводить), ні природному (natürlichen-простому) богослов’ї, ми ж (wir finden-напоготові) - як би далеко (so weit-так далеко) , розум, об’єднаний (einigen-сполучений) важливою основою (першо-усвідомленістю) хотів нас в цьому теж переконувати, беручи (anzunehmen-на-для-приймання) , тільки одну (усвідомлену первинність), якусь таку (einiges-дещо) , поперед якої, спереду, ми-вже, ставимо самі природо-причини (allen Naturursachen) , і одночасно з цим суть (поширюючи) залежність (вже від природо-причин) на всі частини, беручи це (залежність від природо-причин) за достатню причину для всякого-подальшого складання всього решти (zu machen hinreichende Ursache hätten-для складання достатню причину мати) . У порівнянні (Dagegen-проти того) , - якщо ми, з точки зору моральної одиниці (sittlichen Einheit-морально-звичаєвої єдності) , коли ми міркуватимемо причиною - об’єднаною необхідністю світо-закону (notwendigеn Weltgesetze-потребо-рухомістю світових-правил) ці-самі, достатні, ефекти (всякого-подальшого складання), отже, також, можна подавати їх зав’язаною на нас силою, скільки воно (подальше складання) мусить підпорядковуватись єдиній вищій волі (ein einiger oberster Wille sein-один єдиний верховному бажанню буде) і все-це - закони несуть на собі (in sich befaßt-в себе займають) . Але що є тоді ця воля - якщо ми хочемо знаходити пункти наміру (Zwecke-цвяшок) , між різних намірів волі досконалої єдності? - Тоді ця воля мусить бути всемогутньою (allgewaltig-всесильно) , щоб бути готовою підпорядковувати їй (волі), цим (damit-щоб) , всю її природу - зв’язану з норовом звичаю-моральністю (Sittlichkeit-норовом звичаю) в світі; всезнаючою, - цим (damit-щоб) вона пізнає глибину поглядів (Gesinnungen-переконання-погляди) через загально-моральні значення (moralischen Wert) ; всюдисущою, - цим (damit-щоб) вона повинна бути, безпосередньо-близько до всіх потреб, які є вимогою вищої світо-досконалості; вічною, - цим (damit-щоб) будь-коли (in keiner Zeit-в жодний час) такої згоди (Übereinstimmung-заодно-настрою) природи і свободи буде (не мати) в достатку (Natur und Freiheit ermangle-природи і свободи не мати) , і так далі.
    ( Я. Аномім: … богослов’я - як, уже, моральне-слов’я – визначає власні поняття (стовпи). А далі - уже, ставлячи природні чинники перед богознавства-теології - визначаємо що, таким чином, природознавство визнає потребу поєднання в теології задля: всемогутності-всезнання-всюдисущності-вічності. Але – що ж тут спекулятивного? – Загалом – всяке мислення – по власній природі, спекулятивне, а уже аналізуючи - моральні принципи-максими, через сентенції – поєднується в моральному висновку-богознавстві – щоб через богослов’я...) .
   Однак - ця систематична єдність пунктів намірів (Zwecke-цвяшків) - в цьому світі інтелігентно-пізнаваного, котре, незважаючи на те що (obzwar-чи-правда) , що гола (bloße) природа - є лиш чуттєвим світом, - а що система свободи (Freiheit) , - є інтелігібельним (intelligible-тим пізнаваним інтелігентно) , тобто, є тим що можна назвати - моральним (moralische) світом (regnum gratiae-дощіння дармового) , вводить, неминуче, теж, за доцільної єдності (zweckmäßige Einheit-цілевимірної єдності) всякого предмета справи (Dinge-всякої речі в собі) , і вирішує цю велику сукупність, через загальний природо-установчий, так як перше - практичне (перше з двох: практичне - спекулятивне) у загальному і необхідно - (notwendigen-потребо-рухомо) , згідно морально-норову звичаю закону (Sittengesetzen-моральним - за норову звичаю - законом) , поєднуючи практичний розум ще з спекулятивним. Світ, як похідний від одної ідеї, мусить бути поставленим вперед, - якщо вона (систематична єдність) повинна з тим-таким розумо-вживанням (Я. Анонім: спекулятивності і практичності) узгоджуватися, а без якого (узгодження) – розум, котрий нас-самих тримати негідний, - зрештою, стане назватися моральним (moralischen) , - таким, що неодмінно покоїться на ідеї вищого блага (höchsten Guts beruht) . І, внаслідок цього, всяке природо-дослідження, одержує один напрям через форму одної системи пунктів наміру (Zwecke-цвяхів) , і зробиться, в їх вищому розширенні, - фізико-богослов’ям (Physikotheologie) . Але це, в тому разі (da-тут-там) , коли вона (систематична єдність, вже як фізико-богослов’я), похідна, все-таки, від морального – норов звичаєвого (sittlichen-норову звичаєвого) порядку, як обґрунтована в одній суті свободи (Freiheit) та затіяна не через зовнішню вимогу випадково-спричиненої єдності (Gebote zufällig gestifteten Einheit –наказ випадкового встановлення єдності) , - приносить, передуючи (апріорі), доцільність (Zweckmäßigkeit-мету-ціль-поміркованість) природи на ґрунт (Natur auf Gründe-природу на основу) , і мусить бути нероздільно-зв’язаною з можливостями предмета справи (Dinge-речі в собі) , і завдяки (в одному), ведучому за межу (трансцендентальному) богослов’ю (transzendentale Theologie) , далі - бере собі цей ідеал вищої онтологічної (у вченні про буття) досконалості, співвідносить до одного принципу систематичної єдності, який, через загальний та необхідний (notwendigen-потребо-рухомо) природо-закон, зв’язує всі предмети справи (Dinge-речі в собі) , які-усі вона тримає в абсолютній необхідності (Notwendigkeit–потребо-рухомо) одної-спільної першо-суті (Urwesens-пра-суть) їх походження.
   Але - що ми в силі зробити, за один раз, нашим розсудком (Verstande) - згідно довільного подання в досвіді, коли ми, перед тим не подаємо, собі, (конкретні) пункти наміру (nicht Zwecke-не цвяхи) ? - А такі, крайні, визначення (пункти) мети (höchsten Zwecke-найвищі цвяхи наміру) , однак, подають моральність (Moralität-(лат. від mores-звичай)) , а таке (моральне визначення) може нам, для пізнання, подавати лиш чистий розум. І тепер, виходячи з цього, ставити-нести (versehen-постачати) , на провідну нитку того ж (пізнання) (Leitfaden derselben-посібник останнього) , те, що ми не в силі (selbst keinen-само собою жодного) зробити від знайомства з природою - зробити доцільного вживання в зауваженому пізнанні, - якщо тільки природа не само-собою (nicht selbst) - як доцільна єдність (zweckmäßige Einheit-з метою-співмірна одиниця) , має опинятися там (в чистому розумі); тому що, без цього (доцільної єдності), ми не маємо навіть само-собою якогось розуму (selbst keine Vernunft-мимоволі жодний розум) , - бо ми не маємо науки (keine Schule-жодної школи) для того щоб - те саме (доцільна єдність) мало статися, і ніякої культури (keine Kultur-жодної культури) - щоб через предмет запропонувати якусь матерію (Stoff-субстанцію) для подібних понять. Така доцільна єдність є однак необхідною (ist aber notwendig-але є потребо-рухомо) , і в суть нашої сваволі (зрештою вирішення), само-собою, закладається (Wesen Willkür selbst gegründet-суть свавілля мимовільно вґрунтовується) , це значить, за умови прикладання (Anwendung derselben-застосування останнього) того ж (доцільної єдності) в конкретнім in concreto, - також воно мусить бути і ,отже, зробиться таким, що рухається за межі - в трансцендентальне підвищення нашого розумо-пізнання не причин (Vernunfterkenntnis nicht die Ursache-розумо-свідомлення не причин) , а має виходити (sein-бути) з голих дій практичної доцільності, котрі на нас покладає чистий розум.
    (Я. Анонім: коли свідомість, у питанні практичної доцільності... отримує право на власну волю остаточного вирішення... закладену в «суть нашої сваволі», - опирається на конкретну мораль (лат. від mores-звичай)), - а не на абстрактну «сваволю» - розробляє, далі, обґрунтування таким чином… - читай далі...) .
   Виходячи з цього (див. переднє речення Кантового тексту: “… з голих дій практичної доцільності, що на нас покладає чистий розум.”) (daher-тому) - в історії людського розуму, ми знаходимо також-таке: щоб, перш ніж (ehe) , моральні ідеї досягли потрібного ступеня чистоти (moralischen Begriffe genugsam gereinigt-моральне поняття достатньо чисте-зневиненне) , категорично (bestimmt-достеменно) , а систематична єдність наміру (Zwecke-пунктика) - через теж-саме (див. попереднє речення: “… з голих дій практичної доцільності...”) , і було розглянуте, щоправда, (виходячи) з необхідного (notwendigen-потребо-рухомо) принципу знання природи, та може (далі) виступати з самого-одного, істотного ступеня (Grad-градус) культури розуму в деяких інших обґрунтуваннях на ростках знання (anderen Wissenschaften-другого знання стовбур) , - частково (teils) лиш сирих (rohe-необроблених) і блукаючих поняттями з божого світу (Gottheit) , - а частково (teils) , взагалі - зайвий раз, даючи в цьому (зауваженому) питанні щось таке, мов одну-беззастережну черствість (до чуттів) (zu bewundernde Gleichgültigkeit-до захопливу апатію) . А вже, вища (подальша), розробка, звичаєво-моральних (sittlichen-норову зазвичай) ідей, за допомогою вищих, чистих, звичаєво-моральних законів (Sittengesetzen-моральним - за норову звичаю - законом) нашої релігії - відбуватиметься необхідно (notwendig gemacht wurde-потребо-рухомо робити стається) , зосереджуючи розум на предметі, через інтерес, - вона (вища розробка) мусить взяти (знайти) в собі (sie an demselben-вона в собі самій) , і , без того, щоб (weder… noch-ні… ні) ні розширюючи природо-свідомість, - ні додаючи, до того, правильну та надійну - що веде за межі - трансцендентальну розсудливість (для решти, всього подібного (dergleichen-такого роду) , матиме брак часу), вона (вища розробка) приносить здійснення об’єднаного поняття про божественну суть, тепер, для правильного дотримання нами, - не тому що спекулятивний розум, виходячи з того (попереднього), нас впевнено переконує в правильності, а тому, що він (розум) досконало узгоджуються з моральними (moralischen) - розумовими-принципами. І так – маємо, в кінці, завжди лиш чистий розум, проте - заслугу лиш одного-його усвідомлення в практичнім вжитку – усвідомлення того, що гола спекуляція лиш передбачає, про те не може робити діючим, для прив’язання (щоб бути прикріпленим) за наш вищий інтерес, і завдяки тому, щоправда, доправити (zu machen-для робити) не до якоїсь демонструючої догми, але до одного, - чи то безумовно необхідного (notwendigen-потребо-рухомо) припущення, чи то вже - до вищого пункта їх мети (wesentlichsten Zwecken-істотнішого цвяшка) .
    (Я. Анонім: спроба Канта подати логічну схему... а моя спроба зрозуміти, та подати логічно обґрунтовану версію мого розуміння (в загальному підсумку) – залишить багато незрозумілих пунктів, а зрештою, примусить читача (завжди самому) розбиратись в поданому матеріалі... зрештою І. Кант: «завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній... (übrig-зайвий)» див. перший абзац, друге речення)) .
   Але, тепер, якщо практичний розум має, зрештою, досягнути ось цього високого пункту (hohen Punkt) , тобто вийти на - поняття єдиної першо-суті (eines einigen Urwesens-одної єдиної пра-суті) , як найвищого блага (Guts-маєток) , то він (практичний розум) може себе (darf sie sich-сміє вона себе) далі й не напружувати (gar nicht unterwinden-готовий не підвивати) , рівно ж - як він (практичний розум) повинен, водночас, себе (hätte sie sich) тримати піднесеним понад всім в усвідомленому, в емпіричних (в досвіді свідомості) умовах його (практичного розуму) вживання, піднімаючи (emporgeschwungen-вгору махнув) новий предмет до безпосередньо-пізнання, через (um von-через з) це поняття (високого пункту) для виходу (auszugehen-з-до-йти) та виведення, його (поняття предмету), виходячи, саме, від (selbst von-саме з) морального (moralischen) закону. Бо це, воно (поняття предмету), далі, стане нам (uns zu-нам до) рівно-однаково з якої внутрішньо-практичної необхідності (innere praktische Notwendigkeit–внутрішньо практичної потребо-рухомість) буде додаватися до передумови (Voraussetzung-наперед-припущення) одної самостійної причини, - або розвиваючи (рухати) один напрям світо-панування (weisen Weltregierers führte-направляючи світо-панування їзду) через той-такий законний ефект, і від цього ми (wir) не можемо його (рух світо-панування) на це, знову, розглядати, уже, як випадкове і з (vom-von dem-з цієї) голої волі похідне, особливо з (insonderheit von-зокрема з) спільної волі, - (von-з) звідки ми (wir) не маємо, якогось поняття, готово-посталого (gar keinen-готовим жодного) - якщо ми його (поняття предмета) маємо, засвідченим, не відповідно того (морального) закону. Ми визначимось (Wir werden-ми станемо) , оскільки практичний розум дозволяє нам мати право, щоб вести всякі буденні справи (Handlungen-спекуляції) не ради того, щоб послужливо стримуватись (für verbindlich halten-за-для послужливо стримувати) тому, що Бог наказ (Gebote Gottes-заповіт Бог) послав (sind) , - але тому розум посланий (sind-послані) , щоб-бо ми (wir) внутрішньо-зобов’язані розглядати - наче божий заповіт (göttliche Gebote) . Ми будемо (Wir werden-ми станемо) вчитися (studieren) свободі (Freiheit) , за доцільної єдності згідно принципів розуму і, лиш, оскільки, сприйняття божої волі (göttlichen Willen) - згідно до того (gemäß zu sein-згідно до бути) , як ми моральний-закон звичаю (Sittengesetzen-моральним - за норову звичаю - законом) , який наш розум від (aus-з, від) природи всяких дій-спекуляцій (Handlungen-торгівлі) само-вчить (selbst lehrt) цього свято дотримуватися (heilig halten-священно тримаючись) , завдяки цьому, саме для здатності вірити, що ми світ-кращий за нас і за інших заохочуємо (daß wir das Weltbeste an uns und an anderen befördern-що-щоб ми цей світ-досконалий в-за нас і за-в інших відправляти-заохочувати) . Отже богослов’я моралі (Moraltheologie-мораль-богословя) йдучи від чогось імманентного (immanentem-властивого-внутрішньо) - тих самих, наших, визначень предмета-явища, тут, в світі де вони (предмети) втілюються, - між тим нам підходить, в системі всіх пунктів визначення (Zwecken-цвяшка мети) , - і не як мрійний або добрий, готовий, зухвалий-сміливий посібник моральної (moralisch) законодавчості розуму у придатний спосіб життєвої поведінки (Lebenswandel-поведінка) , щоб, через нього, рухатись безпосередньо, аби прив’язуватись (чіпатись) за ідеї вищої сутності, які є одним трансцендентальним поняттям-ідеєю (Gebrauch-користування) , котра ведучи за межі вживання, стане щось давати - але, голою спекуляцією, так само, як - має підтримувати-утверджувати (verkehren-бувати) розум в останніх (туди-сюди) пунктах намірів (Zwecken-цвяхах мети) – так і мусить, там-щось, й ударемнивши, зводити на ніщо (vereiteln-зривати) .
    (Я. Анонім: Кант проводить, через увесь цей розділ (і далі), тут-поруч, моральне у двох термінах – як Moralisch-загалом-моральне та моральне Sittlichkeit-норов-звичаєве, хоч останнє Sittlichkeit словник й перекладає просто – моральність (а мораль з латинської – як звичай)... (допускаю що Кант, вживаючи другий термін: Sittlichkeit, - має тут - на увазі - вищу міру людського норову-звичаєвості і, зрештою - особистого...). Отже, я думаю, ця різниця між термінами «моралі» має на увазі – Sittlichkeit-звичаєвий норов (моральність жива) в природі людини, а Moralisten – виведена чистим розумом – узагальнена норма (моральність - майже пам’ятник)...
   Та зрештою – все від Бога - для практичного розуму - як оте конкретно-моральне правило-закон: не убий!.. а коли доводиться убивати? Тут є та міра спекулятивності (у висновках чистого розуму)... котрої – однак не минути? Я собі хотів би-так вирішувати (спекулювати задля чистого...) вічно – «сюди-туди» – мати «ще один пошук», але Кант, там же, каже, що це вже: «übrig-зайвий» раз...) .
КАНОНУ ЧИСТОГО РОЗУМУ
СЕКЦІЯ ТРЕТЯ
Про моє (Meinen) , знання та віру
   Правдивість (Fürwahrhalten-за-для-дійсний-триматися) - є одною з акцій-пригод (Begebenheit-подія) нашого розсудку, котрий прагнучи ставити, усе, на об’єктивний фундамент (Gründen beruhen-грунт покоїти) , але міркуючи навмання, тут (da urteilt тут-там-судячи) , заради цього (правдивості) потребує-вимагає і суб’єктивного приводу, також. Якщо брати це (прагнення) за дійсне, для кожного – тому, що лиш він (суб’єкт) має розум, бо таким (дійсно) є ґрунт того-самого об’єктивного подання, і тоді правдивими (Fürwahrhalten-насправді-стояти) називатимуться його (суб’єкта) переконання (Überzeugung-понад-свідчення) . Маючи те-таке (переконання) лиш за особливу, суб’єктивну, властивість ґрунту - основ того (переконання), тут, воно (переконання), буде (heißt-називатись) переконуванням (Überredung-умовлянням) .
    (Я.Анонім: Кант, щоб досягнути правдивості, далі, оперує поняттями: переконання-переконування … Щоб братись за дію переконування – треба мати предмет переконання – досягнути ж переконання можна шляхом переконування... Якось все просто, здавалось-би порожньо... але не так все “порожньо» - не «без чогось найменшого» - ще, далі по тексту, константуватиме Кант. Але й так щось тут є... та й задля чого ж все? – Але сказав І. Кант на самому початку: «завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній... (übrig-зайвий)» див. перший абзац, друге речення, розділу попереднього... Пошук один – але кожен раз - пошук іншого... заради правдивості... загальної... і не «без чогось найменшого... »).
    Переконування ж (Überredung-умовляння) є одною голою видимістю (bloßer Schein-голим мерехтінням) , бо основи судження, лежать виключно в суб’єкті (в особистому), тоді як (само переконування) робиться для (утвердження) змістовності об’єктивної. З цього маємо, тут, таке судження (переконування) лиш приватною-дійсністю (Privatgültigkeit-особисто-обіговість) , і тому слід покинути наполягати, тут, на правдивості (Fürwahrhalten-насправді-стояти) та, слід, самому-собі, не довіряти. Але правда (Wahrheit-істина) ґрунтується на згоді з об’єктом, в тому - зауваженому, отже судження (Urteile) - чинення всяких розсудів (Verstandes) , мусять бути одноголосними (consentientia uni tertio, consentiunt inter se-одна третина згодні, вони згодні один з одним) . А пробний камінь правдивості (Fürwahrhaltens-насправді-стояти) , - чи це вже тверде переконання (Überzeugung-понад-свідчення) , чи це ще голе переконування (bloße Überredung-голе понад-говорити) є, отже - зовнішньою можливістю казати, поділяючи те ж саме (судження) (dasselbe mitzuteilen-те ж з-для-ділити) , щоб мати (судження) дійсним для схвалення, дотримуючись правдивості (Fürwahrhalten-насправді-стояти) , для кожного (окремого) розуму людини; тому що потім, принаймні, основою згоди всіх думок є одне припущення, залишивши поза увагою відмінність суб’єкта між собою (суперечність), та (згода) стається на спільній основі того ж об’єкта, залежно з якого - через те все, це узгоджується та завдяки цьому (припущенню) стане доводитись сама правда судження.
    Переконування (Überredung) , може, правда (zwar) , відповідно до суб’єктивності переконань (Überzeugung-понад-свідчити) , не ставати різним, якщо мати перед поглядом, суб’єкт правдивості (Fürwahrhalten-насправді-стояти) , голим як примару (явище) його (суб’єкта) власного характеру (bloß als Erscheinung seines eigenen Gemüts- голий як факт-примара його власної вдачі-характеру) ; проте спроба, з того самого, для нас, ґрунту (суб’єктивного переконання), робити дійсне посилання на інший розсудок (Verstand) , або чинити спробу впливу на чужий розум (Vernunft) , рівно з такими ж результатами - це є, як на наше, однак єдине, хоч як на те - лиш суб’єктивне середовище, хоч й спроможне не для чинення переконання, але є, однак, голою приватною силою (Privatgültigkeit-особиста дійсність) судження, тобто, силою для виявлення чогось такого, що вже наявне - є в нашому, голому, переконуванні (bloße Überredung-голе понад-говорити) .
   Крім того, можна розвивати суб’єктивні приводи судження, котрі ми беремо для об’єктивності основи самого переконання-переконування (того самого-desselben) , і тому (хай) буде обманливою правдивість приводу (trügliche Fürwahrhalten-обманливе насправді-стояти) , як пояснення одного (окремого) випадку нашого характеру, - крім того - для володіння станом об’єкта потрібно, таким чином, оголювати власне бачення і, тим більше не будемо обманюватися, хоч би й мусили ще певною мірою (туди-сюди), завжди-повсякчас, пробувати знайти (versucht-дошукуватись) , якщо, тут, додається суб’єктивність причин видимості нашої, уже, природи.
   Я не мушу щось (Ich kann nichts-я можу нічого) стверджувати, тобто висловлювати, як одну-конкретну, необхідну (notwendig-потребо-рухомо) , дійсну для кожного (суб’єкта) думку, - якщо переконання здійснюється само-собою (Überzeugung wirkt-переконання дійсниться) . Таке переконування (Überredung-умовляння) я можу залишити собі, якщо я, при цьому, почуваюсь добре (wohlbefinde-здоровиться) , - тоді воно (переконування) може і повинне, поза мною, вважатися не бажаним (nicht geltend-не бути дійсним) .
   Ця правдивість (Fürwahrhalten-насправді-стояти) , тобто - суб’єктивна думка дійсності, в стосунку до переконання (Überzeugung) (як одночасно об’єктивна узгодженість), має такі три щаблі: думка, віра, і знання. Думка, разом з свідомістю, є, суб’єктивністю, або - об’єктивно недостатньою правдивістю (unzureichendes Fürwahrhalten-недостатнє для правди-стояти) . Якщо це останнє (недостатня правдивість) є лиш суб’єктивно достатнім і постаючи, одночасно, ще й об’єктивно-недостатнім для усвідомлення, воно називається – вірою. Зрештою - називатиметься ця віра, - взята суб’єктивно, але уже, як об’єктивно-достатня правдивість - знанням. Суб’єктивна достатність названа переконанням (Überzeugung) (для мене самого), - буде об’єктивною достовірністю (Gewißheit-упевненність) (для всякого-кожного). Далі я не стану зупинятися на поясненні й так зрозумілого поняття (суб’єктивності).
   Я ж, загалом, без чогось найменшого – потрібного для знання (ohne wenigstens etwas zu wissen-крім найменше щось для знаючи) , не смів би (niemals-ніколи) навіть пробувати припускати (zu meinen-для вважати) собі того, за допомогою чого на голо-проблематичній підставі міг-би одержувати одні-певні зв'язки з істиною (Wahrheit-правда) , - що, тут, воно (припускання), хоч і не повне, є все таки чимсь більшим, ніж самовільні вигадки. А крім того - сам закон (порядок) такого зв'язку, змушує бути правильним. Бо коли я, не маю в зауваженому (в припусканні), чогось такого (auch nichts in Ansehung dessen-також не в зауваженому щось) , як конкретний предмет-погляд (als Meinung-як думка) , то це все (припускання) є лиш грою уяви, без найменшого стосунку до істини (Wahrheit-правда) . А судження, від чистого розуму, не є готове дозволяти собі таких припускань (zu meinen-для вважати) . Бо, як воно (припускання) робиться опертим не на фундамент-досвіду (Erfahrungsgründe-досвіду-грунті) , але повинно (припускання) бути зроблене все-ж передуючи (апріорно), - якщо (припускання) є все-ж необхідним (notwendig-потребо-рухомо) , як того вимагає принциповий зв'язок універсальності (Allgemeinheit-все-банальності) з необхідністю (Notwendigkeit–потребо-рухомість) , бо таким чином (досягає) повної достовірності, - в противному разі стане не готовим (gar keine-готовий жодний) досягати направленості на істину (Wahrheit-правда) . Звідти воно (припускання) безглуздо опирати й на чисту математику; мусиш щось – або твердо знати, або, собі, від всіх суджень утримуватись. (Я. Анонім: математика, як логіка, - хоч може вираховувати усе-усяке, але не може надавати, чогось, конкретного... хоч може вираховувати як припущене - так і конкретне – не варто плутати вирахуване з реальним... вирахуване та формула реальності є математикою – реальністю логіки. Математика, будучи переконуванням... не мусить, в реальному, бути (ставати) переконанням... щоб аж утвердитись, далі, через практику... в космос) . Так само є воно (припускання) зроблене й за основним правилом моралі норову-звичаю (Sittlichkeit-норов-звичаєве) , не як в голій думці, що дозволяє бути чомусь – і (а) в конкретному-одному, звичайному, вчинку (Handlung-практичній торгівлі) можна й ризикнути,- але (sondern-розбираючись) , тут, - знати це мусиш (або, щонайменше, брати знання твердо).
    (Я. Анонім: перше... най-най-най... ще не знання... перший усміх немовлятка?.. це - вже усміх... а – «вже» – це знання. А що «wenigstens etwas zu-найменше щось для»... де воно є?.. у зачатті живого, вже – чи у неживій матерії - ще... а потім – щоб так суголосно було із світом... об’єктивним – те зачаття – суб’єктивного... із вже... і той перший крок в живе із неживого – матеріального та... об’єктивного...
   Але «найменше щось», зрештою – «… не смів би навіть пробувати припускати... » – каже Кант – є вже... «таки чимсь більшим, ніж самовільні вигадки» – вже усміхнувшись, перший раз, ще те, чого не смів би припускатись чи?..)
   За трансцендентального (ведучого за межі) вживання розуму – лиш саме моє (припускання-думка), звичайно ж надто мало (dagegen Meinen freilich zu wenig-взамін моєму-припусканню, а як же? занадто мало) , але вже (вживання розуму) як знання (Wissen) - надто багато (auch zu viel) . Виходить ми, в голо-спекулятивному намірі, тут (hier gar nicht) , не готові судити; бо суб’єктивний ґрунт-фундамент правдоподібності (Fürwahrhalten-для правди дотримання) , як, таким чином, можливість сприяння вірі (Glauben-довірі) , за спекулятивності розпитувань, - схвалення не заслуговують (keinen-жодного) , тут (da-там) воно (припускання) собі вільно - з все-емпіричної допомоги (в досвіді свідомлення), перебуваючи у вирівнюючій масі іншого – довірено-допущеного, ще не стоїть.
   Але повсюди, воно (припускання) взяте просто в практичних стосунках (bloß in praktischer Beziehung) цієї теоретично недостатньої правдивості (Fürwahrhalten-для правди дотримання) - стане називатися вірою (Glauben-довіра) . Цей практичний намір є тепер або вправністю (Geschicklichkeit-умінням) , або моральністю норову звичаїв (Sittlichkeit-норов-звичаєве) , - перше (як практичне) для довільних та випадкових ситуацій, проте друге (як спекулятивне), - для очевидно (schlechthin-просто-коротко і ясно) необхідних (notwendigen-потребо-рухомо) пунктів мети (Zwecken-цвяхів) .
   Коли намір є - один раз поставлений, тоді умови досягнення того наміру слід посилати гіпотетично - як припустимо-необхідне (hypothetisch notwendig-гіпотеза необхідна-потребо-рухома) . Ця необхідність (Notwendigkeit–потребо-рухомість) є суб’єктивною, але, однак, доступною лиш для вищої степені (komparativ zureichend-вищої степені достатнє) - щоб я переконливо (gewiß weiß-переконано чисто) був не готовим (gar keine-готовий ніякий-жодний) ставати на інші умови (змінювати), для досягнення звичайних намірів; але він (намір) є очевидним (schlechthin-просто-коротко і ясно) , і для кожного достатнім, якщо я переконаний (gewiß weiß-переконано чисто) , що хтось інший може (niemand andere... könne -ніхто інший... може) , не знаючи умови, вести в напрямку мети. За першу невідворотність (Falle-пастку) є моє припущення і правдивість (Fürwahrhalten-для правди дотримання) певних умов – мов просто (bloß-гола) одна випадковість, - за другу невідворотність (Falle-пастку) , є теж одна - проте необхідна (notwendigen-потребо-рухомо) - віра. Допустимо: лікар мусить щось робити, біля хворого - котрий перебуває в небезпеці, але (лікар) не знає його хворобу. Він бачить її прояви, і судить, що, тут, немає чогось (nichts Besseres-ніщо краще) яснішого (weiß-біло) - що це: хвороба сухоти (туберкульоз). Буття (присутність) віри (Sein Glaube-бути вірі) , в такому, своєрідному, погляді є просто (bloß-голо) випадковим (підсвідомим), і хтось інший (ein-один) бажає-погодитись, що цей-такий (діагноз), мабуть, краще вгадувати. Я називаючи подібну віру випадковою (підсвідомою), але маю її за реальний засіб для чесного, звичайного, використання (gewissen Handlungen-вірної торгівлі-спекуляцій), при основі котрого лежить, прагматичність віри (pragmatischen Glauben-згідність практичним інтересам віри) .
    (Я. Анонім: тут,- (в німецькому словнику - Glaube – віра, довіря, а Glaubensbekenntisse – віра, вірування) це поняття віри - як довірливо-підсвідомого знання ... починаючись ще з «найменшого чогось для... » (сьомий абзац - перше речення... цього ж розділу) накладається, далі, вже на буття віри (Sein Glaube) - тобто на підсвідоме... тобто, далі виходить на прагматичне - на знання того-конкретного: яким чином лікують хворобу сухотів... а далі – уже – на сам перебіг лікування, практично...)
   Пробним каменем (gewöhnliche Probierstein-простим пробним каменем) , зазвичай є: чи просте (bloße-голе) переконування (Überredung) у чомусь – або, принаймні, суб’єктивне переконання (Überzeugung) , тобто - віра є твердою (festes Glauben sei) настільки, що-аж , хтось, береться, щось, твердити на спір (ist das Wetten-є на заклад) . Часто хто-небудь тлумачить власні тези тверджень (Sätze-положень) з такою упевненістю і свавільним завзяттям, що, тут, він видається цілковито віддаленим, від всякого, страху помилки. Вже-аж сам спір справляє враження. Іноді виявляється, - щоб задовольнитися переконуванням (Überredung) , коли можна досягнути поваги й за вартості справи (Wert-твору) на один дукат, що тоді - не обов’язково (не треба) володіти аж десятьма. Тому що, коли, першу спробу (ersten wagt-перше зваження) він допускає, то за десятою (Я. Анонім: додаючи за щораз дукат) , спір заштопориться, і найперше зупиниться посередині (стане сумніватись) - чого це він, перед тим (er allererst inne-він первісно десь) , не зауважував - що воно, вже визначене (nämlich-назване) - проте вірне (добре), а далі може буде лиш так (wohl möglich sei-мабуть можливо бути) , що він має-повинен помилитися (er habe sich geirrt) (Я. Анонім: за дукат) . Якщо уявляємо в думці, що повинні те-таке, на чому стоїть щастя всього життя - програвати на спір (парі), коли можуть (готові), так раптово, зникати наші тріумфальні судження - ми зробимось надзвичайно полохливими і виявлятиметься, найперше - все так, що наша віра аж так далеко (в спекулятивне) не береться (не заходить). Що - при цьому, маючи лиш один степінь прагматичної віри, можливим є участь в грі (im Spiele ist-в грі є) також - або великого, або малого.
   А тому, що (коли) ми не готові - навіть, до можливості братися за справу (gar nichts unternehmen–нічого розпочинати) - чи вповноважені ми (ob wir gleich-чи ми дорівнює) на організацію стосунків відносно того чи іншого об’єкта (auf ein Objekt-в-на один об’єкт) , - отже це (переконування) є, правдоподібно (Fürwahrhalten-для правди дотримання) голо-теоретично, однак ми в численних спробах (Fällen-пригодах) схоплюємо в думці а, можливо, нам навіяно одну спробу (Unternehmung-операцію) , для якої, щоб мати достатньо ґрунту, ми вважаємо що, якщо воно (переконання) має один засіб (ein Mittel gäbe-один шлях маємо) для вивершення достовірності предмета, - тоді для голо теоретичного судження воно (переконування) дає один аналог від практичного, і на його правдоподібність (Fürwahrhalten-для правди дотримання) підходить слово віра, а таку віру ми можемо назвати - доктринальною (лат. doctrina-вчення) . Якби це можна було встановити якимсь досвідом доведення, ймовірно я захотів би поставити все моє знання на такий спір - що воно (переконування), дає-доводить, наприклад, нам, на якійсь з планет, бачення мешканців - якнайменше. Виходячи вже з цього я кажу, що це не просто голий (bloß) погляд, але він-один посилюватиме віру-довіря (за правильність цього я би насмілився поставити вже багато вигод життя), щоб цим (переконанням), додавати в інші світи мешканців, також.
    (Я. Анонім: «доктринальної віри»- вчення, теорії, системи поглядів... для поняття віри (Glaube – віра, довіря)... а для вірування-релігії (Glaubensbekenntisse – віра, вірування)?.. – а моральність поняття (Begriff-ідеї) присутня всюди – як, щось, формуюче в голій свідомості і те і друге - довіру і вірування.)
   Тепер ми мусимо признати, що вчення про буття Бога (Dasein Gottes) належить до доктринальної віри. Тому що, чи - однаково, я в узятому (in Ansehung-у взятому до уваги) теоретичному світо-знанні не маю чогось для-уже вирішування (nichts zu verfügen habe-ніщо для вирішування маю) , і що цю-таку думку, як умову мого пояснення з’яви (Erscheinungen-примари) світу, необхідно (notwendig-потребо-рухомо) припускаю, - чи навпаки єднаю (verbunden bin (binary)-з’єднувати двоїсте) такі поняття мого розуму, примушуючи, так-прив’язано мені прислуговуватись, що-ніби все є голою природою (bloß Natur sei-гола натура була) ; однак такою є доцільна спільність (zweckmäßige Einheit-цілепомірна єдність) одної-такої великої умови прикладання розуму в природу, що тут (da-тут-там) вона (доцільна єдність) минатись не може - тим більше, досвід, мені пропонує від цього багато прикладів. Але, для цієї єдності, я не знаю (kenne ich keine-знаю я жодне) інших умов - якщо я роблю припущення (voraussetze-наперед складати) , що слугує мені посібником для природо-дослідження, щоб мати впорядкованим одне-вище інтелігентне (в вищому людському розумінні), то роблю все, за вказаними пунктами наміру (Zwecken-цвяхами) . Отже воно (припущення) є одною умовою єдності хоч (zwar-правда) випадковою, але наміром - все таки значним (nicht unerheblichen-не неістотним) , (наміром) того-самого (nämlich-названий) припущення (vorauszusetzen) в розслідуванні природи в одну проводку (um eine Leitung-в одне завідування) , для допуску одного напряму - на світо-творця (einen weisen Welturheber-одного вказувати світу-призвідника) . Результат моїх шукань (Versuche-зроблених шукань) , часто, підтверджує придатність цих припущень (Voraussetzung-наперед-ставлень) , а також не можливість (nichts-ніщо) робити щось в рішучій степені (entscheidende Art-певного виду) (твердо) заперечуючи вищевказане; що це я зовсім мало (zu wenig-занадто мало) кажу, коли я власну правдивість (Fürwahrhalten-для правди дотримання) хотів би називати одним голим поглядом (bloß ein Meinen-голо одне вважання) , розбираючи його, навіть, в цьому теоретичному співвідношенні, стверджуючи, що я твердо в одного Бога вірую (einen Gott glaube) ; але потім (alsdann-як потім) ця віра, згідно строгого значення, все ж є не практичною, хоч мусить бути іменована одною - доктринальною (в системі поглядів) вірою, і мусить, всюди, необхідно (notwendig-потребо-рухомо) чинитися богослов’ям фізики (природи) (Physikotheologie) . Влучатиме в визначення якраз тої-самої мудрості, тобто в контраст - чудової обстановки людської природи і відповідно, негативного фактору короткості життя - визначаючи обґрунтування для єдиної доктринальності (згідно системи поглядів) віри майбутнього життя людської душі.
   Слово віра (Glaubens) , в цьому випадку (в такому разі), є виразом поміркованості (der Bescheidenheit-стриманість) до об’єктивного плану (in objektiver Absicht) , але також, одночасно, є міцністю довіри (Festigkeit des Zutrauens-стійкість довіри) до суб’єктивного. Якщо я голу, теоретичну, правдоподібність (Fürwahrhalten-для правди дотримання) , тут, хотів би назвати лиш гіпотезою, то, далі, щоб приймати її обґрунтовано, так – щоб аж через це бути готовим виражати довіру, ба-більше (mehr) - залежність від властивостей (Beschaffenheit-якостей, стану) єдиної світо-причини (Weltursache-світо-пра-причина) , і тому мати поняття (ідею) єдиного, іншого, світу (einer anderen Welt-один дугий світ) , щоб таким чином показувати його дійсним; бо про те, що я приймаю лиш як гіпотезу (світу), я мушу, про його (світу) властивості, щонайменше, так багато знати, щоб я, якщо не його (світобудови) ідею, тоді, хоч, про (ідею) його буття (Dasein-там-тут буття) міг складати (набирати) якесь поняття. Однак слово віра стосується лиш проводки (Leitung-керування) , даючи мені (mir) одну ідею і суб’єктивний вплив на прискорення моєї розумової спекуляції (meiner Vernunfthandlungen-розумо-торгівля) , мені (mich) , в тому самому (вірі) міцно притримуватися, хоч я (ich) , рівно з неї (ihr) (з віри), не спроможний буду давати спекулятивний звіт щодо наміру.
    Але голо-доктринальна (згідно системи поглядів) віра має в собі місце на, якісь, порухи (сюди-туди) (Wankendes in sich-відступання-коливання-що в собі) ; за щоразу, так стається (порухи), через утруднення (Schwierigkeiten-важко-розвязальність) , знаходити, хоч-щось серйознішого (aus demselben gesetzt-від той самий солідний-законний) в мисленні спекулятивному, - хоч правда (zwar-правда) – щоб, за щораз, неодмінно знову повертатися до того ж (в системі поглядів доктрини).
   Цілком інакше стоять справи (ist es mit-є воно з) нашого мислення стосовно моральності віри. Бо тут (da ist-тут-там є) (в мисленні) є безумовно необхідним (schlechterdings notwendig-рішуче потребо-рухомо) , щоб (daß etwas-щоб щось) мислення (nämlich-назване) відбувалося (geschehen muß-траплятись мусило) , - треба щоб, таким чином, звичаєвий норов (мораль) закону (sittlichen Gesetze-норову звичаю - закон) виконувався в усіх частинах результату (Stücken Folge-грудочці наслідку) . Мета є тут (ist hier-є тут) безкомпромісно-усвідомленою, і тут є лиш одною-єдиною умовою – можливою через всяку мою проникливість, під яку, цей намір (dieser Zweck) із всезагального пункту наміру спільно-прив’язаного (Zwecken zusammenhängt-цвях разом-прихильності) підпадає і тим-то (dadurch-тут-там-через) , володіючи практичною дійсністю, для того (nämlich-те саме) , щоб були один Бог і один подальший світ: я чистий, володіючи поняттям, також, цілком зрозумілим (ich weiß auch ganz gewiß -я білий теж цілком відомим) , щоб хтось, крім мене (niemand andere ніхто інший) , міг знати його умови, і виводив (той подальший світ) на той самий єдиний пункт умов (Zwecke-цвяха) під моральним (moralischen) законом. Тож, тут (Da-тут-там) , виходить, моральний припис є, одночасно, моєю максимою (meine Maxime ist-моїм максимою-принципом) (бо, як наказує розум - що вона (віра) бути нею (вірою) повинна), так стану я неминуче вірити в одне буття Бога (Dasein Gottes) і одне майбутнє життя, і, тут, я є впевнений (ich bin sicher-я буду певно) , що ця віра може робитися непохитною (nichts wankend-ніщо похитне) , бо тим (dadurch-тут-там через) , моїм, норову звичаєм (моралі) основоположенням (sittlichen Grundsätze-нравом-звичаю ґрунтовної-тези) само стане гідним перевернутого (umgestürzt werden würden-в скинутім стане гідним) , і я не можу збутися того, щоб у власних очах не бути (ohne-без) посталим від зневаги (verabscheuungswürdig-до-мерзенного-гідний) .
    Таким чином (solche Weise-подібно мудрецеві) залишається нам, за розладу всіх пихатих намірів нашого, єдиного, понад границями всякого досвіду – кругами ходячого (herumschweifenden-навколо-блукаючий) розуму, є ще (залишається), достатньо різноманітності (noch genug übrig-ще досить інший) , для того розуму, щоб ми мали причини задовольнятись цим для втілення практичного наміру (in praktischer Absicht-з практичною метою) . Хоч (Zwar-правда) , стається зазвичай - будь-хто хвалитися собі не може (freilich sich niemand- звичайно собі ніхто) , що: він знає (wisse-уміє) , що один Бог і щоб, надалі, одне життя було; бо, якщо він чистий (weiß-білий) , то він є чесною-логічною (gerade-пряма) людиною, - таким, я дуже давно, маю його (себе) знайденим (gesucht-шуканий) . Все знання (якщо воно стосується предмета голого (bloßen) розуму) може бути відвертим, і я, таким чином, теж стану сподіватись через його (розуму) настанови, своїми знаннями, таким чином, подивувати натовп (bewunderungswürdigem Maße-подиву-захоплення удостоєна маса) для ширшого бачення. Ні, переконання (Überzeugung) не є логічною, але моральною впевненістю (moralische Gewißheit-моральна достовірність) і, тут (da-тут-там) , воно (переконання) ґрунтується (beruht-залежить) на суб’єктивному ґрунті (моральних поглядів (der moralischen Gesinnung) ), таким чином я мушу навіть не казати що: воно є морально (moralisch) вірне, щоб був один Бог і т. д. а я був морально-вірний (правильний) (ich bin moralisch gewiß) і т. д. Це називається: віра в одного Бога і один інший світ настільки сплетений з моїх моральних поглядів (moralischen Gesinnung-моральних переконань) , що, таким чином, мало імовірно (wenig-небагато) що я, так-мало (ebensowenig-саме-мало) наражаючись на небезпеку, виконую перше з двох спільних подань (erstere einzubüßen-перша з двох однододач) - віру, щоб мені колись могло б вихоплюватись (entrissen-вириватись) друге - моральність.
   Єдина непевність (Bedenkliche-сумнівність) , тут (hierbeі-тут біля) , виявляється в тому, що розумність-віри (Vernunftglaube-розумо-віра) визначається попередніми (Voraussetzung-наперед-припускати) обґрунтуваннями в моральних поглядах (moralischer Gesinnungen gründet-моральні переконання обґрунтовувати) . Йдемо ми від цього, і беремо одним (об’єднаним), маючи на увазі бути цілком байдужим в моральному – звичаєвого норову законі (sittlicher Gesetze- звичаєвий-норов - закон) - ставити питання так, як порушує його розум, одним простим (bloß-голим) завданням для спекуляцій, і може тоді, хоч (zwar-правда) , вихідного ще з міцного ґрунту, від аналогії, але не з такого, котрий мусить ставати на підтримку, вдаючи собою наполегливий скептицизм (hartnäckigste Zweifelsucht-закоренілий сумнів-пошук-манія) .* Воно є так, що людина, в цьому питанні, не вільна (aber kein-але жодна-ніяка) від всякого-всього інтересу. Бо, чи він рівно від моральності (moralischen) , через недолік добрих поглядів (guter Gesinnungen-переконань) , хоче бути окремим: і отже-також залишатиметься в цій пастці, почуватиметься досить зайвим, щоб робити так (um zu machen-щоб робити) , що наче він боїться одного божественного буття (göttliches Dasein-божественне там-тут буття) і одного майбутнього. Тому що для цього (hierzu-тут до) він не стане вимагати більшого, принаймні, якщо він не може привести доказів достовірності (keine-жодне) , щоб жодна (kein) така істота-сутність (solches Wesen) і жодне (kein) майбутнє життя справджувалися, бо навіщо (wozu-до чого) воно (сутність-майбутнє) має-бути вираховуваним через голий (bloße) розум (без віри), - а тому мусить бути (статися) достовірно (аподиктично) доведеною його (сутності і майбутнього) неможливістю (Unmöglichkeit) , і зробиться від обох (сутності і майбутнього), дуже важливим (darzutun-тут-для-діяти) те (сутність і майбутнє), яке з них брати за щось беззаперечне (gewiß-вірно) не може (kein-ні-одна) розумна людина. Бо тоді це (Я. Анонім: gewiß-вірна неможливість-Unmöglichkeit) стане-зробиться його одною негативною вірою (negativer Glaube sein) , хоч (zwar-правда) не моральністю (nicht Moralität) , а добрими (твердими) поглядами (gute Gesinnungen-переконаннями) , чинитиме, однак, аналог того, що називається поривом сердитим (Ausbruch der bösen) , хоч, тут, таким – що, той порив, можна дуже-дуже стримувати та повертати назад (mächtig zurückhalten-могутньо назад-тримати-спиняти) .
   Але, сказано, це все є - стається те - чого чистий розум добивається, в той час як вона (віра) відкриває, понад границі досвіду, перспективу назовні? - не більше (nichts-ніщо), як два віро-артиклі (Glaubensartikel) (артикль - службове слово для вираження роду, означеності чи неозначеності іменника (в даному разі: віра) - таким чином, простий розсудок має теж, багато, доброго, крім, як тягнучи філософів, над цим, до норми, - ще й може вирівнювати всю ситуацію, загалом! (Я. Анонім, отже - віра: Кантові два віро-артиклі, als zwei Glaubensartikel? - того що, перше: означає віру, і друге: не означає (не окреслює), але віру... віра – логічно означена (аргументована), та віра неозначена словами-поняттями... тут не іде про відсутність віри, щоб воно, там, собі було – однак хай є: «... його одною негативною вірою (negativer Glaube sein), хоч (zwar-правда) не моральністю (nicht Moralität)... », (Кант – попередній абзац, останнє речення). Тут віра як термін означення артиклю неозначеного, кажуть: на віру!.. як немає аргументів - я беру власну віру навіру) .
   Я не хочу тут (hier) хвалитися заслугами, що їх має філософія через старанні домагання її критики (ihrer Kritik) в людському розумі; також припускаю (gesetzt-солідно) - вона (критика), ймовірно, на виході (beim Ausgange-при результаті) стане знаходити щось й чисто (bloß-голо) негативне (negative) ; тому що далі, в наступних відрізках (Abschnitte-розділах) , завжди, відбуватиметься ще щось (І. Кант: «завжди-нам, залишається ще один (сюди-туди) пошук, останній... » (übrig-зайвий) див. перший абзац, друге речення, розділу попереднього...) . Але невже їй (критиці) потрібно, щоб одне пізнання, яке всіх людей торкає, перевершувало загальний (звичайний) розсудок, і стало зобов’язаним відкриватись лиш філософам? Рівно ж, що їх (філософів) суперечка (was ihr tadelt-що їх сварка) , є кращим підтвердженням правильності колишніх (попередніх) тверджень, тут воно-це (da es das-тут-там воно це) відкрилось, чого спочатку не могли передбачити, щоб назватись природою, а в тому, що людям без різниці цікавим є, кожна упереджена (зацікавлена) роздача їхнього (філософів) дару буде не для аргументації (zu beschuldigen sei-для звинувачення бути) , а вища філософія, зауважуючи (in Ansehung-беручи до уваги) істотність пунктів потреб (Zwecke-цвяхів) людської природи, вона (філософія) не може приносити чогось більшого, як керування (Leitung-управління, завідування) , яке вона (філософія), теж, має примусити погодитись, і загальний (звичайнісінький) розсудок, на подальше тривання (...на ще один (сюди-туди) пошук, останній... (übrig-зайвий), (див. перший абзац, друге речення, розділу попереднього... І. Канта Критики чистого розуму)... бо: «завжди, відбуватиметься ще щось... » - Кант, ось, трошки перед цим.)

   *Так людська душа виявляє (nimmt-бере) один природний (ein natürliches) інтерес до моральності (Moralität) (оскільки я вірю, що вона (моральність-звичай) необхідно (notwendig-потребо-рухомо) відбувається при всякій-ліпшій розумній сутності) хоч він (інтерес), однак, є не суцільним (nicht ungeteilt-не недробимим) але переважно є практичним (überwiegend-беруть гору) . Зміцнюючи та розширюючи цей інтерес, розум людський (ihr-її) робиться надзвичайно спроможним (sehr gelehrig-надто тямущий) до самонавчання (selbst aufgeklärter-само-інформативності), щоб знаходити, для поєднання з практичним, також і інтерес спекулятивний. Але турботи (розуму людини) (ihr-її) не для того (nicht dafür-не замість того) , щоб (ihr-їй-людині) перед тим, заради способу (halben Wege-для дороги) , щонайменше, зробитися людиною доброю, - таким чином-водночас, (ihr-їй- людині) не зробитися (niemals-ніколи) також, для усіх (ihnen-їм) , щиро віруючою людиною!
   06.02.2020р.